19

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

Реферат

з предмету економіка праці

на тему:

„Соціально-економічні проблеми зайнятості в Україні”

КИЇВ 2004

ПЛАН

1. Вступ

2. Загальні тенденції та проблемина ринку праці в Україні

Зареєстрований ринок праці

Сільське безробіття

Жіноче безробіття

Розподіл безробітних за освітою

Віковий розподіл безробітних

Розподіл безробітних за причинами безробіття

Тривалість безробіття

Регіональні особливості безробіття

Структура вакансій

3. Політика сприяння зайнятості в Україні

Питання фінансування заходів політики зайнятості

Пасивні заходи політики зайнятості

Активні заходи політики зайнятості

Брокерські послуги

Сприяння мобільності робочої сили

Створення нових робочих місць

Проблеми безробіття та соціальний захист окремих категорій громадян

Категорії інвалідів

Категорії громадян, які потребують соціального захисту

Категорії громадян передпенсійного віку

4. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Вступ

Зайнятість населення - система соціально-економічних відносин, повязаних з забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно-корисній діяльності. Відображає весь комплекс взаємозумовлених економічних, соціальних і демографічних процесів розвитку суспільства і є важливою характеристикою його зрілості і прогресивності.

Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах. Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Проте питання про те, чи варто використовувати заходи, створені і розповсюджені у країнах із розвиненою економікою, у країнах з перехідною економікою, в яких відбуваються кардинальні структурні зміни (в тому числі в Україні), залишається відкритим.

Про що на даному етапі можна сказати однозначно, так це про те, що поки що у країнах з перехідною економікою заходи активної політики зайнятості можуть мати лише незначний, неістотний вплив на зростання зайнятості та скорочення безробіття. Оскільки в умовах обмежених бюджетних ресурсів та існуванні багатьох інших завдань, які претендують на ці ресурси, уряди країн Східної Європи та СНД все ж витрачають кошти на заходи активної політики, питання про ефективність цих заходів стає дедалі актуальнішим. Якщо заходи активної політики не є ефективними, тобто не призводять до покращення функціонування ринку праці та скорочення безробіття, то витрати на них можна вважати марними, що має слугувати сигналом для відповідних урядових структур.

В даній роботі розглянуто основні тенденції та закономірності, що спостерігались на ринку праці в Україні за останні роки, розглянуто заходи політики зайнятості, що застосовуються в нашій країні. Робота завершується висновками та рекомендаціями.

2. Загальні тенденції та проблеми на ринку праці в Україні

19

На графіку 1 зображено рівень безробіття в період трансформації в перехідних економіках. Для кожного з періодів розглянуто рівень безробіття, зареєстрований Державною службою зайнятості (ДСЗ) та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (ВОРС). Високе безробіття при трансформації економіки може бути відкладене в часі, але уникнути його не можливо. Наслідками такого відкладення можуть стати затримки з реструктуризацією економіки.

Два основні елементи витрат на захист безробітних це коефіцієнт заміщення (відношення середньої допомоги по безробіттю до середньої зарплатні) та індекс покриття (відношення тих безробітних, що отримують допомогу до усіх безробітних), виражений як частка безробітних, що одержують допомогу до усіх зареєстрованих безробітних. Перший елемент відображає відносну вартість допомоги, а другий - її наявність. Добуток цих двох показників, виражений в процентах є індексом щедрості.

Серед усіх країн, що розглядаються, в Україні спостерігається найбільша різниця між офіційними даними та даними обстеження. Це може бути повязане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільненню робочої сили. Наприклад, великий розмір вихідної допомоги (три місячні заробітних плат працівника), яку роботодавець повинен сплатити при вивільнені, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації, та інше. В таких умовах, не маючи реальної можливості для звільнень, працедавці вдавались до інших заходів: не виплата заробітної платні, праця в режимі неповного робочого дня (тижня), неоплачувані відпустки, що, фактично, є прихованим безробіттям. Таке приховане безробіття не реєструється в ДСЗ, але враховується при опитуваннях робочої сили.

Загалом, в більшості із країн, представлених на графіку 1, дані обстежень значно вищі, ніж офіційні, що відображає небажання людей реєструватися в ДСЗ та рівень прихованого безробіття, повязаного з вимушеною неповною зайнятістю (що справедливо для України). Як видно із графіка 2, в Україні, система виплат по безробіттю є відносно щедрою. Однак через проблеми із вивільненням робочої сили, про що зазначалося вище, рівень офіційного безробіття не перевищив рівень, що визначений з опитувань, як це було в інших країнах з високим індексом щедрості.

Зареєстрований ринок праці

19

На Графіку 3 показана динаміка чисельності осіб, зареєстрованих у службі зайнятості України протягом кварталу, кількості наявних вакансій наприкінці кварталу та чисельності осіб, працевлаштованих службою зайнятості протягом кварталу у 1996-2001рр. Неважко побачити, що незначна кількість вакансій в центрах зайнятості не може задовольнити потреби навіть тих осіб, які тільки що зареєструвались, не говорячи вже про всіх безробітних наприкінці періоду.

