Міністерство освіти і науки
ЛьвівськийНаціональний Університет імені І. Франка
Факультеткультури і мистецтв
Кафедритеатрознавства і акторської майстерності
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
Натему:
«Світоглядніорієнтири Миколи Гоголя»
Студентки Крижевич Юлії
ГрупиКМК _- 21
Перевірив
— Львів 2009 -
План
Вступ
М.В. Гоголь: критико-біографічний нарис
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
«Твори Гоголязображають духовну міць героїчності простого народу, всю страсну силу і енергіюйого боротьби з експлуататорськими суспільними відносинами і тим самим роблятьйого нашим сучасником. Великий письменник апелює до почуття справедливості, вйого світі завжди є місце таким духовним цінностям як добро, любов ісправедливість. Героям його творів непритаманне пригнічення людської гідності,вони виступають проти несправедливості. Разом з тим Гоголь виступає якписьменник – патріот, поетичні образи якого вчать відданості Батьківщині,любові до неї і слугуванню народу», — так пише будь-яка хрестоматія злітератури, але так це чи ні я попробую розібратись. Для цього, щоб кращедізнатися про цього письменника проштудіювала його листи, проглянулателепередачу і навіть заглянула в Інтернет. Адже для мене Гоголь передусімколишня жива людина, із своїми прагненнями і стремліннями. І тому прошу несудити строго, якщо я буду відхилятися від літературної норми, так званогокліше складеного спочатку радянською, а потім сучасною пропагандою. Адже, щобдослідити світогляд людини потрібно хоча б знайти причини, що саме на неївплинуло.
Структура аналізусвітогляду письменника:
Дати онтологічнухарактеристику світогляду письменника; залежно від умови загаданої темирозприділити їх на типи (матеріалістичний, ідеалістичний, релігійний або пантеїстичний).
Зазначити як ще можнав загальному охарактеризувати який тип світогляду (індивідуальний чи груповий,науковий, релігійний чи мішаний, буденний чи теоретичний) — притаманнийписьменнику.
З`ясувати наступні аспекти:
ставлення доприроди;
ставлення дочленів соціуму (до себе і до тих, хто відгадує, до інших людей і до влади, досоціальних груп, до соціально-економічних класів, до власників на засоби виробництва),
до різнихсуспільних явищ,
до мови,мистецтва і науки).
На основіпроведеного аналізу:
виявити чинники,які зумовили ті чи інші аспекти світогляду (або обставини суспільного життя втому числі особливості історичної епохи);
з`ясувати систему цінностей окремо взятоїзагадки;
сформулюватисмисложиттєві ідеали, що прагне донести загадка;
вивести світогляднупаралель через загадки.
М.В.Гоголь: критико — біографічний нарис
Микола ВасильовичГоголь народився 1 квітня (20 березня ст. ст.) 1809 року в містечку ВеликіСорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії. Батьки Гоголя булидворянами, а отже володіли кріпаками – близько 145 душ. Степанов в життєписіГоголя пише: «… Батько Гоголя виділявся посеред інших місцевих поміщиків своєюосвіченістю, літературними і театральними інтересами…. Він був автором комедійна українській мові, які ставились на сцені домашнього театру у дальньогородича Гоголів – Д. Трощинського, в його іменні в Кібінцях ». [2, 1] Проте суто радянська пропаганда,адже тут опушений такий не мало важливий факт, як те, що домашній театр складавсязагалом з «окультурених кріпаків». Вистави не могли іти на українській мові,адже тогочасне дворянство не вживало «мужицького язика» і тим більше слідкувалоза модою – навіть російською мовою не говорили, спілкувалися суто французькою.І якщо він навіть і написав на російській мові комедії зі вставками українізмів,то це скоріш свідчило про так звану мало обізнаність у французькій мові. Протеви можете заперечити: « Як же тоді Пушкін, Тургенєв, які писали лише наросійській мові, і тим не менше стали спочатку столичними, а потім вжезагальноросійськими письменниками?». В столиці тоді набуває мода на «русское»,щоб забезпечити загальноімперську програму відродження Росії. А в провінції зовсім інше становище –модно жити, як європейці, модно говорити по-європейськи. Той же самий Степановзазначає: «Дитячі роки майбутнього письменника пройшли в батьківському іменні –в селі Василівка. Ще підлітком він познайомився з народним життям, покохавнародні казки, пісні, сказання, добре знав побут українського села». МатиГоголя, яку він іменує «мамонька» Гоголю уваги не приділяла, усю любов вінотримав від своєї годувальниці – простої української селянки, яка крім цьогопривила йому любов до села, до природи, до простих людей.
