Міжнародний фонетичний алфавіт еєктивні приголосні

Реферат на тему:

Міжнародний фонетичний алфавіт: еєктивні приголосні

Вивчення звукових типів у мовах світу спирається на дані про механізми звукотворення. Виділяють три функціонально сформовані механізми звукотворення: артикуляцію, фонацію, ініціацію. Американський фонетист Пітер Ладефогед описує їх таким чином у підручнику A Course in Phonetics
[1]
:

· артикуляція
характеризується місцем і способом творення в ротовій порожнині;

· фонація
вирізняється за типами активності голосових зв'язок, а саме творенням квазіперіодичних коливань (для голосних, сонорних, дзвінких), творенням відносно широкої й довгої щілини для глухих, творенням вібрацій без належного зімкнення (шепіт або хриплий голос)
[2]
, творенням голосу зі зведеними зі сторони черпалоподібних хрящів голосовими зв'язками (ларингалізовані звуки);

· ініціація
характеризується дією загального аеродинамічного (пульмонічного) механізму руху повітря, а в його межах такими специфічними різновидами, як гортанний (активний рух гортані вгору або вниз при закритій голосовій щілині, від чого повітря в надгортанній частині або виштовхується, або втягується) та велярний (змінюється тиск повітря в окремих частинах ротової порожнини внаслідок його "затискання" язиком).

Поєднання між собою різновидів трьох зазначених механізмів створює цільову тимчасову координацію вимовних зусиль, керованих мовцем.

В українському мовленні ми використовуємо загальний аеродинамічний механізм, а рух повітря за допомогою гортані та язика не використовуємо, хоча можемо це робити в окремих випадках для передачі емоційного стану чи ставлення до предмета розмови.

Розглянемо еєктивні приголосні
. Спосіб творення еєктивів
(англ. – ejectives
, рос. – эйективные
) характеризується використанням гортанного механізму ініціації. Еєктивні приголосні поширені в африканських мовах, мовах американських індіанців та картвельських мовах. У міжнародній фонетичній класифікації ці звуки вміщені в окрему таблицю і характеризуються як непульмонічні, або невидихові приголосні (Consonants non-pulmonic)
[3]
. За артикуляцією ці звуки належать до велярних задньоязикових чи передньоязикових (місце творення) зімкнених (спосіб творення). За фонацією – до глухих або дзвінких. У міжнародній фонетичній транскрипції для позначення еєктивних приголосних використовується літера відповідного зімкненого приголосного з додатковим діакритичним знаком [’] праворуч. Транскрипція картвельських мов має для цього крапку під літерою [ִ
]. Самі ж еєктивні називаються абруптивами
.

Для того, щоб вимовити, наприклад, задньоязиковий еєктивний [k’], необхідно усвідомити послідовні артикуляційні моменти, або фази виконання. Спочатку вимовимо простий склад [ka] і простежимо, як, коли й де відновлюється потік видихуваного повітря після зімкнення [k]. Тепер, повторюючи весь склад, будемо кожного разу все більше напружувати гортанні м'язи одночасно із зімкненням язика з піднебінням. При цьому можна відчути, що разом із посиленням напруженості гортанної частини, підняттям гортані виникає перешкода потоку повітря, а саме зімкнення в голосовій щілині. Потренуємо вимову такого [k’] із закритою голосовою щілиною кілька разів підряд. Щоб відновити звичний режим видиху для вимовляння наступного голосного [a], необхідно розслабити гортанну частину м'язів. Як бачимо, вимова еєктивного [k’] характеризується синхронною координацією зусиль язика й гортані, а саме одночасним зімкненням язика з піднебінням і підняттям закритої для видиху гортані. Перехід до вимовляння наступного голосного, який потребує перелаштування зусиль на загальний пульмонічний видих, сприймається як різкий котраст між способом ініціації для приголосного та наступного голосного.

У картвельських мовах (грузинській, мегрельській, чанській, сванській) гортанний механізм видиху притаманний також артикуляції [t’], [q’]. Крім того, ці приголосні зустрічаються у сполученнях приголосних: мегр. [zit’q’va
] ‘слово
’, чан. [ok’rebule
] ‘вогнище
’, груз. [saq’dari
] ‘церква
’, груз. [mat
’li
] ‘хробак
’, сван. [laq’vra
] ‘постіль
’
[4]
.

Детально ознайомитися з принципами універсальної фонетичної класифікації мов світу можна в підручнику "Загальна фонетика" С.В.Кодзасова та О.Ф.Кривнової
[5]
.

[1]
P.Ladefoged. A Course in Phonetics (second ed.). – San Dieg- – Toronto: Harcourt Brace Jovanovich Publishers, 1982. – C.119-134.

[2]
В окремих мовах використовується як диференційна ознака.

[3]
Handbook of the International Phonetic Association. A Guide to the Use of the International Phonetic Alphabet. – Cambridge: Cambridge University Press, 2002. – 214 pp.; з класифікацією можна ознаймитися також в публікації: Дудник З., Мосенкіс Ю. Фонетична скарбниця МФА (матеріали до спецкурсу "Актуальні проблеми сучасної філології") // Мова та історія. – К., 2003. – Вип. 65. – С.56.

[4]
Жгенти С. Сравнительная фонетика картвельских языков. Проблема структуры слога. – Тбилиси, 1960. – С.188.

[5]
Кодзасов С.В., Кривнова О.Ф. Общая фонетика. – М., 2001. – С.294–304 та далі.