Географічне положення Італії

Італія

Територія та географічне положення. Італія — держава на півдні Європи. На її території можна виділити три частини: материкову (близько 1/3 площі), півострівну (Апеннінський півострів) й острівну (острови Сицилія, Сардинія й низка дрібних островів). Італія — морська країна, близько 80 % її кордонів — морські. Береги Італії омивають п'ять морів: Ліґурійське, Тірренське, Іонічне, Адріатичне іі Середземне. Найвіддаленіші райони країни розташовані від узбережжя не більше ніж на 200—300 км. На північному заході Італія межує із Францією (1), на півночі — зі Швейцарією (2) та Австрією (3) і на північному сході — зі Словенією (4). У межах Італії існують дві анклавні держави — Ватикан (6) і Сан-Марино (5).

Назву «Італія» вперше використали греки для позначення південного краю Апеннінського півострова, де вони оселилися у VIII—VIIст. до н. є.

Економіко-географічне положення в центрі Середземноморського басейну здавна сприяло розвитку зв'язків із країнами Близького Сходу й Північної Африки.

Здавна Сицилія й Апеннінський півострів були сполучними ланками між Європою та Африкою. Контроль над протоками між східним І західним басейнами Середземного моря мав стратегічне значення із часів давньогрецьких і фінікійських колоній у Сицилії до союзницьких конвоїв у роки Другої світової війни. Завдяки вигідному положенню Апеннінського півострова на перетині торговельних шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом середньовічні італійські міста, особливо Венеція, могли вести морську торгівлю Природа. За винятком рівнин басейну річки По на півночі, більшу частину території Італії займають гори й горбкуваті височини. На півночі країни розташовані Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на території Франції, Швейцарії, Австрії, Німеччини й Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова й продовжується в Сицилії.

Альпи й Апенніни — молоді гори. Молодість геологічних структур пояснює високу сейсмічність і наявність діючих вулканів (Стромболі, Везувій, Етна).

Особливості клімату визначаються значною мірою великою протяжністю території з півночі на південь і специфікою рельєфу. На Па-данській низовині клімат помірний континентальний, а на півострові й островах — субтропічний середземноморський. У горах клімат змінюється з висотою.

Ґрунтовий покрив досить різноманітний. На півночі поширені досить родючі бурі лісові й алювіальні ґрунти, в іншій частині країни — коричневі ґрунти субтропіків. Ці ґрунти сприятливі для вирощування винограду й інших південних культур. Зустрічаються ґрунти, що утворилися на вулканічних породах, вони особливо придатні для вирощування фруктових дерев.

Італійські річки, як правило, короткі й стрімкі, беруть початок у горах і стікають прямо в море. Більше ніж 60 % загальних запасів гідроенергоресурсів зосереджені в Альпах.

Найбільша та найповноводніша річка Італії По бере початок в Альпах, тече через Паданську рівнину і впадає в Адріатичне море. Найбільша річка Апеннінського півострова Тибр через систему каналів пов'язана з іншою великою річкою — Арно.

Озера розташовуються в передгір'ях і гірських районах та на Адріатичному узбережжі, маючи переважно льодовикове походження. На їхніх берегах побудовані курорти міжнародного значення.

Ліси вкривають 1/5 площі, однак це, в основному, гірські низькорослі дерева й чагарники. Винятком є тільки хвойні ліси Альп.

Загалом природні умови сприятливі для життя людей і розвитку багатьох галузей господарства. Країна має потужний природно-рекреаційний потенціал, що інтенсивно використовується.

Італія володіє різноманітними корисними копалинами, але їхні родовища здебільшого є невеликими, розосередженими по території, нерідко залягають незручно для розробки. Винятком є будівельні, матеріали — мармур, граніт, травертин. У Каррарі (Тоскана) добувають знаменитий білий каррарський мармур.

