Міністерствоосвіти та науки України
Дніпропетровськийнаціональний університет ім. Олеся Гончара
Факультетукраїнської й іноземної мови та мистецтвознавства
Кафедраукраїнської літератури
РЕФЕРАТ
Натему:
«Своєрідністьхудожньої деталі у повісті Григорія Кияшка «Жайворони»
Виконала:
студентка гр.УУ-08-03
Костіна І.І.
Перевірила:
доцент ОлійникН.П.
2011р.
ЗМІСТ
Біографічнівідомості про автора
Художня деталь і її види
Художня деталь у повісті Г. Кияшка «Жайворони»
Списоквикористаної літератури
Біографічнівідомості про автора
НародивсяГригорій Григорович Кияшко 19 квітня 1936 року в білоруському селі Мокреці наГомельщині в сім’ї селянина. Ще до війни з матір’ю переїхав до Києва: батькотоді служив в армії і загинув у серпні 1941. Оселився на Солом’янці неподалікучбового плацу, що розлігся перед цегляними корпусами авіаційного йартилерійського училищ.
Напередоднівеликих свят Першотравня й сьомого листопада споришевій плац з раннього ранкуперетворювався на місце спортивних ристалищ. Місцеві хлопчаки з заздрістю йзахопленням спостерігали, як верхи на конях приїжджали молоді конармійці, яклегко й гарно вони трималися в сідлах.
Які то булиджигитівки!.. Живими краплинами ртуті переливалися вершники навколо пущеногострілою коня, невагомо обвивалися круга шиї, кидалися плазма й пірнали підчерево й знову раптово вихоплювалися у сідло, стрімголов мчали до фінішу. ТутЗавихрювалось на плацу щось таке, від чого туманіло в очах у малого Гриця ісерце стукотіло у захваті… Й ніколи не набридало дивитись на скачки, хоч бивони тривали цілий день з ранку й до вечора. Хтось скаже обід? Про які харчімова, коли он що діється на очах!
На плацурозставляли прапорці, втикали в трубки лозу, й нові вершники галопували йздимали муштрованих коней дибки, й тонке пруття від миттєвих змахів шабельсторчма осідало на збиту копитами землю.
Коли розпочаласявійна, знайомий учбовий плац надовго заріс бур’яниськом. Лихоліття війни всімдалося в знаки. Зате який же врочистим і святковим тут, на ожилому плацу, бувсалют Перемоги!
По закінченнідесятирічки за путівкою комсомолу Григорій Кияшко виїхав на будівництво шахтДонбасу. Працював і вчився, і став згодом відповідальним секретарем«Шахтобудівника» – багатотиражної газети при шахті «Севастянівська». З 1956 по1959 рік він служив у лавах Радянської Армії, а через два роки вступив доУкраїнського поліграфічного інституту. Працював завідуючим відділом журналу«Заклик», тривалий час був кореспондентом газети «Літературна Україна» тадиректором Українського республіканського Будинку літераторів, нині – заступниквідповідального секретаря журналу «Київ». Член Національної спілки письменниківУкраїни.
З оповіданнямидля дітей Григорій Кияшко почав виступати в журналі «Барвінок» на початку 60-хроків. Згодом побачила світ його перша книжка для юного читача – збіркиоповідань «Турецькі султани» (1965). Потім вийшли книжки «До козацького схову»(1967), «Жайворони» (1970), «Поштовій фургон» (1978).
Живе ГригорійГригорович Кияшко в місті Києві.
Художня деталь і її види
Художнядеталь як стильова ознака творчості письменника є неповторним, глибокоіндивідуальним атрибутом. Це така характерна риса чи подробиця, яка маєвідносно самостійне значення й використовується для того, щоб емоційніше йглибше змалювати картини чи образ, підкреслити важливість чогось, індивідуальнуособливість. Тому при порівнянні стилів письма будь-яких письменників ми наврядчи знайдемо у них однакові художні деталі. Ю.Б.Кузнєцов зазначає: «Стильоваманера письменника виявляється не тільки у своєрідності всього твору, а й вособливостях кожного з його елементів. Вибір деталей, ідейно-художні завдання,які з їх допомогою вирішуються, у різних письменників різні».
