МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “РІВНЕНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА”
' );
document.write( addy46598 );
document.write( '' );
//-->\n
' );
//-->
Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript
' );
//-->
Реферат з дисципліни “Управління персоналом” на тему:
Охорона здоров’я і техніка безпеки працівників
Виконала: студентка курсу, гр. економічного факультету,
Перевірив: ст. викладач
РІВНЕ – 2004
План
Вступ
Охорона здоров’я працівників та їх гарантії
Техніка безпеки працівників. Інструктаж з техніки безпеки
Технічні і ергономічні вимоги до організації робочого місця
Охорона праці в Україні; проблеми, досвід і перспективи
Міжнародне законодавство про охорону праці
Література
Вступ
Усі прийняті на роботу люди повинні бути ознайомлені із умовами роботи, правами й обов'язками, що вони повинні виконувати.
У статтях розділу “Охорона праці” Кодексу законів про працю сказано,
що на кожному об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і
безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Усі будівлі й
устаткування не повинні створювати погрози працюючим, а також негативно
впливати на стан їхнього здоров'я чи самопочуття.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язані приділяти увагу
умовам праці працівника, полегшувати їх оздоровлювати навколишнє середовище
і т.д. забезпечувати контроль за здоров'ям працівників зі шкідливими
умовами праці, забезпечувати спецодягом і засобами захисту працюючих від
шкідливого впливу речовин, використовуваних у процесі роботи. Стежити за
дотриманням трудового законодавства, створювати умови для здійснення
контролю за умовами праці, піклуватися про відпочинок працюючих.
Охорона здоров’я працівників та їх гарантії.
Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних
нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в
нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.
Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав
громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під
час роботи на підприємстві.
Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я
працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має
право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок
і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону
здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність
охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення
сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності
встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих
процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств,
установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки,
виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого
впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору
громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови
праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих
виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його
права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється
укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним
висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.
Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник має право
відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,
небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і
навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується
фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки й
уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин не з
вини працівника за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням,
якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного
договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна
допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-
місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).
На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або обладнання органом державного нагляду або службою охорони
праці працівникам гарантується збереження місця роботи.
Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці,
надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно
забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості
робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату
праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у
передбаченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти
додатково встановлювати працівникам за колективним договором (угодою,
трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним
законодавством.
Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов'язок
безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального
захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений
придбати їх за власні кошти, — компенсувати йому витрати.
Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо
необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду,
заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з
виконанням трудових обов'язків.
Охорона здоров'я робітників, забезпечення безпечних умов праці,
попередження професійних захворювань і усунення виробничого травматизму
складають постійну турботу держави.
Техніка безпеки працівників. Інструктаж з техніки безпеки.
Навчання й інструктажі працівників з питань охорони праці є складовою
частиною системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями,
вихованцями і студентами навчально-виховних закладів, працівниками в
процесі їхньої трудової діяльності.
Усі працівники, яких приймають на роботу і які в процесі роботи
проходять на підприємстві навчання й інструктаж з питань охорони праці,
вивчають правила надання першої і швидкої допомоги потерпілим від нещасного
випадку, а також правила поведінки при виникненні аварії чи пожежі на
підприємстві.
Відповідно до «Основ законодавства України», затвердженими Верховною
Радою України у 1970 р., нагляд і контроль за дотриманням законодавства про
працю і правил по охороні праці здійснюють державні органи й інспекції, що
не залежать у своїй діяльності від адміністрації підприємств і організацій,
і профспілки, а також знаходяться в їхньому підпорядкуванні технічна і
правова інспекції праці.
Відповідальність за керівництво роботою по охороні праці і техніку
безпеки, проведення заходів щодо зниження і попередження виробничого
травматизму і профзахворювань покладається на керівника підприємства.
Відповідальним обличчям за охорону праці, техніку безпеки і виробничу
санітарію є інженер (старший інженер) по техніці безпеки, підлеглий
головному інженеру підприємства.
Місцевий (заводський) профспілковий комітет контролює дотримання
законодавства про працю, вимог охорони праці і виробничої санітарії,
вирішує трудові спори. Для поліпшення роботи з охорони праці і техніку
безпеки профспілкові комітети створюють на підприємствах комісії охорони
праці і виділяють суспільних інспекторів по охороні праці.
Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки, а також де є
необхідність у професійному доборі, проходять попереднє спеціальне навчання
і перевірку знань з питань охорони праці в термін, установлений
відповідними галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу в
рік.
На підприємствах харчової і переробних галузей промисловості для
працівників, що виконують роботи з обслуговування устаткування підвищеної
небезпеки, обов'язково курсове навчання по безпечних методах роботи з
обов'язковими іспитами, що проходить безпосередньо на виробництві по
затвердженим керівництвом підприємства і погодженим з органами Держнагляду
по охороні праці програмами. Це роботи з обслуговування парових і
водонагрівальних казанів; виробничих печей і інших теплових установок, які
працюють під тиском; компресорів; холодильних установок; газового
устаткування; електричного оснащення й ін.
Допуск до роботи осіб до початку виконання своїх обов'язків періодично
проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Навчання керівників підприємств і заснувань і їхніх заступників, що
безпосередньо відповідають за організацію охорони праці на підприємстві чи
в установі, проводитися в навчальних установах, що мають дозвіл Комітету з
нагляду за охороною праці України на проведення такого навчання.
На підприємствах навчання з питань охорони праці організовує відділ
охорони праці підприємства, залучає до цього працівників відділу охорони
праці і фахівців, що пройшли навчання і перевірку знань у навчальних
установах або установах Держнагляду по охороні праці.
Посадові особи і фахівці невеликих підприємств, де неможливо провести
навчання і створити комісію по перевірці знань, проходять навчання у
відповідних місцевих навчальних установах або у близьких до їх профілю
виробництва підприємствах, а перевірку знань – комісіях при місцевих
органах Держнагляду по охороні праці.
Інструктажі бувають:
1 Вступний (із усіма працівниками, що тільки що прийняті на роботу)
2 Первинний (проводиться на робочому місці до початку роботи з
новоприйнятим працівником).
3 Вторинний (проводиться на робочому місці з усіма працівниками)
4 Позаплановий (проводитися при введенні нових нормативних актів, при
заміні технологічного процесу, при порушенні нормативних актів
працівниками, по вимозі відповідного державного органу, при перерві в
роботі виконавця більш ніж на 30 календарних днів і ін.)
5 Цільовий (при виконанні разових робіт, при ліквідації наслідків
аварії і т.д., при виконанні робіт, що оформляються нарядом – допуском чи
письмовим дозволом, у випадку екскурсії або організації масових заходів з
учнями і вихованцями).
Робітники можуть бути допущені до роботи тільки після проходження
інструктажу з техніки безпеки. Інструктаж проводиться по наступним видах:
вступний інструктаж при надходженні на роботу, інструктаж на робочому
місці, повторний інструктаж. Вступний інструктаж проводить інженер по
техніці безпеки в кабінеті (куточку) техніки безпеки, обладнаному наочними
приладдями. Інструктаж на робочому місці проводить керівник виробничої
ділянки, супроводжуючи його показом безпечних прийомів роботи.
Вступний інструктаж і інструктаж на робочому місці записуються в
«контрольний лист», що підписується інженером по техніці безпеки,
робітником, майстром і начальником цеху або ділянки.
Повторний інструктаж проводять не рідше одного разу в 6 місяців, а
додатковий — при порушенні працюючим правил і інструкцій з техніки безпеки,
технологічної і виробничої дисципліни, а також при зміні технологічного
процесу, виду робіт. Повторний і додатковий інструктажі записуються в
спеціальний журнал, що зберігає керівник виробничої ділянки.
Технічні і ергономічні вимоги до організації робочого місця.
Більше число ергономічних вимог до якості техніки, елементам
устаткування і просторової організації виробничого середовища може зробити
враження закінченості процесу оптимізації робочих місць. Однак існуючий
досвід суперечить цьому твердженню. Навіть якщо взяти до уваги всі
ергономічні рекомендації і безпосередньо реалізувати їх, то з цього не
завжди може вийти зручне робоче місце. Тут як і в кожній інший складовій
робочого місця, варто прийняти багато вирішень, що впливають на естетичну
якість робочого середовища. Зокрема необхідно:
* визначити і реалізувати помірний ступінь упорядкованості елементів робочого середовища з урахуванням площі робочого місця і розмірів цих елементів;
* установити раціональний розподіл світла і тіні;
* визначити ступінь взаємного узгодження елементів робочого середовища за формою, кольором і матеріалом;
* поліпшити естетичні параметри засобів праці за допомогою кольору й ін.