Кількість працевлаштованих безробітних складає від 11% до 55% від кількості осіб, зареєстрованих протягом кварталу, від 4.5% до 9% від загальної чисельності безробітних та приблизно 30% від загального відтоку з безробіття. Через незначну кількість працевлаштувань (фактично перетоку громадян із безробіття до постійної роботи) поряд з розповсюдженим довгостроковим безробіттям багато людей втрачають будь-яку надію знайти підходящу постійну роботу з прийнятним рівнем винагороди (зарплати) та знімаються з обліку центрів зайнятості, часто взагалі виходячи з офіційного ринку праці.

Що ж стосується сезонної динаміки основних змінних на ринку праці, можна зазначити, що найменше напруження на зареєстрованому ринку праці спостерігається у другому кварталі, а найбільше - у четвертому. Цей факт може пояснюватись важливістю сезонних робіт у сільському господарстві, сфері туризму та відпочинку, та значним притоком у лави безробітних випускників шкіл та інших навчальних закладів.

Сільське безробіття

Рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим ніж в місті до 2000р. (див. графік 4).

Однак в 2000р. рівень безробіття в сільській місцевості перевищив середнє значення по Україні. Це було зумовлено, в першу чергу, реформуванням аграрного сектора: в цілому по країні в цьому році вивільнення зросло на 6%, а в сільському господарстві - більше ніж в 3 рази. Незважаючи на це, лише 12-17% незайнятих громадян проживає на селі.

Жіноче безробіття

Щодо співвідношення між кількістю безробітних жінок та чоловіків, то дані обстеження та дані ДСЗ різняться (графік 5).

За інформацією ДСЗ частка жінок сягає більше 60% (найбільший показник серед усіх розглянутих країн), хоча і зменшилася порівняно з 1995р. Дані обстеження показують, що безробітних жінок в Україні трохи менше, ніж чоловіків. За даними обстеження рівень безробіття серед жінок в Україні трохи нижчий, ніж для чоловіків. Ситуація є прямо протилежною, якщо брати до уваги зареєстроване безробіття. Ця різниця може бути пояснена тим фактом, що в Україні, на відміну від інших перехідних економік, існують заходи активної політики зайнятості, націлені на працевлаштування жінок, які мають дітей до 6 років чи дітей інвалідів. Це заохочує безробітних жінок в Україні звертатися до ДСЗ частіше, ніж безробітні чоловіки.

19

Розподіл безробітних за освітою

В Україні, як і в інших перехідних економіках, (за виключенням Чеської Республіки) при зростанні рівня освіти частка безробітних чоловіків зменшується (див. таблицю 2). Структура безробітних за освітою в Україні дещо відрізняється від інших перехідних економік: в Україні дуже великий відсоток безробітних з вищою освітою (32%). Однак, в Україні спостерігається традиційно високий рівень освіти серед дорослого населення (графік 6Б), що спонукає схожий освітній розподіл і безробітних (хоча розподіл за освітою серед безробітних в Україні дещо зміщений в бік низького рівня освіти (див. графік 6Б та графік 6А).

Висока частка безробітних з вищою освітою в Україні суттєво впливає на можливість знайти “підходящу” роботу для безробітних, а, отже, і на оцінку ефективності роботи ДСЗ. Разом з тим, оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою, то виникає питання про раціональність державної політика щодо фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.

На дизагрегованому рівні (графік 6Б) видно, що велика частка (31%) безробітних має професійно-технічну освіту. Це повязано з системою освіти колишнього Радянського Союзу, коли професійно-технічні училища були тісно повязані з конкретним підприємством або галуззю. Відтак, училища надавали дуже вузьку спеціалізацію, яка виявилась непридатною (або малопридатною) в нових умовах.

Таблиця 2. Розподіл безробітних за освітою, 1999р.

19

Віковий розподіл безробітних

Попри загальний низький рівень зареєстрованого безробіття (графік 1), безробіття серед молоді (як зареєстроване ДСЗ (графік 7А), так і з опитувань (графік 7Б)) в Україні дуже велике. При цьому частка безробітних чоловіків у віці 20-30 років перевищує частку жінок (графік 7А).

Розподіл безробітних за причинами безробіття

Структура незайнятих громадян за причинами незайнятості була схожою впродовж 1998 - 2000 рр. (див. графік 8). Найпоширенішою причиною безробіття було звільнення за власним бажанням: в 2000 р. звільнені за власним бажанням становили 31% усіх безробітних, вивільнені працівники - 15%, випускники закладів освіти - 6%. 25 % усіх незайнятих становили безробітні, що перебували на обліку більше одного року (починаючи з 1998 р. ДСЗ не надає інформацію щодо причин незайнятості цієї категорії безробітних).

Ця структура значно відрізняється від ситуації в сусідніх країнах. Ця різниця пояснюється, в першу чергу, в Україні виникають труднощі при вивільнені працівників, в результаті чого працівників примушують звільнятися за власним бажанням за допомогою вимушених відпусток, заборгованостей із заробітної платні та ін.