Історичний розвиток. Археологічні дослідження свідчать про існування людських поселень на території Італії за часів палеоліту. У IIтис. до н. Є. на більшій частині півострова розселилися італіки. Серед італійських племен панівне становище займали латини, що населяли область Лаціум. За переказом, вони разом із сабінами в 753 р. до н. є. заснували Рим. За назвою міста племена, що жили навколо нього, почали називати римлянами. Місто виявилося розташованимна перетині важливих торговельних шляхів, і це вплинуло на його швидке зростання й могутність. До середини IIIст. до н. є, римляни підкорили всю територію Італії. Завойовані народи — етруски, венети, ліґури, кельти, греки та інші перейняли культуру й мову завойовників. Надалі Рим став великою державою, що підкорила своїй волі великі частини Європи, Малу Азію, узбережжя Північної Африки, Сирію й Палестину. У 476 р. н. є. відбувся поділ великої Римської імперії на Західну та Східну. Із Vст. починаються вторгнення на півострів варварів, головним чином германських племен. Після падіння Римської імперії Італія тривалий час залишалася розділеною на частини. Для середньовічної Італії типовими стали міста-держави: Флоренція, Сьє-на, Мілан, Равенна, Падуя, Венеція, Генуя, Піза.

У результаті війн 1494—1559 рр. країна потрапила під владу Іспанії, пізніше Північна й Центральна Італія були завойовані Австрією, а наприкінці XVI ст. — Францією. Проти іноземного панування розгорнувся національно-визвольний рух (рісорджименто), утворилися таємні організації карбонаріїв. Революції 1848—1849 рр. і 1859—1860 рр. створили умови для об'єднання території Італії навколо Сардинського королівства. А в 1861 р. було проголошено Італійське королівство. У Першій світовій війні Італія воювала на боці Антанти. У 1922 р. до влади прийшов фашистський уряд на чолі з Муссоліні. У Другій світовій війні Італія виступила союзницею нацистської Німеччини. Потужний рух Опору й допомога англо-американських військ призвели до падіння режиму Муссоліні. У 1946 р. Італія була проголошена республікою. За Конституцією 1948 р., країна стала парламентською республікою. Головою держави є президент, що обирається парламентом і представниками областей. У 1949 р. Італія стала членом НАТО, у 1957 р. - ЄЕС, а в 1993 р. - ЄС.

Населення. Більшість населення (близько 94 %) — італійці, хоча самі вони вважають себе, насамперед, римлянами, венеціанцями, сицилійцями й тільки після цього італійцями. Це пов'язане з історією утворення Італії, коли кожна з невеликих держав мала свої культурні традиції, звичаї, мову, діалекти. До нашого часу збереглися багато регіональних відмінностей: від способів приготування їжі до місцевих свят і звичаїв. Майже всі жителі Італії розмовляють італійською мовою; на півночі є невеликі групи французів, німців і словенців. Жителі Сардинії розмовляють на діалекті, близькому до давньої латини. Тривалий час італійська мова була розмовною, існувало безліч місцевих наріч і діалектів. У розвитку єдиної мови вирішальну роль відіграла область Тоскана (Флоренція), де писали свої безсмертні твори Данте, Петрарка, Боккаччо.

Для італійців характерні стабільність у ставленні до релігії, шанування своєї родини й держави. Хоча церква в Італії відділена від держави, вона активно втручається в політичне життя країни та впливає на широкі кола населення. У західній частині Рима один квартал займає держава Ватикан — теократична монархія. Його голова — Папа Римський — одночасно є головою всієї католицької церкви.

У передвоєнні й післявоєнні роки багато італійців були змушені емігрувати з країни. Причини цього — важкі умови праці, безробіття, низька заробітна плата. Італійська діаспора налічує сьогодні понад 20 млн осіб. Однак із кінця минулого століття збільшується кількість італійців, що повертаються на батьківщину. Це пов'язано зі стабільним зростанням рівня життя, падінням авторитету Ватикану, дозволом розлучень і абортів.

Із відходом у минуле традицій міцних і багатодітних родин різко знизилася народжуваність. Зниження народжуваності супроводжується інтенсивним процесом старіння населення.

Італія — густонаселена країна. Середня густота населення становить 193 особи/км²
, але розміщене населення дуже нерівномірно. Найгусточиселеніші області Італії — рівнини Кампанії, Ломбардії та Ліґурії, де проживає майже половина населення країни. Це пояснюється сприятливими умовами для землеробства, різноманітної промислової та портової діяльності й туризму. Гірські райони заселені набагато рідше.

