Державна політика підтримки підприємництва

Тема

“Державна політика підтримки підприємництва як засіб ліберального регулювання економіки”

Зміст

Вступ

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

2. Державна політика підтримки підприємництва

3. Проблеми, які потребують втручання держави у вирішенні їх у сфері підтримки малого і середнього підприємництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо повязане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" .

Велику роль держава нашої країни повинна приділяти розвитку малого підприємства.

Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швид-кого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Дрібне підприємництво немислиме без рин-ку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.

Приватна власність -- неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозвязок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це -- не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обовязковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.

Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.

Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Законодавчими актами установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

– пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

– ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;

– виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;

– виготовлення пива й вина;

– виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;

– виготовлення тютюнових виробів;

– медична практика;

– ветеринарна практика;

– юридична практика;

– створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;

– торгівля алкогольними напоями та ін.

Ліцензія видається за заявою субєкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.

2. Державна політика підтримки підприємництва

Перехід до ринкової економіки тісно повязаний з виникненням і розвитком підприємницького сектора, з формуванням нових форм госпо-дарської діяльності. Важливою складовою трансформаційних перетворень в Україні є поява і розвиток субєктів малого підприємництва. Останні, відображаючи формування цілісного дрібнотоварного укладу, дозволяють поєднувати різноманітні форми власності і господарювання, забезпечувати взаємодію з великими і середніми підприємствами, заповнюючи ринкові прогалини. Особливість діяльності субєктів малого підприємництва полягає в тому, що для її здійснення не потрібно значного стартового капіталу, вона забезпечує прискорений обіг інвестованих коштів за низьких витрат на ви-робничу інфраструктуру, управління та збут.

Дослідження проблем функціонування субєктів малого підприємництва започаткувалося в Україні лише з почат-ком ринкових перетворень та формування відповідної за-конодавчої бази.

В останні роки особливо активізувалась економічна думка вчених України з проблем підприємництва в цілому і малого підприємництва зокрема. Цьому сприяло становлення сектора малого підприємництва, зростання його ролі в розвязанні складних соціально-економічних проблем трансформаційного характеру: створення нових робочих місць, заповнення ринкових прогалин, формування ринкового середовища на підґрунті розгортання реальної конкуренції, здатної забезпечити високу ефективність виробничих відносин..

На фоні значних позитивних зрушень розвитку малого та середнього підприємництва значним залишається рівень конкуренції між МСП у більшості галузей, зокрема в торгівлі, і жодна фірма не може отримувати прибутки, що перевищують ринковий рівень. На відміну від чорної металургії, сільського господарства та вугільної промисловості МСП не мають якихось податкових привілеїв, які б викривлювали умови конкуренції. Проте, незважаючи на це, подальшому зростанню та розвитку більшості МСП загрожують ряд проблем.

Так, нерозвиненість сектора фінансових послуг, низький рівень розвитку господарської інфраструктури (зокрема, засобів комунікації тощо), а також низький споживчий попит становлять значний барєр для розвитку малих підприємств. Великою проблемою для МСП є залучення фінансування, оскільки такі підприємства звичайно мають недостатньо власного капіталу, неспроможні випускати облігації і мають труднощі із забезпеченням застави для банківських кредитів. І хоча така ситуація характерна для МСП всіх країн, становище в Україні є особливо гострим, тому що ринки капіталів загалом недостатньо розвинуті, а спеціальна політика мікрофінансування, яка орієнтується на МСП, потребує удосконалення.

Водночас існують також проблеми із економічним середовищем, у якому працюють МСП в Україні, а саме з «якістю управління». Вона включає, наприклад, гарантування безпеки прав власності, формальну систему забез-печення виконання договорів, рівень корупції, наявність неконкурентної практики і поведінки, адміністративні та законодавчі барєри у господарській діяльності, величину податкового тягаря, а також прозорість, однозначність і стабільність регулятивних актів. За даними проведеного опитування Міжнародної фінансової корпорації (МФК) більшість українських МСП як барєри в плані якості управління називають проблеми, які повязані з: оподаткуванням, нечесною конкуренцією і різноманітними дискреційними повноваженнями та пільгами, корупцією, регулюванням господарської діяльності, неадекватною інфраструктурою, проблемами із залученням коштів, незабезпеченістю прав власності. Серед названих проблем ми вважаємо першочерговою проблему оподаткування.

Нестабільність податкового законодавства і велика кількість податків становлять значніший тягар, ніж сам рівень податкових ставок. Кількість і тривалість перевірок, що здійснюються податковими і неподатковими інспекціями, не знизилась в останні роки. Важливим є те, що основні перешкоди для економічного розвитку досліджених малих і середніх підприємств мають місце в період післяреєстраційної діяльності, тоді як процедура самої реєстрації вже більше не вважається барєром і вона більше підприємцями не виділяється як проблема.

