Військово-патріотичне виховання особового складу підрозділу

Реферат з дисципліни :МВР

Тема :

Військово-патріотичне виховання особового складу підрозділу

ЗМІСТ.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ

2. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ

2.2. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2.3. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ

2.4 ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ

2.5 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ

Військовому колективу, Збройним Силам України притаманні всі риси іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб'єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суве­ренітету і національної незалежності України.

Військовий колектив об'єднує людей на тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдан­ня виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв'язаної з постійним по­доланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойо­вої техніки і зброї.

Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємо­залежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдос­коналення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і ста­тутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, проду­мана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов'яз­ковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями началь­ників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

Чіткість організації військового колективу посилюється тим, що керівництво кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється ко­мандиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють фор­муванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це ро­бить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою.

Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.

Велику роль в організації життя армії та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери - виховники згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України.

Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зо­бов'язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настир­ливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навич­ками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і "не приймають" в ко­лективі.

До особливостей військового колективу можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування особистості в одному і тому ж колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут. і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив'язаності військовослужбовців один до одного.

Як і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм скла­дом. Він об'єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо.

Форму цілісності в психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв'язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д.

У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як служ­бову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Служ­бові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особово­го складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних доку­ментах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові, взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових. взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована. Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у про­цесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних про­явів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж "дідівщина".

До важливих рис військового колективу відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв'язує ціляй ряд прак­тичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спря­мованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об'єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв'язуються колективом.

Військовий колектив, у якому здійснюється життєво значуща, необхідна і дуже важлива суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні по­гляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки. .

Сила впливу колективу на особистість багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в не­обхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису.

Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її до­сягнення.

Однією з важливих рис колективу, як бойової одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Вихов­на цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог з колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв'язувати певне коло задач, особливо вихов­них. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колекти­ву дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв'язувати йому самому питання дозвіллі, побуту, спор­ту, інші.

Ці та інші соціально-психологічні риси колективу, будучи відображенням конкретних об'єктивних умов його життєдіяльності, результатом організаторських і виховних зусиль керівників і громадських організацій, завжди динамічні, рухливі. Воші менш стійкі, ніж риси, якості особистості. Все це повинно враховуватись при організації різних напрямків виховної ро­боти у Збройних Силах України.

2. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2.1.
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ

Виховання захисників Української держави має бути в своїй основі національним і відповідати вимогам її Конституції, законів.

Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних над­бань українського народу, досягне достатнього рівня розвитку політич­ної, військової, правової, моральної, Трудової, художньо-естетичної куль­тури, здатний відстояти національні інтереси України. .

Пріоритетними напрямками системи виховання військовослужбовців мають стати:

· формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;

· забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу. До історії України;

· формування почуття патріотизму, поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьбі, любові до бойової техніки та зброї, гор­дості за досягнення національної військової науки; - прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;

· формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;

· виховання поваги, до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил, державної та військової символіки України;

· пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військо­вослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особис­тості;

· забезпечення повноцінного фізичного виховання та розвитку молоді, охорони та зміцнення її здоров'я:

· формування у юнаків готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими в більш екстремальних умовах військової служби. виключення випадків нестатутних взаємостосунків;

· подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей як патріотизму, відповідальності, справедливості, правдивості, колективізму, доброти та інших доброчинностей;

Шляхами вдосконалення процесу виховання військовослужбовців маїють стати:

· реформування спрямованості і змісту виховання, відповідно до ви­мог Конституції, Воєнної доктрини України, наповнення його національним змістом;

· впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів вихован­ня, які б відповідали подальшому всебічному розвиткові особистості юнака, враховували б історичний досвід, військового виховання молоді України;

· координація зусиль військових органів з державними і громадськи­ми інституціями у справі виховання особистості патріота нашої держави;

· розробка та впровадження у навчально-виховної процес результатів на­уково-філософських, психолого-педагогічних Досліджень з проблем ви­ховання військовослужбовців;

· встановлення тісного зв'язку з трудовими, навчальними колективами, сім'ями, з яких були призвані на службу в армію юнаки;

· розробка чітких державних стандартів, критеріїв вихованості військо­вослужбовців Збройних Сил України;

· докорінні зміни у підготовці та перепідготовці військових кадрів, які відповідають за виховну роботу з молоддю;

· розвиток в умовах армії та флоту різноманітних громадських мо­лодіжних об'єднань, клубів за інтересами, вподобаннями, з метою всебічного розвитку особистості; :

· широке використання у навчально-виховному процесі позитивних над­бань української національної культури та культур інших народів.

