Легка та харчова промисловість України

Реферат на тему:

Легка промисловість включає галузі, які виробляють товари народного споживання — тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо. Серед них — текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва, шкіргалантерейна, хутрова та інші галузі. Вони розвиваються на основі переробки як власної (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і довізної (вовна, бавовна, текстиль) сировини.

Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси і джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України. Однак легка промисловість у країні завжди відставала від потреб суспільства щодо асортименту, якості й обсягів виробництва продукції, а в наш час перебуває у глибокій кризі, її частка у промисловому виробництві скоротилась за період 1990 — 2000 рр. з 11 до 1,5%.

Найважливіша галузь легкої промисловості — текстильна. Включає бавовняні, вовняні і лляні підприємства, що виготовляють тканини, нитки, пряжу та ін. Вона використовує натуральні (бавовняні, вовняні, лляні і шовкові) і штучні та синтетичні (віскоза, капрон, нейлон та ін.) волокна.

Процес виготовлення тканин із натуральних (природних) волокон складається з кількох стадій: первинна обробка сировини -” прядіння -”ткацтво -” обробка (вибілювання, фарбування та ін.). На першій стадії відбувається виготовлення прядива. Воно вимагає значних затрат сировини, тому нерідко первинна обробка здійснюється у місцях виробництва сировини на бавовноочисних, льонопереробних, шовкомотальних чи вовномийних фабриках.

Якщо ж усі стадії виробництва тканин поєднуються на одному підприємстві, то воно називається текстильним комбінатом. Існують і підприємства, на яких зосереджено одну або дві стадії виготовлення тканин — це ткацькі, прядильні, прядильно-ткацькі, оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики.

Кожна з галузей текстильної промисловості має свої особливості розміщення.

Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині (комбінати в Херсоні, Донецьку, Тернополі, а також підприємства цієї галузі в Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях та ін.), орієнтуючись у своєму розміщенні на жіночі трудові ресурси.

Вовняна промисловість орієнтується як на власну, так і на імпортну сировину. Вона представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Сумах.

Підприємства лляної промисловості розміщені, в основному, в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де є льоноволокно.

В Одесі на девізній сировині працює джутова фабрика (виробляє канати, шнури).

Трикотажна промисловість представлена підприємствами в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях, Житомирі. Вона займається виготовленням трикотажних тканин, в'язаних виробів, шкарпеток і панчіх із натуральних і хімічних волокон. У своєму розміщенні повністю орієнтується на споживача.

Підприємства шкіряної і взуттєвої промисловості роміщені у великих містах — Києві, Луганську, Одесі, Львові, Запоріжжі та ін.

Хутрове виробництво розташоване у Тисмениці (Івано-Франківщи-на), Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.), Харкові та ін.

Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України. Найві-доміші фірми і виробничі об'єднання є у Києві, Львові, Харкові, Луцьку та інших містах.

Основні проблеми легкої промисловості — відсталі технології виробництва і низька якість продукції. Вони можуть бути вирішені в результаті реконструкції і модернізації та створення спільних з іншими країнами підприємств.

Наявність величезних текстильних комбінатів (особливо бавовняних) зумовлює значні проблеми постачання сировини з-за кордону. Необхідне переоснащення цих підприємств, перепрофілювання на виробництво лляних та інших тканин.

В усіх регіонах України розвинені традиційні промисли з виготовлення текстильних виробів (килимів, рушників, гобеленів та ін.). Збереглися і традиції виготовлення вовняних та шкіряних виробів, які люди використовують поряд із промисловими товарами. Всьому світові відомі вироби майстринь із Косова, Вижниці, Коломиї, Чернівців, Львова, Тернополя, Решетилівки, Богуслава, Кролевця та ін.

Галузі, що надають різноманітні (матеріальні і духовні) послуги для населення, утворюють соціальну сферу. Серед них виділяють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури.

Функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші — фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей.

Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, усвою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, ут. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.).

Соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Найбільш розвинена (кількісно і якісно) соціальна сфера в адміністративних центрах областей і АР Крим.

Культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей: найвиша концентрація об'єктів культури—у великих містах. В Україні є понад 23 тис. бібліотек, 22 тис. клубних установ і будинків культури. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах — центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом — при заводах, навчальних закладах тощо.

Серед державних музеїв (таких понад 320) переважають краєзнавчі, історичні, меморіальні. Найбільше їх у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі та ін. Найбільша кількість професійних театрів — у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві.

Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров'я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є понад 10 тис. лікарень, амбулаторій та поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях — селищах, великих селах. У них працює декілька сотень тисяч лікарів та осіб середнього медичного персоналу. Забезпеченість лікарями в Україні — одна з найвищих у світі, але відсоток хворих людей постійно збільшується через несприятливі умови життя, нераціональне харчування тощо.

