--PAGE_BREAK--– аналітичні оцінки розвитку ринку інноваційних товарів в Україні з акцентом на маркетингові аспекти, що виявило маркетингову природу майже половини проблем, що стримують інноваційну діяльність; орієнтацію посередницьких організацій у сфері інновацій на пошук результатів НДДКР з метою їх експорту; певну галузеву асиметричність попиту (70 % — це сільське господарство, харчова промисловість, текстильна та легка промисловість, будівництво) та пропозиції, основну частку якої формують сільськогосподарський сектор, енергетика, електроніка, машинобудування, охорона здоров’я та екологія;
– обґрунтування шляхів активізації ринку інноваційних товарів: поряд з правовими, фінансовими, організаційними, інфраструктурними заходами аргументована необхідність змін системного характеру, які будуть зумовлені застосуванням селективної моделі ринку інновацій, що прискорить наукове обґрунтування визначення пріоритетних сфер і виробництв із застосуванням насамперед кластерного підходу до реструктуризації економіки України.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть слугувати науковою основою для організації ефективної маркетингової діяльності підприємств на ринку інноваційних товарів. Опрацьовані автором заходи з маркетингового забезпечення управління національним ринком інновацій можуть бути використані під час реалізації національної інноваційної політики. Ключові положення, висновки та рекомендації, сформульовані й обґрунтовані в дисертації, використані:
– Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України при формуванні національної нормативно-правової бази: проектів Законів України, особисто розроблених та внесених автором на розгляд Верховної Ради України, «Про внесення змін до Закону України «Про інноваційну діяльність» (щодо підвищення вимог до інноваційності продукції), «Про наукові парки», «Про стимулювання розвитку високих технологій в Україні», «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» та «Про кредитування на здобуття вищої освіти»; постанов Верховної Ради України № 3716 від 25.06.2007 «Про рекомендації парламентських слухань на тему: «Національна інноваційна система України» та № 3717 «Про рекомендації парламентських слухань на тему: «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» (довідка № 06-6/15-1375 від 10.06.2007); при підготовці та проведенні парламентських слухань на тему «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» (21.03.2007) та «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (20.06.2007) (довідка № 06-6/15-1375 від 10.06.2007);
– Секретаріатом Кабінету Міністрів України при розробленні й реалізації урядових постанов і розпоряджень, а саме: Розпорядження № 669-р від 27.12.2006 «Питання створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки»; Розпорядження № 255-р від 03.05.2007 «Питання утворення регіональних центрів інноваційного розвитку»; Розпорядження № 285-р від 16.05.2007 «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки»; Розпорядження № 381-р від 06.06.2007 «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008–2012 роки»; Розпорядження № 760-р від 19.09.2007 «Про схвалення інноваційної програми наукового парку «Київська політехніка» на 2007–2011 роки»; постанови № 1218 від 10.10.2007 «Про внесення змін до Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки»; Постанови № 1219 від 10.10.2007 «Про внесення змін до Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки інноваційних та інвестиційних проектів» і в роботі Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів, утвореної відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 961 від 09.08.2001 (довідка 01-1/2347 від 16.10.2007);
– Міністерством освіти і науки України при підготовці «Методики експертизи стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня», навчального плану підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності за програмою «Організація інноваційної діяльності», типової форми інноваційного проекту та типової форми бізнес-плану, розробленні Галузевого стандарту вищої освіти України за спеціальністю 8.000014 «Управління інноваційною діяльністю» та спеціальністю 8.050209 «Менеджмент інноваційної діяльності» (освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр») (довідка № 14/16-1058 від 12.12.2007);
