Зміст
1. Стратегія експорту та імпорту
2. Вплив міжнародних факторів на створенняпродукції, її ціноутворення та просування на зовнішній ринок
3. Практичні завдання
Список використаної літератури
1.Стратегія експорту та імпорту
Експортобумовлений декількома важливими причинами. Сировину необхідно експортувати напідприємство-виробник, комплектуючі — на складальний конвеєр і готову продукцію- іноземним оптовикам і споживачам. Іноді весь цей процес відбувається в межахвертикально інтегрованої компанії, тому експортер продає свою продукцію нанаступний рівень, оформивши відповідну внутрішньо-фірмову угоду. Проте увипадку продажу зовнішньому покупцеві експортер може вирішити, чи продаватийому продукцію прямо, чи через посередника.
Міжнароднудіяльність фірми найчастіше починають із налагодження експорту своєї продукції.Навіть фірми, які мають значні контракти в інших країнах і здійснили в іноземніпідприємства великі інвестиції, як правило, продовжують експортувати своюпродукцію заради досягнення визначених цілей.
Основноюпричиною участі фірм в експортній діяльності є прагнення до збільшенняприбутків від продажу. Капітало- і наукомістким фірмам, що спеціалізуються,наприклад, у біотехнології і фармацевтиці, експорт необхідний для розподілукапіталовкладень на більш значний обсяг продажу. Експортний продаж може бутитакож засобом пом'якшення проблеми надлишкових потужностей на внутрішньомуринку. Деякі фірми віддають перевагу експортуванню продукції в інші країни, ане вкладанню коштів у створення там виробничих потужностей через високий рівеньризику, пов'язаного з прямими інвестиціями. Нарешті, є фірми, що розглядаютьекспортні поставки на численні ринки як стратегію диверсифікації збуту.Оскільки темпи економічного зростання для кожного ринку індивідуальні, такадиверсифікація освоєних ринків дозволяє фірмам компенсувати низькі темпизростання продажу на одних ринках за рахунок високих темпів зростання на інших.
Багато фірмпочинають займатися експортом зовсім випадково. Почавши експортну діяльність,вони стикаються з несподіваними труднощами. От чому до початку експортноїдіяльності необхідно розробити стратегію експорту. Проте до початку її розробкифірмі варто зрозуміти деякі основні проблеми, пов'язані з експортом.
Потенційніпастки [1]. Крім труднощів, характерних для міжнародного бізнесу взагалі, а нелише для експортної діяльності, наприклад, проблем мови і культурнихрозбіжностей, новачки в експорті часто стикаються із завданнями, при виконанніяких виникають помилки, перелічені нижче:
— нездатністьзалучити кваліфікованих експертів з експорту і розробити основний планміжнародного маркетингу до початку експортної діяльності;
— недостатняготовність вищої ланки керівництва до подолання початкових труднощів ікоригування потреби у фінансових коштах для експортної діяльності;
— недостатнястаранність у виборі закордонних агентів і оптовиків;
— погоня зазамовленнями з будь-якої країни світу, а не створення бази для розгортанняприбуткових операцій і упорядкованого зростання;
— нехтуванняекспортною діяльністю в періоди ринкових бумів;
— неспроможністьвести справи з іноземними оптовиками на тих самих засадах, що і з їхнімиконкурентами на внутрішньому ринку;
— небажаннямодифікувати продукцію відповідно до державного регулювання чи культурнихпереваг в інших країнах;
— нездатністьвидавати службову, комерційну і гарантійну документацію на мовах, зрозумілихторговим партнерам фірми за кордоном;
— нездатністьзалучити компанію, що спеціалізується на управлінні експортною діяльністю, чиіншого посередника у сфері маркетингу, коли фірма не має у своєму розпорядженнілюдей, які вміють виконувати спеціалізовані експортні функції;
— нездатністьактивно використовувати ліцензійні угоди або угоди про створення спільнихпідприємств. Цей момент має особливе значення в країнах, що обмежують імпорт.
