Годівля, утримання та догляд за козами

Реферат з сільського господарства на тему:

"Годівля, утримання та догляд за козами".

Кози невибагливі до кормів, але це не означає, що їх можна годувати абияк. Низька молочна продуктивність цих тварин часто буває наслідком поганої годівлі, тому що поживних речовин корму вистачає лише на підтримку життя. Великій козі потрібно більше корму, ніж малій, молодняку - більше порівняно з дорослою твариною однакової величини. Кітну козу годують краще, ніж ялову; матці з високим надоєм дають кормів більше, ніж низькопродуктивній.

Пасовище, зелена трава і сіно
- основний корм для кіз. Дорослій тварині потрібно на добу 5-8 кг зеленого корму влітку і 1-2,5 кг грубого взимку. Найкраще кози їдять лучне, лісове і степове сіно, висушені зелені бур’яни, сухе листя, висушені гілки дерев з листям (віники), кукурудзяне бадилля, картоплиння, бурякову гичку, гарбузиння, а також яру солому і полову.

Дорослій козі на зимовий період необхідно 400-500 кг сіна або 700-800 кг різноманітного грубого корму, в тому числі не менш як 200-250 кг сіна. Крім сіна, залежно від можливостей заготовляють 150-200 кг листя, 150-200 - гілок, 150-200 - картоплиння, кукурудзиння і гички, 150-200 кг соломи. Поживна цінність таких кормів у два рази нижча, ніж сіна. На кожну голову молодняка (віком 6-12 міс) також заготовляють 300-500 кг грубого корму в перерахунку на сіно.

Крім грубих кормів, козам, особливо високоудійним, дають суміш розмелених концентрованих кормів (0,3 - 1 кг на голову за добу) і соковиті: гарбузи (подрібнені), буряки, моркву, ріпу, капусту, тощо (2-4 кг на добу), сиру і варену картоплю (1-2 кг на добу). Концентровані корми
краще згодовувати у вигляді пійла. Можна також давати картопляне лушпиння і кухонні відходи, здобрені борошном або комбікормом.

Рекомендуємо такі добові раціони для дорослих кіз, кг корму:

Молодняку згодовують таку саму кількість кормів, як сухостійним маткам у першій половині кітності. Кіз будь-якого віку потрібно годувати доброякісними кормами. Гнилі або кислі, забруднені землею корми непридатні. Від них кози хворіють, бувають аборти, погіршується якість молока, м”яса і вовни.

Мінеральні корми
- обов”язковий компонент раціонів для кіз. Кухонну сіль використовують протягом року. Молодняку потрібно її 6-10, а дорослим козам - 10-15г на добу. Краще давати сіль з водою, пійлом і перемішаною з кормами. Як молодняку, так і дорослим козам у суміші з кормами згодовують також товчену крейду з розрахунку 7-10г на добу.

Годують кіз три рази на добу
в один і той же час з однаковим інтервалом: перший раз о 6 -7-й год, другий - о 12 - 13-й, третій - о 18 -19-й год. Корми дають у певній послідовності - в одну годівлю спочатку пійло, потім соковиті і в останню чергу грубі корми.

Можна порадити такий режим годівлі у стійловий період: зранку пійло з картоплею і концентрованими кормами, після цього коренеплоди, а далі грубі корми; ввечері пійло з кухонними відходами або картоплею, концентровані, грубі корми (віники, солома, кукурудзиння) й напувають.

Грубі корми кози поїдають поступово, і годівниця вночі довше буде заповненою. Коли пійла не дають, а годують сухими кормами, тварини 2 -3 рази напувають нехолодною (8 - 12 С) водою по 2,5 - 4 л на кожне напування.

Годівниця повинна
бути двохярусною: зверху відділення з вертикальних планок для грубих кормів, знизу щільне корито для концентрованих і коренеплодів. Така конструкція краща тим, що коза не буде ставати у годівницю ногами. Годівницю регулярно очищають від залишків корму.

Влітку кіз краще утримувати на пасовищі
. Коли їх є багато, то можна пасти окремою чередою або разом з вівцями чи коровами. Треба пам”ятати, що при випасанні у садах та в кущах кози пошкоджують молоді деревця - об”їдають гілочки й обгризають кору. Щоб запобігти цьому, використовують гредний ремінь. Роблять його так. На голову надівають найпростішу вуздечку, а тулуб поза лопатками перев”язують вірьовкою. Вуздечку і вірьовку зв”язують проміж передніх ніг ремінцем, щоб коза вільно ходила й паслася. Але з таким пристосуванням вона не стане на задні ноги і не об”їдатиме дерев.

