--PAGE_BREAK--Початок менструальної функції в обох групах не відрізнявся і в середньому складав 12-15 років. У більшості обстежених регулярний менстру-альний цикл встановився відразу. Щодо початку статевого життя, то у жінок основної групи він складав 15,8±1,3 роки, в той час як в контрольній групі даний показник становив 18,6±1,4 роки. Дані показники свідчать, що жінки основної групи, тобто ті, що мали сифіліс в анамнезі, достатньо рано розпочали статеве життя, що могло спричинити їх інфікування, в тому числі і сифілісом.
У ході досліджень були проаналізовані особливості репродуктивної функції жінок даних груп. Звертає на себе увагу суттєво високий рівень самовільних абортів (15,0% у жінок основної групи та у 11,67% жінок контрольної групи практично здорових вагітних). Передчасні пологи ми спостерігали в анамнезі у основній групі у 20,0% жінок і у контрольній групі у 11,67% жінок.
Частіше всього в анамнезі мали місце запальні процеси репродуктивної системи (35,0% у жінок основної групи та 26,66% у жінок контрольної групи), патологічні зміни шийки матки (30,0% у жінок основної та 10,0% у жінок контрольної групи). Проліферативні процеси матки були у 13,33% вагітних основної групи та у 5,0% вагітних контрольної групи, перенесені гінекологічні операції – у 5,0% жінок основної групи та у 6,66% жінок контрольної групи.
Щодо перебігу вагітності у досліджуваних жінок, то анемія вагітних мала місце у 30,0% у вагітних основної групи та 8,33% у вагітних контрольної групи, загроза переривання вагітності у 21,67% вагітних основної групи та 1,67% вагітних контрольної групи, плацентарна недостатність – у 25,0% жінок основної групи та у 3,33% вагітних контрольної групи, ЗВУР – у 18,33% вагітних жінок основної групи та в жодному випадку в контрольній групі практично здорових жінок. Токсикоз 1-ї половини вагітності зустрічався у 15,0% в основній групі жінок із сифілісом в анамнезі та у 3,33% в контрольній групі. Маловоддя було діагностовано у 5,0% вагітних основної групи та у 1,67% вагітних контрольної групи, багатоводдя – у 8,33% жінок основної групи та у 1,67% жінок контрольної групи. Прееклампсія була діагностована у 11,67% вагітних основної групи та у 5,0% вагітних контрольної групи. Також ми спостерігали пієлонефрит вагітних у 6,67% жінок основної групи та у 1,67% вагітних контрольної групи.
За даними КТГ у плодів обстежуваних жінок із сифілітичною інфекцією в анамнезі часто відмічається внутрішньоутробне страждання плода. При аналізі базального ритму у вагітних основної групи ми виявили порушення частоти серцевих скорочень у 6 (10,0%) вагітних і у 3 (5,0%) жінок контрольної групи. Найбільш характерною патологічною ознакою була тахікардія від 161 до 181 скорочення за хвилину і більше, яка була відмічена в 4 (6,67%) спостережень у жінок основної групи і у 2 (3,33%) вагітних контрольної групи. Брадикардія (нижче ніж 110 серцевих скорочень за хвилину) визначена у 2 (3,33%) вагітних основної групи та у жодної з вагітних контрольної групи.
При проведенні комплексної доплерографічної оцінки стану матково-плацентарного та фетоплацентарного кровообігу у досліджуваній групі вагітних в 7(11,67%) жінок основної групи були виявлені геодинамічні порушення, у жінок контрольної групи – в 3(5,0%) випадків.
При аналізі перебігу пологів встановлено, що передчасне і раннє вилиття навколоплідних вод мало місце 33,33% у жінок основної групи та 6,67% у вагітних контрольної групи, передчасні пологи у 10,0% жінок основної групи та у 3,33% жінок контрольної групи, аномалії скорочувальної діяльності матки у 11,67% в основній групі та 3,33% у жінок контрольної групи, дефект посліду відмічено в 10,0% жінок основної групи та 1,67% жінок контрольної групи. Кровотечі у ІІІ-у періоді пологів відмічались у 11,67% породіль основної групи та у 3,33% вагітних контрольної групи. Родовий травматизм – у 6,67% жінок основної групи та у 3,33% жінок контрольної групи. У 1-ї вагітної основної групи було передчасне відшарування плаценти (1,67%).
В післяпологовому періоді у жінок основної та контрольної групи діагностовано наступні ускладнення: післяпологовий ендометрит спостерігався у трьох жінок основної групи (5,0%) та у жодному випадку в жінок контрольної групи. Анемія – у 8,83% жінок основної групи та 1,67% жінок контрольної групи. Лохіометра була у 8,33% вагітних із сифілісом в анамнезі основної групи та у 1,67% вагітних контрольної групи. Післяпологовий період ускладнився розходженням швів після оперативних втручань у 5,0% жінок основної групи.
Щодо новонароджених, то нами встановлено значно більшу кількість розладів ЦНС у новонароджених жінок основної групи — 11,67% у дітей основної групи та 8,33% у дітей контрольної групи. Двоє дітей (3,33%) у жінок основної групи були незрілими.
