Поетичний стиль Р. Бернса

Дипломна робота
«Поетичний стиль Р. Бернса»

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТАбЕРНСА
РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ
2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса
2.2 Український Каменяр і шотландський бард
2.3 Внесок Василя Мисика в українськубернсіану
2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса
2.5 Дві українські інтерпретаціїбалади «John Barleycorn»
2.6Поезія Р. Бернса у сучасних українських перекладах (М. Бажан, С. Голованівський,В. Колодій, С. Борщевський)
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Історія літератури знає мало імен, оточених такою глибокою пошаноюі любов'ю співвітчизників, як ім'я уславленого шотландського поета Роберта Бернса.Слава прийшла до нього зразу ж після виходу з друку у маловідомого провінційноговидавця влітку 1786 року його першого збірника під скромною назвою «Вірші РобертаБернса, переважно на шотландському діалекті», в якому оспівувалось життя шотландськогофермера-хлібороба, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, засуджуваласьпиха тогочасних пануючих класів.
В англійській літературі й до Бернса було немало вихідців знайнижчих верств суспільства. Стаючи літераторами, вони здебільшого втрачали ознакисвого плебейського походження. Цього не можна сказати про Бернса. І ставши відомимпоетом, він не відокремився від свого сільського середовища, не зрікся вбогої хатишотландського селянина-орендаря й тоді, коли перед ним широко розчинились дверіаристократичних едінбурзьких салонів.
Творчість Р.Бернса – своєрідне явище в історії англійської літератури.Він писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких уславлював могутні перетворюючісили рідного народу, відстоював його право на свободу й незалежність. Жоден з англійськихпоетів ХVІІІ ст. не оспівував з такоюсилою працю трудівника, як це зробив Бернс.
Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів,влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови.
Актуальність дослідження.
В історії кожного народу перекладу належить важлива роль. Вінзавжди є засобом опосередкованого спілкування, взаємопроникнення літератур, могутнімджерелом збагачення національної культури. Для народу українського, з огляду надраматичну долю рідної мови і літератури, переклад був засобом самоствердження рідногослова, яскравим свідченням його довершеності, спроможності повноцінно передаватиглибину думки й почуття. Звідси – надзвичайно висока місія перекладача як посередникау зближенні народів і культур, як митця, що підносить національну культуру до свідомогорівня й засвідчує силу й досконалість рідного слова.
«За Нового часу, – пише Марина Новікова, – особливо в епохутехнічних революцій та інформаційних вибухів, переклад перебрав на себе гігантськуфункцію, що її раніше виконував хіба що фольклор. Переклад перетворив усі сюжетилітератури на міжнародні та мандрівні, всіх письменників (разом з їхніми різномовнимиперекладачами) – на «сказителів» – оповідачів, а всі національні мови та культуриввів у прямий діалог, де співбесідники мовлять по-різному про єдине. Але в такийспосіб переклад перебрав на себе й супровідні функції: створення «діалогу часів»,введення в акустично чутний нам регістр далеких історичних голосів. Нині це самособою зрозуміло; та чи розуміємо ми, що переклад, отже, втягує в національне. Питанняукраїнської бернсіани потребує подальшого вивчення. Адже немає ще жодного повногозбірника поезій Роберта Бернса українською мовою. Дві збірки поезій перекладенихна українську мову, вийшли досить давно (Р.Бернс. Вибране (1959), (Р.Бернс. Поезії(1965). Збірка «Роберт Бернс. Поезії» в основному повторює однотомник1959 року. Переклад здійснили В.Мисик та М.Лукаш.
У 1990 році у видавництві «Дніпро» вийшли з друкукниги Василя Мисика «Захід і Схід» та Миколи Лукаша «Від Боккаччодо Аполлінера». Ці збірки містять переклади творів Р.Бернса в більш повномуоб’ємі.
Поодинокі переклади поезій великого шотландця знаходимо у СавиГолованівського («Джон Ячмінний Колосок»), Миколи Бажана («Споминипро Бернса», Василя Колодія («Про когось»).
Питання української бернсіани ще чекає свого дослідника. Останнявелика робота, яка була присвячена цьому питанню, надрукована у 1973 році (НечипорукО.Д. Великий поет Шотландії (Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві).
В наш час на цю проблему звертала увагу Марина Новікова в своїхроботах «Пригоди з Робертом Бернсом» (1989р.), «Вино зелено: РобертБернс українською» (2004р.).
На нашу думку, це питання потребує більш повного і систематичногодослідження.
Відзначимо, що будь-який, навіть найблискучіший і найпереконливішийпереклад може лише частково відповідати оригіналові, прагнути до всебічного йоговідтворення, але ніколи не зможе з ним злитися повністю. Тому що кожен перекладмає, по-перше, свого неповторного творця; по-друге – свій і так само унікальнийповний матеріал: по-третє – свого читача, своє життя у рідному історико-соціальномуі культурно-естетичному середовищі.
Отже, ми значно бідніше розуміємо, поверховіше оцінюємо і оригінал,і переклад, якщо бачимо у них лише текстура багато хто саме так і читає літературу).Зате наше читацьке розуміння, наші критичні оцінки робляться глибші й точніші, колими розглядаємо текст у широкій системі контекстів – як авторських, так і перекладацьких«сьогодні» національне «вчора» і «позавчора»? а також перетворюєнаціональні можливості на національні культурні фактори?».
Мета і завдання дослідження.
Наша мета показати, як освоювалася творчість великого шотландськогопоета на Україні, як перекладали та інтерпретували його вірші українські письменникиі літературні критики.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішеннятаких завдань:
- проаналізувати поетичний стиль Роберта Бернса;
- систематизувати наявні в українському літературознавствіпогляди як питання перекладу творів Бернса на українську мову;
- з'ясувати роль П. Грабовського та І. Франка як популяризаторіві перекладачів Роберта Бернса;
- охарактеризувати внесок Василя Мисика та Миколи Лукашав українську бернсіану;
- дослідити українські переклади М. Бажана, С. Голованівського,В. Колодія, С. Борщевського.
Об’єктом дослідження є поезія Роберта Бернса українською мовою.
Предметом вивчення в роботі є український переклад творів Р.Бернса,здійснений Павлом Грабовським, Іваном Франком, Василем Мисиком, Миколою Лукашем,Миколою Бажаном, Савою Голованіським, Василем Колодієм, Сергієм Борщевським.
Наукова новизна отримання результатів дослідження полягає втому, що вперше систематизовано переклади та інтерпретації поезій Р.Бернса українськимиписьменниками.
Методологічну основу дослідження складають наукові принциписучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до вивчення теорії іпрактики художніх перекладів. У цьому сенсі визначальним стали визначальними сталиідеї Нечипорука О.Д., який піднімає питання «Роберт Бернс в українських перекладахта літературознавстві». Стратегія дослідження розроблена з урахуванням працьщодо обраної проблеми Елистратової А., Зорівчак Р.П., Коптілова В., Корунця М.,Кочура Г., Кундзіга О., Ніканорової О., Новикової М., Симоненка І.П., Франка І.,Шаповалової М.С. У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичнийметоди дослідження із системно-аналітичним підходом при аналізі літературних явищ.
Структура роботи визначається логікою вирішення проблеми. Роботаскладається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА
Народний шотландський поет Роберт Бернс – велична постать вісторії світової літератури. Волелюбність, глибокий демократизм і художня досконалістьпоезії шотландського співця впродовж століть привертають увагу до його творів. Йогопоезією захоплювались класики світової літератури – Байрон, Шеллі, Гете, Гейне,Уїтмен, Гюго, Драйвер, та безліч інших видатних митців. Творчість Бернса викликалаглибокий інтерес класиків української літератури – Т. Шевченка, І. Франка, ЛесіУкраїнки, П. Грабовського.
Художня спадщина Бернса не втратила своєї актуальності і в нашчас. Якими близькими і зрозумілими мільйонам простих людей є слова Бернса: «Япротестую проти війни: нещастя і злидні тисячам людей несе кожний подих цього демонарозрухи». Всьому світові відомі пророчі рядки з балади Бернса «ДеревоСвободи»: «Коли виросте багато таких дерев, у всьому світі наступить мир, братшабля буде служити мирним цілям, гуркіт війни припиниться, брат!». Свого найвищогорозквіту творчість Роберта Бернса досягла між 1789-1796р.р., коли у Франції відбувалисьреволюційні події. Проте аналіз його поезій 1773-1789р.р. свідчить, що демократичнийсвітогляд та реалістичний творчий метод поета сформувались у своїх основних рисахдо початку французької революції.
Тематично твори Бернса 1773-1789р.р. можна поділити на три основнігрупи – інтимну лірику, сатиру і громадсько-політичну поезію.
В інтимній ліриці з особливою наочністю виявився вплив шотландськогофольклору на поезію Роберта Бернса. Але навіть тут поет не обмежується збереженнямпровідних мотивів народної любовної лірики, а розвиває їх, наповнює свої пісні прокохання гострим, злободенним змістом, відображаючи в них життя своїх сучасників– простих людей Шотландії – у всій його багатогранності і суперечливості. В подіяхпоет доводить, що розум і високі душевні якості – незмірно важливіші багатства іщо бідняк, якому відповідає взаємністю кохана дівчина, незрівнянно щасливіший багатія,що володіє отарами овець. Інтимна лірика Роберта Бернса пройнята пристрасною переконливістюв тому, що його не можна оцінювати в золотій або паперовій валюті.
Нехай я буду злидарем
В чужім краю, сумнім краю –
З тобою буде скрізь мені
Як у раю, як у раю …
Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ –
В моїй короні будеш ти
Як самоцвіт, як самоцвіт …
(«Нехай і холод, і вітри»)
Ліричні персонажі любовних пісень Бернса постають перед намиу всій різноманітності своїх життєвих зв’язків та взаємин. Ми добре відчуваємо нетільки душевні переживання героїв, а й уявляємо їхній характер, майновий стан, соціальнуприналежність. Кожний персонаж пісні – конкретна жива людина, якої ні з ким іншимне переплутаєш. Для будь-якого твору Бернса будуть справедливими слова, які поетсказав про пісню «Зеленіє очерет»: «Будучи справжньою мовою мого серця,вона дозволить кожному визначити, до якого класу я належу».
Наслідуючи традиції фольклору, поет сміливо оспівував у своїхтворах живе людське почуття, в якому природно поєднується і духовна близькість,і чуттєва пристрасть. Великий лірик, Бернс зумів передати в своїх піснях всю глибину,силу і чистоту кохання.
Перший твір Роберта Бернса – пісня «Моя люба Неллі»– був створений на популярний народний мотив. Причини, що наштовхнули поета на створенняпершої пісні, свідчать не лише про надзвичайно сильне захоплення юного Бернса народнимипіснями, а й про те, якою глибокою вже в цьому віці була у нього свідомість своєїрівноцінності, якщо не переваги, по відношенню до людей більш високого суспільногостану.
Перша пісня Бернса – наслідування пісень, поширених серед сільськогоюнацтва, в яких оспівується краса коханих дівчат. Проте вона вигідно відрізняєтьсявід інших подібних творів щирістю і простотою. Привертає увагу і ідеал юного поета– він цінує в коханій дівчині не стільки зовнішню красу, скільки її вдачу:
Дівоча знаджує краса
Людей у всі часи,
Але краса – то ще не все,
Ще й треба до краси.
Усе, що в дівчині ціню,
В моєї Неллі єсть:
І врода, й серце, і душа,
І добра слава, й честь.
Необхідно зазначити, що в початковий період творчості Бернсазначний вплив на нього справили представники ідеології просвітництва і сентименталізму.На початку вісімдесятих років один з улюблених авторів Бернса був Стерн. Видатниймайстер психологічного аналізу, він прищепив молодому поету інтерес до всебічногозображення внутрішнього світу людини, її психології. Цей інтерес зберігся у Бернсана протязі всього життя. Поет створює безліч, в яких зображує почуття та переживаннярізноманітних персонажів і показує їх розвиток.
Першим твором такого роду була чудова пісня «Коли я блукала»(1750), в якій своєрідно переплітаються традиції фольклору, просвітительства тасентименталізму. В цій пісні Берн з великою майстерністю розкриває переживання дівчини,покинутої коханим заради багатої нареченої. Змальовуючи боротьбу суперечливих почуттіві бажань в її серці, поет створює живий і привабливий образ. В пісні дівчини відобразилисьнайрізноманітніші почуття: журба за зрадливим коханцем, якого вона ніяк не можерозлюбити; гордість, що не дозволяє жалітися або шукати співчуття; щире побажаннящастя коханому. Але головним чином в пісні є усвідомлення дівчиною своєї моральноївищості по відношенню до людини, що проміняла кохання на гроші. Вплив літературипросвітництва і сентименталізму відбився і на інших творах, написаних молодим поетому 1780р. (Дівчина з берегів Сесснока, За твоє здоров'я, О, моя Ненні).
Одним з найбільш популярніших, щирих та чистих гімнів коханнюу світовій поезії є пісня Бернса «Якби я на Парнасі був»). Ліричний геройпісні говорить, що хотів би жити на Парнасі і черпати натхнення в струмках Геліконудля того, щоб зуміти розповісти коханій про своє почуття. Але він простий селянин,і тому шотландській річці Ніс доведеться замінити для його Музи Гелікон, а Музоюбуде сама кохана; і, милуючись рідними горами, поет повідає їй про свою любов. Світле,життєрадісне, велике почуття відтворене у цій пісні, захоплює і підкоряє читачасвоєю могутньою силою.
