Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й
дорога
"
Зворот туди (кому) й дорога,
поширений в українській та російській мовах, досі не був об’єктом спеціальних
діахронних досліджень (він відсутній у нещодавно виданому
історико-етимологічному довіднику з російської фразеології О.Біріха,
В.Мокієнка, Л.Степанової, в якому зібрано гіпотези щодо генези приблизно 2500
стійких виразів — ідіом та прислів’їв). Проте цей зворот має в певному сенсі
унікальні особливості, які відрізняють його від значної кількості стійких
сполучень і виявляються на функціонально-семантичному рівні. Це робить зворот
туди (кому) й дорога цікавим об’єктом для етнолінгвістичного аналізу.
Передусім слід звернути увагу на
те, що цей зворот вживається не для номінації ситуації, а для її оцінки або ж
для вираження ставлення мовця до певної події. Другою його особливістю є
граматична самодостатність — Туди (кому) й дорога є завершеним реченням з
модально-часовими параметрами. Ці функціональні особливості відмежовують зворот
туди (кому) й дорога від основного масиву ідіом, які, по-перше, здатні
позначати той чи інший фрагмент дійсності (часто поєднуючи позначення ситуації
з її оцінкою), а по-друге, позбавлені предикативності і включаються в речення
як один з його компонентів. Разом з тим туди (кому) й дорога характеризується
типом значення, притаманним саме ідіомам: значення окремих слів не додається
одне до одного, а “переплавляється” і зникає у значенні цілої одиниці. В цьому
легко переконатися, звернувшись до словникових статей. Так, чотиритомний словник
російської мови подає для виразу туда (кому) и дорога таке тлумачення: “Получил
по заслугам, нечего жалеть” [5, 1, 432]. Отже, в семантиці виразу зникла ідея
переміщення в просторі, яка задається компонентом ‘дорога’, натомість з’явилися
ідеї покарання та негативного ставлення до покараного. Переосмислення вихідного
образу, який лежав в основі виразу туди й дорога, зближує його з ідіомами. Але,
як уже зазначалося, на відміну від останніх, вираз туди й дорога є
предикативною одиницею і виступає самостійним висловлюванням. Втім, нема
підстав розглядати його і як прислів’я, оскільки вони є
реченнями-висловлюваннями, що мають моралістичний зміст і виражають судження
[3, 389], а туди й дорога судження не виражає, а призначене для передачі оцінки
певних життєвих ситуацій, про характер яких скажемо далі.
Зазначені особливості виразу
туди (кому) й дорога можуть бути пояснені, якщо будуть знайдені відповіді на
питання щодо його первісного змісту та характеру семантико-функціонального
розвитку.
На відміну від прислів’їв та
речень, до складу яких входять ідіоми, висловлювання Туди (кому) й дорога має
виразно окреслені комунікативні обмеження: воно вживається як реакція на певне
повідомлення. Тому найтиповішою для нього є комунікативна ситуація діалогу,
див. (1):
(1) Те же, кто стоял в центре
круга, образованного подобными личностями, сами дали себе исчерпывающую
характеристику словами, сказанными по поводу смерти другого великого русского
поэта, М.Ю.Лермонтова. Брат царя, великий князь Михаил Павлович: "Туда ему
и дорога", Николай I: "Собаке — собачья смерть". Этим
вполне довершается суммарный нравственный портрет той гигантской общественной
пирамиды, которую поэт вызвал в лице Дантеса на поединок.
(В.Вересаев “Пушкин в жизни”)
Як видно з цього прикладу, один з
учасників спілкування, вживаючи вираз туди й дорога, реагує на повідомлення
іншого. Зміст повідомлення стосується, як правило, смерті третьої особи.
Прагматичний сенс висловлювання Туди (кому) й дорога полягає у вираженні різко
негативного ставлення мовця до тої особи, про яку йдеться. У наведеному
прикладі його фактично дублює формула Собаке — собачья смерть, в якій ідея
оцінки виражена в більш експліцитній формі[1]
.
