Екологія в Україні

ТЕМА: “Екологія в Україні”
Зміст
Вступ
1. Екологічні знання суспільства – гарантія продовження його цивілізації
2. Історія екології
3. Здорова екологічна ситуація – здоров’я суспільства
4. Джерела екологічної кризи в Україні і її вплив на суспільство
5. Шляхи вирішення соціоекономічної ситуації в світі і Україні
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Кінець ХХ століття – це час усвідомлення суспільством кризи цивілізації, негативних її наслідків при підкоренні природи.
Сучасна екологія – це наукова база для розробки стратегії і тактики поведінки людства. ЇЇ закони навчають, що людство є частина природи і своїм існуванням залежить від функціонування природних систем.
Суспільству потрібно усвідомити необхідність орієнтування не на боротьбу з наслідками, які руйнують природу, а на усунення самих причин знищення природи.
Закони екології лежать в основі не лише біологічного, а й соціального буття. З розширенням екологічної кризи вони сьогодні стають більш актуальними.
Серія прогнозів, зроблених різними вченими світу, досить об’єктивно засвідчують, що кризові ситуації в сировинній, продовольчій та екологічних сферах не є тимчасовими, вони зростають і ставлять перед людством серйозні завдання.
Протягом всієї історії свого існування людина спиралася на природоруйнівну структуру господарювання. Але сьогодні, коли уряди і народи світу зрозуміють необхідність включення стану навколишнього середовища до числа пріоритетів розвитку нації, глобальна соціоекологічна катастрофа може не наступити.
Великий вчений В. І. Вернадський вимагає виконання таких важливих умов: - об’єднання всього людства навколо єдиних цілей та задач; - створення єдиної інформаційної мережі; - свобода виконання прийнятих рішень перетворення навколишнього середовища за рахунок необмеженого доступу до ресурсів та енергії; - рівність та високий добробут усіх членів суспільства; - виключення війни як засобу вирішення соціальних конфліктів.
У сучасному суспільстві не всі вимоги виконуються. Людська цивілізація продовжує знаходитися у фазі нестійкого розвитку, коли внутрішні конфлікти перешкоджають вирішенню глобальних проблем. Світовому співтовариству необхідна єдина концепція виживання.5
Існує лише три варіанти подальшого розвитку людської цивілізації:
Перший – технократичний: продовження максимального споживання ресурсів, виснаження грунту, накопичення негативних впливів на середовище, урбанізація, ріст чисельності населення. По своїй суті, це шлях до катастрофи, оскільки для створення штучної біосфери у людства немає достатньої кількості ресурсів та енергії.
Другий варіант – докорінна зміна стратегії розвитку суспільства, перехід на екологічно чисті технології, альтернативне сільське господарство, скороченняспоживання ресурсів, самообмеження потреб, регулювання народжуваності, повне роззброєння.
Третій варіант, який сьогодні вважається найбільш придатним, - проміжний. Це поступова зміна технократичного шляху розвитку суспільства на шлях екологічний.
Самі по собі потреби світового суспільства являються егоїстичними і безмежними, але справжня людська цивілізація почнеться тоді, коли суспільство стабілізує своє середовище життя на основі соціальних та природних процесів.5
Сьогодні потрібно усвідомити кожному члену світового суспільства те, що зберегти екологію – це значить зберегти своє здорове буття на планеті, продовжити подальший розвиток, аби не було соромно перед нащадками.
1. Екологічні знання суспільства – гарантія продовження його цивілізації
Багато людей не розуміють тісного зв’язку між діяльністю людини і навколишнім середовищем, що являється наслідком відсутності знань та екологічної інформації.
Існує гостра необхідність підвищити знання суспільства і ступінь їх участі в пошуку розумних рішень розвитку цивілізації і зберігання навколишнього середовища. Освіта допоможе людям в виробленні таких екологічних та етичних норм, цінностей і відносин, професійних навиків і способу життя, які потрібні будуть для забезпечення стійкого розвитку. Це допоможе людству правильно оцінювати соціально-економічну ситуацію і проблеми свого розвитку, заздалегіть застерігати негативні наслідки своїх діянь.
Всім країнам світу потрібно забезпечити усі рівні навчальних закладів матеріалами екологічних проблем, зробити максимально доступною наукову літературу для широкого вивчення навколишнього середовища, його збереження, покращення людського середовища життя людства. Вивчення екології потрібно ввести в усі навчальні програми, починаючи з дитячих дошкільних і шкільних закладів.