Ще однапроблема, з якою стикаються експортери, пов'язана із змінністю політики тихкраїн, куди йде експорт. Держава може запропонувати фірмам певні стимули та убудь-який час відмовитися від них.
Вибірзакордонних ринків і стратегії виходу на них. Фірми, що починають своюміжнародну діяльність, часто віддають перевагу тим ринкам, для яких потрібнімінімальні зусилля щодо адаптації продукту і коригування маркетинговоїстратегії..
Модель«чотирьох фільтрів», концепція якої була вперше запропонована Р.Волвурдом, дозволяє з великої кількості країн вибрати декілька найбільшперспективних не лише з погляду загального ринкового потенціалу, але іконкретних особливостей фірми, а також цілей її закордонної діяльності [2].
Нарешті, фірмінеобхідно визначити, як вона буде доставляти товари на обраний ринок. Основоюплану експорту є активна організація експорту, а не очікування з надією на те,що усе відбудеться саме собою.
Експортніфункції і посередники, то полегшують експортну діяльність. Компанії, щозаймається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто самебуде виконувати у цьому зв'язку деякі важливі функції — співробітники компаніїчи інші фірми за контрактом. Мова йде про такі функції:
— стимулюваннязбуту, одержання замовлень, дослідження ринку;
— виконаннякредитних досліджень, здійснення платежів і інкасація надходжень;
— організаціяперевезення вантажів за кордон;
— підтримкаперсоналу фірми, що займається збутом, розподілом і рекламою.
Практичнобудь-яка фірма час від часу може очевидно вигравати від використання послуг посередницькоїорганізації, що бере на себе всі або деякі з перерахованих функцій.
Різніпосередники можуть полегшувати експортну діяльність. Одні з них виступають вролі агентів, що представляють інтереси експортера, інші одержують правовласності на товари і самостійно продають їх іншим країнам. Є, крім того,посередники, що займаються вузькоспеціалізованими аспектами процесу експорту,наприклад транспортно-експедиційні організації, відповідальні за переміщеннятовару з внутрішнього на іноземний ринок.
Потенційнийімпортер повинен враховувати два аспекти — процедурний і стратегічний.Процедурний стосується, насамперед, митних правил і нормативів стосовноімпорту.
Імпортніоперації неможливо здійснювати, не володіючи певним досвідом спілкування звідповідними установами і підготовки необхідної документації, а саме цьогофірма іноді намагається уникнути. Тоді на допомогу приходить брокер з питаньімпорту. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:
— розписки затовари, передані транспортно-експедиційній компанії для перевезення до місцякінцевого призначення;
— контракти нанадання послуг з боку транспортно-експедиційної компанії;
— документи, щозасвідчують право власності на товар.
Фірми найчастішевіддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основнихпричин: ціна; якість; недоступність певних матеріалів у своїй країні;прискорення і безперервність поставок; більш ефективне технічне обслуговування;сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо узв'язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати якісні товариз країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв'язок з іноземнимипідприємствами, що є іноземними філіями головної фірми.
Найважливішоюстратегічною проблемою є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами,пов'язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми частково обумовленіїї спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити вищі прибутки зарахунок створення своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговуваннямісцевих ринків чи складальних конвеєрів, на противагу укладенню субконтракт нареалізацію цих функцій із сторонніми (зовнішніми) фірмами. Вивчення внутрішньо-фірмовихугод показало, що найважливішим чинником, що обумовлює внутрішньо-фірмовийімпорт, є технологічна досконалість продукції; іншими словами, чим вищий рівеньтехнології, матеріалізованої у виробі, тим охочіше фірма бере участь увнутрішньо-фірмових експортно-імпортних операціях, на противагу закупівлям усторонніх фірм, передачі їм відповідних контрактів [3].