2.2. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Виховання військовослужбовців Збройних Сил України повинно проходити в кон­тексті загальною розвитку особистості, у процесі засвоєння ними суспільного досвіду. Цілеспрямований виховний вплив, що має на меті фор­мування справжнього захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів. Вони дають можливість логічно пов'язати вікові, педагогічні, соціаль­но-психологічні аспекти розвитку особистості у процесі виховання в єдину психолого-педагогічну лінію.

Запропоновані принципи розвитку готовності особистості до служби в ЗСУ не суперечать, а значно доповнюють., розширюють тлумачення таких вже усталених базових принципів психології, як принципу єдності свідомості і діяльності, детермінізму, розвитку системності, інших.

Такими принципами є:

- Принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України в підготовці молоді до захисту держави;

- Гуманізація процесу виховання;

- Розгляд виховного про­цесу як системної діяльності;

- Неперервність виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі;

- Вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи формування необхідних якостей військовослужбовця;

- Максимальне узгодження форм і методів виховання особистості в умовах г служби в Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особ­ливостями,

- Виховання в колективі і через колектив,

- Співвідношення ви­могливості до військовослужбовців з повагою де їх особистої гідності.

- Опора на пози­тивне.

- Єдність, узгодженість, послідовність виховних впливів.

Принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України у підготовці молоді до захисту держави.

Формування особистості патріота повинно будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності йо­го від національного грунту. на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у вихованні молоді, підготовці її до захисту незалежності України, на розвитку патріотичної свідомості кожного громадянина України незалежно віл його національності, віросповідання, соціального положення тощо. До­тримання цього принципу вимагає докорінного перегляду застарілих, ма­лоефективних заходів з військово-патріотичного виховання, з підготовки молоді ло захисту держачи. Слід творчо підійти до впровадження на­родних. національних звичаїв. форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високою рівня національного патріотизму та готовності до захисту України.

Принцип гуманізації процесу виховання

військовослужбовців полягає в доведенні до свідомості юнаків того, що людина - найвища цінність, яку необхідно обороняти і захищати. Процес підготовки до можливої бойової діяльності, до захисту держави повинен відповідати основним вимогам, . проголошеним у Декларації про права людини, створювати всі умови для найповнішого розвитку особистості, яка з віком все більше здатна усвідо­млювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.

Виховання військовослужбовців не повинно викликати проявів антигуманної, амораль­ної поведінки, зневажливого ставлення до суспільства, інших народів, до загальнолюдських цінностей. Разом з тим, цей принцип не заперечує фор­мування в особистості осмисленої ненависті до всіх тих, хто посягає на людське життя, на мир та свободу свого та інших народів.

Принцип розгляду виховання як системної діяльності.

Формування особистості військовослужбовця проходить у доступній для нього системі суспільних відносин шляхом цілеспрямованого навчально-виховного впливу. В залежності від змісту, структури, особливостей організації виховної діяльності військовослужбовців певного розвитку зазнає кожна з сфер людської психіки. Розвиток мотиваційної готовності особистості випереджає загальну військово-професійну та емоційно-вольову складові і стимулює становлення ос­танніх. Незважаючи на те, що готовність до служби в армії формується як цілісне, утворення особистості, кожен з виділених нами компонентів роз­вивається за своїми специфічними закономірностями.

Якісні та кількісні зміни в загальній військово-професійній та емоційно-вольовій готовності до служби в армії проходять під впливом мо­тиваційних утворень, які є змістоутворюючим ядром особистості.