– Міністерством промислової політики України при підготовці Наказу Мінпромполітики України № 548 від 27.09.2007, яким керівникам підприємств усіх форм власності, які відносяться до сфери управління Міністерства, запропоновано створити в своїй структурі підрозділ з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності промислового підприємства та затверджене примірне положення про нього (довідка № 21/2-4-288 від 10.12.2007);
– Державним авіабудівним концерном «Авіація України» та підприємствами, що входять до його складу – для підготовки методології оцінювання стану ринку інноваційної продукції, забезпечення його структуризації, вироблення стратегії виводу інноваційної продукції на ринок та підтримання високого попиту на неї в умовах підвищеної конкуренції та під час реалізації проектів «Впровадження серійного виробництва авіаційних двигунів Д-436-148 і АІ-450 МС (виконавець – ВАТ «Мотор-Січ», м. Запоріжжя), «Розробка і створення зразків безпілотних літальних апаратів» (виконавці – Харківське державне авіаційно-виробниче підприємство, м. Харків та ВАТ «Мотор-Січ, м. Запоріжжя), «Розробка і сертифікація легкого реактивного пасажирського літака АН-128 (виконавець – Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.Антонова, м. Київ) (довідка № 1-02/879 від 19.12.07 р.);
– у навчальному процесі ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана» при викладанні навчальної дисципліни «Товарна інноваційна політика» на кафедрі маркетингу (довідка від 15.01.08).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є кваліфікаційною самостійно виконаною завершеною науковою працею, що присвячена розв’язанню актуальної наукової проблеми маркетингового забезпечення розвитку національного ринку інноваційних товарів. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, здобуто автором самостійно та викладено у його наукових працях. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які належать автору. Положення кандидатської дисертації у дослідженні не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися та отримали схвальну оцінку на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (м. Львів, 2004 р.); «Регіональні проблеми та перспективи розвитку ринків збуту промислової продукції» (м. Київ, 2006 р.); «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (м. Донецьк, 2006 р.); «Развитие инновационной культуры общества: проблемы и перспективы» (м. Сімферополь, 2006 р.); «Актуальные вопросы развития инновационной деятельности» (м. Сімферополь, 2007 р.); «Развитие инновационной культуры общества: проблемы и перспективы» (м. Сімферополь, 2007 р.); парламентських слуханнях у Верховній Раді України «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (м. Київ, 2007 р.); Всесвітньої організації інтелектуальної власності «Інноваційний розвиток: найкраще майбутнє людства в ХХІ столітті» (Коста-Ріка, 2007 р.).
Публікації. За результатами проведеного дослідження автором опубліковано 34 наукові праці загальним обсягом 31,15 друк. арк., з них 1 одноосібна монографія, 2 монографії у співавторстві, 24 статті у наукових фахових виданнях, 7 матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертаційної роботи складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 385 сторінок. Дисертація містить 36 рисунків на 17 сторінках, 20 таблиць на 10 сторінках, 6 додатків на 11 сторінках. Список використаних джерел містить 303 найменувань на 27 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих автором результатів, наведено відомості щодо їх апробації.
У розділі 1 «Теоретичні засади розвитку ринку інноваційних товарів» досліджено еволюцію імперативів їх формування, функціонування та трансформації, розкрито системну сутність інновації як товару, визначено сучасні чинники та моделі ринку інновацій.
Обґрунтовано, що сучасні теорії економічного зростання безпосередньо пов’язані з інноваційними теоріями, адже саме пізнання закономірностей розвитку інноваційних процесів сьогодні є важливою передумовою подальшого соціально-економічного прогресу. На підставі системного аналізу теорій економічного розвитку і теорій інновацій, глибокого осмислення та творчого застосування наукових напрацювань щодо рушійних сил та закономірностей розвитку товарного ринку, з дотриманням принципів теоретико-історичного аналізу і використанням сучасної аналітичної технології сформовано методологічні засади дослідження передумов, закономірностей та особливостей формування, упровадження та вдосконалення маркетингу на ринку інноваційних товарів.