Близько 60 % італійців проживає в містах, причому 12 % усього населення країни проживає в чотирьох найбільших містах — Римі, Мілані, Неаполі й Турині.

В останні десятиліття став більш інтенсивним процес урбанізації, особливо в північних областях. Це значною мірою вплинуло на зміни н структурі зайнятості населення в результаті переходу робочої сили із сільського господарства в промисловість і сферу обслуговування.

Рим
— одне з найкрасивіших міст світу. Щорічно його відвідують близько 3,3 млн осіб, він приваблює туристів з усього світу своїми архітектурними спорудами доби античності* середньовіччя, Відродження. Він не має рівних собі за кількістю пам'яток (Колізей, Пантеон, театр Марцелла, тріумфальні, арки, терми) й архітектурних ансамблів (Форум, що включає храми Кастера й Поллукса, середньовічні квартали Трастевере, палаци й церкви епохи Відродження), безліччю фонтанів, у тому числі фонтан Треві, у який туристи кидають монети, щоб ще раз повернутися до Рима.

Неаполь —
найбільше місто на півдні Італії. Він був заснований грецькими колоністами в VIст. до н. є. Розташований амфітеатром на березі Неаполітанської затоки. У місті розміщений всесвітньо відомий Національний музей, де експонуються скульптура й мозаїка, знайдені під час археологічних розкопок міст Геркуланума й Помпеї, що були знищені в І ст. при виверженні Везувію. Сучасний Неаполь -діловий, промисловий і культурний центр Півдня Італії, місто міжнародних пісенних фестивалів.

Мілан -
одне з найдавніших міст Італії. Це найбільший промисловий, фінансовий і торговельний центр країни, один із найважливіших центрів культури, де розташовано багато музеїв, картинних галерей, театрів, пам'яток історії й архітектури. Найвідоміша архітектурна пам'ятка міста, що вважається його символом, — Міланський собор, найвеличніша споруда Готичної архітектури. На весь світ Мілан знаменитий своїм оперним театром «Ла Скала».

Культура. Італія подарувала світу багатьох видатних художників (Боттічеллі, Рафаель, Тиціан, Леонардо да Вінчі, Караваджо), архітекторів (Ф. Бунеллескі, Б. Росселліно), скульпторів (Донателло, Міке-ланджело, Б. Челліні), письменників (Данте, Ф. Петрарка, Н. Макіавеллі), композиторів (Дж. Россїні, Дж. Верді, Дж. Пуччіні). Італія відома всьому світу як батьківщина оперного мистецтва. Тут проводяться численні музичні фестивалі й конкурси: «Флорентійський музичний травень», тиждень нової музики в Палермо, конкурси піаністів ІМ: Ф. Бузоні в Больцано, скрипалів ім. Паганіні в Генуї, фестивалі естрадної пісні в Сан-Ремо.

Найбільш «італійським» містом, що відбиває характер й особливості національної культури, заведено вважати Флоренцію.
Тут сформувалася літературна італійська мова, створювали свої шедеври діячі Відродження. Саме у Флоренції народився портрет загадкової Мони Лізи (Джоконда) видатного Леонардо да Вінчі.

Кожна італійська провінція має свої кулінарні секрети, а світової популярності набули італійські вина, піца й спаґетті.

Сніданок італійців, як правило, легкий — чашка чорної кави й булочка з маслом і варенням. Проте обід дуже ситний — антипаста (закуска), мінестра (перша страва), друга страва й фрукти. Мінестра зазвичай готується з макаронних виробів і заправляється соусами. Друга страва повністю складається з м'яса або овочів. Вечеря складається з холодної страви — салату, приправленого маслиновою олією. Одним з улюблених продуктів італійців є сир. Ним заправляють усілякі страви або подають окремо. Вино як національний напій завжди присутнє на столі італійців.

Італійці — великі любителі футболу. Цей вид спорту для багатьох жителів країни — шалена любов і спосіб життя. Вартість квитків на італійський чемпіонат від 25 до 100 євро, і розпродані вони бувають, як правило, задовго до дня початку матчів.