Принцип неперервності виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі.

Готовність до військової служби доцільно оцінювати за рівнем розвит­ку особистості: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних про­цесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїнові. Аналіз процесу станов­лення готовності свідчить, що, виступаючи складним утворенням особис­тості, вона формується упродовж всього процесу виховання.

У цілеспрямованій продуманій суспільне корисній діяльності військовослужбовців про­ходить успішне становлення їх як особистості. Нейтралізація чи ізоляція особистості від такої діяльності приводить до при зупинки процесу її виховання, до порушення функціональних зв'язків між окремими її складови­ми та до певного гальмування розвитку.

Принцип вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи фор­мування необхідних якостей особистості.

Становлення готовності до військового захисту держави як внутрішньо­го, психологічного утворення особистості проходить через активне ово­лодіння нею зовнішньою, предметною діяльністю.

Суб`єктивація впливів, вимог суспільства відбувається опосередковано через різні види взаємодії індивіда у військовій службі: військову гру, бой­ову підготовку, спілкування, навчання, працю, громадську діяльність. Ство­рювані об'єктивні і суб'єктивні труднощі в процесі реалізації цих видів діяльності стають імпульсом до аналізу своєї готовності до бокової діяльності, до розгортання процесу саморозвитку якостей, властивостей, не­обхідних воїну сучасних Збройних Сил. Саме тому науково обгрунтована організація практичної діяльності військовослужбовців виступає реальною основою роз­витку високого рівня готовності особистості до захисту держави.

Принцип максимального узгодження форм і методів виховання осо­бистості у ЗСУ з її віковими та індивідуальними особ­ливостями.

Розпиток готовності до військової служби - це певна послідовність зміни властивостей, якостей особистості з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями.

Даний принцип забезпечує наукове обгрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів військово-патріотичного виховання і навчання відповідно до вікових та індивідуальних

особливостей військовослужбовців. Він націлює на необхідність прослідковування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій та пізнавальній сферах юнака, на керування процесом розвитку кожного з компонентів особистості в залежності від й вікових та індивідуальних особливостей. Ігно­рування цього принципу призводить до деформування, суттєвого зниження рівня розпитку особистості. У багатьох випадках вікові, індивідуальні потреби юнаків у розвитку себе як справжнього військовослужбовця не задовольняються в системі нинішніх взаємосто­сунків, форм і методів навчально-виховної роботі; у Збройних Силах Ук­раїни. Відтак зростає загальне невдоволення, дискомфорт, апатія юнаків до військової служби, громадських справ, знижується рівень усвідомлення ними їх суспільного значення.

Виховання військовослужбовців в колективі і через колектив.

Педагогіка виходить з того, що тільки в колективі можна виховати лю­дину з високим рівнем свідомості, широким світоглядом і високою мораллю. Тільки в колективі розвивається моральна відповідальність індивіда за свою поведінку і поведінку всіх членів колективу. Дружний і цілеспрямова­ний колектив забезпечує багатство і повноту життя всіх членів, забезпечує в цьому розкриття всіх задатків і здібностей особистості.

Основу колективу складає сумісна суспільне корисна діяльність. Військова діяльність носить, як ніяка інша, яскравий колективний характер. Принцип виховання в колективі і через колектив вимагає від командирів турботи про згуртування підлеглих. Показником зрілості колективу, йо­го здатності успішно виконувати поставлені державою задачі, в тому числі і виховні, є його дисципліна. Тому зміцнення військової дисципліни і вихо­вання у військовослужбовців дисциплінованості є в той же час і розвитком у них активної соціальної позиції.

Співвідношення вимогливості до військовослужбовців з повагою до їх гідності, з тур­ботою про них.

Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлен­ня до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Вимога - спе­цифічний засіб спонукання людей до певних дій, вчинків, поведінки в цілому.

Основою для пред'явлення вимог до себе і до інших людей є норми, зако­ті моралі. Зміст вимог офіцера зумовлюється законами, воєнною присягою, військовими статутами і поширюється на всі сфери життєдіяльності військовослужбовців. Формами пред'явлення вимоги можуть бути: наказ, розпорядження, нагаду­вання, схвалення, зауваження, осуд, порада, рекомендація та інші.

