Ізраїль та Іран

Ізраїль та Іран

Ізраїль

Більшість населення країни – прихильники юдаїзму, однак є також мусульмани й християни.Ринок праці в Ізраїлі дуже динамічний.

Ізраїльський уряд підтримує ті галузі економіки, які використовують у виробництві складні й тонкі технології, що дають високий відсоток прибутку й користуються попитом на міжнародному ринку – електроніку, агротехнології тощо.

В Ізраїлі налічується більше ніж сотня кібуців – специфічних «підприємств» із суспільною формою ведення господарства, члени яких займаються як сільським господарством, так і дрібним кустарним виробництвом.

Майже все населення Ізраїлю (92 %) проживає в містах.

Єрусалим –
фактична столиця Ізраїлю, одне з найдавніших міст світу. Розташоване на схилах Юдейських гір, на висоті 700 м над рівнем моря. З тис. років тому цар Давид проголосив Єрусалим столицею свого царства. Від того часу місто зазнавало багатьох завоювань і руйнувань, але незмінно залишалося центром духовного розвитку людства. У 1950 р. Єрусалим повернув собі статус столиці відродженої єврейської держави. Єрусалим є релігійним, політичним, культурним і навчальним центром, у його передмістях розташовані п'ять промислових зон із численними наукоємними підприємствами.

У Єрусалимі співіснують три світові релігії – юдаїзм, християнство й мусульманство, тому місто є місцем паломництва юдеїв до Стіни Плачу, християн – до Гробу Господнього, а мусульман – до Центральної мечеті.

Друге за значущістю й розміром місто держави – Тель-Авів –
розташоване в 63 км від Єрусалима. Тель-Авів («Пагорб Весни») був заснований у 1909 р. У 1948 р. саме тут була проголошена незалежність Ізраїлю, після чого місто до 1950 р. залишалося столицею країни. Сьогодні Тель-Авів утворює швидко зростаючу сучасну агломерацію і мережею посольств, банків, торговельних центрів, навчальних закладів.

Місто Хайфа
– морські ворота Ізраїлю. Уперше про нього згадується в Талмуді в III ст. до н.е., друге відродження цього давнього міста – у 90-х рр. XIX ст. Кожен четвертий житель Хайфи – репатріант, переважно з країн СНД, тому на вулицях міста можна часто почути російську мову. Тут безліч російських крамниць; діє «російський» бізнес. Сучасна Хайфа – один із найбільших промислових і культурних центрів Ізраїлю. У промисловій зоні міста розмістилися підприємства високих технологій – «Ельбіт», «Майкрософт», «Ельсинт», хімічні й нафтопереробні підприємства. Найбільший міжнародний аеропорт Хайфи щодня приймає літаки з усіх куточків земної кулі. У місті розташований Один із найстаріших навчальних закладів Ізраїлю – знаменитий Техніон (Хайфський політехнічний інститут), заснований у 1924 р. Більш «молодим», але не менш знаменитим є Хайфський університет, заснований у 1963 р., що не тільки здійснює підготовку студентів за точними та природничими науками, але й проводить дослідницьку роботу в різних галузях знань.

Культура
. Культурна спадщина Ізраїлю насамперед пов'язана із зародженням і ранньою історією трьох світових релігій – юдаїзму, християнства й мусульманства. У східній частині Єрусалима збереглася Стіна Плачу – уціліла частина підпірної стіни завдовжки 156 м, що обгороджувала Другий Єрусалимський храм, зведений у 515 р. до н.е. Стіна Плачу – святиня віруючих євреїв усього світу.

У північно-західній частини Старого міста в Єрусалимі розташований Християнський квартал зі Скорботним шляхом, по якому пролягав шлях Спасителя від Гетсиманського саду, де він був схоплений стражами, через Левині ворота до Голгофи – місця страти, а також Храм Гробу Господнього, де був похований Ісус Христос. У північно східній частині Старого міста розташований мусульманський квартал. Тут можна побачити площу – сад Харамеш-Шериф («священний двір») зі знаменитими мечетями Омара й Аль-Акса і ще 34 мусульманські храми.

Старе місто та його стіни внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Головна релігія Ізраїлю – юдаїзм, у якому існує кілька течій. Більшість ізраїльських арабів сповідують іслам; у країні чимало і християн, головним чином православних. Офіційно Ізраїль -– світська держава, однак юдейська релігійна громада має сильний вплив, тому життя в країні досить жорстко регламентоване релігійними традиціями.