Своїми піснями Бернс спростовує погляд на представників народуяк на робочу худобу, що нездатна на почуття високі та благородні. Поет розкриваєперед читачем всю нескінченно різноманітну гаму переживань селянської молоді. Мизнаходимо в його піснях кохання щасливе і нещасливе, самовіддане і поверхове, тривалеі короткочасне, – і все це почуття простих людей, трудівників. Геніальний майстерпсихологічного аналізу, чуйний, спостережливий художник, Бернс передає в своїх пісняхнайрізноманітніші відтінки одного й того ж почуття, різні стадії його розвитку.Життєрадісністю і оптимізмом позначається вся поезія Бернса. В його творчості –і особливо в піснях – майже нема мотивів туги та безнадії. Навіть в найсумнішихтворах криється велика життєстверджуюча сила. Бернс – пісенник – невтомний співецьрадості та щастя. М'який гумор, весела задирливість, невичерпна життєрадісністьє типовими для більшості його пісень: «На колосистій ниві», «Зеленієочерет», «Хто під дверима моїми стоїть?», «Багато років тому».
Велике місце в ліриці Бернса поряд з темою кохання займає темадружби. Особливого розвитку ця тема набула під час другого періоду творчості поета,але вже в 1788 р. ним була написана відома всьому світу пісня «Багато роківтому», в якій оспівується сувора і міцна чоловіча дружба. В своїх піснях Бернспроголошує право людини на земне кохання, земні радощі, земне щастя. Він оспівуєкохання і дружбу як високі, чисті і благородні почуття, властиві лише простому народу,далекому від користолюбних прагнень пануючих класів. В любовній ліриці Бернса впершез'являється тема чесної бідності, вільної та непідкупної.
Характерною особливістю пісень Бернса, успадкованою поетом відфольклору, є оптимістичність, що базується на вірі в людину, в її сили та можливості.
З поглибленням змісту творів Бернса зростає і його поетичнамайстерність. Бернс постає перед нами в своїх піснях як поет-реаліст, видатний майстерпсихологічної характеристики. Жанр пісні був шкалою, в якій розвивалось і удосконалюваласьхудожня майстерність Роберта Бернса, й захоплення цим жанром позначилось на всійтворчій спадщині великого поета.
Соціальна загостреність інтимної лірики Роберта Бернса, реалістичністьобразів, глибина психологічних характеристик і досконалість художньої форми сталище виразнішими в його творах інших жанрів.
Визначне місце в поезії Бернса 1773-1789р.р. посідають творисатиричного характеру.
На початку 1786р. поет пише свою відому сатиричну поему «Двасобаки», в якій, майстерно використовуючи улюблений в фольклорі всіх країнжанр тваринного епосу, втілює гнівне й нещадне викриття суспільства в форму діалогуобох собак. В сатирі Бернс зображує сучасне йому суспільство поділеним на два клани.Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя по кількох лініях– корисній праці і матеріальній забезпеченості, ставленню до політичного та суспільногожиття країни, проведенню вільного часу, моральному задоволенню, що припадає на долютих або інших. Для прикладу поет бере з життя знатного землевласника і селян-орендарів,але він неодноразово підкреслює узагальнююче значення цих образів. «Його честь»,власник титулів, земель та вугільних копалень веде життя бездіяльне, сите, безтурботне.Чоловіки пиячать, розпусничають, програють в карти великі багатства; жінки, якізовні здаються втіленням благородства та чистоти, насправді сполучають в собі чортаі повію. І все це марнотратство забезпечується непомірною орендною платою, прибуткамиз вугільних копалень, непосильними податками на селян. Та Бернс не обмежується викриттямсуті пануючих класів. Поет викриває їх політичну неспроможність, цілковиту відсутністьу них патріотичних почуттів.
Коли селянський пес Люат висловлює думку, що хоч би та частинанародних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бовитрачається на «благо Англії», його четвероногий собрат Цезар, господарськийсобака, зустрічає цю заяву злим сміхом:
На благо Англії? Ах, друже,
Боюсь, що їм про те байдуже!
Прем’єри крутять ними всяк,
Підказують їм «ні» чи «так»,
А ті у карти тільки грають
Та в оперету учащають …
Пристрасна викривальна сила цих рядків, що демонструють нікчемністьправителів, які менш за все турбуються про добробут країни, займаючись своїми дрібнимий брудними справами, вражає нас і зараз, через 220 років після їх написання.
Зовсім іншим постає перед нами трудовий шотландський люд. Втой час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранкудо ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють вкаменоломнях і вугільних кар’єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматокхліба. Невтомні руки селянина – його єдиний скарб, і якщо він захворіє або втратитьземлю, вся його родина буде приречена на злидні, що межують з голодною смертю. Щобуникнути цієї страшної долі, селяни змушені мовчки терпіти жорстокість, несправедливістьі знущання хазяїв та управителів, не насмілюючись протестувати навіть тоді, колиу одного з них крадуть останні копійки, а у другого забирають политу кров'ю та потомділянку – бо закони завжди на стороні панів.
І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життяі постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування длянього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботнежиття багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожномукроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і нелише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.
Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Працявиховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей,зв’язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здаєтьсяшматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженоговідпочинку, – в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу РобертБернс.
Не так плугатар: нивку зоре –
І вже забув про лихо й горе;
А праля, дівчина сільська,
Не знає, що то за тоска!
(«Два собаки»)
Говорячи про сатиричні вірші Роберта Бернса, неможливо обминутийого твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являєтьсяв творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною правосудити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.
З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучатьсоціальні мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показутієї дійсності, яку вона захищає і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступаєне лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників,з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називаєїх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетнихпроповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є «Святий ярмарок»,сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв.
Викриттю ханжей та лицемірів Бернс присвячує такі твори, якПосланіє Мак-Месу, «Посланіє молодому другу», «Звернення до Великихправедників». В своїх сатирах поет показує, як серед мас шотландського селянствапіднімається протест проти засилля церковників, проти їхньої бездушної моралі талицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушністьта інші «чесноти», які насаджувались церковниками, несумісні з людськоюгідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників,допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричноїтематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості,гостроти й сили.
Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була темагромадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національнітрадиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борцівза незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернсапройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернсусвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.
Полум’яним патріотичним гімном є балада «Джон Ячмінне зерно»(1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цьогоулюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють ДжонаЯчмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець,молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зернопродовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів,що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчнеминуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовіковоїборотьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламалийого, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальномубою – ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.
Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості шотландців,в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева строфа балади.Звертаючись до шотландського народу, поет говорить:
Нехай же кожний піднесе
За Джона келих свій,
Щоб рід його не припинявсь
В Шотландії старій!
(Балада «Джон Ячмінне зерно»)
Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородногоі мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне начало, яке поетне випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті,віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобній жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкоритиДжона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушитив народі поривання до свободи й незалежності. Балада «Джон Ячмінне зерно»стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізмбалади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймаєїї наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета.
Полум’яний патріотизм Роберта Бернса був основною рушійною силоювсієї його творчості. Бернс натхненно оспівує не лише історичне минуле Шотландії,а й її чудову природу. Він певен, що лише той, хто любить і знає свою батьківщину,може стати справжнім поетом і висловлює готовність віддати всі блага життя за високунасолоду, якої зазнає поет відкриваючи для себе і для інших красу рідного краю.
Охоплений пристрасним бажанням стати справжнім поетом, Бернсбагато думає про те, які якості є необхідними для поета, і приходить до висновку,що селянське походження і брак регулярної освіти не можуть бути перепоною. Живий,гострий розум, природність і знання життя народу – ось якості, які Бернс вважаєнеобхідними для справжнього поета, і ми не можемо не захоплюватись його проникливістю,його глибоким розумінням суті справжньої майстерності.
Найбільш повне відображення естетична програма Роберта Бернсазнайшла в алегоричній поемі «Видіння». Поет вимагає від поезії ідейностій реалізму. Поетичну творчість він розглядає перш за все, як патріотичне служіннябатьківщині. Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій– ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка длябагатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібнейому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок післядовгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: «Звання шотландськогопоета – моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі – моє найбільш честолюбнебажання. Шотландія і шотландська історія – теми, на які я тільки і міг би бажатискладати пісні.
В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якомузнаходить вихід обурення поета з приводу того, що блага життя поділяються без найменшоїуваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя й достатків, живе в жахливійбідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати.Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя – це не гроші, не почесті, неблискуча кар’єра, навіть не знання:
Не титули і не герби,
Не банків лондонських скарби –
Зарука щастя й миру;
Ні, не гонитва за добром,
Не книги й докторський диплом
Дають утіху щиру …
Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працюі злидні, щасливі від безчесних і безсердечних багатіїв:
Ти думаєш, таким, як ми,
Що в полі трудяться до тьми,
Приречені на злидні,
Дається з неба менше втіх,
Ніж гордим лордам, для яких
Ми й погляду не гідні?
Поглянь, як часто їх пиха
Створіння любить божі,
І як до бешкету й гріха
Штовхають їх розкоші!
Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечнуморальну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність,доброту, людяність.
Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвиткув таких творах Бернса, як посланія Джону Лепреку „Посланіє молодому другу“,– „Ніщо“, „Два собаки“, „Веселі жебраки“, «ЗверненняВельзевула».
В 1785 р. Роберт Бернс пише один з своїх найвидатніших творів– кантату „Веселі жебраки“. Наприкінці ХVIII ст., внаслідок загарбування Шотландії Англією ідокорінної перебудови економіки аграрної до того країни, було розорено десятки тисячшотландських трудівників-селян, орендарів, дрібних ремісників. В Шотландії панувализлидні і голод, вибухали голодні бунти. Катастрофічно збільшувалась армія безпритульнихбродяг, що блукали по країні, шукаючи праці й хліба.
«Веселі жебраки» – гнівний обвинувальний акт проти суспільноголаду, який прирікав тисячі людей не безробіття, голод, жебрацтво. Воднораз це –величний гімн простому бідному люду, що в найтяжчих умовах зберігає життєрадісність,душевне благородство, почуття власної гідності і більш за все шанує свободу, незалежністьі любов до рідної країни.
Кантата „Веселі жебраки“ – дуже своєрідний твір більшдраматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному зяких виконує певний персонаж. Пісні об’єднуються речитативом, що зображує місцедії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власніслова, дії, взаємовідносини. І хоча „Веселі жебраки“ не є драмою в їїкласичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.
Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираютьсяв дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні.В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландськоголюду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлийнародний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному зяких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставленнядо свого суспільного стану.
Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладнуатмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічногоі комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого.Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніхпісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещаднукритику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошеннясвободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простоїлюдини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик доборотьби за свободу і незалежність:
К бісу всіх закону друзів!
Воле радісна, живи!
Всі суди – для боягузів,
Для попів стоять церкви!
Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю,яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливоображених людей.
Веселі жебраки»– величний гімн простому шотландському люду,його непохитній стійкості та оптимізму. В цьому відношенні кантата перекликаєтьсяз іншим безсмертним твором Роберта Бернса – баладою Джон Ячмінне зерно. Але якщоосновним персонажем балади є легендарний фольклорний герой, та кантата знайомитьнас з живими людьми, які мужньо зносять холод, голод, злидні, моральне приниженняі все ж таки, подібно до Джона Ячмінного зерна, залишаються стійкими й переможними,більш за все цінять свою незалежність, свято люблять батьківщину і виходять життєрадіснимиі веселими з будь-яких випробувань. Як і в Джоні Ячмінному зерні, в цих людях живеі б'ється непокірне, волелюбне, безсмертне серце народу. Провідні мотиви кантати«Веселі жебраки» здобули блискучого розвитку в пізніших творах Бернса– поемах «Два собаки», «Сон», Звернення Вельзевула, Чесна бідність,Дерево свободи.
Постійне погіршання життєвих умов народних мас Шотландії глибокохвилювало і обурювало поета, і часто те чи інше явище природи або випадок із життятваринного світу викликали у нього безрадісні асоціації з життям народу. До творів,у яких злиденне життя шотландського народу зображується крізь призму життя рослинногоабо тваринного світу, належать вірші Бернса «До миші, вивернутої плугом з норив листопаді 1785 р.», «До ромашки, підрізаної плугом…», «Зимованіч». Ці твори свідчать, як глибоко і боляче переживав Бернс несправедливістьта жорстокість, що оточували його змалку.
До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон длязображення суспільних явищ, належить, зокрема, «Зимова ніч». В цьому віршіпоет з болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуттяобрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятисязі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижанихзимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільналють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує долюдини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстокегноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихатіпаразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою,створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця влюдському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатисьдо завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою,ні їжі, і проявити до них братерські почуття:
Ви, що спите під ковдрою м'якою,
Лише від примх страждаючи своїх,
Подумайте, подумайте про тих,
Хто зраджений і друзями, й судьбою!
Сини нещастя – браття в світі цім.
Щасливий той, хто допоможе їм!
(«Зимова ніч»)
Майже одночасно з бажанням принести користь рідній країні, рідномународу у Роберта Бернса прокидається інтерес до політики, до подій внутрішньогоі міжнародного життя, який знаходить широке відображення в творах 1782-1789 рр.Значення політичної поезії Бернса було тим більше, що вона відбивала реакцію широкихмас шотландського народу на внутрішню і зовнішню політику англійського уряду.
