ЗМІСТ
ВСТУП
1. Розширення ЄС: основні цілі
2. Етапи розширення ЄС
3. Економічні наслідкирозширення ЄС
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
атомний економічний інтеграція політичний
ВСТУП
На територіїЄвропи єдиними державними утвореннями, порівнянними по розмірах з Євросоюзом,були Західна Римська імперія, Франкська держава, Священна Римська імперія.Протягом останнього ж тисячоріччя Європа була роздроблена. Європейськімислителі намагалися придумати спосіб об'єднати Європу. Ідея створенняСполучених штатів Європи спочатку виникла після Американської революції.
Ця ідея одержаланове життя після Другої світової війни, коли про необхідність її здійсненнязаявив Уїнстон Черчілль, що призвав 19 вересня 1946 у своїй мові в Цюрихськомууніверситеті до створення «Сполучених штатів Європи», аналогічнихСполученим Штатам Америки. Як результат, в 1949 була створена Рада Європи — організація, що існує дотепер (її членом є й Україна). Рада Європи, однак, була(і залишається) чимсь начебто регіонального еквівалента ООН, що зусередила своюдіяльність на проблемах забезпечення прав людини в європейських країнах.
В 1951 ФРН,Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейськеоб'єднання вугілля й стали (ECSC — European Coal and Steel Communіty), метоюякого стало об'єднання європейських ресурсів по виробництву сталі й вугілля,що, по думці його творців, повинне було запобігти черговій війні в Європі.Великобританія відмовилася брати участь у цій організації по міркуванняхнаціонального суверенітету.
З метоюпоглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснувалиЄвропейське економічне співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок) (EEC — EuropeanEconomіc Communіty) і Європейське співтовариство по атомній енергії (Euratom — European Atomіc Energy Communіty). ЄЕС був створений у першу чергу як митний союзшести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг,капіталів і людей. Євратом повинен був сприяти об'єднанню мирних ядернихресурсів цих держав. Найважливішим із цих трьох європейських співтовариств булоЄвропейське економічне співтовариство, так що пізніше (в 1990-і роки) воностало йменуватися просто Європейським співтовариством (EC — EuropeanCommunіty). ЄЕС було засновано Римським договором 1957 року, що набув чинності 1січня 1958. В 1959 членами ЄЕС був створений Європейський парламент — представницький консультативний, а пізніше й законодавчий орган.
Процес розвитку йперетворення цих європейських співтовариств у сучасний Європейський союзвідбувався шляхом одночасної структурної еволюції й інституціональноїтрансформації в більше згуртований блок держав з передачею все більшого числафункцій управління на наднаціональний рівень (так званий процес євроінтеграції,або поглиблення союзу держав), з одного боку, і збільшення числа учасниківєвропейських співтовариств (і пізніше Європейського союзу) з 6 до 27 держав(розширення союзу держав).
1. Розширення ЄС:основні цілі
Перші етапипоглиблення європейської інтеграції характеризувалися тим, що вони протікали навідносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічномусенсі ці країни керувалися принципами досить сильного колективногопротекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленню ЄвропейськихСпівтовариств як одного з найбільш потужних центрів Глобальної економічної системи,перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможних суб'єктівгосподарювання, здатних протистояти почужним американським транснаціональнимкорпораціям. Економічне піднесення Співтовариств створювало передумови і длязміцнення політичних позицій країн-членів, які значно підсилювалися но підсилювалися започаткуваннямформування спільних політичних інститутів, а згодом – і формування спільноїзовнішньої політики та політики безпеки.
Таким чином,прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення їїпервісних цілей створив передумови для територіального розширення ЄвропейськихСпівтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктуваласягеополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху,коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнятохарактеризувати як процесс глобалізації.
