РЕФЕРАТ-

Державна система органів охорони права інтелектуальної власності

Вступ

З проголошенням курсу на розбудову іноваційно-інвестиційної моделі розвитку України, створення ринкової економіки, правовим закріпленням розмаїття форм і видів власності, законодавчим визначенням об’єктів інтелектуальної власності постає необхідність удосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує створення нових дієвих інфраструктур як в державних органах, так і в недержавних інституціях, запровадження нових форм і методів діяльності, розробки принципів взаємодії між різними структурами державної системи органів охорони права інтелектуальної власності.

Охорона інтелектуальної власності нині є одним із пріоритетних завдань кожної держави. На сьогодні процес формування державної системи органів охорони права інтелектуальної власності в Україні перебуває в еволюційному стані, потребує науково-теоретичних розробок, виявлення нових організаційних проблем, пошуку методів та засобів їх розв’язання.

Як відомо, механізм державної охорони інтелектуальної власності має дві складові: чинну нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства [10, с.185].

Інтелектуальна власність на сучасному етапі виступає не тільки як особливий інститут права, але і як високоорганізований вид діяльності, який потребує державної охорони. Від того, наскільки успішною буде робота, здійснена у сфері вдосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності, залежить швидкість якісних змін у її діяльності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує більш жорстких санкцій і дієвого контролю з боку державної системи органів хорони права інтелектуальної власності.

Відповідно до чинного законодавства, охорона прав інтелектуальної власності є діяльністю відповідних державних органів із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності. Не можна не погодитися з думкою вчених І.А. Близнеця та К.Б. Леонтьєва про те, що сфера інтелектуальної власності потребує досить дієвого контролю з боку держави та наявності достатньо жорстких санкцій. Вагомість відносин інтелектуальної власності для держави, на думку А.Б. Венгерова, обумовило появу нової функції: підтримка й захист інтелектуальної власності. Діяльність державних органів щодо охорони інтелектуальної власності повинна бути спрямована на удосконалення нормативно-правової бази в зазначеній сфері, на формування і розвиток виконавчої інфраструктури, необхідної для реалізації законодавчих норм.

Важливим кроком на шляху вдосконалення державної системи охорони права інтелектуальної власності стала активна діяльність правотворчих органів щодо створення нормативно-правових актів, які закріплюють створення органів державної влади, громадських організацій, визначають функції, повноваження, порядок їх діяльності та взаємодії у вищезазначеній галузі. Так, у ст.1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” державна система правової охорони інтелектуальної власності визначається як Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи. Установа в зазначеній статті - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Можна висновувати, що на цей час державну систему правової охорони інтелектуальної власності слід розуміти як сукупність суб’єктів (державної та недержавної форми власності), нормативно наділених сукупністю певних форм та методів діяльності, а також функціями щодо об’єктів інтелектуальної власності.

За роки незалежності в Україні створено розгалужену інфраструктуру системи органів, діяльність яких пов’язана з охороною прав у сфері інтелектуальної власності. Аналіз діяльності цих органів охорони інтелектуальної власності свідчить про недостатній рівень її результативності.

Розглянемо організаційну структуру органів державної влади залежно від поділу влади на законодавчу, судову та виконавчу, які мають певні повноваження в сфері охорони права інтелектуальної власності.

В структурі Верховної Ради України у складі Комітету з питань науки й освіти діє підкомітет з питань інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності.

Система органів судової влади поділяється на суди загальної та спеціалізованої компетенції. Суттєвою проблемою є забезпечення судового захисту прав інтелектуальної власності.

Діяльність судової гілки влади спрямована на удосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Важливим результатом такого удосконалення можна вважати створення у системі господарських судів спеціалізованої колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду спорів щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також впровадження відповідної спеціалізації суддів.

Пізніше було створено спеціалізовані палати з питань інтелектуальної власності у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах. У системі господарських судів працює найбільша кількість суддів, що здобули вищу освіту за спеціальністю “Інтелектуальна власність" або підвищили кваліфікацію з питань захисту прав інтелектуальної власності.

Суттєвим обмеженням захисту інтелектуальної власності є те, що господарські суди розглядають спори між суб’єктами господарювання, а інші спори розглядаються судами загальної юрисдикції. У зв’язку з цим обмежуються можливості захисту прав фізичних осіб.