Облік цих вимог призведе до поліпшення композиційної цілісності
робочого місця, збільшить його інформаційну виразність і т.д.
Робоче місце (далі РМ) – це оснащений технічними засобами простір, де
здійснюється діяльність виконавця. Організацією РМ називається система
заходів щодо оснащення РМ засобами і предметами праці і розміщенню їх у
визначеному порядку. Правильна організація РМ сприяє підвищенню
продуктивності праці.
Організація робочого місця включає:
> облік психофізіологічної сумісності виконавця і засобів праці;
> аналіз антропометричних характеристик людини для вибору ергономічно-обґрунтованого робочого положення і робочих зон;
> раціональну компановку РМ;
> облік факторів зовнішнього середовища, у тому числі соціально- психологічного її аспекту.
Виходячи з загальних принципів організації робочого місця, у нормативно-
методичних документах сформульовані вимоги до конструкції робочого місця.
До них відносяться:
1. вимоги до конструкції робочого столу, що включають:
V вимоги до розмірів робочої поверхні устаткування (висота, ширина і глибина робочої поверхні);
V вимоги до простору для ніг;
V вимоги до параметрів зон розміщення органів управління на устаткуванні;
V вимоги до параметрів зон розміщення засобів відображення інформації;
V вимоги до взаємного розміщення органів управління і засобів відображення інформації;
2. Вимоги до робочого сидіння відповідно до технічних властивостей
робочого місця й антропометричними параметрами людини.
Охорона праці в Україні; проблеми, досвід і перспективи
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні
існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років
тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло
майже 3000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого
травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих
невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не
вирішувалось.
Наслідками такого становища стали: . Відставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці. . Зростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах. . Перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.
В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”.
Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного
права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової
діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони
праці (див. ст.4).
За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих
принципів: . створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем; . створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні. . У 1994-1995 рр. В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші
Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища.
У теперішній час йде реалізація Національної, галузевих та інших
програм з охорони праці, розроблених до 2000 року.
Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних
фондів охорони праці. Такі фонди були запроваджені Законом “Про охорону
праці” вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для
поліпшення стану безпеки і гігієни праці. . Створено Національний науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці, виходить щомісячний науково-виробничий журнал “Охорона праці”.
Завершується створення єдиної автоматизованої інформаційної системи охорони праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі всієї країни.
Створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється
заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив
Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань
нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими
країнами.
Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку
підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають
інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по
трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з
втратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна
сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по
трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших
витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду
оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30
відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах
галузей з високим рівнем професійного ризику.
Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних
гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все
збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер,
допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в
додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і
компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.
Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на
здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та
пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму
соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю
організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального
страхування.
Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та
методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове
соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.
Задачі.
. ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва
(встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах). . Забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника. . Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві. . Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Міжнародне законодавство про охорону праці
МОП (міжнародна організація праці) була створена у 1919 р. як автономна
інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. — як перша спеціалізована установа
ООН (організацій об’єднаних націй).
Штаб-квартира МОП-МБП - міжнародне бюро праці у Женеві, Швейцарія.
Вищим органом МОП є Генеральна Конференція праці, виконавчий орган —
Адміністративна рада.
За станом на 1 липня 1997 р. членами МОП є 174 держави, прийнято 181
конвенція і 1881 рекомендацій. Україна є членом МОП з 1954 р.
Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру
на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя
працівників усіх країн.
До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-
правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних
актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;
Розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на
вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та
ін.),
Надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного
трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників,
поліпшення умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного
співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.
Література
1. Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів в 5-ти томах К ; 1995г. 2. Кодекс законів про працю України. 3. Рекомендации по безопасным для пользователя условиям эксплуатации ПК. 4. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999г. № 1105-ХIV. 5. Конвенції та рекомендації МОП у трьох томах, — К., Основа, 1997