Слід такожвідзначити, що минулі етапи розширення відбувалися на більш низьких етапахінтеграції: перший і другий — на стадії існування спільного ринку, завідсутності елементів політичного союзу; третій — на початку переходу доформування єдиного внутрішнього ринку, при лише поставлених цілях формуванняспільної зовнішньої політики; четвертий — вже після утворення єдиноговнутрішнього ринку, але за відсутності економічного та валютного союзу,остаточно сформованих спільної зовнішньої політики та політики безпеки,співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ. П'ятий етап розширення — церозширення, що відбувається безпосередньо на стадії завершення формуванняекономічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формуванняполітичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. І це робить питаннятакого розширення особливо складним — як у політичному, економічному, так і вправовому та процедурному аспектах [3, с. 102].
Таким чином, донового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальнійстадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, атакож значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат бувдосягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процесінтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, щоприєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили дооб'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуваннійого стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювавсячерез компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, якийнавряд чи можна повторити на новому етапі розширення.2. Етапирозширення ЄС
У теорії будь-якаЄвропейська країна може приєднатися до Євросоюзу. Рада ЄС консультується зКомісією і Європарламентом і виносить рішення про початок переговорів по вступу.Рада відхиляє або схвалює заявку тільки одностайно.
Принциповаможливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнанаще Римським договором. У червні 1993р. па засіданні Європейської Ради вКопенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів з числа країнЦентральної Європи — після досягнення ними відповідних критеріїв (отрималиназву «Копенгагенських критеріїв») Щоб одержати схвалення заявки,країна повинна відповідати наступним критеріям:
повинна бути"європейською державою";
повинна дотримуватипринципів свободи, демократії, поваги до прав людини й фундаментальних свобод,верховенства закону.
Для одержаннячленства потрібно наступне:
відповідність Копенгагенськимкритеріям, визнаних Радою в 1993 р.:
стабільністьінститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, людські права,повагу й захист меншин;
існуванняфункціональної ринкової економіки, так само, як і здатності впоратися зконкурентним тиском і ринковими цінами в межах Союзу;
здатністьприйняти зобов'язання членства включаючи прихильність політичним, економічним ігрошово-кредитним цілям союзу.
У грудні 1995року Мадридським саммітом були переглянуті критерії членства, щоб включатиумови для інтеграції держави-члена через відповідне регулювання йогоадміністративних структур: тому що важливо, щоб законодавство Євросоюзувідбивалося в національному законодавстві, важливо, щоб переглянуте національнезаконодавство здійснювалося ефективно через відповідні адміністративні й судовіструктури.
Перш ніж країнаподасть заявку на вступ, вона звичайно повинна підписати угоду про асоційованечленство, щоб допомогти підготувати країну до статусу кандидата й, можливо,члена. Багато країн не задовольняють навіть критеріям, необхідним для того, щобпочати переговори раніше, ніж вони почнуть застосовуватися, тому вони маютьпотребу в довгих роках, щоб підготуватися до процесу. Угода про асоційованечленство допомагає підготуватися до цього першого кроку. У випадку із ЗахіднимиБалканами спеціальний процес, Стабілізаційний і Асоціативний процес існують длятого, щоб не вступати в протиріччя з обставинами. Коли країна офіційно запитує прочленство, Рада просить Комісію висловити думки щодо готовності країни початипереговори. Рада може прийняти або відхилити думка Комісії. Рада лише развідхилила думку Комісії — у випадку із Грецією, коли Комісія відговорювала Радувід вступних переговорів. Якщо рада вирішує відкрити переговори, починаєтьсяпроцес перевірки. Це процес, протягом якого ЄС і країна-кандидат досліджуютьсвої закони й закони ЄС, визначаючи існуючі розходження. Після цього Радарекомендує почати переговори відносно «глав» закону, коли вирішує, щоє досить точок співробітництва для конструктивних переговорів. Переговоризвичайно полягають у тім, що держава-кандидат намагається переконати ЄС, що їїзакони й адміністративне управління є досить розвинені, щоб виконуватиЄвропейські вимоги, що може здійснюватися, політичний процес властивий державам-членам[4, с. 170].