Першою визначною подією міжнародного життя, що знайшла своєвідображення в листах і творах народного шотландського поета, була війна американськихколоній Великобританії за незалежність, яка відбувалася в 1774-1783 рр. В 1784 р.Бернс пише свою політичну сатиру «Американська війна. Політична балада»,яка переважно друкується під менш виразною назвою «Коли доблесний Гілдфордстояв за рулем. Фрагмент». Взявши темою балади війну північноамериканськихколоній за незалежність, поет не обмежується відкритим проявом симпатій до повсталихколоністів, він викриває антинародну політику англійського уряду і закликає шотландськийнарод наслідувати приклад американських повстанців.
Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландськогопоета знаходять в написаній у 1786 р. сатирі «Сон», в якій поет відкритовиступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичнимфейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівськоїродини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їмдоведеться проковтнути чимало солі – адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумуєнад чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.
Але найбільш пристрасним і гнівним з усіх творів, написанихРобертом Бернсом у перший період своєї творчості, твором, в якому безмежна любовдо народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьбизлилися в єдиний нищівний потік, є сатира «Звернення Вельзевула». І.П.Симоненко зазначає: «Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця.В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючижорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувалисьв його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будувавсвій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум’яна жага свободи й незалежності,що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальнамайстерність.
«Звернення Вельзевула» – відгук на подію, що мала місце в Шотландіїв 1786 р. П’ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходилисьна грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласниківі висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їмкраїною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежнежиття. Але англійський уряд, стурбований масовою еміграцією дарової робочої сили,наказав приборкати „бунтівників“ і повернути їх „законним власникам“.Активну участь в цьому ганебному акті брало так зване „Шотландське товариство“,статус якого передбачав захист інтересів шотландських громадян.
Бернс, як і весь шотландський народ, був до глибини душі обуренийпідлим і цинічним вчинком „Шотландського товариства“, і відгукнувся нацю подію нещадною сатирою. За життя поета сатиру опубліковано не було, проте їїшироко розповсюджували в списках. Повний заголовок сатири такий: «Звернення Вельзевуладо його милості графа Бредалбейна, президента високої гірської громади, скликаної23 травня цього року в Шекспірі (Ковент Гарден) для погодження заходів проти заміруп’ятисот горян, що наважились були (як повідомив пан М. Еппелкрос) тікати од своїхзаконних панів і господарів, чиєю власністю вони є, і емігрувати з земель пана Гленгарідо пустель Канади, в пошуках тієї фантастичної речі, що зветься волею».
В цьому заголовку з усією ясністю відбито основну думку сатири– обурення проти жорстокої сваволі і переслідувань, що припали на долю людей, якінасмілились прагнути визволення від тиранії панів, і відверте захоплення їх вчинком.Поет виходить далеко за межі події, що стала безпосередньою темою сатири, і пишетвір, в якому, як в дзеркалі, відбито всю мерзенність тогочасного ладу.
Аналізуючи «Звернення Вельзевула», ми спостерігаємо в цьомутворі три ідейно-тематичні лінії, злиті в єдине органічне ціле: перша лінія – цеобраз Вельзевула і правлячих класів; друга – картина експлуатації і гніву народного,що невпинно зростає; третя – викриття псевдопатріотичних філантропічних товариств.
В більшості творів на громадсько-політичну тематику Бернс надаєузагальнюючу характеристику правлячих класів, їх бездіяльності, жорстокості. В ролівикривателя виступають звичайно або народ, або сам поет. «Звернення…» в цьому відношеннітвір незвичайний. Розповідь у ньому ведеться від особи диявола, образ якого споконвікує символом всього темного й злого і який тут виступає як натхненник і захисник антинародноїполітики. Тобто Бернс відкрито проводить думку, що тогочасний лад є продуктом діяльностісил темних, жорстоких, ворожих людині. Типовим для диявола в цьому творі виявляєтьсязвіряча жорстокість, зрозуміло – зневажливе ставлення до народу і ненависть до всьогопередового.
Вельзевул закидає своїм земним однодумцям надмірну безтурботність,недостатній контроль за діяльністю управляючих, наглядачів, суддів, яким платятьгроші, щоб вони тримали народ в страху і покорі: до останнього часу вони обмежувалисьтим, що позбавляли шотландців засобів існування і будь-яких людських прав. Але жцього зовсім недосить, щоб зламати упертий шотландський дух:
Та слухай, слухай лорде мій хоробрий!
По-моєму, ти з ними надто добрий!
Я б не сказав, звичайно, що твої
Наглядачі й гуменні – гультяї.
Ні! Жалощі одкинувши, старанно
Вони грабують люд і пізно й рано,
Хоч рід горянський у біді лихій
Лише гартує дух упертий свій.
Одважся, грянь на них, як грім із тучі!
Кинь до в’язниць, замкни в льохи смердючі,
Жени на поле юнаків усіх
(Лиш праця і голод витверезять їх).
Життя шотландського селянства знайшло відображення в багатьохтворах Роберта Бернса, але в жодному з творів зображення життя селян це набиралотакої великої викривальної сили, як у „Зверненні Вельзевула“. Нелюдськапраця, що не забезпечує, при всій її напруженості, не лише одягу, але навіть необхідногомінімуму їжі селянину і його родині і, водночас, приносить незчисленні багатстваземлевласнику. Позбавленість будь-яких громадських прав. Страх боргової тюрми. Завждиголодні, обірвані діти. Замучені жінки, готові валятись в ногах наглядача, щоб випроситишматок хліба для малят. Постійні образи, ганьба. Такою бачить поет долю шотландськогоселянина зараз і в найближчому майбутньому, якщо тільки шотландський народ сам невізьметься за своє визволення, за встановлення справедливості.
Пригнобленим, знедоленим, голодним і убогим, але нескореним,волелюбним, готовим в жорстокій боротьбі повернути свою волю зображує Бернс шотландськийнарод.
«Звернення Вельзевула» – сатира, може, найбільш гірка не лишев творчості Бернса, а і у всій англійській поезії. Це – віршований памфлет, гнівнийі полум’яний, що не знає усмішки або поблажливості.
Аналіз громадсько-політичної поезії Роберта Бернса показує,що з середини 80-х років його критика набирає більшої гостроти, свідомості, цілеспрямованості.Від зображення окремих життєвих фактів поет переходить до показу причин, що їх народжують.Він викриває у своїх творах неправомірність існування суспільного ладу, при якомутой, хто створює суспільні цінності, не має навіть прожиткового мінімуму, а той,хто нічого не робить і зневажає працю, не лише користується багатствами, створенимичужою працею, а ще й розпоряджається долею трудівників Бернс протиставляє найбіднішіверстви шотландського народу – селян, робітників копалень, навіть безробітних жебраків.
В громадсько-політичних творах Бернса знайшов надзвичайно яскравевідображення сатиричний хист великого поета. Багатство арсеналу Бернса – сатириканевичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії,сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одномуй тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності. Основні жанри громадсько-політичноїлірики Бернса – послання, поема, вірш, видіння, епіграма.
Народність творчості Роберта Бернса, відданість великого поетаінтересам свого народу, своєї батьківщини виявилося не тільки в тематиці, а й вхудожніх особливостях його поезії. Народну любов, визнання народу Бернс вважав критеріємцінності художніх творів. Бернс збирав народні твори, уважно і глибоко вивчав їхніхарактерні риси і особливості. Він відзначав природність, правдивість і простотуу сполученні з оригінальністю й новизною зображення в Шотландській народній пісні.«щось характерне в наших старих шотландських піснях, щаслива природність думки тавислову, властива лише їм», – писав поет в одному листі. „Існує якість, щонеобхідна більше, ніж будь-яка інша, в пісні, і є самою суттю балади – я маю наувазі простоту.
Своє захоплення цими рисами народної поезії та музики Бернсвисловлював багато разів, він навіть ніколи не виправляв власних юнацьких творів,боячись порушити їхню щирість та безпосередність. Бернс рішуче відстоював свої поглядина поезію. З великою пильністю та дбайливістю Роберт Бернс вивчав структуру народноговірша, вважаючи основними його особливостями нерівномірність складів у рядку, вільнийнаголос і багатство алітерацій та асонансів, які в деяких випадках замінюють риму.
В нерівномірності й природності народних пісень Бернс бачивособливу красу, щирість, сердечність, засіб повнішого розкриття змісту. Поета захоплювалаоригінальність цього художнього засобу, й він гаряче відстоював його право на існування.
Ще в молодості Бернс висловлював думку про можливість, виходячиз характерних рис народної шотландської поезії, написати слова до популярних народнихмелодій. Згодом він багато років присвятив цій справі: записував мелодії й словапісень, які йому доводилось почути в різних кутках країни; створював слова до мелодій,від тексту яких збереглися лише скупі фрагменти, приспів або назва, і до тих мелодій,що були відомі виключно як танцювальні. Прагнучи відмовити культурні досягненняшотландського народу, Бернс розглядав усю роботу як свій патріотичний обов’язок.
Знавець і цінитель народної шотландської поезії, Роберт Бернспереніс дорогоцінні її риси – природність, правдивість і простоту, світлий життєрадіснийгумор, а також такі формальні ознаки її, як своєрідний нерівномірний ритм, багатствоалітерацій і асонансів, – у свою власну творчість і розвинув їх далі.
З усіх жанрів, до яких звертався Роберт Бернс, найулюбленішимдля нього була пісня. Як виявився вплив фольклору в його піснях, які риси він сприйняві що нового вніс він у цей жанр?
Пісні Бернса відрізняються від народних пісень, передусім чіткішимсюжетом і динамічністю. Шотландським пісням, що створювались багатьма поколінняминародних співців, властива деяка аморфність, розпливчатість, роздрібненість сюжету.Інколи буває важко відразу вловити зв'язок між окремими строфами пісні – настількирізкі й раптові переходи від першої особи до другої та третьої й знову до першої,настільки примхливі зміни сюжету.
Пісні Бернса – і любовні, і застольні, і побутові – всі, безвинятку, відзначаються чітким сюжетним малюнком, в них немає ніяких неясностей,розривів в розгортанні сюжету. В той же час, вловивши своєрідну принадність раптовихпереходів у народних піснях, поет використовує їх в цілому ряді своїх творів у виглядінесподіваних кінцівок, що суперечать початковому розвитку сюжету і дозволять повнішерозкрити складність і суперечливість людської психології.
З цим прийомом тісно зв’язана інша характерна риса пісень РобертаБернса. Якщо народна поезія звичайно дає статичне зображення почуттів чи характерів,то Бернс проникає в саму глибину почуттів і переживань людини, показує їх в розвитку,в русі. Пульс життя відчувається в усіх піснях великого поета. Рухливість, динамічність,сміливе поєднання суперечливих понять стали головними якостями його поезії.
Поглиблюючи психологічну характеристику пісенних персонажів,Бернс в той же час, ідучи слідом за фольклорною традицією, приділяє порівняно небагатоуваги портретові, який відіграє в його творах лише другорядну, підпорядковану роль.
Значно більший інтерес поет виявляє до зображення природи, причомувін не тільки широко використовує пейзаж як фон для показу переживань людини, алей сміливо звертається до змалювання явищ природи як до засобу викриття суспільноїнесправедливості, виходячи далеко за межі пісенного жанру. Пісні Бернса насиченіароматом полів і лісів, в них приваблюють мальовничі картини природи Шотландії.До Бернса не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкривчерез явище природи внутрішній світ людини. В той час як в більшості народних творівкартини природи використовуються тільки як фон, на якому розгортаються події, прийомиБернса у використанні пейзажу надзвичайно різноманітні. Це може бути і фон, і засібзображення краси коханої дівчини або її душевних якостей, і засіб повнішого розкриттядушевного стану людини, і, нарешті, невичерпне джерело порівнянь та паралелей.
Картини природи в піснях Бернса гранично прості й реалістичні.Це з дитинства знайомий поетові пейзаж рівнинної Шотландії: квітучі береги рік,лісисті долини, молоді гаї, лани, що наливаються зерном, родючі поля, незчисленніструмочки, величні ріки, тихі росяні світанки й темні штормові ночі, благодатнівесняні зливи, люті зимові хуртовини і згубні осінні бурі, що знищують недостиглийурожай.
Реалістичні деталі, якими насичені описи природи, говорить пронадзвичайну спостережливість поета. В той же час пейзаж в творах Бернса ніколи неє самоціллю, а служить допоміжним засобом для повнішого розкриття внутрішнього світулюдини чи явищ суспільного життя.
Надзвичайно яскраво виявився вплив фольклору в поетичній будовіпісень Бернса. Він зберігає в своїх піснях традиційну строфу народних пісень – чотирирядковийі восьмирядковий вірш з рефреном або “хором» – але віддає перевагу рефрену,по-різному варіюючи його.
На відміну від народних пісень, у Бернса рефрен не обов’язковознаходиться лише в кінці строфи. Таким же вільним в піснях Бернса є і розташування«хору» – приспіву. Він може наступати регулярно за кожною строфою, можевідкривати пісню або закінчувати її, може повторюватися двічі.
Хор, як і рефрен, підкреслює основну думку пісні. Він відрізняєтьсявід загальної будови пісні ритмом, структурою, а іноді і розміром, завдяки чомулегко сприймається провідна думка, яку виражає хор. Бернс охоче використовує рефрені хор одночасно в одній і тій же пісні.
