Мінеральні добрива

Контрольна робота

з розміщення продуктивних сил

на тему:

Студентки 1 курсу

Куліш О.В.

Викладач: Степаненко А.В.

Київ - 2001

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………..…..

ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ

ДОБРИВ В УКРАЇНІ …………………………………………………

орієнтація ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ

ДОБРИВ на внутрішній ринок ………………………………

НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ МІНДОБРИВ …………………………

Особливості розміщення виробництва мінеральних добрив В УкраїнІ ……………….

Фосфоромісткі добрива ……………………………………..

Калійні добрива …………………………………………………

Азотні добрива й аміак ………………………………………

Як потрапити на зовнішній ринок ………………………

Ріст експорту …………………………………………………….

ВСТУП

Хімічна промисловість складається з кількох галузей: гірнича хімія (видобування сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) та хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів).

До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних, ком­бінованих гранульованих.

Орієнтуючись у своєму розміщенні на певну сировину, споживача, трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Вузли хімічної промисловості особливого розвитку дістали в районах видобутку хімічної сировини. Окремі з них складаються з багатьох підприємств, розміщених у територіальній близькості, мають прямі виробничі або опосередковані довкіллям зв’язки (під’їзні шляхи, водні ресурси).

Основними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонію) є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сіверськодонецьк (Сєверодонецьк). Вони розміщуються в районах коксо­хімічного виробництва.

Друга група підприємств, що виробляють добрива, тяжіє до споживача і розміщується в районах видобутку природного газу та на трасах газопроводів. Так виникли виробництва в Черкасах, Рівному, Одесі.

У Донбасі на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувалися Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський вузли хімічної промисловості. Особ­ливо потужним є Лисичансько-Рубіжанський вузол у Луганській області.

Слов'янсько-Артемівський вузол має своєрідну для Донбасу сировинну базу. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива.

Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Передкарпатті і Донбасі. В Передкарпатті найбільшими є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський. До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО«Сірка» в Но­вому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі і Дашаві, а також завод технічного вуглецю.

Вузол хімічної промисловості утворився на основі видобутку і переробки сировини у Присивашші (основою вузла є Красноперекопський промисловий центр).

ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ

Виробництво, агрохімічне обслуговування і використання мінеральних добрив – складові ланки одного ланцюга, від злагодженої діяльності яких залежить ефективність сільськогосподарського виробництва. Прикладом ефективного співробітництва підприємств, що працюють у цих областях, може служити механізм організації такої роботи у Франції, де виробники добрив, фірми, що обслуговують сільгоспвиробників, і самі сільгоспвиробники об'єднані в асоціації і володіють частинами акцій один одного. Кожний з них відповідає за свою частину. Виробники – роблять і відвантажують добрива. Обслуговуючі фірми – щорічно досліджують ґрунти, складають комплексні добрива в залежності від наявності в конкретному ґрунті азоту, фосфору, калію, інших речовин і культур, що будуть вирощуватися на цих ґрунтах. Виготовивши такі добрива, вони поставляють їхнім аграріям. При цьому ціни як на добрива, так і на послуги не можуть бути завищені, оскільки і виробники добрив, і обслуговуючі фірми, будучи власниками акцій сільгоспвиробників, зацікавлені в кінцевому прибутку.

В Україні ж історично склалися інші підходи до вирішення цієї проблеми. У СРСР забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами цілком знаходилося під державним контролем. Рішення по виробництву, розподілу і використанню добрив приймали централізовано і планово, виходячи з державних нормативів. Відповідно до централізовано визначених цілей сільськогосподарського виробництва радгоспи і колгоспи передавали замовлення на мінеральні добрива на розгляд у район для наступної передачі в обласні і центральні органи керування. Після збору інформації і відповідного коректування потреб на обласному і республіканському рівні визначалося державне замовлення на мінеральні добрива і планувався їхній імпорт відповідно до національних потреб. Заводи-виробники одержували квоти на виробництво мінеральних добрив, що потім передавалися державному органу. Усе здійснювалося централізовано через державне об'єднання "Украгрохім", що був головною координуючою організацією з питань забезпечення добривами і засобами захисту рослин, виконання агрохімічних робіт. "Украгрохім" було створено в Україні на початку 80-х років (спочатку воно називалося науково-виробничим об'єднанням "Укрсільгоспхімія").