Гоголь з ранніхроків був свідком кризи феодально-кріпацького господарства, що глибоко за фіксуєтьсяв його підсвідомості. Батьки письменника були змушені пристосовуватись до вимогчасу, заводили в своєму іменні винокурні, влаштовували ярмарки для реалізаціїпродуктів, проте постійно потребували грошей, тому позичали та закладалиімення, торгували селянами – нерідко розлучаючи сім`ї. Саме тоді годувальницяоповідала Гоголю легенди про вільних козаків, що нікому не коряться і коли-небудьприйдуть і захистять селян від панства.
На той час коженповажаючий себе дворянин середньої ланки забезпечував виховання своїх дітей впансіонатах, і Гоголь цьому не виняток в 1818 році поступає в полтавськеповітове училище, в якому провчився півтори роки, а потім був прийнятий вНіжинську гімназію вищих наук. Ніжинський період (1821 – 1828) мав суттєвезначення для його ідейного розвитку. Суспільні погляди і художні смаки Гоголяскладалися в після воєнну епоху (Вітчизняна війна 1812 року) та революційногоруху декабристів.
І хоча Ніжин був віддаленийвід столиці, проте і тут у гімназії були відчутні революційний відгомін.Гімназисти читали вільнодумні вірші Пушкіна, його оду «Воля», вірші Рилєєва,читали «Полярну Зорю». Серед викладачів гімназії були передові люди, як М.Білоусов, інспектор гімназії і професор римського права. В 1827 році булавідкрита справа по звинувачені Білоусова і інших викладачів гімназії ввільнодумстві.
До справи провільнодумство були притягнені і студенти, які давали свої покази пропрофесорів. Черненко пише: «Гоголь стояв на стороні Білоусова, і давав показина його користь»[49,2]. «Проте це не зовсім правда, тістуденти, які захищали професора були виключені з гімназії», — пише ОлесьБузина у своїй статті «Українські письменники ХІХ ст. – правда і вигадка», таводночас задає риторичне запитання: «Чому Гоголь закінчив гімназію з відзнакою,якщо він так захищав Білоусова?» [7 -8, 3]. Єдиним залишається той факт, щоГоголь назавжди зберіг про професора добру згадку.
У Гоголя ранорозвинувся інтерес до літератури, любов до читання. Вже в шкільні роки вінпочинає збирати бібліотеку, виписує книги. «Я відмовляю собі навіть в крайніхпотребах, — пише матері в квітні 1827 році Гоголь – гімназист, — з тим, щобмати хоча б маленьку можливість підтримати себе в тому стані, в якому язнаходжуся, щоб мати можливість задовольнити мою спрагу бачити і відчуватипрекрасне» [67, 5]. В листах він постійно просить присилати батька йому книги.Гоголь любив вірші, а особливо Пушкіна.
Іншим хобі Гоголябув театр. Він приймає участь в усіх постановках студентського театру, пишеп’єси, малює декорації.
Вже в гімнастичніроки зростає незадоволення Гоголем марудного життя ніжинських «споживачів», внього виникають думки про служіння благородній і вищій меті. В 1827 році вінпише Висоцькому: «… як важко бути заритим разом з створіннями низького небуттяв мовчазне мертве! Ти не знаєш усіх наших споживачів, що живуть у Ніжині. Вонидушать корою своєю приземленості, нікчемним самолюбуванням високим статусом. Іміж ними я вимушений плазувати…»[234, 5]. Думка про майбутнє, про застосування своїх сил дляслугування людству захоплює Гоголя. Він перераховує усі посади, він шукає такуслужбу, де може стати по-справжньому корисним для суспільства.