Особливу увагу слід звернути на підготовку майбутніх керівників промислових підприємств, сільського господарства, транспорту і інших різноманітних сфер людської діяльності.
Велике значення має створення різних шкільних і громадських організацій, які б впроваджували в життя політику захисту навколишнього середовища, питної води, побутової і промислової санітарії. Необхідно максимально втілювати в життя суспільства через різні засоби масової інформації населення цінність оточуючої нас природи, її важливість в житті людства, правильне застосування промислових технологій, які б забезпечували високу продуктивність праці з найменшою шкідливістю для природи.3
Перспективними є наукові розробки по використанню екологічно чистих джерел енергії, тобто енергії води, сонця, вітру.
Слід зазначити, як потрібні міжнародні організації, які б здійснювали контроль за виконанням кожною країною зобов’язань по охороні навколишнього середовища, контролювати правильність використання природних ресурсів, застосування технологій з різними очисними спорудами і фільтрами.
З розвитком цивілізації потрібно паралельно з новими технологіями постійно вносити корективи щодо екологічних проблем. В свідомості людей повинна бути, насамперед, екологія, а вже потім високотехнологічне виробництво товарів народного споживання. На території України зосереджено велику кількість екологічно небезпечних виробництв. Для порівняння: загальна площа України становила лише 2% території колишнього Союзу, але на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу і відповідно 25% припадало забруднення природного середовища колишнього СРСР.
А причиною такої концентрації виробництв були низькі знання тодішнього керівництва і нехтування екологічною наукою.
Поганні знання екології стали наслідком знищення природних річок, створені штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води, що порушило природний водний баланс.
Незнання екології також призвело до отруєння землі пестицидами та іншими отрутохімікатами, які негативно впливають на людське здоров’я. На екологічні проблеми не звертали уваги, виділялося мало коштів на охорону природного середовища, а в більшості випадків, взагалі, не було ніяких витрат на екологію, вважаючи що весь час так буде. Але можливості природи самовідновлюватись небезкінечні, її потрібно допомагати в цьому.6
Заощадивши на екології, людство втрачає на своєму здоров’ї, якості і тривалості життя.
2. Історія екології
Ще у сиву давнину людина сприймала навколишній світ як єдине ціле, але проблеми охорони навколишнього середовища не було. Низький технічний рівень, слабкий розвиток науки і технологічних процесів, відсутність широкого застосування хімії, незначна чисельність населення планети не спричиняла такого зпустошення природи, її забруднення навіть при хижацькому ставленні до неї.
Одним із перших, хто на межі 18 та 19 століть усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А. Гумбольдт. Він один із перших став на шлях вияву глибинних зв’язків між людством і природним середовищем. Цій проблемі він присвятив все своє життя і написав більше 600 робіт, які стали поштовхом до розвитку геології, геоботаніки, гідрології, грунтознавства, кліматології та багатьох інших наук наступними вченими.
Засновником екології в її сучасному вигляді вважається німецький вчений Е. Геккель, який визначив екологію як науку про загальну економіку природи. Він ввів і сам термін “екологія”. Був ще ряд інших вчених, які доповнили екологічну науку своїми працями.
Сутність природних комплексів висвітлювали праці Г. Ф. Морозова у 1912 році. А видатний вчений В. В. Докучаєв у першій половині 20 ст. створив вчення про грунт. У 1948 році англійським вченим А. Тенслі було введено поняття екосистеми і її сутність.
Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого рядянського вченого В. І. Вернадського (1930-1945), який створив вчення про біосферу та ноосферу, про нерозривність зв’язку людини з природним середовищем.5
Найбільшу роль у становленні сучасної екології відіграла публікація монографій із цієї наукової дисципліни американського вченого Ю. Одума в 1970-1990 роках. Взагалі, починаючи з 1950 року виник широкий фронт екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють й екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році при Інституті зоології і ботаніки Харківського державного університету. Це був лише сектор екології, який очолив В. В. Сташинський (1930-1940). Він раніше усіх підійшов до ідеї біогеоценозу, його праця “До розуміння біоценозу” створена у 1933 році є класичною в області вивчення зв’язків між організмами в ценотичних системах.