Кіз також зручно утримувати на прив”язі, що дає змогу використовувати малі ділянки пасовищ поблизу городів та посівів. Можна порадити два типи прив”язі. В першому випадку козу прив”язують за один прикіл, на який надівають металеве кільце.

До нього прив”язують повід довжиною (залежно від обставин) 5 -20 м.

У цьому разі прив”язь проста, але площа пасовища для кози обмежується довжиною повода.

У другому випадку прив”язь дещо складніша. Кільце повода надівають на металеву дротину (діаметром 2,5 -3 мм) будь-якої довжини, яку кріплять краями до землі двома кілочками. Кілочки забивають в землю повністю, так щоб повід або кільце не чіплялись. У цьому разі площа пасовища буде значно більшою.

Незалежно від типу прив”язі тварину можна прив”язувати за шию (налигач) або за голову (вуздечка). Повід повинен бути легким і міцним. Щоб він не закручувався, на ньому (біля голови тварини) роблять вертун, який виготовляють з великого (120 -150мм) гвіздка і дроту.

На пасовищі при доброму травостої коза поїдає 7-8 кг трави. Поживна цінність такої кількості корму забезпечує надій молока 2,5 -3 л на добу. При вищих надоях козу підгодовують концентрованими кормами з розрахунку на кожний літр молока понад 2.5-3 л 0,5 кг конц кормів або 1 кг густих кухонних відходів. Підгодовують тварину вранці і ввечері.

Кози добре пасуться на всіх пасовищах, за винятком дуже мокрих та заболочених, де вони заражуються глистами й простуджуються. Переходити від стійлового до пасовищного утримання потрібно поступово, протягом 5 - 6 діб, щоб запобігти розладу діяльності шлунково-кишкового тракту тварин. Першого дня кіз пасуть 1 -1,5 год, другого - 2 - 3 год і так поступово збільшують тривалість перебування їх на пасовищі.

У перший день випасання тварин годують так, як на стійлі, потім поступово зменшують раціон, і коли вже коза наїдається трави, підгодівлю дома припиняють. Кіз не можна випасати на молодій конюшині, люцерні, горосі та інших бобових травах, оскільки це приводить до гострого захворювання на тимпанію (здуття рубця).

У пасовищний період козу обов”язково напувають чистою водою з колодязя, річки чи джерела. Не слід використовувати для цього воду з калюжі, болота або ставу, де вона стояча. Такі водойми - джерело зараження тварин інвазійними та іншими захворюваннями.

Приміщення для кіз.

Кіз утримують у будь-якому приміщенні, але воно повинне бути сухим, чистим, теплим, без протягів, з вентиляцією і добре освітленим. Вікна вставляють на рівні 1,5 - 1,75 м від підлоги з таким розрахунком, щоб кози не розбивали скла. Низькі вікна відгороджують дротяною сіткою.

Приміщення обладнують вентиляційною трубою, за допомогою якої регулюють мікроклімат. Замість труби можна користуватися кватиркою у вікні. Взимку температуру в приміщенні підтримують на рівні 6 - 7 С тепла, а коли є малі козенята, - 8 -10 С.

Підлога може бути двох типів: дощана і земляна. Якщо достатньо підстилки, краще земляна підлога, де на холодний період можна нагромаджувати товстий шар гною, що забезпечує обігрівання приміщення. Дощану підлогу роблять із дощок, щільно підігнаних одна до одної. В кінці стійла встановлюють риштак, у який стікає сеча і падає гній.

Кози люблять спати на підвищеннях. З цією метою біля стінки роблять поміст з дощок шириною 60 -70 см на рівні 40 -50 см від підлоги. У приміщенні кіз краще не прив”язувати. Для кітних маток і маток з козенятами роблять окремі клітки з дверцятами і годівничками. Весь молодняк після відлучення утримують в одній клітці. Навколо приміщення обов”язково обладнують майданчик для прогулянок, куди регулярно випускають кіз. Влітку тоді, коли кози не пасуться, вони там перебувають постійно.

Якщо у господарстві є козел, його утримують окремо, тому що властивий пліднику запах передається козам, а від них - молоку.

Доїння кіз і догляд за вим”ям.

Продуктивність кози значною мірою залежить від правильного доїння та вмілого догляду за вим”ям. Щоб зручно було доїти, коза повинна стояти спокійно. Для цього краще користуватися доїльним станком. Його конструкція проста. На краю низького (35 - 40 см) дерев”яного столика довжиною 100 і шириною 50 -60 см роблять жорстку раму для фіксації на ньому матки за шию. До рами прикріплюють годівничку. Зафіксовану козу доять збоку, сидячи на столику, так щоб вона була праворуч. Щоб під час доїння тварина стояла спокійно, станок встановлюють впритул до стіни.