Господарство
. Ізраїль – розвинена індустріально-аграрна країна Близького Сходу, щодо якої може бути застосоване поняття «країна з ринковою економікою». Однак правильніше було б говорити про економіку змішаного типу, оскільки дотепер значний вплив на економіку країни робить держава. В Ізраїлі більша частина земель належить державі й інститутам, які вона контролює. Державі також належить провідна роль і в деяких ключових виробничих галузях (електропостачання, водопостачання, залізничний транспорт, нафтоперегінні заводи).

Ізраїльська промисловість бере свій початок від невеликих підприємств (кібуців) із виробництва сільськогосподарської продукції, реманенту й продуктів харчування, що виникли в 1918–1948 рр.

У перше десятиліття після проголошення незалежності Ізраїлю основні зусилля країни були спрямовані на розвиток сільського господарства й створення водної, транспортної, енергетичної інфраструктури. Оскільки країна має значний потенціал кваліфікованих фахівців, відчуваючи при цьому брак основних видів сировини, то промисловість Ізраїлю орієнтується на виробництво товарів на основі власних наукових розробок і технічних новинок.

Промисловість країни досягла світового рівня в галузі медичної електроніки, агротехніки, телекомунікацій, промислової хімії та в обробці алмазів.

Традиційними галузями ізраїльської промисловості є переробка харчових продуктів, виробництво техніки, одягу, меблів, добрив, хімікатів, виробів із гуми, пластмаси й металу. Електронна промисловість представлена виробництвом медичного й електронного обладнання, а також авіаобладнання. Ізраїль має потужний ВПК (виробляє гелікоптери, танки, стрілецьку зброю тощо). Хімічна промисловість виробляє сировину й матеріали для виготовлення медичних і ветеринарних препаратів, антикорозійні матеріали, азот, фосфати, хлор, гідроокис натрію, поліефірні смоли, засоби для захисту сільськогосподарських продуктів від шкідників, регулятори росту, ароматичні добавки тощо. В Ізраїлі розвинене виробництво електропобутових приладів, холодильників, кондиціонерів, сонячних та електричних нагрівачів води.

Ізраїльська індустрія діамантів виробляє близько 80 % світових постачань малих полірованих каменів, більшу частину яких складають діаманти, що використовуються для прикрас. 40 % від усіх діамантів шліфується в Ізраїлі, що робить країну найбільшим торговельним і виробничим центром у цій галузі промисловості,

Ізраїль – високорозвинена аграрна країна. Незважаючи на тяжкі умови – пустельні вітри, нетривалий період дощів, велику глибину підземних вод, Ізраїль не тільки забезпечує себе сільськогосподарською продукцією, але й експортує її в інші країни.

Технологічні розробки й удосконалення, виведення нових сортів фруктів та овочевих культур відкрили Ізраїлю вихід на світовий ринок. Усі наукові дослідження в країні проводяться з урахуванням стану природи:- якнайменше хімії. Замість отрутохімікатів, які проникають у підземні води, забруднюють їх і руйнують ґрунт, учені вивели природних знищувачів шкідників. Активно ведеться боротьба з хворобами ґрунту. Раніше для цього використовували хімічні препарати, але ізраїльські дослідники відкрили систему, якою тепер користуються близько 30 країн світу. У певний момент року землю воложать, роблять поліетиленове покриття, що підвищує температуру на тридцяти 5-сантиметровій глибині. За таких умов – унаслідок підвищення температури – носії хвороб гинуть. Найвідоміше відкриття ізраїльських учених – удосконалення краплинної системи. Розроблено унікальний метод зрошення, що перетворив пустельний пейзаж країни на родючу орну землю.

Великий відсоток сільськогосподарських угідь припадає на землі кібуців. Кібуци є на всій території Ізраїлю. Вони мають бавовняні й зернові плантації, вирощують фрукти й овочі, декоративні рослини в оранжереях, займаються птахівництвом, скотарством, рибальством, бджільництвом. Кібуци також володіють дрібними промисловими підприємствами з виробництва автоматичного комп'ютеризованого обладнання для харчової, хімічної, оборонної промисловості, заводами з переробки сільськогосподарської продукції та багатьма іншими.

До досягнень XX ст. можна віднести відродження традицій ізраїльських виноробів, перервані майже на дві тисячі років: колись вино Юдеї вважалося кращим у всій Малій Азії. Сучасні ізраїльські сорти вин посідають призові місця на престижних міжнародних конкурсах. Зараз потреби в продовольстві Ізраїль в основному задовольняє за рахунок власного виробництва, доповнюючи його імпортом, куди входять, головним чином, пшениця, сировина для вироблення олії, кава.