9 жовтня 2002Європейська комісія рекомендувала 10 держав-кандидатів на вступ у ЄС в 2004:Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Кіпр,Мальту. Населення цих 10 країн склало близько 75 млн.; їх спільний ВВП по ППС (Паритеткупівельної спроможності) — приблизно 840 млрд. доларів США, приблизно рівнийВВП Іспанії.
Це розширення ЄСможна назвати одним із самих амбіційних проектів ЄС на теперішній час.Необхідність такого кроку була продиктована бажанням підвести риску підроз'єднанням Європи, що відбувались із моменту закінчення Другої світовоївійни, і міцно прив'язати до Заходу країни Східної Європи, щоб не допуститиїхнього відкоту назад до комуністичних методів правління.
Кіпр буввключений у цей список, оскільки на цьому наполягла Греція, що у противномувипадку загрожувала накласти вето на весь план в цілому.
По завершенніпереговорів між «старими» і майбутніми «новими» членами ЄСпозитивне остаточне рішення було оголошено 13 грудня 2002. Європейськийпарламент затвердив рішення 9 квітня 2003.
16 квітня 2003 вАфінах 15 «старими» і 10 «новими» членами ЄС був підписанийДоговір про приєднання. В 2003 у дев'яти державах (за винятком Кіпру) булипроведені референдуми, а потім підписаний Договір був ратифікованийпарламентами [5, с. 77].
1 травня 2004Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр,Мальта стали членам Євросоюзу. Вступ Кіпру в ЄС відбулося після референдуму, щопроводився одночасно в обох частинах острова, і в той час як населенняневизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру здебільшого проголосувало за реінтеграціюострова в єдину державу, процес об'єднання був заблокований саме грецькоюстороною, у підсумку вступив у ЄС поодинці.
Таблиця 1. Етапирозширення ЄСРік Країна Загальна кількість членів 25 березня 1957 Бельгія, Германія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція 6 1 січня 1973 Великобританія, Данія, Ірландія 9 1 січня 1981 Греція 10 1 січня 1986 Іспанія, Португалія 12 1 січня 1995 Австрія, Фінляндія, Швеція 15 1 травня 2004 Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія 25 1 січня 2007 Болгарія, Румунія 27
Після приєднаннядо ЄС десяти нових країн, рівень економічного розвитку яких помітно нижчесередньоєвропейського, лідери Євросоюзу виявилися в положенні, коли основнийвантаж бюджетних витрат на соціальну сферу, дотації сільському господарству йт.д. лягає саме на них. У той же час ці країни не бажають збільшувати часткувідрахувань у загальносоюзний бюджет понад затвердженого документами ЄС рівня в1 % ВВП.
Друга проблемаполягає в тому, що після розширення Євросоюзу менш ефективним виявився принцип,що діяв дотепер, прийняття найважливіших рішень консенсусом. На референдумах уФранції й у Нідерландах в 2005 проект єдиної Конституції ЄС був відхилений, івесь Євросоюз як і раніше жив по цілому ряду основних договорів.
1 січня 2007 рокувідбулося чергове розширення Євросоюзу — входження в нього Болгарії й Румунії.Євросоюз колись попереджав ці країни, що Румунія й Болгарія повинні ще чималозробити в області боротьби з корупцією й реформування законодавства. У цихпитаннях Румунія, на думку європейських чиновників, відставала, зберігаючипережитки соціалізму в структурі економіки й не відповідаючи стандартам ЄС [3].
17 грудня 2005року офіційний статус кандидата на вступ у ЄС був наданий Македонії.
21 лютого 2005року Європейський союз підписав план дій з Україною. Імовірно, це сталорезультатом того, що до влади в Україні прийшли сили, зовнішньополітичнастратегія яких спрямована на вступ у Євросоюз. У той же час, на думкукерівництва ЄС, про повноправне членство України в Євросоюзі поки говорити не варто,тому що новій владі необхідно зробити дуже багато, щоб довести, що на Українііснує повноцінна демократія, що відповідає світовим стандартам, і провестиполітичні, економічні й соціальні реформи. Однак після обрання президентом В.Ф.Януковича, позиція Євросоюзу дещо змінилася в сторону покращення відносин уформаті співпраці на рівні міжурядових комісій тощо.
Подальшерозширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейськоїдемократичної країни з вільним ринком, що має бажання й можливості дляприведення законодавства у відповідність із правом ЄС. З моменту існуванняЄвросоюзу як Європейського об'єднання вугілля й стали в 1952 році минулірозширення збільшили число країн-учасників із шести до двадцяти семи. Умовивступу включені в Копенгагенські критерії, погоджені в 1992 році й закріплені вМаастрихтському договорі (стаття 49), були розширені та переглянуті в 2005роках. Головне питання – чи є країна європейської – визначається політичноюоцінкою, проведеної інститутами ЄС. Все інше залежить від геополітичнихпроцесів Європи.
У даний моменттри країни мають статус кандидата: Хорватія (подала заявку в 2003 році),Македонія (в 2004) і Туреччина (в 1987), при цьому Македонія ще не початкупереговорів по приєднанню. Інші держави Західних Балкан підписали Угоду простабілізацію й асоціацію, що вже набула чинності для Албанії, Хорватії йМакедонії і яке звичайно передує подачі заявки на членство. Чорногорія, Албаніяй Сербія також подали заявку в грудні 2008, квітні 2009 і грудні 2009відповідно, але Європейська комісія ще не винесла по них рішень.
Правляча партіяІсландії підтримала проведення загальнонаціонального референдуму по питаннюприєднання й у липні 2009 року подала заявку на вступ. Даний крок іде врозрізіз традиційним скептицизмом Ісландії із приводу приєднання до ЄС, і результатреферендуму залежить великою мірою від того, чи зможе уряд переконати своїхгромадян у необхідності приєднання. Очікується, що переговори про приєднання (увипадку їхнього схвалення) завершаться відносно швидко, оскільки право Ісландіївже включає більшу частину законодавства ЄС через договори ЄЕЗ і Шенгенськуугоду.
У випадку СхідноїЄвропи Хізер Грейбб, представник Центру європейських реформ, сказала:«Білорусія занадто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україна занадтовелика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їхнє потенційне членствонайближчим часом» [5, c. 91].
Проте, всі країниСхідного партнерства в тому або іншому ступені виявили цікавість до вступу в ЄСу довгостроковій перспективі.
За заявоюкомісара ЄС із питань розширення Оллі Рена, Ісландія й Хорватія можуть вступитив ЄС в 2011 році.3. Економічнінаслідки розширення ЄС
Економічнаефективність варіюється від держави до держави. Пакт про стабільність і рістрегулює фінансово-бюджетну політику з Європейським союзом. Він поширюється навсі держави-члени, з конкретними правилами, які застосовуються відносно членів,які передбачають, що дефіцит бюджету кожної держави не повинен перевищувати 3%ВВП і державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП. Проте, багато великихучасників розраховують свій майбутній бюджет з дефіцитом значно перевищуючим3%, і країни Європи у цілому мають борг, що перевищує 60%.
У таблиці, щонижче приводиться, інформація про держави-членах Європейського союзу,упорядкована відповідно до розміру їхньої економіки.
Дані по ВВП,щорічній зміні ВВП, ВВП на душу населення й інфляції, по оцінці МВФ, на травень2008 року.
