Значення і розвиток поділу та кооперування праці на підприємствах різних форм власності ПОДЛІ ТА КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Курсова робота з дисципліни: «НОРМУВАННЯ ПРАЦІ» за темою: «ЗНАЧЕННЯ І РОЗВИТОК ПОДІЛУ ТА КООПЕРУВАННЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ» Викладач: КАЛИНА Алла Василівна Примітка: допрацьовано з урахуванням зауважень викладача. Київ 2006 План курсової роботи за темою: «ЗНАЧЕННЯ

І РОЗВИТОК ПОДІЛУ ТА КООПЕРАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ» 1. Вступ 2. Значення і розвиток поділу праці на підприємствах різних форм власності 3. Значення і розвиток кооперування праці на підприємствах різних форм власності 4. Висновки 21 Список використаної літератури 23 Вступ В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою розвитку

і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є організація праці. Поділ і кооперація праці на підприємстві є одним з основних напрямків організації праці на підприємстві і передбачають розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання

працівників у виробничі колективи [5, 148]. Свою роль в організації праці відіграє й те, на якій власності засновано (створено) суб’єкта господарської діяльності. Ч. 4 ст. 2 закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року N 697-XII зі змінами зазначає, що власність в Україні виступає в трьох формах: приватній, колективній, державній, які є рівноправними між собою. Частина 1 статті 63

Господарського кодексу України зазначає, що залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти підприємства таких видів: • приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); • підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); • комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; • державне підприємство, що діє на основі державної власності; • підприємство,

засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Значення і розвиток поділу праці на підприємствах різних форм власності У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють один одного, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи. Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення й співіснування

різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. У певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї й робочого місця [7, 320]. Одним з основних напрямів організації праці на підприємстві є удосконалення розподілу праці, тобто поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці [12; 92]. Під поділом праці на підприємстві розуміється розмежування

діяльності працюючих у процесі спільної праці, їхня спеціалізація на виконанні певної частини спільної роботи [8, 69]. Щодо поділу праці на підприємстві, то він передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Науковець Завіновська Г. Т. виділяє наступні основні види поділу праці: 1. технологічний, 2. поопераційний, 3. функціональний,

4. професійний, 5. кваліфікаційний [7, 150]. А група науковців, очолювана Головачьовим А. С, професійний та кваліфікаційний види поділу праці відносить до підвидів функціонального, поопераційний — до підвиду технологічного [8, 71]. У рамках функціонального виділяють професійний і кваліфікаційний поділ праці. Значення і розвиток поділу праці на підприємстві, основаному на колективній формі власності майна,

можна розглянути на основі товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНА», виробника обладнання для промислового птахівництва та свинарства. Підприємство існує близько п’яти років і має штат чисельністю близько 1000 працівників. Насьогодні весь процес довиробничий, виробничий та поствиробничий набув наступного вигляду. Перший етап — знаходження замовника працівниками відділу продажу департаменту маркетингу

і продажу або замовник самостійно звертається до підприємства. Другий етап — документальне оформлення замовлення працівниками відділу супроводження замовлень. Третій етап — розроблення працівниками відділу головного конструктора за співпрацею з технологічним центром саме під конкретне замовлення необхідних креслень обладнання під конкретний об’єкт, де воно буде розміщуватися. Четвертий етап — виготовлення обладнання виробничим комплексом та розміщення його

на складі складської служби. П’ятий етап — поставлення продукції замовнику (служба логістики). Шостий етап — встановлення обладнання (монтажна служба). Сьомий етап — сервісне обслуговування (сервісна служба). У відношенні до загальноекономічної форми поділу праці, то ТОВ «ТЕХНА» характеризується внутрішньовиробничим поділом праці, що полягає у виділенні різних видів

робіт, які являють собою часткові виробничі процеси, і закріпленні їх за певними працівниками з метою підвищення продуктивності праці на основі прискорення засвоєння робітниками трудових навичок, спеціалізації знарядь праці й робочих місць, паралельності виконання операцій. Для виконання певної ролі у виробничому процесі згідно функціонального поділу на підприємстві є робітники, які безпосередньо зайняті на виробництві продукції, на установленні готового обладнання

у замовника (служба монтажу) та подальшого сервісного обслуговування (сервісна служба). [2], [3]. На даному підприємстві було надано перевагу подетальному технологічному поділу праці, за якого одна група працівників (робітники дільниці цеху) виготовляє саму клітку, інша група — встановлює електроустаткування, ще інші складають частини систем водопостачання, вентиляції та опалення. Так досягається виготовлення закінченої частини виробу