У країні створена розвинена транспортна мережа.

Ізраїльський уряд постійно виділяє бюджетні кошти для модернізації старих і побудови нових шляхів сполучення.

«Морськими воротами» Ізраїлю є місто-порт Хайфа, розташоване на березі Середземного моря. Вантажообіг порту складає близько 20 млн. тонн на рік. Він також є головним пасажирським портом країни – 82 % від усіх, хто прибув морським шляхом, починають своє знайомство з Ізраїлем саме із цього міста.

Іран – країна гір і пустель

Площа: 1648 тис. км²
(у два з половиною рази більша, ніж територія України).

Населення: 68,1 млн. осіб (2006).

Територія та географічне положення
. Іран – унітарна держава, що складається з 24 провінцій. Країна розташована на сході Південно-Західної Азії. Межує з Вірменією, Азербайджаном, Туркменістаном, Афганістаном, Пакистаном, Іраком і Туреччиною. На півдні омивається водами Перської затоки, Оманської затоки й Ормузької протоки, на півночі – Каспійським морем.

Природа.
Більшу частину території країни займає велике Іранське нагір'я із середньою висотою 1200 м. Воно являє собою поєднання високих рівнин, гірських пасом і міжгірських улоговин. Нагір'я оточене, кільцем важкодоступних гірських пасом. Уздовж західного кордону простягаються гори Загрос, на сході – сильно розділені Східно-Транські гори, на півночі – хребет Ельбурс із найвищою точкою країни – вулканом Демавенд (5604 м), на південному сході – гори Мекран. Уздовж узбережжя Каспійського моря, Перської та Оманської заток простягнулися вузькі смуги берегових низовин.

Клімат більшої частини Ірану субтропічний, континентальний. На узбережжі Перської та Оманської заток – тропічний. Характерні риси клімату – брак опадів на більшій частині території та значні коливання температур. Іранське літо спекотливе із середніми місячними температурами від +25 до +32 °С. Особливість іранського літа – сильні північно-західні вітри, що іноді досягають ураганної сили. Середня температура січня від +2 °С на півночі до +15 °С на півдні, узимку часті зміни потеплінь і похолодань. У січні 2005 р. в місті Шехре-Корд був установлений рекорд мінімальних температур (-32 °С). Іранці називають Шехре-Корд «Дахом Ірану», оскільки це місто розташоване в піднесеній частині Іранського нагір'я.

Опадів на більшій частині Ірану випадає мало – до 500 мм, тільки на північних схилах Ельбурса й на Південно-Каспійській низовині – до 2000 мм на рік. Саме тому й річок тут небагато, частина з них несе воду тільки в короткий сезон дощів – узимку або навесні: У центрі країни розташовані пустелі Дештекевир (Велика Солона пустеля) і Дештелут. Більшість озер мілководні, найбільше з них – Урмія (Резайє).

Вода в Ірані являє собою величезну цінність. У багатьох районах використовуються не тільки річкові або ґрунтові води, але й. дощові, які збирають і зберігають у ямах і підземних ємностях. Існують і традиційні іранські системи «кяризів» – підземних галерей, які збирають ґрунтові води, що залягають неглибоко, біля підніжжя гір.

Землі Ірану багаті на нафту й газ. Країна є другим після Росії власником найбільших запасів природного газу, обсяг яких оцінюється в 24 трлн. м , що складає приблизно шосту частину загальносвітових запасів. Газові родовища Ірану дуже багаті на конденсат. Крім того, в іранському газі високий вміст етану, який легко перетворюється на етилен – один з основних продуктів хімічної промисловості. За запасами нафти – 50 млрд. тонн – Іран посідає четверте місце у світі.

Більша їхня частина розташована на південному заході країни, у провінції Хузестан і в районі Перської затоки. В Ірані також є родовища вугілля, залізної руди, хрому, міді, цинку, свинцю й сірки.

Історичний розвиток
. Гран – країна давньої цивілізації, до 1935 р. відома як Персія. До початку IX ст. до н.е. на північному заході Іранського нагір'я склався Мідійський племінний союз (Мідія), а потім мідяни підкорили перські племена. У 553 р. до н.е. проти них повстав цар персів Кір зі знатного роду Ахеменідів. Він не тільки переміг мідян, але й завоював Лідію, Вавилон, Месопотамію та грецькі міста Малої Азії. Саме із цього періоду заведено починати історію іранської державності. Приблизно в цей час були створені священні книги зороастризму – релігії, що дістала назву за ім'ям давньоперського пророка Зороастра (Заратустри).

