Контрольна робота
з курсу: “Спеціальне документознавство”
ЗМІСТ
1. Характерінформації навчальних видань.
2. Оглядовевидання, його види за характером інформації.
3. Авторськесвідоцтво та патент.
4. Бюлетень:його загальна характеристика.
5. Поняттянеопублікованого документа.
6. Уніфікаціяуправлінської документації. Характеристика національних стандартів
7. Загальнахарактеристика перфорованого документа
8. Аналоговета електронне середовища існування електронного документа.
9. Класифікаціїелектронних документів.
Використана література
1. Характер інформації навчальних видань
Навчальне видання містить систематизовані відомостінаукового чи прикладного характеру, висловлені у формі, зручній для вивчення івикладання, і розраховане на тих, хто навчається, різного віку і рівнянавчання.
Цільове призначення навчальних видань — забезпеченняпроцесу навчання, сприяння засвоєнню знань в умовах певної системи освіти,підготовки і перепідготовки кадрів. Вони частково виконують також виховнуфункцію. Таке призначення обов’язково вказується на титульній сторінцінавчального видання. Безумовно, для навчання можна використовувати й іншівидання, однак якщо вони не мають відповідного позначення, вони не вважаютьсянавчальними. Не завжди видання, що позначається як «книга для вчителя» чи«книга для учнів», є навчальним. Воно може бути науково-популярним,літературно-художнім, виробничо-практичним.
За читацьким призначенням вони поділяються на триосновні групи: для загальноосвітньої школи (початкової і старшої школи), вищоїшколи І-II (середні спеціальні заклади), III і IV рівнів акредитації (вищінавчальні заклади). Крім того, розрізняють навчальні видання для тих, хтонавчається, і тих, хто навчає — вихователів дитячих садочків, учителів шкіл,ліцеїв, викладачів коледжів, училищ, технікумів, вищих навчальних закладів,батьків. Усередині цих груп виокремлюються підгрупи за віком тих, хтонавчається, залежно від особливостей навчання (денна форма, заочна, екстернат).
Особливість характеру інформації навчального видання —широкий тематичний діапазон, обумовлений номенклатурою навчальних дисциплін, щовивчаються в усіх типах навчальних закладів. Предмети навчальних видань — ценаукові і прикладні відомості, однак не в усьому обсязі, а у вигляді основнихзаконів і висновків, які складають основу науки чи прикладних знань. Обсягматеріалу визначається програмою навчання. Видаються навчальні видання, якіповністю охоплюють курс, і навчальні посібники з окремих розділів.
Загальнотипологічної класифікації навчальних видань немає.
За роллю в навчальному процесі виокремлюють такіпідвиди навчальних видань: 1) підручники; 2) навчальні посібники; 3)практикуми; 4) програмно-методичні видання.
Підручник — видання, що міститьсистематизоване викладення навчальної дисципліни (її розділу, частини), відповідненавчальній програмі й офіційно затверджене як даний вид видання. Для ньогохарактерна суворість і точність добору і викладення матеріалу, чітка структура,наступність, тематична і методична єдність. Підручники одночасно виконуютьфункції навчальні, виховні і розвиваючі. В них передбачені компоненти,розраховані на закріплення пройденого матеріалу.
Навчальний посібник — видання, що доповнює чичастково (повністю) замінює підручник, офіційно затверджене як даний видвидання. Різниця між підручником і навчальним посібником полягає в тому, що впідручнику теоретичні основи курсу викладаються в строгій відповідності зпрограмою, а в навчальному посібнику — без урахування такої.
До навчальних посібників відносяться також хрестоматії,книги для читання, таблиці, атласи, окремо видані частини курсу, навчальнінаочні посібники.
Зокрема,хрестоматія — навчальний посібник, щомістить літературно-художні, історичні й інші твори чи уривки з них, що єоб'єктом вивчення навчальної дисципліни. Вона сприяє розвитку аналітичнихздібностей, набуттю навичок аналізу.
Навчальний наочний посібник — образотворче видання, щомістить матеріали на допомогу вивченню, викладанню і вихованню. Він допомагаєнаочно представити об'єкти і явища, що вивчаються, краще зрозуміти їх суть.
Практикум — навчальне видання, що міститьпрактичні завдання і вправи, що сприяють засвоєнню теоретичних знань. Вінсприяє набуттю навичок, умінню використовувати знання для розв’язанняпрактичних завдань, закріпленню пройденого матеріалу (збірка завдань, вправ,практичних завдань, лабораторний практикум).
До програмно-методичних видань відносяться: навчальнапрограма, навчально-методичний посібник, методичні рекомендації.
Навчальна програма — це навчальне видання, щовизначає зміст, обсяг, а також порядок вивчення і викладання якої-небудьнавчальної дисципліни (її розділу, частини). Вона допомагає управлятинавчальним процесом, упорядкувати його.
Навчально-методичний посібник — видання, що міститьматеріали з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) чиметодики виховання. Він допомагає навчитися працювати самостійно. Відображаєтвори, в яких подається методика засвоєння всього курсу, окремих його розділів,частин, тем чи виконання практичних завдань.
Методичні рекомендації (вказівки) — видання, що міститьроз'яснення з певної теми, розділу чи питання навчальної дисципліни, визначаєметодику виконання певних завдань, певного виду занять (семінарських,практичних).
За характером інформації, структурою і конструкцієюрозрізняють такі різновиди навчальних видань, як курс лекцій, текст лекцій,конспект лекцій, задачник, зошит і т. д.
Так, курс лекцій — навчальне видання, щомістить повне викладення тем навчальної дисципліни, визначених програмою.
Текст лекцій — навчальне видання, що містить викладенняматеріалів певних розділів навчальної дисципліни.
Конспект лекцій — навчальне видання, що міститькоротке викладення лекцій чи окремих розділів навчальної дисципліни.
Є також видання, що посідають проміжне місце міжнавчальними виданнями та іншими, наприклад, довідковими (навчальний довідник,навчальний тлумачний словник тощо).
2. Оглядовевидання, його види за характером інформації
Оглядове— це інформаційне видання, що міститьпублікацію одного чи кількох оглядів, що включають результати аналізу йузагальнення представлених у первинних документах відомостей.
Огляд — це текст, в якому викладено в стислій форміосновний зміст первинних документів з певної теми, що з'явилися за певнийперіод, чи узагальнено їх зміст.
Завдання оглядових видань — збирання й аналіз великоїкількості первинних документів, переробка їх в єдиний компактний таузагальнений документ. За характером інформації оглядове видання найповнішевідображає зміст первинних документів, відрізняється щонайбільшою складністю інауковою глибиною їх переробки. Результатом переробки є висновки і практичнірекомендації, зроблені на основі аналізу змісту первинних документів, критичнеоцінювання їх актуальності і перспективності. Огляди виявляють тенденції,головні напрями розвитку відповідних галузей науки і виробництва.
За характером інформації (рівнем згортання первинноїінформації, методами аналізу і характером узагальнення) оглядові виданняподіляються на бібліографічні, реферативні, аналітичні іпрогностичні.