Світове визнання отримали дослідження українських вчених І. Г. Підоплічка, Ф. А. Гриня, С. М. Стойка, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова і багатьох інших вчених, які працювали у 1940-1980 роках, розробляючи принципи раціонального природокористування, типологію лісів і інше.
Широку відомість отримали дослідження штучних лісів України, виконані О. Л. Бельгардтом у 1971 році, а також А. П. Травлєєвим у 1980-1985 роках - вчення про лісові підстилки та їх екологічну значущість.
У сучасний період в Україні широке визначення отримали екологічні роботи академіків М. А. Голубця, К. М. Ситника, Ю. Р. Шеляг-Сосонка. У головних наукових центрах України в Києві, Львові, Дніпропетровську ведуться активні розробки складних екологічних проблем.
Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обгрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Витрати України на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи за період 1991-1995 років оцінюються в 3 млрд. доларів США.6 Тут не враховані витрати , пов'язані із захворюванням людей. Внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у т. ч. сільськогосподарських угідь, забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України.6
3. Здорова екологічна ситуація – здоров’я суспільства
“Руки, ноги, глаза и т. п. – всё это части тела, но они в действительности не умеют наслаждаться. Желудок – умеет. Ноги носят, руки снабжают пищей, зубы жуют, и все части тела вовлечены в деятельность, служащую для удовлетворения желудка, так как желудок является основным органом, питающим тело. Поэтому всё отдаётся желудку. Человек питает дерево, поливая его корни, и он питает тело, насыщая желудок. Для того, чтобы поддержать тело в здоровом состоянии, все части тела должны взаимодействовать, чтобы накормить желудок.” 1 Так стверджує Господь Крішна. Коментар до цитати, мабуть, зайвий.
Одержати якісні продукти харчування можна тільки в чистому середовищі. А чисте середовище залежить від стану грунтів, води і повітря. Людина одержує продукти харчування з грунтів (поля, луги, ліси тощо) і водного середовища (річки, озера, моря, океани). Зрозуміло, що чисті продукти харчування забруднене середовище дати не може.
В результаті господарської діяльності людство зпотворює природні угіддя і висновком цього являється зменшення території і якості середовища, в якому людство веде свою економічну діяльність.
Причин, які створюють несприятливе середовище для життя світового суспільства дуже багато: зростання населення, що сприяє росту міст і сіл, а відповідно і підприємств для економічної діяльності, що утискує посівні площі. Розвиток усіх видів транспорту пагубно впливає на повітря, чистоту річок, озер, океанів. Під впливом транспортування нафтопродуктів морськими просторами знищено сотні видів цінних морських тварин, видів риб, водорослів, що призвело до значного скорочення раціону харчування суспільства. Освоєння людством нових територій своєю економічною діяльністю витісняє з природного середовища рослинний і тваринний світ, що також скорочує раціон харчування.
4. Джерела екологічної кризи в Україні і її вплив на суспільство
Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною і природою, що пов’язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою.
В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, в результаті якої гине велика кількість живих організмів і веде до економічних збитків, та екологічна небезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров’я людини, стан виробничих об’єктів та господарську діяльність.5
Кризи, катаклізми та інші порушення не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Одна із перших екологічних криз була тоді, коли в результаті інтенсивного полювання були виснаженні запаси основної дичини – мамонтів, носорогів, гігантських оленів, степових зубрів. Люди зрозуміли свою помилку і перейшли від полювання як основного способу отримання їжі до землеробства та скотарства.
При значному спустошенні земель в минулі століття – люди просто змінювали центр господарювання.
Але сьогодні екологічна криза має якісно іншу природу, яка стала основою загальної деградації природного середовища. Тут значну роль відіграють технолого-виробничі причини, а також складний соціальний фон з розколом людського суспільства на конкуруючі блоки, які намагаються випередити один другого, нарощуючи виробництво, послуги, торгівлю. Прягнення досягти більш високого рівня за будь-яку ціну ведуть до ігнорування глобальних екологічних проблем.
Як елементи тиску цивілізації на природне середовище виступають технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація, атомні електростанції і військово- промислові комплекси розвинутих країн світу, які є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.
Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів, що значно змінює ландшафт величезних територій.
У світі зареєстровано більше 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин, які смертельні для живих організмів.
Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів в промисловості і сільському господарстві.
Екологічна криза кінця 20 ст. виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів, які разом тягнуть суспільство в безодню.