Така система забезпечення села мінеральними добривами проіснувала до 1996 року, поступово руйнуючись в зв'язку з неможливістю держави фінансувати проекти, що вимагають значних капіталовкладень, а всі подальші схеми найчастіше просто копіювали її, узявши за основу систему централізованого розподілу добрив.

Так, у 1996 році забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1996 року №562. Ним передбачалося виробити і передати Міністерству сільського господарства і продовольства 352 тис. тонн мінеральних добрив у живильних речовинах, а саме: азотних – 217 тис. тонн, фосфорних – 107, калійних – 28 тис. тонн, при цьому витративши 1,837 млрд. куб. м природного газу на суму 146,6 млн. USD. З них 1,5 млрд. куб. м природного газу туркменського походження (по 80 USD за 1 тис. куб. м) повинна була поставити торгово-енергетична фірма "Itera Energy", а інші 0,337 млрд. куб. м – Державна акціонерна компанія "Укрресурси" за ціною 79 USD за 1 тис. куб. м з доставкою на хімпідприємства. Відповідальність за виробництво й відгрузку мінеральних добрив було покладено на Міністерство промисловості. Відповідальність за розподіл добрив – на "Украгрохім" – генеральному уповноваженому Мінсільгосппроду. Саме ця компанія разом з Мінпромом визначали обсяги й асортимент виробництва мінеральних добрив, а також їхніх постачальників по областях. Сільськогосподарські товаровиробники забезпечувалися мінеральними добривами під гарантії обласних і районних керівництв сільського господарства і продовольства на умовах здачі в липні – жовтні 1996 року на хлібоприймальні пункти Головхлібпродукту продовольчого зерна пшениці 3 класу, а у випадку його відсутності – еквівалентну кількість іншого продовольчого зерна. Звідси – негласні заборони місцевих адміністрацій на вивіз зерна за межі області до повного розрахунку за використані ресурси.

Однак господарства не змогли вчасно розрахуватися навіть за поставлені мінеральні добрива. Ще в 1998 році борг сільськогосподарських товаровиробників за мінеральні добрива, отримані в 1996 році, складав близько 20% від поставленого газу.

Незважаючи на це, для українського сільського господарства результати цього сезону можуть бути оцінені як задовільні: добрива були поставлені в повному обсязі. У цілому результати сезону для усіх виглядали зовсім непогано: село одержало добрива, хімпідприємства – обіцянки погашення заборгованості, постачальники газу – борги, що, з однієї, сторони давали можливість вибивати з уряду пільги і поступки по інших напрямках роботи, а з іншого боку – майже не відбивалися на реальній рентабельності операцій з газом через споконвічно високу ціну на нього, в яку були закладені ризики таких боргів. Результати сезону 1996 року привели до незначних змін в організації постачань мінеральними добривами наступного 1997 року.

По-перше, у цей раз власником природного газу для виробництва мінеральних добрив виступав Державний комітет з матеріальних резервів України. Участь у постачаннях газу інших постачальників виключалося.

По-друге, витрати газотранспортних організацій на транспортування газу підприємствам хімічної промисловості цього року зараховувалися як погашення заборгованості по обов'язкових платежах АТ "Укргазпрому" державному бюджету.

По-третє, реалізацію мінеральних добрив з доручення ДП "Украгрохім" здійснювало ВАТ "Агрохімцентр", що виділилося з ДП "Украгрохім" у травні 1996 року, а в липні 1996 року стало ВАТ "Агрохімцентр".

По-четверте, витрати ДП "Украгрохім", зв'язані з організацією вироб-ництва і забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників мінераль-ними добривами відшкодовувалися за рахунок засобів, отриманих від реалі-зації мінеральних добрив, і були зафіксовані на рівні 3,5%.

З товаровиробниками, що мали заборгованість по державних замов-леннях попередніх років, договори на постачання мінеральних добрив у 1997 році не укладались. Еквіваленти обміну зерна на мінеральні добрива були трохи зменшені в порівнянні з 1996 роком.

