Фактори і резерви росту продуктивності праці

17

Предмет: Менеджмент персонала

Тема: ФАКТОРИ І РЕЗЕРВИ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1. Фактори та умови зміни продуктивності праці

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці нині в народному господарстві та промисловості досить низький. І, згідно з розрахунками, він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці у США.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності представлена моделлю "пастки" низької продуктивності (рис.1). Модель відображає причинний звязок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Поліпшення економічної ситуації можливе не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й за рахунок створення рівноваги між економікою, соціальною та політичною структурами суспільства.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу при незмінній її якості або підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшення затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці.

На різних ступенях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. Спочатку провідну роль відігравали природні фактори. Пізніше все більшої ролі набуває ступінь майстерності робітника, вміння ефективно використовувати свій професійний досвід та трудові навички. Промислова революція піднесла роль знаряддя праці, технології, загальних та професійних знань. Поступово все більше значення набуває не тільки характер і розмір засобів виробництва, але й ефективність їх застосування, наукова організація праці. Тепер уже від цих факторів залежить продуктивність праці. Науково-технічна революція підвищує роль інформації і науки, їх застосування у виробництві. Підвищення продуктивності праці - це обєктивний економічний закон розвитку людського суспільства, який характеризує економію сукупної праці.

Продуктивність праці - показник динамічний, що постійно змінюється під впливом безлічі факторів.

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище, яке змінює рівень і динаміку продуктивності. Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і соціально економічних умов, у яких відбувається процес праці. Вони або підсилюють дію того чи іншого фактора (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність у сільському господарстві: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості. Суспільно-економічні умови, звязані з формами власності на засоби виробництва, з виробничими та ринковими відносинами, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці. На рис 2. приведена деталізована класифікація факторів для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві.

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи.

Перша група включає фактори, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва, соціальних умов життя трудящих. Другу групу представляють фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці. До них відносяться несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

На рівні окремого підприємства та організації усі фактори можна розділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність застосовуваної технології, енергооснащеність праці, організацію праці і виробництва, дієвість застосовуваних систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів тощо, тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх факторів варто віднести зміни асортименту продукції і її трудомісткості в звязку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови.

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєднувати в три основні групи:

Рис.2. Класифікація факторів продуктивності праці

1) матеріально-технічні, звязані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і керування;

3) соціально-економічні, звязані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її відношення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як ведуча і визначальна.

До матеріально-технічних факторів росту продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу. Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації, збільшення одиничних потужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності праці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скорочення витрат живої праці; зниження матеріаломісткості продукції й економія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і їх устаткування, т. ін. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії - атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.

У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість продукції (т). Ріст продуктивності праці по показнику зниження трудомісткості визначається за формулами

чи , (1)

де П_Т - підвищення продуктивності праці,%;

П_ЗН - зниження трудомісткості одиниці продукції,%;

С_Т - зниження трудомісткості одиниці продукції, люд. - год.;

Т_ВИХ - вихідна трудомісткість, необхідна для виконання робіт з виготовлення одиниці продукції до впровадження заходу, люд. - год.

Наприклад, якщо внаслідок упровадження нового обладнання трудомісткість одиниці продукції знизиться на 12%, то продуктивність праці зросте на 13,6% (12 - 100/ (100 - 12)).

Якщо вихідна трудомісткість виготовлення деталі була, наприклад, 42 люд. - год., а за рахунок упровадження нової технології вона зменшилася на 5 люд. - год., то продуктивність праці зросте на 13,5% [5 (100/ (42 - 5)].

За такою же формулою може бути розрахований ріст продуктивності праці всієї чи частини виробничої програми по ряду заходів, що забезпечили визначене сумарне зниження трудомісткості. Так, якщо за рахунок заходів щодо удосконалювання техніки і технології загальна трудомісткість знижена на 225 тис. люд. - годин, а вихідна трудомісткість фактичного обсягу робіт з умов базового періоду (до впровадження заходів) була 1 560 тис. люд. - год., то продуктивність праці зросла на 16,85% [225100/ (1560 - 225)].

Аналогічно розраховується ріст продуктивності праці і за показниками відносного вивільнення чисельності працівників.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників. Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів, визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вимірі до середньорічної (без урахування зносу) валової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма

П_П = Ф_О. Ф_В, (2)

де П_П - продуктивність праці;

Ф_О - фондоозброєність праці;

Ф_В - фондовіддача.