В Україні головним фактором екологічної кризи являється фактор економічний. У держави і підприємств немає коштів для розбудови промисловості, сільського господарства, транспорту і інших сфер людської діяльності. А про екологічні проблеми, здійснення природоохоронних заходів та контролю за забрудненням приділяється вкрай мала увага.
Сучасне виробництво – це, перш за все, гігантський споживач, після діяльності якого розрізняють такі види і джерела забруднення навколишнього середовища:
1. Хімічне, що призводить до надходження до навколишнього середовища різноманітних отруйних речовин.
2. Фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання.
3. Термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств, особливо, з ТЕЦ.
4. Радіоактивне, що пов’язане з надходженням в природне середовище штучних ізотропів.
5. Засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходів.
6. Біологічне, при якому в природі з’являються не властиві їй організми. Одним із видів такого виду забруднення є мікробіологічне, пов’язане з розвитком у навколишньому середовищі паразитичної мікрофлори.
За природними ресурсами Україна належить до найбагатших держав світу, особливо рудами марганцю і чорних металів. Але структурна деформація економіки з орієнтацією на продаж сировини за кордон та ресурсоємні виробництва в сполученні з майже знищеним сільським господарством при низькій екологічній культурі виробництва призвело природнє середовище України до деградаційних процесів.
В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – близько 3 млрд. т, з них лише 5-8% компонентів мінеральної сировини використовується для виробництва продукції, а решта йде у відходи.
Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що у 1990 році в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% - за останні 30 років.
Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів вуглекислого газу. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людей і тварин речовин. Крім цього, викиди дають металургійні підприємства (33%), енергетика (30%), вугільна промисловість (10%), хімічна промисловість (7%) та інші галузі і підприємства (20%).5 Значний тиск на навколиннє середовище спричиняють великі промислові центри України. Визначено головні підприємства-забруднювачі на Україні.
Уперше в Україні 1992 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища за участю, спеціалістів, науковців, громадських активістів складено список 100 підприємств, які завдають найбільшої шкоди довкіллю та здоров’ю населення. Мета даної роботи – посилити природоохоронну діяльність у першу чергу на найбільш екологічно небезпечних підприємствах, привернути до них увагу міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій, народних депутатів, правоохоронних органів, трудових колективів, громадських об’єднань. Мінприроди України посилить вимогливість до тих, хто нехтує державою, всенародною справою екологічного оздоровлення України і в межах своєї компетенції готове надати необхідну допомогу з цих ста підприємств у вирішенні непростих проблем природокористування. Частково приведемо дані по цьому питанні:
Вінницька область
Вінницьке виробниче об’єднання “Хімпром”. Викиди становлять 30% від загальноміських. Основний забруднювач повітряного басейну аміаком, фтористими сполуками, середньодобові їх концентрації перевищені у 2,5 - 4 рази. У санітарно-захисній зоні проживає 7 тис. чоловік, знаходить школа №30, дитячий садок.
Волинська область
Луцьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства.Очисні споруди працюють неефективно. У ріку Стир щороку скидаються 4,3 млн. м3 забруднених стоків, а з ними 166 т органіки, 306- завислих речовин, 11983 - солей.
Нововолинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства. У р. Західний Буг разом із забрудненими стоками в 5 млн. м3 скидається: органіки - 190 т, завислих речовин - 214 т, азоту амонійного - 28 тонн.
Дніпропетровська область
Дніпропетровське виробниче об’єднання “Азот”. Один з головних забрюднювачів повітря міста, у т. ч. фосгеном, аміаком, хлористим воднем. Рівні забруднення досягли по аміаку 10, хлористому водню - 7. Лише 41% джерел викидів обладнано газоочисними установками. У санітарній зоні проживає 620 сімей.
Дніпропетровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства. Очисні споруди працюють неефективно. Щороку скидаються 188 млн. м3 забруднених стоків. З ними у Дніпро надходить 7,8 тис. т органіки, 417 т нафтопродуктів.
Металургійний комбінат “Криворіжсталь”. Основні фонди зношені на 75%. Викидає в атмосферу 26% забруднюючих речовин, у т. ч. оксидів азоту-46, сірчистого ангідриду - 37%. Рівні забруднення міста по оксидах азоту досягають 10, сірководню - 8, оксиду вуглецю - 3. Газоочисними установками обладнано 39%джерел викидів. Щороку комбінат скидає в р. Інгулець 83 тис. м3 забруднених стоків.
Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського. Викидає в атмосферу 15% викидів по місту, зокрема по оксиду вуглецю - 39%, сірководню - 73. Рівень забруднення по сірководню у місті досягає 9,9. Обладнано очисними установками 59% джерел викидів. Завод не має нормативної санітарно-захисної зони. Скидає щорічно у Дніпро 132 млн. м3 забруднених стоків.
Дніпровський металургійний завод ім. Дзержинського. Питома частка у всіх викидах по Дніпродзержинську - 62%, по оксидах азоту - 30%. Рівні забруднення повітря досягають по пилу, оксиду вуглецю-4, діоксиду азоту- 10,сірководню - 9. очистними установками обладнано 64% джерел викидів. Скидає щороку 180 млн. м3 забруднених стоків.
Баглійський коксохімічний завод. Забруднювач повітря бензапіреном, фенолом, ціанідами. Рівні забруднення досягають по фенолу 5, бензапірену-9. Оснащено установками пилогазоочистки - 35% джерел викидів. У санітарно- захисній зоні проживає 115 сімей.
Нікопольський Південнотрубний завод. Очисні споруди працюють неефективно. У Каховське водосховище щороку потрапляє 364 т органіки, 2 т нафтопродуктів, 3 т заліза.
Дніпропетровський коксохімічний завод. Оснащення установками очистки - 33%, забруднює повітря фенолом, бензапіреном, ціанідами. У зоні проживає біля 400 чоловік.
Дніпровська ДРЕС. ЇЇ доля загальноміських забруднень м. Дніпропетровська складає 60%, у т. ч. по діоксиду сірки - 91%, оксидах азоту - 70%. Споруди біологічної очистки працюють неефективно.
Криворізький коксохімічний завод. Забруднення аналогічне іншим коксохімзаводам. Несправні чи неефективно працюють лише 14% установок. Тут проживає 800 чоловік.
Дніпропетровське виробниче об’єднання “Дніпрошина”. Обсяг забруднених стоків 11 млн. м3 на рік. У р. Мокра Сура скидається 152 т органіки, 195 - завислих речовин. Повністю відсутні водоочисні споруди.
Дніпродзердинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства. Очисні споруди перевантажені. 27 млн. м3 забруднених стоків щороку скидається в р. Суху Суру. Нові очисні споруди не введені.
Управління водопровідно-каналізаційного господарства виробничого об’єднання “Павлоградвугілля”. Неефективно працюють очисні споруди. В р. Самару щороку скидається 15 млн. м3 забруднених стоків, з якими потрапляє 445 т органічних речовин, 29 т нафтопродуктів, 665 т – завислих речовин, 181 т – азоту амонійного.
Криворізька ДРЕС. Дає 23% викидів по Дніпропетровській області. Викидає 270 тис. т сірчистого ангідриду або 64% по області, 55 тис. т оксидів азоту. Із стоками скидає щорічно 2 тис. т солей та багато інших шкідливих речовин.
Донецька область
Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Маріуполь посідає друге місце в Україні по кількості промислових викидів в атмосферу – близько 600 тис. т . З них 68% - це викиди комбінату. Щороку скидає 50,3 млн. м3 забруднених стоків. Із 57 заводів очисні споруди діють лише на 33 і то, незадовільно.
Маріупольський металургійний комбінат “Азовсталь”. Викидає 28% забруднень, у санітарній зоні проживає 35 тис. чоловік. Щороку скидає 220 млн. м3 стоків. 2
Мабуть зайво перечисляти усі інші області України і їх підприємства, підприємства Донецької, Харківської, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, в Криму, де йде велике навантаження на природне середовище збоку економічної діяльності людей. Варто сказати, що забруднення усіх разом взятих підприємств створюють астрономічну цифру.
Забруднення природного середовища в Україні взяті під контроль, але відсутність оборотних коштів відчутно заважають здійснювати природоохоронні заходи.
При цьому щорічно зменшується в повітрі кількість кисню. Щорічно спалюється 16 млрд. т вільного кисню і в атмосферу надходить до 25 млрд. т вуглекислого газу.6 Тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%, що спричиняє наступ океану на сушу, так як підвищився його рівень на 10%.