Результати 1997 року виявилися значно гірше попереднього року. Крім того, що з'явилися нові борги перед газотрейдерами, що, у свою чергу, привели до росту боргів перед виробниками добрив, уперше програма постачань добрив селу була катастрофічно провалена. Стало ясно, що "косметичним ремонтом" схеми постачань ситуацію не виправити. І дійсно, наступні виправлення значно змінили систему робіт із забезпечення села мінеральними добривами. Усі зусилля, безумовно, були спрямовані на її лібералізацію, при цьому суть централізованого розподілу залишилася незмінною.

Внісши такі зміни, передбачалося забезпечити постачання хімічним підприємствам на давальницьких умовах 2,25 млрд. куб. м природним газом на загальну суму 186,7 млн. USD (за ціною 83 USD за 1 тис. куб. м). Хімічні підприємства повинні були зробити 440 тис. тонн живильних речовин для потреб сільського господарства, у тому числі: азотних – 270, фосфорних – 126, калійних – 44 тис. тонн і передати їх Міністерству сільського господарства і продовольства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 1997 року №977 був проведений конкурс, на якому були визначені оптові постачальники мінеральних добрив товаровиробникам. Серед претендентів були як українські, так і іноземні компанії. Переможців виявилося троє: "Українська газова компанія", "Укргаззбут", " і "Ітера Україна".

Переможці на договірних умовах забезпечували хімічні підприємства природним газом, електроенергією і сировинними ресурсами, необхідними для виробництва мінеральних добрив, і через систему "Украгрохім" повинні були поставити сільськогосподарським товаровиробникам 1,2 млн. тонн живильних речовин у мінеральних добривах (вартістю 242 млн. USD), з них 856 тис. тонн – азотних, 260 тис. тонн – фосфорних і 84 тис. тонн – калійних. В обмін на поставлені добрива постачальники добрив одержували векселі, випущені ДАК "Хліб України" на загальну суму 780 млн. грн. Відповідно до договору між ДАК "Хліб України", головним керівництвом Державного казначейства України і постачальниками мінеральних добрив ДАК "Хліб України" забезпечував зворотний викуп векселів до кінця 1998 року. Міністерство фінансів до кінця бюджетного року повинне було надати відстрочку постачальникам добрив по платежах у державний бюджет (у розмірі поставлених сільськогосподарським товаровиробникам добрив).

Постачанням і розподілом міндобрив з доручення ДП "Украгрохім" і ДАК "Хліб України" займалося ВАТ "Агрохімцентр".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1998 року №1953 організацією постачань газу хімічним підприємствам займалася НАК "Нафтогаз України", що укладала з підприємствами хімічної промисловості і "Укрзовнішхімпром" договори по постачанню природного газу в обсязі 1275 млн. куб. м для виробництва 0,5 млн. тонн добрив у живильних речовинах, з яких 420 тис. тонн повинні були бути поставлені сільськогосподарським товаровиробникам, а 80 тис. тонн – реалізовані на зовнішньому ринку з метою одержання засобів для закупки сировини, необхідної для виробництва фосфорних добрив.

Підводячи підсумки аналізу систем постачань минулих років, необхідно відзначити їх аналогічність. Зміни кожного року були найчастіше продиктовані не стільки бажанням поліпшення, скільки кадровими перестановками в уряді і політичній кон'юнктурі. І хоча централізований порядок забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами має деяку уявну привабливість для сільськогосподарських підприємств (можливість одержати авансом мінеральні добрива), він не тільки не рятує, а губить українське сільське господарство. Підтвердженням тому можуть служити наступні факти.

По-перше, через низьку платоспроможність господарства не можуть вчасно і цілком розрахуватися за мінеральні добрива. Вони з кожним роком "обростають" боргами й усе більше залежать від держави, що заважає розвитку вільного ринку в сільськогосподарській галузі. Крім того, сільськогосподарські товаровиробники просто звикають до ролі пасивного учасника ринку: продукцію забере той, хто виділив матеріально-технічні ресурси, і не ведуть маркетингових досліджень.

По-друге, для райагрохімів виконання таких постанов теж економічно невигідне, оскільки їхні витрати компенсувалися сільськогосподарськими товаровиробниками по залишковому принципу (якщо було чим).

По-третє, виконання такої схеми вимагає оформлення великої кількості документів (договорів, актів, відомостей, реєстрів і т.д.), що веде до додаткових витрат і втрати оперативності.

По-четверте, невиконання зобов'язань по розрахунках з хімічними підприємствами змушує їх відмовлятися від постачань мінеральних добрив на внутрішній ринок і шукати ринки збуту за рубежем.