З ритмічною організацією пісень Бернса нерозривно зв’язала їхняінтонаційно-синтаксична організація. Неухильно додержуючись загальноприйнятого закону,згідно з яким в піснях не повинно бути різко виражених переносів, які б приводилидо непорозумінь під час співу, поет в той же час не уникає великих періодів, керуючисьв тих випадках виключно вимогам змісту. В його піснях ми знайдемо і складні, і складнопідрядніречення, які часто охоплюють цілу строфу. І все ж неодмінною особливістю всіх пісеньБернса залишається легкість, граціозність, динамічність. Значну роль у створеннісвоєрідного звучання кожної пісні відіграє розташування смислових наголосів. Народнапісня дотримується в цьому відношенні правил звичайної розмовної мови, даючи перевагувільному розташуванню наголосів. Бернс, додержуючись природних наголосів і інтонацій,майже завжди надає їм певної організованості підсилюючи таким чином музикальністьвірша й виділяючи, шляхом порушення прийнятої схеми, слова, які несуть основне смисловенавантаження.
Фольклор є джерелом і таких особливостей інтонаційно-синтаксичноїбудови пісень Бернса, як синонімічна будова рядків і строф, анафора і епіфора.
В народні поезії дуже поширений повтор: в цілому ряді пісеньтретій і четвертий рядки кожного чотирирядкового вірша є повторенням двох першихрядків або другий рядок є повторенням першого. З цього прийому і розвивається синонімічнапобудова рядків і строф.
Бернс, крім буквального повтору рядків або будь-якої їх частини,що особливо часто зустрічається в «хорі» пісень, застосовує інтонаційно-синтаксичніпаралелізми, тобто синонімічну побудову рядків чи навіть строф, при якій збігаютьсяне самі слова (або не лише слова), а, головним чином, синтаксис і інтонація речень.
Наслідуючи національні традиції Роберт Бернс приділяє дуже великуувагу звуковій організації пісень. Бернс удосконалив і риму народних пісень. В ціломуряді творів ми знаходимо постійну риму – прийом, запозичений з народної поезії ідуже поширений в громадсько-політичній ліриці Бернса.
Творчий підхід великого поета до традицій фольклору особливонаочно виявлявся в тих випадках, коли Бернс писав твори, паралельні до існуючихнародних зразків, використовуючи приспів, окрему строфу або просто створюючи свійваріант народної пісні.
Бернс або розвивав сюжет, який йому подобався, в дусі даноїнародної пісні; або по-своєму оригінально трактував події, про які в ній говорилось,зберігаючи не тільки форму, а, як вихідний пункт, і початкову строфу або хор народноїпісні; використовував у зовсім новому контексті яке-небудь слово чи вираз з народноїпісні, причому розмір і загальна спрямованість пісні зберігалися; або, нарешті,створював нову пісню, тотожну старій за інтонацією і темою.
Пісні великого шотландського поета виросли з народних пісень,увібрали в себе багатовікові досягнення шотландського фольклору й розвивалися наїх основі. Але пісні Бернса – це вже щось якісно нове. І в тематиці, і в змісті,і в художніх особливостях, і в ритмічній інтонаційно-синтаксичній та звуковій організаціїпісень Бернса ми відчуваємо руку великого майстра, який з винятковою чуйністю відібраввсе, що було найціннішого в народній поезії, втілив його у художні образи безсмертноїкраси і сили.
Вплив фольклору і національної шотландської поезії на творчістьБернса не обмежувався пісенним жанром. Багатовікові традиції шотландської літературиживуть в усіх творах великого поета, своєрідно переломлюючись в них відповідно дозавдань, які він ставив перед собою, але зберігаючи свої характерні риси.
Жанри поезії Бернса – пісня, балада, побутова поема, поема-видіння,діалог, сатира, вірш на випадок, тваринний і рослинний епос, епіграма, епітафія– повторюють основні жанри народної та класичної шотландської поезії.
Не менш показовою є в цьому відношенні сатира поета. Бернс виявивсебе як геніальний майстер сатири, викриваючи соціальну несправедливість. Але сатираБернса не є повторенням досягнень його попередників в цій галузі. Вона відрізняєтьсябільшою цілеспрямованістю, глибиною поставлених проблем, особливими художніми прийомами,найцікавішим з яких є двоплановість. В найгостріших сатиричних творах Бернса порядз сатиричним зображенням одних явищ ми знаходимо гумористичне забарвлення інших,причому це поєднання темних і світлих тонів надає надзвичайної виразності й викривальноїсили сатиричним образам поета.
Народність поезії Роберта Бернса знайшла свій яскравий вияві в мові творів великого поета. Бернс визнавав у своїй творчості лише одну мову– живу розмовну мову шотландського народу – і досконало володів її величезними багатствами,вибираючи для кожного твору елементи, найвідповідніші його змістові.
Мова творів Бернса надзвичайно гнучка, мінлива, диференційована.Поет майстерно використовує мову як засіб характеристики персонажів. В цьому відношеннінадзвичайно показовою є кантата «Веселі жебраки», в якій мова кожногоперсонажа відбиває його соціальну належність, фах, характер.
Для кожного жанру, для кожного твору поет шукає мовні засоби,які найбільше відповідають його особливостям. Багатство, гнучкість і барвистістьмови Бернса яскраво виявляється у використанні синонімів. Дуже велику увагу поетприділяв парним синонімам, широке вживання яких є одною з найхарактерніших особливостейхудожнього стилю поета. Парні синоніми зустрічаються також і в творах фольклору,але порівняно рідко й, звичайно, у вигляді прикметників. Бернс розширює сферу вживанняпарних синонімів, поширюючи її на іменники, дієслова й прислівники.
Дослідники творчості Р. Бернса відзначають, що «у віршах, поемахі посланнях Бернса переважають парні синоніми – іменники й дієслова, в той час якв піснях, відповідно до фольклорної традиції, переважають парні синоніми – прикметники».
Дуже широко Бернс використовує й багатозначність слова – тунезчисленну кількість відтінків, якої набуває основне значення в різному контексті.На багатозначності слів поет будує каламбури.
Таким чином, характерні особливості мови творів Роберта Бернсасвідчать про те, що джерелом і зразком для нього була мовна творчість шотландськогонароду.
Найчастіше в поезії Бернса зустрічаються епітети, порівняння,метафори й паралелізми. Причому в піснях переважають паралелізми й метафори, в творахінших жанрів – епітети, порівняння й метафори.
Епітети Бернса завжди прості, конкретні й точні, в той же часобразні та оригінальні й завжди чітко відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються,а також відбивають його симпатії і антипатії.
Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних,часто користується порівняннями. Великою майстерністю відзначаються вони тоді, колиза допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівняньпройняті життєрадісним народним гумором.
Але найулюбленішим його художнім прийомом є паралелізм. В тійчи іншій формі ми зустрічаємо його в численних творах фольклору. Широке вживанняБернсом інтонаційно-синтаксичних паралелізмів пояснюється в значній мірі прагненнямпоета до чіткої і лаконічної структури творів, але основна її функція – виділятистрофи й рядки, що несуть основне смислове навантаження. Інтонаційно-синтаксичніпаралелізми в поєднанні з антитезою служать також для підсилення комічного ефектув сатиричних і гумористичних творах.
Бернс широко використовує не тільки в піснях, а й у творах непісеннихжанрів особливості звукової інструментовки народних творів – багатство алітераційі асонансів. Старанно продумана інструментовка творів дозволяє Бернсу не тількиповніше розкрити їхній зміст і зробити наочнішими художні образи, а й демонструєнадзвичайну звучність та мелодійність шотландської мови.
Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створивв галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав усвоїй творчості. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народубув творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її змісті удосконалив форму.
Роберт Бернс посилив властиві старошотландській поезії демократичнітенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландськоїлітератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярнішийжанр народної поезії – він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттіві переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежностіцього найінтимнішого почуття – кохання – від соціальних умов.

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ
Першим представником української літератури, що з геніальноюпрозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса, був Тарас Шевченко. Українськомупоетові була близька Бернсові поезія з соціально-ідейного та національного банку.У «Передмові» до нездійсненного видання Кобзаря 1847р. (що побачила світу незміненій формі аж у 1906р. у журналі «Былое», кн.VIII) критикуючи реакційне тлумачення народності й відстоюючи можливість і необхідністьстворення високохудожніх поетичних творів народною мовою, Шевченко посилався наприклад великого шотландського співця, називаючи його поетом народним і великим.
У нашому літературознавстві часто проводять певну паралель міжтворчістю Шевченка та Бернса, однак тут треба бути дуже обережним і об’єктивним.Як відзначала Р.П. Зорівчак уперше думку про можливість такої паралелі висловивВ. Морфілл у шевченкознавчій студії Козацький поет". Згодом цю ж думку у щебільш категоричній формі повторили Е.Войнич («Шевченко зробив для країни Дніпрате, що Бернс зробив для Шотландії») та канадський перекладач А.-Дж. Гантер.Але ніхто з них не міг усвідомити того, що між українським і шотландським поетамиє чимало спільного, але є й чимало й відмінного. Романтизм та сентименталізм Шевченказ самого початку мали соціальну основу, у чому український поет не має собі рівногоні в якій з літератур світу. До Бернса західні літератури не знали жодного видатногописьменника-селянина за походженням. Бернс, як і Шевченко, був глибоко народнимпоетом, обоє стали породженням драматичної історії їхніх народів. Але для англійцівБернс так і залишився чужим, його плекали як своєрідну селянську екзотику, а українськулітературу селянин Шевченко підніс з селянського на загальнолюдський, світ рівень.
Від Шевченкової оцінки творчості Р.Бернса до появи першого перекладуйого твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткувавВасиль Кулик (1830-1870), маловідомий український поет у Полтавщини. Уже після йогосмерті (1874) у львівському журналі Правда було опубліковано Бернсову баладу «John Barleycorn» у його перекладі під заголовком Іван Ячмінь. Знаменний уже сам вибірБернсового твору. Сповненого віри в невгасиму життєлюбність, у невичерпні сили простогонароду, що завжди своїми вчинками прославлятиме Шотландію. Тема та поетика баладибули близькі Кулику, що сам писав поезії про селянське життя та романтичні балади.Сучасники Кулика відзначають, що він не мав наукової ерудиції і всі свої теоретичніідеї зводив до думки, що, дотримуючись форми української пісні, треба в неї вкладатисьогочасні відчуття, образи [48; 13]. Виходячи з цієї характеристики, можна припустити,що В.Кулик не знав англійської мови, а міг читати російський переклад. Хоча в перекладіє деякі вади, та все ж він досить адекватно відтворює волелюбний дух оригіналу,прославлення в ньому народної сили. Не випадково П.Грабовський у листі до І.Франкавід 15 листопада 1896 року високо оцінив його: «У нас, здається, Бернса зовсім неперекладали, по крайній мірі, відомий лишень прекрасний переклад «Івана Ячміня»зроблений В.Куликом».
У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зробленівідомим українським поетом В. Щуратом – «Кругом лягла осіння мгла», «Чим гарнішевона, тим ніжніше», у 1899 р. – «Житє, страждає, смерть і прославляє преподобногоІвана Ячменя. Були на всході три царі». Тоді ж В. Щурат надрукував рецензію на збіркуП.Грабовського «Доля». В ній він формулює свої думки щодо перекладацькогометоду. На його погляд, кожний твір у перекладі чи в переспіві повинен впливатина читача так само, як і оригінал; перекладач має відтворювати думки першотвору,поетичний вислів і поетичну форму, зберігати чистоту та мелодійність мови.
В. Щурат вважав, що перекладач може надати національних ристворові і навіть скоротити його, коли останній довгий і нудний. Часом він у своїйвласній практичній діяльності додержується цієї тенденції націоналізації іноземнихкласиків. Це особливо помітно в процесі аналізу перекладу «Житє, стражданє, смертьі прославленє преподобного Івана Ячменя». В. Щурат, як і В. Кулик, відтворив ідейнуспрямованість оригіналу. Але художньої специфіки його, хоч і не скоротив першотвірна жоден рядок, передати не зміг.
Увагу В. Щурата привернула також поезія Р. Бернса «Зима. Поховальнапісня» (у перекладі вона називається «Кругом лягла осіння мгла»). Вірш пройнятийнастроєм розпачу і безнадії, викликаним смертю батька, злиднями та безпросвітнимжиттям його родини.
В. Щурат відтворює похмурий настрій оригіналу. Але події розгортаютьсяв період туманної осені, яка більше до вподоби перекладачеві, ніж зима. В цю порудощі, негода й сльота наводять на людину сум. В. Щурат не передає багатьох думокавтора, збіднює гаму переживань ліричного героя.
Кругом лягли
Тумани мгли
І вихор заревів,
Мені туман
І гураган
Милійші ясних днів
Час непогод
І повінь вод –
Душі моїй рідня
Любов хитка –
Життя листка
На вітці, втятой з пня
У цілому ж В. Щурат відтворив дух Бернсових поезій. У той жечас, коли поет перекладав вірші Р.Бернса, він написав і свій оригінальний вірш Моєсерце не тут, моя душа не тут. Вірш ніби перегукується з Бернсовим Моє серце в горах.Полум’яна сила патріотизму, відданості рідній батьківщині, любов до природи споріднюютьці поезії.