Незважаючи навідомі вигоди, із послугами іноземних постачальників пов'язані і деякітруднощі: вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошоюрепутацією; час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощіекспедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніхконтрактів з іноземним персоналом; політичні проблеми і труднощі встановленнянормальних відносин із персоналом іноземного підприємства; коливання обміннихкурсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема поверненнядефектної продукції; митні тарифи і мита; витрати на оформлення додатковоїдокументації, необхідної для митного очищення; правові проблеми; транспорт;мова; культурні й соціальні традиції. Більшість з перерахованих проблемдостатньо серйозні при закупівлях у зовнішніх фірм, оскільки внутрішньо-фірмовіоперації розуміють більш жорсткий контроль за якістю товарів. У той же часпроблеми імпорту, такі, як, наприклад, використання іноземної валюти і митноїдокументації, є загальними для будь-якого варіанта розміщення джерел постачанняза кордоном.
Імпортуючитовари в іншу країну, фірма повинна досконало знати роботу митниці. Зпроцедурного погляду, коли товар прибуває в порт призначення, імпортерзобов'язаний заповнити на митниці документи, в яких вказуються приблизнавартість і митна категорія вантажу. Існує понад 10 тис. митних категорійтоварів, і майже 60 % із них можуть тлумачитися неоднозначно, тобто конкретнапартія товарів може бути віднесена більш ніж до однієї категорії. Потім митницядосліджує товар на предмет можливих обмежень. Після цього може бути сплаченемито, і товар буде пропущений у країну. Розмір мита залежить від країнипоходження товару, його типу та інших чинників.
Брокер чи якийсьінший консультант з імпорту може допомогти імпортеру звести до мінімуму мито,для чого він:
— оцінює товаритаким чином, що вони потрапляють до категорії, на яку поширюється більшсприятливий митний режим. Різні категорії продукції обкладаються різнимимитами. Наприклад, мито на готові вироби звичайно вище, ніж на деталі ікомпоненти;
— визначаєкатегорію таким чином, що вона підпадає під знижки. Іноді експортеривикористовують імпортовані деталі й компоненти, за які вони сплачують імпортнемито, у своєму виробничому процесі. Знижка дозволяє їм відшкодувати до 99 %мита, сплаченого за імпортні товари, якщо вони експортують товари, що включаютьці імпортні комплектуючі;
— домагаєтьсявідстрочки сплати податку, використовуючи митні склади і вільні зони длязовнішньої торгівлі. Компанії не зобов'язані сплачувати мита на імпортнітовари, що знаходяться на зберіганні на митних складах або зонах для зовнішньоїторгівлі, поки їх не направлять у країну для збуту чи використання увиробничому процесі. Це дозволяє компанії зберігати товари, але не сплачуватимито негайно по їхньому прибутті в країну;
— обмежуєвідповідальність імпортера, правильно вказуючи країну походження товару.Оскільки розмір мита на імпортні товари часто залежить від характеру товару ікраїни походження, можна домогтися зниження розмірів мита, якщо правильнозазначити країну походження товару.
Інодіімпортовані товари негайно відправляються на експорт, використовуються дляскладання проміжних компонентів чи кінцевої продукції, що потім експортується.Такий різновид дій може дозволити компанії цілком або частково відшкодувати (зарахунок знижок) будь-які імпортні мита.
2.Вплив міжнародних факторів на створення продукції, її ціноутворення тапросування на зовнішній ринок
Продукт — товар,який ідеально задовольняє бажання чи потреби ринку[4].
Головнимфактором, що впливає на виробництво товарів, А.Сміт і Д.Рікардо вважали працю,тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різноманітнихваріантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори — працю,землю і капітал, послідовники класичної політекономії почали пояснюватиміжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. В 20-х-30-х роках XXстоліття найбільший внесок в теорію міжнародної торгівлі зробили шведські вченіЕлі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили теорію міжнародноїторгівлі, яка пізніше одержала назву теореми Хекшера-Оліна.