Реформування сільгосппідприємств, що відбувається 2000-2001 року, відбилося й у схемі постачань мінеральних добрив. Забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами відбувається за новою схемою. Наскільки ефективною вона буде можна говорити восени – після збирання врожаю. Відзначимо тільки, що по постанові №340 від 17 лютого 2000 року "Про механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами в 2000 році" передбачалося поставити 300 тис. живильних речовин, інші будуть поставлятися по прямих і регіональних контрактах.

орієнтація ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ на внутрішній ринок

За підсумками 2000 року обсяг виробництва продукції мінеральних добрив склав 2304 тис. тонн., причому в порівнянні з 1999 р. виробництво скоротилося на 0,6%. У цілому ж по хімічній галузі зростання виробництва в 2000р. склало 5%.

У середині 2001 р. відставання у виробництві добрив у порівнянні з аналогічними періодами минулих років стає вже боле помітним. Змінюється і структура виробництва. В Україні абсолютно домінує виробництво азотних добрив, причому їхня частка має тенденцію до збільшення. У 2000 році виробництво азотних добрив збільшилося на 6,9% у порівнянні з 1999 роком — до 2 201,9 тис. тонн.

Причина «відставання» виробництва міндобрив від зростання виробництва в Україні й у хімії зокрема, складається в поступовій «переорієнтації» виробництва міндобрив із зовнішнього ринку на внутрішній. Причому переорієнтація ця відбувається «не від гарного життя». Справа в тому, що проти українських виробників мінеральних добрив порушений цілий ряд антидемпінгових розслідувань і зовнішні ринки для них поступово закриваються.

Євросоюз уже ввів антидемпінгові мита на постачання з України аміачної селітри і карбамідно-аміачної суміші. Торік Європейська Комісія також почала антидемпінгове розслідування по імпорту в країни Європейського Союзу українського карбаміду. Таким чином, на зовнішніх ринках українські добрива особливо ніхто не чекає. Зате відбулося збільшення можливостей для постачань добрив на внутрішній ринок завдяки більш активному фінансуванню українського села з боку банків, у результаті чого в аграріїв з'явився платоспроможний попит на міндобрива.

Українські хімічні підприємства протягом лютого-червня поточного року поставили на внутрішній ринок більш 600 тис. тонн азотних добрив у перерахунку на 100% живильних речовин, що більш ніж у два рази перевищує рівень аналогічного періоду 1999 року (близько 250 тис. тонн). Збільшення обсягів постачань азотних добрив на внутрішній ринок і зниження частки їхнього експорту здійснювалися з метою виконання державної програми «Зерно-2001» і пріоритетного забезпечення міндобривами внутрішнього ринку. Найбільшим попитом у вітчизняних сільгоспвиробників користалася і продовжує користатися аміачна селітра, тому в її виробництві мав місце значний ріст. В Україні аміачну селітру на сьогоднішній день роблять ВАТ «Концерн «Стірол», ВАТ «Рівнеазот», Сєвєродонецкий «Азот», Черкаське ВАТ «Азот», «Дніпроазот» і Одеський припортовий завод.

У цілому, рекордний за останні 4 роки врожай в Україні в 2001 році був вирощений саме завдяки кращій, ніж у 1998-2000 р. забезпеченості міндобривами. Якщо подібна тенденція буде продовжуватися, українські виробники міндобрив остаточно переорієнтуються на внутрішній ринок.

Таблиця 1. Обсяг виробництва міндобрив в Україні в 1998–2001 р. по місяцях, тис. тонн

Таблиця 2. Найбільші виробники азотних мінеральних

добрив в Україні в 2000 р.

НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ МІНДОБРИВ

«Стірол»

Обсяг реалізації продукції ВАТ «Концерн «Стірол» у 2000 році склав 798,4 млн. грн. проти 527,5 млн. грн. у 1999 р. Балансовий прибуток за той же період зріc з 88 млн. грн. до 211,7 млн. грн. У 2000 році «Концерн «Стірол» збільшив обсяг виробництва карбаміду на 7,6% у порівнянні з 1999 роком (до 860 520 тис. тонн), аміачної селітри — на 55,8% (до 519 162 тонн), полістиролу — на 37,9% (до 32 771 тонн). Одночасно концерн скоротив виробництво аміаку на 11,8% — до 1 127 525 тонн. Підприємство є єдиним виробником полістиролу в Україні. На частку «Стіролу» приходиться 25,9% від загального обсягу виробництва аміаку в Україні і 28,4% від загального виробництва азотних добрив. Основні акціонери «Стіролу» — компанія «Стіролхімінвест» (28,36% акцій), банк «Societe Generale Україна» (19,3%), голова правління концерну Микола Янковский (14,19%) і компанія «Міжрегіональний фондовий союз» — 10,06%. Крім того, сам «Концерн «Стірол» зараз володіє більш 90% акцій Трипільського біохімічного заводу.

Черкаський «Азот»

ВАТ «Азот» (Черкаси) спеціалізується в основному на виробництві аміаку (17–18% виробництва в Україні) і карбаміду. ВАТ в 2000 р. зробило 758,6 тис. тонн аміаку (як і в 1999 р.) і 461,1 тис. тонн азотних добрив у перерахуванні на 100% азоту, збільшивши їхнє виробництво на 6,4%.

Особливості розміщення виробництва мінеральних добрив В УкраїнІ

Хімічна промисловість України, як і решта галузей проми­словості, за радянських часів розвивалася, задовольняючи на­самперед потреби Москви. Тому її структура нині не зовсім відповідає потребам народного господарства нашої країни. Крім того, у спадок від командно-адміністративної системи країні дісталися підприємства здебільшого із застарілим устаткуванням і мало ефективними очисними системами. Тому розвиток хімічної промисловості України за ринкових відносин починає чимдалі більше залежати від екологічних проблем.

Особливістю української промисловості, що робить мінеральні добрива, є віддаленість від сировинної бази і близькість до портів Чорного моря.

В даний момент у структурі українського виробництва мінеральних добрив домінують азотні:карбамід, аміачна селітра, сульфат амонію.

Потужності по виробництву інших видів добрив незначні чи ж не використовуються. У 2000 році зі зроблених в Україні 1,554 млн тонн мінеральних добрив на частку азотних приходиться 94%, фосфорних — 5% і калійних — 1%.

У цілому перспективи зовнішньої торгівлі для українських виробників добрив виглядають досить непоганими. По оцінках українських виробників восени 2000 року склалася досить сприятлива кон'юнктура на світових ринках. Особливо це стосується азотних добрив і аміаку. Багато виробників азотних добрив сподіваються в 2001 році збільшити експорт.

Для українських підприємств перспективним виглядає міжурядова угода, що укладена з Угорщиною про спеціальні квоти на постачання аміачної селітри українськими підприємствами. Це може відкрити для наших виробників ринок Центральної Європи за умови, що українська сторона буде дотримувати обговореного рівня цін і обсягів постачань.

Однак ускладнюють ситуацію антидемпінгові процеси, що починаються у Європі у відношенні карбаміду й аміачної селітри із СНД і ряду азіатських країн, що може закрити надовго європейський ринок для наших підприємств.

До того ж деякі українські виробники побоюються, що з настанням зими стане відчуватися значний дефіцит газу і, як наслідок, виростуть ціни на енергоносії і виробничі витрати. І українська продукція не зможе настільки успішно конкурувати на зовнішньому ринку з продукцією Росії та інших країн.

Крім того, викликає стурбованість у наших підприємств положення з закупівлями добрив Індією й агресивною політикою китайських компаній на азіатському ринку. Що стосується традиційного для продукції із СНД ринку Латинської Америки, то тут нашим експортерам доведеться, мабуть, випробувати досить жорстку конкуренцію з боку близькосхідних і азіатських виробників.

Фосфоромісткі добрива

В українському виробництві частка фосфорних добрив, як уже було сказано, складає приблизно 5%. Причому виробництво цих добрив в Україні цього року знизилося більш ніж у два рази.

Всі основні українські виробники цієї продукції знизили виробництво: «Рівнеазот» — на 52%, «Сумихімпром» — на 17%, Придніпровський хімзавод — на 73%.

Підприємства, що випускають фосфорні добрива, працюють на імпортній сировині (апатити Кольського півострова) та на місцевих фосфоритах. Найбільшими підприємствами є Він­ницький і Костянтинівський хімзаводи, Одеський суперфос­фатний завод, Сумське ВО «Хімпром», металургійний завод «Азовсталь», де з доменних шлаків виготовляють фосфорні добрива (фосфатшлаки).

