Королева Вікторія

Вікторія (англ. Victoria, ім'я при хрещенні Александріна Вікторія, англ. Alexandrina Victoria; 24 травня 1819 - 22 січня 1901) - королева Сполученого Королівства Великобританії та Ірландії з 20 червня 1837 р., імператриця Індії з 1 травня 1876 р. (проголошення в Індії - 1 січня 1877 р.), останній представник Ганноверської династії на троні Великобританії.

Вікторія пробула на троні більше 63 років - більше, ніж будь-який інший британський монарх. Вікторіанська епоха співпала з промисловою революцією і періодом найбільшого розквіту Британської імперії. Численні династичні шлюби її дітей і онуків зміцнили зв'язки між королівськими династіями Європи і посилили вплив Великої Британії на континенті (її називали «Бабусею Європи»). Її день народження як і раніше відзначається як свято в Канаді (зазвичай в той же день, 24 травня, в Канаді святкується і офіційний день народження царюючого монарха).Ранні роки

Коронація. 28 червня 1838 Цей скіпетр їй судилося тримати в руках 63 роки, більше, ніж будь-кому з сучасних їй європейських монархів, за винятком Франца Йосифа I.

Батьком Вікторії був четвертий син короля Георга III, матір'ю майбутньої королеви була принцеса Саксен-Кобургського Вікторія, вдовуюча княгиня Лейнінгенская (1786 - 16 березня 1861), яка вже мала двох дітей від першого шлюбу. Перше ім'я - Александріна - дано їй на честь російського імператора Олександра I, який був її хрещеним. Незважаючи на досить високе положення в ієрархії спадкоємства, Вікторія в перші роки життя говорила тільки німецькою мовою.

Батько Вікторії, герцог Кентський, помер, коли дочці було вісім місяців. Виховувалася вона під керівництвом герцогині Нортумберлендського; отримала хороші пізнання в ботаніці і музиці. Як наставник у політичних справах, великий вплив на принцесу мав її дядько по матері, король Бельгії Леопольд I, постійно листувався з племінницею. Успадковувала престол 20 червня 1837, після смерті свого дядька по батькові, Вільгельма IV, не залишив законних дітей.

«Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона» стверджував, що «Королева Вікторія постійно користувалася повагою і любов'ю свого народу. Тільки з часу її царювання, частково завдяки мудрим порадам її чоловіка, принца Альберта, припинилися спроби втручання королівської влади в політичне життя країни, стільки разів служили джерелом утруднень при попередниках Вікторії. Це зовсім не означає, що вона відмовилася від прерогатив свого сану; вона тільки користувалася ними в межах, що відповідають державному устрою Великобританії і духу англійської нації. Коли королева в перші роки після смерті ніжно улюбленого чоловіка занадто байдуже відсторонялася від будь-якої участі в справах і навіть не була особисто на відкриття парламенту, вона порушувала цим незадоволення в середовищі народу, що звик бачити в королі або королеві живе уособлення державної ідеї ».Сім'я

У Вікторії і Альберта народилося 9 дітей, через своїх дітей та онуків Вікторія стала «Бабусею Європи», її нащадки - Віндзор, королі Великобританії, а також Гогенцоллерни (кайзер Вільгельм II її онук), іспанські Бурбони і Романови (дружина Миколи II Імператриця Олександра Федорівна - внучка Вікторії, а цесаревич Олексій Миколайович - правнук Вікторії).

Королева Вікторія широко відома як носій гена гемофілії; по-видимому, ця мутація відбулася в її генотипі de novo, оскільки в сім'ях її батьків гемофіліки не зареєстровані. З її дітей один син (Леопольд) сам страждав гемофілією, передавши її через дочку також своєму онукові Рупрехт Атлонскому, а принаймні дві [1] дочки (Аліса і Беатриса) були носіями гена гемофілії, якою страждали деякі їхні нащадки чоловічої статі (цесаревич Олексій Миколайович, син Аліси Гессенської Фрідріх, два іспанських інфант, онуки Беатріс та ін.) В роду англійських королів, як припускає багато дослідників, була й інша спадкова хвороба - гостра переміжна порфірія. Порфірію, швидше за все, страждав дід Вікторії король Георг III; думки про те, чи була носієм її сама Вікторія, розходяться.

З перших днів правління королева вживала спроби зближення з російським імператорським двором. В 40х роках розширилося співробітництво Росії й Великобританії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколі. 1846 року вона подарувала імператору яхту «Вікторія» для Санкт-Петербурзького Імператорського яхт-клубу. Але, російський уряд не завжди відрізняла зважена зовнішня політика. Росія прагнула встановити своє панування на Чорному й частині Середземного моря. Цим вона налаштувала проти себе Туреччину й Францію.

Почалася Кримська війна. Росія понесла важкі втрати, втратила Севастополь й Чорноморський флот. Незважаючи на перемогу й протести Туреччини, королева Вікторія повернула Севастополь Росії.

В 1851 р. у Лондоні відбулася Перша Всесвітня виставка, на якій були зібрані досягнення передової думки із всіх країн світу. Представлені в Кришталевому палаці експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, але й реальному науково-технічному прогресу. Новаторство торкнулося всіх сторін життя - від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сендвіча. Найбільший флот з найсучаснішим озброєнням (перші броненосці з'явилися в Англії) дозволив Великобританії розширити свої колоніальні володіння, зібравши під короною 40 країн. Англія була центром світу, а англієць (подібно американцеві сьогодні) почував себе як удома майже в будь-якій точці земної кулі. Кіплінг, «співак британського імперіалізму», оспівував у своїх баладах «тягар білої людини», що цивілізовані англійці мужньо несуть у колоніях серед тубільців, цих «похмурих» бентежних дикунів.

Однак успішну Британію і її королеву чекав серйозний удар. Занедужав тифом і помер принц Альберт. Після того, як 1861 року принц Альберт помер, королева до кінця життя носила жалобу по чоловіку. Редьярд Кіплінг у своїх віршах називатиме її не інакше, як «вдовою з Віндзору».

Але час ішов і золоте століття Британської імперії підходило до кінця. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску проамериканської буржуазії, що потребувала більш агресивної зовнішньої політики. Королева намагалася влагодити всі справи по-домашньому, улаштовуючи шлюби своїх родичів зі членами монархових родин.

22 січня 1901 р. у заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II, онук, тримали її голову, щоб полегшити подих, що переривався.

Важка 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-коляски, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. «Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ», — були її передсмертні слова.

Увечері королеви не стало, а наступного дня ранком її старший син і спадкоємець престолу принц Уельський, хрещений під ім'ям Альберта Едуарда, відправився в Лондон. Тут у Сент-Джеймському палаці на засіданні Таємної ради він був проголошений королем, прийняв клятву архієпископа Кентерберійського Фредерика Темпа.