і саме за такого поділу досягається виконання обособленої частини технологічного процесу циклу виготовлення продукції. Функціональним поділом праці на основних робітників (механічний та механічно-збиральний цехи), допоміжних (відділ технічного контролю) та обслуговуючих (виробничо-диспетчерська служба, господарська служба) досягається розмежування робітників за виконанням функцій. Згідно функціональної спеціалізації невиробничих підрозділів підприємства, то працівники розділено

на функціонально однорідні групи, чим забезпечується управління (апарат керівництва підприємством), перспективне плануванням (планово-економічний відділ), розроблення технічної політики, конструкторська підготовка виробництва (відділ головного конструктора та технологічний центр), фінансування (фінансова дирекція), матеріально-технічне постачання (відділ постачання), охорона (служба безпеки) та ін. і покладається на них повна відповідальність за кінцеві результати

їх діяльності. Таким чином, на підприємстві виділено групи працівників: керівний персонал, фахівці та технічні виконавці, робітники та охорона. Професійний та кваліфікаційний поділ можна побачити на прикладі бухгалтерії, де всі працівники за професією бухгалтери, за спеціальністю є бухгалтер-касир, а за критерієм кваліфікації є головний бухгалтер та його заступник. Також значна частина працівників слюсарів за професією, а от за спеціальністю слюсар-сантехніки, слюсар-

збиральники, слюсар-випробовувачі, слюсар-наладчики. У найближчий час планується виділити з технологічного центру самостійний структурний підрозділ —технологічний центр зі свинарства, що зумовлено зростанням кількості замовлень з даного напряму. Цим буде досягнуто більш вузької спеціалізації працівників, але сприятиме підвищенню їхньої кваліфікації. Також відбудуться зміни у відділі кадрів, який стане складовою департаменту з кадрів

і працівники даного відділу будуть зайняті в управлінні документацій ними процесами. Іншою складовою департаменту з кадрів стане відділ з підбору та навчання персоналу, що виконуватиме функцію закриття вакантних місць та організацію навчання працівників. Щодо працівників виробничого комплексу (основних, допоміжних та обслуговуючих), то планується збільшення їх кількості без змін у структурі пропорційно зростанню попиту на продукцію, що пов’язане з розширенням

ринку збуту у країни ближнього та дальнього зарубіжжя. За останній рік за рахунок придбання машин-погрузчиків для складської служби було досягнуто зменшення кількості працівників останньої, але установлення нового високотехнологічного обладнання лазерної різки створило необхідність найняти кваліфікованих робітників для його технічного обслуговування. Таким чином, на даному підприємстві при встановленому технологічному поділу праці спостерігається розвиток

функціонального виду поділу праці. Приватні підприємства в Україні зайняті у різних сферах діяльності (підприємницькій – виробничій, наданні послуг, ін та некомерційній). Розвиток поділу праці на приватному підприємстві можна розглянути на прикладі приватного підприємства «ТЕХНАМАКС» з чисельністю близько 300 працівників, яке надає послуги з монтажу готових конструкцій. На даному підприємстві встановлено функціональний поділ праці робітників, за якого

створені бригади, очолювані бригадирами, а декілька бригад підпорядковані одному майстру. Підприємство очолює директор, диспетчерська служба, також наявний бухгалтер, прибиральниця, кожний з них виконує свої функції. При наявності на підприємстві функціонального поділу праці функціонально однорідних груп немає, бо достатнім є робота одного працівника на виконання наявного об’єму роботи саме на даному підприємстві. Щодо значення поділу праці на підприємстві державної форми власності, то для

прикладу розглянемо державне підприємство завод «Арсенал», засноване ще 1764 року, з кількістю працюючих близько чотири тисячі працівників. Дане підприємство насьогодні спеціалізується на виготовленні оптичних, оптико-механічних та оптико-електронних приладів, має напрямок виготовлення високоточних пристроїв обліку газу роторного типу, мають проекти розроблення високотехнологічної продукції побутового та спортивно-технічного призначення та ін. Підприємство має велику кількість працівників, за час свого

існування змінювало спеціалізацію, і зараз розроблює та виробляє багато різної продукції та працює над впровадженням в життя багатьох нових проектів. Тому важливе значення в організації праці має поділ праці. Наявний технологічний поділ; за ступенем диференціації трудових процесів — поопераційний та по детальний. Присутні всі види функціонального поділу. Механізація праці стала причиною, з якої відбулися зміни в професійному поділ праці робітників на підприємстві, збільшилася кількість працівників професій широкого