У кожному випадку козі під час доїння обов”язково дають смачний корм. У першій половині лактації її доять три рази на добу, а потім два з рівномірною перервою між доїнням: при триразовому 8, дворазовому 12год.

Молоко видоюють повністю, оскільки в останніх його порціях міститься у два рази більше жиру. Крім того, систематичне недодоювання знижує надій молока і спричиняє передчасний запуск кози. Перед доїнням ретельно миють руки, вим”я витирають спочатку змоченим у теплій воді, а потім сухим рушником. При доїнні не допускають змочення дійок і вим”я молоком, бо це призводить до утворення тріщин і захворювання вим”я на мастити. Краще доїти кулаком. Перші цівки здоюють в окремий посуд, щоб не забруднити й не зіпсувати все молоко. Доять швидко і безупинно, оскільки повільні рухи нервують козу і знижують надої. Після доїння вим”я витирають сухим рушником, а дійки змазують вазеліном. Перед доїнням і по закінченні його вим”я масажують. Це посилює роботу молочної залози й підвищує надої. Кожну половину вим”я краще масажувати почергово. Молочний посуд повинен постійно бути чистим. Доїльне відро перед доїнням зав”язують зверху марлею, щоб молоко не забруднювалось.

Які ознаки характерні для молочної кози.

Молочна коза повинна мати міцне здоров’я, гармонійну будову тіла, добре розвинене вим”я і походити від батьків з високими продуктивними ознаками. Здорова коза жвава, її вовновий покрив гладенький, блискучий. Шкіра тонка і щільна, легко відтягується на стегнах. У кози з гармонійною будовою тіла мають бути глибокі й широкі груди, широка пряма спина, рівні і широко поставлені ноги з міцними копитами, міцний, добре розвинений кістяк, довгий з широкою задньою третиною тулуб.

Найважливішою ознакою продуктивності є ступінь розвитку
вим”я.
Краще, коли воно добре розвинене, не відвисає, грушоподібної або кулястої форми, не обросле грубим волоссям. Перед доїнням у молочної кози на вим”ї помітні венозні судини (молочні жили), воно пружне. Після доїння таке вим”я зменшується і зморщується. Якщо після доїння воно не зменшується, то це буде не молочне, а жирове вим”я. Відвисле, що гойдається при ходьбі, а також розділене борозною на дві половини вважається небажаним. Дійки повинні бути середнього розміру і спрямовані дещо вперед і в боки.

Треба пам”ятати
, що найкращий спосіб визначення молочної продуктивності - доїння. Походження кози також має велике значення. Продуктивні ознаки передаються за спадковістю. Коза, предки якої давали високі надої молока, буде продуктивнішою порівняно з тією, що походить від низькопродуктивних батьків. Вовновий покрив
у молочної кози повинен бути помірним, характерним для місцевих кіз молочного типу. Такі ознаки, як масть, наявність або відсутність ріг чи сережок тощо, не пов”язані з молочністю.

Вік кози визначається
по зубах-різцях. У дорослої кози 32 зуби. На верхній щелепі тільки 12 корінних зубів, на нижній - 12 корінних зубів і 8 різців. Форма молочних і постійних різців у кіз така, як і в овець. До річного віку у кіз всі різці молочні, потім вони починають випадати і змінюватися на постійні. Постійні різці ширші й більші, ніж молочні, за формою нагадують лопаточки. До 15 - 18-місячного віку виростає перша пара постійних різців (зачепів) замість молочних. До 24-27 міс змінюється друга пара молочних різців, приблизно в три роки - третя і в 3 - 4 - остання пара крайніх різців, так званих окрайків. Усі різці на цей час стають довгими й рудими і нагадують долото, в 6 - 7 - це вже рідкі пеньки, які хитаються.

У молодої кози, як і в старої, можуть бути відсутні деякі різці. Щоб правильно визначити вік тварини, треба добре знати різницю між молочними й постійними різцями. Найвища молочність маток у віці 3 -5 років, а далі вона знижується.

Окіт кіз та вирощування молодняка.

За 10 - 15 діб до окоту з приміщення видаляють гній, білять його розчином вапна, настилають товстий шар сухої соломи в станки, утеплюють двері, усувають протяги. За кілька діб до окоту уважно стежать за козою, щоб у разі потреби подати їй допомогу, а в деяких випадках покликати ветеринарного працівника.