За допомогою звороту туди й
дорога мовець досягає одразу двох ілокутивних цілей. По-перше, він виражає свою
різко негативну оцінку вчинків певної людини або самої людини. По-друге,
використовуючи вираз туди й дорога, мовець схвалює те, що сталося з людиною,
про яку йдеться. Специфіка виразу полягає в тому, що його використовують в тих
ситуаціях, які стосуються факту смерті людини або чогось такого, що може бути в
певному сенсі до неї прирівняне (полону, ув’язнення, суду, викриття злочинів,
тяжкого покарання, мук тощо). Отже, цей зворот призначено для того, щоб
висловити одночасно дві оцінки: несхвальну — щодо дій певної людини та схвальну
— щодо того становища, в якому опинилася ця людина. Найближчий за змістом вираз
Так йому й треба багато програє у порівнянні з Туди йому й дорога, бо
позбавлений високої міри експресії останнього.
Існували типові комунікативні
контексти, в яких було доречно і навіть необхідно вживання розглядуваного
виразу. Він входив до групи етикетних висловів з фіксованою формою та змістом,
які стосувалися певних життєвих ситуацій. Вираз туди й дорога використовувався
як вербальна реакція одного з учасників спілкування на повідомлення про смерть
людини. Суттєво, що факт смерті трактувався в таких випадках як покарання за
якісь провини, гріхи, скоєні цією людиною за життя, а вчинки, що призвели до
покарання, або ж сама особа різко засуджувалися.
За своїм основним, первісним
призначенням зворот туди й дорога стоїть в одному ряді з іншими етикетними
формулами — реакціями на повідомлення про смерть. До нашого часу дійшли засоби
як негативної, так і позитивної оцінки померлого. Серед останніх такі: Хай
земля йому буде пером; Царство йому небесне; Упокой, Господи, його душу; Вічна
пам’ять; Дай Бог легко в земле лежать, в очи Христа видать; Упокой, Господи,
душеньку, прими, земля, косточки!; Мир праху, костям упокой! (останні три див.
[1, 1, 239]). Ці вирази вживалися в ситуаціях, коли мовець прагнув виявити своє
позитивне ставлення до померлого, яке в нормі збігалося зі ставленням інших
членів колективу. Етикет християнського суспільства вимагав, щоб людина,
промовляючи такі фрази, перехрестилася, тоді як при словах Туди й дорога та
більш експресивних, грубо-просторічних Собаці — собача (і) смерть, Жил собакой,
околел псом [1, 1, 235] мовці плювалися, щоб захистити себе від можливого
негативного впливу мерця.
Звертають на себе увагу
відмінності у модальній формі етикетних формул, які служать реакцією на
повідомлення про смерть: звороти типу Хай земля йому буде пером побудовані як
побажання-прохання, звернуті до Бога. Їх загальний сенс скеровано на
забезпечення померлому доброго посмертного буття; отже, посмертна ситуація
мислиться в цих випадках як така, що може бути змінена на краще. Що ж до
висловів, які призначені для засудження померлого, то в їх формі не міститься
ніяких побажань щодо поліпшення його потойбічної участі. Навпаки, мовець може
підсилити свою оцінку, реагуючи на повідомлення про смерть словами Щоб і не
встав! Отже, для народної свідомості два типи смерті та співвідносні з ними два
різновиди етикетних формул були чітко розмежовані як за змістом, так і
формально, зокрема на акціональному рівні.
Для виявлення первісного сенсу
виразу туди й дорога розгляньмо його внутрішню форму. Важливим семантичним
компонентом його структури є локативний прислівник туди. Формально це дейктичне
слово, яке в нормі наповнюється референційним змістом або в ситуації
спілкування, або в контексті. Однак у випадках вживання звороту туди й дорога
ситуативне встановлення зв’язку між словом туди і якоюсь частиною простору не є
обов’язковим. У тих повідомленнях, реакцією на які є зворот туди й дорога,
відсутність локативного компонента є радше нормою, аніж винятком, про що
свідчать контексти (1), (2), (3), (4), (5), де локатива в структурі попередніх
висловлювань нема. Оскільки слово туди у звороті туди й дорога, як правило, не
співвідноситься з локативом, його не можна вважати власне дейктичним словом.
Разом з тим очевидно, що у час виникнення звороту це слово було саме дейктичним
і служило для номінації якогось локусу. Встановити, яке саме місце позначало
слово туди, можна на основі народних уявлень про смерть та потойбічний світ.
Виходячи з семантичного компонента ‘покарання за гріхи’, притаманного тим
ситуаціям, по відношенню до яких вживається зворот, цілком певно можна
припускати, що йдеться про пекло, яке і вважалося місцем вічної покути
грішників. Таким чином, туди (йому) й дорога буквально означало ‘в пекло (йому)
й дорога’, ‘в пеклі йому і місце’. Пор. у цьому зв’язку зворот К чорту
помаленьку!, який наводить М.Номис як паралельний до Туди й дорога! [6, №9543][2]
.