профілю. При нинішньому рівні автоматизації частою є ситуація, коли поєднуються функції робітника порівняно низької кваліфікації (виконання робіт на верстаті) і робітника високої кваліфікації і широкого професійного профілю (виконання слюсарних робіт та електроробіт). Поділ працівників за кваліфікаційною ознакою на підприємстві дозволяє проводити оплату за рівнем професіоналізму працюючого. Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції,

яка випускається, її складності та ін. Тому їх пошук припускає обов'язковий аналіз цих факторів і обґрунтування оптимальної межі поділу праці. Кожна форма поділу праці має свої розумні межі. Із соціальної точки зору надмірний поділ праці збіднює його зміст, перетворює працівників у вузькопрофільних фахівців. З фізіологічної точки зору надмірний поділ праці призводить до його монотонності, викликає підвищену стомлюваність і, як наслідок, високу плинність працівників.

У зв'язку із цим існують наступні межі поділу прані:  технологічна,  економічна,  психофізіологічна та  соціальна. Технологічна межа визначається існуючою технологією, що ділить виробничий процес на операції. Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш ніж з трьох трудових дій, які безперервно слідують одна за одною і мають конкретне цільове призначення.

Верхня межа поділу праці — виготовлення на одному робочому місці всього виробу повністю. Економічна межа зумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операцій, до підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці й робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів

і методів праці. Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій приводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого боку — збільшуються такі елементи витрат, як час на встановлення й зняття деталей, міжопераційне транспортування предмета праці, міжопераційний контроль, підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним є варіант, за якого зальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого

циклу, більший загального впливу протилежних факторів. Іншим економічним критерієм є повнота використання робочого часу. Закріплення за працівником вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому необхідно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати чекаючи роботи або під час автоматичного циклу устаткування.

Особливе значення це зауваження здобуває в цей час, коли під впливом науково-технічного прогресу росте частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити повну зайнятість робітників протягом зміни, а тому необхідно розширення їх зон обслуговування й виробничих функцій. Психофізіологічна межа визначається ми фізичними й психологічними навантаженнями.

Тривалість операцій повинна перебувати в допустимих межах і містити різноманітні трудові прийоми, виконання яких забезпечує чергування навантажень на різні органи й частини тіла працюючого. Монотонність трудового процесу, пов'язана із тривалістю й повторюваністю одноманітних прийомів і дій виконавців протягом певного періоду, залежить від числа елементів в операції, тривалості повторюваних

елементів, повторюваності одноманітних прийомів і дій. Соціальна межа визначається мінімально необхідною різноманітністю функцій, які виконуються, що забезпечує змістовність і привабливість праці. Працівник повинен не тільки бачити результати своєї праці, але й одержувати від нього певне задоволення. Праця, що являє собою набір найпростіших рухів і дій, знижує інтерес до неї. Вона позбавлений творчості, не сприяє росту кваліфікації працівників.

Значення поділу праці на підприємствах різних форм власності дозволяє господарюючому суб’єкту знизити витрати виробництва, коли менш складні елементи трудового процесу виконує менша чисельність працівників більш низької кваліфікації, що призводить до заощадження коштів, які можна використати для механізації або автоматизації діяльності, яке приведе до істотного зростання продуктивності праці [8, 70]. Здійснюючи раціональний поділ праці підприємством досягається встановлення правильних пропорцій у чисельності

окремих груп робітників на підприємстві, відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встановленні між ними певних кількісних співвідношень. Розвиток поділу праці на кожному підприємстві відбувається індивідуально, але спрямований на вирішення завдання щодо розподілу робіт між виконавцями, розстановкою робітників та визначенням для них видів робіт. Значення

і розвиток кооперування праці на підприємствах різних форм власності Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе. Чим глибший поділ праці, тим більшого значення набуває кооперація.

Колективна праця — не проста сума часткових трудових процесів. Тільки правильне співвідношення між частковими трудовими процесами разом із правильним розміщенням працівників, що забезпечує їхню раціональну зайнятість, приводить до високої продуктивності праці. Тому кооперація праці на підприємстві являє собою об'єднання працівників у ході спільно для виконання

єдиного процесу або групи взаємозалежних процесів праці [8, 74]. Кооперація — це організована виробнича взаємодія у часі і просторі між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту. Конкретні форми кооперації праці різноманітні, тому що вони нерозривно пов'язані з організаційно-технічними особливостями підприємства.