У зв’язку з цим М.В. Паладій вважає, що доцільно використати досвід економічно-розвинених країн і надати можливість правовласникам в Україні звертатися до третейських судів або суддів для вирішення спорів в сфері інтелектуальної власності.

Що стосується судів загальної юрисдикції, то їх діяльність обмежується розглядом справ про адміністративні правопорушення та кримінальні злочини у сфері інтелектуальної власності. Відповідно до ст.221 КУпАП, районні, районні в містах, міські чи міськрайонні суди повинні розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст.51-2“Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, 164-3 “Недобросовісна конкуренція”, 164-6“Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-7“Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-9“Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”, 164-13“Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва”.

У юридичній науці існує думка про те, що у зв’язку з великою завантаженістю судів та відсутністю спеціально підготовлених фахівців у зазначеній сфері суди загальної юрисдикції сьогодні мають мінімальні можливості ефективно вирішувати спори у сфері інтелектуальної власності. Практично перезрілим на сьогодні є питання прийняття закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання у сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язані з правами інтелектуальної власності. Ми приєднуємося до позиції науковців про те, що поступово склалися об’єктивні причини для створення в Україні спеціалізованих судів.

Найбільш розгалуженою є система органів виконавчої влади, покликаних забезпечувати охорону інтелектуальної власності.

Особливе місце серед суб’єктів зазначеної групи як вищий орган виконавчої влади посідає Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в сфері інтелектуальної власності і здійснює керівництво певними структурними підрозділами. Для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності було створено постійнодіючий Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності [4]. Згодом зазначений комітет було ліквідовано, а замість нього створено Міжвідомчу координаційну раду з інтелектуальної власності на сорти рослин. Таке урядове рішення не можна назвати правильним, оскільки компетенція Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин значно менша за компетенцію діючого раніше органу. Така ситуація, на нашу думку, свідчить про невиваженість прийнятого рішення. Слід підкреслити, що у його складі можуть створюватися як постійно діючі, так і тимчасові органи. Наприклад, у 2008 році при Кабінеті Міністрів України на час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу було створено Координаційну раду з питань захисту прав інтелектуальної власності УЄФА.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності відповідає також галузевий орган - Міністерство освіти і науки України, яке визнається центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки України, є Державний департамент інтелектуальної власності, основними завданнями якого, відповідно до Положення “Про Державний департамент інтелектуальної власності”, є:

участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку в сфері інтелектуальної власності;

організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності [4].

Утворення Державного департаменту інтелектуальної власності об’єднало інституції державної влади, які раніше діяли в Україні розокремлено у сферах промислової власності та авторського і суміжних прав.

Перед Державним департаментом інтелектуальної власності постало завдання не лише видавати охоронні документи та здійснювати інші функції, традиційні для патентного відомства та агентства з авторських і суміжних прав, а й забезпечувати створення нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним нормам; розробляти ефективні механізми реалізації правових норм; координувати діяльність відповідних підрозділів наглядових та інших органів державної влади.

Одним із важливих організаційно-правових механізмів реалізації правових норм є здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у сфері інтелектуальної власності на всій території країни. Необхідною умовою для постійного здійснення такого контролю є створення регіональних представництв Державного департаменту інтелектуальної власності, як це передбачено Указом Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності" [4, с.6]. Для контролю за станом реалізації Програми скоординованих дій правоохоронних та наглядових органів стосовно боротьби з незаконним виробництвом, розповсюдженням і реалізацією аудіо - і відеопродукції, компакт-дисків, а також інших об’єктів права інтелектуальної власності у складі Держдепартаменту інтелектуальної власності створено Координаційну раду по боротьбі з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності. На думку С.М. Ніколаєнка, на цей час є доцільним підвищити статус Координаційної ради, підпорядкувавши її безпосередньо Кабінету Міністрів України, а також слід утворити аналогічні дорадчі органи при Раді міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях [5, с.12].

Суттєвим нововведенням у розв’язанні цього питання стала Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 674 “Про затвердження положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності" [4], яка закріпила основні права та обов’язки зазначених посадовців. Основною функцією державних інспекторів з питань інтелектуальної власності відповідно до зазначеного нормативно-правового акту є здійснення систематичного контролю за дотриманням законодавства в сфері інтелектуальної власності.

