Організація та інфраструктура виробництва

Реферат на тему:

“Організація та інфраструктура виробництва”

План

1. Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничих процесів

2. Організаційні типи виробництва

3. Суспільні форми організації виробництва

4. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства.

1. Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничих процесів

Таблиця 1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ЗА ОКРЕМИМИ ОЗНАКАМИ

2. Організаційні типи виробництва

Типи виробництва - класифікаційна категорія виробництва, що враховує його об'єктивно наявні конкретні властивості (широту номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції).

Різновиди організаційних типів виробництва:

· Одиничне - виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або зовсім не передбачається.

· Серійне - виробництво, яке має обмежену номенклатуру продукції, а виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями); загальний їх випуск може бути достатньо великим; воно буває дрібно-, середньо- і великосерійним.

· Масове - виробництво, що відрізняється вузькою номенклатурою продукції(часто воно обмежується одним типом і видом виробу), зате великим обсягом і тривалим часом її виготовлення.

· Дослідно-експериментальне - виробництво, яке виготовляє зразки або невеликі партії (серії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доробки конструкції.

Універсальним показником рівня спеціалізації робочих місць є коефіцієнт закріплення операцій, який характеризує кількість технологічних операцій у розрахунку на одне робоче місце за місяць.

Основні ознаки непотокового виробництва:

· На робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, оскільки кількість кожного зних є невеликою та недостатньою для нормального завантаження устаткування;

· Робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій.

· Предмети праці переміщуються у процесі обробки складними маршрутами, що збільшує перерви між операціями.

Сфери застосування - одиничне та серійне виробництво.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу.

Ознаки потокового виробництва:

· За групою робочих місць закріплюється обробка або складання виробів однієї назви (обмеженої кількості найменувань конструктивно і технологічно однорідних виробів);

· Технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на кожному робочому місці виконуються одна чи кілька подібних операцій;

· Предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невиликими транспортними партіями відповідно до ритму роботи;

· Робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу.

Сфера застосування - одиничне та серійне виробництво.

Параметри потокових ліній:

· Такт -інтервал (проміжок) часу, через який з поточної лінії сходять вироби, що рухаються один за одним; визначається діленням планового фонду часу роботи лінії за розрахунковий період на обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за той самий період;

· Ритм - інтервал часу, через який з лінії сходять предмети праці, що передаються з операції на операцію транспортними партіями; розраховується множенням такту лінії на розмір транспортної партії;

· Синхронізована операція - операція, тривалість якої доведено до величини, що дорівнює або є кратною такту лінії;

· Кількість робочих місць - визначається для кожної операції діленням її тривалості на такт потокової лінії;

· Швидкість руху конвеєра - розраховується діленням відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі на такт потокової лінії;

· довжина робочої зони на конвеєрі

де -  відстань між центрами двох суміжних виробів, м.

 - тривалість і-ої операції,

r - такт потокової лінії, хв.

3. Суспільні форми організації виробництва

На підприємствах різних галузей унаслідок впливу науково-технічного прогресу відбуваються складні процеси суспільного поділу праці, які виявляються в еволюційному розвитку багатьох суспільних форм організації виробництва.

Рис. Суспільні форми організації виробництва

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Основні види концентрації виробництва:

· агрегатна - збільшення одиничної потужності чи продуктивності технологічних агрегатів (устаткування);

· технологічна - укрупнення виробничих одиниць (цехів) підприємства;

· заводська (технологічна) - процес збільшення розмірів самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів) та їх об'єднань; здійснюється на основі агрегатної і технологічної концентрації виробництва.

Рівні концентрації виробництва: абсолютний (середній розмір підприємств) і відносний (кількість персоналу, вартість основних фондів, обсяг випуску продукції.

Деконцентрація виробництва  як форма його організації та пріоритетний зворотний процес здійснюється за допомогою створення широкої мережі малих і середніх підприємств, розукрупнення існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва - відображає процес зосередження діяльності підприємства (фірми) на виготовленні певної продукції (виконанні окремих видів робіт, наданні платних послуг).

Види спеціалізації підприємств:

· предметно спеціалізовані - підприємства, які випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (кондитерська чи взуттєва фабрика);

· технологічно (стадійно) спеціалізовані - автономні виробництва, що виконують окремі стадії технологічного процесу (прядильні та ткацькі фабрики у легкій промисловості);

· функціонально спеціалізовані - ремонтні заводи, підприємства з виготовлення стандартної тари, лізингові компанії.

Конверсія виробництва характеризує істотне (інколи повне) перепрофілювання частини (усього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.

Види кооперування: предметне (технологічне), галузеве (міжгалузеве), регіональне, міждержавне.

Комбінування виробництва - процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому.

Види комбінування: вертикальне (суміщення послідовних стадій переробки сировини); горизонтальне (на базі комплексного використання вихідної сировини); змішане.

Диверсифікація виробництва є однією з найпоширеніших форм його організації за умов розвинутої ринкової економіки та гострої конкуренції продуцентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. ЇЇ сутність полягає в одночасному розвитку кількох (багатьох) технологічно не пов'язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства.

Рис. Основні принципи проектування

та організації виробничих процесів

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. ~ нижче, під та struktura — побудова, розташування) — це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис.).

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Рис. Елементи інфраструктури підприємства

Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому ' сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 /о всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.