Характерно, що цей вираз, як
правило, стосувався тих померлих, що загинули не своєю смертю, часто
насильницькою чи раптовою. За народними уявленнями, якщо перед смертю людина не
покаялася у гріхах і не отримала розгрішення, вона буде терпіти тяжкі муки в
пеклі, які триватимуть аж до Страшного суду. Великими непрощеними грішниками,
що відійшли від Бога і заслуговують на вічну кару в пеклі, вважаються в народі
самогубці[3]
.
Тому цілком закономірно, що зазначений вираз часто вживається як реакція на
повідомлення про самогубство, див. (2):
(2) Василь. Скажу тобі, братухо,
що без Горпини мені краще в ополонку головою!..
Антон. От ще що вигадав! Нехай
накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха,
загине не своєю смертію, то скажуть: "Туди йому й дорога, ледацюзі!"
(М.Кропивницький “Пошились у
дурні”)
Отже, одним із давніх референтів
дейктичного слова туди у виразі туди й дорога було пекло як місце вічних мук
грішників.
Втім, можливе й інше тлумачення
ситуативного змісту слова туди. Якщо сприймати первісний сенс виразу цілком
буквально, то слово дорога слід розуміти в його основному, прямому значенні —
як шлях, що кудись веде, займає певну частину простору, має свій початок тощо.
У християнських уявленнях про потойбічне існування немає таких образів, які б
дали підставу інтерпретувати переміщення померлих на той світ по дорозі,
причому переміщення лише грішників, які заслужили покарання. Проте мотивацію
буквального змісту звороту туди й дорога можна знайти в архаїчних поганських
уявленнях про нечистих покійників (так званих “заложних”), яких не можна було
ховати на кладовищі разом з іншими померлими (питання про заложних покійників
докладно розглянуто в книзі Д.К.Зеленіна “Померлі надприродною смертю і
русалки” [2, 39-73]). До таких належали, зокрема, самогубці, утоплені, діти, що
померли нехрещеними, особи іншої віри, люди з чужого роду, подекуди вбиті
блискавкою, люди, що запізналися з нечистою силою, тощо. Вважалося, що нечистих
покійників “земля не приймає”, а тому поховання їх у землі неминуче спричиняє
стихійні лиха: посуху, зливи, заморозки, град. Тому нечистих покійників ховали
в особливих, віддалених від житла місцях, як правило, не закопуючи в землю, а
лише закидаючи камінням чи гілками (проти чого активно виступала православна
церква). Часто нечистого покійника просто скидали в яр, у провалля чи затягали
у грузьке місце на болоті, де тіло тонуло. Зрозуміло, що нечистих мерців
намагалися позбутися чимшвидше.
Якщо припустити, що вираз туди й
дорога первісно стосувався акту поховання нечистих покійників, то знаходить
пояснення і використання в ньому слова дорога (дорога як шлях, яким покійника
відправляли на той світ, себто в ліс, у яр, у провалля, у болото, на смітник
тощо)[4]
.
Коли взяти до уваги, що нечисті мерці вважалися дуже небезпечними для живих, то
стає зрозумілим і походження негативної оцінки померлого, яка домінує у виразі
туди й дорога. Отже, слово туди можна розуміти як ситуативне позначення
конкретного (в кожному випадку іншого) місця, де ховали нечистого покійника. З
часом цей первісний зміст забувся, однак зворот зберіг негативну оцінку
померлого.
В аналогічній функції могла
використовуватися первісно і формула Собаці — собача смерть, омосемічна до звороту
Туди йому й дорога. З давніх писемних пам’яток відомо, що тіла нечистих
покійників, передусім нехристиян, подекуди викидали собакам (“псом поврещи”)
або закопували там, де й здохлих собак [8, 54]. Пор. у цьому зв’язку галицьке
прокляття Розтягали би ти пси кості! [9, 37]. Див. також відбиття практики
поводження із самогубцями в І.Нечуя-Левицького: І де та смерть моя забарилась?
Якби я не знала, що мене поховають на собачому кладовищі, я б давно сама собі
смерть заподіяла (“Баба Параска і баба Палажка”).