Ці прекрасністремління він викладе – в поемі «Ганс Кюхельгартен». Герой якої мучаєтьсяпошуком ідеалу і прагне покінчити зі світом споживачів.
Юнацькі мріїкликали Гоголя в столицю і улітку 1828 року він закінчив гімназію і їде вСанкт-Петербург.
Гоголь приїхав вПетербург в канун нового, 1829 року і оселився в дешевій квартирці на Гороховійвулиці, де жили дрібні службовці. Роботи найти не міг, а життя в столиці булонадто дороге. «я знав бідність…., я звик до морозу, всю зиму проходив у літнійшинелі», — напише він матері 2 квітня 1830 року. [300. 5]. По суті веде паразитарний спосіб життя, адже він існує нагроші батьків. У всіх листах він просить прислати йому грошей і обіцяє віддати,коли розбагатіє.
В листопаді 1829року він знайде роботу в департаменті державного господарства и публічнихвидавництв, але вже в квітні 1830 року поступив писарем в департамент наділів.
У столиці Гоголь зустрівся з цинізмом і байдужістю:надії, покладені ним на поему «Ганс Кюхельгартен», не здійснились. Видана в1829 році під псевдонімом «В. Алов», поема не мала успіху була розкритикована в рецензіях в «Московськомутелеграфі», «Північній бджолі». І навіть Пушкін до якого Гоголь надіслав своїтвори мовчав. Гоголь вирішив сам переконатися і піти до нього, проте слугиПушкіна не пускають на поріг Гоголя. Для Гоголя – це крах, це фіаско, адже цебув його кумир, його ідеал. Проте сам Пушкін був далеким від ідеалу: бабій,п’яниця, гультяй і карточний гравець. Гоголь був повністю «обезкровлений». Влистах до Висоцького пише: « Пушкін – не той, яким я його уявляв… Як можелюдина, що творить прекрасне жити не зовсім гідно?» [399, 5].
Цілий рік Гогольбув службовцем в департаменті, та дослужився лише до посади помічникастолоначальника. Однак кар’єра його не цікавила. Усі зацікавлення письменникабули зосереджені на літературі і мистецтві. Він відвідував Академію мистецтв,займаючись там живописом, продовжувались і його заняття по літературі. Протетепер він вже не пише мрійливо -романти -чних поем, а звертається до життянароду, — в його піснях і казках вбачає істинну поезію і творить її в своїхповістях. В листах до матері просить присилати йому звичаї і обряди українськихселян, народні повір’я і казки. Він просить написати йому: «… декілька слів проколядки, про Івана Купала, про русалок…. Багато сказань повір, анекдотів… Всеце для мене цілком цікаво.., тут так усіх цікавить усе малоросійське…», — листвід 30 квітня 1930 року. Усе це потрібно Гоголю для написання «Вечорами нахуторі поблизу Диканьки».
1831 рік длянього найвдаліший — він поступає вчителем історії в Патріотичний інститут(учбовий заклад для доньок офіцерів), та знайомиться з Пушкіним, що перейде втворчу близькість. Пушкін стає для Гоголя творчим наставником.
1831 роцівиходять у світ «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» одразу звернули на себеувагу яскравістю поетичних кольорів, колоритністю картин української природи.Пушкін після прочитання «Вечорів» писав: «Вони вразили мене. Ось справжня,відверта поезія, без примусова, без жеманства, без чопорства! А місцями, якапоезія! Яка чуттєвість! Усе це так незвично в нашій літературі, що я досьогодні не відійшов від шоку.»
