Податкова система України етапи її становлення

Міністерство освіти і науки України

Головне Управління державної служби

При Кабінеті Міністрів України

Дніпропетровський національний університет

Інститут довузівської та післядипломної освіти

Магістратура державного управління

Контрольна робота

З дисципліни “Державні фінанси”.

на тему: Податкова система України: етапи її становлення.

Виконала: слухач групи ЗМЕ-01-1 Андрущак І.А.

Перевірив: ______________________________

Дніпропетровськ- 2002

План.

Вступ.2

1. Податкова система України.3

2. Етапи становлення податкової системи України.10

Висновок.15

Список використаної літератури.17

Вступ.

Сьогодні Україна перебуває в стадії подальшого формування податкової системи, головне завдання якої – створити умови для розвитку підприємництва і на цій основі забезпечити повне задоволення державних і соціальних потреб.

За цей час існування податкової системи України ще гостріше встали проблеми податкового законодавства України, ще наочніше стали для дозволу питання, зв'язані з виплатою податків.

На мій погляд, побудову такої податкової системи, що б забезпечила створення сприятливого податкового клімату на Україні, неможлива без упровадження цілого комплексу мір, що у корені змінили б сам підхід до виплати податків, як необхідного атрибута держави.

1. Податкова система України.

Податкова система являє собою сукупність податків, установлених законодавчою владою і стягнутих виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків. Роль і структура цієї системи визначаються соціально-економічним ладом суспільства.

Податкова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Класифікація податків представлена на мал.1.

Мал. 1. Класифікація податків

Основні ознаки класифікації податків:

¨ в залежності від об”єкту оподаткування;

¨ в залежності від органу, що стягує податок;

¨ в залежності від порядку використання.

В залежності від об”єкта оподаткування податки бувають прямі і непрямі.

Прямі податки складають основу податкової системи. Власно кажучи, прямі податки – це платежі, що встановлюються на доходи і майно фізичних і юридичних осіб, що безпосередньо здіцснюють їх сплату. Розмір таких платежів

залежить від масштабів об”єкта оподаткування. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником податку.

Прямі податки підрозділяються на реальні, що сплачуються з окремих видів майна, і особисті, стягнуті з юридичних осіб, із джерела доходу чи по декларації. При цьому одні з них сплачуються тіільки юридичними особами, інші – тільки фізичними, а треті – тими й іншими.

На відміну від прямих, непрямі податки – це платежі, що включаються в ціну товарів і послуг у виді надбавок і сплачуються споживачем. Для окремого платникаїхній розмір прямо не залежить від його доходів. При непрямому оподатковуванні суб”єктом податку є продавець товару (послуги), що виступає посередніком між державою і платником (споживачем даного товару чи послуги).

Так само як і прямі, непрямі податкиза своїм характером неоднородні. Умовно їх можна підрозділити на три групи, у залежності від характеру торгової діяльності. Внутрішня торгівля зв”язана з викоростанням двох видів непрямих податків: акцизів і фіскальних монополій. Зовнішня торгівля характеризується встановленням мита на товари, що експортуються чи імпортуються.

Акцизи – це непрямі податки, що встановлюються у виді надбавки до вільної ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, при якому держава не втручається в цей процес, а встановлює лише надбавку до ціни.

Іншим видом непрямого оподаткування внутрішньої торгівлі є фіскальна монополія. Якщо при застосуванні акцизів держава встановлює надбавку до вільної ціни, то при фіскальній монополії воно встановлює собі визначений доход. По економічному змісту фіскальна монополія виражає прибуток держави від реалізації монопольних товарів. Об”єктом такої монополії завжди були найбільш споживані товари: сіль, алкогольні напої, тютюнові вироби й інші.

Третій вид непрямих податків – мито. Воно встановлюється при ввозі і вивозі товарів через кордон даної держави чи за транзитне перевезення товарів по його території.

У залежності від органа, що стягує податок і розпоряджається його сумою, розрізняють :

¨загальнодержавні податки – платежі, встановлювані і стягнуті центральними органами влади й управління, що надходять, в основному, у державний бюджет;

¨місцеві податки – платежі, що встановлюються місцевими органами управління на відповідній території і направляються в місцеві бюджети.