Згідно з цієютеоремою, кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона маєвідносний надлишок факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництваяких вона відчуває відносну нестачу факторів.
ТеоріяХекшера-Оліна включає кілька положень, які стосуються особливостейфункціонування факторів виробництва. По-перше вона допускає поступове зменшеннявеличини граничної корисності кожної додаткової затрати фактора виробництва.
По-друге,теорема Хекшера-Оліна передбачає однакову структуру споживання, однакові смакита звички населення, однакові виробничі умови виробників, незмінні тарифи,транспортні та інші витрати.
КонцепціюХекшера-Оліна розвинув відомий американський економіст Пол Самуельсон. Він встановив,що в результаті взаємної торгівлі відбувається вирівнювання не тільки відноснихцін на товари, а й вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенніфактори виробництва. Під гомогенністю капіталу розуміють капітал, якийхарактеризується однаковою продуктивністю та ризиком, а під гомогенністю працірозуміють працю, що характеризується однаковим рівнем підготовки, освіти іпродуктивності.
Економіка ефекту масштабу виходить іззагальновідомого положення політичної економії, згідно з яким зростаннямасштабу виробництва призводить до зниження собівартості одиниці товару,оскільки створює передумови для впровадження та поглиблення спеціалізації,відносно зменшує витрати на управління, створює передумови для скороченнявитрат при поліпшенні якісних характеристик товару.
Що стосується загальної теорії цін, товона завжди привертала до себе увагу вчених-спеціалістів. Не було в історіїжодної відомої економічної школи, яка б не висловила свої думки щодо сутності іфункцій цін.
Так, трудова теорія вартості виходить ізпримату виробництва, ціна не розглядається тут як перетворена форма вартості, аостання є матеріалізованою в товарі працею.
Ціна – це сума грошей, за яку продавецьхоче продати, а покупець готовий купити товар [5].
Ціноутворення – це процес формування цінна товари і послуги.
Існують дві основні системиціноутворення: ринкове, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції, іцентралізовано державне формування цін державними органами.
Для першої системи характерна досконалаконкуренція, що виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм(підприємств) або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не в змозі вплинутина ціну будь-якого товару. Істотним відхиленням від досконалої конкуренції єнедосконала конкуренція або елементи монополії. Тоді в політику ціноутвореннявтручається держава.
Існує прямий і непрямий вплив держави націни. Прямий вплив здійснюється шляхом встановлення певного порядкуціноутворення, непрямий спрямований на зміни кон’юнктури ринку, створенняпевного положення в сфері фінансів, валютних, податкових операцій, оплатипраці.
При переході до ринкових відносин вУкраїні також використовують фіксовані й регульовані ціни, в основному напродукцію і послуги виробничо-технічного призначення (електроенергія, послугитранспорту, зв’язку), а також на життєво важливі товари і послуги для населення(хліб, комунальні послуги і т.д.). Постанова Кабінету Міністрів України від22.02.1995р. № 135 “Про державне регулювання цін (тарифів) на продукціювиробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послугимонопольних утворень” [5] визначає такі методи регулювання цін:
— встановлення фіксованих цін;
— встановлення граничних рівнів цін;
— встановлення граничних рівнів торговихнадбавок;
— застосування граничних рівніврентабельності;
— введення обов’язкового декларуваннязміни ціни.
При аналізі та визначенні рівня цінпідприємець повинен ясно уявляти всю систему цін, що характеризує взаємозв’язокрізних видів цін. Система цін включає різні елементи, які можна розглядати якокремі конкретні ціни або як певні групи цін. Всі елементи системи тісновзаємозв’язані. Це обумовлено методологією формування витрат на виробництво, атакож взаємозв’язком і взаємозалежністю усіх елементів ринкового механізму.
Конкурентоспроможністьпродукції — вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішнійринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складовавибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собоюсукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволенняконкретних потреб споживачів [6].
Критеріямиоцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку слід вважатифактори, які визначають його кон'юнктуру:
— наявністьспоживача даного виду продукції;
— кількістьконкурентів, які випускають аналогічну продукцію;
— обсягивиробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому й у сферідіяльності українського підприємства;
— важливість дляконкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який опанований чи плануєтьсядо «завоювання» вітчизняним підприємством;
— основнінапрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку;
— оцінкастратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністюпідприємств — постачальників з мстою зниження рівня витрат);
— політикагоризонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю тауправління станом сектору певної галузі);
— розмаїттяметодів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції,сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо);
— стабільністьпопиту на продукцію, яку має підприємство на кожному сегменті ринку.
У сучаснихумовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобтоконкуренція технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі заринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищуякість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні.Однак при цьому роль ціни не зменшується, вона завжди була й буде виступатинайвпливовішим критерієм максимізації прибутку.
Конкурентоспроможністьекспортної продукції характеризують показники попиту на неї, а економічнийефект виражається величиною одержаного прибутку від реалізації продукції назовнішньому ринку. Крім цього, на рівень конкурентоспроможності продукціївказують такі економічні показники, як:
1) динамікаекспорту продукції у вартісному та натуральному відтворенні (перевищення темпівзростання вартісного обсягу продукції з урахуванням інфляційного підвищення ціннад зростанням її фізичного обсягу свідчить про підвищення попиту на неї);
2) відношенняприбутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку до обсягу її експорту(збільшення такого показника вказує на підвищення конкурентоспроможності продукції);
3) відношенняобсягів реалізації експортної продукції до вартості матеріально-виробничихзапасів (зменшення цього показника свідчить про сповільнення оборотностізапасів через зниження попиту па продукцію або збільшення матеріальнихзапасів);
4) відношенняобсягів реалізації експорту до нереалізованої експортної продукції (зменшенняцього показника свідчить про зниження попиту або перевиробництво експортноїпродукції);
5) відношенняобсягів реалізації експорту до дебіторської заборгованості, яке відображаєобсяги комерційних кредитів, наданих іноземним покупцям (чим вищий попит наекспортну продукцію, тим нижчий розмір кредиту, менша дебіторськазаборгованість);
6) «портфель»іноземних замовлень, обсяг якого характеризує рівень попиту на продукціювітчизняних підприємств;
7) завантаженнявиробничих потужностей виготовленням продукції на експорт (зниження попитувикликає зменшення даного показника);
8) обсяги йнапрями капіталовкладень (показник відтворює ступінь спрямування капітальнихінвестицій на виробництво найперспективніших і конкурентоспроможних видівпродукції).
Наконкурентоспроможність експортної продукції впливає ряд факторів:
— економічних,що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну,собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальнихвитрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;
— класифікаційних(параметрів призначення), які використовуються для визначення належностіпродукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, їїпризначенням, змістом, новизною);
— юридичних абонормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції назовнішньому ринку;
— техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуютьсятехнологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам інормам, діючим в обраній для експорту країні;
— ергономічних,які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною(гігієнічні, антропометричні, психофізичні);
— естетичних,які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції,особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченістькольорів, дизайн, зручність у використанні);
— організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів таумов гарантії, сервісних послуг тощо.
До факторів, якібезпосередньо впливають на забезпечення конкурентоспроможності експортноїпродукції, слід віднести не лише високу якість та економічні умови продажу, а йряд нецінових чинників: унікальність, ефективність бази для поширенняінформації про продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування наринкові досягнення.
Реалізаціяпрограми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупністьорганізаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських таінших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивногорезультату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукціїта максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасніймінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхіднорозробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувшиособливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного паркупідприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва,створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.
Проблемапідвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний,організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий),комерційний. І хоч всі вони складають єдину систему забезпеченняконкурентоспроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питанькожного з аспектів з урахуванням їх «вагомості» [7]:
1) цінова політикащодо конкурентоспроможності продукції;
2) інвестиційнаполітика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції;
3) оподаткуванняпідприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію;
4) кредитнаполітика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускаютьконкурентоспроможну експортну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможноїпродукції (розробка, освоєння, виробництво);
5) регулюванняімпорту продукції;
6) регулюванняфінансового обліку;
7)антимонопольна політика.
Безмежні умовидля маневрування на ринку такими параметрами як якість, новизна, прогресивністьі надійність конструкції, відповідність міжнародним стандартам, зручністьексплуатації і т.п. створює науково-технічна революція. Зрозуміло, що конкурентоспроможнітовари можуть вироблятися лише конкурентоспроможними фірмами. А для такої фірмипотрібні певні умови, які прийнято характеризувати як конкурентоспроможністькраїни.
Конкурентоспроможність- це реальна і потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати,виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими характеристикамибільш привабливі для споживачів в порівнянні з товарами їх конкурентів [8].
3.Практичні завдання
1. Розробити зовнішньоторговельну угодукупівлі-продажу товарів.
КОНТРАКТ №_5
Україна
м.Дніпропетровськ 15 квітня 2005р.
Продавець: Фірма"Апша-Технокат.", що є юридичною особою за законодавствомУкраїни, в особі виконавчих директорів Н. Краснова та Д. Кіпотя, що діють напідставі Статуту фірми,
Покупець:Відкрите акціонерне товариство «VIVA», що є юридичною особою зазаконодавством України, в особі директора І.Ю.Безверхнього, що діє на підставіСтатуту товариства, і вповноваженого представника правління ВАТ 1.1. Сіманько,що діє на підставі довіреності правління № 10 від 15 квітня 2005р., уклаликонтракт на таких умовах:
1. Предметконтракту
1.1. Продавецьпродає, а Покупець купує товар, зазначений у специфікації (Додаток № 1), насуму 100 000 доларів США з додержанням умов цього контракту.
1.2. До цінивходять вартість тари, пакування та маркірування.
1.3. Переліктоварів та їх вартість можуть бути змінені в межах загальної суми контрактуугодою сторін шляхом внесення змін до специфікації або укладення додатковоїугоди.
2. Термін таумови поставки товару
2.1. Продавецьпоставляє Покупцеві товар, придбаний за цим контрактом, на умовах ІНКОТЕРМС, уредакції 2000 р.: ГСА (франко-перевізник) до станції ДніпропетровськПівденно-Західної залізниці.
2.2. Поставкаповинна бути здійснена протягом 10 днів від дня
відкриттяакредитива.
2.3. Продавецьсповістить Покупця і про відправку товару телефаксом протягом 24 годин з часуйого відвантаження. У цей же термін Продавець надає Покупцеві копіїтоваросупроводжувальних документів та сертифікати згідно з умовамиспецифікації.
2.4. У разіпорушення терміну поставки Продавець сплачує Покупцеві заздалегідь оціненізбитки у розмірі:
— 0,5 % вартостінепоставленого товару за перший тиждень затримки поставки;
— 5 % вартостінепоставленого товару за кожний наступний тиждень, але не більш як 50 %вартості непоставленого товару за весь термін непоставки.
У разі затримкипоставки понад шість тижнів Покупець має право припинити дію цього контрактубез будь-якої компенсації збитків Продавця.
2.5. У разі пошкодженнятовару під час поставки або вияву його недоброякісності чи кількісноїнедопоставки Покупець зобов'язаний по телефаксу сповістити про це Продавця утермін до 48 годин з часу прийняття товару.
Недоброякіснийтовар підлягає заміні Продавцем протягом трьох тижнів, а недопоставкавиправленню в цей же термін.
2.6. Якістьпроданого за цим контрактом товару повинна підтверджуватися сертифікатом якостівиготівника товару.
Товар вважаєтьсязданим Продавцем та прийнятим Покупцем за якістю — згідно з сертифікатом, щододається до товару, а за кількістю — згідно з відвантажувальними документами.