Бібліографічний огляд є связним оповіданням пропервинні документи. В завдання бібліографічного огляду входить добір певноїкількості представлених первинних документів, їх бібліографічний опис іхарактеристика змісту. Бібліографічний огляд складається з двох частин: тексту,що містить порівняльний аналіз основних документів, і бібліографічного списку зтеми. Бібліографічний огляд може бути науково-допоміжним (містить повнеохоплення первинних документів з теми) чи рекомендаційним (міститьхарактеристику найважливіших первинних документів з теми). Бібліографічнийогляд — перший рівень інформаційного узагальнення, він слугує основою длянаукової інформаційної діяльності.
Реферативний огляд є зведеною характеристикоюпитань, що розглядаються в первинних документах, без їх критичного оцінювання.Його завдання — адекватне відображення змісту первинних документів, хоча це невиключає виокремлення найважливіших і найактуальніших документів.
Аналітичний огляд містить всебічний аналізданих первинних документів, їх критичну аргументовану оцінку, обґрунтованівисновки і рекомендації по суті досліджуваних питань. Це вид оглядових видань,що знаходиться на межі вторинної і первинної інформації. Висновки тут єрезультатом змістовного, фактографічного аналізу й узагальнення великоїкількості первинних документів і тому несуть в собі нові науково значущі фактита ідеї з даної проблеми. Аналітичний огляд буває великого обсягу, виходить упалітурці, ілюструється малюнками, графіками, таблицями, діаграмами і т. д.
Прогностичний огляд містить оцінку тенденцій розвиткунауки, виробництва, суспільства, на основі якої компетентні органи можутьухвалити рішення, розробити короткострокові і довгострокові плани розвитку тієїчи іншої галузі, території, наукових досліджень і т. д.
Оглядове видання — связне монографічне повідомлення(тобто певним чином взаємопов'язана сукупність фактографічної інформації),отримане в результаті аналізу, узагальнення певного масиву первинних документіві висновків (огляди). Структурно огляд складається з таких частин: 1) вступ; 2)основна частина; 3) висновки (висновок); 4) список літератури; 5) допоміжніпокажчики (іменний, предметний, заголовків і т. д.).
Оглядове видання за конструкцією — видання невеликогообсягу, в обкладинці, іноді з ілюстраціями.
3. Авторське свідоцтво та патент
Правова охорона винаходів(корисної моделі) здійснюється шляхом патентування. Під патентомрозуміютьохоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власностіна винахід (корисну модель). Розрізняють такі види патентів:
— патент на винахід– видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;
— деклараційний патентна винахід – видається за результатами формальної експертизи заявки навинахід;
— деклараційний патентна корисну модель – видається за результатами формальної експертизи заявкина корисну модель;
— патент(деклараційний патент) на секретний винахід – видається на винахід,віднесений до державної таємниці;
— деклараційний патентна секретну корисну модель – видається на корисну модель, віднесену додержавної таємниці.
Форма патенту і змістзазначених у ньому відомостей визначаються Державним департаментомінтелектуальної власності (орган виконавчої влади з питань правової охорониінтелектуальної власності в Україні).
Патент надає йоговласнику виняткове право використовувати винахід (корисну модель) за своїмрозсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів, атакож забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без йогодозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визначається, згідно ззаконодавством, порушенням прав, що надаються патентом.
Власник патенту має праводати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу(корисної моделі).
Реєстрація патентуздійснюється на підставі рішення про видачу патенту, для чого вносятьсявідповідні відомості до Реєстру. Водночас з державною реєстрацією Державнийдепартамент інтелектуальної власності публікує у своєму офіційному бюлетенівизначені в установленому порядку відомості про видачу патенту (деклараційногопатенту). Протягом трьох місяців від дати опублікування Державний департаментінтелектуальної власності публікує опис до патенту, що містить формулу та описвинаходу (корисної моделі), а також креслення, якщо на нього є посилання вописі. Лише після опублікування відомостей про видачу патенту будь-яка особамає право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку (заознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір).
Сутність винаходувизначається його формулою, призначеною для визначення обсягу правової охорони,що надається патентом (деклараційним патентом). Формула містить сукупністьсуттєвих ознак винаходу (корисної моделі), достатню для досягнення зазначеногозаявником технічного результату. Формула базується на описі й характеризуєвинахід (корисну модель) тими самими поняттями, що містить опис винаходу(корисної моделі).
Опис винаходу (корисноїмоделі) повинен розкрити його суть настільки ясно і повно, щоб його (її) мігздійснити фахівець у зазначеній галузі. Опис починають із зазначення індексурубрики діючої редакції Міжнародної патентної класифікації, до якої належитьвинахід (корисна модель). Назва винаходу (корисної моделі) повинна відповідатисуті винаходу (корисної моделі), і, як правило, характеризувати його (її)призначення.
Опис винаходу (корисноїмоделі) складається з таких розділів:
- „Галузь техніки”,де зазначають галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель), атакож, за потреби, галузь застосування винаходу (корисної моделі);
- „Рівень техніки”,де наводять рівень техніки, відомий заявнику і який можна вважати корисним длярозуміння винаходу (корисної моделі) та його (її) зв’язку з відомим рівнем;
- „Суть винаходу(корисної моделі)”, що розкриває технічне завдання, на вирішення якогоспрямований винахід (корисна модель), а також технічний результат, якого можнадосягти при здійсненні винаходу (корисної моделі);
- „Перелік фігур”креслення безпосередньо, де наводять перелік фігур та стислі пояснення того, щозображено на кожній з них;
- „Відомості”, щопідтверджують можливість здійснення винаходу – розкривають можливість одержаннязазначеного в розділі „Суть винаходу (корисної моделі)” технічного результатупри здійсненні винаходу (корисної моделі).
Опис до патенту (деклараційного патенту) на винахід (кориснумодель) є вичерпним джерелом інформації стосовно винаходу (корисної моделі);містить бібліографічні дані, власне опис, формулу винаходу (корисної моделі), атакож креслення, на які є посилання в описі.
Патент такожвидається на промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузіхудожнього конструювання. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнокчи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промисловоговиробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Одночасно з публікацієювідомостей про видачу патенту Державний департамент інтелектуальної власностіздійснює державну реєстрацію патенту на промисловий зразок.
Патент надає йоговласнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом,якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.
Свідоцтвом засвідчується право власності на знакдля товарів і послуг. Знак — позначення, за яким товари і послуги однихосіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Об'єктом знака може бутибудь-яке позначення чи будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннямиможуть бути слова, (зокрема власні імена), літери, цифри, зображувальніелементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація такихпозначень.
Форма свідоцтва і змістзазначених у ньому відомостей визначаються Державним департаментомінтелектуальної власності.
Свідоцтво посвідчує такожправо на кваліфіковане зазначення походження товару чи право особи на використання зареєстрованої назвимісця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначенняпоходження товару. Кваліфіковане зазначення походженнятовару передбачає визначення назви місця походження товару (назва географічногомісця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеногогеографічного місця та має особливі властивості, винятково чи головним чиномзумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чипоєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місцялюдським фактором) та географічного зазначення походження товару (назвагеографічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цьогогеографічного місця та має певні якості, репутацію чи інші характеристики, восновному зумовлені характерними для даного географічного місця природнимиумовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людськогофактора).
Використаннямзареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнаєтьсянанесення його на товар або на етикетку чи упаковку товару, застосування урекламі чи запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжуютьтовар.
Крім кваліфікованого,зазначення походження товару може бути й простим — будь-яке словесне чизображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує нагеографічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця,яка вживається для позначення товару або як складова частина такогопозначення. Просте зазначення походження товару передбачає недопущеннявикористання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводятьспоживачів в оману про дійсне географічне місце походження товару. Простезазначення походження товару не підлягає реєстрації.
Свідоцтвом такожзасвідчується виняткове право на використання топографії інтегральнихмікросхем — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричнерозміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.
4. Бюлетень: його загальна характеристика
Бюлетень (записка, лист, або документ з печаткою) —вид періодичного і продовжуваного видання. Бюлетені виокремлюються всамостійний вид видань за двома ознаками: характером інформації таоперативністю виходу в світ. Цим вони відрізняються від журналів, періодичних іпродовжуваних збірок.
Бюлетень випускається оперативно, містить короткіофіційні матеріали з питань, що входять до компетенції організації, що йоговипускає (наприклад, патентний бюлетень «Промислова власність»).
Періодичні бюлетені мають, як правило, постійнурубрикацію. В окремих випадках вони можуть випускатися протягом короткого часу,обмеженого певним заходом. Часто в таких виданнях публікується не лишеінформація про законодавчі, нормативні чи інші офіційні документи, а йузагальнюючі, оглядові і роз'яснювальні статті.
Відмінність між журналом і бюлетенем полягає вхарактері основного тексту. В журналах друкуються різноманітні матеріали:постанови уряду, статті, хронікальні замітки, белетристичні твори, репродукціїз творами образотворчого мистецтва і т. п. Бюлетені присвячені якому-небудьпевному колу питань (наприклад, рішення Верховної Ради України, інформація продокументи, що вийшли, і т. п.).
В завдання бюлетеня входить швидке і регулярнеінформування зацікавлених осіб та організацій про те нове, що є в даній галузічи сфері діяльності установи. Максимальна оперативність виходу в світ єважливою ознакою бюлетеня як виду видання, що відрізняє його від інших видів.Бюлетені включають поточну інформацію і видаються зазвичай не рідше одного разуна квартал. Вони містять переважно короткі офіційні матеріали, щовикористовуватимуться в наукових, практичних, довідкових чи рекламних цілях, зпитань, що входять до компетенції організації, що його випускає.
Класифікація бюлетенів розроблена недостатньо. Засукупністю ознак виокремлюють сім груп бюлетенів, що мають різне функціональнепризначення: нормативний, довідковий, рекламний, бюлетень-хроніка,бюлетень-таблиця, статистичний таінформаційний бюлетень.
До нормативного відносять бюлетень, що міститьматеріали нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається,як правило, яким-небудь державним органом. Будучи офіційним виданням, цей типбюлетенів містить закони, укази, постанови, накази, правила і т. п.
Довідковий бюлетень містить довідковіматеріали, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого відшукання. Вінмістить інформацію про заходи, що проводяться випускаючою організацією,наприклад, про репертуар театрів і т. п.
Рекламний бюлетень публікує викладені впривабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи для створення попиту наних.
Бюлетень-хроніка містить повідомлення, яківідображають діяльність видаючої його організації і доводять до зацікавленихосіб відомості про її роботу.
Бюлетень-таблиця публікує фактичні даніцифрового чи іншого характеру, розташовані у формі таблиці і слугує початковимматеріалом для наукових досліджень чи розв'язання практичних завдань.
Різновидом бюлетеня-таблиці є статистичний бюлетень.Він відображає оперативні статистичні дані, що характеризують певну сферу життяі діяльності суспільства.
Інформаційний бюлетень відноситься доінформаційних видань і в переважній більшості випускається органами інформації.В ньому містяться відомості про опубліковані і неопубліковані праці,розташовані у формі, зручній для швидкого ознайомлення з ними.
За оформленням бюлетені майже не відрізняються віджурналів, хоча й є певна специфіка. Бюлетені різноманітні за форматом. Їхвидають і в настільній, і в портативній формі. В них не буває ілюстрацій.Бюлетені різноманітні і за періодичністю виходу в світ: від 1 разу на тижденьдо 1 разу на квартал.
5. Поняття неопублікованого документа
Поняття «неопублікованийдокумент» виступає як протилежне до понять «опублікований документ»,«публікація», «видання».
Неопублікований документне розрахований на широке розповсюдження; створений в ході діяльностіорганізацій, окремих осіб, він відображає результати їх роботи. Неопублікованідокументи лишаються в рукописному вигляді чи тиражуються в невеликій кількостіпримірників. До них відносяться: звіти про науково-дослідницьку роботу тадослідно-конструкторські розробки, дисертації (за винятком виданих у виглядінаукової доповіді), рукописи алгоритмів і програм, проекти і кошториси,технічні умови, стандарти підприємств, раціоналізаторські пропозиції, неопублікованізаявки на винаходи, депоновані рукописи, рукописи перекладів, аналітичніогляди.
Неопубліковані документиоформляються, як правило, засобами машинопису чи друкуються на принтері ЕОМ,реєструються в органах інформації і бібліотеках для відображення в інформаційнихвиданнях чи базах даних цих органів. Більшість документів цього масивустворюються безпосередньо в ході чи одразу після завершення науковогодослідження чи виробничої роботи, що робить їх особливо цінними.
За загальною кількістюназв число неопублікованих документів, що щорічно з'являються, перевищує випускопублікованих, а за важливістю, новизною, актуальністю, унікальністю ідостовірністю інформації, оперативністю виходу та іншими інформаційнимиякостями вони часом перевершують опубліковані документи.
Основними видаминеопублікованих документів є звіт про науково-дослідну ідослідно-конструкторську роботу, дисертація, депонований рукопис, науковийпереклад, оглядово-аналітичний документ.
6. Уніфікація управлінської документації. Характеристика національнихстандартів
Стандарт єосновним кінцевим продуктом діяльності із стандартизації, метою якої є сприянняорганізації та упорядкуванню будь-якої діяльності для підвищення відповідностіпродукту, послуги чи процесу їх функціональному призначенню, усунення технічнихперешкод у міжнародному товарообміні, сприяння науково-технічному прогресу іспівпраці в різноманітних галузях. Об’єктом (чи предметом) стандартизації є продукція, процес чипослуга, для яких розробляють ті чи інші вимоги, характеристики, параметри,правила тощо. Галуззю стандартизації є сукупність взаємопов’язаних об’єктівстандартизації.
Стандартизаціяздійснюється на різних рівнях державного, міждержавного та міжнародногогосподарювання. На міждержавному рівні стандартизацію здійснюють залежно відтого, учасниками якого регіону світу приймають стандарт, а якщо участь устандартизації відкрита для відповідних органів будь-якої країни, то цеміжнародна стандартизація.