Опора на позитивне в особистості і у військовому колективі

.

Велику помилку допускають у вихованні ті командири, які спрямовують свою увагу головним чином на слабкі сторони в поведінці підлеглих, постійно підкреслюють їх недоліки, нагадують про погані вчинки. В резуль­таті цього виховання перетворюється в боротьбу з недоліками, з негативни­ми явищами. Позитивні ж властивості не закріплюються. не розвиваються і не використовуються як опора для формування високих морально-бойових

якостей. Підкреслювання тільки негативного у поведінці воїна приводить до того, що окремі юнаки починають себе вважати такими, що не піддаються вихованню.

Принцип опори па позитивне вимагає використання, з мстою виховання не тільки того, що є хорошого в особистості, а й в житті колективу, в суспільстві.

Принцип єдності узгодженості і послідовності у вихованні.

Добитися узгодженості в роботі з підлеглими - значить пред`являти до них єдині вимоги, виховувати їх спільними зусиллями офіцерів, прапор­щиків, сержантів. Погодженість у виховній роботі досягається шляхом її продуманого планування, колективної оцінки стану справ у підрозділах, без­перечного виконання вимог військової присяги. військових статуті;).

Виховання передбачає послідовність в роботі. Суть її полягає перш за все в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо загачуючи його. Все, що досягнуто у вихованні конкретного воїнського колективу береться на озброєння, розвивається і примножується.

2.3. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ

Сутність військового виховання полягає у формуванні в особистості та­ких морально-бойових якостей, які необхідні озброєній людині для захисту національних завоювань українського народу. Метою цього виховання є розвиток у юнаків таких якостей як вірність військовому обов'язку, при­сязі, та статутам, висока дисциплінованість, мужність, стійкість, відвага, вірність бойовим та національно-історичним традиціям і т.д.

Військове виховання здійснюється у ході всього навчальне -виховного процесу, в процесі бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовців. Зміст тако­го виховання визначається Конституцією, законами України, воєнною при­сягою та військовими статутами.

Військова служба, діяльність воїнів самі по собі дуже складні і об'єктивно містять в собі виховні можливості. Так. в ході бойової підготов­ки, виконання навчально-бойових задач, особливо в полі, в повітрі, на морі, у військовослужбовців розвиваються якості, необхідні людині в сучасному бою. В бойовому навчанні накопичується досвід поведінки у складних і небезпечних ситуаціях. Цей процес проходить тим успішніше, чим у більшій мірі створюється напруженість, постійно змінюється обстановка, скоро­чуються нормативи на виконання тих чи інших дій тощо.

Бойова підготовка - не єдина сфера, в якій формуються морально-бойові якості. Бойові чергування, виконання обов'язків караульної і внутрішньої служби, військово-спортивні змагання, дії військовослужбовців при оголошенні різних сту­пенів бойової готовності, весь уклад військового життя сприяють вихован­ню й особистості, необхідних справжньому воїну, бойових якостей.

Різні види діяльності суттєво впливають на військове виховання юнаків у тому випадку, коли створені командирами необхідні для цього умови: по­передньо моделюються ситуації з врахуванням індивідуального навантаження на кожну особистість, продумується допомога кожному і здійснюється систематичний контроль за діями підлеглих. Обов'язко­вим заключним моментом у процесі військового виховання повинна бути оцінка праці, діяльності військовослужбовця. Оцінка та визнання його за­слуг, старань є сильним мотивом, який стимулює особистість до самороз­витку у себе якостей справжнього воїна.

На процеси військового виховання особистості суттєво впливає рівень її моральної, патріотичної вихованості. Високий ступінь військової вихова­ності характерний для дисциплінованих військовослужбовців. Дисциплінованість є не­обхідною умовою досягнення високого рівня знань і фізичної загартова­ності особового складу. Труднощі, без яких немислима навчально-бойова діяльність, успішно можуть бути подолані тільки тими військовослужбовцями, які внутрішньо, психологічно готові точно, бездоганно і в строк виконати всі на­кази і розпорядження командирів, не жаліють сил і часу для досягнення ви­сокої бойової майстерності.