Для вивчення функціонального стану системи мати-плацента-плід у вагітних досліджуваних груп нами досліджено вміст гормонів у сироватці крові в терміні вагітності 30 тижнів. У групі вагітних з фізіологічним перебігом вагітності рівень прогестерону становив 620,45±32,19 нмоль/л. У групі вагітних з плацентарною недостатністю ми виявили статистично достовірні (р
Однак, крім гормональної функції, однією з важливих функцій плаценти є синтез великої кількості біологічно активних речовин білкової природи. У вагітних основної групи ми виявили статистично достовірне (р
При вивченні імунологічного статусу встановлено, що у вагітних з сифілісом в анамнезі показники CD4+ клітин до початку лікування були понижені (р
При дослідженні вмісту цитокінів (таблиця 1) встановлено суттєву різницю у вмісті прозапальних цитокінів IL-1b (26,8±1,7 пкг/мл у контрольній групі та 109,4±12,8 пкг/мл у основній групі), IL-6 (22,3±2,0 пкг/мл у контрольній групі та 97,3±7,4 пкг/мл у основній групі) та TNFα (11,5±0,9 пкг/мл у контрольній групі та 87,5±14,0 пкг/мл у основній групі).
Таблиця 1
Вміст цитокінів у жінок досліджуваних груп
Досліджувані
цитокіни
Середні значення цитокінів (пкг/мл)
Контрольна група
(n=60)
Основна група
(n=60)
IL-1b
IL-6
TNFα
26,8±1,7
22,3±2,0
11,5±0,9
109,4±12,8
97,3±7,4
87,5±14,0
Примітка. р
Щодо рівня лізоциму сироватки крові, то він (5,92±1,86мг/мл) був достовірно знижений у порівнянні з контрольною групою (9,33±0,54мг/мл). Ще більшу тенденцію до зниження лізоциму в вагітних жінок із сифілісом в анамнезі виявлено нами при дослідженні цервікального слизу. Рівень лізоциму цервікального слизу у контрольній групі становив 11,47±2,05мг/мл і в основній групі – 6,63±0,57мг/мл.
Враховуючи отримані результати: достатньо високий рівень ускладнень під час вагітності та пологів у жінок із сифілісом в анамнезі, значне пригнічення гормональних та імунологічних показників, нами розроблено схему профілактичного лікування жінок зазначеного контингенту. До загальноприйнятого лікування (традиційного) додатково призначали препарати дюфастон, плаценту композітум, коензим композітум, бластомуніл.
Дюфастон – природній гестаген з доведеним імуномодулюючим впливом. Дюфастон забезпечує виражену активацію прогестеронових рецепторів і імунологічні механізми, що забезпечують збереження вагітності.
Плацента композітум – антигомотоксичний препарат, дія якого спрямована на покращення периферичного кровообігу та мікроциркуляції, активацію обмінних процесів в органах і тканинах. Вміст в препараті суїс-органних витяжок, в тому числі з плаценти і гіпофізу, дає можливість нормалізації в цих органах специфічних метаболічних процесів і функцій.
Коензим композітум можна розглядати як „антигомотоксичний вітамін”, що відновлює енергетичні і метаболічні процеси в клітинах через розблокування роботи мультиферментних систем циклу Кребса. Тому, застосування Коензим композитум є важливою ланкою терапії хронічних захворювань, які супроводжуються порушенням нормального метаболізму клітини.
Бластомуніл є сучасним природнім імуномодулятором, що виділений із клітин молочно-кислих бактерій (Lactobacillus delbrueckii) який стимулює клітинний і гуморальний імунітет та активність цитокінів. Препарат підвищує кількість лейкоцитів у периферичній крові при їх зниженому рівні, підсилює фагоцитоз, зменшує рівень імунних комплексів, нормалізує вміст імуноглобулінів класу М та G у сироватці крові, є індуктором інтерферону, інтерлейкіну-1 та інтерлейкіну-2, покращує мікроциркуляцію крові в тканинах, стимулює процеси їх регенерації, має виражену антибактеріальну та противірусну дію.
Застосування запропонованого комплексу препаратів ми аргументували перш за все його патогенетичною дією. Перенесена сифілітична інфекція викликає в організмі жінки значне пригнічення імунної системи, що при настанні вагітності стає ще більш значним. Тривала імуносупресія призводить до порушення імунорегуляторних механізмів в організмі вагітної, перш за все до пригнічення синтезу гормонів та білків фетоплацентарного комплексу, які і забезпечують нормальний перебіг вагітності і пологів. Запропонований комплекс препаратів сприяє покращенню мікроциркуляції та периферичного кровообігу, активізує обмінні процеси в органах та тканинах, сприяє нормалізації специфічних метаболічних процесів і функцій.
В процесі профілактичного лікування ми оцінювали динаміку клінічних симптомів, дані УЗД, кардіотокографії, лабораторні дані, особливості перебігу вагітності і пологів. Крім цього оцінювали показники імунного статусу та дані кольпоцитології.