В «Вечорах»Гоголь створив ліричний образ України, який назавжди ввійшов у літературу. Цейобраз розкривається письменником в чудесних, поетично мальовничих пейзажах – іперед усім в зображенні самого характеру народу, його гумору, мужності,душевної краси, свободо прагнення. Згідно Слів Бєлінського: «Це поетичні нарисиМалоросії, нариси, наповнені життя і чарівливості. Все, що може дати природапрекрасного, сільське життя простолюдинів чарівливого, усе, що народ може матиоригінального, типового, — усе це райдужними кольорами грає в цих першихпоетичних мріях Гоголя. Це була поезія молода, свіжа, що сповнена ароматом,розкішна та п’янка» [141,5]
У «Вечорах»героєм книги є народ. В представниках народу ми бачимо високі моральні якості –любов до батьківщини, почуття власної гідності, живий і ясний розум, людяністьі благородність. Як не дивно в «Вечорах» майже не має опису кріпацтва. Гогольспеціально опускає цей момент: читачами передусім були дворяни, яким би несподобалася критика на пригнічення селян, тай сам Гоголь був виходець з цьогокласу. А іти проти своїх – це завжди рівноцінно зраді.
Гоголь хотівпоказати народ не приниженим і покірним, а гордим і свобідним, з йоговнутрішньою красою і силою, з його життєво стверджувальним оптимізмом.
Післяопублікування «Вечорів» Гоголь стає знаменитим. А в 1834 році завдяки Плєтнєвуотримує посаду професора загальної історії в Петербурзькому університеті, депрацює над історією і географією України, та пише географічну працю «Земля ілюди». Проте повністю розчарувався в своїй педагогічній діяльності і іде зуніверситету. Результатом науково — викладацької діяльності були статті,присвячені історичній тематиці6 « Про Середньовіччя», «Про викладання загальноїісторії», «Погляд на утворення Малоросії», «Ал- Мазун» та ін. Ці статті увійшлив збірку «Арабески», що вийшла в 1835 році.
В «Арабесках»Гоголь виступає не тільки з повістями «Невський проспект», «Портрет», «запискибожевільного», але й зі статтями по історії і мистецтву. Його цікавить долярізних народів, їхнє історичне минуле, а особливо Україна, над історією якоївін посилено працює. Основна об’єднуюча думка «Арабесок» — думка просвоєрідність національних культур, їх розвиток. Особливо яскраво це втілено устатті «Про малоросійські пісні», знавцем і збирачем яких він був: «Тільки востанні роки, в ці час стремління до самобутності і до власної народної поезії,звернули на себе увагу малоросійські пісні, які були до цього прихованими відосвіченого товариства і які існували лише в народних масах». Саме в народнійтворчості шукає Гоголь вираз народного характеру, та розгадку історичної долінароду. Історик, каже Гоголь, коли «прагне дізнатись вірний побут, стихіїхарактеру, усі вигини і відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощівзображуваного народу», — повинен звернутися до народних пісень, що являютьсяживим, розмовним літописом народу. Народ для Гоголя головний герой історії,носій національної свідомості. Ці погляди знайшли своє відображення в повісті«Тарас Бульба», натхненням до якої слугували звичайні думи.
Гоголь підвпливом дружби з Пушкіним змінює про нього думку. В статті «Декілька слів проПушкіна» Гоголь писав: «Пушкін явище надзвичайне і, можливо одиничний проявросійського духу, такий можливо з’явиться через двісті років. В ньому російськаприрода, російська душа, російська мова, російський характер відобразились вньому в такій чистоті, в такій очищеній красоті, у якій відображається ландшафтна опуклій поверхні оптичного скла.».
Бєлінський пише:«Пушкін мав сильний вплив на Гоголя не як зразок, якому Гоголь міг вторити, аяк художник, що сильно проштовхнув мистецтво і не тільки для себе, а й дляінших митців, що започаткував у сфері мистецтва нові шляхи. Основний впливПушкіна на Гоголя, «складає не в описі сарафану, але й в самому дусі народу». [605,5] «Він вже був національний… — пише Гоголь, — Поет навіть може бутинаціональним, коли описує зовсім сторонній світ, проте дивиться на нього очимасвоєї національної стихії, очима усього народу, коли відчуває і каже так, щоспіввітчизникам його здається, що вони це відчувають самі».
В 1935 році видаєзбірку «Миргород» та комедію «Одруження» і комедію «Ревізор», які пише УВасилівці, де пробув до осені, а восени їде в Москву. Саме в Москві знайомитьсяз Бєлінським.