Зазначені посадовці уповноважені здійснювати планові й позапланові перевірки суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з використанням об’єктів права інтелектуальної власності. Слід вказати, що при цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України. Не зважаючи на ефективну роботу державних інспекторів, кількість їх явно недостатня, навіть виходячи зі звичайного розрахунку: один інспектор на одну область, Автономну Республіку Крим, Київ та Севастополь, тобто загалом потрібно 27 осіб, а на сьогодні їх лише 20.

У сфері управління Міністерства освіти і науки України та в оперативному управлінні Державного департаменту інтелектуальної власності працюють організації, які утворюють його інфраструктуру, а саме нині діють три державних підприємства: “Український інститут промислової власності”, “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, “Інтелзахист”, а також спеціалізований навчальний заклад “Інститут інтелектуальної власності і права”.

Український інститут інтелектуальної власності створено з метою проведення на наукових засадах експертизи заявок на об’єкти промислової власності на відповідність умовам надання правової охорони, забезпечення роботи Державних реєстрів, передбачених чинним законодавством у сфері охорони промислової власності, проведення науково-дослідних робіт та інших дій щодо надання правової охорони таким об’єктам. З аналізу завдань, прав та обов’язків державного підприємства “Український інститут промислової власності" можна зробити висновок про те, що його діяльність щодо охорони прав інтелектуальної власності носить здебільшого технічний характер (видача охоронних документів на об’єкти промислової власності) та інформаційний (інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності).

Державне підприємство “Український інститут промислової власності" має філію “Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг”, діяльність якої полягає у наданні широкого спектру патентно-інформаційних послуг винахідникам і підприємствам.

На сьогодні дуже потужно обговорюються питання колективного управління в сфері інтелектуальної власності. Серед існуючих організацій колективного управління у зазначеній сфері, на нашу думку, найвпливовішою є державне підприємство “Українське агентство з авторських і суміжних прав”.

Ця організація укладає з авторами угоди, в яких вони уповноважують агентство надавати дозвіл на публічне виконання своїх творів, збирати та розподіляти авторську винагороду, представляти їх інтереси в суді в разі порушення їхніх справ. Отже, діяльність Українського агентства з авторських і суміжних прав є дуже корисною для боротьби з правопорушеннями зазначеної категорії справ, оскільки саме ця організація спроможна надавати правоохоронним органам інформацію щодо правовласників, яка є обов’язковою для встановлення при провадженні у справах про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

Основними напрямками діяльності державного підприємства “Інтелзахист” є організація та забезпечення ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, процесу їх видачі, участь у заходах, спрямованих на реалізацію державної політики щодо захисту прав у сфері інтелектуальної власності, надання консультаційно-інформаційних послуг з питань інтелектуальної власності [6, с.7].

Слід звернути увагу на ще один колегіальний орган - Апеляційну палату, що діє у складі Держдепартаменту інтелектуальної власності й займається розглядом заперечень проти рішень Держдепартаменту, вирішує питання, пов’язані з визнанням торговельних марок тощо.

До органів виконавчої влади цієї категорії суб’єктів управління відносять також Державну службу з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України, яка постає урядовим органом державного управління, покликаним реалізовувати державну політику в сфері охорони прав на сорти рослин [1, с.41].

Віднесення Міністерства юстиції України 7], яке здебільшого координує законотворчу діяльність у сфері інтелектуальної власності, до державної системи органів охорони є небезпідставним особливо сьогодні, коли вельми актуальним є питання адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

В Україні існує чимала кількість органів виконавчої влади, які прямо чи опосередковано в межах наданих їм повноважень здійснюють функції з охорони прав інтелектуальної власності. І.Г. Запорожець, розглядаючи систему органів управління у сфері інтелектуальної власності, виділяє як окрему групу правоохоронні органи: “органи внутрішніх справ України, Службу безпеки України, органи прокуратури, податкову міліцію України, Управління державної охорони України, органи державного департаменту з питань виконання покарань, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, органи охорони державного кордону" [1, с.41]. Науковець зазначає, що “аналіз нормативних актів, які закріплюють правовий статус вказаних державних правоохоронних інституцій (а саме їх завдання, функції та повноваження) свідчить, що деякі з них (органи внутрішніх справ України, Служба безпеки України, податкова міліція України) є суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності" [4, с.42]. На наявність функцій з охорони прав інтелектуальної власності у зазначених вище правоохоронних та правозахисних органів вказувалося у багатьох наукових працях

Тобто їх можна виокремити також як державні органи охорони інтелектуальної власності. Протидія активності правопорушників потребує підтримки з боку професіоналів - органів внутрішніх справ, митниці, податкових органів та інших державних служб. Тільки завдяки співробітництву між різними державними органами і службами можливо досягти певних успіхів у боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності.