Поезія Р.Бернса Моє серце в горах привернула увагу ще одногоукраїнського поета-перекладача, К. Білиловського. 1887 року був надрукований йоговірш З Альтів, в якому автор неначе пояснює шотландському поетові, що не може оспівуватигори, йому ближчі безкраї степи України.
У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризаціїтворчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський. Глибоко шанувалаР.Бернса Леся Українка. Вона відзначала, що шотландський поет, як і Т.Шевченко таО.Кольцов, – народний поет у повному розумінні цього слова, бо він засвоїв не тількиідеї народу, а й саму форму народної поезії. Поетеса радила своєму братові М.Косачувключити Бернсові твори до антології кращих зразків світової літератури, яка малабути видана українською мовою. Доля поневоленого народу Шотландії привертала увагунашої уславленої поетеси. Леся Українка пише поемку про шотландського короля Броса.
Багато перекладає з Роберта Бернса Іван Франко, котрий до сторіччяз дня поетової смерті видрукував у «Житті і слові» добірку перекладівта переспівів з його творів. Пізніше Франко повертався до шотландської тематики,перекладаючи як Бернса, так і народні старошотландські балади, на яких, власне,великою мірою і зріс Бернс. Мріяв про видання збірки своїх перекладів з Бернса ПавлоГрабовський. Він повертався до поетової творчості впродовж багатьох років свогожиття.
Серед перекладачів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіанузробили М.Лукаш та В.Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровоюрізноманітністю поезій англійського митця – від великих поем од епіграм. З перекладівМисика особливої уваги заслуговують епіграми і поеми «Тем О'шентер» та «Веселі жебраки». Перекладач зумів висловити своюрідну бернсівську розмовну інтонацію і дібрати в рідній мові засоби для її відтворення.
Переклади Лукаша та Мисика часто публікуються в періодичнихвиданнях, а в ювілейний рік поета – 1959 – вийшли окремою книжкою. Вони досить точновідтворюють не лише розмаїття та багатство Бернсових образів, а й його просодію.Для цього перекладачі широко вдаються до периферійних шарів лексики, до діалектизмів.Їхні переклади надзвичайно співні, мелодійні. Влучні переклади епіграм Бернса здійснивС.Борщевський.
Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний віршМ.Бажана з циклу «Англійські враження» – «Спомини про Бернса»,у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша«Дерево свободи», присвяченого революції 1789 р. у Франції. Бернса показанояк борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника.
Але, як воїн в час походу,
З лицем осяяло грізним,
Поет народу – син народу –
Йде навстріч ворогам своїм
2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса
Першу згадку про шотландського барда знаходимо в листі Грабовськогодо Франка від 5.ХІ.1896 р.: «Хотів я ще спімнути про шотландського поета РобертаБернса. От би добре видати для мужиків його життєпись з вибіркою деяких творів зповоду столітніх роковин його смерті. Чи згадував хто про нього в руських часописах?Вже коли Щурат не згадав (він, певно, не прогавив!), так мабуть ніхтобільше». У цьому ж листі поет відзначав, що твори Бернса цікаві українському читачевідвічі: «Яко речі щиро народолюбні, а вдруге – яко поезія з національно-країнноюшотландською закрасою, дарма на свій загальнолюдський зміст. І те і друге – в повнійзлагоді та гармонії». Про своє захоплення поезіями Бернса поет писав також Б.Грінченкові:«Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета».
У творчому доробку Грабовського – 14 перекладів віршів Бернса,переспів віршованої повісті «Tam O'Shanter» під назвою «Хома Баглай», переспів кантати«Веселі жебраки» – «Старчача гульня», яку поет вважав найкращим Бернсовим твором.За його життя було видано лише три вірші, кантата та віршована повість. Поезії «ЛордГрегорі», «До стокроти», «Поклик Бруса до дружини» були надруковані в галицькій«Зорі» (1897), кантата «Веселі жебраки» в «Літературному віснику» (1900). Віршовануповість «Хома Баглай» видав Б. Грінченко.
Грабовський не тільки створив високопоетичні переклади, а йтеоретично обґрунтував свої перекладацькі принципи. У «Листі до молоді української»поет зауважив, що «в першу чергу треба перекладати: а) класичні твори поезії такраснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські (15; 52). У статті «Московськіпереклади творів Шевченкових» він так визначив своє перекладацьке кредо: «Всякийдобрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницькукрасу першотвору, вибрати все, що надає останньому вартості і оригінальності, бутине менш характерним, як він». У цій же статті поет доводив, що українською мовоюцілком можливо відтворити думки та почуття класиків світової літератури. Лист поетавід 31.08.1900 р. до Б.Грінченка дає можливість зазирнути до його творчої лабораторії.Поет відзначав, що іноді він перекладав з оригіналів, часом з підрядкового або дослівногопрозового перекладу. Якщо доводилось перекладати з віршованих російських перекладів,то він користувався різними, – котрі порівнював: Поет не вважав додержання «правилпіїтики для себе обов’язковими, але мова була гарна, легка, плавна та музична».
Мета нашого дослідження – дослідити перекладацький метод Грабовськогона тлі загального стану теорії і практики українського перекладу кінця ХІХ ст.
Як уже згадувалося, П.Грабовський перекладав кантату Бернса»Веселі жебраки". Написано цей твір у той період, коли Англія остаточнопідкорила Шотландію, позбавивши її соціально-економічної незалежності. Населеннякраїни бідувало, вибухали голодні бунти. Кантата спрямована проти ладу, який прирікаєтрудівника на жебрацтво, голод, важке безпросвітне життя; автор стверджує, що нікчемнийпрем’єр не спроможний керувати країною. Зазирнувши на дно людського суспільства,Бернс уславив шотландця-бідняка, відданого патріота своєї батьківщини, бадьорогодухом, щирого в інтимних почуттях. Лейтмотив «чесної бідності», який проходитьчерез усю творчість поета, зазвучав у кантаті з особливою силою.
Вважаючи кантату Бернса «важкою для перекладування» Грабовський,безперечно, мав рацію. Твір складається з окремих пісень, кожна з яких залежно відхарактеру героя має свою внутрішню структуру, свою ритмічну, інтонаційну, звуковуорганізацію. Як відзначає англійський дослідник К. Віттінг, «кантата – найповнішийзбірник шотландських традицій. Немає іншого твору, в якому ми знаходили б таке багатстводавніх тем, пісень, мотивів, розмірів і наслідувань співцям, що змальовують життяв оригінальній формі». Відтворити усе це багатство засобами іншої мови – нелегкезавдання. Переспів Грабовського довший від оригіналу на 51 рядок – в основному зарахунок змін у поетичному синтаксисі.
У Бернса, як правило, думка-речення вкладається у два інтонаційнота синтаксично закінчених рядки, речення здебільшого складні. У Грабовського іншаінтонаційно-синтаксична будова: думка вміщується в одне речення, переважно – просте.Замінивши складні речення оригіналу простими, перекладач збільшив пісні солдатата повії вдвічі. Іноді він додає від себе цілу строфу, вводить або збільшує хорчи рефрен, дає додаткову характеристику персонажеві, якої немає в оригіналі.
Найбільше ідейне навантаження має друга пісня бродячого поета.Іронічно зіставляючи звичаї жебраків та представників вищих соціальних сфер, Бернсгостро критикує суспільні порядки. Грабовський зберігає цю тонку іронію, він навітьпідсилює викривальний зміст пісні:
Ми ходили пішки; у ридванах
Хай доганяють нас пани
Не заздрю їм: своїх коханих
Ми не купуєм, як вони
Одна з центральних пісень кантати – пісня блазня. Р.Бернс самев цій пісні за допомогою гротескних образів, що контрастують між собою, антитез,зіставлення «низького» з «високим» піднісся до найвищої формиузагальнення жагучих суперечностей тогочасного суспільного ладу. Гостра сатира переростаєв грізний сарказм, коли блазень порівнює свою роботу з діяльністю прем’єра. Грабовськийзберіг усі поетичні образи оригіналу, лише образ прем’єра він замінив узагальненимобразом «ради»:
В нашій раді скільки хочеш
І поважних дурнів є
Цікаву функцію в оригіналі відіграє літота. При зображенні образускрипаля Бернс домагається комічного ефекту саме завдяки їй: «Аполлон, закоханийу вдовицю, дотягується не вище її талії. В переспіві літота ще різкіше підсилюєкомічність вислову: музика їй „доходив ростом до колін“.
Іноді Грабовський розширює ті рядки оригіналу, які особливоблизькі йому. Так, у першій пісні поета він більш чітко визначив своє естетичнекредо, яке співпадає з Бернсовим, – місце поета не на Парнасі, а серед знедоленогонароду:

Балакають співці
Про Муз якісь струмці,
Кастильські джерела і всякі там дурниці.
А мій, брати, Парнас
Ось тута серед нас,
Де з нами вкупі п'ють і наші чарівниці
Літературознавці зазначають, «Що деякі рядки кантати перекладачпереосмислив, і пісні героїв зазвучали по-іншому. В переспіві недостатньо відтворенасила патріотизму каліки-солдата, який на перший поклик готовий виступити в оборонібатьківщини на своїх обрубках. У переспіві Грабовського солдат виглядає скорішеяк п’яничка, гультяй, ніж як патріот. У пісні повії Грабовський підкреслює лишелегковажність та розбещеність жінки. Бернс добирає для її характеристики набагатотепліші слова і викриває ті соціальні умови, які народжують таких повій».
«Веселі жебраки» Р.Бернса написані під впливом літературноїтрадиції бурлескних кантат, популярних у XVIII ст. численних творів бродячих бардів. Тому в поезіївідчувається бурлескний стиль, який створює просторічна лексика, шотландські „солоні“слова із сфери народного життя. Грабовський вдало відтворює цю особливість кантати(»а сей скидав свої штани", «закони… ну їх к сатані»). Але просторічноїлексики в переспіві набагато більше, ніж в оригіналі. Перша строфа речитативу передпіснею барда стилізована під «Енеїду» Котляревського:
Отак співав собі гульвіса,
Аж коршма з оплесків тряслась,
Бо ланців тут було до біса
Неначе буря піднялась
Зважаючи на те, що кожну пісню кантати написано на різні музичнімотиви, які в перекладі відтворити неможливо, особливо значення набирає збереженняпоетичної інтонації першотвору. Як уже відзначалось, інтонаційно-синтаксична будовапереспіву відрізняється від оригіналу. Іноді Грабовський жертвує несуттєвими деталямиі компенсує їх інтонацією. Бернс майстер гнучких інтонацій. І пісні вдови, наприклад,вона на початку вірша розповідна, бадьора в хорі, елегійна, ніжна при спогадах удовипро коханого, загрозлива, коли вона говорить про ворогів Джона. Грабовський зберігаєвсі ці інтонаційні ходи. Він не копіює ритмічних малюнків оригіналу, адже він маєсправу з шотландською версифікацією, яка відрізняється від української яскраво вираженоюнаціональною специфікою – величезною кількістю повнозначних слів з середнім обсягомвід двох до одного складу.
Традиція травестійного перекладу наклала помітний відбиток напереспіви Грабовського. Проте, у «Веселих жебраках» збережено всі історичніреалії, до яких навіть додаються примітки автора. Таким чином, Грабовський в ціломувірно відтворив ідейне спрямування кантати. Але індивідуальна своєрідність стилю,синтаксису, словника наклала відбиток на переклад, перенесла його в іншу стилістичнутональність.
Грабовський переклав також ряд поезій Бернса на громадянськута політичну тематику. «Поклик Бруса до дружини», який уславлює героїчнеминуле Шотландії, один з перших знайшов відгук в його серці і побачив світ ще зажиття Грабовського на сторінках галицької «Зорі». Цей вірш Бернс називав«Шотландською одою». Його написано 1793 р., в часи політичного тероруреакції, коли уряд придушував радикально-демократичний рух у Британії. Бернс вважавцю поезію актуальною на той час. Звертаючись до героїчних сторінок історичного минулого,Бернс закликає своїх співвітчизників боротись проти соціального та національногогноблення. Цю ідею підсилюють закличні та наказові інтонації, вольовий ритм, одноріднаанафорична будова строф, наказова форма дієслів, патетична риторика.

Шотландці! Згадуєте час,
Як кров лив з вами Уаллас,
Як Брюс водив до бою вас?
Знов кличу разом всіх іти:
Або побить, або лягти!
У переспіві Грабовського вірш зазнав розширення на 6 рядківза рахунок закликів, звертань, нових думок, яких немає в оригіналі. ВідтворюючиБернсову ненависть до ворогів і рабське становище народу в разі поневолення, Грабовськийвводить такі рядки: «кати руйнують рідний дім»; «в кормизі нівечитикрай». У першотворі цілком природно звучить заклик Бруса до шотландців боронитикороля Шотландії. У Грабовського рядок «Хто за Шотландії права?» є синонімічним:Бернс вважав виступ під проводом Брюса проявом національної самосвідомості шотландціву боротьбі за свої права.
Грабовський деякою мірою змінює інтонацію вірша. Щоб показатисхвильованість Брюса, коли він говорить про уярмлених синів, перекладач робить мовууривчастою: «Падеш… вщасливить воля їх». Проте наказовий тон останньоїстрофи Грабовський зберігає, що добре підкреслює чіткість бойових військових команд:
Кінець тиранам навісним!