Рівень військової вихованості визначається також ступенем воєнної спеціальної підготовки військовослужбовців та командирів всіх ланок, здатністю останніх вміло керувати військами, навчально-виховним процесом. Досягнення військовослужбовцями високого рівня воєнної і спеціальної підготовки настирливо вимагає від них великих вольових зусиль, високої організованості, самодисципліни. цілеспрямованості, вміння раціонально використовувати ;вій службовий час.

Успішно справитись з виконанням будь-якої задачі війська можуть ли­ше тоді. коли в них безперервно підтримується високий рівень процесу військового виховання: висока організованість і порядок, коли особовий склад глибоко усвідомлює значення боєготовності кожного підрозділу і ЗСУ в цілому.

Важливою умовою підвищення рівня військового виховання є формування у військовослужбовців правильних уявлень про характер і особливості сучасного бою, максимальне наближення навчання до бойової дійсності. У цьому про­цесі недопустимим є як непомірне нагнітання небезпеки, так і навчання військовослужбовців з певним послабленням вимог. У першому випадку можна нанести психічну і фізичну травму особистості, в другому - зни­жується боєготовність кожного військовослужбовця і підрозділу в цілому, слабо форму­ються необхідні юнакам бойові якості.

Потрібно, щоб обстановка на заняттях була об’єктивно безпечною, а об'єктивно представлялась воїнам такою, що може викликати у них переживання, близькі до психічних станів людей в умовах реальної бойової обстановки. Тільки тоді буде успіх у формуванні морально-бойових якостей військовослужбовців, в основі яких лежить воля.

Таким чином, інтереси успішного військового виховання вимагають від командирів глибоких знань з психолого-педагогічних основ його організації, настирливого використання і вдосконалення всіх форм і методів роботи з людьми у навчально-бойовій діяльності.

Певної уваги заслуговують моральне і фізичне виховання військовослужбовців для успішного виконання ними своїх обов`язків.

2. 4. ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ

Одним із завдань морального виховання військовослужбовців є роз'яс­нення їм морального боку військової покори. Необхідність покори витікає із специфіки військової праці, закономірностей ведення можливої збройної боротьби. Покірність в армії завжди була стержнем дисципліни і організованості і особливо зросла потреба в ній в умовах сучасного бою. Для формування цієї якості недостатньо лише розуміння необхідності покори, необхідно, щоб воїн виробив у себе внутрішню потребу підкорятися волі із рішенням командирів.

Важливим фактором морального виховання військовослужбовців є мо­ральна оцінка його особистості.

2.5. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ

Головна мета фізичного виховання військовослужбовців - формування фізично дос­коналих готових до оборони людей. Основними задачами фізичного вихо­вання є: розвиток у військовослужбовців фізичної сили, витривалості, спритності, швид­кості в рухах, формування у них, необхідних для військової діяльності, ру­хових навичок та вмінь, виховання високих вольових, морально-бойових якостей, зміцнення здоров'я і забезпечення нормального фізичного розвит­ку особистості, озброєння військовослужбовців знаннями в галузі фізичної культури, спор­ту, гігієни побуту тощо.

Фізичні тренування у процесі бойової -підготовки мають велике значення у фізичному вихованні військовослужбовців. В процесі бойової підготовки в особового складу підрозділу розвиваються такі якості, як витривалість, сила, спритність, сміливість, винахідливість, рішучість та багато інших.

Ефективність фізичного виховання багато в чому визначається рівнем свідомості воїнів, розуміння ними необхідності і потреби систематичного фізичного самовдосконалення. Допомогу в цьому вони повинні отримувати від командирів, активу.

Список використаної літератури:

1. Темко Г.Д., Томчук М.І., Методичні основи виховання воїнів Збройних Сил України. –К.: Варта. 1997.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал.- Полтава; Полтавський вісник, 1994.