Криворізький державний педагогічний університет

Історичний факультет

кафедра всесвітньої історії

Реферат

з предмету „Історія первісного суспільства”

на тему:

„Роль мисливства в розвитку праобщини”

Виконала:

ст. гр. ІФ-09-1 ЗВ

Грибуцька Г.Б.

Прийняв: Кожухар О.І.

м. Кривий Ріг 2009 р.

План

Вступ

1. Первісна людина

2. Неандертальці

3. "Людина розумна"

4. Виникнення людського суспільства. Праобщина

5. Роль полювання в розвитку праобщини

Висновки

Література

Вступ

В історії людства є два періоди - первісний і період існування складно організованих класових суспільств. Перший з них тривав багато сотень тисяч років, другий - зовсім недовго. У первісний час людина стала людиною в повному розумінні слова, виникла його культура. Колективи людей були відносно невеликими й просто організованими, із примітивним побутом, тому вони й називаються первинними - первісними. Спочатку люди для того, щоб добути собі їжу, займалися збиранням і мисливством, користуючись кам'яними знаряддями. Потім вони почали самостійно вирощувати потрібні для себе рослини, розводити свійських тварин, будувати житло, створювати поселення.

Мета роботи: дослідити перші кроки людей у створенні прообразу теперішнього суспільства - праобщин.

Люди в первісних громадах були рівними по своєму положенню, з однаковими правами й обов'язками, серед них не було заможних та бідних. Відносини між родинами й окремими людьми визначалися родинними зв'язками, і нормою в цьому суспільстві були допомога й взаємна підтримка.

За сировиною, з якої люди виготовляли знаряддя, археологи ділять історію на три "віки": кам'яний, бронзовий і залізний. Самим довгим був кам'яний вік - близько 2,5 млн. років тому, а закінчився за 3 тисячі років до н. е. Бронзове століття тривало більше 2,5 тисяч років, а приблизно в середині II тис. до н. е. наступив залізний вік, у якому живемо й ми. Ці віки, особливо бронзовий і залізний, наступили в різних районах Землі не одночасно, десь раніше, десь пізніше.

Зараз важко повірити в це, але трохи більше ста років тому люди вважали, що їхній вид залишався незмінним з моменту появи людини. Їх уважали нащадками першого чоловіка й першої жінки, яких створили боги, незалежно від того, чи минулого це боги християн, мусульман або послідовників навчання Будди. Коли при розкопках знаходили людські кості, що відрізняються від сучасних, їх вважали останками особливо сильних людей або, навпаки, хворих. В 40-і рр. минулого століття в Німеччині були знайдені кістки одного із предків сучасної людини - неандертальця, які прийняли за останки російського козака, учасника наполеонівських війн, а один поважний учений сказав, що це кістки хворого старого, якого до того ж кілька разів ударили по голові.

В 1859 р. була видана книга Чарльза Дарвіна "Походження видів", у якій не говорилося про походження людини, але висловлювалося припущення, що людина, подібно іншим живим істотам, теж могла змінюватися, розвиватися від більш простих до більш складних форм. Із цього моменту почалася боротьба між тими, хто вважав за можливе походження людини від мавпи, і їхніми супротивниками. Звичайно, мова йшла не про відомих нам горил, шимпанзе або орангутангах, а про якісь вимерлі види, предків, загальних для людини й мавп.

1. Первісна людина

В XIX в. залишків скелетів найдавніших людей було відомо дуже мало. Зараз їх виявлено безліч. Самі древні знайдені в Африці, тому вважають, що саме на цьому континенті еволюція людиноподібних мавп, що тривала багато мільйонів років, привела до появи людини.3,5-1,8 млн. років тому по степах Африки вже бродили істоти, який назвали австралопітеками -
південними мавпами. У них були невеликий мозок і масивні щелепи, але вони вже могли пересуватися у прямому положенні й тримати в руках ціпок або камінь.

Вчені вважають, що перші кам'яні знаряддя з'явилися близько 2,5 млн. років тому. Це були камені з гострими краями й уламки від них. Такими знаряддями можна було зрізати гілку, зняти шкіру з убитої тварини, розколоти кістку або викопати із землі корінь. Той, хто виготовив їх, одержав найменування "людина уміла" (
homo habilis). Зараз його вважають першим представником людського роду.