Тривалість безробіття

Небезпечним сигналом є збільшення із року в рік довготривалого безробіття (графік 9). В 1996 році особи, що мають статус безробітного більше ніж 1 рік, становили 14% усіх безробітних, що перебувало на обліку у службі зайнятості протягом року, а в 2000 р. - 39%. Ця негативна тенденція добре проілюстрована на правій панелі графіка 9: частка безробітних, що мали статус безробітного більше 3 років, від 2 до 3 років, від 1.5 до 2 років та від 1 до 1.5 років, протягом 1996-2000 рр. різко зростала, а частка найменш довготривалого безробіття (до 1 місяця, від 1 до 2 місяців та від 2 до 3 місяців), навпаки, різко скорочувалась. Так, в 2000 р. особи, що мали статус безробітного від одного до півтора року, були найбільшою групою безробітних (18.3%), а ті, що мали статус безробітного до 1 місяця, 1-2 місяці та 2-3 місяці - 5.5%, 6.3%, 6.2% відповідно.

Регіональні особливості безробіття

Як наслідок успадкованої від Радянського Союзу пристрасті до великої концентрації виробництва на окремих державних підприємствах, між регіонами в Україні існують суттєві відмінності в рівнях безробіття. Є багато локальних центрів зайнятості, із зареєстрованим безробіттям у декілька разів вищим ніж в середньому по Україні. Так, різниця між максимальним та мінімальним рівнем безробіття в 2000р. в Україні сягнула 19.4 відс.пункти, що є дуже високим показником за мірками перехідних економік ( 6.3 п.п. в Чехії в 1997р., 12.8 - в Словенії, 18.6 - в Польщі в 1998р.).

Здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких як Київ, Одеса або Харків, східних та південних регіонів з відносно диверсифікованою економікою та добрими можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені, в основному, в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття.

Проблема значної невідповідності у рівнях розвитку регіонів України посилюється дуже низькою мобільністю, обумовленою обмеженнями по реєстрації (насправді це та ж радянська система прописки під новою назвою), великими цінами на житло, погано розвинутою системою транспорту, що постійно дорожчає. Виявити розміри такої невідповідності можна за допомогою індексу (див. графік 10).

Індекс невідповідності показує в якій мірі для зниження безробіття вимагається перерозподіл трудових ресурсів між областями. Індекс НВ просто вимірює асиметричність впливу безробіття у розрізі областей (графік 10). Оскільки рівень безробіття сам по собі дає інформацію тільки про пропозицію робочої сили, він несе мало інформації про несумісність між попитом та пропозицією робочої сили. Індекс НВ бере до уваги як попит (вакансії) так і пропозицію (безробітні) робочої сили.

Як видно із графіка 10, індекс НВ вказує на значно більшу регіональну невідповідність, ніж індекс НВ. Говорячи буквально, в 2002 році 19.8 % безробіття можна було б позбутися, якщо б вдосконалити мобільність робочої сили. Значне падіння цього індексу, що спостерігається в останні роки, вказує на зменшення регіональних відмінностей у розвитку ринку праці в Україні.

Структура вакансій

У таблиці 3 наведено структуру вакансій, інформація про які подавалася підприємствами, установами та організаціями до центрів зайнятості України, наприкінці 1994 та 1997-2000рр. Можна сказати, що протягом останніх років є деякі позитивні зрушення в зареєстрованому попиті на працю. В результаті запровадження нових форм співробітництва центрів зайнятості з роботодавцями та вдосконаленням системи управління інформацією про вакансії, їх кількість, протягом останніх років, зростає випереджаючими темпами: навантаження на одне вільне робоче місце скоротилося з 30 осіб у 1998 р. до 17 осіб у 2000 р.

Хоча питома вага приватних підприємств, які подають інформацію про вільні робочі місця до центрів зайнятості, трохи зростає, це відбувається дуже повільно порівняно із розвитком приватного сектору. Цей факт можна пояснити тим, що приватні підприємства віддають перевагу пошуку найкваліфікованіших кадрів через приватні агентства або безпосередньому відбору кадрів без будь-якої сторонньої допомоги.

Таблиця 3. Структура вакансій на підприємствах за їх формою власності та галузями економіки, та за

кваліфікацією (у % до загальної кількості вакансій)

3. Політика сприяння зайнятості в Україні

Питання фінансування заходів політики зайнятості

Відповідно до законів України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення” фінансування заходів сприяння зайнятості та соціального захисту незайнятого населення в Україні з 2001 р. здійснюється в основному за рахунок коштів Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є правонаступником Державного фонду зайнятості. Фонд загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом та, на відміну від свого попередника, не є складовою частиною Державного бюджету України. Основними джерелами формування коштів фонду є страхові внески роботодавців та працівників (1.5% та 0.5% від фонду заробітної платні відповідно), а також асигнування державного бюджету, суми фінансових санкцій та адміністративних штрафів, інші надходження відповідно до законодавства України.