Результатом поглибленого дослідження теорій економічного розвитку та теорій інновацій, їх сучасних проявів стало виявлення тенденції до трансформації імперативів розвитку товарних ринків від факторів виробництва та їх ефективного використання, інвестицій, людського капіталу, інноваційної діяльності до цінності розуміння поведінки споживачів та адекватних маркетингових дій. Це, на думку автора, обумовлено економічною глобалізацією, лібералізацією ринків товарів і послуг, підвищенням рівня конкуренції і, головне, поширенням застосування інноваційної моделі розвитку економіки. Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що конкурентні позиції країн у сучасному міжнародному поділі праці визначаються інноваційністю товарів у їх широкому розумінні – як продуктів праці, що виготовлені для продажу.
Авторське трактування категорії інновації охоплює три аспекти її значення: широке – як будь-яка прогресивна зміна, що забезпечує конкурентоспроможність суб’єктів господарювання; звужене – як процес трансформації наукових досягнень у виробництво; результативне – як упроваджена у господарську практику інновація.
Поглиблене дослідження сутності інновації як товару дало можливість дійти висновку, що її слід розглядати у взаємозв’язку проявів трьох наук – політичної економії, інноватики та маркетингу. З політекономічного погляду інноваційні товари, як і інші, мають мінову та споживчу вартість, яка характеризується специфікою формування та сприйняття споживачами. Аргументовано доцільність більш широкого її розгляду з урахуванням умов функціонування ринкової системи (зовнішніх чинників формування, параметрів призначення, функціональних резервів, режимів функціонування, навколишнього середовища та ін.). Показано, що з маркетингового погляду диверсифікація споживчої вартості інноваційного товару збільшує його цінність для споживачів.
У контексті інноватики як галузі наукових знань, що охоплює питання методології й організації інноваційної діяльності, інноваційний товар є її результатом. Показано, що в існуючих класифікаціях інноваційних товарів домінує саме такий підхід. Разом з тим, доведено їх важливість для формування товарної політики, розроблення маркетингових стратегій і, зрештою, маркетингового забезпечення інноваційного процесу. Саме ця висхідна позиція дозволила розробити багатокритеріальну маркетингову класифікацію інноваційних товарів, згідно з якою їх типи доцільно виділяти за сукупністю взаємопов’язаних критеріїв (табл. 1).
Такий підхід до класифікації інноваційних товарів, на думку автора, віддзеркалює їх маркетингову сутність – здатність забезпечувати розвиток підприємства через виявлення та подальше задоволення потреб або розвиток попиту. Показано, що практичними сферами застосування класифікації в маркетинговій діяльності є: визначення пріоритетів та методів маркетингових досліджень, сегментація споживачів та позиціювання товару, розроблення товарної політики, формування маркетингової суміші, обґрунтування маркетингової стратегії на ринку інноваційних товарів, а також адекватне спрямування внутрішнього маркетингу.
Таблиця 1
Маркетингова класифікація інноваційних товарів
Критерії класифікації
Інноваційні товари
Характер потреб, які задовольняються
що створюють нові потреби
що задовольняють існуючі потреби
Джерело виникнення ідеї
поява яких обумовлена попитом (ринком)
поява яких обумовлена пропозицією
Мотив появи
стратегічні
реактивні
Характер впливу на ринкові позиції фірми
революційні
нішові
консервативні
нейтральні
Рівень охоплення маркетингових елементів товару
у реальному втіленні
з підкріпленням
Сфери застосування
споживчого призначення
виробничо-технічного призначення
послуги
Рівень інноваційності
піонерні
унікальні
ринкової новизни
Регіональні межі потенційної комерціалізації
локальні
регіональні
глобальні
Досліджуючи сучасну парадигму товарного ринку, автор наголошує на тому, що його центральною концепцією є маркетингове розуміння ринкового процесу як взаємовигідного обміну між сторонами, що спонукає розглядати товари як центральний елемент ринкової стратегії, оскільки саме вони задовольняють потреби споживачів та, в кінцевому підсумку, виробників. Показано, що ринок інноваційних товарів не обмежується лише просуванням інновації до споживача, а й активно сприяє формуванню напрямів і пріоритетів реалізації державної інноваційної політики через координацію потоків інформації, економічний вплив на виробників, стимулювання, проведення моніторингу стану інноваційного розвитку тощо.
