УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

Світлиця прибрана рушниками, вишиванками.

На стіні мисник з посудом.

Стіл покритий скатертиною, на столі барвінок, шишки, гільце, коровай, гаптовані паперові квіти.

Ведучий: Шановні гості, друзі, діти, проходьте в нашу світлицю. Всім, чим багаті, вітаємо вас!

Ведуча: Любі гості! За столи сідайте, уважно до всього прислухайтесь. Що побачите, почуєте – на вус усе мотайте.

Ведучий: Сьогодні у нас весілля. То просимо не сумувати, а разом з нами веселитися і співати.

Ведуча: А якщо прийдеться, то й потанцювати (пританцьовує).

Всі сідають за стіл. По одну сторону гості молодої, по другу – молодого, а посередині гості. Ведучий і ведуча сідають за окремий стіл.

Звучить пісня: Зеленеє жито, зеленеє.

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

Зеленеє жито, зеленеє.

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито на лану,

Хорошії гості до ладу.

Зеленеє жито, зеленеє.

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес.

За столом зібрався рід наш увесь!

Ведучий: Як гарно, що зібралися ми в цій світлиці: і юнаки-парубки, дівчата й молодиці.

Ведуча: То ж поведемо сьогодні мову про народне українське весілля.

Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала:

Коси до п’ят,

Дівка до гряд.

Косам – стрічечки,

Дівці – женишки.

Підростала доня. Підростали коси. Мила мама донеччині коси: світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли; темні – шавлією і м’ятою, щоб пахли загадково і звабно; любистком – щоб хлопців чарувати.

Виростали дівчата. Кожна дівчина наречена повинна мати придане, яке вона готувала разом з матір’ю. Батько допомагав грошима. Придане: скриня та худоба. В скриню входили такі речі, як одяг, скатерті, рушники, постіль. По приданому судили, чи роботяща молода, чи багата. Посли жениха – старости, з ним чи без нього, укладали попередньо угоду про шлюб з батьками нареченої. Старости були спритні, моторні і поважні люди.

СЦЕНА СВАТАННЯ

Стукають в двері старости тричі.

Мати: Ой лишенько! Оце вже старости! Сідай, старий! Ми з тобою, як голуб з голубкою! Уляно, Уляно! Йди піч колупай: старости вже прийшли. Починай, старий!

Батько: Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте.

Старости з хлібиною: Дозвольте поклониться, честь віддать і добрим словом прислужиться. Послухайте нас, а після буде від вас приказ. Коли наше слово не в прийом, так ми й проч пойдьом. А що ми без худої науки, так вот вам хліб святой у руки (подає хліб, батько приймає).

Батько: Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо.

Староста: Де ми не ходили, де ми не бували, і оце аж до вас завітали! Багато доріг ми пройшли, і до вашого дому дійшли. Кажуть у вас є толі птиця, чи гарна куниця, чи красна дівиця?

Ось ми й розсуждаєм: красная дівиця у вас, а князь наш, тут її і получить желаєм. На етой мовє будьте усі здорові. Нашому слову конець, а ви дайте дєлу вінець.

Батько: Хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куницю, чи красну дівицю, так ми вас пов’яжемо. Чи не так, жінко?

Мати: Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Батько: Дочко, а годі піч колупати, іди старостів зустрічати.

Молода пов’язує рушниками старостів, а молодого хусткою красивою, вони сідають за стіл.

Староста ( кланяється): Спасибі батюшці і матушці, що свого дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасибі молодой, що рано вставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала.

Ведучий: Після сватання відбувалися умовини (розглядини, домовини), родичі нареченої приходили до жениха, знайомилися з його умовами, господарством, щоб бути спокійними за добробут майбутньої сім’ї.

Ведуча: Потім були заручини в супроводі пісень в урочистій обстановці, в присутності всіх родичів нареченої і жениха. Заручини ніби скріплювали договір про весілля, домовлялися тут про матеріальні витрати. Готувалося гільце – гілка, прикрашена стрічками, квітами. (Підходить до гільця) У короваї така гілка ставилася на столі і стояла на протязі всього весілля.

Ми гільце вили,

У хліб устромили,

Щоб було на столі повно,

Щоб нашим молодим гарно.

Гільце символізувало незайманість, красу, свободу, молодість. А гільце – різки ставили окремо в святому кутку, ним потім частували всіх запрошених, і вручали також шишки.

Разом з гільцем виготовляли маленьку квітку, яку старша дружка пришивала молодому до шапки (старший дружка подає молодому шапку з квіткою).