У таблиці 4 показана динаміка надходжень та витрат Державного фонду сприяння зайнятості України у відсотках до ВВП, що дає змогу оцінити відносні розміри витрат на активні та пасивні заходи у контексті всієї економіки та порівняти їх з аналогічними показниками в інших країнах.

Таблиця 4. Загальні надходження та витрати з фонду зайнятості у % до ВВП, 1994-2001 рр.

Останні роки характеризуються більш повним використанням коштів фонду зайнятості та, як наслідок, більш стабільним фінансуванням заходів програм зайнятості всіх рівнів, що дало можливість збільшити обсяги охоплення незайнятого населення заходами активної політики та своєчасно виплачувати допомогу по безробіттю.

Таблиця 5. Витрати на заходи політики зайнятості в країнах ОЕСР та Східноєвропейських країнах (Чеській Республіці, Угорщині, Польщі) у 1997 та 2000 рр., у % до ВВП

*Субсидії роботодавцям в Україні передбачені законодавством, починаючи з 2001 р.

Якщо порівнювати загальні витрати на заходи політики зайнятості та на активні заходи зокрема в Україні, країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) та країнах з перехідною економікою (див. таблицю 5), варто зазначити, що в нашій країні вони ще досі на низькому рівні.

В Україні можна спостерігати залежність між витратами на пасивні чи активні заходи та рівнем безробіття: зростання відкритого безробіття до 1999р. супроводжувалось стрімким зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, але незначним зростанням витрат на заходи активної політики (див. таблиці 4 та 7). Така динаміка є підтвердженням того, що зростання кількості зареєстрованих безробітних осіб вимагає негайно більше матеріальних ресурсів для їх захисту від негативних наслідків безробіття, і таким чином, витрати на виплату допомоги по безробіттю витісняють витрати на активні заходи.

Таблиця 7. Використання коштів державного фонду сприяння зайнятості у 1998-2000 рр.

Відмінність між Україною та іншими країнами з перехідною економікою -- країнами ОЕСР та країнами колишнього Радянського Союзу -- в контексті заходів політики зайнятості полягає в тому, що в цих країнах поряд з громадськими роботами та профнавчанням активно використовуються інші заходи, а саме сприяння самозайнятості та зайнятості на основі субсидій, а в Україні їх почали активно впроваджувати лише з 2001р. Як показують дослідження вчених, успіх цих заходів залежить як від загальної економічної ситуації та бізнесового клімату в країні, так і від доступності навчання основам бізнесу та менеджменту, рівня фінансової підтримки та надання бізнес-консультацій, доступу до дешевих приміщень, вхідних матеріалів та устаткування, технологічної підтримки, допомоги у встановленні ділових контактів та у пошуку ринків збуту.

Таким чином, аналіз витрат на заходи сприяння зайнятості та соціального захисту незайнятого населення в Україні та порівняння з іншими країнами показує, що, по-перше, в нашій країні виділяється порівняно незначна сума на їх фінансування, особливо на фінансування активних заходів; по-друге, як наслідок, ці заходи, в основному, обмежуються виплатою допомоги по безробіттю чи дострокової пенсії, заходами професійної орієнтації та працевлаштування, професійної підготовки та громадських робіт, а основні інструменти, які фактично мають сприяти регіональній реструктуризації та підвищенню зайнятості, залишаються поза увагою; і по-третє, для того, щоб навіть мізерні витрати на різні заходи не були марно витраченими, потрібно приділяти більше уваги ретельній розробці та відповідному дотриманню методології цих заходів та їх оцінюванню щодо ефективності в коротко та довгостроковому періодах.

Пасивні заходи політики зайнятості

Компенсацію, повязану із безробіттям, яку одержують громадяни України, умовно можна поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.

Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон, оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дуже велика.

У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком до трьох місяців: при цьому цей строк зараховується до загального періоду виплати допомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двох пропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.

Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сімї не перевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягом наступних півроку. Крім того, кожному з членів сімї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної платні.

Таблиця 9. Ступінь соціального захисту безробітних

Таким чином, порівняно з іншими країнами система допомоги по безробіттю є більш щедрою (див. додатково графік 2) в тому розумінні, що вона охоплює більшу частину безробітних і її тривалість в середньому є довшою. Однак, розмір допомоги по безробіттю значно менший, ніж в інших перехідних економіках.

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший - це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище)- компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.

В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобовязано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити із профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл. По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони - ДСЗ, працівників, профспілки не пізніше як за два місяці про плановане вивільнення. І нарешті, підприємства мають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірне регулювання ринку праці негативно впливає на ступінь реструктуризації виробництва, що, в свою чергу негативно позначається на розвитку усієї економіки.

З іншого боку, як було зазначено вище, попри невисокий розмір допомоги по безробіттю, вона видається протягом довгого періоду часу та досить широкому колу осіб. Тому можна стверджувати, що два, згадані вище блоки в Україні не збалансовані, при цьому акцентується увага на необхідності забезпечення соціального захисту громадян, а не ефективності економіки.