Коксохімічна промисловість - комплексоутворююча галузь основної хімії.Вона добре поєднується з металургійним вироб­ництвом. Так, низькокалорійний доменний газ використовується для обігрівання коксових печей. В свою чергу, висококалорійний газ, що утворюється при коксуванні вугілля, передається в мартени для виплавлення сталі і на прокатне виробництво. Крім того, з нього виробляються азотні добрива. Коксохімія є базою для розвитку великої кількості супутніх і допоміжних підпри­ємств, які переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли тощо. З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди і гербіциди, барвники, пластмаси, мінеральні добрива.

Калійні добрива

Українське виробництво калійних добрив у 2000 році цілком зосереджене в м.Калуш Івано-Франківської області. Роздольське і Стебницьке підприємства випуск продукції практично припинили. Калушський калійний завод ВАТ «Оріана» відчуває проблеми з забезпеченням сировиною, тому не може в повному обсязі задовольнити потреби внутрішнього ринку.

Калусько-Долинський вузол об'єднує підприємства Калуша, Долини, Вигоди і Рожнятова. Крім виробництва калійних добрив, магнію на ВО «Оріана» у Калуші до складу вузла входять гірничодобувна, газова, нафтопереробна та інші галузі.

Азотні добрива й аміак

В Україні серед азотних добрив найбільший обсяг виробництва приходиться на карбамід, що пояснюється його експортною спрямованістю. У 2000 році на долю карбаміду приходилось більш 61% усього випуску азотних добрив, питома вага аміачної селітри складала майже 31%, сульфату амонію — більш 4,5% і карбамідоаміачної суміші - близько 3%.

17 хімічних і коксохімічних підприємств роблять азотні добрива в Україні. У 2000 році було зроблено 3,015 млн тонн карбаміду.

В Україні лідерами по випуску карбаміду є ВАТ «Стирол» (Горлівка) і ВАТ «Дніпроазот» (Дніпродзержинськ). У 2000 році ці два підприємства випустили близько 48% від загального виробництва карбаміду.

Аміачної селітри в 2000 році в цілому по Україні було випущено 1,516 млн тонн. Більш 56% від загального виробництва цієї продукції приходиться на ВАТ «Азот» (Черкаси) і ДПП об'єднання «Азот» (Сєвєродонецьк).

ВАТ «Авдіївський КХЗ», ГГМК «Криворіжсталь» і ВАТ «Запоріжкокс» забезпечили випуск більш ніж 57% загальноукраїнського виробництва сульфату амонію. Усього ж цієї продукції в 2000 році було зроблено 223,2 тис. тонн.

Карбамідоаміачну суміш в Україні випускає лише ВАТ «Азот» (Черкаси), що зробив у 2000 році 146,3 тис. тонн цієї продукції.

Як потрапити на зовнішній ринок

З початком переходу до ринкової економіки і скороченням дотацій сільському господарству з боку держави внутрішнє споживання добрив в Україні, як і в сусідній Росії, скоротилося до мінімуму. У результаті вся промисловість мінеральних добрив країн колишнього Радянського Союзу переорієнтувалася на зовнішній ринок.

На початку 90-х років сприятлива кон'юнктура світового ринку мінеральних добрив і порівняно невисока вартість сировини й енергоресурсів дозволяли підприємствам хімічної галузі країн СНД до деякої міри компенсувати спад внутрішнього споживання за рахунок росту експортних постачань. Однак ріст витрат на енергоносії і сировину при одночасному падінні попиту на зовнішньому ринку (який був обумовлений уведенням нових потужностей у Південно-східній Азії і на Близькому Сході), а також тверда монетарна політика, що проводилась в 1997—1998 роках, привели до того, що українські виробники стали відчувати серйозні проблеми на зовнішньому ринку.

Тепер ситуація трохи вирівнялася: девальвація національних валют азіатських і латиноамериканських країн і ріст економіки, що відновився у них, сприятливо позначилися на експортних можливостях виробників добрив із СНД.