У роботі критично оцінено переваги та недоліки моделей ринку інноваційних товарів для державного сектору інновацій (військово-орієнтованої і селективної) та для приватного бізнесу (контрактної, монопсонічної, поліпсонічної, монопольної (розробника), конкурентної). У цьому контексті виділено та охарактеризовано фактори формування і розвитку ринку інноваційних товарів, ключовими з яких, за авторською версією, є наявність динамічного прозорого конкурентного середовища, органічність інтеграції науки і виробництва, якість державного управління інноваційними процесами та прогресивність системи освіти.
У розділі 2 «Маркетингове супроводження ринку інноваційних товарів» виявлено особливості та сформульовано принципи маркетингу інноваційних товарів, розвинуто маркетингові технології забезпечення інноваційного процесу, проведено маркетингову типізацію суб’єктів інноваційного ринку.
Конструктивний аналіз зарубіжних і вітчизняних розробок у сфері маркетингу інноваційних товарів, а також вивчення досвіду компаній — лідерів інноваційного ринку дозволили провести порівняльну характеристику традиційного маркетингу та маркетингу інноваційних товарів за ключовими для цієї діяльності критеріями (табл.2).
Таблиця 2
Характерні особливості маркетингу інноваційних товарів та традиційного маркетингу
продолжение
--PAGE_BREAK--Це дало можливість сформулювати систему принципів маркетингу інноваційних товарів: інтерпретації запитів, розвитку попиту, стратегічної орієнтації, координації (служб підприємства, насамперед маркетингової та науково-технічних досліджень), гнучкості, оптимальності, адекватності, обґрунтованості, неперервності, соціальної відповідальності та ефективності. Автор обґрунтовує висновок, що правильне розуміння сутності інноваційного маркетингу, його пріоритетів і принципів реалізації є однією з ключових передумов досягнення підприємствами успішності на ринках інноваційних товарів.
Розроблена система принципів дозволила запропонувати модель управління маркетингом інноваційних товарів.
Виявлення та задоволення незадоволених потреб споживачів виділяється автором як вихідний момент інноваційного розвитку підприємства. У роботі визначено види незадоволених потреб, адекватні дії підприємства щодо їх задоволення — репозиціювання існуючих товарів, або їх модифікація, або розроблення нових товарів.
Систематизовано методи визначення незадоволених потреб за двома основними джерелами їх пошуку: латентні проблеми попиту з існуючими на ринку товарами; зміни в маркетинговому середовищі, які ведуть до суттєвих змін попиту. Існуючі методи визначення незадоволених потреб, що ґрунтуються на цих двох аспектах, наведені в табл. 3. Розроблено систему показників задоволеності споживачів (ринкова частка підприємства, повторні купівлі, частота переключення споживачів на інші товарні марки, частота скарг споживачів, частота виникнення проблем із товаром у споживачів, частота поломок товару в гарантійний термін) та методів їх розрахунку.
Таблиця 3
Методи визначення незадоволених потреб
У роботі акцентується на тому, що маркетинг інновацій має супроводжувати всі етапи створення нового товару, чого в умовах необхідності інтенсифікації інноваційного процесу повною мірою не забезпечують, ні паралельна, ні послідовна, ні навіть інтегративна схеми його організації. Виходячи з цього, розроблено модель циклічно-перманентної організації інноваційного процесу з наскрізним маркетинговим супроводженням.