Призначення запропонованої схеми лікування у жінок із загрозою переривання вагітності сприяло більш стрімкому регресу клінічної симптоматики. У середньому клінічна картина нормалізувалась на 2-3 доби раніше, ніж при базовій терапії.
У жінок з сифілітичною інфекцією, як вказувалось раніше, часто мала місце плацентарна недостатність – втричі частіше у пацієнток І-ї групи порівняно з ІІ-ю групою. Доповнення комплексної терапії жінкам із сифілісом в анамнезі запропонованими нами препаратами дозволило знизити частоту розвитку прееклампсії більш ніж у два рази. Передчасне вилиття навколоплідних вод спостерігалося втричі частіше в І-й групі порівняно з ІІ-ю групою. Таке ускладнення як багатоводдя спостерігалось вдвічі частіше при традиційному лікуванні вагітних жінок із сифілісом в анамнезі порівняно з ІІ-ю групою. Маловоддя спостерігалося також вдвічі рідше у жінок, пролікованих за запропонованою нами схемою лікування.
Як свідчать проведені нами дослідження, у багатьох вагітних жінок з досліджуваних груп (І-ї групи і ІІ-ї групи) до початку лікування стан плодів за даними кардіотокографічного дослідження був незадовільний. Після проведеного лікування ми відмітили покращення стану плода в І-й групі і в ІІ-й групі – значну різницю показників: вдвічі частіше діагностувалась 5-бальна КТГ-оцінка однаково часто спостерігалась 4-бальна КТГ, в чотири рази рідше – 3-бальна, і в жодного з плодів не було двох та однобальної оцінки стану плода.
Також ми відмітили позитивний вплив запропонованого нами лікування на стан плода, що оцінювалось по ряду показників УЗД. Вдвічі рідше у групі ІІ спостерігалося багатоводдя (13,33% у групі І та 6,67% в групі ІІ) та маловоддя ( 6,67% у групі І і 3,33% у групі ІІ). Затримка розвитку плода по симетричному варіанту діагностувалась втричі рідше у жінок групи ІІ (10,0% у групі І та 3,33% у групі ІІ), а затримка розвитку плода по симетричному варіанту – вдвічі рідше у групі ІІ (13,33% у групі І та 6,67% у групі ІІ). Меконій у водах спостерігався у 10,0% випадків у групі І та в 6,67% вагітних у групі ІІ. Нерівномірне стовщення плаценти діагностували у 10,0% вагітних групи І і у 3,33% групи ІІ. Передчасне дозрівання плаценти було у 16,67% у групі І та у 13,33% у групі ІІ і в одному випадку у групі І при УЗД- обстежені було виявлено амніотичні синехії.
За даними кольпоцитологічних досліджень, у жінок групи ІІ мало місце зменшення кількості проміжних клітин у порівнянні з групою І, з прогресуванням вагітності спостерігається поступове зменшення кількості поверхневих клітин та КІ.
Ефективність запропонованого комплексного лікування вивчалась нами також шляхом дослідження субпопуляційного вмісту лімфоцитів. Проведені дослідження показали, що у жінок із сифілісом в анамнезі показники CD4+ лімфоцитів до початку лікування були значно пониженими. Так у групі І, яка отримувала базову терапію цей показник становив 28,21±0,78%, а в групі ІІ він становив 27,92±1,34%. Після лікування даний показник становив 32,14±3,56% у групі І та 43,12±2,95% в групі ІІ.
Показники CD8+ клітин на момент первинного обстеження в групах дослідження І та ІІ становили 29,20±2,65% у групі І та 27,15±1,67% в групі ІІ. Суттєвого впливу на рівень даної субпопуляції лімфоцитів препарати базового лікування не чинили і склали у групі І — 30,18±4,04%. В групі ІІ відмічено більш істотні позитивні зміни – 33,35±1,23%.
Показник CD56+(NK) клітин на момент первинного обстеження становив 12,34±0,25% у групі І та 11,06±2,15% в групі ІІ. Після лікування у групі І він майже не змінився і становив 12,74±2,02%, а в групі ІІ зріс до 14,15±0,59%.
На момент завершення лікування рівень CD3+ у пацієнток групи ІІ становив 65,02±3,07%, а рівень CD3+ на початок лікування – 58,32±2,45%. Таке зростання показників CD3+ клітин в групі ІІ дослідження є позитивним свідченням ефективності проведеного лікування.
Проведені нами дослідження показали, що в жінок при сифілітичній інфекції показники CD24+(ІПО24+) лімфоцитів до початку лікування були значно пониженими (14,82±1,05% у групі І та 13,15±0,97% в групі ІІ). Після лікування вміст лімфоцитів у групі І зменшився до 12,55±1,57%, а в групі ІІ зріс до 16,05±3,14%.
Показник CD150+(ІПО3+) клітин до лікування був таким: у групі І він склав 4,25±0,43% і в групі ІІ – 3,88±0,46%. Після лікування в групі І ми відмітили тенденцію до зниження цього показника – 3,97±0,05%, а в групі ІІ, пролікованій за запропонованою нами схемою, показник CD150+(ІПО3+) зріс до 6,24±1,29%.
продолжение
--PAGE_BREAK--