ТополяАвтор: Шевченко Тарас.
Росте тополя край дороги «Стан високий, лист широкий...» Хто не йде мимо, той звертає увагу:
«Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі».
Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.
Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.
«Якби знала, що загине,— Була б не пустила».
Ніхто не знає, що йому судилося на віку. А дівочий вік такий короткий: «До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...»
Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:
«Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло».
Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:
«Без милого батько, мати — Як чужії люде».
Пройшли роки, а хлопець не повертався. Дівчина з туги марніла, а мати потай домовлялася видати її заміж за іншого, «за старого, багатого». Дівчина йде до знахарки, щоб дізнатися про свою долю. Та дає їй зілля й посилає до криниці, де й відбувається чарування:
«Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари».