Втрати від інфляції

на тему:

Коломия, 2001 рік.

Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923 рр., Австрія 1921-1923 рр., СРСР 1921-1924 рр., Грeція 1943-1944 рр., Латиноамериканські країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки.

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими – економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одно з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють.

У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього – вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї мають особливе значення.

Макроекономiчна теорiя дає достатньо чiткi рекомендацiї вiдносно умов й наслiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об’єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню iнфляцiї.

В данiй роботi розглядаються питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування.

За своiм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому розділі аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцiї та на її наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; другий розділ плану присвячено розгляду методiв державного регулювання цiн та стримування iнфляцiї за допомогою податкової системи країни; в останньому – третьому розділі дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики в Українi.

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлi-продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

Знецінювання грошей по відношенню до золота.

Знецінювання грошей по відношенню до товару.

Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Індекс цін Індекс цін

цього року – минулого року

Темп інфляції = -------------------------------------- х 100%

Індекс цін минулого року

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

Має бути постійна рівновага державного бюджету.

Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

Державна монополія на емісію грошей.

Профспілкова монополія.

Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Слід також зазначити, що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

3. Інфляційні наслідки

Маючи успіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не самоціль. Інфляція – це наслідок негативних процесів в економіці, особливо надмірної кількості грошей до їх товарного забезпечення:

Грошова маса (М х V) = товарна маса (P x Q)

Отже, кількість грошей може бути великою або малою лише відносно кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін. Тому ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами обмеження попиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже за умов подальшого зниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”. Враховуючи, що причина інфляції в Україні, є порушення фундаментальних економічних пропорцій між попитом і пропозицією, першочергового значення набувають активно-структурна політика у сфері власності, інвестицій, доходів і цін. Метою цієї політики має бути створення підстав для реального товарного забезпечення грошей, створення умов для ефективного функціонування саме національних товаро-продукуючих структур.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції – інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва. (Табл.1)

За повідомленням Міністерства статистики України, обсяг промислової продукції зменшився проти відповідного періоду 1995 року на 14,1% (за 10 місяців 1994 року на – 29,7%). Падіння обсягу виробництва зберігається на підприємствах усіх провідних галузей.

Таблиця 1. Темпи приросту, зниження обсягів промислової продукції в Україні у 1993-1995 роках (у відсотках до відповідного періоду 1995 року).

Найбільшим він залишається в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні та металообробці. Слід відзначити, що аналіз динаміки обсягів виробництва на підприємствах недержавного сектора показує – зміна форми власності у більшості випадків сьогодні не дозволяє подолати загальні для всієї економіки труднощі. У колективних підприємствах обсяги продукції скоротились на 26,8%, - у акціонерних товариствах відкритого типу - на 17.4%.

Існує елементарна закономірність: якщо в економіці відбувається спад виробництва, то товарне забезпечення грошей зменшується. Створюється ситуація, коли при незмінному абсолютному розмірі грошової маси її відносна величина (відносно товарного забезпечення) збільшується. Відбувається знецінення грошової одиниці. Адже саме виробництво є джерелом поповнення товарного забезпечення грошей. А тому результати діяльності у виробництві можуть бути або інфляційним, або антиінфляційним фактором.

Просте обмеження грошової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.

У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання у двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та іноземної валюти). Досвід свідчить, що спонтанні, емісійні вливання, розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультиплікуючись у тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані грошові ін’єкції, які могли б прискорити загальмований цикл “виробництво-реалізація-виплати”.

Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу затромбувала судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна заборгованість в більшості вітчизняних підприємств, установ, організацій незалежно від типів власності і форм господарювання.

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжуваних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні за яких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. Наведемо такий приклад: У І півріччі 1995 року в ході санацію були прийняті рішення про допомогу 240 підприємствам на суму 36 трлн.крб. По-перше, надання цієї допомоги було заблоковане комерційними банками під приводом несплати заборгованості. По-друге, комерційні банки внаслідок об’єктивних принципів своєї діяльності, максимізації прибутку не можуть надавати кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для підприємств, які без того перебувають в важкому фінансовому стані.

Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного, машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової галузей, то ефективність фінансових витрат по імпортозаміщенню й експорту прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі заходи щодо політики імпортозаміщенню й експорту зумовлять, у кінцевому підсумку зріст ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000 порівняно з 1995 у 2 рази. Забезпечення зростання виробництва у зазначених галузей через механізм мультиплікатора призведе і до пожвавлення виробництва в суміжних галузей, а через зростання заробітної плати стимулюватиму випуск споживчих товарів. Водночас поліпшиться торговельний баланс. Лише за рахунок цього сальдо торговельного балансу у 1999 році може бути позитивним. В результаті такі імпульси повинні стимулювати виробництво і гальмувати інфляцію.

Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами (частини обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має здійснюватися політика поміркованого нешокового обмеження кредитної емісії з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції. Інакше за умов політики подальшого поступового обмеження інфляції існує загроза фінансового банкрутства підприємства.

Спроба реалізації продукції із заданим самим підприємством необхідним рівнем рентабельності виготовлення продукції в умовах поступового обмеження кредитної емісії також може закінчитись банкрутством підприємства. Для виживання підприємства й уникнення загрози банкрутства може здійснювати реалізацію продукції за нульової рентабельністю. Більше того, в житті уникнути банкрутства можна навіть за умов від’ємної рентабельності (збитковості виробництва). Підприємство має покрити зміни витрат на виготовлення продукції (сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату, інші витрати). При цьому відбувається “проїдання” амортизації. В такому режимі можна працювати 2-3- роки. Це дає тимчасовий перепочинок для проведення необхідних заходів щодо скорочення витрат, покриття в майбутньому “проїдання” амортизації і забезпечення в подальшому хоча б простого відтворення основних фондів. Без здійснення таких заходів “споживання” амортизації в кінцевому підсумку закінчиться банкрутством.

В умовах досягнення позитивної відсоткової ставки особливо небезпечне створення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей. Необхідний пошук тих комерційних банків, які сплачують вищий відсоток за депозити. За позитивної відсоткової ставки вигідніше нагромаджувати (зберігати) гроші, а не товарні запаси.

В умовах інфляції дуже небезпечне відвантаження продукції без попередньої оплати або гарантій такої оплати. Затримка з оплатою продукції покупцем інфляційно “проїдає” виручку від реалізації продукції, а за кредит взятий під сировину для виготовлення продукції, доводиться платити відсоток комерційному банку.

Запровадження системи обов’язкової застави під виданий кредит змушує не створювати зайві запаси сировини, готової продукції, а реалізувати їх навіть з збитками, оскільки несвоєчасне повернення кредиту теж загрожує банкрутством і продажем майна.

В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра його не буде зовсім, бо виробництво припиниться у зв’язку з нестачою обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення.

Таким чином, не ліквідувавши падіння обсягів виробництва, ми не скасуємо чи не найголовнішого інфляційного чинника – зменшення товарного забезпечення грошей. Сьогодні маємо зробити вибір між контрольованою інфляцією та подальшим занепадом виробництва та соціальної сфери.

Будь-яка інфляція веде до зростання рівня цін. При цьому темпи зростання заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін, тому наслідком інфляції є зниження добробуту населення. Але особливо небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються підприємства, які не можуть витримати тягар швидкозростаючих витрат. Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в таких умовах вигідно бути боржником (“вартість” боргу стрімко зменшується) і невигідно давати в борг і нагромаджувати гроші. Банки не надають кредити, а якщо надають, то не на тривалий час (кілька місяців) і під грабіжницькі проценти. Як наслідок, руйнується виробництво і торгівля. Країна “проїдає” своє майбутнє, знищуючи основу нормального зростання економіки. Гіпервисокі темпи інфляції в 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капіталовкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України. Макроекономічні показники досягли значень, які цілком можливо порівнювати з певними показниками світової економічної кризи 30=х років нашого століття.

Таблиця 4. Порівняльна таблиця макроекономічних показників

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Адже це повинно було забезпечити вплив на банківську систему і стати підгрунтям для зменшення процентних ставок за комерційними банківськими кредитами.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 р. рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% у грудні 1993 р. до 19,2% в січні 1994 р.) НБУ утримувало облікову ставку на рівні 20% на місяць, з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року.

За умов рестрекційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів в комерційних банках на кореспондентських рахунках НБУ: за 3 квартали вони зросли приблизно у 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенням швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджувальної політики слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика, або політика стримання, яка базується на заходах по скороченнях видатків бюджету, обмеження грошової емісії та позичкового проценту, здатна стримати “пікові навантаження” темпів інфляції. Її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини було ліквідовано. Саме тому в подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

Зазначена рестрикційна політика знайшла відображення у різкому загостренні платіжної кризи і погіршенні фінансового стану підприємств - клієнтів банків. Сума боргів підприємств лише галузям енергозабезпечення досягла у 1994 році 42 трлн.крб. Середня абсолютна ліквідність підприємств скоротилась з 24,5 до 8%. Це означало, що борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на рахунку підприємств, формально це свідчить про масове банкрутство. Зазначені процеси призвели до того, що ці вільні, але дорогі гроші, не знайшли свого повного застосування. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії. Обумовлено це було практичною необхідністю. Взаємозв’язок між грошовою масою “М” та грошовою базою “В” такий:

М = m x B,

де m – мультиплікатор збільшуючого ефекту, при зміні розміру обов’язкових банківських резервів.

m = 1/R,

де R – норма банківських резервів.

А тому можливе застосування принципу збільшення грошової маси за ефектом мультиплікатора шляхом регулювання банківських резервів замість простої грошово-кредитної емісії. Якщо політика регулювання банківських резервів використовується порівняно тривалий час, вона може значною мірою зняти потребу в грошовій емісії, оскільки обсяг грошової маси може регулюватися через розмір банківських резервів. (Табл.4)

Таблиця 4. Динаміка облікової ставки НБУ та темпів інфляції в Україні

Щодо неемісійних джерел фінансування видатків держави, можливо, позитивно оцінити розміщення у 1995 році Державних облігацій внутрішньої позики. Починаючи з другого траншу їх розміщення, вони знайшли попит серед комерційних банків завдяки тому, що передбачається надання кредитів Національного банку України під їх заставу, 50,0% ДКО, які придбали комерційні банки, будуть прийматися національним банком України у вигляді резервів, частина нарахованих відсотків по облігаціях неоподатковується. Можна зробити висновок, що в умовах подальшого зниження темпів інфляції попит на ДКО зростатиме.

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні особи з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці).

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні була реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т.і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця а потім гривні, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу гривні доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція та інфляція.

Можна казати, що застосовуючи методи боротьби з інфляцією уряд та НБУ подолали марш гіперінфляції по Україні.

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запровадженно ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Як вже зазначалося, уряд та НБУ застосовуючи методи боротьби з інфляцією подолали марш гіперінфляції по Україні. Для підтвердження цього факту наведу індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні на лютий 2000 р. (Запорізьке обласне управління статистики):

Таблиця: Індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні

За січень 2000 р. індекс інфляції становить 104,6.

Висновок:

Таким чином, і експансійна, й рестрикційна політика стосовно до умов України мають свої переваги та недоліки. В умовах пікових темпів інфляції доцільною є рестрикційна політика – політика стримування. Її характерні риси: скорочення витрат бюджету та позичкового процента, стримування експорту і грошової емісії, підвищення податкових ставок. У кінцевому результаті, зазначені заходи дають скорочення сукупного попиту.

Але серед позитивних наслідків є й негативні, що зокрема стосується економіки України. Адже в Україні станом на початок 1995 року 27,9% всього населення і 49,3% трудових ресурсів України становлять пенсіонери. На перше півріччя 1995 року із загальної кількості промислових підприємств України - 8888, 4359 - державної власності, тобто 49,0%. У зведеному бюджеті України за січень-вересень 1995 року 40,3% загальної суми видатків припадає на фінансування соціально-культурних заходів. Усі ці елементи потребують державного фінансування. Обмеження останнього має призвести і призводить до тяжких наслідків в українській економіці.

Саме тому за умов керованості інфляційними процесами стосовно умов України доцільно надавати підтримку виробництву. Адже саме у виробництві створюються умови для товарного забезпечення грошей і реально ліквідувати тим самим інфляційні чинники.

На закінчення вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процеів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринковоїекономіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, пердусім, динамічний иакронкономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними зміеами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лище тимчасову “косметичну” операцію.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні.

Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.

Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Використана література:

Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1998.

Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1996.

Долан Е. Макроекономіка. - С.-Петербург: Індекс, 1999.

Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н. - М.: Політіздат, 1998.

Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат, 1996.

Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".

Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. - М.: Республіка, 1998.

Іларіонов А. "Фінансова стабілізація в республіках СНГ". // Питання економіки №2, 1994.

Крилов В. "Проблеми регулювання грошової маси". // "Російський економічний журнал", №11, 1997.

Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності". // Гроші і кредит №5, 1998.

Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" // Фінанси №9, 1998.

Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику" // Фінанси №8, 1995.

Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика. - М.: Фінстатінформ, 1995.

Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Питання економіки №2, 1996.