"Людина уміла" пересувалась на ногах, а кисті його рук були пристосовані для того, щоб не тільки тримати ціпок або камінь, але й виготовляти знаряддя. Говорити ці найдавніші люди ще не вміли; подібно мавпам, вони подавали один одному сигнали лементами, жестами, гримасами. Крім рослинної їжі вони їли м'ясо тварин, на яких, імовірно, полювали. Їхньої групи були невеликими й складалися з декількох самців, самок з дитинчатами й підлітків.

Близько 1 млн. років тому з'явився новий вид - „людин випрямлена” (
homo erectus), пітекантроп,
тобто мавпочоловік. Ця істота все ще нагадувала своїх предків - тварин. Вона була покрита вовною, мала низьке чоло й сильно видатні вперед надбрівні дуги. Але розмір його мозку був уже досить великим, наближаючись до розміру мозку сучасної людини. "Людина випрямлена" навчилась робити різні знаряддя з каменю - великі рубала правильної форми, шкребки, різці. Такими знаряддями можна було рубати, різати, стругати, копати, вбивати тварин, знімати з них шкіри, обробляти туші.

Розвиток трудових навичок, здатність мислити, планувати свою діяльність дозволили цим людям пристосуватися до життя в різних кліматичних умовах. Вони жили в холодних областях Північного Китаю і Європи, у тропіках острова Ява, степах Африки. Під час існування "людини випрямленої" почався льодовиковий період. Через утворення льодовиків понизився рівень Світового океану, між розділеними колись водою ділянками суши виникли сухопутні "мости", по яких люди змогли проникнути, наприклад, на острів Ява, де були знайдені перші кістки пітекантропа.

Стоянки розташовувалися по берегах рік і озер, у місцях, де жили великі стада тварин. Пітекантропи іноді жили й у печерах, але не в глибині, де було небезпечно, а біля виходу. Сміливі мисливці, здобиччю яких були великі й сильні тварини, заганяли стада оленів, биків, слонів на обриви, у яри або ущелини, де й убивали їхніми списами й каменями. Здобич ділили між усіма. Первісні люди почали користуватися вогнем, що зігрівав їх, захищав від звірів і допомагав полювати. На вогні почали готовити їжу, що колись їли сирою.

Полювання на великих тварин, захист від небезпеки, переселення на нові території - все це вимагало об'єднаних зусиль багатьох людей. Їхні колективи повинні були бути досить численними й згуртованими. Ускладнення способу життя призвело до того, що старші стали навчати молодших, і підлітки довше, ніж колись, залишалися з батьками й родичами. Ці люди вже вміли говорити. І все-таки і їхній фізичний розвиток, і розвиток культури йшли дуже повільно: пітекантропи, як і знаряддя, що створювалися ними,, майже не змінюючись, проіснували близько 1 млн. років. [1]

2. Неандертальці

Вплив природного оточення й ускладнення діяльності людей привели до появи близько 250 тисяч років тому древнього різновиду "людини розумної"
- неандертальця (
за назвою германської долини Неандерталь, де вперше були виявлені його останки). Він уже мало відрізнявся від сучасної людини, хоча був грубо складений, мав низьке чоло й скошене підборіддя. За словами одного вченого, з такою істотою йому не схотілося б зустрітися вночі в міському парку. Але ці люди мали більш живий розум і краще пристосовувалися до тяжких умов льодовикової епохи, ніж їхні попередники - пітекантропи, які, зрештою, вимерли.

Неандертальці стали заселяти колись безлюдні області півдня Європи, Азії, Африки. Вони забиралися в печери, куди йшли на зимову сплячку величезні печерні ведмеді. Висота цих звірів досягала 2,5 м, довжина - 3 м, і таких великих тварин убивали люди, збройні списами, каменями, дрюками. Величезні скупчення кісток ведмедів знайдені в печерах Німеччини, Швейцарії, Австрії й інших країн.

Неандертальці вдосконалили знаряддя, винайдені пітекантропами. Їхня форма стала більше правильної й різноманітної. Неандертальці носили одяг зі шкір і вміли будувати прості житла, а близько 60 тисяч років тому навчилися добувати вогонь. Прискорюються темпи розвитку: техніка обробки каменю вдосконалюється тепер набагато швидше, ніж колись. Згадаємо, скільки часу існували знаряддя пітекантропів, а знаряддя, виготовлені неандертальцями, були в побуті 70 тисяч років, після чого їх змінили більше досконалі.