Що змах – то менше вже одним,
Що змах – свобода ближче з ним,
Вперед! До бійки! Чаша вщерть:
Або побіда, або смерть!
З великим поетичним натхненням Грабовський відтворив пафос справедливоїборотьби шотландського народу за свою незалежність. Що ж до індивідуальної своєрідності(динамічності, чіткості, лаконізму) Бернсового вірша, то перекладач і не ставивперед собою завдання якнайточніше передати її – там, де Бернс виходив із традиційшотландської поезії, Грабовський керувався традиціями поезії української.
У доробку Бернса Грабовського цікавили насамперед ті твори,в яких панує дух соціальної непримиренності. Наприклад, у перекладі Грабовськоговірша Бернса «До стокроти» бринить мотив єднання всього живого. Він пронизаний стриманою,суворою тугою, передчуттям бід, які чекають поета в жорстокому, невлаштованому світі.Гірська маргаритка, що загинула під плугом, викликала в Бернса багато асоціаційсоціального плану. Вона нагадала поету долю збезчещеної сільської дівчини, простодушногобарда і чесної, непідкупної людини, яка марно бореться за право існування і гине.
Грабовський уникає сентиментальності й перекладає ці рядки цілкомреалістично, тому вони звучать як викриття соціальної несправедливості:
Отак і квітонька сяла:
Біди не знаючи, росла
Голубка-дівчина, як ось –
На весні літ,
Де лихо нагле не взялось,
Побило цвіт
У передмові до збірки «Доля» Грабовський писав про свій підхіддо перекладу творів іноземних класиків: «У декотрих поетів я брав тільки мотив,переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму». Саме так він поставився довіршів Бернса «Небагацько мені треба», «Багато років тому».У першому з них автор прославляє найдорожче в житті для бідняка – волю, на яку немають права посягати ні поміщик, ні монарх. Бернс каже, разом з тим, що його життябуло б сумним і безпросвітним, якби не веселе товариство, кухоль елю і стара шотландськапісня, з якими легше жити. Ні важка праця, ні страждання не лякають поета. Грабовськийпідсилив волелюбний дух оригіналу. Він не уславлює життєвих утіх, а за допомогоюантитези протиставляє «повсякчасним жартам» та «веселощам дрібним»боротьбу за незалежність. Основна думка переспіву висловлена в афористичному рядку:
Незалежність – інше діло
Се кінець, се – край мети
Перекладач на 8 рядків розширив вірш, в цьому місці замальовуєтьсядоля «сліпа та химерна», характеризується шлях поета – «не без терну».Таким чином, у твір внесено власні мотиви, підсилено волелюбні ідеї.
Поезія Р. Бернса «Молоді літа» – апофеоз дружби ікохання. П. Грабовський вклав у свій переспів цього вірша багато власних мотивів.Провідний серед них – туга за воле:
Згадаймо літа молоденькі,
Як любо жилось нам на волі
Оригінал пройнятий і світлою радістю друзів, які через багатороків нарешті зустрілися за доброю чаркою. Ця картина у переспіві Грабовського поданадещо інакше. В ньому друзі – політичні в’язні. Вони щасливі з того, що за тюремнимигратами зміцніла їх дружба і братерство:
Що горе подіяло з нами
Дай руку, забудьмо пригоди,
А вдармо міцніше чарками
На знак непорушної згоди
Поетична форма перекладу також відрізняється від оригіналу.П. Грабовський не дотримується ні розміру першотвору, ні системи римування. Пройнявшисьнастроєм Бернсового вірша, він створив цілком оригінальний твір. Залюблений в ріднуприроду, Бернс тонко використовує її красу не просто як фон, на якому розгортаютьсяподії, а для того, щоб дати глибоку психологічну характеристику героям, показатиїх переживання.
У Грабовського підхід до природи зовсім інший. Виступаючи протихибних естетичних поглядів прихильників «чистого мистецтва», в поезії«Я не співець чудовної природи» він урочисто проголошує:
Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
Мій ум ворушать змучені народи,
Їм я віддав усі чуття мої
Зосереджуючи увагу на відтворенні провідної ідеї оригіналу,Грабовський, як правило, і в перекладах з Бернса скорочує або випускає пейзажнікартини (вірші «Важко б'ється серце», «Хмари пливуть, недалеко йдо ночі»). Ті ж описи природи, які поет зберігає, він насичує деталями українськогопейзажу («Згадаймо літа молоденькі», «Лорд Григорі», «Колихалосьпри дорозі»).
Поетика вірша «Я не знав, які ті сльози» полягає вуподібненні людських переживань, дій, якостей до явищ природи. Бернс прирівнює герояз зеленим деревом, віти якого буяли під щедрим промінням сонця. Але лихий вітерзлої долі оббив листя і запашний цвіт. У Грабовського немає такого олюднення природи.Замість алегоричного порівняння людини з деревом у нього поширений портрет «жвавогокозаченька».
Сяли очі, буйно вився
Волос кучерявий;
На світ весело дивився,
Підтоптався, зажурився
Козаченько жвавий
Аналіз перекладів Грабовського з Бернса дозволяє прийти до висновку,що перекладацька дійсність була для українського поета одним із способів боротьби.Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання,оминувши цензуру. Здебільшого саме цим пояснюється посилення бунтівничого звучанняокремих строф, поява додаткових рядків тощо. У своїх перекладах Грабовський, якправило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезіївін вкладає власні думки або переспівує їх «цілком по-своєму». Грабовськийретельно працював над мовою своїх перекладів. Інтонаційно-синтаксична організаціяпереспівів, поетична образна система скоріше відтворює своєрідність творчої манерисамого Грабовського, ніж Бернса.
На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійногоперекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементамиукраїнізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія,етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практикаГрабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворіввін звертається до джерел українського фольклору.
Так, цілком в дусі української народної поетики він порівнюємолодість та красу з «весняним квітом» («Я без неньки ні до кого»),з «сонечком зранку», «зіронькою з ночі» («Важко б'єтьсясерце»). Герої його віршів нарікають на важку долю («Згадаймо літа молоденькі»,«Добре Робін живе»). Поетичному синтаксисові українського фольклору властивевживання великої кількості прикладок. Грабовський також майстерно користується синонімічними(«щастя – втіха», «муки – страждання», «блискавиці – вогні»)та уточнюючими прикладками («краса-голубка», «гадюка-нудьга»).В дусі українських народних пісень він вживає синонімічні присудки («уберуся– одягну», «не любились – не кохались», «не щеміли – не боліли»).На перекладах інтимної лірики Бернса позначився вплив українських народних пісеньпро щасливе та неподілене кохання. Переклади Грабовського забарвлені специфічноюукраїнською лексикою, розмовними ідіомами. Особливо багато емоційно забарвленоїлексики – зменшених форм іменників, прикметників, прислівників, що, як і в українськихнародних піснях, виражають лагідні стосунки між закоханими, ласку, любов, теплезвертання.
Незважаючи на всі ці стильові відхилення, не властиві оригіналові,Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний дух поезій шотландськогобарда, ніж тодішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви Грабовськогоу Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна рольпоета у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесокв українську бернсіану – вагомий і плідний.
2.2 Український Каменяр і шотландський бард
У творчій діяльності Івана Франка – видатного письменника, поета,літературознавця, критика, публіциста, історико-перекладацька робота займає значнемісце. Завдання нашого дослідження – стисло схарактеризувати лише одну частину величезноїперекладацької спадщини Франка, його роботу в галузі перекладів англійського поетаРоберта Бернса на українську мову.
Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, яка привабилаб письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерація, абоякоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиною ідейі думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивнимимотивами, глибоким патріотизмом.
І. Франко першим в українській літературі у статті «ТарасШевченко» заговорив про спорідненість творчості Тараса Шевченка й Роберта Бернса:Коло 1840 р. в літературі загальноєвропейській стався факт, хоч, може, й не такголосний, але важний і характерний, в літературі появився мужик, простий сільськиймужик. Це явище майже (включаючи шотландця Бернса) нове в літературі світовій –мужик, що більш як двадцять літ життя двигав ярмо кріпацької неволі." У другійредакції цієї ж статті, призначеній для англійського журналу «The Slavonic Review» І.Франко схвальновідгукнувся про Р.Бернса: "І раптом в 1840 році появилася фігура, що не маєпаралелі в світовій літературі, – за виїмком хіба Роберта Бернса в Шотландії, –селянський син, що більше як двадцять літ провів під ярмом кріпацтва" [76;249]. Каменяр неодноразово згадував про шотландського барда і в інших своїх працях.Так, у розвідці «М.Шашкевич і галицько-руська література» він піддав критицінапрям та стан тогочасної галицько-руської літератури і відзначив, що «гордий індивідуалізмБайрона та Бернса противився нашій безличній шаблонності».
У зв’язку з 100-річчям з дня смерті Бернса І.Франко переклаві надрукував у журналі «Житє і слово» велику статтю віденського вченого К. Федерна.Дещо неістотне він випустив і додав найбільш характерні відомості про життєвий ітворчий шлях шотландського поета і власні переклади його віршів. З метою популяризаціїтворів Бернса І.Франко вмістив їх до упорядкованих ним збірок. З особливим захопленнямперекладав він його вірші, написані в народному гостро сатиричному дусі («Людиназавжди є людина», «Парубоча пісня», «Чорт ухопив акцизного»,«В чиїх очах є сльози співчуття».)
У статті «Володимир Самійленко. Проба характеристики»І.Франко говорить про те, що всесвітня література має небагато письменників, які«поробилися любимцями публіки, – досить згадати англійця Бернса».
Одним із головних завдань, покладених письменником в основусвоєї перекладацької роботи, було глибоке і всебічне вивчення оригіналу. Каменярвважав, що треба перекладати лише високоідейні, художньо довершені твори. Основнезавдання перекладача – відтворити дух оригіналу. Надаючи великої ваги перекладамхудожніх та наукових творів з інших мов, він вважав їх дуже важливим чинником, завдякиякому підносився культурний рівень народу. «Переклади чужомовних творів, чи то літературних,чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можливістьшироким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в іншихкраях у різних часах причинялися до поширення просвіти та підіймання загальногорівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожногокультурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власногописьменства».
Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близькаФранкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьбаза її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєюсоціальною тематикою вірш «A man's a man for a'that» («Людина завждиє людина» (у перекладі Франка він лишився під англійською назвою).
Цей вірш є оригінальним своєю структурою він побудований напостійних звукових синкопах (випадінні певного звука), повторах і рефренах. Звичайно,випадіння звуків у словах, що має місце в усно-розмовній англійській мові, Франконе міг повністю відбити засобами української мови, але це й не є суттєвим для перекладу.Франко зберіг своєрідну будову вірша, основану на повторенні одного і того ж сполученняслів, що є в ньому постійним приспівом, семантично цілком відповідним англійському(англ. for a' that; укр. – «будь-що-будь»).
Наведемо уривок з перекладу цього вірша:
Бароном міг король зробить,
Князем і графом, ще чим-будь,
Та чесним мужем Вас зробить
І цар не може, будь-що-будь!
І будь-що-будь, і будь-як-будь,
Не в урядах, титулах суть, –
Високий ум і ясний зір
Над все те вищі, будь-що-будь.
Цей уривок з його гостро викривальним змістом у перекладі Франкавідтворений з максимальною точністю і художньою виразністю. Цікаво відзначити, щоФранко в перекладах допускає часткові відступи від оригіналу, коли йдеться про другоряднідеталі. Там, де треба відобразити провідну ідею або філософську суть того чи іншогоавторського висловлення, Франко намагається бути точним. У всякому разі ніколи непослаблює, не згладжує соціально гострих моментів. У Франка чітко наголошуєтьсяпровідна думка Бернса – справа не в титулах, а у високому розумінні і ясному зорі(тобто честі), які вищі над усе.
Особливо треба відзначити прекрасний переклад Франком останньоїстрофи, яка звучить з великою силою
Тож дбай усяк, щоб сталось так –
І станесь так, хоч будь-що-будь! –
Щоб ум і честь у світі скрізь
Запанували, будь-що-будь.
І будь-що-будь, і будь-як-будь,
Ще станесь так, хоч будь-що-будь,
Щоб чоловіку чоловік
Був братом всюди, будь-що-будь!
У перекладі цієї строфи особливо яскраво видно, як умів перекладач,не викривляючи змісту висловлення, підкреслити найважливіше. Своєрідна риса Франка– «оживляти» художні образи, наділяти їх життєвістю, правдивістю і гостротою– проходить крізь усі його переклади.
О.Д. Нечипорук зазначає, що «в особистій бібліотеці І.Франкадосі зберігається збірка перекладів творів Р. Бернса німецького поета і вченогоК. Барга». Аналізуючи переклади І. Франка, він зіставляв їх не тільки з першотворамиР. Бернса, а й з виданням К. Барга. Для автора статті стає цілком очевидним, щоІ. Франко користувався цими перекладами, але підходив до них критично.
Стилістичний аналіз перекладів «В чиїх очах є сльози співчуття»і Трагічного уривку свідчить, що вони зроблені за перекладами К. Брага.
І. Франко творчо ставився до відтворення ритмічних особливостейпоезій Р. Бернса. Він не копіював ритмічних малюнків оригіналів, але, виходячи зособливостей української версифікації, зберігав ритм. У передмові до своєї збіркиК.Барг писав, що він, відповідно до вимог сучасного німецького мистецтва (поезії),замість асонуючих форм оригіналу намагався забезпечити чистоту рими. У І. Франкарима також переважно точна, але в деяких випадках є і асонанси (за те-зле, вони-тьми,стоїть-світ, люд-йдуть). Таким чином, український перекладач щодо поетичної формивіршів виявляється ближчим, ніж К.Барг, до Бернса, бо він відтворив характер римпершотвору.