Таким чином, в Україні повинна бути приділена значна увага питанню збалансування згаданих двох блоків.

Активні заходи політики зайнятості

Активні заходи політики зайнятості (АЗПЗ) поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що ДСЗ виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносять інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносять заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання самозайнятості. Крім того, до окремої категорії ми будемо відносити заходи, націлені на підтримку осіб, що потребують додаткового соціального захисту та не в змозі на рівних конкурувати на ринку праці.

Брокерські послуги

При високому безробітті і погано - функціонуючому ринку праці головною проблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій. Основною функцією ДСЗ тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочі місця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошення про вакансії. В Україні існує закритий спосіб оголошення вакансій, при якому тільки звернувшись у ДСЗ можна одержати інформацію про вакансії, що є в наявності цієї служби. З іншого боку, ніщо не перешкоджає працедавцям самостійно розміщувати оголошення в засобах масової інформації та знаходити прийнятні кандидатури для відкритих вакансій. Більше того, попри законодавчо закріплену норму про необхідність інформування ДСЗ про усі вільні вакансії, працедавці досить часто не повідомляють ДСЗ про вакансії через якість запропонованої робочої сили.

Для вдосконалення цієї ланки ДСЗ можна запропонувати схему, за якою було б збережено закритий спосіб для тимчасових робіт (оскільки для таких робіт, як правило, не вимагається високої кваліфікації працівників), і напівзакритий спосіб для вакансій, що стосуються постійної роботи (що забезпечить вищу, порівняно з закритим способом, кваліфікацію претендентів на цю вакансію).

Ще один аспект, повязаний з брокерською функцією ДСЗ, полягає у способі контакту ДСЗ та підприємств - потенційних працедавців. В Україні такий контакт полягає у тому (як вже було зазначено), що підприємства зобовязані раз в місяць надавати інформацію у ДСЗ про наявність вільних робочих місць. Зрозуміло, що в сучасних умовах в Україні таку практику буде важко запровадити, через нерозвиненість вітчизняної ДСЗ, а також через критичний стан більшості підприємств, однак в довгостроковій перспективі наша ДСЗ повинна іти до такої форми співпраці.

Про ефективність брокерської функції ДСЗ в Україні можна зробити висновок базуючись на кількості працевлаштованих громадян. Як видно з графіка 11, кількість працевлаштованих збільшувалась із року в рік. Однак, темпи збільшення осіб, що перебували на обліку в ДСЗ значно перевищували темпи зростання працевлаштованих. Ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня безробіття. При невисокому рівні безробіття ДСЗ може легко забезпечити високу якість послуг, які вона надає, тоді як при високому безробітті ДСЗ не може справитись належним чином з усіма бажаючими, а ринок праці, в період економічного спаду, також не є

ефективним і не генерує необхідної кількості нових робочих місць.

Якщо говорити про якість вакансій, які пропонує ДСЗ, то можна виділити наступні закономірності. По-перше, ДСЗ працевлаштовує, в переважній більшості, на підприємства державної та колективної форми власності (див. графік 12). Якщо врахувати, що на сьогоднішній день держава володіє значною часткою акцій більшості колективних підприємств, то можна стверджувати, що ДСЗ працевлаштовує, головним чином, на державні підприємства. Таку тенденцію можна пояснити недостатнім розвитком приватного сектору в Україні та меншою потребою цього сектора в робочій силі (завдяки більш інтенсивному використанню інших факторів виробництва, чи бажанням наймати робочу силу в тіньовому секторі). Головним фактором тут є неприйнятність рівня послуг, що надаються ДСЗ, вимогам приватного сектору, що націлений на прибутковість свого бізнесу.

19

По-друге, найважче працевлаштуватись, вдаючись до послуг ДСЗ, висококваліфікованій робочій силі (див. графік 13). Це також свідчить про те, що ДСЗ здебільшого пропонує вакансії, повязані із низько кваліфікованою працею, яка не потребує спеціальних навичок та вмінь.

Крім безпосереднього працевлаштування, ДСЗ надає послуги професійної орієнтації (ПО), що також кожна віднести до брокерських. Ці послуги включають профінформаційні, профконсультаційні заходи та профвідбір. Послугами ПО охоплено як зайняте, так і незайняте населення. Що стосується зайнятих, то такі послуги, в основному, надаються особам, що навчаються в навчальних закладах (в Україні такі особи вважаються зайнятими). Профорієнтаційними послугами ДСЗ забезпечує, в першу чергу, незайнятих громадян.

Як видно із графіка 14, загальна кількість осіб (в тому числі незайнятих громадян), що охоплена послугами ПО, постійно збільшується. Таку тенденцію можна пояснити відносною дешевизною для ДСЗ заходів ПО.