Регіональнастандартизація –стандартизація, що здійснюється на відповідному регіональному рівні та участь уякій відкрита лише для країн певного географічного, політичного чи економічногопростору.
Національнастандартизація – стандартизація, що здійснюється на рівні однієї країни. При цьому стандартизацію можна здійснюватитакож на різних рівнях господарювання: на державному рівні (національністандарти), на рівні галузі, підприємства, громадської організації, товариствачи спілки (стандарти організацій).
Національні стандарти містять вимоги, що стосуютьсянасамперед безпечності продукції для життя, здоров’я і майна громадян, їїсумісності і взаємозамінності, охорони довкілля і вимоги до методів випробуваньцих показників. Стандарти організацій розробляють, якщо є потреба поширитирезультати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду,одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів.
Національні стандарти приймає Держспоживстандарт, астандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів –Держбуд України. Національні стандарти та зміни до них підлягають державнійреєстрації в Держспоживстандарті і публікуються державною мовою.
Для нормативних документів національного рівнявстановлено такі індекси:
ДСТУ – національний стандарт;
ДСТУ-П – пробний стандарт;
ДСТУ-Н – настанова, кодекс усталеної практики;
ДК – державний класифікатор;
ДСТУ-ЗТ – технічний звіт.
Повне позначення національних стандартів України,кодексів усталеної практики та інших нормативних документів загальнодержавногозастосування, прийнятих національним органом стандартизації, складається звідповідного індексу, реєстраційного номера наданого йому при прийнятті (доп’яти цифр) і відокремленого знаком „двокрапка” року його прийняття. Упозначенні національного стандарту України, що входить до комплексу стандартів,в його реєстраційному номері перші цифри (від 1 до 99999) з крапкою визначаютькомплекс стандарту, наступні цифри (від 1 до 999) – реєстраційний номер,наприклад ДСТУ 3.27:2003.
Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин,їх реєстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини,відокремленої знаком дефіс.
Національний стандарт України, прийнятий впровадженнямміжнародного чи регіонального стандарту, і який не містить технічних змін (єідентичним), має позначення, що складається з індексу „ДСТУ” і позначеннявідповідного першоджерела. При цьому замість року прийняття міжнародного чирегіонального стандарту вказується рік прийняття національного стандарту.Наприклад, національний стандарт України, оформлений на підставі застосуванняавтентичного тексту міжнародного стандарту ISO 22001:2000 позначається ДСТУ ISO22001:2004.
Для нормативних документів інших рівнів встановленотакі індекси:
СОУ – стандарт організацій;
ТУУ – технічні умови;
СТУ – стандарт наукового, науково-технічного чиінженерного товариства чи спілки.
У позначенні стандарту організацій рекомендовано післяіндексу вказують групу згідно з державним класифікатором ДК 009 – перші трицифри кодового позначення виду економічної діяльності (КВЕД). Далі, через дефіс– код суб’єкта стандартизації, якому належить право власності на документ,згідно з „Єдиним реєстром підприємств і організацій” – вісім знаків. А вжепотім – реєстраційний номер, що надається організацією, і рік прийняттястандарту.
Позначення стандарту наукового товариства можескладатися з індексу, абревіатури товариства і реєстраційного номера, щонадається за порядком, встановленим цим науковим товариством, та року прийняттяцього стандарту.
Позначення технічних умов складається з індексудокумента – ТУУ; групи згідно з ДК 009; коду підприємства чи організації, які євласниками технічних умов згідно з „Єдиним реєстром підприємств і організацій”;порядкового номера – три знаки, що проставляється власником оригіналу документата року прийняття ТУ. Наприклад, ТУУ 15.8-24106105-002:2004.
Стандарт – ценормативний документ, розробленийна підставі консенсусу, затверджений визнаниморганом, спрямований на досягнення оптимального рівня упорядкування в певнійгалузі. У стандарті встановлюються для загального і багаторазового використаннязагальні принципи, правила, характеристики, що стосуються різних видівдіяльності чи їх результатів. Стандарт базується на узагальнених результатахнаукових досліджень, передових технічних досягненнях і результатах практичногодосвіду. Використання стандарту повинно нести оптимальну вигоду длясуспільства.
Враховуючи міжнародний досвід стандартизації можливимивидами стандартів є: основоположний стандарт, термінологічний стандарт,стандарт на методи випробувань, стандарт на продукцію, стандарт на процес,стандарт на послугу, стандарт на сумісність, стандарт з відкритим значенням.
Основоположний стандарт – нормативний документ, щомістить положення загального чи директивного характеру для конкретної галузі.Переважно виступає як стандарт чи як методичний документ, на підставі якогоможна розробляти інші стандарти.
Термінологічний стандарт – це нормативний документ, вякому об’єктом стандартизації є терміни. Такий стандарт містить визначення(пояснення) терміну, приклади його застосування тощо.
Стандарт на методи випробувань встановлює методики,правила, процедури різних випробувань і сумісних з ними дій (наприклад, добірзразка).
Стандарт на продукцію містить вимоги до продукції,що забезпечують відповідність продукції її призначенню; може бути так званимповним і неповним. Повний стандарт встановлює не лише вищевказані вимоги, а йправила добору проб, проведення випробувань, пакування, зберігання тощо.Неповний стандарт містить окремі вимоги до продукції (лише стосовно показниківякості, лише до правил постачання тощо).
Стандарт на процес, стандарт напослугу – ценормативні документи, в яких об’єктом стандартизації відповідно є процес(наприклад, технологія виробництва) чи послуга (наприклад, туризм, побутовіпослуги, автосервіс, транспорт, банківські послуги тощо).
Стандарт на сумісність встановлює вимоги, щостосуються сумісності цілого продукту, а також його окремих частин (деталей,вузлів). Такий стандарт може бути розроблений на систему загалом, наприклад,систему вентиляції, сигналізаційну систему тощо.
Стандарт з відкритим значенням. У деяких ситуаціях певнунорму (чи кількісне значення окремої вимоги) визначають виробники(постачальники), а в інших – споживачі. Тому стандарт може містити перелікхарактеристик, що конкретизуються в договірних відносинах. Це — стандарт звідкритим значенням.
Окремим видом нормативних документів із стандартизаціїє комплекс стандартів, який об’єднує взаємопов’язані стандарти, якщовони мають спільну мету і встановлюють узгоджені вимоги до взаємопов’язанихоб’єктів стандартизації. У комплекси (системи) стандартів для нормативногозабезпечення в певній сфері діяльності, як правило, об’єднують загальнотехнічні та організаційно-методичні стандарти. Такі комплекси охоплюють галузіпромисловості та виробництва, а часто стають і міжгалузевими (наприклад, Єдинасистема конструкторської документації тощо). До систем, які не можна назватиміжгалузевими, бо мають загальнодержавне значення, відносять комплексосновоположних стандартів національної стандартизації.
Український національний інформаційний фонд стандартів(Національний фонд стандартів), класифікаторів техніко-економічної інформації,а також міжнародних (регіональних) стандартів, правил, норм і рекомендацій ізстандартизації, національних стандартів закордонних країн організовує і ведеДержспоживстандарт у взаємодії з міністерствами і відомствами, підприємствами іорганізаціями, громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності,громадськими організаціями тощо.