Загалом усятворчість письменника відноситься до 30 — 40 рокам ХІХ ст. Цей періодознаменований поглибленням кризи і розпаду феодально — кріпацьких відносин,загостренням капіталістичних тенденцій розвитку, незадоволенням селянства, тавиходом на арену представників інтелігенції. Миколаївське правління жорстокорозправлялося з найменшим проявом протесту. Гоголь обирає мовчазну позицію –він не критикує ні царизм, і не підтримує повстанців, він відмежовується відусього світу: «…щоби народ зі всіма своїми перемогами і впливом на світпронісся яскраво, в таму ж строї і вбранні, в якому він існував в колишнічаси». Саме тоді Гоголь пише свою повість «Тарас Бульба», де зображує боротьбупроти окупантів. Для нього козацтво є носієм славянського начала. Козак длянього – це передусім дух свободи.
Запобігаючи падіннюсамодержавця державний апарат посилював владу бюрократичної машини,викорчовувало усякий прояв незалежної думки.
В повістяхпетербурзького циклу Гоголь малює життя великого міста з її гостримисоціальними протиріччями, з жахливим контрастом бідності і багацтва. Повсюдинаголошуючи, що існує прірва між людиною і Богом. «Господь полишив нас!Письменник глибоко нажаханий тим, що у столиці процвітає проституція, жебрацтво,хабарництво, жорстоке бездушшя і холодний егоїзм панівних класів, непристойнеповодження і внутрішня пустота їх представників, з однієї сторони і нікчемністьі грубість бідняків з другої сторони, — ось про, що говорить Гоголь в своїхповістях. Гоголь все більше замикається – стає відлюдькуватим, його порятунокце не бали, а церква. Бог для Гоголя живий – він поряд, він рятівне коло, вінусе. В статті «Скульптура, живопис і музика», що вміщена в «Арабесках»письменник говорить про ХІХ ст., як про століття «капризів і насолод», коли «спокусливийланцюг тонких вигадок розкоші» нищить людину. Йому ненависний бездуховний ірозбещений характер цього буржуазного століття, його «холодно-жахливий егоїзм»,«безсоромність і наглість» «спекулятора».
«Нашому ХІХ ст.давно вже притаманне нудна фізіономія банкіра», — пише Гоголь в «Портреті». Цеймеркантильний, торговий дух чужий письменнику, він визначає як гостроту йогосатири, так і трагізм сприйняття дійсності.
Після провалупостановки «Ревізора» Гоголь, залишився один на один проти реакційної верхівкидворянства: «… Усі проти мене. Службовці кричать, що для мене нема нічогосвятого. Поліція проти мене, літератори теж. Тепер я знаю, що означає бутикомічним письменником. Незначний прояв істини і проти тебе постають ціліпрошарки…». У Гоголя погіршується здоров’я і він їде за кордон (6 липня 18360).«Письменник сучасний, письменник комічний, письменник звичаїв має подалі бутивід своєї батьківщини. Пророку немає слави на батьківщині».
Гоголь іде зімперії в розпал жорстокої реакції, в рік закриття «Телескопу».
Гогольнаправляється у Швейцарію, де починає працювати над «Мертвими душами», початимище в 1835 році у Парижі. Його не покидає ностальгія: «… мені здається, що я вРосії і переді мною усе наше, наші поміщики, наші дворяни, наші офіцери, нашімужики, наші хати – власне, вся наша православна Русь».
В березні він отримуєзвістку про смерть Пушкіна. «ніякої звістки не можна було отримати гірше зРосії. Вся насолода мого життя, все моя вища насолода зникла разом з ним.Нічого я не приймав без нього. Жодна строчка не писалась без нього….»«Незрозуміла нудьга» гнала Гоголя з Парижу, і березні 1837 року він переїхав уРим – де прожив два роки.
Але і в Італіївін відчуває себе непотрібним: «Жодної строчки я не зміг присвятити я чужому.Нездолимим ланцюгом прикутий я до свого, до наших курних хат, оголений простірвибрав я би замість небес кращих, що привітливо дивитимуться на мене. Чи я можупісля цього не кохати батьківщини?». Проте письменник не зважується повернутисяу батьківщину.