Сприяння мобільності робочої сили

Одним із основних заходів ДСЗ, що сприяють руху робочої сили між галузями народного господарства є професійне навчання. В науковців та практиків існує значний інтерес до цього виду послуг, оскільки вони потребують значних матеріальних затрат, з одного боку, і, потенційно, можуть бути рушійною силою в реформуванні ринку праці, з іншого боку.

Основною метою цього типу заходів активної політики є підвищення кваліфікації безробітних та, як наслідок, покращення їх конкурентоспроможності на ринку праці та збільшення їх привабливості для роботодавців. Економічна віддача від профнавчання не є до кінця зрозумілою, з одного боку, через великі витрати, а з іншого боку, через низьку віддачу та дію ефектів заміщення (substitution effect) та суспільних втрат (deadweight loss effect), особливо в ситуації надлишку робочої сили.

В Україні існує пять видів професійного навчання, які використовуються ДСЗ:

- первинна професійна підготовка робітників - здобуття професійно-технічної освіти особою, яка раніше не мала робітничої професії, спеціальності;

- перепідготовка робітників - професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які раніше здобули первинну професійну підготовку;

- перепідготовка фахівців - одержання нової спеціальності, професії чи кваліфікації на основі раніше здобутої освіти та досвіду практичної роботи без підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня;

- підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою - розширення та поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок за раніше набутою професією (спеціальністю), оволодіння новою технікою чи технологією;

- стажування - різновид підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою з метою засвоєння особою кращого вітчизняного чи зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обовязків на займаній посаді або на посаді, на яку претендує безробітний. Стажування проводиться на підприємстві, в організації, установі чи навчальному закладі. Термін підвищення кваліфікації шляхом стажування встановлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

Термін професійного навчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тільки на ті професії чи спеціальності, термін навчання на яких не більший від 1 року.

Законодавством передбачено, що працедавець у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ним заявлені і які навчались за рахунок державних коштів, відшкодовує ДСЗ всі витрати, повязані з працевлаштуванням, професійною перепідготовкою, виплатою допомог по безробіттю. З іншого боку, з жовтня 1999 р. підприємствам, установам і організаціям ДСЗ компенсує до 50 % витрат на перепідготовку працівників, які підлягають вивільненню, та на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств.

ДСЗ також надає певні послуги щодо територіальної мобільності робочої сили: це і сприяння легальній трудовій міграції громадян України, і сприяння переселенню людей з трудонадлишкових районів до регіонів, які потребують додаткової робочої сили (сезонні роботи, заохочення переселення громадян в сільську місцевість), а також сприяння переселенню громадян з зони радіоактивного забруднення.

В державній програмі зайнятості населення на 2001-2004 рр. передбачається здійснювати регулювання міждержавних трудових міграцій шляхом:

- укладення двосторонніх міждержавних і міжурядових угод і договорів з працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави;

- співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів і членів їх сімей - громадян держав-учасниць СНД;

- співробітництва прикордонних областей України та Російської Федерації, інших держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

- посилення контролю за діяльністю субєктів підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном.

“Планом дій” на 2002 р. передбачається також вивчення питання щодо доцільності приєднання України до Європейської конвенції “Про правовий статус трудящих - мігрантів” та Конвенції Міжнародної організації праці N 97 "Про працівників - мігрантів".

Однак, зважаючи на розміри трудової імміграції громадян України та деякі сумнозвісні факти примусової праці наших громадян за кордоном, зусиль лише ДСЗ чи Міністерства праці та соціальної політики у цьому питанні явно недостатньо.

Стаття 15 Закону України ”Про зайнятість населення” передбачає заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з трудонадлишкових районів у райони, де спостерігається нестача трудових ресурсів. При цьому передбачається виділення ДСЗ відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. На даний час таке переселення визначено тільки у сільську місцевість (хоча в інших перехідних економіках фінансова підтримка надається кожному безробітному, що знайшов роботу у іншому населеному пункті безвідносно до типу цього населеного пункту). Працівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, ДСЗ виплачує добові за час перебування в дорозі у розмірах, передбачених порядком оплати службових відряджень та заробітну платню, виходячи із розміру тарифної ставки (окладу) за новим місцем роботи за дні збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш як за 6 днів, а також за час перебування в дорозі;

Кошти, які передбачено на фінансування територіальної мобільності Державного фонду зайнятості є мізерними: 0.1% в 1994 р., 0,004% - в 1997р., 1.2% в 1998 р., 0.35% -в 1999 р. та 0.56% в 2000 р. від усіх запланованих видатків. Це може свідчити як про недостатню увагу до цього виду заходів ДСЗ, так і про відсутність інтересу громадян до переселення. Громадяни не активні в переселенні не тільки тому, що важко знайти роботу в будь-якому регіоні країни, але також з причин нерозвиненості ринку нерухомості, традицій і звичок, які успадковані з минулого, коли переселення людей було обмежено інститутом прописки. З огляду на це, ДСЗ доцільно було б передбачити заходи щодо часткового субсидіювання житла та витрат на переїзд для безробітних, що знаходять роботу в іншій місцевості.