До організаційних факторів росту продуктивності праці відноситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних звязків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування і т.д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно звязана з організацією виробництва і включає наступні напрямки: раціональний поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всякого роду виробничих небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться в систему наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні керування господарством країни в її задачі входить створення галузевих і територіальних органів керування підприємствами, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи підприємств як усередині країни, так і з зарубіжжям. На підприємствах задачами організації керування є створення економічної і діючої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання; в економічній області - організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіх економічних показників.

Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і керування. Неповне використання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків відбиваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її ріст.

Наприклад, якщо розрахунковий оперативний час за зміну 410 хв., а протягом зміни відбувся простій через тимчасову відсутність матеріалів - 25 хв., то змінна продуктивність знизиться на 6,1%

[ (410 - 25) / 410х100-100].

Якщо втрати робочого часу будуть усунуті, то і продуктивність праці зросте пропорційно збільшенню фонду оперативного часу, у даному прикладі - на 6,5%

[410/ (410 - 25) х 100 - 100].

У такий же спосіб впливає на продуктивність праці використання робочих годин і днів у виробничому періоді (тижні, місяці, році). Розрахунки можливого росту продуктивності праці при поліпшенні використання робочого часу виробляються за однією з наступних формул:

, чи , (3)

де П_П - відсоток можливого росту продуктивності праці за рахунок поліпшення використання робочого часу;

ФРЧ_ПЛ - планований (після здійснення організаційних заходів) фонд робочого часу на одного робітника, змін, часи чи хвилини;

ФРЧ_БАЗ - базовий (фактичний) фонд робочого часу до здійснення заходів (у тім же вимірі);

В_ПЛ - залишковий (планований) відсоток утрат робочого часу з організаційних причин після здійснення заходів (він може дорівнювати і нулю);

В_БАЗ - базовий (фактичний до здійснення заходів) відсоток утрат робочого часу.

Так, якщо в базовому році фонд робочого часу на одного робітника складав 1680 годин, а в плановому році за рахунок усунення організаційних недоліків він зросте до 1320 годин, то продуктивність праці збільшиться на 8,3% (1820/1680 х 100 - 100).

Такий же результат вийде і при розрахунку у відносних цифрах: якщо в базовому році втрати робочого часу складали 7,7%, а в плановому вони будуть цілком усунуті, то продуктивність праці зросте на ті ж 8,3% (1820/1680.100 - 100).

Аналогічно, хоча і менш точно, розраховується вплив організаційних факторів на ріст продуктивності праці в днях (людино-змінах).

Деякі організаційні заходи приводять безпосередньо до зниження трудомісткості. До них відносяться, наприклад, заходи щодо освоєння передових прийомів і методів праці, розширенню виробничого профілю і сумісництву функцій та навіть професій і т. ін.

Важливе місце в системі організаційних факторів займає поліпшення структури кадрів - відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх - частки основних робітників. Чим вище питома вага виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вище за інших рівних умов і продуктивність праці в середньому на одного працівника. Розрахунок впливу даного фактора на продуктивність праці можна зробити по формулі:

, (4)

де Ч_{В (ПЛ)} і Ч_{В (БАЗ)} - відповідно планований і базовий рівень питомої ваги виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу,%.

Наприклад, якщо внаслідок організаційних заходів питома вага виробничих робітників збільшується з 80 до 83%, то продуктивність праці в розрахунку на одного працівника зростає на 3,75% (83/80 х 100 - 100).

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути: розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів; приватизація державної власності; розвиток середнього і малого підприємництва; надання повної економічної свободи державним підприємствам; диверсифікація виробництва; залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності; розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Соціально-економічні фактори відіграють важливу роль у формуванні показника продуктивності праці. Значення дії даних факторів обумовлене тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удосконалювання матеріальної основи виробництва - техніки, технології, і здійснення різноманітних і нерідко досить складних організаційних заходів - відбуваються не само по собі, під впливом якихось сил природи, а винятково, в результаті активної трудової діяльності людей - учасників суспільного виробництва. Рушійною силою в цій трудовій діяльності є інтерес до досягнення визначеного результату, що у свою чергу дозволяє задовольняти необхідні матеріальні і духовні потреби людей - учасників виробництва. Крім прагнення до визначеного результату трудової діяльності, всі учасники виробничої чи іншої діяльності повинні володіти (кожен на своєму рівні) достатньою дієздатністю, необхідними особистими якостями, а також здоровям.