У ряді країн загальнодержавні податки стягуються місцевими органами управління і передаються в державний бюджет. В Україні частина загальнодержавних податків законодавчо закріплена за місцевими бюджетами.

В залежності від порядку використання розрізняють:

¨загальні податки – знеособлені платежі, що надходять у державний бюджет і використовуються, як правило, на загальнодержавні цілі;

¨спеціальні (цільові) податки – платежі, що надходять у бюджети різних рівнів, використовуються для строго визначених цілей.

Формування відособленої самостійної системи України почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УСРС “Про систему оподаткування”. У цьму Законі був приведений перелік загальнореспубліканських податків, зборів і обов”язкових платежів, стягнутих з юридичних і фізичних осіб. Згодом у цей Закон був внесений ряд змін і доповнень.

У 1997 році був прийнятий Закон України “Про внесення змін у Закон України “Про систему оподаткування” , у якому була викладена нова редакція Закону “Про систему оподаткування”. Відповідно до даного Закону в Україні стягуються:

¨загальнодержавні податки і збори (обов”язкові платежі);

¨ місцеві податки і збори (обов”язкові платежі).

Загальнодержавні податки і збори установлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. В даний час передбачаються наступні види загальнодержавних податків і зборів (обов”язкових платежів):

¨податок на додану вартість (ПДВ);

¨акцизний збір;

¨податок на прибуток підприємств;

¨прибутковий податок із громадян;

¨мито;

¨державне мито;

¨податок на нерухоме майно (не регламентований);

¨плата за землю;

¨рентні платежі;

¨податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

¨податок на промисел;

¨збір за геологорозвідувальні роботи;

¨збір за спеціальне використання природних ресурсів;

¨збір за забруднення навколишнього природного середоввища;

¨збір на обов”язкове соціальне страхування;

¨збір на обов”язкове державне пенсійне страхування;

¨плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених Законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об”єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов”язковими для встановлення при наявності об”єктів оподаткування чи умов, зв”язаних із введенням цих податків і зборів.

Основними місцевими податками і зборами є:

¨податок з реклами;

¨комунальний податок;

¨готельний збір;

¨збір за паркування автотранспорту;

¨ринковий збір;

¨збір на видачу ордера на квартиру;

¨курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш в бігах на іподромі;

10) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромаі;

11) збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно-і телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

¨збір на проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що спрямовується за кордон;

¨збір за видачу дозволу на розміщення об”єктів торгівлі сфери послуг;

¨збір із власників собак.

Систему податків в Україні можна представити у вигляді трьох основних підсистем (мал.2):

¨ підсистема оподаткування юридичних осіб;

¨ підсистема оподаткування фізичних осіб;

¨ збори в державні цільові фонди.

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв”язку між собою, їх складають одні і тіж структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

2. Етапи становлення податкової системи України.

Україна пройшла досить довгий шлях, поки податки ввійшли в економіку і стали дзеркалом формування бюджету і регулятором підприємницької діяльності. Я вважаю, що історію виникнення податкової системи України з часів СРСР можна розділити на кілька етапів.

Після революції, у період громадянської війни податки знаходилися в натуральній формі. У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон про натуральний податок. У цей же час були прийняті революційні податки. Місцевій владі було дозволено ввести місцеві одночасні першочергові революційні податки. В умовах “воєнного комунізму” створюється система натурального господарства, у результаті якої грошові податки не мають дійсного значення. У лютому 1921 року утримання грошового податку було цілком зупинене і податковий апарат був розформований.

Формування податкової системи починається в період Непа. Різноманіття економіки викликало потребу в різноманітних формах податків. Основу податкової системи складали прямі податки. У плині 1921-1923 років були введені промисловий прибутково-майновий і загальний сільськогосподарський податки.

Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували промислові виробничі підприємства і кустарне виробництво.

Податок складався з патентного і порівняльного зборів. Патентний збір утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою і торговою діяльністю. Порівняльним збором обкладався оборот промислових і торгових організацій. При його виплаті враховувалася сума патентного збору. На мій погляд, промисловий податок був першою формою податку з обороту. Поряд із промисловим податком частина прибутку підприємств відчислялася у вигляді прибуткового податку і відрахувань від прибутку. Державні підприємства виплачували і прибутковий податок, і відрахування від прибутку.