Після затвердження нового Положення про порядок організації сезонних робіт на початку 1998р. пожвавилась робота у цьому напрямку.

Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонними вважаються деякі види робіт в лісовій промисловості та торфяній промисловості, робота в овочівництві, садівництві виноградарстві, та вирощуванні інших сільськогосподарських рослин, робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях, робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції та цукрової галузі, робота в санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку, а також авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах.

ДСЗ на сезонні роботи направляє громадян, які звернулися до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні.

На відміну від заходів щодо переселення громадян у сільську місцевість, проїзд до місця сезонної роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати, а не ДСЗ.

Як видно із графіка 17 переважна більшість громадян, що брали участь у сезонних роботах, були незайняті громадяни, що перебували на обліку у ДСЗ. Проте кількість цих громадян не перевищувала 1 % від усіх незайнятих, що перебували на обліку у ДСЗ протягом року.

В програмах зайнятості та “Планах дій” значна увага також приділяється створенню додаткових робочих місць на територіях, призначених для розміщення населення, яке відселяється з районів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та депортованих народів.

Створення нових робочих місць

Одним із основних заходів цього типу є організація громадських робіт. Цей захід, в першу чергу, покликаний допомогти незайнятим громадянам зберегти відчуття приналежності до робочої сили. На додачу до грошової винагороди, громадські роботи допомагають безробітним зберегти та розвинути свої навики та звичку працювати, тобто, вони запобігають зниженню рівня людського капіталу та запобігають кризі соціальної непотрібності, повязаної з безробіттям. Крім того, участь у громадських роботах може збільшити ймовірність працевлаштування у тій самій галузі чи десь інде. Однак угорський досвід показує, що відсоток людей, які брали участь у громадських роботах, а потім знайшли нормальну роботу, є мізерним. Більшість учасників громадських робіт, після їх закінчення знову поповнюють лави безробітних. причиною цього, на думку дослідників, є те, що громадські роботи пропонують, як правило, роботу низької кваліфікації, які не надають додаткових навичок учасникам, а, отже, не збільшують їхні шанси знайти роботу.

Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю ДСЗ для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону.

Як і у випадку організації сезонних робіт, ДСЗ уповноважена адмініструвати заходи щодо організації громадських робіт. Місцеві центри зайнятості виступають посередником між незайнятим громадянином та працедавцем і укладають відповідні договори про надання робіт, що будуть корисними для регіону. Хоча законодавством дозволено ДСЗ укладати такі договори з будь-яким підприємством, громадські роботи, як правило, забезпечуються місцевими органами влади. Більшість робіт, що пропонується в рамках цього заходу, призначені для осіб з низькою кваліфікацією.

Оскільки, як було зазначено вище, громадські роботи націлені на осіб з низькою кваліфікацією, попит на ці роботи з боку безробітних не надто високий і на громадські роботи залучаються також зайняті громадяни, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи час.

Крім заробітної платні, яка виплачується за рахунок коштів місцевих бюджетів та працедавців за фактично виконану роботу і яка не може бути меншою від мінімальної заробітної платні, безробітними громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. В Україні, учасник одержує також соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також компенсацію проїзду (за умови, що такі роботи проводять у іншій місцевості) та проживання в гуртожитку (у разі потреби). Дуже позитивною є українська практика, відповідно до якої до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку роботи. Це збільшує його шанси влаштуватись на підходящу роботу після закінчення громадської терміну роботи.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів ДСЗ та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються. Кошти ДСЗ можуть бути використані на придбання інвентарю та спецодягу, на оплату проїзду та проживання. Крім того, ДСЗ може фінансувати оплату праці або доплату до мінімальної заробітної платні для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, за умови відсутності коштів у підприємства. Для фінансування оплачуваних громадських робіт для учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ, студентської молоді у вільний від навчання час та під час канікул створюються спеціальні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів, підприємств та державного фонду сприяння зайнятості населення на паритетних засадах.

До заходів щодо створення нових робочих місць відносять також послуги ДСЗ націлені на допомогу у здійсненні незайнятим громадянином підприємницької діяльності. В Україні є два види такої допомоги: одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності та надання безробітним безпроцентної позики для зайняття підприємницькою діяльністю.

Громадяни, яким ДСЗ виплачує допомогу по безробіттю та які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, мають право на отримання всієї суми допомоги по безробіттю (або не отриманого залишку цієї допомоги) за весь визначений законодавством період її виплати одноразово. Для отримання одноразової виплати допомоги по безробіттю безробітний подає до місцевого центру зайнятості заяву про таку виплату та бізнес-план.

В 2001 році середній розмір допомоги по безробіттю в Україні становив 85 грн., а максимальна тривалість виплати цієї допомоги (загальні підстави) - 12 місяців. Таким чином, середній незайнятий громадянин в Україні має можливість одержати підтримку для початку власної справи у розмірі 1020 грн., що складає трохи менше, ніж 190 доларів США. Якщо зважити на рівень цін на обладнання та оренду приміщення, то цих грошей явно не достатньо для початку підприємницької діяльності. Для порівняння, в Болгарії така одноразова виплата становила більше 850 доларів США в 1994 р. і все ще вважалась недостатньою для започаткування власної справи.