Таблиця 2.Економічні показники розвитку країн-членів ЄСКраїни члени ВВП ВВП на душу населення по ППС $ Інфляція, % Безробіття % млрд. дол. % від ВВП ЄС Європейський союз 18,493.0 100.0% 30,393 3.7 8.9 Германія 3,653.3 19.8% 35,441 2.8 7.7 Франція 2,843.1 15.4% 34,208 3.2 9.3 Великобританія 2,833.2 15.3% 36,522 3.6 7.2* Італія 2,330.0 12.6% 30,58 3.5 7.4** Іспанія 1,622.5 8.8% 30,62 4.1 18.7 Нідерланди 862.9 4.7% 40,431 2.2 3.2 Бельгія 507.1 2.7% 36,235 4.5 8.2 Швеція 502.5 2.7% 37,245 3.3 8.9 Польща 450.6 2.4% 17,481 4.2 8.1 Австрія 418.7 2.3% 39,634 3.2 4.3 Греція 361.6 2.0% 30,534 4.2 8.7** Данія 349.2 1.9% 37,265 3.6 5.7 Ірландія 290.7 1.6% 42,539 3.1 11.7 Фінляндія 273.1 1.5% 36,217 3.9 8.1 Португалія 248.9 1.3% 22,189 2.7 9.3 Чехія 211.7 1.1% 25,395 6.3 6.1 Румунія 187.9 1.0% 12,579 7.9 6.2** Угорщина 155.2 0.8% 19,499 6.0 10.2 Словакія 88.9 0.5% 22,04 3.9 11.1 Люксембург 57.0 0.3% 82,306 4.1 6.4 Словенія 53.3 0.3% 29,472 5.5 5.9 Болгарія 49.3 0.3% 12,34 12.0 6.5 Литва 48.1 0.3% 18,945 11.1 14.3 Латвія 35.8 0.2% 17,071 15.3 16.3 Естонія 25.4 0.1% 20,259 10.6 15.6 Кіпр 24.5 0.1% 29,829 4.4 5.3 Мальта 8.4 0.1% 23,76 4.7 7.1
Частка ЄС усвітовому валовому продукті (МВП) стабільно становить приблизно одну п'ятучастину. Темпи росту ВВП, великі в нових державах-членах, у цей час упали черезмлявий ріст у Франції, Італії й Португалії [4, с. 202]. Дванадцять нових держав-членів ізЦентральної й Східної Європи, мають більше високий середній відсоток росту, ніжїхні західноєвропейські партнери. Зокрема, країни Балтії домоглися стрімкогозростання ВВП, у Латвії він становить до 11%, що на рівні світового лідераКитаю, чий середній показник дорівнює 9% за останні 25 років. Причини такогомасового росту полягають у проведенні державою стабільної грошово-кредитноїполітики, експортно-орієнтованої політики, торгівлі, низкій фіксованій податковійставці й використанні порівняно дешевої робочої сили. За останній рік (2008), уРумунії був найбільший приріст ВВП серед всіх держав ЄС. Поточна карта росту ВВП у ЄС найбільшконтрастна по регіонах, де сильні економіки страждають від стагнації, у той часяк у нових державах-членах спостерігається стійкий економічний ріст. У цілому ж вплив ЄС27 на збільшеннявалового світового продукту скорочується у зв'язку з появою економічних держав,таких як Китай, Індія й Бразилія. У середньостроковій і довгостроковійперспективі, ЄС буде шукати шляхи для збільшення темпів росту ВВП у країнахцентральної Європи, таких як Франція, Німеччина й Італія й стабілізації росту внових країнах Центральної й Східної Європи для забезпечення стійкогоекономічного процвітання.
ВИСНОВКИ
Хорватіярозпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзузаявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заявка про вступнадійшла 21 лютого 2003 р.).
З 14 квітня 1987р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidatecountry) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, колиу Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговорирозпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступТуреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні іекономічні реформи. Інша проблема те, що лише 3 % території Туреччини належитьдо Європейського континенту, хоча формально, відповідно до Копенгагськихкритеріїв географічних вимог немає.
РеспублікаМакедонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.
Норвегія,Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ доЄвропейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативнірезультати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак цікраїни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.
Албанія, Боснія іГерцеговина, Чорногорія, Сербія офіційно визнані потенційними кандидатами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. СiденкоВ.Р. Прорив в Європу // Політика і час, 2009, № 8. – С. 23.
2. Орієнтир,інформаційний додаток. // Урядовий кур''єр, 2008, № 10. – С. 54
3. Право ЕС,Энтин Ю. – М, 2009. – 624с.
4. Правоевропейских сообществ. – М., 2009. – 540 с.
5. Українана роздоріжжі. За редакцією Л. Хоффманна. К.: Фенікс, 2008. – 212 с.