Національний фонд стандартів складається з Головногоінформаційного фонду стандартів Держспоживстандарту; Національного центруміжнародної інформаційної мережі ISONET WTO; інформаційних фондів стандартів якспеціалізованих організацій, так і відповідних структурних підрозділівміністерств, відомств, установ та організацій.
7. Загальна характеристика перфорованого документа
На перфорованомудокументі інформація записана шляхом перфорування (пробивання) чи вирізання врізних комбінаціях певної кількості отворів (перфорацій) в заданійпослідовності. Кожна перфорація містить в собі інформаційну одиницю, а сумапрорізів чи пробивок — повну інформацію, яка може складатися з тисячі і більшеодиниць (якщо використовується поєднання кількох отворів).
Інформацію наперфорованому документі отримують за допомогою перфоратора — пристрою длязаписування інформації шляхом пробивання отворів в перфоносіях.
Залежно від призначеннядокументи на перфоносіях поділяють на три типи:
1) для управлінняпристроями автоматик при виконанні різних операцій у процесі виготовлення іконтролю спроектованих виробів;
2) для управління,обробки, перетворення інформації при проектуванні виробів на ЕОМ;
3) для використання впроцесі обробки і перетворення.
Заматеріальноюконструкцією носія перфоровані документи поділяють на карткові (перфокарти,апертурні карти) і стрічкові (перфострічки).
Перфокарти і перфострічкизгруповують у види за такими ознаками:
— за каналом сприйняття —перфокарти і перфострічки відносяться до візуальних документів;
— за матеріальною основою— штучні, паперові (частіше за все), рідше пластмасові (перфокарти) іцелулоїдні чи лавсанові (перфострічки);
— за призначеністю длясприйняття — машиночитані (перфокарти машинного сортування) і людиночитані(перфокарти ручного сортування);
— за розташуваннямматриці — перфокарти з краєвою і внутрішньою перфорацією;
— за способом кодування —вирізні з перфорацією, вирізуваною в процесі кодування, і пробивні зперфорацією, одержуваною при кодуванні;
— за способом обробки —перфокарти ручного і машинного сортування;
— за цільовимпризначенням — облікові, довідкові, бібліографічні, інформаційні, діагностичні,навчальні.
Перфокарта — носій інформації, призначений длявикористання системами автоматичної обробки даних. Перфокарта подає інформаціюнаявністю чи відсутністю отворів у певних позиціях карти.
Головною перевагоюперфокарт була зручність маніпуляції даними — в будь-якому місці колоди можнабуло додати карти, видалити, замінити одні карти іншими.
На обох бокахнеперфорованої частини картки друкується чи пишеться від руки різний текст,наприклад, на бібліографічній картці — анотація статті, на картці обліку кадрів— особисті дані про співробітника тощо.
Перфокарти ручногосортування (або«ручні» перфокарти) дозволяють за допомогою найпростішого і дешевогоустаткування приблизно вдесятеро швидше здійснювати такі трудомісткі операції,як сортування, групування і добір інформації, тобто дають можливістьбагатоаспектного пошуку. Вони можуть використовуватися в бухгалтеріях,поліклініках, бібліотеках, інформаційних службах, школах тощо.
Перфокарти ручногосортування поділяють на карти з внутрішньою і зовнішньою перфорацією.
Перфокарти з внутрішньоюперфорацією називають візуальними, або суперпозиційними перфокартами.
Карти-грати. Таку назву ці карти отримали занегативним принципом кодування, коли на матриці, де кожен осередок відповідаєодній карті, всі отвори пробиті (перфоровані), окрім одного, що відноситься доданої карти.
Зведені фотографічні карти. Ці карти є одним з шляхівмодернізації одноаспектного системного пошуку. Цей метод зводиться до того, щовсі карти з однією головною ознакою репродукуються на одну фотографічну картутого ж формату. На одній такій карті поміщається 200-400 карт, а приультрамікрорепродуціюванні — до 10 тисяч.
Клясерні карти забезпечені одним чи кількомакишенями, щоб розмістити в них фотокадри окремих документів невеликого обсягу:листів, патентних описів, фірмових проспектів, рентгенівських знімків та ін. Водних випадках клясерна карта — це модернізована форма футляра, що забезпечуєне лише збереження, а й багатоаспектний пошук, в інших — альбом («клясер»),досьє, справа.
В апертурну картувмонтований кадр мікрофільму, відрізок неперфорованої плівки чи мікрофіша. Такікарти ще називають перфорованими картами типу «джекет». На відміну відклясерної, апертурна карта розрахована на документи великого обсягу ізстабільнішою інформацією. На карті вирізується вікно — «апертура» — івставляється в нього частіше за всього прозора мікрофотокопія з двостороннімтекстом.
Розрізняють два видиапертурних перфокарт: 1) карти з рамкою з липкої надтонкої плівки по контуруапертури для вкладення чи вклеювання мікрофільму; 2) карти з кишенею з прозороїбезбарвної плівки для монтажу кадрів мікрофільмів шляхом вкладення їх уконверт. Апертурні перфокарти бувають ручного і машинного сортування.
Основним типом апертурноїперфокарти можна вважати 80-тиколонкову перфокарту з апертурою (вікном, щокалібрувалося) формату Д (30х41 мм), в яку вклеюється один кадр неперфорованого 35 мм мікрофільму.
Апертурні перфокарти К-5(207х147 мм) і К-6 (147х105 мм) з краєвою перфорацією застосовуються пристворенні фондів технічної документації, а також для зберігання малих заобсягом інформаційних документів. На вмонтованому в перфокарту мікрофільміможна розташувати при зменшенні в 22 рази 8 сторінок тексту.
На перфокарті апертуразаймає поле від колонки 54 до колонки 76. Монтаж мікрокадрів у бланкиапертурних перфокарт здійснюється з рулонного мікрофільму. Для цього розробленеі серійно випускається відповідне устаткування — ручні пристрої (продуктивність400 кадрів на годину), напівавтоматичні пристрої (з такою ж продуктивністю), атакож пристрої автоматик (продуктивність 2 тис. кадрів на годину).
Основна перевагаапертурних перфокарт полягає в тому, що такі перфокарти дозволяють скоротити на80 і більше відсотків площу приміщень, що використовуються для зберіганнядокументів в натуральному вигляді, а також забезпечують швидкий пошук цихдокументів і виготовлення їх копій. Крім того, їх обробку можна здійснювати настандартних сортувальних машинах.
Перфокарти із зовнішньоюперфорацією можуть мати отвори з одного, двох, трьох чи усіх боків. Єперфокарти з одним, двома, трьома і більше рядами перфораційних отворів.Найбільш поширені одно- і дворядні перфокарти.
На периферію карткинаносяться різні ознаки або вирізкою, виробленою від отвору, або вирізкоюпростору між двома пробивками, або за допомогою рейтерів. Рейтерні картизабезпечуються по верхньому краю кольоровими пластмасовими рейтерами, з якихкожен має свій колір (червоний, синій, зелений). Отвір позначається певнимкольором рейтера, що позначає яку-небудь інформацію.