Про досить високий рівень розвитку неандертальців і їхніх культур можна судити по тому, що знаряддя в різних областях Землі, населених ними, уже не були такими однаковими, як колись. У цей час починає складатися одна з особливостей культури людства - її розмаїтість. У цей же час з'являються деякі ознаки фізичних відмінностей мешканців різних областей, формуються раси.

Відносини між людьми в групах, котрими жили неандертальці, стають всі прочнішими. Розуміючи, що належать до ланцюжка поколінь, що змінюються, люди стали ховати своїх померлих. Деякі тварини теж не кидають своїх померлих родичів: наприклад, слони закидають їх гілками. Можливо, ховали своїх небіжчиків і предки неандертальців. Люди навмисно рили ями, куди клали померлих. Часто поховання, причому численні, робили в печерах. Ховали всіх - жінок, дітей, старих мисливців. Нерідко такі поховання оточували каменями, у них залишали зброю, череп якої-небудь невеликої тварини, навіть квіти. Останки посипали червоною охрою або клали шматочки цього мінералу поруч із померлим. Імовірно, червоні кольори вже тоді сприймали як кольори життя.

Люди не тільки усвідомили необхідність піклуватися про слабких й хворих, вони дістали можливість це робити. Для того щоб важко поранена людина видужала, про нього необхідно було піклуватися, ділитися з ним їжею. У похованнях знаходять кістяки явно важко хворих людей, а в одному з них виявили останки чоловіка без руки. Виходить, люди вже могли добувати стільки їжі, щоб прокормити не тільки підростаючих дітей, але й слабких, хворих, старих. Напевно, у таких умовах почали складатися уявлення про гарне й погане у відносинах людей, тобто моральні норми.

Неандертальці були першими людьми, про які можна сказати, що вони робили якісь обряди. У печерах знаходять спеціально зібрані й навіть розставлені в певному порядку черепи ведмедів. Біля них, видимо, відбувалися якісь обряди. Примітно, що особливим образом ставилися й до черепів людей: виявлені окремі поховання черепів у спеціальних ямах. [2]

3. "Людина розумна"

Проблемним є питання, кого з найдавніших гоминид варто відносити до найбільш ранніх форм людини розумної й коли вони з'явилися. Є думка, що час їхнього виникнення не 40 тис. років тому, як це прийнято вважати, а 100 тис. років або навіть більше. Як думають багато дослідників, між homo sapiens і неандертальцями відсутні біологічні й культурні бар'єри. [3]

Також ще не зовсім ясно, як відбувалася зміна неандертальця людиною сучасного типу. Відомо, що він з'явився як би раптово в Європі, Південно-Східній Азії й Африці. У Палестині знайдені кістяки неандертальців, більш розвинених у порівнянні з іншими своїми родичами, що вже володіли ознаками людини, якого колись називали кроманьйонцем, а зараз віддають перевагу більш загальній назві - "людина сучасного типу". (
Його називають по-латинському homo sapiens sapiens - як би "людина двічі розумна" у порівнянні з неандертальцьцем, що лише homo sapiens neandertalensis - "людина розумна неандертальська".) Люди, що витіснили неандертальців 40-30 тис. років тому (100 тис. років тому), уже не мали рис, що надавали їхнім попередникам трохи звіроподібний вигляд: їхньої руки стали менш потужними, чоло - більш високим, у них з'явився підборідний виступ.

Поява людини сучасного типу збігається з початком останнього періоду древнього кам'яного віку - близько 35 тисяч років тому. У цю епоху, що тривала недовго в порівнянні з попередніми - усього 23-25 тисяч років, люди заселили всі континенти, крім, зрозуміло, Антарктиди. По "мостам", що виникли завдяки заледенінню, вони проникли в Австралію. Це сталося, як думають, близько 20 тисяч років тому. Імовірно, 40-10 тисяч років тому була заселена Америка: один зі шляхів проникнення туди людей - дно Берингової протоки, що було сушею.