Останнім часом було зроблено певні спроби знизити барєри на шляху розвитку МСП. Саме на реалізацію такої мети спрямована система спрощеного оподаткування, на яку перейшла значна кількість малих підприємств, що, у свою чергу, сприяло підвищенню доходів до бюджету. Проте вона не є досконалою і потребує подальшого покращення. Одним із слабких місць системи спрощеного оподаткування є множинність спрощених податків. Так, фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, які працюють у сфері послуг, мають право вибору між трьома видами спрощеного оподаткування («єдиний податок», «фіксований податок» або «торгівельний патент»). Малі підприємства - юридичні особи можуть вибирати між ставками у 6% (із сплатою ПДВ) або 10% (без сплати ПДВ), і вони зобовязані вести бухгалтерський облік на підприємстві. Крім того, що така система є доволі складною для розуміння підприємцями, вона також встановлює нерівні умови в плані ставок оподаткування.

Інша важлива проблема стосується відрахувань на соціальне страхування. Згідно з Указом Президента №727/98 Державне казначейство перераховує 42% надходжень від єдиного податку до Пенсійного фонду і 15% - до Фонду соціального страхування. Але зважаючи на те, що ці внески не є персоніфікованими, працівники МП не можуть накопичувати кошти на своїх особистих пенсійних рахунках (єдиною альтернативою є приватні пенсійні фонди).

Проблемою МСП є незахищеність їх прав власності, що знаходить відображення у тривалому очікуванні винесення судових рішень, а також у субєктивних оцінках, як то низька довіра до судової системи. Господарські суди перевантажені позовами, і часові рамки судового розгляду часто не витримуються. Кількість позовів, направлених до арбітражних судів, зросла майже у пять разів протягом останнього часу. Значне зростання кількості позовів також є наслідком скасування права Державної податкової адміністрації стягувати податкову заборгованість безпосередньо з банківського рахунку підприємства. За відсутності податкових судів податкові позови повинні розглядатися господарськими судами, кадровий склад яких і фінансування не приведено у відповідність зі зростанням кількості позовів. Низьку довіру до судової системи взагалі підтверджують проведені опитування підприємців Міжнародною фінансовою корпорацією. За її даними тільки 15,4% малих підприємств та 20,6% середніх підприємств вважають українську судову систему такою, що спроможна захистити їхні права.

У праві захисту прав МСП заслуговує на увагу досвід розвинутих країн, таких як Канада, Великобританія або США, які сформували систему селекції пропонованих урядових регулятивних актів. Вона має на меті оцінити вигоди та витрати запропонованих регуляторних актів (аналіз регуляторного впливу), а також можливих альтернативних рішень і перешкодити прийняттю неопти-мальних рішень. В Україні така система пропагується Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва (Держкомпідприємництва). Проте на даний момент оцінка впливу запропонованих регуляторних актів не проводиться належним чином, або не завжди враховуються її результати, а тому механізм відбору часто неспроможний перешкодити прийняттю небажаних регулятивних актів. Це особливо стосується регіональних підрозділів Держкомпідприємництва, які не мають достатнього політичного/адміністративного впливу.

З метою розширення та підвищення ефективності діяльності малих та середніх підприємств необхідною і доцільною буде розробка окремої політики, спрямованої на подолання барєрів подальшого розвитку МСП через покращення господарської інфраструктури, сфери фінансових послуг та якості управління з метою їх підтримки як виживання, так і зростання. Універсальним підходом має бути забезпечення рівних правил для всіх підприємств незалежно від галузі, розміру тощо та підготовка таких програм підтримки, які б базувалися на принципах вільного ринку, а не державного втручання.

Сприяння розвитку фінансового сектора, становленню фінансових інституцій для мікрокредитування (включаючи поширення технологій оцінки мікропозичальників та підготовку кадрів), розвитку гарантування кредитів та лізингу обладнання було б корисним для вирішення проблем фінансування МСП. Зусилля держави повинні більшою мірою спрямовуватися на покращення відповідного законодавства і розвиток приватної комерційної фінансової інфраструктури, а не на заснування нових фінансових інституцій державними коштами або пряму фінансову підтримку МСП.

Досі залишаються проблеми із фінансовим законодавством. Наприклад, це стосується непотрібних обмежень щодо оцінки застави при кредитуванні, що потребує додаткових витрат грошей та часу кредиторів. Комерційні банки повинні мати право самостійно оцінювати заставу при кредитуванні МСП.

Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників МСП і/або коштами.

Обмеження участі держави є необхідним з двох причин:

1) широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;

2) за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.

З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки МСП повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння МСП повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.

Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для МСП надавали фінансові інституції на противагу нефінансовим (бізнес-консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:

а) кредитна діяльність нефінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною функціями;

б) нефінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для забезпечення вчасного повернення кредитів;

в) наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодої національної системи мікрофінансування. Вільні ресурси нефінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування МСП.

Найбільш залежною ефективність господарювання МСП є від якості управління. Оцінка якості управління досліджуваних малих та середніх підприємств свідчить про те, що її відносно швидко потрібно реформувати. Якість управління в основному базується на національній та місцевій норма-тивній базі. І проблемою є забезпечення чіткої і послідовної реалізації національного законодавства на місцевому рівні. Це, зокрема, стосується законодавства з «дерегуляції», якого не завжди дотримується місцева влада. Належний аналіз регуляторного впливу повинен стати обовязковим, а не формальним.

Нові податкові та регулятивні акти повинні відслідковуватися на предмет можливого корупційного ефекту, використовуючи критерії простоти, доцільності (наскільки реалістичним є його виконання) та стабільності. Після прийняття основних податкових та регулятивних норм вони повинні залишатися стабільними принаймні протягом 3-5 років. Це сприятиме зниженню невизначеності щодо урядових рішень, позитивно впливаючи на розвиток сектора МСП.

Доцільним є збереження спрощеної системи оподаткування, яка виявилася одночасно і простою для сприйняття підприємцями, і вигідною для бюджету. Варто залишити два види спрощеного оподаткування: одного - для дрібних торгівців (торгівельних місць) (без вимоги ведення бухгалтерського обліку) і другого - для решти малих підприємств (із обовязковим веденням обліку).

Валовий дохід має залишатися базою спрощеного оподаткування малих підприємств, що ведуть бухгалтерський облік.

3. Проблеми, які потребують втручання держави у вирішенні їх у сфері підтримки малого і середнього підприємництва

Важливими проблемами, які на теперішній час потребують вирішення у сфері підтримки малого підприємництва, слід вважати такі:

1. Виділення сфери малого підприємництва в окремий підрозділ сектора підприємництва.

2. Блок малого підприємництва повинен бути представлений у всіх структурах управління національною економікою.

3. Підтримка малого бізнесу повинна визначатись як один із стратегічних напрямів розвитку національної економіки.

4. Механізми державної підтримки підприємництва повинні тісно взаємодіяти з механізмами і системами недержавної підтримки підприємництва.

5. У функції державного управління процесами розвитку малого підприємництва входить створення сприятливої інфраструктури, спрямованої на забезпечення умов ефективного функціонування підприємницьких структур.

6. Перспективними формами розвитку малого підприємництва в Україні повинні стати сучасні форми фінансування і кредитування на базі використання факторингу, лізингу, селенгу, овердрафту.

7. Важливим напрямом удосконалення державної політики стосовно розвитку малого підприємництва слід вважати впорядкування системи ліцензування підприємницької діяльності.

8. Удосконалення законодавчої бази в напрямах забезпечення ефективного функціонування малих підприємницьких структур.

9. Удосконалення потребує система державного управління процесами розвитку і підтримки малого підприємництва.

10. Більш ґрунтовного і чіткого висвітлення потребує функція держави в напрямах забезпечення гарантій комерційним фінансово-кредитним установам у поверненні кредитів малими підприємницькими структурами.

11. Продовжити і поглибити процеси, повязані зі спрощенням організаційно-облікових механізмів і звітності малих підприємницьких структур.

12. Запровадити механізми стимулювання розвитку малого підприємництва та недержавних структур, які надають послуги цим субєктам економіки; розширити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, торговельно-посередницькими фірмами тощо.

Реалізація зазначених вище напрямів є засобом ліберального регулювання економіки і спрямована державою на те, щоб малі підприємницькі структури мали можливість взаємодіяти з державними органами управління економічними процесами на всіх рівнях, створюючи цілісну систему управління розвитком національної економіки. Структурну схему формування системи підтримки малого підприємництва та її взаємозвязки із системою державного управління розвитком національної економіки представлено на Рис. 1.

Ураховуючи, що вже в теперішній час підприємницький сектор забезпечує понад 70% обсягів ВВП і понад 50% зайнятості працездатного населення, необхідно, щоб не тільки результати функціонування цього сектора знаходили відображення в офіційній статистиці, а й вимоги та потреби підприємців врахувалися в державній політиці і стратегії розвитку національної економіки.