Перфокарти ручногосортування і рейтеркарти застосовуються для бібліографічного пошуку і виконанняоблікових, контрольних і статистичних операцій.
Найважливішим параметромперфокарт з краєвою перфорацією є максимальне число різних характеристик, якедозволяє одночасно записати систему отворів, що калібрувалися, нанесених уздовжкраїв цієї перфокарти.
Сукупність таких отворівназивається кодовим полем перфокарти, оскільки характеристики записуються наперфокарті в кодованому вигляді. Місткість кодового поля перфокарти з краєвоюперфорацією визначається числом отворів, що калібрувалися, які має цяперфокарта.
Перфокарти з краєвоюперфорацією доцільно використовувати для механізації пошуку в масивах до 10тис. документів — при ручному сортуванні, до 30 тис. документів — привикористанні вібраційних чи ударно-динамічних селекторів. Найбільш широкоперфокарти з краєвою перфорацією застосовують для інформаційного пошуку вмасивах близько 1-2 тис. документів, для створення індивідуальних перфокартотекз вузьких питань науки і техніки.
Розрізняються перфокарти:80-ти колонкові, що є найпоширенішими з огляду на високу щільність запису, зпрямокутними отворами по контуру цифр; 45-ти колонкові, 65-, 90- і100-колонкові. Устаткування для обробки цих карт відповідно розрізняєтьсякількістю колонок. На кожній перфокарті записуються до 12 шестирозрядних шифрівдокументів.
За зовнішнім виглядомперфокарти розрізняються цифровою сіткою, пристосованою для фіксації 45 або80-колонкових розрядів чисел у десятковій системі числення. Звичайна перфокартамає цифрову сітку, що дозволяє за її координатами встановити величинизафіксованих значень ознак чи числових величин. На цифровій сітці розрізняютьколонки, тобто стовпці цифр від 0 до 9 в кожному, і позиції — значення пробивкив колонці. При цьому позиція (рядок) за всіма колонками перфокарти має одне іте саме значення.
Будучи дублікатомпервинного документа, що містить в закодованому вигляді за допомогою пробивоквсі підраховувані дані, перфокарта за своїми фізичними властивостями володієізоляційними і механічними якостями. Переміщаючись між валом і щітками всприймаючому механізмі машини, вона пропускає електричний струм лише в листахпробивки. Різне розташування пробивок в перфокартах впливає на черговість і часпроходження імпульсів струму в електроланцюгах, які примушують спрацьовувативиконавчі механізми машини і виконувати властиві їм операції.
Для визначення, які данівідперфоровані на перфокарті, числа повинні розташовуватися в певній системі.На початку перфокарти розміщують постійні дані, однакові для групи перфокарт.Розподіл колонок перфокарт між окремими реквізитами з урахуванням їх значущостіназивається макетом перфокарт чи схемою перфорації. Макет є постійним дляконкретної роботи, по ньому перфоруються всі однорідні документи. Зміни в ньомувикликають зміни налаштувань машин, а іноді і методу обробки інформації. Вдеяких випадках схема макета друкується на перфокарті друкарським шляхом — цемаркетована перфокарта.
При перфорації частинаданих фіксується в прийнятих одиницях вимірювання: кг, т, шт., година, звил.,грв., коп. і т. д., інша — в закодованому вигляді. Використання перфокарти якспеціального машинного носія інформації обумовлено застосуванням різних видівПЕОМ для обробки даних. Перфокарти машинного сортування виконані на картонномуматеріальному носії.
Розташування і розміриграф основного напису документа, виконаного на перфокарті, стандартизовано.
Основний напис документавиконується на зворотному боці перфокарти, що не містить перфораційних отворів.
До основних реквізитівперфокарт відносяться: позначення документа, назва виду документа, порядковийномер змін, номер перфокарти, спеціальні відмітки.
Перфострічка(перфорована стрічка) — застарілий носій інформації увигляді паперової[1] стрічки з отворами, на яку дані наносяться певноюпослідовністю кодових комбінацій отворів. Кожна кодова комбінація кодує одинзнак і розміщується на стрічці перпендикулярно напряму її руху.
Завдяки простотіпристроїв уведення-виведення, перфострічка набула поширення в комп'ютернійтехніці. Пізні комп'ютерні перфострічки мали ширину 7 чи 8 рядів івикористовувалися для записування кодування ASCII. Були стрічки і з іншоюкількістю рядків (навіть з двома). Використовувалися в мінікомп'ютерах длявведення-виведення інформації до середини 1980-х років і були витисненімагнітними носіями інформації.
Недоліком перфострічок упорівнянні з перфокартами є низька механічна міцність стрічки і неможливість«ручного редагування» текстових файлів (додаванням чи заміною перфокарт уколоді). В порівнянні з магнітними стрічками основним недоліком була низькашвидкість читання/записування.
Інформація наноситься наперфострічки шляхом пробивки круглих інформаційних і транспортувальних отворівна кодових доріжках (позиціях).
Пробивки в поперечномунапрямі утворюють рядки. В кожному рядку записується один символ, відповіднийкоду цифри, букви або знака. На перфострічки можуть записуватися цілі тексти. Всередній частині перфострічки є безперервна послідовність отворів, призначенихдля переміщення перфострічки по направляючих пристрою введення або длясинхронізації зчитування інформації. Ці отвори перфоруються на кожному етапіавтоматично одночасно з перфоруванням основних кодуючих отворів.
Сутність перфострічокполягає в автоматичному і стабільному записуванні даних, які фіксуються задопомогою наперед розробленого коду (тобто комбінації отворів) на перфострічку.
Перфострічку можна використовувати:
а) при переданні чиприйомі телеграфних депеш;
б) при роботі наобчислювальних машинах і іншій організаційній техніці, на спеціальнихдешифраторах тощо;
в) як запис інформаціїнаукового і технічного характеру і т. д. на різних машинах і пристосуваннях.
Відперфоровані на стрічцідані можуть слугувати для: перетворення їх у звичайний текст; повторноїрепродукції стрічки; складання нової стрічки з кількох первинних стрічок;автоматичного передання інформації телеграфом; управління іншими машинами, наприклад,перфораторами карт; введення-виведення інформації в ЕОМ.
Перфострічки мають рядпереваг: можливість за їх допомогою об'єднувати різні рахункові й обчислювальнімашини і комплекси, під'єднувати до них периферійне устаткування; простотаобробки інформації, нанесеної на перфострічку (сортування, розподіл,об'єднання, коригування і т. д.); можливість нанесення інформації наперфострічку автоматично, паралельно з основними процесами без значнихдодаткових витрат; достатньо велика накопичувальна місткість стандартнихрулонів перфострічок при невеликих їх габаритах і вазі́; можливістьбагатократного використання інформації, записаної на перфострічці; невисокавартість устаткування, що використовує перфострічки в порівнянні з іншимипристроями введення-виведення інформації; можливість передання інформації,записаної на перфострічці, лініями зв'язку.