У 1924 році вводиться прибутково-майновий податок. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. Оподаткуванню підляв сукупний доход, що визначався на підставі декларації платників. Ставки податку залежали від розміру доходу, а ставки податку на майно встановлювалися окремо. У 1924 році було скасовано оподаткування майна, а прибутково майновий податок реорганізований у прибутковий. Прибутковий податок був розділений на дві частини: основну і додаткову,а його платникі – на окремі категорії і групи. Податок утримувався у твердих ставках, дифферинційних по категоріях і групах платників. Додатковий податок встановлювався в прогресивних ставках до сукупного податку, що перевищував визначений розмір.

В роки Непа були введені “комунальні податки і збори” : податок з будівель у містах, квартирний збір, збір із власників транспортних засобів, прописочний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки і збори. На Україні вперше місцеві податки та збори були введені в 1993 році Дикретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. Ці податки дають можливість, враховувати особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки Непа виплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції. У 1922 році їх замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі і повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки були скасовані: замість них уведений загальний сільськогосподарський податок, що з 1 січня 1924 року став сплачуватися тільки в грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувалися акцизи у виді надбавки на ціни товарів. Ставки були дифференційні на товари. Найвищі встановлювалися на товари не першої необхідності.

Протягом 1930-1931 років проводилася податкова реформа. Була встановлена двуканальнаясистема платежів до бюджету: податок з обороту і відрахування від прибутку.

Доподатку з обороту ввійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку – прибутковий податок, власні відрахування від прибутку та інші. Для державних підприємств були встановлені відрахування від прибутку в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації виплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгоспподаток також був замінений прибутковим.

Цю реформу не можна оцінити однозначно.

Позитивним я вважаю уніфікацію податкової системи. Наприклад, податок з обороту вмістив у собі 53 платежу. Це удосконалило роботу розрахунку податків і для підприємств і для держави. Але реформа мала негативні моменти: диференційне відрахування від прибутку ставило підприємства в не рівні економічні умови; були скасовані місцеві податки, і дохідна база місцевих бюджетів залежила від державного, тобто вже не можна було говорити про самостійність бюджетної системи; податок з обороту став єдиним непрямим податком, що виконував тільки фіскальну функцію.

У середині 60-х років з'явилися негативні тенденції в розвитку економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою частиною реформи був перегляд взаємозв'язків з бюджетом. Існуюча система платежів до бюджету виконувала тільки фіскальну функцію і не стимулювала виробництво. Тому для підприємств була встановлена плата за основні виробничі фонди й оборотні кошти. Вона виплачувалася з прибутку залежно від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які мали більш вигідні умови для своєї діяльності) уводилися фіксовані (рентні) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він вираховувався, як різниця між загальною сумою прибутку, платою за виробничі фонди і рентні платежі і сумою, що направлялася у фонд економічної стимуляції. Це на якийсь час поліпшило фінансовий стан підприємств.

Почався пошук нових форм взаємин між державою і підприємствами. Додатково до плати за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена плата за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку були замінені на норматив відрахування від прибутку. Нормативи носили індивідуальний характер, установлювалися вищими органами і досить часто носили суб'єктивний характер.

Єдиною ефективною формою відносин між державою і платниками можуть бути тільки податки. Тому в 1991 році був прийнятий перший Закон СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань і організацій”.

Україна почала формування власної податкової системи з 1992 року.

У період 1990рр., коли власником переважної маси засобів виробництва виступала держава, доходи бюджету в основному поповнювалися за рахунок грошових нагромаджень, створюваних на державних підприємствах. Система стягування платежів у бюджет у період з 1930 по 1990 роки була жорстоко центтралізованою, носила в основному фіскальний характер і будувалася на використання індивідуальних ставок. Ці методи відображали адміністративно-командний підхід до мобілізації фінансових ресурсів.

Найважливішим недолікомформування доходів бюджету було і те, що були відсутні об”єктивні критерії, відповідно до яких визначалася б частка участі кожного суб”єкта господарювання в централізованому грошовому фонді країни. Це неминуче привело до підриву фінансової самостійності підприємств, зниженню зацікавленості в результатах колективної праці.

Перехід до ринкових умов господарювання зажадав використання економічних методів управління суспільним виробництвом, зміни системи формування дохідних надходжень у бюджет. Ця система стала будуватися на базі податкових платежів, а взаємини підприємств із бюджетом були переведені на правову основу, регульовану законом.