Заходів щодо запобігання, припинення та розкриття правопорушень прав на об’єкти права інтелектуальної власності вживає Міністерство внутрішніх справ України. З метою підвищення якості протидії порушенням інтелектуальної власності у 2001 році в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю було створено спеціалізовані підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій. Слід зауважити, що на сьогодні не лише працівники зазначених спеціалізованих підрозділів складають адміністративні протоколи за ст.51-2 КУпАП, а й більшість працівників усієї Державної служби боротьби з економічною злочинністю. Так, за даними анкетування працівників ДСБЕЗ ГУМВС України в Донецькій області, 70,37 % під час виконання своїх службових обов’язків постійно складають протоколи про порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності. загалом, майже 63 % респондентів задовільно оцінюють діяльність працівників ОВС щодо здійснення боротьби із правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. Як негативні чинники, що впливають на стан боротьби з зазначеними правопорушеннями, вони вказали такі: відсутність методичних рекомендацій щодо боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності - 18,52%; відсутність певних спеціальних знань - 3,71 %; незадовільні умови праці (технічне та організаційне забезпечення оперативно-розшукового підрозділу) - 33,33 %; відсутність або неналежна взаємодія з іншими державними органами охорони прав інтелектуальної власності - 14,81 %; неоднозначність законодавства у сфері інтелектуальної власності - 22,22%; інше - 11,11 %.

Особливе місце в державній системі органів охорони інтелектуальної власності належить Антимонопольному комітету України, який забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності. Це підтверджується словами колишнього заступника голови Антимонопольного комітету України О.І. Мельниченка, який зазначав, що “становлення та розвиток в Україні ринкових відносин і відповідно конкуренції між окремими суб’єктами господарювання зумовили потребу створення системи захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності. Зараз така система здебільшого створена та діє досить ефективно. Водночас існують невирішені проблеми законодавчого та правового характеру, що спричинює поширення в країні типових порушень правил підприємницької діяльності та чесної конкуренції, зокрема - неправомірне використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товару. Подолання цих проблем дозволить значно підвищить ефективність захисту суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, тим самим зміцнивши систему охорони інтелектуальної власності в країні загалом”.

За останні роки значно підвищилася роль Державної митної служби України щодо протидії порушенням в сфері інтелектуальної власності. В структурі Державної митної служби України успішно діє відділ захисту прав інтелектуальної власності Департаменту заходів торгівельної політики. Зокрема, Державною митною службою України розроблено низку нормативно-правових актів, які визначають механізм контролю за переміщенням товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, через митний кордон. У новому Митному кодексі України введено цілий розділ, що визначає норми щодо охорони прав інтелектуальної власності.

Наступним важливим кроком у підвищенні ефективності протидії порушенням в сфері інтелектуальної власності стало прийняття Закону України “Про внесення змін до Митного кодексу" (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності при переміщенні через митний кордон України) № 359-V від 16 листопада 2006 року, який відповідає основним вимогам Угоди з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності.

М. Руденко до органів охорони інтелектуальної власності відносить органи прокуратури, вважаючи, що вони виконують особливі, властиві тільки їм функції й не підпорядковуються жодній із гілок влади. Головне завдання Прокуратури України у сфері інтелектуальної власності - здійснювати контроль і нагляд за законністю діяльності правоохоронних органів, які протидіють правопорушенням у зазначеній сфері.

В юридичній літературі прийнято виділяти й мережу недержавних організацій, які прямо чи опосередковано приймають участь в охороні інтелектуальної власності:

- творчі спілки. Так, О.М. Торопіна виділяє такі творчі спілки: “Національна спілка письменників України, Національна спілка театральних діячів України, Національна спілка кінематографістів України, Національна спілка художників України, Національна спілка майстрів народного мистецтва, Національна спілка архітекторів України, Національна спілка композиторів України, Спілка фотохудожників України, Національна спілка журналістів України, Всеукраїнська спілка кобзарів, Спілка рекламістів України, Всеукраїнська музична спілка, Спілка дизайнерів України, український фонд культури, Національна ліга українських композиторів”.