Найважливішими соціально-економічними факторами, що впливають на продуктивність праці, є: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці - як індивідуальна, так і колективна; рівень кваліфікації працівників, якість їхньої професійної підготовки і загальний культурно-технічний рівень; відношення до праці, трудова дисципліна і внутрішня самодисципліна, засновані на інтересах і вихованні; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці; демократизація політичного і виробничого життя і розвиток на цій основі самоврядування трудовими колективами в умовах різних форм власності.

Матеріальна і моральна зацікавленість працівників у результатах праці, як фактор підвищення його продуктивності, діє в різних напрямках. Найбільш коротким і доступним шляхом є підвищення інтенсивності праці. Воно дає негайний очевидний результат. Однак при цьому продуктивна сила праці не збільшується, а психофізіологічні границі підвищення інтенсивності праці дуже тверді. Істотного росту продуктивності праці тільки за рахунок підвищення інтенсивності і збільшення енергетичних витрат організму працівника не можна досягнути.

Разом з тим зацікавленість працівників у результатах праці спонукає їх до вдосконалювання організації виробництва і праці. Таким шляхом соціальний фактор реалізується через організаційні і матеріально-технічні фактори, викликає прагнення до удосконалювання техніки, технології, організації виробництва, праці і керування.

Однак тільки однієї матеріальної і моральної зацікавленості в результатах праці недостатньо. Потрібно не тільки хотіти одержати бажаний результат, але й бути здатним його досягти. Для цього необхідні, по-перше, кваліфікація, що здобувається за допомогою первісного навчання і тривалої практики, а, по-друге, відповідний виконуваній роботі стан здоровя. Але оскільки стан здоровя - фізична дієздатність працівників - залежить не тільки від виробничих умов, але й від умов життя взагалі (ступінь задоволення розумних життєвих потреб у їжі, одязі, житлі, у повноцінному відпочинку і т.д.), то корені соціально-економічних факторів виходять далеко за межі підприємства й охоплюють, власне кажучи, весь життєвий уклад, спосіб життя тієї чи іншої соціальної групи.

В економічній і навчальній літературі дореформеного періоду класифікація факторів росту продуктивності праці зводилася в основному до трьох розглянутих вище груп. Однак перехід вітчизняного господарства на ринкові відносини обумовлює потребу розширити традиційну класифікацію факторів, доповнивши її факторами економії минулої праці (сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, енергоносіїв, зовнішніх послуг і т.д.). Вище вказувалося, що в країнах з розвинутою ринковою економікою застосовується метод виміру продуктивності праці, заснований на зіставленні результату виробництва і витрат живої і всієї минулої чи упредметненої праці. Якщо підходити до оцінки рівня продуктивності праці з цієї позиції, то коло факторів (і відповідних їм резервів) істотно розширюється: на показнику продуктивності праці буде позначатися не тільки економія живої праці (відпрацьованих людино-годин, чи людино-днів чисельності працівників, зайнятих у виробництві, як це традиційно і враховується), але й економія усіх видів минулої праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що поставляються по кооперації, усіх паливно-енергетичних ресурсів, послуг промислового характеру, а також у відповідних пропорціях частки амортизації основних виробничих фондів). Тому в умовах ринку існуючі класифікації факторів росту продуктивності праці необхідно доповнити принаймні двома новими групами факторів, звязаними з:

витратою поточних затрат минулої праці (сировини, матеріалів, енергії й ін., що безпосередньо входять до продукту виробництва в кожнім виробничім циклі);

економічним і ефективним використанням основних виробничих і невиробничих фондів (машин, механізмів, технологічного устаткування, апаратури, транспортних засобів, виробничих будинків і споруджень і т. ін).

Економія минулої праці, укладеної в матеріальних витратах першої групи, буде підвищувати продуктивність праці безпосередньо, у зворотній пропорції до досягнутої економії. Раціональне використання виробничих і невиробничих фондів, що переносять минулу працю на знов створену продукцію частинами (у вартісній формі, у вигляді амортизаційних відрахувань), відібється на показнику продуктивності праці через величину амортизаційних відрахувань. Тому за інших рівних умов продуктивність праці за рахунок цього фактора буде тим вище, чим менше буде задіяно фондів і чим краще і повніше вони будуть використовуватися.

2. Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви росту продуктивності праці - це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення його продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці і керування. Резерви тісно звязані з факторами росту продуктивності праці. Якщо той чи інший фактор розглядати як можливість, то використання звязаного з ним резерву - це процес перетворення можливості в дійсність.

Існує кілька класифікацій резервів росту продуктивності праці.

По-перше, усі вони поділяються на дві великі групи: резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) і резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів. До першої групи відносяться всі резерви, звязані з організацією умов праці, підвищенням дієздатності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін) по потужності і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

По-друге, резерви за ознаками можливостей їхнього використання поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, недовикористання устаткування за потужністю чи за змінністю роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці, - резерви запасу. Втрати робочого часу, брак, перевитрата палива відносяться до резервів втрат.

У поняття "резерви" включаються також виробничі втрати робочого часу і непродуктивні витрати праці. Виробничі втрати робочого часу - це внутрізмінні і цілодобові простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу. Непродуктивні витрати праці - зайві в порівнянні з плановими витрати праці внаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень установленого технологічного процесу.

За часом використання резерви поділяються на поточні і перспективні. Перші можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, другі вимагають перебудови виробництва, установки більш досконалого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.

По місцю виявлення і використання резерви підрозділяються на народногосподарські, галузеві і внутрівиробничі. Народногосподарські включають насамперед більш багаті природні ресурси і їхнє комплексне використання. До галузевого відносяться резерви, використання яких підвищує продуктивність праці працівників галузі в цілому, - спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і т.п. Внутрівиробничі резерви росту продуктивності праці мають найважливіше значення тому, що в кінцевому рахунку всі їхні види виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах. Крім розподілу на поточні і перспективні, вони поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.

Рівень продуктивності праці, як відомо, визначається кількістю продукції, що приходиться на одиницю робочого часу. Але якщо вихідні величини виразити в часі, то продуктивність праці розраховується як відношення фонду робочого часу до трудомісткості продукції:

(5)

Це означає, що вироблення продукції прямо пропорційне кількості часу, витраченого на її виробництво, і обернено пропорційна її трудомісткості. Якщо продуктивність праці росте за рахунок збільшення фонду робочого часу, то мова йде про екстенсивний шлях її підвищення, а якщо її ріст забезпечується зниженням трудомісткості, то можна говорити про інтенсивний шлях, тому що зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається завдяки впровадженню нової техніки, удосконалюванню технології й організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів.

Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається частково безпосередньо на виробництво продукції (цим зайняті основні виробничі робітники), частково - на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжним складом робітників, а також - на організацію і керування виробничим процесом фахівцями і керівниками. Тому, чим вище питома вага основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде вироблено продукції, тим вище за інших рівних умов виявиться і загальна продуктивність праці.

Таким чином, поліпшення використання сукупного робочого часу досягається двома шляхами: ліквідацією втрат робочого часу і поліпшенням структури кадрів, тобто підвищенням питомої ваги основних робітників у загальній чисельності працюючих.

Виявлення наявних резервів здійснюється на основі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці на окремих ділянках чи виробництва за видами робіт у поточному і попередньому періодах. Основою методики аналізу є порівняння аналізованих показників із плановими. При цьому повинні бути перевірені обґрунтованість планових завдань, у яких могли бути не цілком враховані всі особливості, і умови виробництва в планованому періоді, і його резерви. Необхідно звертати увагу також на різні уточнення плану, внесені протягом року, що викликають значні зміни інших показників - продуктивності праці, чисельності працівників, фонду оплати праці.

Величину резервів росту продуктивності праці при зменшенні трудомісткості можна розрахувати як у відсотках по кожній групі робітників, так і по економії робочої сили. Співвідношення між показниками росту продуктивності праці та зниженням трудомісткості визначається за формулами:

; , (6)

де А - відсоток росту продуктивності праці при зниженні трудомісткості на b%;

В - відсоток зниження трудомісткості при рості продуктивності праці на a%

Література

Генкин Б.М., Кондратьева З., Азарова Е. Экономика и социология труда.6-е изд., доп. ИНФРА-М, 200 - 447с.