Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області

на тему:

Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області.

Незважаючи на те що аграрна реформа повинна здійснюватися на єдиних для всієї України нормативно-правових засадах, Івано-Франківська область почала вирішувати земельні питання своєрідним шляхом. В цьому відношенні вона наслідувала з деякими особливостями варіант, обраний Львівською областю.

По-перше, Галичина, до якої також входять Львівська та Івано-Франківська області, наприкінці 1980 – на початку 1990р. відзначалася підвищеною, порівняно з іншими регіонами України, політичною активністю щодо негайного зламу суспільно політичного ладу радянського зразка і заміни його новим ладом, побудованим на найважливіших демократичних засадах, які себе добре зарекомендували в інших країнах. Однією з найважливіших підвалин цього мала стати докорінна перебудова земельних відносин.

По-друге, в цих областях тоді відзначався особливо високою активністю і мав великий вплив на селян Народний Рух України, політичному тискові якого, в тому числі у земельних питаннях, не могли протистояти офіційні влади ні Києва, ні Москви. Цим скористалися місцеві органи влади, обрані в 1990році, в яких домінували радикально налаштовані політики.

По-третє, щодо реформування земельних відносин місцева влада мала надійну підтримку значної, або й більшої частини селян, мрія яких – мати землю в приватній власності – зумовлена традиційною для Прикарпаття малоземельністю і безземельністю, тобто мала глибоке коріння. Вони сподівались на повернення їм земель, яких позбулися в наслідок насильницької колективізації. Багато з них мали документи, які беззаперечно підтверджували їх право на конкретні земельні ділянки. Як правило такі документи зберігаються ще й зараз, хоч законодавчо визнано, що землі колишнім власникам повертатися не будуть.

Беручи до уваги, Івано-Франківська рада народних депутатів одна з перших прийняла ряд ухвал, рішень і розпоряджень, які започаткували і розвивали реформування земельних відносин. Ці нормативні документи виконували різні функції, проте спільною для них була цілеспрямованість на передачу пежної частини землі у приватну власність.

Першим з таких документів була ухвала обласної ради народних депутатів від 30 жовтня 1990 року “Про земельну реформу в Івано-Франківській області ”. Її найважливішим положенням була передача всіх земельних ресурсів області в повне розпорядження рад народних депутатів. Це було не лише соціальною але й політичною акцією обласної ради. на підставі цього акта мали вирішуватися всі інші питання земельних відносин. До них насамперед належало віднесення вже 1 листопада 1990 року всіх земельних ресурсів у повне розпорядження рад народних депутатів, які ставали їх виключними розпорядниками. Привертає увагу те, що така ухвала набирала чинності відразу ж після її прийняття. Це був тактичний хід, який не давав часу для роздумів органам тодішньої державної влади України. Вони ставились перед фактом, заперечувати який або не збиралися, або вважали, що з часом все повернеться до минулого.таким чином, в Радянському Союзі з’явився острівець, на якому найвища союзна і республіканська офіційні влади були відсторонені від права вирішувати земельні питання на території Івано-Франківської області. Цією ж всі землі державних, кооперативних і громадських організацій відносились до земель запасу, внаслідок чого припинялося право користування землями всіма такими землекористувачами. Крім того, місцевим радам народних депутатів заборонялося протягом трьох років передавати земельні ділянки сільського і лісового господарства у постійне чи довічне спадкове володіння колгоспам, радгоспам, кооперативним та іншим організаціям. Вони могли брати їх в оренду або в тимчасове короткострокове користування.