Як зазначає Б.А.Успенський, у
зв’язку з уявленнями про те, що нечисті покійники прирівнюються до собак,
“вираз собача смерть набуває подвійного сенсу: з одного боку це смерть без
покаяння, а з другого — смерть, призначена для собак” [8, 54-55]. Уживанням
формули Собаці — собача смерть мовець підкреслював чужу, асоціальну, а отже, і
нечисту, небезпечну природу померлого, санкціонуючи тим самим відмову від
обряду поховання, призначеного для “чистих” покійників[5]
.
З’ясування генези виразу Туди
йому й дорога дає змогу окреслити його первісний комунікативний статус. Однією
з його найдавніших функцій була безпосередня реакція на виконання акції, у ході
якої позбувалися нечистого покійника (див. фрагмент з Гоголя у примітці 4).
Ймовірно, що вираз Туди йому й дорога набував і сакральної функції: його
виголошення могло означати незворотність присуду щодо покійника, якого тим
самим визнавали нечистим, а отже, небезпечним. З часом сакральна фукнція
послабилася, редукувалась, і вираз став вживатися як реакція на повідомлення
про смерть людини, яка заслужила, на думку мовця, покарання за гріхи і
мучитиметься в пеклі. Саме такі вживання і зафіксовані в українській та
російській художній літературі.
Стійкі сполучення, які
вимовлялися в певних, чітко окреслених життєвих ситуаціях і служили для
вираження конкретних комунікативних завдань, М.І.Толстой назвав “народною
“напівфразеологією””. До неї він зараховував особливі види текстів, що
“виражають побажання, прокльони, ритуальні констатації та своєрідні імперативні
стимули чи заборони” [7, 25]. Такі вирази відіграють у народній культурі
визначну роль, оскільки функціонують у сакральних ситуаціях, де вимовлене слово
набуває статусу дії. Очевидно, одним з таких текстів і був первісно вираз Туди
йому й дорога.
Звернімося до розгляду
семантичних та функціональних варіацій виразу Туди й дорога, відбитих у
літературних творах. Варіювання зумовлене передусім розширенням сфери його
вживання. Воно йшло двома шляхами: по-перше, шляхом збільшення типів ситуацій,
щодо яких можна було вживати вираз, а по-друге, шляхом варіювання
комунікативних функцій виразу, що спричиняло і зміни в його семантиці.
Вживанню формули туди й дорога в
інших, відмінних від основної (тобто ситуації повідомлення про смерть), життєвих
ситуаціях сприяла та обставина, що цей вираз не містить прямої вказівки на
контекст смерті чи посмертного буття, як це має місце в інших формулах —
реакціях на повідомлення про смерть (див. приклади вище). Наявне в його
структурі дейктичне слово туди (з неокресленим референтом), а також відсутність
модально-часової прив’язки робить вираз мобільним щодо комунікативних потреб
мовців. Тому ця формула легко може переноситися на випадки, коли предметом
розмови є смерть, яка розглядається як реальна загроза у майбутньому, див. (3),
(4):
(3) Осел каже коневі: “Будь
ласкавий, підсоби мені, пожалуста, а то я підорвусь і здохну!” Кінь не звернув
уваги на осла, з досадою промовив: “А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі
й дорога”.
(Казки про тварин, “Невчасний
жаль”)
(4) Мотря (Фиске). Ну, что,
девка? От своего солдата весточку получила небось?
Фиска. А ну его! Ухлопают — туда
и дорога. Из синяков не выходила.
Мотря. Да и вправду молвить:
вольготней без них, без мужиков-то.
(В.Шишков, “Вихрь”)
У таких випадках вираз туди й
дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який
може призвести до смерті. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також і
свою оцінку певної особи, завжди різко негативну. В таких випадках у семантиці
виразу туди (кому) й дорога домінують оцінні конотації: ‘особа, про яку
йдеться, заслуговує найгіршого покарання’, ‘вона не варта того, щоб за нею
шкодувати’ тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові
згадується покійний, до якого мовець ставиться негативно, див. (5):
(5) Встретивши Дантеса в Бадене,
который, как богатый человек и барон, весело прогуливался с шляпой набекрень,
(вел. кн.) Михаил Павлович три дня был расстроен. Когда графиня Сологуб-мать,
которую он очень любил, спросила у него о причине его расстройства, он отвечал:
"Кого я видел? Дантеса!" — "Воспоминание о Пушкине вас
встревожило?" — "О, нет! туда ему и дорога!" — "Так что
же?" — "Да сам Дантес! бедный! — подумайте, ведь он солдат". Все
это было в нем — не притворство, но таков был склад идей.
