Сутність і види міжнародної міграції робочої сили

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А по дисципліні « Міжнародна економіка » Слухач : ………… Сидоркевич Дмитро Іванович Спеціальність, група : ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : Петкова Леся Омел’янівна Результат, дата: Реєстраційний номер, дата: м. Черкаси 2002 р. З А В Д А Н Н Я ТЕМА : Сутність і види міжнародної міграції робочої сили. Регулювання міжнародних міграційних процесів. 1. Сутність і причини міжнародної міграції робочої си¬ли 2. Державне та наддержавне регулювання міжнародної міграції

робочої сили … … 6 3. Міжнародна економічна інтеграція …… …… …… … 8 Література 1. Сутність і причини міжнародної міграції робочої си¬ли Як форма міжнародних економічних відносин міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається водночас зі ста¬новленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжна¬родної торгівлі. Інтенсивно цей процес відбувався наприкінці XVIII — на початку

XIX ст. із здійсненням промислової револю¬ції та формуванням технологічного способу виробництва, засно¬ваного на машинній праці. Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами: по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності еконо¬мічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших; по-друге, істот¬ною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні жит¬тя, умовах підприємницької

діяльності тощо; по-третє, цикліч¬ним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах; по-четверте, нерівномір¬ним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ; по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного при¬росту населення у слаборозвинутих країнах становили приблиз¬но 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%; по-шосте, політичними, військовими,

національно-етнічними та іншими не¬економічними чинниками. Міжнародна міграція робочої сили — форма міграції населен¬ня, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя від¬повідно до економічних законів. Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічни¬ми факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, недостатньо освіченої робочої

сили відбувається, по-перше, з азіатських та африканських країн у роз¬винуті країни західної Європи, з латиноамериканських країн — до США та ін. Цей вид міграції наймасовіший. По-друге, має місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили із західноєвропейських країн до США, частково із слаборозвину¬тих країн, країн колишнього СРСР (зокрема з

України до США та країн Західної Європи і деяких країн Східної Європи). З погляду соціально-економічної форми міжнародна мігра¬ція робочої сили означає процес формування її інтернаціональ¬ної вартості, а також певну сукупність відносин економічної влас¬ності між різними суб'єктами з приводу привласнення створено¬го нею необхідного і додаткового продукту. Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили складається з трьох

основних елементів: 1) формування нових вит¬рат, пов'язаних з утриманням самого працівника і членів його сім'ї. Такі витрати – це зрослі фізичні, нервові, психічні, розумові вит¬рати, зумовлені підвищенням інтенсивності та продуктивності пра¬ці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні членів сім'ї пов'язані з грошовими переказами на утримання сім'ї, а в разі міграції

найманого працівника з сім'єю — зі споживанням інших благ та новими цінами на них; 2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо; 3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі. Йдеться про модифікацію соціально-історичного елемента вартості робочої сили, в якому відобража¬ється розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Як засвідчив чималий досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах Європейського Союзу, така вар¬тість утворюється на основі середніх для певного регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормальної якості. Вия¬вом цього процесу є вирівнювання заробітної плати на середньо¬му (а не нижчому і не вищому) для ЄС рівні, на яку (зарплату) впливає не лише

інтернаціональна вартість товару, а й його ціна. Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору й донизу від вар¬тості залежно від попиту та пропозиції на товар, економічної кон'юнктури загалом та інших чинників. В інших країнах та регіонах інтернаціональна вартість може формуватися на нижчому від середнього рівні. Це зумовлено тим, що імпортована робоча сила переважно використовується на непрестижних, нижчеоплачуваних роботах, має місце дискримі¬нація в

її використанні (а отже, й в умовах праці та оплати), в обмеженні економічних, соціальних, політичних та громадських прав. Така ж ситуація складається в межах ЄС і у випадку мігра¬ції малокваліфікованої робочої сили з асоційованих країн, дер¬жав колишнього СРСР. Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя в 90-х роках емігрувало до 25 млн. осіб (на початку 80-х років — приблизно 20 млн. осіб). Кількість іноземних працівників у

США в середині 90-х років становила 7—8 млн. осіб, в країнах Західної Європи — понад 10 млн. осіб, у нафтодобувних країнах Близького Сходу — до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції ро¬бочої сили зі США до Західної Європи. Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробіт¬ну плату, США проводять активну політику переміщення кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих.