Проблеми безробіття та соціальний захист окремих категорій громадян

Проблеми безробіття та соціальний захист категорії інвалідів

З метою соціального захисту інвалідів та відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (обєднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється квота робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Ця квота дорівнює 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено квотою, сплачують штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної платні на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

19

Україні в 2000р. працевлаштовано на заброньовані місця 1622 особи. (див. графік 1).

Як видно із графіка 19, відсоток працевлаштування інвалідів в Україні із року в рік збільшується: в 1998 р. було працевлаштовано близько 34% усіх інвалідів, які перебували на обліку в ДСЗ, а в 2000 р. - 44%. Із загальної кількості працевлаштованих, в межах квоти було працевлаштовано десь половину інвалідів (виняток становить хіба що інваліди І групи у 1999 р. - із 28 працевлаштованих осіб 20 осіб було працевлаштовано в межах квоти. Такий низький відсоток працевлаштування на заброньовані місця ДСЗ пояснює недосконалістю механізму бронювання відповідних робочих місць. Робочі місця часто не відповідають умовам безпеки праці та професійного рівня інвалідів, бронюються переважно підприємствами державної форми власності, багато з яких простоюють та мають заборгованість по заробітній платні.

Проблеми безробіття та соціальний захист категорії громадян, які потребують соціального захисту

Крім квоти на працевлаштування інвалідів, в Україні також встановлюється квота на влаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До таких громадян відносять:

а) жінок, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, а також осіб, яким виповнилося пятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) осіб передпенсійного віку (чоловіків по досягненні 58 років, жінок - 53 років);

д) осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування.

З метою забезпечення додаткових гарантій щодо працевлаштування зазначених вище категорій громадян, органи місцевої влади за поданням ДЦЗ бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови у прийнятті на роботу громадян на заброньовані місця ДСЗ стягує з підприємства штраф у пятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову.

За інформацією ДСЗ низький рівень використання заброньованих місць повязаний з тим, що підприємства, на яких здійснювалося бронювання, у багатьох випадках перебували у стані простоїв, мали заборгованість по заробітній платні. Кім того, бронювання місць здійснюється за робітничими професіями (це закріплено в законодавчих актах), що не завжди відповідає умовам підходящої роботи для людей з вищою освітою. При вирішенні питання зайнятості осіб, звільнених після відбуття покарання, на додаток, виникає проблема відсутності у них будь-якої освіти і професійного досвіду або повної втрати кваліфікації.

В інших перехідних економіках квотування місць для осіб, що потребують додаткового соціального захисту, майже не застосовується, зате там існує низка інших заходів для працевлаштування молоді та осіб передпенсійного віку.

Проблеми безробіття та соціальний захист категорії громадян передпенсійного віку

Що стосується осіб передпенсійного віку, то для них в деяких країнах існують заходи швидшого виходу на пенсію. В Угорщині та Словенії швидший вихід на пенсію можливий для осіб передпенсійного віку, які мають необхідний для одержання пенсійних виплат стаж. В Україні також існує такий захід, однак тільки для вивільнених працівників, яким до пенсії залишилося півтора року (у Словенії та Угорщині цим заходом можуть скористатися особи, яким до пенсії залишилося 5 років). В Україні витрати, повязані із швидшим виходом на пенсію, фінансуються виключно за рахунок коштів державного фонду зайнятості.

В 2001 р. в Україні, пенсіонерів, що одержували достокову пенсію, налічувалося 238 тис. чоловік. Ефект від раннього виходу на пенсію для безробітних неоднозначно оцінюється серед фахівців. Замість заохочення виходу з лав безробітних і переходу в категорію зайнятих, такий захід заохочує перехід до економічно неактивного населення. Збільшення відтоку з економічно-активного населення повинно було б зменшити безробіття. Однак, в кращому випадку, можна сподіватись на позитивний результат стосовно одного ринку - ринку праці. При врахуванні усіх взаємозвязків (впливу ринку праці на інші сегменти економіки), ранній вихід на пенсію може, навпаки, збільшити загальний рівень безробіття. Наприклад, збільшення видатків, повязане з раннім виходом на пенсію, може призвести до збільшення нарахувань на заробітну платню, що, в свою чергу, зменшить попит на робочу силу, а, отже, збільшить безробіття.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про зайнятість населення”. - № 803-12.

2. Закон України “Про обовязкове державне страхування на випадок безробіття”. - № 1533-14.

3. Кодекс законів про працю. - № 322-08.

4. Купець Ольга. Безробіття в умовах реформування економіки України. - Наукові записки НаУКМА: Економічні науки, Том 18. - 2000.

5. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч.посібник. - К.:КНЕУ, 203.