Оздоровлення і відпочинок людей забезпечують санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, дитячі оздоровчі табори, будинки відпочинку, туристичні бази і притулки. Внаслідок їх поєднання в населених пунктах чи на певних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри і туристичні райони. Сама ж господарська

Запаси рекреаційних ресурсів в Україні дозволяють розвивати літні й зимові види відпочинку, туризму, оздоровлення людей з України та з-за кордону.

Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ. Весь житловий фонд в Україні складає 980 млн. м2, 60% його зосереджено в містах. Міський житловий фонд має вищий порівняно із сільським рівень забезпечення газом, гарячим водопостачанням, водопроводом і каналізацією. На сьогодні з метою поліпшення житлових умов населення значна увага приділяється розвитку кооперативного та індивідуального житлового будівництва.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо- і телеапаратури та ін. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі і запроваджуються нові види і форми обслуговування. Найбільші обсяги реалізації побутових послуг припадають на міські поселення.

Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі і заклади громадського харчування. В загальному обсязі товарообігу продовольчі товари становлять 67%, непродовольчі — 33%. Найвищі показники роздрібного товарообігу на одну людину — ум. Києві, АР Крим, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Одеській і Львівській областях. Крім традиційних підприємств галузі розвивається мережа спеціалізованих магазинів, закладів громадського харчування швидкого обслуговування.

Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань (т. зв. телекомунікації). Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфні станції, пошта, радіомовлення, телебачення та ін.

З другої половини XX ст. поряд із засобами масової інформації (радіо і телебачення) надзвичайно активно у світі розвивається індивідуальний зв'язок. При цьому традиційний його вид — телефонний зв'язок — удосконалюється, поєднується з іншими видами (супутниковим, радіозв'язком). Стаціонарна кабельна мережа телефонного зв'язку поповнилась новими мобільними системами — пейджинговою, стільниковою, супутниковою. Інша група найновіших засобів телекомунікацій широко використовує відеоапаратуру та комп'ютери. Це — телефакс, електронна пошта та ін.

Харчова промисловість поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції України.

Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні підприємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або велику кількість сировини, тяжіють до неї. Це — цукрова, олійна, рибна, плодо-овочеконсервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на транспортування готової продукції більші, ніж на перевезення сировини, орієнтуються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, молочна та ін.). На сировину і споживача орієнтуються м'ясна, борошномельно-круп'яна, тютюнова та інші галузі.

Цукрова промисловість донедавна займала провідне місце серед галузей харчової промисловості України, а за виробництвом цукру країна посідала 1-е місце в Європі. Ринками збуту продукції були, в основному, країни колишнього СРСР. У даний час ці ринки майже повністю втрачені через неконкурентоспроможність вітчизняного цукру (висока матеріале- й енергомісткість, а отже, собівартість виробництва). Атому обсяги виробництва продукції скоротилися за 1990 — 2000 рр. із 6,8 до 1,8млн. т). В Україні є понад 190 цукрових заводів, багато з них простоює. Більшість заводів розміщені у лісостеповій зоні, насамперед у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській і Полтавській областях.

Олійно-жирова промисловість виробляє олію, маргарин, майонез та ін. Сировиною для неї є соняшник, ріпак, соя, кукурудза, рицина. Близько 90% олії виробляють із соняшнику. Підприємства галузі розміщені переважно у районах вирощування цієї культури. Найбільше їх — у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Кіровоградській областях.

Підприємства плодоовочеконсервної промисловості є в усіх регіонах України, особливо у південних і подільських областях, на Закарпатті.

Виноробна промисловість розвинена у місцях виноградарства — в Одеській, Херсонській, Закарпатській областях та у Криму.

Підприємства борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, кондитерської промисловості розміщені у містах на всій території України. М'ясна промисловість, що прбдукує свіже м'ясо, копченості, субпродукти, консерви тощо, розвинена в усіх областях. Найбільші м'ясокомбінати знаходяться у великих містах.

У молочній промисловості виділяють маслоробну, сироробну, незби-раномолочну і молочноконсервну галузі. Розміщуються підприємства галузі у великих і невеликих містах по всій території України. Молочноконсервна промисловість орієнтується на сировину, а інші галузі — на споживача.

Рибна промисловість розвинена, насамперед, у портових містах (Севастополь, Керч, Одеса, Маріуполь та ін.). Багато продукції дають судна-заводи, що знаходяться у місцях вилову риби.

Для галузей харчової промисловості характерна певна невідповідність переробних потужностей наявній сировинній базі, тому значна частина продукції не переробляється. Необхідне будівництво оснащених новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швидко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансильванії...-К.-1990.

Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.