Невідповідністьтовару умовам контракту за якістю повинна підтверджуватися експертизою Покупцяабо державних служб сертифікації. Рекламації подаються у 7-добовий термін.
3. Оплата
3.1. Оплататовару здійснюється згідно з Уніфікованими правилами та звичаями длядокументарних акредитивів (УСР) у редакції 1993 р., публікації Міжнародноїторговельної палати № 500.
У термін до 10днів від дня укладення контракту Покупець відкриває на ім'я Продавцябезвідкличний неподільний акредитив у доларах США на суму контракту, з платежемпроти подання обумовлених контрактом документів.
Акредитивповинен бути підтверджений банком Продавця, і платежі будуть здійснюватисяпроти подання Продавцем таких документів:
— комерційногорахунка;
— дублікатазалізничної накладної;
— сертифікатівякості на весь перелік товарів згідно зі специфікацією.
3.2. Акредитивяк окрема угода повинен містити умови його неподільності.
3.3. Усібанківські видатки на території Покупця сплачує Покупець, а поза територієюПокупця — Продавець.
3.4. У разіпрострочення відкриття акредитива Покупець сплачує Продавцеві 0,5 % від сумиакредитива за весь час прострочення. Він має право припинити дію контракту,якщо таке прострочення перевищило 30 днів.
4. Пакування тамаркування
4.1. Упаковка, уякій відвантажується товар, повинна відповідати встановленим стандартам тазабезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, збереження товару підчас транспортування, перевалок, а також захист товару від атмосферного впливу.
4.2. Усі засобипакування повинні з двох боків мати таке маркування:
Найменування таадреса покупця
Обережно Некантувати
Контракт №_____
Продавець_____________________________________________
Наряд №_____
Транс №_____
Вага брутто
Вага нетто
Нестандартнізасоби пакування не можуть мати місця.
5.Відповідальність та арбітраж
5.1.Відповідальність Продавця та Покупця не може перевищувати межі санкцій,встановлених розділами 2 та 3 контракту. Максимальна відповідальність Продавцяперед Покупцем, що виникає (або пов'язана) з продажем чи використанням товару,доставленого Покупцеві згідно з умовами контракту, не повинна ні за якихобставин перевищувати фактичну суму, сплачену Покупцем Продавцеві законтрактний товар.
5.2. Форс-мажор.Ніяка відповідальність не може мати місце за невиконання контракту, якщо ценевиконання було залежне від обставин, що перебувають поза сферою контролюсторони, що не виконує, а саме: стихійне лихо, воєнні дії, втручання влади наперіод, що починається з моменту письмового повідомлення стороною, що невиконує. Форс-мажор автоматично за цієї умови подовжує термін виконаннязобов'язань за контрактом на шість місяців. По закінченні цього термінубудь-яка зі сторін може припинити дію контракту.
5.3. У разівиникнення спору у зв'язку з цим контрактом сторони передають його на розглядМіжнародного комерційного арбітражного суду Торгово-промислової палати Україниз підпорядкуванням його регламенту та у провадженні українською мовою.
6. Інші умови
6.1. Контрактнабирає чинності з дня його укладення і діє до 15 березня 2006р. Усі усні таписьмові угоди, які мали місце до укладення контракту, з цього часу втрачаютьсилу. Узгодження змін у контракті здійснюється тільки у письмовій формі здопущенням застосування електронних засобів.
6.2. Сторонидомовились про конфіденційність цього контракту та про те, що Покупець не будездійснювати реекспорт одержаного за контрактом без письмової згоди Продавця.
6.4. Контрактскладений англійською та українською мовами у чотирьох автентичних примірниках,по два примірники двома мовами кожній зі сторін.
7. Юридичніадреси, банківські та транспортні реквізити сторін:
Продавець Покупець
03057 м.Київ 50000м. Кривий Ріг
вул. Лермонтова23 вул. Мелешкіна 8
Н.П. Краснов І.Ю.Безверхній
Визначитиосновні напрямки вдосконалення роботи по експорту.