Ведучий: Невід’ємною частиною обряду був і коровай, прикрашений стрічками, свічками, калиною.

Жіночки-коровайночки хороший коровай убгали, всередину місяць клали, а довкола зіроньками з райськими пташеньками.

Коровай символізував достаток, багатство сім’ї, в нього клали гроші на щастя. Кому вони дістануться, той буде головувати в родині.

Ніхто не вгадає,

Що в нашому короваї:

І мука пшенична,

І вода кринична,

І сім кіп яєчок.

Рости, короваю, на столі широкий,

А в печі високий,

Бо в Уляни рід великий,

То щоб стало обдарити.

Молода підходить до матері: благослови, мати, вийти з цеї хати, село обходити, усіх обпросити!

Мати благословляє, молода з дружками йде до гостей, вона – перша, за нею старша дружка, а потім останні.

Молода: просили батько, просили мати і я прошу, на хліб, на сіль, на весілля. (Старша дружка дає калач і молода кладе його на стіл, вони повертаються до своїх місць, а дружки співають:

Всі дороги обходила,

Слізоньки не вронила.

Як на батьків двір зійшла,

То й стала – заплакала,

Ворогам залаяла.

Не так ворогонькові,

Як мому батенькові,

Що він мене не жалує,

Молоду заміж дає!

Ведуча: З такими словами обходили всіх родичів і знайомих, кликали на весілля. А перед весіллям проводили дівич – вечір. Приходили подруги, наряджали гільце, плели дівчата віночки, квіти робили, пісню співали:

У городі зілля,

За городом зілля.

У цім домі, що на рогу,

Зачинаєм весілля.

Ой вінку, вінку, зелений барвінку,

Наробив ти мені жалю.

Свою матусю, свою рідную

Навіки покидаю.

Молода схиляє голову біля матері.

Ведучий: На наступний день готували під вінець. Співали пісню:

Ой розплітай, брате, косу розплітай!

Тільки мою головоньку не торкай!

Ой, бо моя головонька слабая,

А я твоя сестриця рідная.

Дівчина-наречена, якій мати одягає з подругами вінок, кланяється всім по черзі, а дівчата співають пісню:

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю я батька, кланяюсь я.

Кланяюсь тобі, батьку,

Що довів мене до порядку,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю я мамку, кланяюсь я.

Кланяюсь тобі, мамко,

Що будила мене ранком,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю я бабку, кланяюсь я.

Кланяюсь тобі, бабко,

Що чесала косу гладко,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю я сестру, кланяюсь я.

Кланяюсь тобі, сестро,

Що навчила косу плести,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю я брата, кланяюсь я.

Кланяюсь тобі, брате,

Що водив хлопців до хати,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю пороги, кланяюсь я.

Кланяюсь вам, пороги,

Що збивали хлопцям ноги,

Більше не будуть, не будуть.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю віконця, кланяюсь я.

Кланяюсь вам, віконця,

Що запрошували сонце,

Більше не будуть, не будуть.

Куди б я не ходила, де б я не була,

Маю ворота, кланяюсь я.

Кланяюсь вам, ворота,

Що ходила хлопців рота,

Більше не будуть, не будуть.

Ведуча: А в цей молодий збирався їхати за молодою із своїми боярами. Його виводила до воріт мати у вивернутому вовною наверх кожуху, обсипала сина зерном, хмелем, дрібними грішми, що означало побажання успіхів, багатства.

Свати (від молодого від порогу):

Ой зеленая рутонька,

А чорненьке насіння.

Ой скажіть, скажіть, добрі люди,

В котрій хаті весілля.

Дружки (від молодої):

А в тій хаті весілля,

Що заметене подвір’я.

Ой там стояла дівка молода,

Квітками уквітчана.

Свати-старости (від молодого):

Пусти, пусти в хату,

Тут нас не багато:

Два бояри з кіньми,

Два братики рідні,

Свахи й світилочки,

Вся наша родиночка.

Ведучий: Молодий повинен був відкупитися від переймів. І його впускали в хату нареченої-молодої не зразу, а спочатку викуп, немов бійка, аж тільки після цього жених разом з боярами заходив до молодої у хату. Наречену ховали, а молодий шукав, а знайшовши, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга і гладенька), просили батьків їх благословити.

Батько знімав з божниці ікону спасителя, мати-Богородиці, тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: “Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки.”

Ведуча: Потім молодята йшли в церкву вінчатися.

Благослови, Боже, і отець, і мати,

своєму дитяти під вінець ставати

та з судженим шлюб їй узяти!