(В.Ф.Одоевский “Дневник”)
Якщо ж у розмові згадувався
покійник, до якого мовець не ставився негативно або прийнаймні не афішував
свого негативного ставлення, було прийнято промовляти формулу типу Царство йому
небесне.
Крім комунікативних ситуацій, у
яких йдеться про смерть, зворот туди й дорога вживається як реакція на
повідомлення про покарання людини чи такі події, які розцінюються як життєвий
крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є
ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на
повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася
перед його очима.
(6) Берко і Волько (приступають
до Гострохвостого). Ходім в суд позиватися. Ви нас дурили.
(Гострохвостий хоче втекти, жиди
його ловлять за руки і ведуть з двора)
Берко і Волько. Гвульт! В суд
його! Гвульт! (Виходять з Гострохвостим)
Євфросина та інші. Отуди тобі
дорога!
(І.Нечуй-Левицький “На
Кожум’яках”)
Наскільки широко можуть
варіюватися прагматичні змісти звороту туди й дорога, демонструє контекст (7).
Це фрагмент з діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича під час
слідства. Йдеться про деклароване Раскольниковим право “особливих” людей
проливати кров людей “звичайних”. Одним з аргументів героя на користь цього
права є те, що “звичайні” люди забезпечили себе системою карних установ, отже,
вони можуть захиститися від “особливих” людей, яких іронічно названо тут
“ворами”, тобто злочинцями. Вживаючи вираз туда ему и дорога, Раскольников хоче
створити у співрозмовника враження, що не тільки не належить до злочинців, а й
засуджує їхні дії та визнає право закону їх карати.
(7) — ...Вот он говорил сейчас,
что я кровь разрешаю. Так что же? Общество ведь слишком обеспечено ссылками,
тюрьмами, судебными следователями, каторгами, — чего же беспокоиться? И ищите
вора!..
— Ну, а коль сыщем?
— Туда ему и дорога.
(Ф.Достоевский “Преступление и
наказание”)
В усіх розглянутих випадках
залишається інваріантним різко негативне ставлення мовця до людини, яка є
об’єктом висловлювання Туди й дорога.
Для українського народного
мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й
дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст
аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зслиз і т.п., а
буквальний сенс можна представити так: "хай N
загине й опиниться у пеклі". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває
сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім
гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8)[6]
:
(8) Шкандибиха. Сучко!
Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не
в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї
хати!
Кнур. Отуди к лихій годині! Отак
тепер багачі гостей шанують!
Шкандибиха. А що ж, це ви в
шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не
бачила!
Кнур. Ходімо, жінко, ходімо,
дочко... Прощай, Наталко. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.
Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.
Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці
непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.
(Панас Мирний “Лимерівна”)
Зазначені формально-семантичні
особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому,
відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у
випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про
ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й
дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’:
використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль
для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що
сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не
вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й
дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати
визначальним, див. (9):
(9) Дніпро ріже лівий берег і
потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник,
невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А
втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною
Росією на поневолення України.
(С.Єфремов “Щоденники”)
Звернімо увагу ще на два
вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям.
Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої
особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну
оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка
втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог
всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога
(“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога)
вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної
злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж
самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.
(10) — Откуда валюту взял? —
задушевно спросили у Никанора Ивановича.
— Бог истинный, бог всемогущий,
— заговорил Никанор Иванович, — все видит, а мне туда и дорога. В руках никогда
не держал и не подозревал, какая такая валюта! Господь меня наказует за скверну
мою, — с чувством продолжал Никанор Иванович, то застегивая рубашку, то
расстегивая, то крестясь...
(М.Булгаков “Мастер и
Маргарита”)
В (11) мовець вживає формулу
туда и дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої
провини.
(11) (Ниса:) Мне думается, что
ты разбойник и тебе быть повешену.
(Чужехват:) Туда и дорога, а что
пожито сладко, так то мое, по пословице “что взято, то свято”.
(А.Сумароков “Опекун”)
Обидва випадки, в яких
використання виразу туди й дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід
розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте в них
зберігається інваріантний зміст виразу, який дозволяє читачам правильно
зрозуміти наведені фрагменти.