В Римі Гоголь є увиключно російському колі. Там він зближується з художниками і закохується уОлександра Іванова, часто відвідуючи його майстерню, де той працює над картиною«Об`явлення Христа народу»; вони проводять багато часу разом, сперечаються промистецтво.
Проте вже 1839році Гоголь повертається у Росію, для влаштування свої сімейних справ. Черезрік знову їде в Італію і влітку 1841 закінчує перший том «Мертвих душ». Вжовтні 1841 року повертається в Росію, щоб видати свій твір. Московськийцензурний комітет повість відхилив, а петербурзький цензор Никитенко погодивсялише з умовою, що буде виключено з неї « повісті про капітана Копейкіна». Втравні 1842 року вийшов перший том «Мертвих душ».
В «Мертвих душах»він показав страшну дійсність кріпацької Росії, її панівні класи. «Мертві душі»- це господарі життя. Гоголь змальовує галерею «мертвих душ», відразливих своїмморальною потворністю представників місцевого дворянства.
Останнідесятиліття життя письменника було ознаменовано ідейною кризою, та болючимипошуками шляхів і тяжкою виснажливою хворобою. 5 червня 1842 Гоголь разом зпоетом Язиковим виїхав за кордон, до Риму. Там він закінчив «Театральнийроз’їзд» і направив його у Петербург.
Гоголь подорожуєпо Європі, проте переважно мешкає у Римі. Проте він починає розуміти, щовтрачає зв'язок з Росією, в листі до Бєлінського пише: «Душа моя втомилася,мені здається, що я не знаю Росії, її не має…». Та і робота над другим томом«Мертвих душ не задовольняє письменника, і в липні 1845 року спалює декількаглав».
Ці сумніви вправильності свого шляху являлися результатом різких протиріч у світоглядіписьменника. Гоголь не уявляє можливостей докорінної перебудови суспільногожиття. Він постійно критикує усякі прояви кріпацтва, проте не відмовляється самвід кріпаків. Він виступає проти розкоші, проте користується благами тодішньоїцивілізації. Тому сам постійно є об’єктом цькувань і насмішок: «…Великий поет,жаль, що малорос». Так дійсно Гоголь не став ні росіянином (великоросом), ніукраїнцем – він був своєрідним пасивним спостерігачем. Він сам мовчить,говорять лише його герої. Вони ніби потаємні пристрасті письменника, вониоживають і живуть своїм життям. Ось чому Гоголь приймає «літературну аскeзу», відмежовується від світу — аджетрагедія Гоголя була його особистою трагедією. Він намагається знайти вихід урелігійно-повчальному перевихованні суспільства. Проте з нього ніякий виховательі він божеволіє. Крім цього хвороба постійно спустошує його здоров’я, наслідкомчого стала смерть — 4 березня 1852 року Гоголь помирає, Похорони письменникаперетворились в суспільну демонстрацію. Гріб з тілом Гоголя несли на рукахстуденти при великому збіговиську людей. На запитання перехожих: « Когохоронять?» – один із студентів відповів: «Хоронять Гоголя, а ми всі його кровніродичі, а з нами вся Росія!»
Висновок
Звичайно Гогольсуперечлива особистість, проте його вклад у літературу очевидна. Гогольпознайомив імперську еліту з культурою України, саме йому ми завдячуємовідродження фольклору народу; народного духу.
Списоквикористаної літератури
1. Степанов.Н. Л.Гоголь – жизнеописание / Н. Л, Степанов. – Гос. Изд –во Художественной литературы.– М. 1952
2. ЧерненкоБ. Життєпис Гоголя – відоме і невідоме/ Б. Черненко. – 2 вид. – К.: Факт. 2006– 346 с (Висока Палиця) ISBN 966 -8226-003
3. БузинаОлесь Українські письменники ХІХ ст. – правда і вигадка/ Олесь Бузина//Бульвар. – 2001. — № 4. – с з
4. Гоголь М.Збірник творів./ М. Гоголь. – 3 изд. — Гос. Изд – во Художественной литературы.М. 1976. – Т.6 – листы.
5. БелинскийВ.Г. Критика/ В.Г, Белинский. – Соч. В 3-х томах, Т. 3. – М. 1948. – ст. 690