Проведений аналіз причин невдач нових товарів на ринку дозволив виділити одну із найважливіших — недостатнє інформаційне забезпечення розроблення інноваційних товарів. У зв’язку з цим запропонована відповідна модель. Її використання дає можливість підвищувати ревалентність, точність, надійність та актуальність інформації, що одночасно забезпечує належний рівень обґрунтованості як маркетингових, так і науково-технічних рішень.
Автор доводить, що найбільш поширеною типізацією фірм за рівнем новизни товару є їх розподіл на піонерів і послідовників. Безсумнівною перевагою фірми-піонера є, як правило, отримання вищих порівняно з іншими фірмами прибутків на стадіях зростання та зрілості. Якщо впровадження товару відбулося успішно, то піонер утримує цю перевагу і на інших стадіях життєвого циклу товару, займає стійкіші ринкові позиції і зазвичай перетворюється на ринкового лідера (тобто займає найбільшу ринкову частку). Послідовник не є інноваційним лідером і при виведенні нового товару на ринок використовує уже існуючий ринковий досвід. Результатом його діяльності є такі різновиди нових товарів, як модифікований товар, розширення товарної лінії, «спрощення» товару. Ринкові переваги послідовників полягають у зменшенні комерційного ризику при впровадженні нового товару та можливості уникнення маркетингових помилок піонера, а недоліки — у менших прибутках і слабкіших ринкових позиціях порівняно з піонером.
Аналогічну структуризацію досліджено і стосовно споживачів, що дало змогу удосконалити теоретичні засади формування стратегій маркетингу на ринку інновацій.
У розділі 3 «Формування маркетингових стратегій інноваційних товарів» розкрито передумови та методичні засади формування маркетингових стратегій інноваційних товарів, досліджено особливості розроблення концепції маркетингу та його програм для ринків інновацій.
На підставі розроблених концептуальних положень щодо маркетингового забезпечення ринку інноваційних товарів обґрунтовуються підходи до формування маркетингових стратегій. Доведено, що вони мають бути орієнтовані на досягнення ринкових цілей підприємства, забезпечення його конкурентної позиції. Виходячи з цього, показується, що маркетингова стратегія інноваційних товарів має бути не тільки органічною складовою, а й стрижнем загальнокорпоративної стратегії. При цьому наголошується на значенні інвестиційних ресурсів, обмеження яких унеможливлює динамічний інноваційний розвиток.
У роботі вказується на внутрішні параметри розвитку підприємства, які мають бути враховані при розробленні маркетингової стратегії інноваційних товарів. При цьому до їх числа введено такий параметр, як внутрішній маркетинг, сутність якого в роботі розкривається як система заходів, що перетворюють персонал підприємства у «внутрішніх споживачів» інноваційних ідей, проектів і стратегій, сприяють завдяки цьому зростанню міри мотивованості, зацікавленості в їх успішній реалізації. Визначено принципи організації ефективного функціонування внутрішнього ринку інноваційних ідей, проектів і стратегій: конкурсний відбір інноваційних проектів; обґрунтованість внутрішніх можливостей і ринкових перспектив; сформованість дієвої системи горизонтальних та вертикальних комунікацій; наявність системи приваблення, розвитку, мотивації й утримання висококваліфікованого персоналу підприємства; стимулювання інноваційної активності; гармонізація стосунків між підрозділами підприємства та його співробітниками.
Це дозволило розробити концептуальну схему активізації інноваційного потенціалу підприємства засобами внутрішнього маркетингу.
Окреслено коло питань стосовно управління внутрішнім маркетингом інноваційних ідей, проектів і стратегій: визначення цілей та завдань внутрішнього маркетингу; ідентифікація внутрішніх цільових груп, визначення їх потреб і запитів, міри задоволення останніх; внутрішнє позиціювання інноваційних товарів; формування внутрішніх маркетингових сумішей; визначення якості внутрішніх товарів (послуг); формування культури маркетингу інноваційних товарів; організація дієвої системи внутрішніх комунікацій.