Бурхлива автомобілізація у великих містах України спричиняє 60% шкідливих викидів в атмосферу. Внаслідок низької якості автомобілів і палива в повітря викидається у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи. 6
Економічна криза в Україні спричиняє інтенсивне вирубування лісів, що погіршує баланс в природі.
Дуже складна ситуація в Україні з прісною водою. Близько 800 сіл країни користуються привозною водою, 90% сіл не мають водогону, кількість невеликих річок зменшилася на три тисячі. Спостерігається процес швидкої втрати якості поверхневих та підземних вод, що пов’язано зі скиданням сильно забруднених стічних вод. Основний стік (до48%) неочищеної води дає комунальне господарство України. Це зумовлено недоскональністю очисних споруд і відсутністю грошей на їх будівництво та ремонт. Води річок Дніпра та Дністра у ряді випадків перевищують 14 норм нітратів, 11 – нафтопродуктів, 10 – фенолу. Ці річки протікають в районах інтенсивного сільськогосподарського та промислового використання. Дністер виявився найбільш забрудненою рікою України. У 1991-1992 роках, коли була зроблена досконала система пропуску води в системі Дністровського водосховища, санітарний стан цієї річки став покращуватися. Забруднення рік та підземних вод призводить до різкого забруднення Азовського та Чорного морів. Щорічно в Азовське море скидається 1,1 млрд. м3 неочищених стоків, в Чорне море – 2 млрд. м3. Майже усі підземні води, як показують аналізи, вміщують надлишок пестицидів, мінеральних добрив та інших шкідливих речовин.
Не в кращому стані знаходяться Київське, Каховське, Кременчуцьке, Дністровське та ряд інших водосховищ країни. Весь Азово-Чорноморський басейн, що складає південний кордон України, знаходиться ще в гіршому стані. Азовське море за ступенем забруднення в розрахунку на 1 м3 води знаходиться на першому місці в світі.
Внаслідок непродуманих заходів з міліорації земель в Україні знищено 1 млн. га найродючіших у світі грунтів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 80% усіх випадків захворювань пов’язані із споживанням неякісної води.6
По інсультах та інфартах сьогодні Україна, як свідчить статистика займає перше місце в світі.4
В Україні за останні 20 років кількість ріллі на одну людину скоротилася майже вдвічі, кількість забруднених земель зросла з 13 млн. до 18 млн. га. Крім того, 2 млн. га такі захімізовані, що їх рекультивація і відновлення економічно нерентабельні.
Надмірне використання пестицидів та інших мінеральних добрив, надмірна загазованність отруюють людей і тварин. Такий стан речей призвів до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. 6
Застосування продуктів хімічної промисловості в економічному житті суспільства веде до швидкого зростання серцево-судинних та онкологічних захворювань.
Матеріали обстеження грунтів України показують, що їхнє забруднення небезпечно зростає, має місце техногенне забруднення с/г. грунтів викидами промислових підприємств. Воно дуже велике в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запоріжській та Харківській областях. Якість грунтів у цілому по країні погіршується і зижується їх родючісь.
5. Шляхи вирішення соціоекологічної ситуації в світі і Україні
Екологія на порозі ІІІ тисячоліття поставила перед політикою усіх держав світу такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну конвенсію виробництва, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем єдина для всього світового суспільства, тому їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Сьогодні виникло нове поняття в розвитку цивілізації – екологічна політика.
У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав, формування якої почалося з 70-х років нашого століття. Саме тоді, коли проявилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу.
Сьогодні в більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, які займаються охороною навколишнього середовища.
Україна, як європейська держава, приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий Закон про охорону навколишнього середовища та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу.5
Суверенна Україна як учасниця Конференції 1992року в Ріо-де-Жанейро внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, прийняла на себе зобов’язання забезпечувати екологізацію економіки та розв’язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь в роботі програм ООН з навколишнього середовища. Тільки за період з 1980 до 1991 року Україна взяла участь у 10 міжнародних актах з охорони здоров’я, будучи в складі СРСР.
Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи. Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.
З 1991 року в Україні введена плата за забруднення навколишнього середовища.5 Заходи направлені на реалізацію головного принципу: не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійкого розвитку шляхом збалансованого природокористування так, щоб розвиток матеріального виробництва в будь-якому регіоні забезпечував стійкість екосистем.