Наближення родів визначити легко: коза починає непокоїтись, лягає, встає, жалібно мекає. Вим”я збільшується, зовні статеві органи набрякають і також збільшуються. У здорової, добре розвиненої і нормально вгодованої матки при правильному положенні плода окіт відбувається протягом 30 -40 хв і, звичайно, ніякої допомоги в цей час не потрібно. Козеня при нормальних родах виходить передніми ніжками, на яких лежить голова. Якщо матка після народження одного козеняти не заспокоюється, слід чекати другого, яке народжується приблизно через 10-15 хв після першого. Коли матка довго не може окотитися, а з петлі показуються одна або обидві ніжки козеняти, це свідчить, що плід лежить неправильно. В такому разі необхідне втручання спеціаліста.

Послід у матки відокремлюється через 1-2 год. після родів і для цього не потрібна допомога. Якщо він протягом 4-5 год не вийшов, тоді необхідно звернутися до працівника ветеринарної служби. Послід разом з мокрою підстилкою зразу ж виносять і закопують.

Щоб запобігти маститу багатомолочної кози, через 1-2 год після закінчення родів її здоюють. У перший тиждень кіз доять 5-6 разів на добу, потім поступово переходять на трьохразове доїння. Через 1-1 - 1,5 год після родів козі дають теплу воду. В перші три доби матку годують помірно доброякісними кормами (доброякісне сіно, висівки, свіжа трава).

У новонародженого козеняти зразу ж звільняють чистою ганчіркою ніздрі, рот, і очі від слизу. Пуповина звичайно обривається сама, а якщо ні її відрізають на відстані 7-10 см від живота і змазують розчином йоду або марганцевокислого калію. Козеня дають матері облизати, а потім витирають сухою ганчіркою і поміщають у тепле сухе місце.

Існує два способи вирощування козенят: під маткою і без неї. Перший спосіб - найпростіший. Він більше поширений у пуховому та вовновому козівництві. Козенят разом з матками утримують до 3-4 місячного віку, потім відлучають, а маток ще доять 1,5-3 міс. У молочному козівництві також застосовують цей спосіб. Маломолочних маток з одним козеням починають доїти через 1,5 міс після окоту, коли воно вже добре їсть траву, сіно та інші корми. Таких маток з двома або трьома козенятами починають доїти через 3-4 міс після окоту, як тільки відлучають приплід. Козу можна також доїти після окоту і вирощувати під нею козенят. В цьому разі частину молока не видоюють, а залишають козенятам, яких пускають до матері три рази на добу.

Вирощування без маток складніше і вимагає ретельного догляду за молодняком. Новонароджених козенят відразу відлучають від матерів і вигодовують із пляшки з гумовою соскою або з миски. Молоко дають зразу ж після доїння або підігрітим до 38 С.

У перші 2-4 доби після окоту коза дає молозиво, яке обов’язково згодовують козенятам. Перші цівки молока здоюють в окремий посуд і знищують, тому, що в ньому багато небезпечних мікробів. Це необхідно мати на увазі й при вирощуванні козенят під маткою.

Пити молоко з миски козеня привчають так: спочатку дають йому проголодатися. Перед напуванням його ставлять біля миски, підгинають передні ноги і лівою рукою нахиляють голову до миски. Коли воно не п’є саме, в молоко занурюють вказівний палець чисто вимитої правої руки і змушують козеня ссати з пальця, притримуючи іншими його мордочку. Коли воно почне пити молоко, палець із рота виймають. Якщо ж після цього козеня перестає пити, все повторюють знову, доки воно не буде пити самостійно. Привчати козеня пити тільки з пальця не слід, оскільки потім його важко буде від цього відлучити. Пляшки, миски, соски постійно утримують чистими і після кожної годівлі миють гарячою водою й просушують.

Першого тижня козенят годують п’ять разів на добу, через кожні 2,5 год. У перший день дають по 100 г молока, потім разову норму поступово збільшують, а кратність годівлі зменшують. До 10-20-денного віку добову норму молока доводять до 1,1-1,2 л, а з 40-денного її поступово зменшують за рахунок того, що козенята в цей час уже їдять концентровані, соковиті і грубі корми.

З 15-денного віку козенятам щоденно дають невелику кількість доброякісного сіна або висушений пучок гілок з листям. У 1,5 міс. вони вже добре поїдають грубі корми. З 30-денного віку молодняку дають концентровані корми: висівки, подрібнений овес або ячмінь, макуху, а краще суміш цих кормів з добавкою 5 г крейди і 5 г кухонної солі на голову за добу.