Тому не див¬но, що майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні — емігранти. Найбільшого динамізму й завершеності набула міжнародна міграція робочої сили в країнах Європейського Союзу, про що буде сказано далі. Важливою її особливістю в 90-ті роки стала масова міграція працездатного населення як всередині СНД, так і в інші розви¬нуті країни. Наприклад, у Росії в середині 90-х років налічувало¬ся до 3 млн.

мігрантів, зокрема й з України. Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Євро¬пи та країн СНД (насамперед з Росії та України) до США. Ще однією рисою міжнародного руху робочої сили в сучас¬них умовах є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн,

так і міжнародних організацій. Крім того, постійно зростають масшта¬би нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігран¬тів до США перевищує 1 мли. осіб. Розвинуті країни світу нама¬гаються проводити імміграційну політику з метою припливу й використання найбільш працездатної, мобільної, в розквіті фі¬зичних та розумових здібностей робочої сили. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, між¬народна міграція робочої сили має позитивні

й негативні наслід¬ки. Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшен¬ня безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліп¬шення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі гро¬шових переказів від емігрантів, а отже, покращення й платіжно¬го балансу (крім того, повертаючись з еміграції, наймані праців¬ники привозять з собою цінності та заощадження

на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам). До негативних наслідків країни-експортера відносять насам¬перед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів"). Якщо виходити з наведених вище оці¬нок про середню вартість створюваної однієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис. дол а інже¬нера — до 800 тис. дол то у випадку постійного виїзду з країни таких спеціалістів держава-експортер

зазнає відповідних збитків по кожному емігранту. Ще більших збитків вона зазнає у разі виїзду за кордон кандидата або доктора наук, підготовка яких обходиться від 1 до 2 млн. дол. Ця проблема не обминула і Україну. В останній час Президент країни, Кабінет Міністрів та НАН України прймають невідкладні заходи по поліпшиню умов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації, створення нових робочих місць .

2. Державне та наддержавне регулювання міжнародної міграції робочої сили. Глобальні міграційні процеси робочої сили вимагають державного та наддержавного регулювання. Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його присто¬сування до потреб національної економіки і насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Ця сукупність форм і методів залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення. Так, у США в перші 140 років існування країни відбувалося освоєння величезних вільних територій, бракувало робочої сили. Тому імміграція с цю країну в той час була прак¬тично вільною (здійснювалася без будь-яких обмежень). З 1952 p. уряд почав регламентувати в'їзд мігрантів за такими критеріями:

1) суворий відбір мігрантів; 2) члени сім'ї емігрують разом з главою сім'ї; 3) значна питома вага осіб, які іммігрують на підставі родинних зв'язків; 4) відносна свобода вибору місця проживання й роботи; 5) значна частка іммігрантів, які після п'яти років перебування у країні отримують американське громадянство; 6) чимала частка іноземних громадян набуває ста¬тусу біженців.

Отримання громадянства (а отже, працевлашту¬вання в будь-якому штаті, в тому числі право займатися підпри¬ємницькою діяльністю) через п'ять років закріплено за іммігран¬тами. Водночас існує категорія не іммігрантів, які отримують право на працевлаштування на чітко визначений термін, по закінченні якого вони повинні виїхати з країни. З-поміж методів державного регулювання міграції робочої си¬ли важлива роль належить регулюванню кількісного

та якісного складу мігрантів. Для регулювання кількості іммігрантів вико¬ристовують показник імміграційної квоти, який розраховують і затверджують щороку. При цьому враховуються статево вікова струк¬тура, рівень освіти, безробіття, наявність ринку житла та інші параметри. Так, у США в 1995 p. загальна імміграційна квота становила 675 тис. осіб. Із них родичі американців — 480 тис. (71%),

140 тис. (20%) — спеціалісти (в яких зацікавлені США) і 55 тис. — інші групи іммігрантів. Якісний склад працівників-мігрантів регулюється процеду¬рою визнання наявних у них документів про освіту або профе¬сійну підготовку, роботу за спеціальністю, встановлення віково¬го цензу (більші шанси на в'їзд мають молоді працівники), вра¬хування національності (для забезпечення національної рівнова¬ги), стану здоров'я, додаткові вимоги до певних професій