В ухвалі крім означених вище декларацій визначалися конкретні дії що до її практичної реалізації. Зокрема були схвалені пропозиції районних і сільських рад народних депутатів про розширення земельних ділянок особистих підсобних господарств на 142.8 тис. га в тому числі на 98.2 тис. га ріллі. Це означало розширення їх відповідно на 47.5 і 46.6 відсотка і було схвально прийняте селянами. Важливим було положення ухвали про погодження території сільських рад і населених пунктів області, затвердження уточнених площ та структури земельних угідь в районах і містах. Це було дуже передбачливе рішення, покликане запобігти можливим конфліктам при вирішенні на нових засадах земельних відносин. Передбачаючи збільшення у зв’язку з земельною реформою обсягу землевпорядних робіт, обласна рада дала дозвіл на введення в штат сільських, селищних, міських і районних рад народних депутатів інженерів-землевпорядників. Тобто, це була комплексна програма глибоких змін у земельних відносинах в області. І хоча пізніше не все вирішувалося відповідно до прийнятих рішень, але вже сам факт їх прийняття закладав основи переведення земельних відносин в області на принципово нові засади.

На розвиток започаткованих справ 30 березня 1992 року обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу “Про невідкладні заходи проведення земельної реформи в області”. Головним у ній було визначення термінів передачі земельних ділянок землекористувачам. Зокрема, передбачалося невідкладно завершити визначення земельних ділянок для фермерських господарств з передачею їх в натурі. дуже стислий – лише 10-денний термін відводився для завершення передачі в натурі земельних ділянок громадянам для особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Це зумовлювалось необхідністю створити якомога кращі умови для ведення весняних польових робіт. З цією ж метою протягом двох тижнів мало бути завершене оформлення на умовах оренди договорів з колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами на тимчасове користування сільськогосподарськими угіддями товарного виробництва. Тобто передбачалась своєрідна форма земельно-орендних відносин, за якої орендодавцями були сільські та селищні ради народних депутатів, а орендарями – підприємства суспільного сектора. Отже, освоєння земельно-орендних відносин в області почалася за кілька років до того, як вони почали розвиватися в Україні у ширших масштабах.

Важливим було також рішення обласної ради народних депутатів від 3 березня 1993 року “Про хід земельної реформи в області”, яким передбачалося використання земель запасу і резервного фонду лише за їх цільовим призначенням, що зумовлювалося необхідністю зберегти всі площі сільськогосподарських земель в області виключно для виробництва сільськогосподарської продукції. Рішенням передбачалася також розробка програми приватизації землі яка включала, в числі інших заходів, завершення приватизації земельних ділянок громадянами до кінця 1993р., а до грудня 1994 року – оформлення державних актів на користування землею підприємствами, землі яких не підлягають приватизації.

Віднесення в жовтні 1990року земель державних, кооперативних і громадських організацій у відання місцевих рад народних депутатів на практиці означало скасування колективної власності на землю. Проте Коломийська і Рожнятівська ради народних депутатів все ж прийняли рішення про передачу земель у колективну власність як це було визначено “Земельним кодексом України ” та законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Це викликало негайну негативну реакцію обласної ради, яка рішенням від 9 липня 1993 року скасувала такі дії цих районів. До цього питання вона повернулася 15 липня того ж року при затвердженні програми земельної реформи та приватизації землі в області.

Це була одна з перших подібних програм, що розроблялися в областях України. В ній були визначені цілі вирішення на нових засадах земельних питань :

Зміни відносин власності на землю з метою створення умов для рівноцінного розвитку різних форм господарювання на землі;

Формування багатоукладної економіки, раціонального та ефективного використання та охорони землі;

Розвиток конкуренції між виробниками сільськогосподарської продукції та обмеження монополії на використання ними землі.

Відповідно до цього програма визначила особливості реформи та приватизації землі в області, умови її приватизації, заходи щодо здійснення реформи в 1993 році та потребу в коштах для здійснення реформи, а також джерела їх покриття. Це було дуже важливою, бо забезпечувало реформування земельних відносин надійною фінансовою основою.

Особливістю програми було також те, що вона, в основному, забезпечувала передбачене законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” положення щодо передачі земель у колективну власність КСП. Мотивом цього було те, що передача земель у колективну власність сільськогосподарським підприємствам означала б формальну зміну вивісок колгоспів. Тому було визначено, що передача землі у колективну власність та постійне користування колективним товаровиробникам може здійснюватись за заявами громадян в межах їх середньої частки за поданням сільської (селищної, міської) та районної рад тільки з дозволу обласної ради народних депутатів, яка затверджує списки на земельну площу. Визначалось також, що індивідуальні селянські господарства, які мають землю у приватній власності, можуть створювати колективні господарства шляхом добровільного об’єднання.

Ще раз наголошувалось на тому, що товарні сільськогосподарські землі і надалі залишаються у державній власності і передаються у довгострокове користування на умовах оренди колективам товаровиробників сільськогосподарської продукції (постійним працівникам землеробства і тваринництва) , селянським (фермерським) господарствам, або їх об’єднанням і вилучаються із державної власності в міру приватизації. Тобто, визначившись з цим питанням в 1990 році, обласна рада народних депутатів не відступала від обраної позиції.

Програмою передбачалися суворі заходи щодо орендарів і тих, хто несвоєчасно сплачував ор6ендну плату. Було встановлено, що несплата орендної плати протягом одного року, або отримання врожаїв на 20 відсотків нижче від середніх показників у земельно-кадастровому районі є підставою для розірвання договору оренди.

Важливими особливостями реформування земельних відносин в області були також введення сертифікатів на приватну власність на середню земельну частку і включення в перелік громадян, які мали право на таку частку, крім членів не державних агроформувань і працівників соціальної сфери села. Що ж до сертифіката, який вводився ухвалою обласної ради народних депутатів від 31 липня 1995р. “Про реформування власності в агропромисловому комплексі” , то це була наступна за тією, що мала місце у Львівській області, акція місцевої влади. Вона зробила спробу встановити і видати власникам документи, які б засвідчували їх право приватної власності на земельні ділянки, одержані в процесі розподілу між мешканцями села земель колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств. Це хоч не відповідало чинному законодавству, але, як показав час, виявилось важливою акцією, яка знайшла відображення у введенні в Україні сертифіката на право на земельну частку (пай) єдиного, загальнодержавного зразка. Всі селяни та мешканці населених пунктів, які мали право на сертифікати, порівняно швидко одержали їх. З часом виникла необхідність їх заміни на сертифікати на право на земельну частку (пай), як це було визначено Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері господарського виробництва”, проте обласна рада народних депутатів не зробила цього.

Що ж до включення в списки громадян, яким надавалося право на середню земельну частку, а також працівників соціальної сфери села, то на той час це узгоджувалось із відповідним положенням Земельного кодексу України. І хоч, згідно з Указом Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, така норма прямо не передбачена в Івано-Франківській області (як в Львівській),вона продовжує діяти.

Ще одна особливість реформування аграрних відносин в області полягала у своєрідності розподілу майна між тими, хто вибув з колективних господарств з одержанням земельної ділянки. Вона полягала в тому, що перерозподіл ґрунтообробної техніки, насіння, добрив та інших матеріально-технічних засобів здійснювався відповідно до наданих земель. Як бачимо, все це не узгоджувалось з чинним законодавством, проте обласна рада народних депутатів дотримувалася раніше визначеної стратегії.

За дорученням Першого заступника Голови Верховної Ради України була здійснена комплексна між відомча перевірка проведення в області земельної реформи, якою деякі дії обласної ради народних депутатів на той час були кваліфіковані як протиправні.

Зокрема , у висновках створеної з цією метою комісії відзначалося, що запис земельної реформи в області про недоцільність передачі на території області земель в колективну власність та постійне користування суперечить Закону України “Про форми власності на землю”, прийнятому 30 січня 1992 року. Такими, що суперечать діючому земельному законодавству, були визнані ухвали обласної ради народних депутатів від 30 жовтня 1990р., 30 березня 1992р., та 3 березня 1993р. про заборону передачі колгоспам, радгоспам та іншим товаровиробникам сільськогосподарської продукції земель у постійне користування або колективну власність і про передачу їх лише в тимчасове користування.