Формування маркетингової стратегії інноваційних товарів розглядається на трьох рівнях: корпоративному, який пов’язаний із розробленням місії підприємства, окресленням довгострокових стратегічних цілей на ринках інноваційних товарів; бізнес-рівні, який передбачає аналіз портфеля інноваційних проектів, дослідження ринкових позицій підприємства та визначення пріоритетних напрямів його інноваційного розвитку; на рівні товару — встановлення маркетингових цілей, визначення шляхів їх досягнення стосовно кожного виду інноваційного товару.
На підставі узагальнення та систематизації основних підходів до формування маркетингової стратегії інновацій підприємства виокремлено такі основні вимоги до цього процесу: забезпечення високого рівня обґрунтування прогнозів майбутньої інноваційної діяльності, її результатів і наслідків; урахування чинників ризиків; аналіз альтернативних варіантів інноваційних стратегій; оцінювання інноваційного потенціалу підприємства; обґрунтування джерел фінансування інновацій; тісний зв’язок цілей, етапів і термінів реалізації стратегії з прогнозованими параметрами стадій життєвого циклу інновацій; передбачення можливої переорієнтації стратегії.
Наголошується також на тому, що при розробленні маркетингової інноваційної стратегії особливу увагу варто приділити таким елементам, як географічні особливості цільового ринку, потенційна частка ринку, можливість ефективної реалізації стратегії «продукт–ринок», структура та динаміка конкурентного середовища, негативні тенденції розвитку ринку.
Серед базових типів маркетингових стратегій інновацій автор виділяє і характеризує: лідерство у витратах, диференціація, стратегія ніш. На бізнес-рівні виділяються стратегії проникнення на ринок, розвитку ринку, розвитку продукту, диверсифікації, а на рівні товару — стратегії конкуренції та розширення ринку.
Ураховуючи важливість правильної сегментації ринку для стратегічного процесу, запропоновано алгоритми сегментації ринку інновацій окремо для товарів, розроблення яких є результатом НДДКР (оцінювання комерційної цінності товару; дослідження потенційних сегментів; оцінювання сегментів і добір споживачів для тестування; вибір сегментів і пріоритетних споживачів; визначення позиції товару) та товарів, мотивом створення яких були ринкові вимоги (вибір критеріїв сегментації; визначення сегментів; оцінка ринкового потенціалу сегментів; аналіз міри доступу до сегмента).
Показано, що процес розроблення і застосування маркетингових стратегій інновацій передбачає використання таких категорій, як філософія бізнесу, маркетингові дослідження, інструменти маркетингу, план і бюджет маркетингу, концепція маркетингу, комплекс маркетингу, програми маркетингу. Їх конструктивний аналіз довів, що формування маркетингових інноваційних стратегій підприємства має відбуватися відповідно до вимог системного підходу — від загального до одиничного. При цьому зворотні зв’язки уточнюють стратегії вищих рівнів, тобто процес є ієрархічним, циклічним та ітеративним.
У розділі 4 «Стан, проблеми та перспективи розвитку інноваційного ринку України» досліджено динаміку розвитку ринку інновацій, визначено його тенденції та проблеми, охарактеризовано маркетингові аспекти реалізації державної політики інноваційного розвитку.
В роботі на основі використання великого масиву статистичної інформації показано, що за останні роки не відбулося суттєвих, проривних зрушень в інноваційній діяльності українських підприємств та, відповідно, в реалізації інноваційної моделі розвитку економіки. Це стосується і кількості інноваційно-активних підприємств, і обсягів реалізації інноваційної продукції, і чисельності науковців, і кількості наукових організацій, і бюджетного фінансування науки тощо.
Разом з тим слід зазначити, що при скороченні загальної кількості інноваційно-активних підприємств збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності є важливим позитивним здобутком. Із загального обсягу витрат 34,7 % припадає на підприємства машинобудування, по 20,3 % — на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, металургії та обробки металу, 7–9 % — на підприємства з виробництва електроенергії, газу та води, а також добувної промисловості.