8. Аналогове та електронне середовища існування електронного документа
Періодичні електронні видання почали розповсюджуватисяпереважно мережами, зокрема, глобальною мережею Інтернет. Інформаційнимсередовищем для розповсюдження книг стали і лишаються останні п'ятнадцять роківкомпакт-диски.
Спочатку «електронним виданням» називали повністю зверстанета підготовлене до друку видання, що зберігалося в пам’яті комп’ютера (нажорсткому магнітному диску) чи на спеціальному запам’ятовуючому пристроїдовготривалого типу. Згодом поняття «електронне видання» почало включати текстикниг, журналів і газет, що поширювалися в будь-якому текстовому чи іншомуформаті, наприклад в гіпертекстовому (HTML) чи одному із стислих форматів (ZIP,ARJ, RAR, WINZIP тощо).
У складі електронних видань почали застосовуватися ще ймультимедійні компоненти, під якими маються на увазі цифрові звукові чивідеофрагменти, а також анімаційні вставки в основну частину видання. Врезультаті електронні видання стали засобом комплексної інформаційної дії налюдину, яку можна порівняти з радіо, кіно і телебаченням, а в чомусь навіть яктаку, що перевершує ці важливі засоби масової комунікації.
Принциповою відмінністю друкованих віделектронних видань є можливість інтерактивної реалізації останніх, за якоїкористувач (читач) може не лише переміщатися вбудованими у текстгіперпосиланнями, а й активно втручатися в хід подій, моделювати процеси.
В останні кілька роківз'явилися мережні електронні видання, що пов’язано з такими поняттями, якWeb-сайт і Web-сторінка. Остання визначається як електронна сторінка увідповідному форматі, а Web-сайт — це набір пов'язаних Web-сторінок, з'єднанихзагальними ознаками чи призначенням. У даний час у мережі Інтернет є значнакількість сайтів, що є, по суті, електронними виданнями, тобто аналогами книгчи брошур, але лише в електронному мережевому уявленні.
Електронні видання відносяться до класу продукції, щодинамічно розвивається. Їх кількість збільшується швидкими темпами, а якістьбезперервно Перехід поліграфічної продукції на цифрову форму дозволяєзабезпечити збереження багатьох унікальних видів продукції, таких, якстародавні рукописи. Навіть звичні фотографії і картини втрачають з часом своїякості. Зберігання їх електронних копій дозволяє донести до наступних поколіньунікальні культурні шедеври. Нарешті, зберігання документів і видань велектронній формі дозволяє організовувати електронні бази даних, чітка структураі розвинені засоби пошуку і навігації в яких полегшують процес виявленняпотрібних матеріалів та їх фрагментів.
Складові елементиелектронного виданняОсновноючастиною більшості електронних видань, також як і книг, випущених друкарськимспособом, є текстові фрагменти. Деякі видання взагалі є цілкомтекстовими. Якщо таке видання набрано на комп'ютері в будь-якому текстовомуредакторі, то його можна назвати електронним виданням. Різновидом такоговидання є так звані гіпертекстові документи- видання в спеціальномуHTML-форматі.
У всесвітній мережі Інтернет є некомерційні електроннібібліотеки, в яких практично всі видання представлені в текстових чи упакованихтекстових форматах, тобто одержаних в результаті попереднього стисненнявідповідного файлу спеціальними програмами — архіваторами. Такі виданняхарактеризуються мінімальним інформаційним обсягом і можуть бути швидкозавантажені на комп'ютер користувача.Видання, забезпечує його незалежність відшрифтових гарнітур, встановлених на комп'ютері користувача, однак вимагаєвикористання спеціальних засобів для його перегляду.
Ілюстративнийматеріал. Велектронних виданнях використовують таку кількість ілюстрацій, яка потрібна дляякнайкращого сприйняття і розуміння матеріалу, причому ця величина завждибільша, ніж у виданнях, тиражованих друкарським способом. Ілюстративнийматеріал містить на кілька порядків більше інформації, ніж текст, що займає тойсамий простір на сторінці, і набагато ефективніше впливає на відчуття людини.
Швидкість сприйняття ілюстративної інформації також на багаторазів вища, ніж швидкість сприйняття тексту. Це пов'язано з особливостямивізуального сприйняття інформації людиною. Зорові образи у вигляді графічнихоб'єктів сприймаються цілком і безпосередньо заносяться в довготривалу пам'ять,без проміжного перетворення в поняття, як це відбувається з текстом.
Звуковийсупровід. Невід'ємноючастиною багатьох видань є звуковий супровід. Звуковий супровід може бутиавторським текстом чи ремарками, шумові ефекти, що ілюструють події, що відбуваються,і що роблять їх опис реалістичнішим. Звук може синхронно супроводжувативключені у видання відеокадри чи анімацію.
Швидкість сприйняття людиною звукової інформації має тойсамий порядок величин, що і для тексту. Проте одночасна робота з текстовою ізвуковою інформацією не лише збільшує загальну швидкість сприйняття, а й сприяєбільш довготривалому її запам'ятовуванню.
Анімація івідео
Цифровий формат, що використовується в комп'ютерному відео,на відміну від аналогового, відрізняється незрівнянно вищою якістю відтворенняі роздільною здатністю, однак вимагає великого об'єму пам'яті для зберіганнявідеоінформації і високої пропускної спроможності для її відтворення знеобхідною частотою кадрів. Тому набагато частіше, ніж відеофрагменти, велектронних виданнях використовується комп'ютерна мультиплікація чи простіанімаційні файли. Вони ж дуже часто зустрічаються на різних Web-сторінках,причому у багатьох випадках використовуються як реклама. Проте такамультиплікація може з успіхом використовуватися для ілюстрації послідовностівиконання технологічних операцій, роботи поліграфічних машин і комплексів інавіть послідовності виконання операцій в комп'ютерних програмних пакетах. Увсіх перерахованих випадках анімація відіграє допоміжну роль, сприяючи наочностіопису відповідних процесів і кращому розумінню і запам'ятовуванню їх опису.
Формати електроннихвидань. Якщо в звичній книзі форматхарактеризує її ширину і висоту, то в електронному виданні формат описує те,яким чином у файлі представлена інформація. В даний час для сучасних і якіснихелектронних видань використовуються два основні формати, а саме:
· PDF (Portable Document Format), розроблений фірмою Adobe;представляє розвиток і вдосконалення відомого видавничого формату описусторінок документів Post Script;
· HTML (Hyper Text Markup Language) — гіпертекстова моварозмітки сторінок, за допомогою якого створено велика кількість електроннихдокументів, у тому числі — абсолютна більшість видань, циркулюючих в середовищіІнтернет.
Головна перевага обох форматів полягає в можливостірозміщення в тексті видання гіперпосилань, за якими здійснюються швидкіпереходи як усередині даного видання, так і в зовнішні, по відношенню доданого, документи. Зокрема, за допомогою гіперпосилання можна зв'язатися з авторомчи видавцем електронною поштою, проглянути літературні джерела, на якіпосилаються в даному виданні, викликати ілюстрацію, яка пояснює значеннядеякого текстового фрагмента тощо.