Таким чином, виробники мінеральних добрив у Росії й Україні на даний момент вирішують різні проблеми. Для українських підприємств основною проблемою стала висока вартість газу, що Україна купує за ціною, яка значно перевищує внутрішньо російську ціну. А багато російських підприємств змушені вирішувати проблему свого географічного положення, що обмежує можливості їхнього виходу на зовнішній ринок.

Реалізація російських проектів з будівництва портів в Ленінградській області може позначитися на завантаженні українських портів, через які йде значна частина російського експорту добрив і аміаку.

Виробниками мінеральних добрив для сільськогосподарських підприємств було поставлено 348,9 тис. тонн мінеральних добрив у перерахуванні на живильні речовини, з них 314,7 тис. тонн – азотних, 29,5 тис. тонн – фосфорних і 4,7 тис. тонн – калійних. Але аграрії не розрахувалися за отримані добрива. За станом на квітень 2000 року фактично було повернуто тільки 40% заборгованості сільськогосподарських товаровиробників за отримані в 1997-1999 роках мінеральні добрива. Загальний борг сільськогосподарських підприємств за поставлені в 1997-1999 роках добрива в квітні 2000 року складав 890 тис. тонн продовольчого зерна.

Трохи менше половини українського експорту аміаку забезпечує Одеський припортовий завод. Приблизно по 16—17% приходиться на «Стирол» і Сєвєродонецький «Азот». Близько 10 відсотків експорту аміаку приходиться на Черкаський «Азот» і майже 5% — на «Дніпроазот», Рівненське підприємство експортує менш 2% українського аміаку. Велика частина української продукції відправляється в Туреччину й Іспанію.

Найбільші обсяги карбаміду з України експортує концерн «Стирол» — більш чверті загальних обсягів. Ще 20% забезпечує Одеський припортовий завод. На частку «Дніпроазота» приходиться близько 15%. Основний потік експорту йде в Туреччину, Італію і Бразилію.

В Україні концерн «Стирол» є лідером по експорту аміачної селітри — майже 40% експортної продукції зроблено на цьому підприємстві. На частку Сєвєродонецька і Черкас приходиться відповідно 18,5% і 12%.

Основні споживачі української продукції — США, Іспанія, Туреччина, країни Західної Європи.

Експорт карбамідоаміачних сумішей забезпечений за рахунок черкаського «Азоту» і «Стиролу». Експорт цієї продукції спрямований, головним чином, у США.

Сульфат амонію з України експортують, крім коксохімічних заводів, черкаський «Азот» і «Сумихімпром». Велика частина сульфату амонію адресована в Туреччину і Єгипет.

Ріст експорту

Українські компанії торік відправили на експорт більш 6 млн 55 тис. тонн мінеральних добрив і аміаку (щомісяця — близько 504 тисяч тонн). Незважаючи на різке зниження виробництва в липні, за підсумками семи місяців 2000 року середньомісячний показник експорту українських компаній склав 516 тисяч тонн.

Причому 50,5% з них приходиться на карбамід, 20,7 % — на аміак, майже 15% — на аміачну селітру, трохи більше 5% — на карбамідо-аміачні суміші і ще 4,5% — на сульфат амонію. Самим експортованим з України не азотним добривом є ДАФ (близько 2% від загальної маси експортних постачань) і суперфосфати — 1,2%.

Основні проблеми та перспективи розвитку

ЛІТЕРАТУРА:

Розміщення продуктивних сил України, К., видавничий дім “Юридична книга”, 2001

Соціально-економічна географія України, навчальний посібник / за ред. Проф. Шаблія О.І. Львів, Світ, 2000

Розміщення продуктивних сил України, навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Пітюренко Ю.І., Олійник Я.П. та ін.-К., КНЕУ 2000

Виробництво і експорт мінералних добрив Росії та України, Задворний А., журнал “Хімкур’єр”, К., 2001

Організація агрохімічного обслуговування в Україні/ Кучер О., Корчинська О. журнал інституту аграрної економіки УААН, К.,2000

Виробництво мінеральних добрив в Україні: орієнтація на внутрішній ринок/ Цхведіані В. К., 2001

Географія України, навчальний посібник / Масляк П.О.,Шищенко П.Г. К.,“Зодіак-Еко”, 1998

Продуктивні сили економічних районів України l Чернюк Л.Г., Горська О.В., Фащевський М.І. та ін.- КЗАТ “НІЧЛАВА”, 2000