У вірші «Молитва пастора» («О ти, що в небі тамживеш…») перекладено саме ті строфи, які наводяться у статті К.Федерна. Цейтвір – типовий зразок сатири Р.Бернса. І.Франко переклав саме ту частину, де викриваєтьсяобмеженість, самозакоханість, егоїзм неправедних служителів церкви.
Пастор Віллі вважає, що він єдиний взірець, який демонструє«велику божу ласку», гідний приклад для усієї божої пастви:
Я стовп є у твоїй святині,
Скала, що ввік незрушено стоїть,
Я щит, я провідник, я взір єдиний,
Єдиний на ввесь світ!
Отже, з ім'ям І.Франка пов'язаний визначний етап у розвиткубернсіани. Він розглянув творчість видатного шотландського поета не лише на фонітогочасного історичного періоду, а й порівняв її з літературною спадщиною співцівсільського життя інших часів і народів «а далі який же ряд пречудових індивідуалістіву всіх літературах Європи! Шотландець Бернс, і ірландець Мур, і англієць Діккенс,і француз Віктор Гюго, і німці Гейне та Ленау, і поляки Міцкевич та Словацький,і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Шевченко, і чех Гавлічек, і стільки, скількиінших, хіба ж се не історичні постаті, характерні для ХІХ віку? Вони, скажуть сміло,неможливі в жаднім попереднім віці, характерні власне тим, що виявили в своїм життімасу основних прикмет кожний своєї нації і що їх поезія була невідлучною частиноюїх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій, сильнішіймірі, ніж се було можливе коли-небудь давніше. З критичних публікацій за редакцієюІ.Франка та з його перекладів Р.Бернс постає як поет-демократ, поборник прав трудящих,що творив і боявся в тяжких умовах соціального і національного гноблення.
І.Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів,а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо,не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донестидо українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Р.Бернса.
2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану
Наприкінці 20-х років ХХ ст. Василь Мисик утвердився як майстерпоетичних інтерпретацій. Перекладав із мов слов'янських, а також із німецької тафранцузької. Але найбільше і най охоче – з англійської і персько-таджицької. Добирававторів, особливо близьких собі за світовідчуванням і поетикою.
Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс.У своїх листах та інтерв’ю він неодноразово пояснював причину прихильності великогошотландця. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Т.Шевченка,а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю,багатством рими, – „в одній особі Пушкін і Шевченко“, як висловився Мисикпро Бернса в одному з інтерв’ю. Перекладач зазначав: „… перекласти Бернса надзвичайнотрудно так, щоб він звучав, як в оригіналі… Щоб перекласти автентично, треба ввійтив плоть і дух поета, його народу, його доби. Треба знати не тільки його поезії,але й історію, культуру, побут, характер його народу… Переклади давні (Козлова,Михайлова і нашого Грабовського) зроблено за архаїчним ключем, і вони в рахуноктепер не йдуть. Переклади Багрицького, а особливо Маршака звучать модерно, добре,милозвучно. Але біда в тому, що це, власне, Маршак, а не Бернс. І хоч Бернсові образи,назви, ідеї, але нема його поетичної душі. Душа – Маршакова. Хто знає оригіналиі прочитає Маршакові переклади, той погодиться зі мною. Тому переді мною стоїтьзавдання зовсім нове: дати українською мовою справжнього Бернса.
До арешту, в 1932 році, В.Мисик встиг опублікувати збірку своїхперекладів у Роберта Бернса. Це була його перша перекладна книжка, а водночас –перша збірка великого шотландця в українському відтворенні, отже – вагомий внесоку рідну літературу. Хоч згодом, коли Мисик по вимушеній перерві повернувся до літературноїроботи, й зокрема до перекладів з Бернса, він дуже прискіпливо оцінив ці свої першіспроби й чимало попрацював над їх удосконаленням.
Після виходу цієї книжки поет продовжував перекладати твориР.Бернса, і за рік чи два уклав рукопис нової збірки, який надіслав на ознайомленняі пораду П.Тичині. Але обставини трагічно змінилися, і повніша збірка українськогоБернса в той час не вийшла. По війні Мисик повертається до роботи над нею і зновукладає рукопис. В своєму листі до М.Рильського він пише: “На жаль, мені досіне пощастило зацікавити книжкою видавців… але все ж мою надію коли-небудь привернутидо цієї справи увагу видавців.
Шевченко називав Бернса поетом «великим і народним». Бернс –улюблений поет шотландських та англійських селян і робітників. Його шанували Байрон,Скотт, Шеллі, ним захоплювався Кітс. Гете називав його одним з найбільших поетичнихгеніїв ХVIII сторіччя.
Лише 1958 р. вийшла збірка його оригінальних поезій Вибранеіз передмовою його давнього друга Тереня Масенка, а наступного року – і ВибранеБернса, укладене з перекладів Мисика та іншого видатного українського інтерпретатора– Миколи Лукаша. 1965 р. вийшло друге видання цієї книжки в серії Перлини світовоїлірики.
Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В.Мисика такітвори Р.Бернса великої форми, як «Зимова ніч»,»Вельзевулове посланіє», «На загибельлісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В них Р.Бернс викриває соціальну нерівність,що існує в тогочасному суспільстві (»Зимова ніч"), підступну антинароднудіяльність англійського уряду, який повинен був за статутом обстоювати інтересишотландських громадян, а на ділі робив навпаки («Вельзевулове посланіє»), хижацькезнищення природних багатств («На загибель лісу коло Дремленрігу»).
Окремо зупинимося на перекладі сатиричної поеми «Два собаки».Вона пройнята сучасними Бернсові передовими ідеями. За формою ця сатира є діалогомвисокопородистого собаки Цезаря, якого задля розваги тримає багатий землевласник,і Люата, звичайного пса, що допомагає в роботі селянинові.
Цезар розповідає про безтурботне життя свого хазяїна, який живеза рахунок робітників. Він пиячить, програє в карти великі багатства. Йому байдужіінтереси народу, основне для нього – власний добробут. На противагу Цезареві: Люатз співчуттям і навіть схвильовано розповідає про свого хазяїна-трударя, який муситьтерпіти жорстокість, несправедливість з боку пана та управителів, бо боїться втратитироботу, а закони на боці сильних світу.
Люат підкреслює, що його хазяїн з великою насолодою після виснажливоїпраці відпочиває в колі своєї сім'ї. Діти селянина ростуть чесними, працьовитими,мужніми й стійкими. На думку Люаса таке життя набагато краще, ніж існування тихнероб, що доводять країну до зубожіння та війн.
Твір «Два собаки» – гімн людині праці. Переклад маєдві редакції, зроблені в 30-х і 50-х роках. Якщо зіставити їх, то видно, що в другійредакції В.Мисик намагається відтворити найтонші нюанси першотвору. В.Мисик майстернопередає інтонацію оригіналу: вона розповідна, лагідна, коли говориться про відпочинокбідняка у колі своєї сім'ї, гнівна й пристрасна там, де засуджується нерозумно зовнішняполітика, знущання з бідняків.
Мова персонажів поеми Р.Бернса індивідуалізована, перекладачзберігає двовірш з парним римуванням та розмір оригіналу – чотиристопний ямб.
То щиру правду ти сказав:
Тепер такий порядок став,
Що можна бачити усюди,
Як чесні і порядні люди
Втрачають все, а шахраї,
Грунти примноживши свої,
Знаходять зверхників багатих,
Що все змагаються в палатах…
В. Мисик звернувся також і до великих творів Р.Бернса. В йогоперекладах побачили світ «Веселі жебраки», «Тем О'шентер».У ній Р.Бернс гостро пародіював англійську літературну традицію «готичногороману», яка вела читача від дійсності, в царство вигаданих жахів. Весь матеріалвмисно знижено. Замість традиційного лицаря на баскому коні – п’яний селянин накобилі Мег, замість величного замку – шинок.
Повість написано на основі народних шотландських перекладів,повір їв, пов’язаних з церквою Аллоуей, недалеко від якої народився Р. Бернс. Твіргостро засуджує служителів церкви, які намагаються тримати в марновірному страхусвою паству. Якщо деякі місця в перекладі П.Грабовського значно скорочені, а деякізбільшені, то переклад В.Мисика повніше відповідає оригіналові.
Всі побутові реалії, які відбивають місцевий та національнийколорит Шотландії другої половини XVIII століття, П.Грабовський замінив українськими. В.Мисикзберігає їх (волинка, ріл, джіґ). Він також уважно поставився до збереження народногошотландського повір'я про нечисту силу, яка боїться швидкої води, і тому не можепереслідувати свою жертву по той бік річки. Цей фольклорний мотив має важливе значеннядля розкриття ідеї: темні сили бояться чистої води, ховаються від неї.
Ось як звучать ці рядки в перекладі В.Мисика:
Наддай, наддай же ходу, Мег,
Спіши на міст, на самий верх!
Спіши, бо через бистру воду
Нечистому немає ходу!
У перекладі зберігаються порівняння цілком у дусі Бернса, хочвони пов’язані з українським фольклором:
Та щастя – наче мак, що вмить,
Лиш доторкнешся облетить
Велике значення для розкриття психологічного стану героя маєв поемі пейзаж. Природа, ніби живе співучасниця подій, весь час зберігає Тема: буделихо. В.Мисик так передає ці грізні попередження:
Вже недалеко Дун шумів;
Лісами йшли стовпи дощів;
Світили блискавки вже ближче,
Громи котились нижче й нижче…
У поезіях Р.Бернса створено образи сміливих, вольових людей,які за правду, не вагаючись, можуть піти на страту. Саме такий Макферсон – геройбалади «Макферсон перед стратою». Це надзвичайно мужня людина, яку бентежить одне– доведеться розстатися з життям через підступну зраду. По дорозі на шибеницю Макферсонпрощається з сонячним світлом і всім, що є під небесами. Він каже: боягуз може боятися,що смерть заплямує його ім'я. Але це не так:
Прощай, прощай, зелений гай,
Прощай, пташиний спів,
Нехай ганьба сплямить раба
Що вмерти не посмів!
Шотландський поет ненавидів війну, він хотів «утерти сльозина всіх очах». Р. Бернс писав: «Я протестую проти війни – нещастя й злидні тисячамлюдей несе кожний подих цього демона розрухи». Переклад В. Мисика «Про війну» добрепередає пристрасну ненависть поета до кровопролиття:
Убивство, ти гидке мені
У славі золотосяйній!
Віддам я кров свою в війні
Кохання життєдайній!
Найвище ставлю між богів
Я Злагоду й Достаток
Я б краще одного створив,
Ніж погубив десяток
В поетичній спадщині Р.Бернса багато сатир малої форми (епіграм,епітафій, експромтів). Однак вони не були перекладені на українську мову аж до 1956року. Говорячи про якийсь один конкретний факт, поет вдається до широких узагальненьі піддає нищівній критиці політичних діячів Шотландії.
Слід відзначити, що перекладачеві необхідно відтворити легкість,гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанрувимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло. Не можнавимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слідвважати закономірність втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зробленихдля того, щоб читач краще зрозумів зміст.
Розглянемо переклади малих сатир Р.Бернса під таким кутом зору.Кожний з перекладів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. В епіграміБернса «Кредо бідняка» говориться про те, що бідарі політично безправніі що вони це розуміють. Переклад В.Мисика не має текстуальної близькості до оригіналу,але в ньому відтворено його зміст, дошкульний сарказм
Як хочеш політиком бути,
Не треба ні бачить, ні чути:
За тебе хай бачить і чує,
Хто панує
В. Мисик вільно переставляє рядки в епіграмах («Епітафіякрикливому полемістові»), випускає ті з них, які не дуже впливають на зміст(«На Е. Тернера), викладає зміст одного рядка першотвору в два, а один відкидає(«Епітафія Віллі»), іноді він замінює образ оригіналу еквівалентним («Епітафія чоловікові,який завжди слухався жінки», «Підлабузник»).
У малій сатиричній формі стислість становить одну з головнихпозитивних ознак. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних реченьоригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які виражають аналогічну думку.
В.Мисик знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:
Дива з твоїх виходять рук,
Творець. Хто б розглядав…
Чому в оцей тяжкий сундук
Так мало ти поклав?
(«Про череп Голдіса»)
Здебільшого В.Мисик надає інтонації великого знання. У ньоговона майже ніколи не скупа, що часто буває характерно для перекладачів, не знайомихз живою мовою.
Наприклад, в „Епіграмі“, що іронізує з марнославноїлюдини, яка і в пеклі хоче здобути високе місце, інтонація, як і в першотворі, багатата гнучка:
Потрапивши у пекло, він сатані кива,
Щоб той свою корону йому віддав.
— Овва!
Корону недотепі? Цього ще нехватало!
Хоч злоби в тебе досить, та розуму замало!
У перекладі «Поміщикові» удавану схвильованість автора, ущипливуіронію відтворено за допомогою уривчастої, питальної та окличної інтонації:
А що, як би душі самій
Оживи він дозволив?
Тоді б… тоді, о пане мій,
Ти б не воскрес ніколи!
Отже, в основному В.Мисик зберігає єдність змісту і форми, виявляєтворчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характерусатир Бернса.