Однак, незважаючи на різноманіття, їх прийнято зводити до трьох основних форм кооперації праці:  міжцехової,  внутрішньоцехової і  внутрішньодільничної. Міжцехова кооперація пов'язана з поділом виробничого процесу між цехами й укладається в участі колективів цехів у загальному для підприємства процесі праці по виготовленню продукції. Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії окремих структурних підрозділів цехів (ділянок,

потокових ліній). Внутрішньодільнична кооперація полягає у взаємодії окремих працівників у процесі спільної праці або організації колективної праці робітників, об'єднаних у бригади. Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили й засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та

узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва. Значення кооперації праці всередині підприємства на підприємстві, основаному на колективній формі власності майна, можна розглянути на прикладі вищезгадуваного товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНА». Так, один з диспетчерів сервісної служби протягом робочого дня виконує обов’язки кур’єра, а начальник відділу маркетингу і реклами — обов’язки заступника директора департаменту маркетингу

і продажу. Власне суміщення професій — це виконання одним робітником функцій і робіт, що відносяться до різних професій. Воно може бути: повним, якщо робітник виконує всі трудові функції робітника іншої спеціальності, і частковим, якщо робітникові передається тільки частина функцій, виконуваних робітниками інших спеціальностей, професії [8, 80]. Значення суміщення полягає у тому, таким чином скорочується загальна чисельність робітників, розширюється

профіль робітників, зростає продуктивності їхньої праці. На підприємстві можна побачити міжцехову форму кооперації праці між заготівельним, механічним, механо-збиральним цехами, цим досягається те, що відокремлені самостійні структурні одиниці в результаті їх взаємодії «надають» цілісний готовий до використання повний комплект замовленої продукції (кінцевої продукції підприємства). Між зварювальною, штампувальною, малярною, збирання вентиляторів, гумовотехнічних

виробів дільницями підприємства встановлено внутрішьноцехову кооперацію праці механо-збирального цеху. Так досягається отримання одиниці кінцевої продукції цеху, що складається з елементів, виготовленням яких (роботою над якими) зайняті робітники тієї чи іншої дільниці цеху. Робітники жодної з дільниць не можуть працювати відособлено: у них спільна мета, хоч завдання можуть різнитися. Тому, наприклад, на ділянці збирання вентиляторів, електрик взаємодіє

зі слюсарем збиральником, щоб належним чином зібрати вентилятор. Кооперація праці на приватному підприємстві «ТЕХНАМАКС», теж знаходить свій вираз у суміщенні професій, а саме: виконання на підприємстві бухгалтером поряд зі своїми основними функціональними обов’язками обов’язків інспектора з кадрів (обов’язки які стосуються кадрового діловодства). Цим досягається повна зайнятість робочого часу працівника, частина якого стала вільною за рахунок автоматизації

робочого місця. В монтажних бригадах існує внутрішньобригадна кооперація праці з частковою взаємозаміною, як найбільш ефективна форма колективної організації праці. На її основі створюються максимальні можливості для трудової й суспільної активності членів бригади, краще затверджуються відносин товариського співробітництва, взаємодопомога й взаємна відповідальність. Значення кооперації праці на підприємстві державної форми власності, на державному підприємстві заводі

«Арсенал» полягає у тому, що таким чином досягається зв’язок між виробничими і невиробничими підрозділами. Більш раціональному використанню часу та більш повному навантаженню обладнання сприяє впровадження у виробничих підрозділах заводу розширення зон обслуговування — багатоверстатне обслуговування, які виконуються робітниками однієї професії. При цьому ручні операції на кожному верстаті виконуються послідовно, після чого верстат працює в автономному

режимі до наступної ручної операції. Поряд з суміщенням професій на підприємствах застосовують також таку форму кооперації праці, як багатоверстатне (багатоагрегатне) обслуговування, тобто одночасне обслуговування одним робітником або групою декількох верстатів (агрегатів) при виконанні всіх необхідних технологічних і трудових ручних операцій на кожному з них і діючому контролі за їхньою роботою. На всіх підприємствах всіх форм власності

існує міжвиконавча форма кооперації — кооперація між автономними працівниками. Тобто свою роботу працівник повинен виконати вчасно, в належному обсязі і належної якості. Всі роботи на підприємстві пов’язані між собою і неналежне виконання робіт одними унеможливить подальше виконання робіт, бо кожна робота — послідовна ланка певного технологічного процесу, вцілому господарської діяльності підприємства.