Деталіможуть бути:
· предметної зображальності (портрет, учинки персонажів, їхнє переживання й мовлення (монологий діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодіязовнішніх і внутрішніх вчинків персонажів у часі і просторі);
· композиційні деталі(порядок, спосіб і мотивування, оповідання й опису зображуваного життя,авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу – співвідношення й розташування предметний деталей у межахокремого образу).
· стилістичні деталі (зображувально-виразні деталі авторського мовлення,інтонаційно-синтаксичні й ритміко-строфічні особливості поетичного мовлення вцілому).
Тобтоможна сказати, що художня деталь буває речовою, портретною чи пейзажною,одиничною або наскрізною, може набувати символічного значення, але, незважаючина те, якою вона є, деталь служить для розкриття підтексту, для глибшогорозуміння ідейного змісту твору. Автор може застосовувати деталь і длявираження складних внутрішніх переживань персонажа та поглиблення психологізму.У творчому доробку Григорія Кияшка художня деталь посідає важливе місце.
Художня деталь у повісті Г. Кияшка «Жайворони»
художній деталь кияшко повість
Уповісті «Жайворони» розповідається про літні двотижневіпригоди десятирічного хлопчика Павки, який проживає у місті Київ. Його тато –мостобудівник, мама – іхтіолог, досліджує життя і природу риб. І ось авторподає вже першу символічну деталь: він порівнює батьків Павки з журавлями, аджевони завжди у від’їздах, в експедиціях, «у виріях», як каже автор. А ми знаємо,що журавлі – це перш за всеодин із символів України. Ті люди, які назавжди покинули рідну Батьківщину, ізсумом згадують Україну. І передусім, згадують журавлів. Так і батьки хлопчика:тато «як гайне куди майструвати, то тільки старий кашкет його півроку нагвіздку висить, поки татків дух не вивітриться», а коли «мама-журавка у вирії,то лише листи нагадують, як вона журиться і скучає за сином». Тому виховуєПавку тітка Галина Павлівна, або тьотя Гапа, як він її називає. Автор одразупоказує нам ставлення героя, до тьоті Гапи, адже не даремно подаєсловосполучення «дошкульна тітонька». Та й не дивно, що в бідолашного хлопцятаке відношення до родички, адже Галина Павлівна весь час «б’ється» надплемінником: «… на прогулянках недремене тітчине око пильнує ще здалеку, абиякийсь паливода і забіяка не задавав хлопцеві задарма потиличників, абоплемінник часом не збіг світ за очі. Бо тут же не літо надворі. Воно завшетягне і вабить кудись. Але це не для Павки. У Павкирежим. Тітка зробила з ньогоначебто нездолящого». І так би все й далі залишалось незмінним у життіголовного героя, якби він одного разу не підслухав розмову тьоті Гапи і сусідкиз верхнього поверху тьоті Люпи, які розмовляли про те, що треба хлопцевіоздоровлятись. Ось тут звертаємо увагу на діалог тітоньок:
« – Мій бідний хлопчик,– скаржилась тьтоя Гапа. – Живий на очах сохне. Була б я лікарем…
– Ну й запросітьлікаря, – перебила її тьотя Люпа.
– Або профессора… –вела далі тьотя Гапа.
– Професора теж можна.
Тоді тьотя Гапавкрадливо:
– А вище за профессорає в медицині?
– Ні, – розсміяласьтьотя Люпа.
– Гаразд, то я пожартувала,хай буде профессор, – нарешті погодилась тьотя Гапа.»
Через подані репліки мибачимо, як насправді ставиться до племінника його тітка, як вона за ньогопереживає, але в той же час, ми ще й помічаеємо, як людина не хоче виглядатидурнуватою перед іншими, адже тьотя Гапа швиденько звела свої словадожарту, коли зрозуміла, що тьотя Люпа більш освічена в плані медицини, про щопросто й мови не могло бути (не даремно ж Галина Павлівна щоденно потайки п’єложками, склянками, чарками й цілими кухликами лікарські трави).