Дербі (зустрічі між командами з. одного міста, як, наприклад, «Лаціо»—«Рома», «Мілан»—«Інтер», «Ювентус»—«Торино») викликають неймовірний інтерес у засобів масової інформації та вболівальників.

Італійські вболівальники — «тіффозі» — відомі своєю поведінкою далеко за межами Італії, і кожна італійська команда має свій клуб найактивніших уболівальників — «тіффозерію».

Більшість футбольних клубів підтримують великі фірми-спонсори. Так, фінансова імперія Сільвіо Берлусконі спонсує «Мілан», а концерн «Пума» підтримує «Лаціо» і т. ін.

Господарство. Італія — високорозвинена індустрїально-аграрна країна. Для неї характерне панування монополістичного капіталу, причому чільне місце посідає іноземний капітал.

Характерна риса розміщення господарства — різка територіальна диспропорція між Північною та Південною Італією.

Розрив за багатьма показниками між Північчю та Півднем досяг таких розмірів, що на Півночі виник потужний рух — Ліга Норд, що пропонує відділитися від іншої Італії, щоб жити більш благополучно в Північній частині — Паданії. Однак сепаратизм у ЄС не заохочується, і рух поступово згас.

В Італії більш, ніж в інших країнах регіону, великою є роль держави в економіці, а також масштаби «підпільної економіки», або мафії, під контролем якої перебуває значна частка комерційної діяльності в країні.

У міжнародному географічному поділі праці «обличчя» Італії визначається продукцією машинобудування, текстильної, швейної промисловості, субтропічного землеробства (фрукти, вина, цитрусові). У той же час сільське господарство залишається «слабкою ланкою» італійської економіки. Головною його галуззю є рослинництво.

Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування. В Італії виробляються офісне обладнання (калькулятори, друкарські машинки та ін.), сільськогосподарські машини (трактори), ткацькі верстати, швейні машини, електронагрівальне обладнання. Електромашинобудування включає виробництво телекомунікаційних апаратур, холодильників, пральних машин та іншої побутової електротехніки.

Важливе значення має автомобілебудування, що випускає легкові автомобілі, вантажівки й моторолери. Підприємства галузі зосереджені в районі Турина, Мілана, Брешії та Дезіо. Провідну роль у галузі відіграє концерн ФІАТ (розшифровується: фабрика італійських автомобілів у Турині). На численних заводах концерну, улаштованих по всій країні, випускають не тільки легкові автомобілі, але й вантажівки, автобуси, металургійну продукцію, локомотиви, електровози та ін. Концерн ФІАТ володіє також декількома компаніями в галузі промислового будівництва, автотранспорту, судноплавства та ін. Йому належать готелі, торговельні, рекламні підприємства й багато іншого. Це справжня «імперія» всередині Італійської республіки. Заводи інших менш значних автомобільних фірм — «Феррарі» і «Мазераті» — випускають в основному спортивні автомобілі. У 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцій свого останнього конкурента в Італії — автомобільної фірми «Альфа-Ромео».

У структурі обробної промисловості Італії друге місце (після машинобудування) посідає текстильна й швейна промисловість. Широко розвинене виробництво взуття. Хімічна промисловість, включаючи нафтохімію й виробництво синтетичних волокон, дає близько 1/7 загального обсягу продукції обробної промисловості.

Металургія — відносно нова галузь промисловості Італії. Через
нестачу запасів вугілля й залізної руди Італія почала розвивати металургійну промисловість тільки після створення в 1952 р. Європейського об'єднання вугілля й сталі.

Підприємства харчової промисловості, що спеціалізуються, наприклад, на виробництві макаронів (спаґетті), продукції з томатів і виробництві напоїв (особливо вин), розосереджені по всій території країни. Меблі виробляються в Бріанці, поблизу Мілана. Папір і паперові вироби випускають у Ломбардії та П'ємонті. Всесвітньо відома кінопромисловість сконцентрована в Римі.