9. Класифікації електронних документів
Підходи до класифікаціїелектронних документів відрізняються методологічним, концептуальним поглядом наїх сутність: головне в них – технологічна чи змістовна компонента.
Найприйнятнішими є чотиривиди класифікації електронних документів:
- за носіємінформації (на гнучких магнітних дисках, магнітооптичних дисках, оптичнийдисках та магнітних стрічках);
- за інформаційноютехнологією (різноманітні автоматизовані системи, банки і бази даних,інформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові системи, текстові дані,програми та програмні засоби);
- в залежності відкомплектності (лише файли на машинному носії, файли на машинному носії плюсдокументація на паперовому чи іншому носії);
- за видамидіяльності організації (проектна, виробнича, комерційна, фінансова,управлінська тощо).
Крім того, середелектронних можна виокремити три групи документів:
— оцифровані електроннідокументи;
— сучасні електроннідокументи;
— електронні документи,що є продуктами різних безпаперових технологій (електронна пошта, цифровіфотографії, електронні записні книжки, електронні газеті тощо).
Оцифровані документи виокремлено в окремий виделектронних документів з огляду на тенденцію до перетворення традиційнихдокументів в цифрову форму. Таким чином, оцифровані документи, хоча й є копіямитрадиційних документів, однак починають відігравати самостійну роль і набуваютьважливого значення в житті суспільства.
Оцифровані документи – цедокументи, отримані в результаті конверсії паперових чи технотронних документівв цифрову форму.
Така конверсіяназивається оцифровуванням. Оцифровування — це перетворення документа зтрадиційної властивої йому форми в цифрову (комп’ютерну). В комп’ютеріоцифрований документ подається у вигляді файлу.
Найпростіша технологіяоцифровування, поширена достатньо широко, — сканування. Сканування дозволяєперевести ілюстративні, графічні документи, фотографії в електронну форму – вфайли.
Розроблені технологіїоцифровування звуку і відео. Прикладами оцифровування фоно- і відеодокументів єкомпакт-диски і лазерні відеодиски.
Сучасні електроннідокументи – цедокументи, що функціонують лише в цифровій формі. Такі електронні документи єінформаційними продуктами останніх інформаційних технологій:Інтернет-технологій, WWW-технологій, мультимедіа. Сучасні електронні документи– це інтеграція в єдиний документ:
— вербальної інформації;
— фото;
— відеофрагментів;
— звуку;
— анімації;
— графіки.
Поєднання кількох типівінформації (тексту, графіки тощо) означає багатосередовищність, тобто(буквально) мультимедіа. Мультимедійні продукти надають користувачу різноманітнуінформацію зазначених видів, поєднану в єдине ціле певною метою. Інтерактивнасистема мультимедіа використовує комбінацію цих складових, однак додатковознаходиться під контролем користувача й організовує діалог користувач-система.
Мультимедіа продукти дужепоширені на сьогодні і з доступністю засобів обчислювальної техніки їх стає всебільше. Найпоширенішими з них є мультимедійні ігри та енциклопедії.
Особливістю сучаснихелектронних документів є їх багатофайловість, тобто якщо для оцифрованих документівхарактерне оцифровування документа в один файл (як правило), то мультимедіапродукти містять деяку кількість комп’ютерних файлів. Ця властивість характернай для Web-сторінок Інтернету.
Сучасні електроннідокументи мають великий обсяг і для свого зберігання вимагають носіїв великоїмісткості. Найпоширенішими носіями для мультимедіа продуктів є оптичні дискиCD-ROM, CD-R.
Продуктом безпаперовихтехнологій є, перш за все, електронна пошта. Електрона пошта – цепересилання повідомлень у вигляді файлів телекомунікаційними каналами. Файлможе містити повідомлення (лист, статтю тощо), малюнок, фотографію, попередньооцифровані, а також бази даних тощо.
На сьогодні електроннапошта – один з видів сервісу як в мережі Інтернет, так і в іншихтелекомунікаційних каналах, що найбільш широко використовується.
Документи такого видушвидко наповнюють архіви різних установ та організацій. Зберігання здійснюєтьсяна ZIP–дискетах та CD-R.
Іншим різновидомбезпаперової технології є цифрове фотографування, що стає все більшпопулярним. В найближчому майбутньому можливе надходження таких дискет зцифровим фото на державне зберігання.
В якості класифікаційної моделі може бути представлене такожранжування електронних документів в залежності від комбінації метаданих:
— однорангові електронні документи: документ складається зодного типу даних, поєднаних однією структурою, і записаний в один файл певногоформату;
— дворангові електронні документи: документ складається зкількох типів даних, поєднаних однією структурою, і записаний в один файлпевного формату бази даних, документи, що складаються з геометричних обєктів;
— трирангові: документ складається з кількох типів даних,поєднаних кількома структурами, і записаними в один файл певного формату;
— чотирирангові: документ складається з кількох типів даних,поєднаних кількома структурами, і записаними в кілька файлів спільного формату;
— пятирангові електронні документи: документ складається зкількох типів даних, поєднаних кількома структурами, і записаними в кількафайлів різних.
Всередині кожного рангу документи можна поділяти законкретними технологіями, в межах яких вони були створені: текстовим чиграфічними процесором, типами СУБД, гіпертекстовими системами тощо.
Використана література
1. ЗаконУкраїни «Про електронні документи та електронний документообіг» //Вісн. ДКАУ. — 2003. -№ 1. — 150 с
2. ЗаконУкраїни «Про інформацію» // Голос України. — 1992. – 13 листопада.№6.-125 с
3. Закон України«Про науково-технічну інформацію» // Голос України. — 1993.-23 липня.
4. ДСТУ2628-94. Системи оброблення інформації. Оброблення тексту. Терміни та визначення.- Чинний від 1995-01-07. — К.: Держстандарт України, 1994.-35с.
5. ДСТУ2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни та визначення. — Чиннийвід 1995-07-01. — К.: Держстандарт України, 1994. -158с.
6. Асеев, Г.Г. Электронный документооборот[Текст]: Учеб. для студентов вузов культурыи искусств / Харьк. гос. акад. культуры. — X.: ХГАК, 2000. — 470с.
7. Баласанян, В. Электронный документооборот — основа эффективного управлениясовременным предприятием // Управлениеперсоналом. [Текст] — 2002. — № 2. — 20 с.
8. Кушнаренко, Н.Н. Документоведение[Текст]: Учебник. — 3-е изд., стер. — К.: О-во «Знання»,КОО, 2001. — 460с. — (Высшее образование XXI века).
9. Мешков, Д.Ю. Електронний документ[Текст]: обіг, зберігання, використання, законодавчіаспекти. Досвід ФРН (1990-2000) // Архіви України.-2001.
10. Стенюков,М.В. Документы.Делопроизводство[Текст]: Практич. Пособие по документационному обеспечению деятельностипредприятия. — М.:Прибор, 1995.-246с.
11. Пріб,Г.А. Патентознавство[Текст]: Навч.посібник для дистанційногонавчання / За наук. Ред. С.І.Табачнікова.- К.: Університет «Україна», 2007