За ними з піснями рушали всі. А повернувшись, їх знову зустрічали батьки з хлібом і сіллю на рушнику у молодого, мати обсипала молодих (які стояли на кожуху) і всіх збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були):

Сиплю на вас жито,

Щоб довго вам жити,

Ще й пшениця яру,

Щоб ви горя не знали.

Сиплю на вас просо,

Щоб в сім’ї добре жилося.

Сиплю на вас овес,

Щоб вами гордився рід увесь.

Потім заводили в хату молодих, садовили на вивернутий кожух під божницею. По праву руку від молодого – його рід, по ліву від молодої – її рід.

Дружки проводять і садовлять молодих за стіл.

За горою чорна хмара,

А за столом гарная пара.

Добре ми зробили,

Що їх разом посадили.

Ведучий: А потім починалося частування, співали пісень про те, що “борщ укипів на льоду”, “для каші з помийниі воду брали”, “курку чи гуску непатраними давали”.

Висміювали бояр за ненажерливість (півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки), співали “їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню – дівкм на вечерю”, у дружок зуби з редьки, у них кісточки торохтять, свати – убогі, свахи – сороки.

Теща: Зятю ти мій милий, хороший,

Десь у мене закопані гроші.

Будеш мою дочку любити,

Будеш тії гроші лічити.

Свекруха: Слава богу, сина оженила.

Слава богу, невістки діждала.

Я не буду печі палити,

Я не буду їсти варити,

Я не буду шити й плести,

Тільки буду порядочок вести.

Ведучий: А потім починалося дарування: матерям – очіпки або чоботи, батькам – шапки, сестрам – черевички, братам – пояси, гостям – хустки, стрічки. А молодятам все необхідне в господарстві – гроші, речі, птицю, телят, поросят…

Дарю золото й серебро, щоб завжди було в сім’ї добро!

Дарю мішечок зерна, щоб ніколи не була одна!

Дарю мішечок часнику, щоб любилися до смаку!

Дарю мішечок кислиць, щоб не бігав до других молодиць!

Дарю пуд проса, щоб не ходила по морозі боса!

Дарю мішечок цибулі, щоб не давала свекрусі дулі!

Дарю мішечок жита, щоб ніколи не була бита!

Дарю вам два п’ятака, щоб родився син і дочка!

Дарю коробку леденців, щоб не любила чужих молодців!

Дарю наволочки і кусочок глини, щоб ви діждали діточок, а нас позвали на хрестини!

Дарю вам скатертину на чотири кінці, щоб у вас були хлопці – і всі молодці!

Дарю вам гроші на мило, щоб жилося мило!

Дарю вам мідні, щоб не були бідні!

Ведуча: Після обдарування – найдраматичніший обряд – розплітання коси і покривання голови молодої (свекруха розплітає і покриває голову хустиною).

Звучить пісня “Прощання з подругами” і танець – хоровод молодої з іншими дівчатами. Котрій дістанеться віночок, тій черга заміж іти.

Горіла сосна, палала,

Під ней дівчина стояла,

Під ней дівчина стояла,

Русяві коси чесала.

До них так ніжно шептала:

Ой коси, коси ви мої,

Довго служили ви мені.

Більш служити не будете,

Під білий вельон підете.

Під білий вельон, під хустку,

Більш не буду я за дружку.

Під білий вельон з кільцями,

Більш не буду я з хлопцями.

Під білий вельон, під вінок,

Більш не піду я у танок.

Горіла сосна, ще й тріска,

Тепер я ваша невістка.

Ведучий: А потім урочисто ділили коровай і гільце, бажали всього найкращого.

Благослови, Боже, і отець, і мати,

Своєму дитяті цей рід дарувати.

Молода роздавала гільце гостям, а її хрещена мати роздавала шишки. Коровай ділять, середину молодим. Кому дістанеться обручка чи гроші з молодих, той буде головою у сім’ї. Потім старший сват чи боярин подавав молодим хустку і виводив у двір; за ними виходили всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки…

Ведуча: На другий день весілля продовжувалося – комора, циганщина.

Наряджені (цигани) обходили родичів, випрошували, крали курей, гусей, борошно, ложки, миски на нове господарство. Зчинялась метушня на все село. Вигадкам і витівкам не було кінця.

“Чоп” – великий дерев’яний кілок забивали в подол тещі, що вже не буде більше нікого віддавати заміж, а зверху ставили рюмку з горілкою, і молодий повинен випити, не торкаючись руками. А на візок на солому, каміння садовили батьків. І з піснями, танцями, різними вигадками возили за село й вивертали в калюжу чи пилюку.

Пісні й музики не змовкали…