Енергетика країни базується на імпортних нафті, коксі й вугіллі, власному природному газі й гідроресурсах. Понад 3/4 електроенергії виробляється на ТЕС, що працюють головним чином на мазуті. Відносно великою є частка ГЕС, що побудовані на альпійських річках. У Центральній Італії працюють геотермічні електростанції. Атомні електростанції, що виробляли в 1987 р. близько 1 % обсягу електроенергії Італії, у 1988—1990 рр. після масових протестів населення були виведені з експлуатації. Головна мета державної енергетичної програми — економія споживання енергії та зменшення імпорту нафти.

У сільському господарстві Італії зайнято близько 14 % економічно активного населення. В останні десятиліття багато селян залишають свої господарства й переходять у галузь промислового виробництва й сферу обслуговування.

За врожайністю сільськогосподарських культур й особливо за продуктивністю худоби Італія значно поступається багатьом країнам Європи. Сільське господарство Італії забезпечує населення продовольством на 75—80 %. Це пояснюється збереженням архаїчних аграрних відносин на півдні й роздробленістю господарств (близько 3/4 із них мають площу менше ніж 5 га). Головна галузь італійського сільського господарства — рослинництво. Його частка в обсязі товарної продукції сільського господарства складає 60 %, і в перспективі цей показник буде ще зростати, оскільки в ЄС Італія спеціалізується на експорті овочів і фруктів.

Величезну роль у сільському господарстві Італії відіграє традиційне виноградарство. За збором винограду Італія постійно змагається з Францією за перше місце у світі. 90 % винограду переробляється на вино, за виробництвом якого Італія не поступається жодній країні світу. Виноградники поширені скрізь і є характерною рисою італійського пейзажу.

Італія — виноробна країна, де вибір вин є величезним. Кожна провінція змагається за пріоритет у мистецтві виноробства. Із тосканських вин найпопулярнішим є к'янті; справжній лікер амаретто виробляють у Вероні, на батьківщині Ромео та Джульєтти (винороби стверджують, що мигдальна гіркуватість лікеру нагадує про трагічність щирого кохання).

Тваринництво відіграє другорядну роль. Його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої продукції Франції, Нідерландів та інших країн ЄС, а також браком кормової бази. Молочне тваринництво переважає на півночі, де розташовані кращі пасовища й запаси кормів. Головний район вівчарства — Сардинія.

У внутрішніх перевезеннях вантажів і пасажирів головну роль відіграє автомобільний транспорт, на другому місці — залізничний. За довжиною автострад Італія посідає друге місце у Європі після Німеччини.

Важливу роль як у внутрішніх, так і в зовнішніх перевезеннях країни відіграє морський транспорт. Це пояснюється розташуванням Італії на середземноморському водному шляху, великою протяжністю берегової лінії, наявністю островів. На берегах Італії розташовано 144 порти, через які проходить 90 % імпорту й 60—65 % експорту.

Найбільший вантажний порт Італії — Ґенуя —
служить воротами в зовнішній світ для всього індустріального північного заходу Італії, а також для Швейцарії. Головний суперник Генуї на Адріатиці — Трієст, другий за вантажообігом та один із найважливіших нафтових портів Європи. Один із найбільших пасажирських портів країни — Неаполь.

Найбільші аеропорти країни — Леонардо да Вінчі поблизу Рима, Мальпенса й Лінате біля Мілана — є центрами міжнародної мережі авіаліній.

Провідними галузями сфери послуг в Італії є туризм і готельний бізнес. Кількість туристів, що відвідують країну, складає більше ніж 50 млн осіб на рік.

Тоскана
— провінція на північному заході Італії, на території якої розташовані такі відомі культурні центри, як Піза, Флоренція, Сьє-на, Понтедера, Ліворно. Місто Піза знамените своєю «падаючою» вежею. Вежа стала відхилятися від вертикалі вже в процесі будівництва (існує навіть думка, що архітектори Боннано Пізано й Вільгельм фон Інсбрук домагалися саме такого ефекту). Вежа відома також тим, що на ній проводив свої досліди Ґалілео Ґалілей.

Венецію
називають найунікальнішим містом не тільки Італії, але й усього світу. Вулицями Венеції служать 150 каналів, загальна кількість мостів — 400. Для пересування туристів містом призначені традиційні гондоли — човни з вигнутим догори носом і веслом на кормі. Венеціанці віддають перевагу моторним катерам і пароплавам.