Процеси узгодження державних і підприємницьких інтересів потребують формування конкретних управлінських і виконавчих структур, які спеціалізуються на розвязанні конфліктних ситуацій, розробленні заходів, які запобігають їх виникненню, формують стратегію взаємодії державних установ і підприємницьких організацій.

Рис.1. Структурна схема формування системи підтримки малого підприємництва та її звязки із системою державного управління економічними процесами

Активна роль у вирішенні суперечностей між владними структурами і підприємницькими організаціями має належати координаційній раді з питань розвитку підприємництва в Україні і підтримки малих підприємницьких структур.

Така рада повинна формуватися на принципах підприємництва, тобто бути незалежною, ініціативною і нести повну відповідальність за реалізацію тих пропозицій і заходів, які запропоновані нею і прийняті урядом до виконання. Одночасно координаційна рада повинна представляти і відстоювати інтереси підприємницького сектора економіки, тісно взаємодіючи з Державним комітетом підприємницької діяльності (Держкомпідпри-ємництва), Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів України, Мінекономіки та іншими міністерствами і відомствами виконавчої влади.

Висновки

Особлива увага з боку держави приділятиметься вдосконаленню механізму фінансової підтримки підприємництва (зокрема, наданню державних гарантій, запровадженню системи пільгового кредитування та спрощеної системи оподаткування і т. ін.), що може бути ефективним за умови більш широкого використання недержавних джерел фінансування.

У 2000 році Верховна Рада України прийняла закони "Про державну підтримку малого підприємництва" та "Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", якими вимагається "невідкладна побудова небанківського фінансово-кредитного сектору, спрямованого виключно на малий бізнес і самозайнятість населення".

Специфіка підприємництва в окремих галузях, насамперед, в АПК, робить неможливим вирішення проблем розвитку підприємництва на основі лише використання програм мікрокредитів за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Водночас розробка механізму ефективної фінансової підтримки розвитку підприємництва в АПК потребує особливої уваги з огляду на те, що сільське господарство залишається однією з пріоритетних сфер для подальшого залучення іноземних інвестицій.

Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:

– надмірний податковий тиск;

– слабка стартова матеріально-технічна база;

– низька продуктивність праці;

– відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;

– нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;

– недостатній рівень по інформованості субєктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.

Аналіз світового досвіду свідчить, що в загальних обсягах фінансування малих та середніх підприємств протягом останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами -- кредитними спілками, кредитними кооперативами, товариствами взаємного кредитування та взаємного страхування тощо.

Згадуючи вищесказане дозволяє заключити, що основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльності МСП можуть бути:

- підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;

- спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва;

- зменшення рівня прямої фінансової підтримки МСП з боку уряду. Від загального фінансування МСП лише частина його має покриватися державою. З метою підвищення ефективного розподілу фінансових ресурсів фонди підтримки МСП повинні бути відокремлені від уряду, що дозволить попереджувати корупцію;

- збереження спрощеної системи оподаткування для субєктів малого підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податко-вого обліку.

Вказане вище буде сприяти підвищенню ефективності діяльності малих підприємств.

Список використаної літератури

1. Акімова І., Верстюк С, Старіков О. Роль якості управління в розвитку малого та середнього бізнесу: регіональний аспект. ПРООН, 2002.

2. Бобров Е.А. Сучасний стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу. // Фінанси України. - 2004. - №1. - С. 20.

3. Богиня Д. Комплексное исследование проблем малого предпринимательства. // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - №1. - С. 10

4. Бондарь Н, Проблеми зффективной деятельности субьектов малого бизнеса в Украине на зтапе проведення зкономических реформ. // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - №2. - С, 3.

5. Галь В.М. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України (укр.).- 2003.- № 1.- с 13-15

6. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. - 2-е изд. - М:Дело, 2002. - 280с.

7. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

8. Квасниця О.В. Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу. // Фінанси України. - 2003. - №2. - С. 65.

9. Кузьмін О.Є., Комаринський І.М. Фінансова інфраструктура для підтримки малих підприємств. // Фінанси України. - 2003. - №2. - С. 87.

10. Науменкова С.В., Люта О.В. Особливості фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва в Україні //Вісник Української академії банківської справи,- 2000.- №1.- с. 13-20

11. Онищук Я.В. Фінансове забезпечення діяльності малого та се-реднього бізнесу, // Фінанси України. - 200.3 - №7. - С, 51.

12. Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998.-272с.

13. Помомаренко Н.Ш. Місце і роль малого та середнього бізнесу в економічних відносинах регіону //Регіональні перспективи (Полтава) (укр.).- 2000.- № 2. - С. 321-323

14. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.

15. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

16. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.