Наприклад, відділ постачання своєчасно не матеріалами (сировиною) виробничий комплекс, що спричинить призупинення виробництва; інспектор з кадрів, який не подасть місячного звіту про працюючих, унеможливить бухгалтерії вчинити дії з нарахування заробітної плати. На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових

функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Кооперація праці має межі:  організаційні й  економічні. Організаційна межа визначається тим, що, з одного боку, не можна об'єднати для виконання будь-якої роботи менш двох працівників, а з іншого боку — існує норма керованості, перевищення якої приводить до непогодженості дій і значних втрат робочого часу.

Економічна межа визначається можливістю максимального зниження витрат живої й упредметненої праці на одиницю продукції, яка випускається. Кооперація праці на підприємствах різних форм власності, зайнятих у різних сферах діяльності має тим більше значення, чим більший ступінь поділу праці діє на підприємстві. Завдяки кооперації праці забезпечується здійснення «синтезу» всіх складових, які виробляються (виконуються) робітниками, і перетворення їх у кінцевий продукт виробництва підприємства.

Становлення форм кооперації праці та напрямків їх удосконалення на кожному конкретному підприємстві відбувається індивідуально, але підлягає прогнозуванню і плануванню на підставі існуючого узагальненого досвіду та практики. Висновки Розвиток поділу та кооперації праці на підприємствах різних форм власності, — приватної, державної, колективної, — відбувається на кожному конкретному підприємстві зі своїми особливостями.

Для одних підприємств ці процеси заздалегідь плануються і відповідно враховуються в діяльності. Для деяких, хоч і не плануються, але впроваджуються, бо зумовлюються об’єктивною необхідністю, так як призводять до зростання прибутку як головної мети діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта. Поділ праці — одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку

організації виробництва і праці. З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва [5, 160], [6, 322]. Поділ і кооперація праці проявляються на виробництві в різних формах.

На вибір конкретних форм поділу й кооперації праці велике значення має технічний рівень виробництва. Так, від складу технологічного устаткування залежить спеціалізація праці основних і допоміжних робітників, зайнятих його обслуговуванням. Так само рівень механізації й автоматизації виробництва у значній мірі визначають зміст праці, а отже, склад, професійний і тарифікаційний рівень робітників цеху, ділянки.

Як саме буде здійснюватися розвиток поділу та кооперації праці на підприємстві залежить від того чи розвивається останнє, чи впроваджуються ньому передові технології, чи застосовуються досягнення науково-технічного прогресу. Вибір оптимального варіанта поділу й кооперації праці в умовах протидії різних факторів, характерних для кожного виробничого процесу, повинен ґрунтуватися на досягненні оптимальної рівноваги, що забезпечує найбільш ефективне досягнення поставленої

мети. У кожному конкретному випадку вибір повинен здійснюватися на основі всебічного аналізу специфіки виробництва, характеру виконуваних робіт, вимог до їхньої якості, ступеню завантаженості працівників і ряду інших факторів. Важливе завдання власників і керівників полягає у тому, щоб забезпечити:  розумне розчленовування всієї сукупність операцій виробничого процесу,  розумне визначення

оптимального їхнього набору для кожного робочого місця,  відповідну розстановку виконавців і встановлення найкращого взаємозв'язку між ними шляхом раціональної кооперації праці. Правильне вирішення перерахованих завдань дозволяє більш ефективно використовувати живу й упредметнену працю, істотно скоротити втрати робочого часу й простої встаткування, підвищити ефективність виробництва на підприємствах всіх форми власності. Список використаної літератури 1.

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року N 697-XII зі змінами. 2. Державний класифікатор України Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. N 257 зі змінами (розділи 1-4). 3. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом

Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. N 336. 4. Багрова І. В. Нормування праці: Навч. посіб. —Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 5. Богиня Д. П Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб. —К.: Знання - Прес, 2000. 6. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини:

Підручник. Основи економіки праці: Навч. посіб. —К.: Знання, 2004. 7. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб.— К.: КНЕУ, 2000. 8. Организация, нормирование и оплата труда: Учебное пособие/ А. С. Головачев, Н. С. Березина, Н. Ч. Бокун, и др.; под общ. ред. А. С. Головачева. —

М.: Новое знание, 2004 (Зкономическое образование) 9. Подоровская М. М. Организация труда: Конспект лекций. — К.: МАУП, 2001. 10. Абрамов В. М Канюк В. М Гриненко А. М Колот А. М Чернов В. І. Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. — К.: 1995. 11.

Генкин Б. М. Зкономика и социология труда: Учебник для вузов. —М.: ИНФА-М, 1998. 12. Калина А. В. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів — К МАУП, 2004 (стор 92)