і спе¬ціальностей (наприклад, програміст повинен володіти прийня¬тими у країні програмними заходами та ін,), врахування деяких якостей особистості (наприклад, характеру, якщо йдеться про в'їзд із певних країн). Водночас пріоритет віддається підприємцям, які хотіли б зайнятися бізнесом. Країни-експортери робочої сили також намагаються вплива¬ти на міжнародну міграцію працівників. Вони регулюють обсяги еміграції та якісний склад емігрантів (деяким

із них відмовляють в еміграції через нестачу кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); викорис¬товують еміграцію як засіб залучення валютних ресурсів в еконо¬міку країни (відкривають валютні рахунки з наданням вищих від¬соткових ставок, створюють вигідніші умови для використання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країну певної частки зарплати тощо, залучають частину коштів посередницьких орга¬нізацій та

ін.); країна-експортер намагається захистити права еміг¬рантів за кордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючи контрактну форму найму робочої сили для роботи за кордоном (яка повинна гарантувати певну заробітну плату, оплату проїзду, житла, медичного обслуговуван¬ня тощо); організовують спеціальні установи, фонди, представ¬ництва, аташе з праці при посольствах тощо, які приймають на¬родні конвенції, угоди з трудової міграції, дотримання основних прав емігрантів, допомагають у забезпеченні

їх медичними пос¬лугами, житлом, навчанням дітей у школі (цим насамперед зай¬маються спеціальні фонди). Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції є запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язки й можуть нести відпо¬відальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.

Процес регулювання міжнародної міграції робочої сили окре¬мими країнами в сучасних умовах відбувається на підставі пра¬вових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед МОП. При цьому держави, які ратифі¬кували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним. МОП створена в 1919 p. У 1962 p. на 46-й сесії МОП було прийнято угоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалися такі ж права

мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надавати мігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медич¬ного обслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інва¬лідності, професійного захворювання тощо). У загальнішому плані визначається рівність мігрантів щодо національності, ре¬лігії, статі тощо. Захист прав мігрантів забезпечується через організацію без¬платних

служб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію, вживають заходів, які допомагають ви¬їзду мігрантів та їх переміщенню, забезпечують переведення за¬робітної плати й заощаджень на батьківщину, дбають про пись¬мове оформлення трудових контрактів і дотримання прав міг¬рантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін най¬му, умови та зміст праці, рівень заробітної плати

і порядок її виплати), про рівність в отриманні мінімальної заробітної пла¬ти, забезпечення права на освіту і здобуття кваліфікації (а та¬кож її підвищення), участі в профспілках, працевлаштування й соціальне забезпечення. 3. Міжнародна економічна інтеграція Процеси інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формування інтернаціональної вартості супроводжуються посиленням міжнародної концентрації вироб¬ництва, міжнародною

кооперацією та спеціалізацією тощо. В су¬купності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації вироб¬ничих відносин (або відносин економічної власності) і господар¬ського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаці¬оналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин. Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн

За¬хідної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейсь¬кого економічного співтовариства, або "Спільного ринку". Спершу це було об'єднання шести країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Гол¬ландії та Люксембургу), які підписали "Римський договір" 1957 p що набрав чинності з 1.1.1958.

У 1973 p. до них приєдналися Вели¬кобританія, Данія, Ірландія, у 1981 p. — Греція, у 1986 p. — Порту¬галія та Іспанія. У 1991 p. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про ство¬рення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка була створена в 1960 p увійшли

Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція, Австрія, Швейцарія, Португалія. Отже, в ЄЕП входять ни¬ні 17 європейських країн, у ЄС — 15. Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтським договором 1991 p. було утворено Європейський Союз із за¬гальною кількістю населення понад 370 млн. осіб.

Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина, Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації деякі кра¬їни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії. У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи. Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн-членів на рівні міністрів

і яка наділена зако¬нодавчою владою, а її рішення обов'язкові і входять до національ¬ного законодавства); Європейська комісія (у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням оби¬рають 626 депутатів, які здійснюють законотворчу

діяльність і кон¬тролюють діяльність ЄС, Європейського Суду та ін.). Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p що за 33 роки свого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19 років застою. За цей час були закладе¬ні основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збо¬ри при перевезенні товарів з країни в країну, встановлені

єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспор¬тів і віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться спільна сільськогоспо¬дарська політика; майже без перепон компанії цих країн роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного переміщення

товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі планується узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися економічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських опера¬цій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p. створено Центральний Євро¬пейський банк, який разом із центральними банками

інших кра¬їн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона буде запроваджена в 2003 p.). Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельних бар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.; введення єдиної грошової валюти зеконо¬мить 10 млрд. дол.; ціни на споживчі товари внаслідок посилен¬ня конкуренції знижуватимуться на 4,5—5% щорічно; темпи зрос¬тання

економіки підвищаться на 4,5—7%; на 1,8—5,7 млн. збіль¬шиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже нині формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро. Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності, унеможливлення експлуатації. Але економічна інтеграція супроводжується й значними втра¬тами.

У країнах ЄС зросло безробіття (до 22 млн. осіб), із сіль¬ськогосподарського обігу через перевиробництво продукції до 2000 p. буде вилучено майже 15 млн. га землі, знищується чима¬ло готової сільськогосподарської продукції, в той час як у краї¬нах ЄС налічується майже ЗО млн. бідних. Але загалом життєвий рівень більшості населення підвищується. Наприкінці 80-х років жителі ЄС витрачали на продовольство до 20% споживчих витрат, у 1987 p. уперше

витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування. Передбачається скорочення середнього робочого тижня до 35—36 годин та ін. Економічна інтеграція не може не супроводжуватися полі¬тичною, юридичною та іншими видами інтеграції у сфері надбу¬дови. Сьогодні ЄС — це переважно конфедеративний устрій зі значними елементами федерації.

Такі органи цієї організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридичне обов'яз¬кових для держав—членів цього товариства рішень з багатьох пи¬тань. Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робо¬чої сили та капіталів, керівні органи товариства мають право ви¬рішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогос¬подарської, антитрестівської, транспортної політики та у сфері зовнішньої і внутрішньої торгівлі.

Згідно з рішеннями Маастріх-тського договору в ЄС запроваджено єдине громадянство. Вод¬ночас ці країни не проводять єдиної промислової політики. Зго¬дом органи ЄС матимуть право регулювати валютні відносини. Тому справедливим є твердження Дж. Піндера (професора Коро¬лівського інституту міжнародних відносин Великобританії) про те, що "розвиток співтовариства

з часу його утворення може роз¬глядатися як поступ до створення федеративної системи". Якщо інтеграція, на його думку, пошириться й на сферу безпеки, то це співтовариство стане федеративною державою. Нині, коли наднаціональні органи приймають закони лише у межах тих функцій, які добровільно делегують Їм національні держави, закони окремих країн не можуть протиставлятися зако¬нам всього співтовариства і не повинна виникати проблема їх пріоритету. З прийняттям у 1986 p.

Єдиного Європейського акта в разі конфлікту національного права і права співтовариства прі¬оритет надається праву співтовариства. Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юри¬дичних осіб у країнах. Для того, щоб воно набрало чинності, не вимагається згода всіх учасників співтовариства. До кінця 90-х років сферами такого права, крім названих, буде

єдина політика в соціальній сфері, в сфері охорони навколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика. Більшість країн ЄС дійшли висновку про необхідність поглиблення інтег¬рації у сфері зовнішньої політики та безпеки. Планується ство¬рення Кабінету Міністрів ЄС. До 2010 p коли кількість держав співтовариства зросте майже вдвічі, постане питання обрання пре¬зидента, головною функцією якого буде координація діяльності

держав співтовариства у політичній, військовій, соціальній, еко¬номічній та інших сферах. У наступному столітті відбуватиметься боротьба двох супе¬речливих тенденцій. Перша з них — тенденція до утворення моноетнічних держав. Так, за науковими прогнозами, до 100-річчя ООН (заснована у 1949 p.) на планеті з'являться ще майже 100 нових держав. Друга тенденція — створення економічних угру¬повань багатьох країн конфедеративного

і федеративного типу. Література: 1. “Міжнародні економічні відносини” В.Б.Буглай, Н.Н.Ливенцев. Москва, “Фінанси і статистика”, 1996 р. – 347с. ; 2. “Міжнародні економічні відносини” Е.Ф.Авдокушин Москва, Информационно-внедренческий центр “Маркетинг”, 1997 р. – 289с. ; 3. Мочерний С.В. «Економічна теорія:

Посібник для студентів вищих закладів освіти». – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 592с. ; 4. Тлумачний словник економічних термінів “Це - бізнес”. Київ, “Альтерпрес”, 1996р. – 278с. ; 5. Положення міжнародного валютного фонду.