Завоювання Персії Олександром Македонським знаменує початок епохи еллінізму на цій території. Персія опинилася під владою грецької династії Селевкідів. У цей період давньоіранська культура збереглася тільки на півдні, у провінції Парса – центрі держави Ахеменідів. Після греків країна ввійшла до складу Парфянського царства.

Після розгрому останнього парфянського царя почалася епоха І правління династії Сасанідів. Кордони держави доходили на заході до Римської імперії, а на сході – до Китаю.

Сасаніди вели постійні війни спочатку з Римом, а потім і з Візантією, що стало однією з причин наступного занепаду держави. У VII ст. 1 країна була захоплена арабами.

У IX ст. Іран опинився під владою сельджуків. У цей час розширюється торгівля, зростає роль товарно-грошових відносин, розвиваються міста, де з'являються об'єднання (цехи) ремісників і купців. Розквіт країни закінчився через її захоплення монголами, що панували тут до середини XIV ст. їх заступив могутній і жорстокий Тамерлан (Тимур), що розорив перські міста й села. Тільки з приходом до влади азербайджанської династії Сефевідів Персія знову здобуває незалежність. Найбільшої могутності вона досягає під час правління шаха Аббаса І.

Із кінця XVIII ст. і до 1925 р. в країні правила династія Каджарів. Однак їхня влада була слабкою, а Іран залишався відсталою аграрною країною. Відбувалася переорієнтація спеціалізації землеробства з урахуванням потреб світовою ринку – значні площі почали відводитися під бавовну, рис і опійний мак. При цьому зменшувалися посіви найважливіших продовольчих культур, що призводило до зростання цін на продовольство, а іноді й до голоду.

У 1925 р. релігійне керівництво й меджліс скинули Каджарську династію й проголосили першим шахом нової династії Пехлеві. До початку 60-х рр. XX ст. в Ірані загострилося економічне й внутрішньополітичне положення. У цих умовах шахський уряд узявся за здійснення реформ, намагаючись модернізувати країну на західний зразок. Прикладом для нього, мабуть, були реформи Ататюрка. Однак в Ірані цей план не приніс очікуваних результатів. Прозахідна орієнтація шахського режиму й політика перетворень викликали наростаючий опір релігійних кіл. Наприкінці 70-х рр. XX ст. в країні відбулися події, що дістали назву Ісламської Революції. Саме вона поклала край тритисячолітньому монархічному ладу. У новій державі поєдналися елементи республіканського правління й теократичні риси, що випливали з ісламських законів. Сьогодні Іран є парламентською республікою, у якій влада фактично залишається в руках духовенства, що складає більшість у парламенті.

Населення
. Завдяки високій народжуваності населення щорічно збільшується майже на 700 тис. жителів. Населення Ірану багатонаціональне й різномовне: перси складають більше ніж половину населення, ще чверть – азербайджанці (тут їх значно більше, ніж в Азербайджані), гілянці й мазендаранці – 8 %, курди – 7 %, араби – 3 %, туркмени – 2 %. Азербайджанці проживають в Іранському, Азербайджані, араби – на південному заході країни, а туркмени населяють узбережжя Каспійського моря. На заході, у горах Заґроса, проживають скотарські племена курдів.

В Ірані переважають прихильники шиїтської секти імамітів. Вона поєднує ісламську меншість, одна з характерних рис якої – віра в те, що дванадцятий імам, або спадкоємець пророка, що зник більше ніж тисячу років тому, обов'язково повернеться й принесе із собою епоху благоденства. У більшості ж мусульманських країн явно переважають суніти, в Ірані їх приблизно 9 %. Тут також є християни, юдеї, зороастрійці.

Міські жителі складають 66,7 % населення. Найбільші міста: Тегеран (7,3 млн. осіб), тут проживає кожний десятий житель країни, Мешхед (2,2 млн. осіб), Тсфахан (1,35 млн. осіб), Тебриз (1,2 млн. осіб).