У ту пору дуже високого рівня розвитку досягла техніка виготовлення кам'яних знарядь. Багато з них тепер робилися із пластин правильної форми, які відокремлювали, "віджимали" від ядрищ призматичної форми. Пластини різних розмірів піддавали додатковій обробці, притупляючи края або знімаючи за допомогою кістяного або дерев'яного інструмента тонкі лусочки з поверхні. Самим придатним каменем для виготовлення знарядь був кремінь, що часто зустрічається в природі. Використовували й інші мінерали, які легко розколювалися, були досить твердими й дрібнозернистими. Деякі ножевидні пластини були такими гострими, що ними можна було голитися. Техніка виготовлення знарядь і зброї стала віртуозною. Саме в цей час склалися форми багатьох речей, які потім стали робити з металу: наконечників копій, кинджалів, ножів.

Почали широко застосовувати кістяні знаряддя - шила, голки. З кістки й рога робили пристрій, що дозволяли збільшувати дальність польоту списа. Кістяні вироби прикрашали різьбленням - орнаментом або зображеннями тварин, що, як вважали, надавало їм особливої сили.

У цю епоху в деяких місцях з'явився лук. Усього зараз відомо близько 150 типів кам'яних і 20 типів кістяних знарядь пізнього древньокаменного століття.

Це була пора останнього заледеніння. Стада мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів паслися там, де зараз знаходяться міста Франції, Іспанії, півдня Росії. Слідом за стадами тварин переміщались громади, що складалися з малих родин - батька, матері, дітей. Полювання на тварин давали не тільки м'ясо, але й матеріал для виготовлення знарядь і прикрас. Особливо любили наші предки намиста із зубів тварин. Займалися вони й ловом риби, якої багато водилося в ріках і озерах.

Люди жили тепер не тільки в печерах або гротах, але й на стоянках, у міцних житлах. Матеріалом для будівель, імовірно, часто служили дерево й шкіри, але до нас дійшли руїни напівземлянок з костей мамонтів. Руїни таких великих хатин, що належали декільком родинам, знайдені при розкопках під Воронежем і на Україні. [4]

4. Виникнення людського суспільства. Праобщина

Історична реконструкція первісного людського суспільства являє собою, мабуть, саму складну проблему первісної історії. За відсутністю будь-яких прямих паралелей судити про нього можна тільки на основі непрямих даних. Це, з одного боку, наші відомості про стадні взаємини у мавп, з іншого боку, деякі факти археології й антропології, а також ті факти етнології, які з більшою або меншою долею ймовірності можуть розглядатися як пережитки найдавнішого, до сапієнтного стану людства. Порівняння й аналіз всіх цих даних дозволяють скласти загальне, хоча багато в чому й гіпотетичне, уявлення про громадське життя того часу, але, звичайно, і залишають місце численним протиріччям, чисто логічним здогадам, дискусійним припущенням.

Початкову форму організації суспільства у вітчизняній науці часто називають "первісним людським стадом", У той же час деякі вчені вважають, що вживання цього терміну неправомірно, тому що в ньому об'єднані несумісні поняття - стадний характер взаємин приписується первісним людським колективам, отже, допускається вульгаризація процесів суспільного розвитку. Але це заперечення навряд чи ґрунтовно. Термін "первісне людське стадо" добре передає діалектичну своєрідність організації найдавніших і древніх людей, її перехідний стан від передлюдинного стада тварин до "готового", що сформировались суспільств. Тому, користуючись тут, подібно багатьом іншим фахівцям, терміном "праобщина", ми керуємося тільки тим, що він коротше й зручніше.

Якими хронологічними границями датується епоха праобщини? Її початок, мабуть, збігається з виділенням людини із тваринного миру й утворенням суспільства. Не викликає ніяких сумнівів, що з виникненням трудової діяльності була зв'язано не тільки зміна відносини людини до природи, але й зміна відносин між членами первісного людського колективу. Таким чином, початок епохи праобщини збігається з появою цілком усвідомлено виготовлених і застосовуваних знарядь праці. Кінцевим рубежем епохи праобщини була поява на зміну йому "готового" людського суспільства - общинного ладу. Ще на початку 1930-х років археологи П.П. Єфименко і П.І. Борисковський припустили, що перехід до общинного ладу відбувся на рубежі пізнього палеоліту. Нові археологічні знахідки не спростовують цього припущення, але дозволяють допустити, що перехід від праобщини до громади міг відбутися й раніше. Отже, кінець епохи праобщини збігається з переходом від раннього до середнього або пізнього палеоліту. Нові дані ще вимагають осмислення, і тут ми будемо дотримуватися колишньої синхронізації епохи праобщини.