Висновок.

Для полегшення економічної ситуації в Україні необхідно досягти стабільності податкового законодавства, що забезпечило б: введення в дію законодавчих актів з питань оподаткування не раніш чим через рік з моменту їхнього прийняття; незмінність ставок пільг і правил оподаткування протягом мінімум 3 років з моменту введення в дію актів податкового законодавства, а також податкового законодавства відносно платников, що беруть участь у цільових державних інвестиційних програм у плині всього часу їхньої дії.

Держава повинна навчиться грамотно керувати доходами й відмовитися від діючої нині жорстокої зарегулированности економіки, що штовхає підприємця в “тінь”. Інакше кажучи, необхідно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця.

Для цього варто забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішній і внутрішньої економічний кон”юктурі. Насамперед мова йде про делігірованії податковим органам права дати відстрочки, россрочки по оплаті податків, стягнення пені, і введення штрафних санкцій в залежності від фінансового положення платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови – наприкінці визначеного звітного періоду платник податків зобов'язаний цілком оплатити всю суму заборгованості. При такій схемі можливо використовувати й вже випробувану систему податкових кредитів.

Необхідно також враховувати фактор сезонності роботи платника й особливості окремих областей промисловості і сільського господарства.

Необхідно до мінімуму звести неготивний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, що склалася, свідчить про те, що тіньова діяльність приченяет збитки однаковою мірою як державі, так і кожному легально працюючому підприємцю. Правда, ризик, на який свідомо йдуть тіньовики, не завжди виправдується прибутком, що вони одержують.

Я вважаю, що саме поняття податкової реформи містить у собі не тільки зміну законодавства, якео регулює розміри і процес збору податків, а і модернізацію самої податкової служби, приведення її у відповідність з вже існуючими ринковими нововведеннями, які могли б на достатньому рівні забезпечити залучення доходів до бюджету.

Усі розуміють, що при всім бажанні за декілька років не можна створити ідеальну податкову систему. Але зараз насамперед потрібно думати про фінансову систему перехідного періоду. Податкова система у відриві від економіки існувати не може. Зі зміцненням економіки України буде удосконалюватись і податкова система. Але при цьому податки повинні не стримувати розвиток економіки, а навпроти – стимулювати її.

Я розумію, що увесь час податкові органи, як органи фіскальні, є і будуть одними з найбільш непопулярних державних інститутів у країні. Але хочу підкреслити, що податки – це плата за цивілізацію, і виповняться вони повинні цивілізовано. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому Україна вийде на такий рівень.

Список використаної літератури.

1. Буряковський В.В., Кармазин В.Я., Каламбет С.В., Водолазская О.А. Податки. -Дн-ск: Пороги. - 1998. - 611с.

2. Деркач Н.И., Гордєєва Л.П. Бюджет і бюджетний процес в Україні. - Дн-ськ: Пороги. - 1998.

3. Бабийчук А.Б. Напрямки удосконалювання системи оподатковування в Україні // Фінанси України. - 1998. - №10.

4. Горянський И. Політика доходів і податки / Податки. - 1997. - № 5.

5. Златкин Б. Податкам - стимулюючу роль // Фінанси України . -1999.-№2.

6. Кощий В. Шляхи податкової реформи // Фінанси України. - 1998. - № 7.

7. Кощий В. Податки в майбутньому: базу розширюємо, пільги скорочуємо // Фінансова Україна.- 2000. - № 45.

8. Конрад Ю. Податкова політика в Україні // Економіка України. -1998.-№1.

9. Мартинова Т. Податкова політика в Україні: як облагодіяти людство? //Українські ділові новини. - 2000. - № 5.

10. Пликус И. Податкова система України: який їй бути? // Данкор. -2000.-№24.

11. Романенко С.І. Податкова система Українии в процесі становлення / Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 5.

12. Сенчуков В. Оптимальна система оподатковування / Економіка України. - 1999.-№3.

13. Броніслав Панасюк, Податки як дзеркало економічного і політичного стану країни// Банківська справа. – 1997.- №5.- С.16-19.

14. Е.Д. Чацкис, О.И. Виногородская, Систему налогообложения в Украине следует кардинально изменить// Світ бухгалтерського обліку. –1999.-№1.-С48-50.