Але повернемось доголовного героя. Почувши вищезгадану розмову, в Павки, так би мовити, урвавсятерпець, і він вирішує тікати кудись, аби тільки нейти до професора. Таким чином хлопець опинився на березі Дніпра, де сиділирибалки. Зацікавившись процесом, Павка знайомиться з засмаглим хлопцем Федьком.Саме деталь «засмаглості» вказує на те, що Федько або працьовитий хлопець зсела, або ж людина, яка цілий день рибалить, бо в місті всі біляві, всіпрацюють по офісам. Отже, слово за словом і хлопці завели розмову, Федькозмайстрував вудку для Павки і останній сідає рибалити. Таким чином хлопці сталиніби товаришами. В ході розмови з’ясуалось, що у Павки є бабуся Одарка, якаживе у тому ж селі, куди буде повертатись Федько – у Жайворонах, тому хлопцівирішили, що поїдуть туди разом: Федько додому, а Павка – до бабусі, хата якоїпобіля пошти над ставом. Їхали на судні Федькового засмаглого, стрункогодядька-капітана Матвія. Якщо хлопець сказав, що дядько – капітан, значитьсперечатись з ним не можна. На цьому зроблено достатній акцент, щоб звернути нанього увагу. До того ж, за словами Федька капітан «сердитий до нестями. Аледобрий». Та Павка й сам бачив, що він добрий: «Дядько, мабуть, уже десь трохипідгуляв, тому що сам до себе осміхався і навіть не звертав уваги на те, що учовен забрався не один, а два хлопчаки».
Ось хлопціпомандрували Дніпром додому. Перед читачем постають дивовижні пейзажі, а разомз ними й нові відчуття міського хлопця: «Павка вперше плавав по річці. Вінкрутив голову на всі боки, й милувався краєвидами обох берегів, і дивувався, іне вірив сам собі, що це він нарешті пустився у мандри.
А береги ж уДніпра!.. Правий берег високий, крутий, сточений стрімкими бистринами. Могутнічорні окоренки висохлих дерев де-не-де оголяються з-під шарів грунту і, мовказкові істоти, сповзають до води, щоб угамувати одвічну спрагу. Лівий берегпростилається золотими відлогами піску, веселою паростю верболозу. Тут де невізьметься гай, там – луг розстелеться зеленою скатертиною, а там і садвигулькне, і хата рибалки, біля якої на сонці пострахають порожні ятери». Кожнеслово поданої цитати немовби закликає читача придивлятись до природи, цінуватиїї не торкану красу. І таких пейзажів з характерними художніми деталями будечимало у подальшому викладі твору.
Та повернемосьдо історії хлопців-товаришів. Дорогою в них закінчився бензин, довелосяночувати на острові, де були «дикуни» у курені, що вкрали чиюсь качку собі навечерю. Це так налякало Павку, що він навіть не міг заснути, але все втихомирюєтьсяі епізод закінчується такими словами: «Нарешті на другому кінці острова дещовгамувались. Багаття стухло, й брязкіт гітари припинився. Хтось, мало невиламуючи щелепи, позіхнув. Павці здалося, що то кавкнула велетенська кішка.Той же мрійниць кий голос тоскно зітхнув:
– Ех, природа!..
І все стихло».
Таким чиномчитач начебто побував на тому Чаїному острові, почув всі оті звуки і перейнявжах від наляканого Павки. Але все затихло і ми, затамувавши подих, перегортаємосторінки, щоб дізнатися, що ж там буде далі.
А далі хлопці,приїхавши до бабусі Федька, розуміють у яку халепу вони вскочили, аджевиявляється, що це не ті Жайворони, в яких живе бабуся Одарка. Ні, у тутешньоїбаби Одарки, хата якої теж побіля пошти над ставом, навіть дітей нема, не те,що онуків. Тож довелось Павці залишатись жити у Федька. Тьоті Гапі відправилителеграму, щоб не хвилювалась і все начебто вже налагодилось. Хлопці радіютьжиттю, влаштовуються пастухами у колгоспі, Павку приймають до «гуртунауковців», де кожний учасник є або професором хімії, або астрономом, абофізиком, або якоюсь знатною постаттю, про що міський хлопчина подумав так: «…це така гра в астронавтів, професорі і тому подібних фізиків, хіміків і зорянихкапітанів. Проте він дивувався серйозності, з якою вели хлопчаки свою гру. Назасіданнях клубу всі члени його звертались один до одного тільки на «ви», неперебивали промовця і в міру своїх знань вели «наукові» суперечки». Ці,здавалось би, ще малі хлопці мріяли запустити у космос ракету, винайшли (хоч івипадково) заново порох. Вони вдавали з себе начебто дорослих, які потрібнісвітові, і ця деталь не може бути не поміченою читачем. Вступивши до клубу,Павка й сам починає все серйозно сприймати. Адже не даремно саме він помітивпершим через окуляра бінокля супутник, це стало начебто знаком, бо хлопчинадавно вже мріяв стати справжнім астронавтом, і ця подія (політ супутника укосмосі) дала краплину віри в свою мрію, а сама деталь«супутник» стала наче уособленням цих дитячих мрій.