Економічне забезпечення збереження здорового природного середовища різноманітне та включає в себе:
1) державне фінансування заходів з охорони природи;
2) ліцензування;
3) нормування;
4) створення екологічних фондів;
5) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються;
6) економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища;
7) економічне стимулювання зниження забруднення. пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій;
8) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, в томучислі і сільськогосподарську продукцію;
9) право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами.
Сьогоднішній рівень розвитку суспільства на перший план висуває систему екологічних показників.
Тринадцять країн Європи, США та Канади ввели споживчу плату – це плата за те, що за дорученням державних органів певні підприємства збирають, зберігають та знешкоджують відходи тих виробництв, які не упорядкували цієї системи самі. Відомо три основних підходи до економічної компенсації екологічних збитків: рентний, витратний, оптимізаційний.
У багатьох країнах світу прийнятий саме витратний принцип екологічних платежів, відповідно розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, що необхідні для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.
Поки що в світі відсутній цілісний механізм вирішення екологічних проблем. Це пов’язано з неготовністю урядів та населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за збереження біосфери.
Україна сьогодні знаходиться в скрутному економічному становищі, але намагається запровадити в життя соціально-правові важелі охорони природи:
1) введення екологічних норм та стандартів, що обов’язкові як для підприємств, так і для окремих осіб;
2) проведення обов’язкових екологічних експертиз;
3) створення юридичних можливостей для кооперування підприємств з метою виконання екологічних програм на взаємно договірній основі;
4) розповсюдження безвідходних і чистих технологій через систему виставок та ярмарків;
5) адміністративні обмеження на види робіт та технологій, що шкодять природному середовищу.
Дуже важливим елементом концепції екологічної безпеки в Україні і інших країнах світу є її правове забезпечення та визначення поняття екологічного злочину. У міжнародному праві під екологічним злочином розуміють соціально небезпечні дії, спрямовані на знищення життя людей чи навколишнього середовища і дуже жорстко караються, іноді навіть до довічного ув’язнення.
Норми екологічного права є обов’язковими, якщо вони закріплені законом і підкріплюються методами державного примусу для тих суб’єктів, які ігнорують ними.
Провідною державою у світі в сфері державного регулювання проблеми екології і системи соціального захисту населення є Німеччина. Майже за 30 неповних років тут було прийнято більш як 600 різноманітних законодавчих актів в галузі охорони навколишнього середовища.5
У міжнародному екологічному праві провідне місце займає принцип запобігання, відповідно якому основною метою цивільних дій є попередження порушень природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень. Ця вся система ще недосконала у тому аспекті, що економічно розвинені країни мають ряд слаборозвинених країн, які викоритовують як країни “еконогічного гною”, розташовуючи на їх території екологічно небезпечні підприємства, а збитки не відшкодовують – вважають, що екологічні витрати повинні нести країни, де розташовані підприємства.
Державна охорона природних об’єктів здійснюється за категоріями об’єктів та територій, розроблених у Законі України про природно-заповідний фонд і має мету розширити тариторії заповідників, зберегти ландшафти, рідкісні види звірів, птахів, рослин. Спостерігається тиск на заповідники збоку корумпованих чиновників, які дозволяють здійснювати забудови на територіях заповідників. Але громадські організації, мисливські та єгерські утворення в Україні чинять значний опір цьому явищу. Однією з найбільш важливих задач охорони природи є збереження біологічного різноманіття. Конвенція про біологічне різноманіття, схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 році. До кінця 1993 року Конвенцію про біологічне різноманіття підписали 167 держав світу.5 На території України мешкає 45 тисяч видів тварин, в тому числі 17 видів земноводних, 20 плазунів, близько 400 видів птахів, 200 – риб. Флора рослин нараховує майже 5 тисяч видів. Без збереження рослин та рослинності неможливо зберегти види тварин.
Весь перелік видів рослин і тварин, що потребують охорони, наводять в Червоних книгах, які видають у багатьох державах світу. У Червоній книзі України знаходиться 429 видів рослин, 28 видів мохів. 30 видів грибів. 27 видів лишайників та 17 видів водоростей та 382 види тварин. Складання Червоних книг є одним із методів зниження темпів антропогенного вимирання живих організмів.
Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, тварин, птахів в ті райони, де вони вимерли, або ж можуть прижитися в нових умовах існування. Таким прикладом є успішне відновлення популяцій бобрів на території України.
