ЗМІСТ
Вступ
1.Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»
2. Психологічні особливості літератури ХІХ століття
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Зрозуміло, що з погляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вже втратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія» чи «нова філософія». Але з погляду історико-літературного вона відповідає і змістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав, психологізму. Саме цим жив увесь слов'янський світ на початку XIX ст. Акумулюючи суспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частина національної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови, історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живій народній мові.
1.Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»
Герой розповіді Омелько внутрішньо схожий на героїв Достоєвського — Розкольникова ( «Злочин і покарання»), Олексія Івановича ( «Гравець»), які наодинці леліяли свої ідеї завоювання місця в суспільстві і, намагаючись реалізувати їх, приходили до фатального кінця, який знаменував крах індивідуалістичної моралі. їм властива потаемнисть внутрішнього конфлікту, надія лише на власні сили: «Піду шукати собі долі такий, яка хочеться мені. Віддалився туди, де люди головою живуть, на нім працюють, а не горбом лише одним скотинячі » — думає Омелько, герой розповіді О. Катренка.
Психологічними параметрами тактики такої людини було звернення до авантюри, заховання своїх дійсних намірів, його пристрасті спалахують і затухають без свідків, а внутрішнє життя — таємниця для інших. Душа Омелька стає іподромом поєдинку добра і зла, соціальне коріння яких для самого злочинця залишається таємною.
Психологічний аналіз на новому етапі розвитку реалістичної художності робить якісний виток. Герої творів Панаса Мирного занурюються в ретроспективний перегляд власної біографії для підкріплення своєї совісті. А і. Франко надає своїм персонажам можливість реконструювати невідому ним ретроспективу, а в сюжетному фіналі підкріпити розгадане ще і сповідувальний словом. До такого прийому прибігає і А. Катренко. Ретроспективно-сповідувальний спосіб з'ясування внутрішньої історії людини, його морального падіння або відродження початий ще Т. Шевченка. Крім того, А. Катренко звертається і до мотивів, розроблених Кобзарем у ряді поем, переносить їх в свої часи. Психологізм, який зустрічаємо в І. Нечуй-Льовіцкого, Панаса Мирного, І. Франко, що тяжіє до описового, народницького, А. Катренко зумів певними ниточками прив'язати до неореалізму.
Створюючи цілісну картину життя людини, А. Катренко просліджує вигини психіки, ті зльоти і катастрофи, здивування і розчарування, які випробовує персонаж. Дослідник людської долі мислив положення особи закономірним продовженням всієї попередньої соціальної і духовної історії індивіда, так і проявляє себе майстром психологічної передісторії. Глибоке розуміння соціального коріння вмісту внутрішнього життя індивіда — лише так можна трактувати подальший напрям живу пам'ять тих конкретних взаємин особи і оточення, які мали місце на її попередній життєвій дорозі і сформували її соціальний характер.
Твір «Омелько Цуциня» можна класифікувати як «розповіді долі» (І. Денісюк), які були не е диничным явищем в XIX столітті, особливо в творчості Марко Вовчок ( «Козачка», «Одарка», «Аграфена»), Ганни Барвінок ( « Домашнє горе »Жіноче лиха »). 0. Катренко просліджує життя Омелька біографічно — від народження до моменту смерті. Подібні тенденції спостерігаються в тодішній російській прозі, тому Е. Шубін справедливо звертає увагу на дві тенденції розвитку малої російської прози кінця XIX — початки XX століття. «Це тенденція новелістичного з її прагненням до формальної точності, голої сюжетної конструкції, максимального лаконізму і тенденція оповідні, яку характеризують тяжіння до епічної широти, вільної побудови сюжету і зближення з жанром повести, оповідна манера викладу». У розповіді «Омелько Цуциня» гору бере друга тенденція, тим більше що в українській прозі вона довгий час переважала, що до певної міри пояснюється переважно сільською тематикою, яка і зумовила викладову форму оповідання, запозичену з фольклору. Аби умістити історію життя в жанрові рамки оповідання, письменник членує виклад на 12 розділів, кожен з яких — окрема історія. Неквапливо, з епічним спокоєм і послідовністю розповідає автор про життя Омелька Цуцині в строго хронологічному порядку. А закінчує твір (про це — пізніше) постановкою питання про місце людини в суспільстві, де можливі ганебні, безкарні злочини. Це твір про конфлікт людської совісті з тим суспільним устроєм, в якому домінують зло, фальш, хитрість, підлота, гріх. Письменник поступово, поетапно (розділ за розділом) веде до складності ситуації, осмислення життя, де гармонія повинна померкнути або від матеріальної убогості, або від грязі в свідомості.