Тегеран
– столиця Ірану – розташований у південних передгір'ях Ельбурса на висоті 1100-1300 м. Улітку тут спекотливо й сухо, а взимку холодно. Максимальна температура досягає +42 °С, мінімальна -16 °С. Як місто Тегеран уперше згадується з XII ст. В епоху правління Пехлеві воно помітно зросло і змінилося: старі споруди були знесені, а на їхньому місці побудовані нові сучасні будинки. Особливий колорит місту надають криті базари з крамницями й майстернями, бані мечетей, що блискають кахлями, склеписті будівлі караван-сараїв. Тегеран – найбільший індустріальний центр країни. Тут виробляється більше ніж третина промислової продукції Ірану.

На північному сході країни розташований Мешхед.
У центральній частині міста розміщені торговельні центри й базари, де продаються різні види продукції місцевих ремісників. Мешхед – це найбільший центр паломництва. Поблизу Мешхеда розташована могила перського й таджицького поета Фірдоусі.

Ісфахан
розташований у центральній частині Ірану на висоті 1575 м і є центром однойменної провінції. Історія міста Ісфахана невіддільна від історії Ірану. У ХУІ-ХУШ ст. воно було столицею Ірану. Зараз це великий центр текстильної, хімічної промисловості й чорної металургії, а також старовинний центр художніх ремесел і мініатюри.

Культура
. Багато культурних пам'яток Ірану належать до епохи Ахеменідів. Це був один із періодів найвищої могутності країни. Найбільшою пам'яткою цієї епохи вважаються руїни їхньої столиці Персе-поля, спаленого Александром Македонським. І досі вражає цей грандіозний архітектурно-скульптурний комплекс, що включає палаци Дарія й Ксеркса з кам'яними барельєфами, парадний і тронний зали,, будинок гарему, Всесвітні ворота.

Сучасна національна культура перебуває під впливом ісламу й спрямована на усунення елементів західної культури, що проникли в життя населення. Тут суворо заборонене вживання алкогольних напоїв, а одяг як у чоловіків, так і в жінок передбачає скромність. Але особливо високі вимоги до жінок: їм заборонено з'являтися на людях без хеджаба. Молода дружина посідає нижню сходинку в сімейній ієрархії, але після народження сина її статус підвищується.

Господарство
. Основа економіки Ірану – добувна й нафтопереробна промисловість. В Ірані працює низка великих нафтопереробних заводів, зокрема Абаданський (після реконструкції стане найбільшим у світі), Тегеранський, Ісфаханський. Уведені до ладу нові підприємства галузі в Ераці, Бендер-Аббасі й Бендер-Тахері.

Обсяг видобутку газу, включаючи побіжний, складає більше ніж 10 млрд. м³
на рік. На відміну від нафти, практично весь природний газ, що добувається в Ірані, іде на внутрішнє споживання – вироблення електроенергії, тепла й побутові потреби, а також для закачування в нафтові шари. Найбільшим родовищем природного газу в Ірані є Південний Парс. Запаси газу на цьому родовищі складають половину всіх газових резервів країни.

Іран веде політику, спрямовану на залучення транзитних потоків газу як трубопроводами (із Туркменістану в Туреччину або Пакистан), так і на умовах заміщення (споживання туркменського й азербайджанського газу в північних провінціях Ірану з компенсаційними постачаннями цих обсягів із південних іранських газових родовищ) Іран розвиває власну атомну енергетику й має національну ядерну програму.

У країні розвивається металургія й машинобудування (устаткування, побутові електроприлади, легкові автомобілі, автобуси). Традиційно велике значення має харчова й текстильна промисловість. Важливе місце в економіці Ірану посідають кустарно-ремісниче виробництво й ремесла, зокрема килимарство. Перські килими відрізняються високою якістю, барвистістю, витонченістю й довговічністю.

Незважаючи на те що природні умови дозволяють використовувати в землеробстві тільки десяту частину території, у країні велике значення має рослинництво. Головні продовольчі культури – пшениця, ячмінь, рис; технічні – бавовник, цукрова тростина, олійні культури, чай. Іран значною мірою залежить від імпорту пшениці. Розвинене баштанництво, виноградарство, важливого значення набуло вирощування овочів: картоплі, цибулі. В Ірані виробляється багато прянощів (шафран, кмин), вирощують лікарські рослини.

Тваринництво має екстенсивний характер, найбільше розводять овець і кіз. Поряд із великими містами побудовані сучасні птахофабрики й молочні ферми.

Основа транспортної системи – автомобільні дороги. Більшість залізниць з'єднує Тегеран із найбільшими Містами країни. Залізниця Тегеран-Тебриз об'єднана з транспортною мережею Азербайджану, а через неї – з. усім Закавказзям і Туреччиною. Зростає роль трубопровідного й морського транспорту.