Отже, щодо вирішення екологічної ситуації в Україні, то можна зробити висновок: державу, громадські організації, єгерські і мисливські товариства та багатох громадян країни турбує проблема екології. По можливості українське суспільство намагається у такий скрутний час зберегти природнє середовище для майбутніх поколінь, а головне те, що є бажання це робити.
Висновки
Є надія, що незалежна Україна переступить поріг в ІІІ тисячоліття з високою екологічною культурою, сутність якої полягає у внутрішній суті самої людини та людського суспільства, що знаходиться “всередині нас” і проявиться в певних діях щодо природи. Наша епоха – час великої дисгармонії людини і оточуючої її природи, хижацького ставлення до неї. Але тільки у співпраці людини з природою може забезпечити людству майбутнє, подальший розвиток цивілізації і досконалення людського розуму.
Людина повинна зрозуміти, що вона є частиною природи. Тому знищуючи природу, вона знищує і наближує до трагічного кінця своє буття на планеті.
Досить тривалий занепад української економіки, високий рівень бідності населення країни, важкі наслідки Чорнобильського лиха, паводки та ряд інших катаклізмів не зламають працьовитий український народ, який поступово виведе країну з економічної кризи, стабілізує роботу підприємств усіх галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, науки, культури і стане високорозвиненим суспільством світу. Для цього український народ має терпіння і бажання, але щоб здійснити “українське чудо” – потрібний час.
Список використаних джерел і літератури:
1. Бхагавад – Гита как она есть. Международное Общество Сознания Кришны. // За ред. Шри Шримад А. Ч. Бхактиведанта Свами Прабхупада. – Издательство: “Бхактиведанта Бук Траст”. – 1986. – С. 26-27.
2. Географія України: Матеріали для практичних і семінарських занять // За ред. проф. Я. Жупанського і доцента І. Пушкара. – Тернопіль: “Астон”. – 1997. – С. 371-383.
3. Дрейер О. К., Лось В. А. Экология и устойчивое развитие: Учебное пособие. – М.: Изд. УРАО. – 1997. – С. 3-7, 75- 95, 146- 155.
4. Держкомстат України. // 33 канал. – 1999. – 25 березня. - №13. – С. 4.
5. Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ. – 1998. – С. 7-239.
6. Основи економічної теорії // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. – К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 445-452.
7. Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учебное пособие для вузов. – М.: Агентство “ФАИР”, 1998, С. 3 – 30, 45 – 66, 150 – 160, 211 – 233, 272 – 295.
Контрольну роботу виконав: Студент 2 курсу
Спеціальності “Фінанси”
Група 12 – Ф
Заверюха Андрій……………….
24 жовтня 1999 року
м. Вінниця
1999 рік 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ. – 1998. – С. 238, 239. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ. – 1998. – С. 239. 3 Дрейер О. К., Лось В. А. Экология и устойчивое развитие: Учебное пособие. – М.: Изд. УРАО. – 1997. С. 219, 220. 6 Основи економічної теорії // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. – К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 448. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ. – 1998. – С. 27. 6 Основи економічної теорії // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. – К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 353. 6 Тут же. С. 451. 1 Бгагавад – Гита как она есть. Международное Общество Сознания Кришны. // За ред. Шри Шримад А. Ч. Бхактиведанта Свами Прабхупада. – Изд. “Бхактиведанта Бук Траст”. – 1986. – С. 26, 27. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ.- 1998. – С. 142. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра” .- ТОВ. – 1998. С. 164. 2 Географія України: Матеріали для практичних і семінарських занять // За ред. проф. Я. Жупанського і доцента І Пушкара. – Тернопіль: Вид. “Астон”. – 1997. – С. 372. 6 Основи економічної теорії // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. – К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 447. 6 Тут же. С. 448. 6 Основи економічної теорії // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. .- К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 449. 4 Держкомстат України. // 33 канал. – 1999. – 25 березня. - №13. – С. 4. 6 Основи економічної теорії. // За ред. С. В. Мочерного, С. А. Єрохіна, Л. О. Каніщенко та ін. – К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – С. 449. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра” . – ТОВ. – 1998. – С. 236. 5 Тут же. С. 234, 235. 5 Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Вид. “Лібра”. – ТОВ. – 1998. – С. 234. 5 Тут же. С. 226.