Прогресивний розвиток кам'яних знарядь, зміна фізичного типу самої людини, нарешті, та обставина, що общинний лад не міг виникнути відразу, у готовому виді, - все це показує, що праобщина не була застиглої в часі однаковою формою. Тому часто розрізняють ранню праобщину найдавніших людей і більше розвинену праобщину неандертальців. Деякі вчені навіть називають цю більш пізню праобщину неандертальців особливими термінами ("первісна громада" тощо).

Праобщина являла собою, очевидно, невелику групу людей. Малоймовірно, щоб більша група могла прокормити себе при слабкій технічній озброєності ранньопалеолітичної людини й складності добування їжі. Збирання вимагає великої витрати часу, а дає відносно мало їжі, до того ж найчастіше низькокалорійної; що ж стосується полювання на великих тварин, уже відомої первісній людині, то вона була сполучена з більшими труднощами, супроводжувалася безліччю жертв і не завжди була вдалою. Таким чином, важко уявити собі, що праобщина складалася більше чим з кількох десятків, швидше за все з 20-30 дорослих членів. Можливо, такі праобщини іноді поєднувалися в більші, але це об'єднання могло бути тільки випадковим.

Життя праобщини, швидше за все не було життям безладним, що пересувалися з місця на місце збирачів, і мисливців. Розкопки в Чжоукоудяні вирисовують картину осілого життя протягом багатьох поколінь. Про відносну осілість говорять і багато печерних стійбищ ранньопалеолітичного часу, що розкопані в різних частинах Євразії протягом останніх 60 років. Це тим більш імовірно, що багатство четвертинної фауни давало можливість тривалого користування кормовою територією й, отже, дозволяло займати вдало розташовані й зручні навіси й печери під постійне житло. Імовірно, ці природні житла в одних випадках використалися протягом декількох років, в інші - протягом життя декількох або навіть багатьох поколінь. У встановленні такого способу життя важливу роль, безсумнівно, зіграло розвиток полювання. [5]

5. Роль полювання в розвитку праобщини

Важко сказати, яка із двох галузей господарства древніх і найдавніших людей - збирання або полювання - була основою їхнього життя. Імовірно, співвідношення їх було неоднаково в різні історичні епохи, у різні сезони, у різних географічних умовах. Однак безсумнівно, що саме полювання було більше прогресивною галуззю господарства, багато в чому випереджало розвиток первісних людських колективів.

Об'єктами полювання залежно від фауни тієї або іншої області були різні тварини. У тропічній зоні це були гіпопотами, тапіри, антилопи, дикі бики й т.д. Іноді серед кісток тварин, виявлених на ашельських стоянках, попадаються кістки навіть таких великих тварин, як слони. У більш північних районах полювали на коней, оленів, кабанів, зубрів, іноді вбивали й хижаків - печерних ведмедів і левів, м'ясо яких також ішло в їжу. У високогірній зоні переважну роль у полюванні, на приклад у неандертальців, грав видобуток гірських козлів, що видно зі знахідок у печері Тешик-Таш. Про розміри полювання в якімсь ступені можна судити на основі підрахунку костей, знайдених на стоянках. Культурний шар багатьох з них містить залишки сотень, a іноді навіть тисяч тварин. Крім місцезнаходження в Чжоукоудяні такі великі стійбища ашельського часу були відкриті на стоянці Торральба в Іспанії й у гроті Обсерваторії в Італії. У першому з них, наприклад, виявлені кісткові залишки більше 30 слонів, не враховуючи інших тварин. Правда, ці стоянки були населені протягом тривалого часу, але, проте, мабуть, що полювання мало чимале значення в житті їхніх мешканців.

Полювання на великих тваринах, особливо на тих з них, які тримаються стадами, важко уявити собі, як вже говорилося, без загінного способу. Озброєння ашельського мисливця було занадто слабким, щоб він міг убити велику тварину безпосередньо. Такі випадки бували, але їх можна розглядати як виключення, та й то переважно при полюванні за відсталим від стада хворих і слабких тварин. Як правило, найдавніші люди могли наважитися на вбивство великих ссавців тільки при загінному полюванні. Імовірно, тварин лякали шумом, вогнем, каменями й, як показує місце розташування багатьох стоянок, гнали до глибокої ущелини або великого обриву. Тварини падали й розбивалися, і людині залишалося тільки добити їх. От чому саме полювання, і насамперед полювання на великих тваринах, була тією формою трудової діяльності, що найбільше стимулювали організованість праобщини, змушувала її членів усе тісніше взаємодіяти в трудовому процесі й демонструвала їм силу колективізму.