Таким чином, зворот туди й
дорога виявляє широкі потенції не лише до комунікативного, а й до семантичного
варіювання, використовуючись у різних ситуаціях, так чи інакше пов’язаних з
ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання
утруднює словниковий опис фраземи, що призводить до явних огріхів у
лексикографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення погано
співвідносяться. Найстійкішим компонентом, який можна вважати семантичною
домінантою цього звороту, є негативна оцінка об’єкта висловлювання — людини чи
предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тим комунікативним завданням, для
якого перевісно і було призначено зворот туди й дорога: закріпити вербально
акцію відправлення на той світ нечистого покійника. Несхвальна оцінка такого
покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цього звороту, а
це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли
померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього з презирством тощо
незалежно від від виду смерті і способу поховання. З часом висловлювання туди й
дорога стало вживатися і поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи
прагматичний зміст різкого осуду об’єкта висловлювання.
Список
литературы
Даль, ПРН — Даль В.И. Пословицы,
поговорки и прибаутки русского народа. Сборник в 2 томах. — СПб., 1997.
Зеленин — Зеленин Д.К. Избранные
труды. Очерки русской мифологии. Умершие неестественной смерью и русалки. — М.:
Индрик, 1995.
Жуков — Жуков В.П. Пословица //
Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990.
Макаров — Макаров М. Древние и
новые божбы, клятвы и присяги русские // Труды и летописи Общества истории и
древностей российских. Ч.IV, кн. 1. — М., 1828.
МАС — Словарь русского языка. В
четырех томах. Под ред. А.П.Евгеньевой. — М.: Рус. язык, 1985-1988.
Номис — Українські приказки,
прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993.
Толстой — Толстой Н.И. Язык и
культура // Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской
мифологии и этнолингвистике. — М.: Индрик, 1995.
Успенский — Успенский Б.
Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии // Антимир русской
культуры. Язык, фольклор, литература. — М.: Ладомир, 1996.
Франко Іван. Галицько-руські
народні приповідки. / В 3 томах, 6 випусках. —Т.3. — Львів, 1909.
ФСУМ — Фразеологічний словник
української мови. — К.: Наук. думка, 1993.
[1]
Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній
слов’янській культурі, див. [8, 44-60, 64-69].
[2]
Вживання дейктичного слова для номінації небезпечного об’єкта чи
локуса фактично є евфемістичною заміною з метою убезпечитися від негативного
впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пор. вживання
дейктичних слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ні ту ні там!, тобто 'ні серед живих, ні серед мертвих' [9, 395].
[3]
Як з боку церкви, так і з боку простолюду ставлення до самогубців
завжди було різко негативним. Як зазначає один з перших дослідників російської
народної культури М.Макаров, “смерть, “по охоте выкликанная”, как говорят простолюдины, есть “смерть
беспокаянная, срам и мука вечная!”” [4,
199].
[4]
У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у
Миколи Гоголя:
На
могиле лежал камень, заросший травою. Этот камень нужно поднять! — подумал дед
и начал обкапывать его со всех сторон. Велик проклятый камень! вот, однако ж,
упершись крепко ногами в землю, пихнул он его с могилы. Гу! — пошло по долине. Туда тебе и дорога! Теперь живее пойдет
дело (“Заколдованное место”).
Слово
туда зберігає свою вихідну дейктичність, а дорога вказує на
переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно після моменту падіння
каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально — “в дорозі”). Єдина
відмінність — вираз вжито не по відношенню до заложного покійника, а по
відношенню до каменя, скинутого з могили. Контекст прекрасно передає відчуття
задоволення і полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Те саме, очевидно,
відчували і наші предки, позбувшись небезпечного мерця.
[5]
Пор. характерне поєднання експресивної номінації пёс
як виправдання вбивства та виразу туда и дорога:
— Эх, старики, старики. Что вы наделали?
Человека неповинного убили. Как звери — убили.
— Пёс он, а не человек, — храбрились поселковые. — Туда и дорога.
(Вл. Ветров
“Кедровый дух”)
[6]
В аналогічній функції (близькій до прокльону) вжито
цей вираз у тексті Г.Квітки-Основ’яненка, що використано як ілюстрацію у [10,
263]:
Коли
було побачить [Тихон], що чоловік ... йде в шинок, то і скаже:
— Туди ледачому
і дорога! (Г.Квітка-Основ’яненко)
Пояснення
змісту цього виразу, яке подається у словнику (“уживається для вираження
схвалення на те, що когось справедливо покарано, чи його чекає невдача”), не
враховує функцію звороту в такого роду комунікативних ситуаціях.