охорона право інтелектуальна власність

- недержавні інституції, що спеціалізуються у сфері інтелектуальної власності: Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR), Українська група Міжнародної асоціації з охорони промислової власності (AIPPI), Антипіратський союз України, українська юридична група, Авторсько-правове товариство [6, с.6], Українська асоціація власників товарних знаків України, Всеукраїнська асоціація авторських і суміжних прав та інші.

Слід зауважити, що роль зазначених недержавних організацій у боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності значно зростає. Анкетування працівників державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України виявило, що 88,89 % респондентів висловилися на користь залучення членів громадських організацій і недержавних інституцій до співпраці з відповідними державними органами в боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності.

Аналіз структури державної системи органів охорони у сфері інтелектуальної власності в Україні дозволяє дійти висновку, що організаційні структури, створені в країні, можна поділити на чотири категорії:

- органи, які є частиною державного апарату та які відповідають за визначення загальної політики у цій сфері;

- органи поза державним апаратом, для яких може передбачатися державний нагляд;

- особливі структури в судових органах;

- громадські організації.

Вступ

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що під державною системою органів охорони права інтелектуальної власності слід розуміти сукупність суб’єктів (державної та недержавної форми власності), нормативно наділених сукупністю певних форм та методів діяльності, а також функціями щодо об’єктів інтелектуальної власності.

Оскільки організаційно державну систему органів охорони права інтелектуальної власності вже створено, на нашу думку, важливим завданням в цій галузі повинно стати забезпечення належного рівня координації діяльності існуючих організаційних структур, водночас треба зробити упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності, враховуючи зарубіжний досвід.

Отже, охорона інтелектуальної власності вимагає запровадження нових організаційно-правових заходів. Для їх здійснення необхідно об’єднати зусилля різних органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій, визначити подальші шляхи розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Література

1. Орлюк О. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми правозастосування / О. Орлюк // Інтелектуальна власність. - 2007. - №2. - С.24-29.

2. Кодекс интеллектуальной собственности Франции. - М.: ВПИИПИ, 1997. - 137 с.

3. Шестаков Д.Ю. Интеллектуальная собственность в системе российского права и законодательства // Российская юстиция. - 2000. - №5. - С. 20-27.

4. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект Кодексу України про інтелектуальну власність (реєстраційний №5620 від 07.06.2004 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/.

5. Абдуліна І. Кодекс про інтелектуальну власність зачекає? / І. Абдуліна // Інтелектуальна власність. - 2005. - №2. - С.61.

6. Близнец И. Проблемы систематизации законодательства об интеллектуальной собственности / И. Близнец, К. Леонтьев // Интеллектуальная собственность. Авторские и смежные права. - 2002. - №1. - С.2-6.

7. Венгеров А.Б. Теория государства и права: в 2 т. / А.Б. Венгеров. - М., 1996. -

8. Т.2: Теория права. - 1996. - 587 с.

9. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року №3687 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №7. - Ст.32.

10. Паладій М.В. Альтернативне вирішення спорів в сфері інтелектуальної власності в Україні / М.В. Паладій // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - Хмельницьк, 2004. - №.1-2 (9-10). - С.3-8.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст.1122.

12. Галянтич М. Патентний суд України - нагальна проблема створення єдиної системи захисту промислової власності / М. Галянтич // Інтелектуальна власність. - 1999. - №1. - С.3-6.

13. Запорожець І.Г. Адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.07/Запорожець Ірина Григорівна. - Х., 2006. - 201 с.

14. Про утворення Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2000 року №316 // Офіційний вісник України. - 2000. - №7 - Ст.277.

15. Положення про Державний департамент інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 997 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 25. - Ст.1060.

16. Паладій М. Реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності: досягнення та перспективи / М. Паладій // Інтелектуальна власність. - 2003. - №10. - С.3-8.

17. Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674 // Урядовий кур’єр. - 2002. - № 111.

18. Кравченко О. Система органів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні / О. Кравченко, С. Подоляка // Інтелектуальна власність. - 2004. - №1. - С.3. - 6.

19. Про затвердження положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30 грудня 1997 року №1396/97 // Юридичний вісник України. - 1998. - лютий. - №7. - Ст.11.