Разом з тим полювання було найбільш ефективним джерелом одержання м'ясної їжі. Зрозуміло, тваринну їжу первісні люди одержували не тільки від полювання на ссавців: так само, як це практикувалося пізніше в значно більше розвинених людських суспільствах, вони ловили комах, убивали земноводних, плазуючих, дрібних гризунів. Але видобуток великих тварин давав щодо цього значно більші можливості. Тим часом, м'ясо, що містить найважливіші для людського організму речовини - білки, жири й вуглеводи, не тільки було ситною їжею, особливо після обробки його на вогні, але й прискорювало ріст і підвищувало життєдіяльність первісної людини.

Виділення людини із тваринного миру стало можливим тільки завдяки праці, що сам по собі представляв колективну форму впливу людини на природу. Перехід навіть до найпростіших трудових операцій міг відбутися тільки в колективі, в умовах суспільних форм поводження. Ця обставина дозволяє затверджувати, що вже на самих ранніх етапах антропогенезу й історії первісного суспільства мало місце регулювання в добуванні й розподілі їжі, у статевому житті. Цей процес підсилювався дією природного відбору, що сприяв збереженню саме тих колективів, у яких сильніше були виражені соціальний зв'язок і взаємодопомога і які протистояли ворогам і стихійним лихам як монолітні об'єднання.

Уже відзначений розвиток загінного полювання, спільний захист від хижих тварин, підтримка вогню - все це сприяло консолідації праобщини, розвитку спочатку інстинктивних, а потім і усвідомлених форм взаємодопомоги. У цьому ж напрямку згуртування колективу діяло й удосконалення мови. Але особливо великий прогрес приходиться на заключний етап існування праобщини - мустьерский час. Саме до цього часу належать перші яскраві свідчення турботи про члени колективу - неандертальські поховання.

мисливство праобщина неандерталець людина

Висновки

Спосіб життя людей кам'яного віку, рівень їхнього розвитку частково нагадують деякі сторони життя народів, які в недавнім минулому, до приходу європейців, жили в Австралії, окремих областях Південної Азії, Південної Америки й Африки. Безпосередньо порівнювати їх, звичайно, не можна: за минулі тисячі років навіть настільки відрізані від цивілізації люди, як аборигени Австралії, нагромадили великий досвід спостережень, розвилися їхні розумові здібності, розширилося сприйняття світу. І все-таки побут цих племен і народів дозволяє в деякому ступені зрозуміти, як жили люди 30-20 тисяч років тому.

Найдавніші знаряддя праці є одночасно пам'ятниками й матеріальної, і духовної культури, тому що свідчать про свідому діяльність істот, що створили їх, про їхнє нехай примітивні й мінімальні знання й уміння, що передалися від одного індивіда до іншого. З появою свідомості й свідомої діяльності людини з її результатами починається перша культурно-історична епоха - первісна, у рамках якої існував тільки один, однойменний, тип культури. Названа епоха - сама тривала із всіх, пережитих людством, вона становить більше 90 % всесвітньої історії. У свою чергу, більша частина первісної епохи збігається із процесом формування людини, суспільства й культури. Люди тоді повільно, але вірно створювали основу, фундамент культури, готували умови для її пізніших успіхів.

Література

1. Алексєєв В.Т. Історія первісного суспільства/ В.П. Алексєєв, Ф.И. Першиц - 6-і изд. - М.: ТОВ "Видавництво АСТ": ТОВ "Видавництво Астрель", 2004. - 350 [2] с.: іл. - (Высшая школа).

2. Вишняцкий Л.Б. Походження Homo sapiens. Нові факти й деякі традиційні подання - М: Радянська археологія, 1990, №2.

3. Зубов А.А. Дискусійні питання теорії антропогенезу - Етнографічний огляд, 1994, №6.

4. Енциклопедія. Т.1. Всесвітня історія / сост. с. т. Исмайлова. - 3-і изд. перераб. і доп. - М.: Аванта +, 1996. - 704 с.: іл.