Основним джерелом фінансування витрат на інновації стають власні кошти підприємств, сумарна частка яких у загальному обсязі капіталовкладень у 2006 р. становила 84,6 %, (табл. 4). Аналіз структури фінансування інновацій довів, що за період з 2000 до 2006 р. при загальному збільшенні витрат на інновації в абсолютному значенні власні кошти підприємств домінують, і ця тенденція чітко зберігається. Кошти державних і місцевих бюджетів, спрямовані на фінансування інновацій, відіграють незначну роль (від 0.4% до 2.8% від загальних витрат), так само, як і залучення вітчизняних або іноземних інвесторів (від 2.5% до 8.7%). Це свідчить про відсутність сформованої державної та місцевої політики у сфері розвитку та підтримання інновацій, незадовільний рівень роботи самих підприємств з потенційними інвесторами.
Таблиця 4
Структура фінансування інноваційної діяльності підприємств*
З огляду на проблематику дослідження, увагу було зосереджено на виявленні маркетингових проблем розвитку ринку інновацій. Визначено, що вагомими чинниками, які стримують інноваційну діяльність, насамперед є нестача власних коштів (це стосувалося 81,7 % промислових підприємств у 2004 р. і 80,1 % — у 2006 р.), великі витрати на інновації (відповідно 49,3 % і 55,5 % підприємств), недостатня фінансова підтримка держави (50,9 % і 53,7 % підприємств), високий економічний ризик (32,5 % і 41,0 % підприємств), недосконалість законодавчої бази (33,5 % і 40,4 % підприємств), тривалий термін окупності інновацій (29,5 % і 38,7 % підприємств).
Водночас 16,7 % і 19,7 % промислових підприємств вважають, що здійсненню інновацій перешкоджають відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями, 15,2 % і 17,4 % — нестача інформації про ринки збуту, 17,1 % і 17,3 % — брак інформації про нові технології, 14,4 % і 16,0 % — відсутність попиту на продукцію і несприйнятливість підприємств до нововведень, 13,7 % і 20,0 % — відсутність кваліфікованого персоналу.
У роботі доведено, що, по-перше, протягом останніх років не змінюється перелік проблем, які перешкоджають інноваціям, водночас збільшується частка підприємств, котрі вважають їх достатніми для згортання відповідної діяльності. Це означає, що у разі консервації згаданих вище явищ скорочення інноваційної активності триватиме і надалі; по-друге, щонайменше половина чинників має одну природу виникнення, а саме — відсутність належного маркетингу інновацій, що зайвий раз підкреслює актуальність даної проблеми.
У процесі дослідження виявлена галузева асиметричність попиту та пропозиції на ринку інновацій, сутність якої полягає в тому, що в структурі інноваційних пропозицій за галузями господарського комплексу переважають галузі, здатні забезпечити інноваційний розвиток країни (машинобудування, електроніка, енергетика, екологія, охорона здоров’я), тоді як у структурі попиту на інноваційні товари — сільське господарство, харчова промисловість, будівництво. А враховуючи структуру наукових пропозицій, у якій пріоритетними є матеріалознавство, хімія, фізика та біологія, зрозумілим стає виникнення посередницьких організацій, які спеціалізуються на експорті результатів НДДКР.
У роботі визначено правові, фінансові, організаційні, економічні та кадрові проблеми розвитку ринку інноваційних товарів і запропоновано відповідні рішення щодо їх усунення. Поряд з дискретними заходами автор обґрунтовує першочергову необхідність змін системного характеру, до яких віднесено перехід на селективну модель ринку інновацій, що передбачає науково обґрунтоване визначення та законодавче закріплення оптимальної кількості галузевих пріоритетів з урахуванням можливості створення відповідних кластерів.
продолжение
--PAGE_BREAK--