Основні напрямкивдосконалення роботи по експорту передбачає оптимізацію структури експорту,розширення асортименту товарів та послуг, підвищення частки високотехнологічноїпродукції в загальному обсязі, пошук нових ринків збуту. Однак, з огляду нанадто високу імпортозалежність (насамперед енергозалежність) України,досягнення зростання експорту без росту імпорту неможливе. А оскількиторговельні обмеження на імпорт практично вичерпали свої можливості, тоосновним напрямом скорочення імпорту повинно стати зменшення енергоємності ВВПза рахунок інтенсифікації впровадження ресурсозберігаючих технологій [9].
Традиційнооснову українського товарного експорту становить продукція металургійноїпромисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості,агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легкобачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промисловоїпродукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвогонаукового вмісту. ЇЇ виготовлення супроводжується надмірними навантаженнями нанавколишнє середовище. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминучеприведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнароднихкооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкти допоміжного,екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведеннявиваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційнихвидів виробництва у східних областях України, та розвитку експортноговиробництва в її західних та центральних областях. ( Адже основу експортногопотенціалу України становить Донецько-Криворізький регіон. Його головнаспеціалізація – продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорнихметалів, отже енерго- та праце місткі види виробництва)
Вплив політикиобмінного курсу на стан торговельного балансу держави па сучасному етапі доситьобмежений. Отже, спроби форсувати експорт підприємств за допомогою різкоїдевальвації національної валюти за умов несприятливих очікувань, високихполітичних ризиків та інтенсивних потоків короткострокового капіталу можутьпризвести до дестабілізації фінансової системи держави та зламу новостворюванихринкових механізмів.
Визначитиосновні напрямки вдосконалення роботи по імпорту.
Імпорт товарів –це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації навнутрішньому ринку та використання на території країни [10].
Імпортзабезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, доякої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей.
Це зокрема :
— доступ додешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та
інших матеріалівта комплектуючих деталей;
— наповненняринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються нанаціональній території;
— зростанняконкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництвана національній території;
— налагодженнясталих виробничих зв’язків щодо кооперування виробництва з інонаціональнимипартнерами;
— розвитоктехнології завдяки поширенню ввезення науково містких товарів.
Основними видамиукраїнського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси,продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості,вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості,машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.
Основні напрямкивдосконалення роботи по імпорту:
— проведеннярадикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення
заощадливихтехнологій у виробництві та в побуті;
— перехід навикористання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії,супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту, доцільним єпереведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;
— збільшеннярозвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промисловихродовищ;
— поширеннявиробництва на території України тих товарів іноземних марок, якіхарактеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високимпопитом;
— обмеженняввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодихгалузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчаснореформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності;
— запровадженняефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тихіноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;
— розвитокальтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, щомагістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модельнаціональної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”)
— стимулюванняінвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнароднійконкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивнийдефіцит у них фінансових ресурсів.
Списоквикористаної літератури
1. Дідківський М.Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ МиколаДідківський,. — К.: Знання, 2006. — 462 с.
2. Загородній А.Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній,Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.
3. Зовнішньоекономічна діяльністьпідприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк,Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-вофінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 579 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльністьпідприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченкота ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.
5. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни від 22.02.1995р. № 135 “Про державне регулювання цін (тарифів) напродукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботиі послуги монопольних утворень”
6 Кириченко О. Менеджментзовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко. — К.:Знання-Прес, 2002. — 382 с.
7. Макогон Ю. Зовнішньоекономічнадіяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков,Сергій Касьянюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.
8. Управління зовнішньоекономічноюдіяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Підзаг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.
9.Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможністькраїн: теорія та механізм реалізації. Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. -275 с.
10. Дахно І.І. Міжнародна торгівля:Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.