Не можна оминутиувагою й епізод, коли Федько позвав діда Терентія з його старим конем Маркізомначебто для того, щоб згасити пожежу, а виявилось для того, щоб напоїти своїхтеляток, адже через велику жару попересихали всі джерела. Дід Терентій хоч ірозлютився, та все ж Федько подумав: «Нехай собі. З дідом ми якось владнаємо –він не злопам’ятний. Зате телята будуть напоєні». А й дійсно, дід скоро йогопростив, бо хлопчина приніс звістку про те, що потрібно копати криницю, дідТерентій в цій справі справжній майстер, скучив вже за працею. То ж за добрузвістку про надану роботу дід Терентій простив Федька ще на одну провинувперед. Здавалось би, що тут такого? Але через таку малу деталь, читач розуміє,що дід Терентій по-справжньому-то й не сердився на хлопця і що він його любить,хоча Федько ще той бешкетник.
Требазвернути увагу й на такий момент. Всіх хлопців-трудівників, та й не тількитрудівників, у селі називають жайворонами, жайворонцями або жайворонятами. («нущо, жайворонці, що будемо робити?», «мій кінь Маркіз усю шпану, всіх жйворонцівна селі знає, за версту впізнати може, а в твій бік навіть вухом не пряде»,«побачимо зараз, що ви за жайворони» і т.д.). Як тільки Павка приїхав до села,він також звернув увагу на цих птахів: «Павка зроду-віку не бачів такогопростору. Птахів тут біло без ліку. Вівсянки, чайки, перепели… І жайворони. Чимвище піднімалось сонце, тим глибше сягали вони в небесну блакить і співали,немов до крил їхніх були поприв’язувані ниточки від сотень сонячних дзвіночків.Подзвонять, подзвонять, тріпочучи крильцями на одному місці, потім дадутьстрімкого лету, немов перескочать на вищий невидимий щабель, і зновусиплють-розсипають злото-срібло на рясно вквітчану землю. Все вище і вищезлітали вони, аж поки й зовсім не пропадали у високості, і тільки пісня долиналазгори. Дзюркітлива, радісна, весела». Тепер зрозуміло, чому село називаєтьсяЖайворонами. Зрозуміло ж і те, чому хлопців називають іменем цих птахів: вонитеж рвуться угору, до дорослих, вони теж радісні, веселі і працьовиті. Саме цяхудожня деталь («жайворони») буде часто зустрічатися протягом повісті, кожногоразу нагадуючи про цих дивовижних птахів і їх місце у поданому творі.
Алеповернемося до колодязя. У поміч діду Терентієві наймають… тих самих остров’ян,які так налякали Павка. Недаремно, мабуть, автор жодного разу не назвав їхжайворонами, ні. Вони остров’яни, дорослі, ледачі й дикі юнаки, які не хочутьпрацювати, але хочуть добре попоїсти. І ватажка їх називають не інакше, як«отаман», як справжнього вояка зі званням. Та й воно не дивно, адже через цюсуттєву деталь хлопці постають перед читачем не як сумлінні працівники, а якхитрі ледацюги, які свого добиваються будь-якою ціною (згадати навіть «дружній»футбол між остров’янами і жайворонами, коли перші трохи не скалічили останніх)і які згодом, забравши весь аванс, втікають знов на острів до свого куреня, незакінчивши (а можна навіть сказати, що нормально і не почавши), своєї роботи.