Комісія Верховної Ради України звернула увагу на те , що під час перевірки (липень-серпень 1993р.) в області ще не було розроблено жодного проекту роздержавлення і жодному колективному сільськогосподарському підприємству не було видано державного акта на право колективної власності на землю. Комісія встановила також, що багато працівників місцевих рад народних депутатів, державних адміністрацій, спеціалістів інших органів управління слабо обізнані з положенням законодавчих актів, що створює умови для порушення земельного законодавства.

У своїх висновках комісія зазначила, що цілісна і послідовна політика в сфері реформування земельних відносин тільки починає формуватися і, що пошуки власних підходів в області власне призводять до невиконання вимог законодавства і відповідних постанов Верховної Ради України. У зв’язку з цим комісія запропонувала ухвали Івано-Франківської обласної ради народних депутатів з питань, що стосуються земельної реформи, упорядкувати відповідно до чинного законодавства.

За наслідками таких висновків комісії Верховної Ради України, тодішній представник Президента України в області В.Павлик зробив відповідне подання обласній раді народних депутатів.

Проте обласна рада народних депутатів продовжувала дотримуватись визначеної орієнтації на те, що земля має бути у власності держави в особі її місцевих органів влади, передаватися всім бажаючим лише в оренду і що в області повинен діяти встановлений нею сертифікат на право приватної власності на земельну частку.

І лише у 1997р., після визначеного головою облдержадміністрації відомого не лише в області, але й за її межами керівника передового акціонерного товариства, спеціаліста сільського господарства М.В.Вишиванюка область почала входити в загальнодержавне правове поле щодо земельних відносин.

Відповідну роботу почали з поглибленого аналізу ситуації, що склалася в цій частині області. За результатами обстежень, у довідці обласного управління земельних ресурсів зазначалося, що в супереч земельному законодавству в ряді сіл Верховинського, Косовського, Надвірнянського районів були повернуті батьківські землі, в наслідок чого, крім усього іншого, виникла строкатість у розмірах присадибних земель. Частина громадян має присадибні ділянки площею 2га, а з сіножатями і пасовищами навіть більше, а ті з них батьки яких не мали землі, залишилися з невеликими земельними клаптиками, що поглибило соціальну несправедливість. З метою одержання більших площ землі на сім’ю масово утворювалися нові двори, в тому числі надання земельних ділянок дітям дошкільного віку. Під будівництво житлових будинків виділялися високопродуктивні землі, в тому числі більше 5тис. га - меліорованих. Близько 30% земель переданих громадянам під присадибні ділянки, навіть у 1988р. використовувалися нераціонально або пустували. Особливо в запущеному стані знаходяться сіножаті і пасовища, якими користуються громадяни.

З метою стабілізації сільського господарства і дотриманням чинного земельного законодавства обласна державна адміністрація розпорядженням № 230 від 10 квітня 1997р. заборонила радам базового рівня без згоди на це землекористувачів вилучати землі для будь-яких цілей. Нею ж 25 листопада 1997року розпорядженням № 935 затверджене “Положення про порядок передачі земельних часток (паїв) сільськогосподарським підприємствам, фермерським господарствам та окремим громадянам”. Облдержадміністрація розпорядженням № 392 від 7 травня 1998р. зобов’язала районні адміністрації та управління земельних ресурсів увійти в правове поле земельного законодавства держави і замінити сертифікати обласного зразка на державні.

Відповідно до цього, четверта сесія Івано-Франківської обласної ради народних депутатів третього демократичного скликання 29 вересня 1998р. ухвалила рішення № 48-4/98 “Прохід земельної реформи в області”, яким з метою прискорення ходу земельної реформи зобов’язала обласне управління земельних ресурсів підготувати пропозиції щодо перегляду рішень ради попередніх скликань із земельних питань щодо земельної реформи, які суперечать чинному законодавству. Була визначена необхідність прискорення реформування земельних відносин і заміни до 1 квітня 1999р. сертифікатів на право приватної власності на землю в межах середньої земельної частки обласного зразка на сертифікати на право на земельну частку (пай) державного зразка. На сільські, селищні, міські ради народних депутатів було покладено зобов’язання – проаналізувати і вжити відповідних заходів, щоб до 2000 року оформити право на власність та користування ними.