Добре варити рідку вівсянку (100 г борошна на 1 л води), яку добавляють у молоко з розрахунку 150-200 г на голову з 10-денного віку. Вівсянку варять щоденно, її цідять, остуджують і трохи підсолюють. Поступово кількість цього корму збільшують до 600 г на добу, а з 2-місячного віку його поступово виводять з раціону.

З 1,5 місячного віку козенятам дають дрібно порізані кормові буряки: спочатку 100 г, а потім 200-300 г на голову. Переводять на безмолочну годівлю з 3 - місячного віку поступово, протягом 7-10 діб. Одночасно збільшують кількість концентрованих, грубих і соковитих кормів, які згодовують три рази на добу. Незалежно від годівлі молоком козенят щоденно напувають досхочу чистою нехолодною водою.

Концентровані корми змішують з дрібно нарізаними коренеплодами (у вигляді локшини) і засипають у годівницю.

Як розводити кіз у домашньому господарстві.

За напрямом продуктивності породи кіз поділяють на молочні, пухові та вовнові. Але переважно утримують кіз молочного напрямку та пухових. Розводити кіз дуже вигідно: від них одержують молоко, м’ясо, шкури, а також пух і вовну (могер).

Козяче молоко має ряд переваг перед коров’ячим:

Воно містить більше жиру і білка, легко засвоюється в організмі людини. Крім того, у нього чимало солей кальцію, що запобігає захворюванню дітей на рахіт.

Кози поїдають різноманітні корми, тому в їхньому молоці багато поживних речовин.

З козячого молока виготовляють масло, кефір, кисле молоко, сир, бринзу, та інші молочні продукти.

Козяче молоко за смаком і поживністю не поступається перед бараниною. Від однієї кози з двома козенятами, яких забивають у 7-8 місячному віці, одержують 25-30 кг м’яса й жиру.

Утримують кіз у невеликих приміщеннях.

Випасати їх можна на пасовищах малого розміру.

Грубого корму козі потрібно в 4-5 разів менше, ніж корові.

Присадибна ділянка розміром 0,1 - 0,15 га дає змогу утримувати козу, і за рік сім’я одержить 300-400 кг свіжого поживного молока та іншої продукції.

До порід молочного напрямку відносять різні відряддя місцевих, так званих російських, кіз і кращу молочну породу світу - зааненську.

Зааненська порода виведена в Швейцарії (містечко Заанен). Найбільша група цих кіз завезена в Росію у 1912-1913 рр. Поширені вони по багатьох і областях України. Зааненські кози безрогі, білої масті. Вовновий покрив короткий, без підшерстя (пуху), складається з тонкої ості. Вони скороспілі й великі. Жива маса кіз 50-60, козлів 70-80 кг. Тварини мають міцний кістяк, глибокі і широкі груди, й довгий тулуб. Задня частина тулуба більш розвинена порівняно з передньою. Вим’я кулястої або грушеподібної форми, з дійками середнього розміру. Середній надій молока за лактацію 600-700 кг. Тривалість лактації 8-10 місяців. Вміст жиру в молоці 3,8-4,5%. В умовах доброї годівлі кращі кози дають за рік 1000-1200 кг молока і більше.

Зааненські кози добре передають потомству свої ознаки: високу молочну продуктивність, скороспілість. Білу масть, комолість. Використання цих тварин позитивно позначилося на продуктивності та ектер’єрі місцевих кіз Харківської, Київської, Кримської та інших областей України.

Місцеві кози мають продуктивні ознаки зааненських. Вони великі, жива маса дорослих маток 40-50 кг, з добре вираженими ознаками молочності і плодючості (дають по двоє козенят), скороспілі, й добре пристосовані до місцевих умов. Масть частіше біла і сіра. Більшість тварин рогаті, у деяких бувають сережки на шиї. Молочна продуктивність місцевих кіз 300-500 кг за лактацію від 4 до 5% і в останні місяці її досягає 5,5 - 6% і більше.

До пухових кіз належать придонська, оренбурська та інші породи. Придонська це найкраща вітчизняна порода кіз для одержання пуху, начіс якого становить 500 кг за рік і більше.

Вовнове козівництво представлене ангорською, радянською вовновою та іншими породами. Козяча вовна (могер) відрізняється від овечої красивим шовковистим блиском, підвищеною міцністю і використовують її для виготовлення багатьох видів трикотажних виробів, килимів, шарфів, тощо.