Прагнення уловити гострі конфлікти, рельєфно показати протиріччя життя і свідомості людини під впливом нових суспільних стосунків спонукав О. Катренка удаватися до певної драматизації реалістичного прозаїчного твору. Основу драматичного початку в розповіді (та і не тільки в нім) утворює трагедія особи, а істотним структурним елементом є сцени драматичної дії, в яких в різних формах людського спілкування з'ясовуються этико-идеологическиепозиції героїв. Сцени драматичної дії організовані письменником як діалоги з торгівельно-психологічній і ідеологічній тематиці.
2. Психологічні особливості літератури ХІХ століття
Одна з головних привабливих рис художньої літератури — це здатність розкрити таємниці внутрішнього світу людини, виразити душевні рухи так точно і яскраво, як це не зробити людині в повсякденному, звичайному житті. У психологізмі один з секретів довгого історичного життя літератури минулого: кажучи про душу людини, вона говорить з кожним читачем про нього самого.
Українська література досягла в зображенні внутрішнього світу людини високих художніх вершин. Імена Гуцола, Катренка та ін. — це імена найбільших, геніальних письменників — психологів, рівних яким не так вже багато в світовій літературі.
Бути психологом — означає розуміти людську душу, проникати в приховані мотиви вчинків, словом — вивчати людину. Але який же письменник позбавлений цієї якості?
При цьому підкреслюється, що «письменники — психологи» змальовують внутрішній світ людини особливо яскраво, живо і детально, досягають особливої глибини в його художньому освоєнні. У деяких роботах того часу відбувалося інколи невиправдане приниження тій літератури, в якій був відсутній психологізм у вузькому сенсі. Це траплялося, звичайно, ненавмисно і неусвідомлено, найчастіше — як наслідок зсуву понять, коли психологізм одночасно розуміється і як загальна властивість літератури, що полягає у відтворенні людських характерів, і як в зображенні в художньому творі внутрішнього світу героїв. Наявність психологізму оголошувалася критерієм художності твору: «Є. область, без розкриття якої істотно людське в художньому творі не житиме повним життям: це сфера відчуттів, внутрішній світ героїв у всій його своєрідності, глибоко різний в кожного з них».
У поняття психологізму включається зазвичай і глибоке зображення власне внутрішнього світу людини, тобто його думок, переживань, бажань про психологізм як особливе, якісно визначене явище, що характеризує своєрідність стилю даного художнього твору, є сенс говорити лише тоді, коли в літературі з'являється форма прямого зображення процесів внутрішнього життя, коли література починає досить повно і детально змальовувати такі душевні рухи і розумові процеси, які не знаходять собі зовнішнього вираження, коли відповідно — в літературі з'являються нові композиційно — оповідні форми, здатні зберегти приховані явища внутрішнього світу досить природний.
Психологізм — це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно — емоційний вміст.
українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займає тут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізм досягає високих вершин, пізнання і освоєння внутрішнього світу людини набувають небувалої глибини гостроту.
Само визнання російської літератури як одна з провідних літератур світу багато в чому пов'язане з її унікальним психологізмом.
Через низку обставин саме українська література ХІХ століття з особливою гостротою і наполегливістю ставила проблеми ідейно — етичному єству людини, морально відповідальності особи, пред'являла людині вищі етичні вимоги, не допускаючи знижок і компромісів. Тому читача залучало і залучає не лише те, що вона розширює і заглиблює наші представлення внутрішньому життю людини, але в першу чергу те, що вона говорить нам багато нового і дуже коштовного про ту духовну роботу, яка втілюється в думках і переживаннях, відкриває нам невідомі раніше глибини і ідейно — етичному єству людини.
Висновки
Література кінця XIX — початку XX ст.— найвищий етап художнього розвитку нової української літератури. Він характеризується дальшим розвитком і водночас оновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені европейским художнім досвідом, письменники кінця XIX — початку XX ст. найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві, взаємозв'язку особи і суспільства, одиниці й маси. Посилена увага до внутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, як філософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді.
Список використаної літератури
1. Вопросы литературы. — 1974. — № 1 1. — С. 235.
2. Історія української літератури XIX ст.: У 3 кн.: Навч. посібник для студентів філ. спец, вузів / М. Т. Яценко (ред.). — К.: Лыбидь, 1995. — Кн. 3: 70-90-ті роки XIXст. — 1997. — 43 1 с.
3. Катренко О. Омелько Цуциня. — Харків, 1890. — 145 с
4. Ковалів С. Твори. — К.: Держлітвидав України, 1958. — 724 с
5. Кодак М. П. Психологізм соціальної прози. — К.: Наукова думка, 1980. — 163с.
6. Неживий О. Для рідного слова: Творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання. — Луганськ, 1994.— 91 с
7. Фащенко В. Вибрані статті. — К.: Дніпро, 1988. — 372 с
8. Франко І. Слово про критику. — T. 30. — 719с.
9. Шубин 3. Жанр рассказа в литературном процессе // Русская литература. — 1965. — №3. — С. 27-53.
10. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф 61.540
11. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф 61.5»