Звичайно,що дід у розпачі, він не очікував від своїх працівників такої підстави, ахлопці на чолі з Федьком та Павкою вирішили помститися за зраду. Вони збираютьсвоє хлопчаче військо й пливуть на Чаїний острів. В цьому епізоді вжезмінюється характеристика хлопців, що є важливою художньою деталлю: тепер вони«військо», яке готується до «бойовища», яке чекало на «сигнал до бою» і якеготове було битися за будь-яких обставин. Саме тут ми бачимо героїзм,справедливість (адже хочеш їсти, треба й працювати) і відчайдушність героїв.Вони малі, але войовничо настроєні «жайворонята» проти вже майже дорослих,покинувших школу, студентів-остров’ян. І, на диво, перші перемагають останніх,хоча й з великими втратами, бо Павка майже не вмер від покрапленого у головукаменю, а хлопців просто впізнати після бою було неможливо: «спершу дідТерентій, як уздрів своїх молодців, не на жарт сполошився. Він навітьперерахував їх двічі на пальцях, мабуть, маючи сумнів, чи всі повернулися живі.Віті Перебийносу і Петі Підіпригору, які найбільш постраждали, власноруч змиврани і наклав у кількох місцях пов’язки зтравами, Митю Книша посмикав за ногу, яку він трохи волочив за собою, Льонці іПавликові приклав по мідному п’ятаку до гулі й синця, а Федькові не вистачило,то нагородив його срібним карбованцем. Проте Федько тільки трохи потримав йогопід оком, а далі озирнувся і затирив у кишеню». Що й казати, справедливістьперемогла, але якою ж ціною… Хоча всі начебто й залишились задоволеними.
Хоча ні, не всі.В одну із перших хвилин, коли Павка прокинувся після травми, Федько повідомив,що тьотя Гапа прислала телеграму, на що хлопчина відпвів: «Тьотя Гапа!? І тутзнайшла?» За цим щирим здивуванням і начебто обуреністю читач помічає, щохлопчині просто хотілось залишитись з друзями, провести з ними ще трішечкичасу, знайти нові пригоди, можливо, навіть знову зав’язатися у якусь бійку… Хочані, він просто розумів, що прийшла година розставання.
Та прийшовшидодому, першим, що хлопці зробили після обробки «бойових» ран, це довикопувалиразом з дідом Терентієм колодязь, за що колишній колгоспник був щиро їмвдячним.
Потім приїхалитьотя Гапа і тьотя Люпа. Вони не впізнали Павку, це говорить на сам автор: «Вцей час на подвір’я вбігякийся хлопчина. Нестрижене волосся на його голові стирчало, мов лелече гніздо,засмаглі плечі й груди були геть зкусані комашнею, а зашкарублі п’яти вчорніли,мов щойно викопані дві картоплини.
– А це ваш онук?– кивнула на хлопчика тьотя Гапа.
Хлопчикзнітився, а бабуся розсміялася.
– Не впізнали?Чи, може, одцуралися вже од свого небожа?
– Драстуйте! –гукнув тоді Павка на весь голос.
– Павлику! Біднемоє дитя! – Галина Павлівна чомусь схопилась за серце.»
Складаєтьсявраження, що автор цими зовнішніми й портретними деталями-характеристиками нібипоказав становлення дитячого характеру, адже Павка, коли був у місті, був«біленьким», доглянутим, захищеним від усього і нічого не бачив, нічого невмів, а саме в Жайворонах хлопець навчився життю і заробляти на хліб. Про цеговорить і остання фраза Федькової бабусі, кинута на прощання з Павкою: «Дивисьже мені. Не забувайся, як самому хліб заробляти. Ну, поганяй, хлопче. Бувайздоров…»
Отже,розглянувши повість Григорія Кияшка, ми розуміємо, що перед нами неповторнийдивосвіт яскравих дитячих та дорослих характерів, осмислення загальнолюдських,вічних, глибоких моральних цінностей. Саме за допомогою деталей письменникбільш детально розкриває характери поданих героїв, їх думки, вчинки й мотиви.
Списоквикористаної літератури
1. Кияшко Г. Жайворони. Повість. – К.:Веселка, 1970. – 103 с.
2. Кузнєцов Ю.Б. Художня деталь як стильоваознака новел М.Коцюбинського // Індивідуальні стилі українських письменниківХІХ – початку ХХ ст.: Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1987. –С.233-262.
3. Літературознавчий словник-довідник заредакцією Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка – К.: ВЦ «Академія», 2007.– 752 с.