В. Мисик зробив і кілька перекладів ліричних творів Р.Бернса.Відомо, що Р. Бернс збирав усну народну творчість, уважно її вивчав і надавав великогозначення орієнтації на народні зразки. Він творчо переосмислив народні сюжети, традиційніобрази, відбив у своїх поезіях споконвічні прагнення та мрії шотландця-селянина.Багато його віршів мають фольклорне джерело, а в ті, які не мають, владно вплітаютьсяв фольклорні елементи, властиві різним поетичним жанрам і формам народної поезії.
В. Мисик широко використовує в своїх перекладах можливості українськогофольклору, зокрема лірики. У творах Р. Бернса людина переносить свої переживанняна природу і розмовляє зі стихіями, світилами, рослинами, тваринами. Це допомагаєпоетові розкрити зміст пісні, її психологічну суть. Перекладач майстерно відтворюєцю особливість Бернсового стилю.
Ліричний герой страждає. Його кохана вмерла. Він просить природубути завжди квітучою там, де він востаннє обняв Мері:
Ви темні зарості й ліси,
потоки, круги й доли –
цвітіть, шуміть – і хай сніги
вас не гнітять ніколи
(«Горянка Мері»)
Не може юнак заспокоїтись: кохана пішла від нього. Життя скінчилося:
Як тихо, нічко, ти ідеш
Холодна, як могила!
А як летіла ти, коли
Була зо мною мила!
Велика проблема для перекладача – відтворити колорит твору.Є в українців такі етнографічно-побутові реалії, які збігаються з шотландськимиабо дуже близькі до них. Символ дівоцтва, наприклад, в Шотландії, як і на Україні,– стрічка, яку носять на голові. І тому з повним правом перекладач використовуєцю деталь українського вбрання.
Дівчина, чекаючи свого коханого, каже:
Ці стьожки дві, цей дар його
я в косу заплету свою,
я їх носитиму всі дні
для того, хто в чужім краю
Епітети інтимної лірики Р.Бернса цілком оригінальні, хоча йвиросли на народнопісенній основі.
Р. Бернс порівнює любов із сонцем, запашними квітами, чарівнимвесняним ранком. Завдяки цьому повніше розкривається глибина почуття. Часом усяйого пісня побудована на метафоричності. Переклад тропів оригінала – не самоціль,а засіб відтворення цілого, всієї поезії. В.Мисик здебільшого зберігає Бернсовітропи, іноді вводить додаткові, які не суперечать оригіналові.
У «Плачі горянської вдови» жінка побивається за чоловіком, якийзагинув у визвольній боротьбі за незалежність Шотландії. З ним загинули і надіїна радісне життя. А коли жив коханий, не було жінки, щасливішої від неї. В.Мисикдає таке яскраве порівняння:
І щастя квітнуло, як мак,
У мене на дворі.

Загальний емоційний тон пісні „Ти пішов од мене, Джеммі“виражає сум, тугу та образу. Дівчина дорікає своєму коханому, який залишив її, ізгадує, як він присягався, що лише смерть могла б їх розлучити.
Епітети перекладу, як і в оригіналі, підсилюють обвинуваченняДжеммі в зрадливості та викривають його лицемірство:
Де твоя палка клятьба,
Слово де вогненне?
В.Мисик насправді майстерно переклав твори Р. Бернса великоїформи «Зимову ніч», «Вельзевулове посланіє», „На загибель лісу коло «Дремленрігу»,«Двох собак», які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах,експромтах, епітафіях він відтворив Бернсові дошкульність, дотепність, у ліричнихпіснях – зберіг їх поетичність та задушевність.
Перекладач не тільки точно передав зміст першотвору, а й донісдо читача красу їх форми.
2.4 Микола Лукаш ійого переклади Роберта Бернса
Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукашавідчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існуваннясучасної української культури. “В історії українського художнього перекладуМиколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова – перекладач,художній переклад, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його іменісамі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону – рідкісне явищене лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі», – так висловися старшиййого товариш, найбільший побратим по перу Григорій Кочур.
Лукашеві переклади легко відзначаються з-поміж інших насампередвільним, невимушеним, органічним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою,соковитою мовою. Відчувається незглибима любов і повага до зневажуваної упродовжтривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показатиїї могутність і глибинність. Своїми перекладами М.Лукаш намагався перемогти стилістичнітрадиції, які обмежували введення просторіччя, розмовних елементів, діалектизміву тканину художнього твору. Він рішуче використовує всі ресурси рідної мови. Длянього слова, подані в словниках з позначкою «застаріле», «архаїчне»,книжне, «розмовне», «діалектне», не є другосортними, віджилими.Використання цих слів разом з численними поетизмами, неологізмами робить мову перекладубарвистою, соковитою, допомагає досягти адекватності перекладу. Вводячи всі ці елементиу мовну тканину своїх перекладів, Лукаш не ставив за мету передати кожен просторічнийчи діалектний вислів оригіналу відповідно просторіччям чи діалектом перекладу, авводив їх там, де підказувало мовне чуття, де вони набували особливо колоритногозвучання, допомагали стилістично рівноцінно відтворити оригінал.
Ще однією особливістю перекладацького почерку М.Лукаша є вміннязнаходити в себе, на рідному ґрунті, спільне з іншими народами у звичаях, побуту,одязі, мотивах фольклору і навіть історії.
Глибоко знаючи український фольклор, М.Лукаш легко знаходивпаралелі й між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенноїтворчості та наявними у творах Роберта Бернса. На це сам вказував неодноразово:«Читаєш – і дивуєшся: як же часто збігаються теми, фрази, навіть ритмічні ходиу Бернса і в українському фольклорі. Багато образів, персонажів прямо перегукуютьсяз українськими піснями. Тут і сварлива жінка, і веселий пияк-чоловік, і гостра наязичок дівчина, і її заповзятий залицяльник» [54; 151]. Очевидно, саме томупереклади з Бернса так органічно перегукуються з українськими народними піснями.Зокрема, на пісенних традиціях побудовані переклади «Білий мельник, білий»,«Чи підеш за мене», «Новина», «Ой, коли б я не женився»,«Обійняв, сказав, „прощай“.
Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння,звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорнустихію Бернса на український ґрунт. Саме з фольклору взято такі формули як «голубемій сизий», «ой ненечко-ненько»
Ой ненечко-ненько,
Як жити сумненько
Мені молоденькій,
Із дідом старим!
(«Лихая година із дідом старим»)
Чи такий портрет дівчини:
В неї очі – зорі серед ночі,
В неї коси – золоті розчоси,
В неї личко із лілей і лала,
У дівчини, що постелю слала…
(«Пригода»)
Звідти і «рум'янеє личко» та «вустонькина меду» (172), «хороший вид» і «пригожий стан» (176),»кінь вороний" (173)і «буйні ріки» (166). Такі напівцитати з українського фольклору аналогічніобразним формулам – кліше, які використовував Р.Бернс з рідної народної творчості.М.Лукаш навіть сам називає українські пісні, слова з яких ужито в його перекладах.Наприклад, у «Пригоді» дівчина називає юнака гультяєм
«Не руш мене, юначе-гультяю,
Чи не знаєш доброго звичаю!
Коли мене ти по правді любиш,
То віночка мого не погубиш!»

В українській пісні «Дівчинонька по гриби ходила» героїня, заблукавшив лісі, просить козака вивести її на дорогу і теж називає його гультяєм: «Козаче-гультяю,Виведь мене з зеленого гаю". А про золоте волосся М. Лукаш говорить «коси –золоті розчоси» (179), як у пісні «Тихо тихо Дунай воду несе". І сам же перекладачназиває цей прийом використання лексики українських пісень не калькуванням, а напівцитатою»
Фольклорна домінанта Лукашевих перекладів, окрім того, що допомагаєпередати стиль оригіналу, вносить певні протиріччя в тканину твору. Адже фольклорміцно пов'язаний з національною специфікою, і використання елементів народнопісенноїпоетики часто викликає близькі українцям асоціації, які є небажаними для перекладу,призводить до розмивання національного колориту першотвору, стирання іншомовнихреалій.
Затемнення національної своєрідності оригіналу спостерігаємой у випадках відтворення семантики іншомовних реалій. Тут Лукаш часто вдається дометоду уподібнення, який зумовив появу великої кількості українських реалій у перекладі.Ось приклади: шотландський плаский берет замінив гуцульською кресанею; шотландськіреалії – топоніми – українськими верховина і поділля; англійський шилінг й іспанськийескудо у перекладі стали таляром. Наприклад, його переклади: «Моє серце в верховині»,«Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко», «Плач удови верховинки».
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщина, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.
(«Моє серце в верховині»)
Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!
(«Ой дівчино-бережанко»)
Молодчага з молодчаг
Бравий хлопець-верховинець,
Плед він носить на плечах,
Бравий верховинець.
У кресані голубій
Бравий хлопець-верховинець,
Вірний дівчині своїй
Бравий верховинець
«Чуєш в горах грім гармат,
Ти, коханка подолянко?
Зве до бою нас сурма,
Люба подолянко!
(«Хлопець-верховинець»)
Така українізація реалій, що є складовою частиною перекладацькогостилю М. Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди єдоречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національнийколорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу.
Здебільшого перекладач не йде на пряме перелицьовування, внаслідокчого виникає незвичайний сплав чужого й свого. Так, шотландські ячмінні коржі відтворенояк пироги ячні:
Ой смачні, смачні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні…
Мужні, відважні
І не продажні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
(«Ячні пироги»)
Очевидно, усвідомлюючи, що заміна прісних коржів на українськіпироги, тобто «виріб із тіста з начинкою», дає неадекватне відтворення,перекладач зберіг означення оригіналу – ячні. Таке поєднання видається трохи дивнимсучасному читачеві, який знає, що пироги пеклися, звичайно з пшеничного борошна.З другого боку, з контексту зрозуміло, що йдеться не про святкову, а щоденну справу,і саме означення ячні уособлює просту, невишукану їжу, зберігаючи цим семантичненаповнення оригіналу.
Цю особливість Лукаша-перекладача – здатність поєднувати своє,органічно близьке й чуже, віддалене – ще чіткіше простежуємо в перекладі вірша Р.Бернса «Рвала Дженні золо тунці». В ньому перекладач передав ім'я дівчини Jenny способом фонетичноїтранскрипції, чим зберіг сему чужинності, але водночас українізував твір, замінившиобраз житнього поля українською реалією верба та доповнивши назву жіночого одягудеталлю-реалією лиштовки:
Рвала Дженні золотунці,
Квіти лугові,
Заросилась, замочилась
В росяній траві.
В тої Дженні спідничина –
Лиштовки нові,
Заросила, замочила
в росяній траві.
Коли хтось когось зустріне,
Де шумить верба,
Коли хтось когось обніме, –
Що вам за журба?
Коли хтось когось цілує
Де дзюрчить вода,
Коли хтось когось милує, –
Що вам за біда?
Синтез чужомовного та рідного звучить доволі незвично, відчуваєтьсяякийсь внутрішній дисонанс у високомайстерній стилістичній гармонії.
Для М. Лукаша завжди був характерний творчий підхід до розв’язаннявсіх перекладацьких проблем. Його особливістю є вміння тонко відчувати потенційніможливості рідної мови і реалізовувати їх у творчості.
М. Лукаш в інтерв’ю з М. Новиковою зазначає: «Наші пращури,творці фольклору, полюбляли бавитися звуками. Скільки в українських піснях чудовихалітерацій, повних, віртуозних рим… Часом мені докоряли (навіть В.Мисик, з котримми перекладали Бернса) за „надмір“ внутрішніх рим. Мовляв, у моїх перекладахрима є й там, де в оригіналі її немає. Чому, наприклад, «пляшка-пузашка – відрададуші»? Чи не інфантильна ця „пузанка“? А що вдієш, коли в англомовній і в німецькій поезії є такий яскравий, такиймогутній ритмо-музичний засіб, як початкова рима? Для українськогочи російського вуха подібність початків буде майже непомітна, хоч як її підкреслюй.Для нас яскрава, зразу вловима на слух – рима. Тож мені й довелося компенсуватинею англійську поетичну особливість.

Не заздрю я лорду, не кплю я з селян,
Для мене байдуже, мужик ти чи пан,
Бо хлопці в корчмі – мої браташі,
А пляшка-пузашка – одрада душі…
Якось мене люди підбили на риск,
Я втратився тяжко в надії на зиск;
Чи тяжко, не тяжко, турботи лиши –
Є пляшка-пузашка – розрада душі.
(«Утіха душі»)
Дослідження перекладів Бернса Лукашем засвідчує, що перекладачпроводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьомуна мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних,фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови, тяжіючи допризабутих форм, намагається повернути кожному слову його первісну свіжість.
М. Лукаш творчо використовує усталені мови і форми, контекстуальноїх модифікує, надаючи необхідних емоційних відтінків. Для досягнення образностізастосовує евфонічні (звукозапис, римування), словотворчі, лексичні (синонімія,гра слів, авторські новотвори, стилістично маркована лексика), граматичні, синтаксичні(інверсія, антитеза), інтонаційно-ритмічні засоби експресії, які допомагають адекватновідтворювати оригінал.
2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn» Роберта Бернса
Уже з того, як перекладалися обома перекладачами В.Мисиком таМ. Лукашем назва твору, видно, що враховувались і ритмомелодійні особливості обохмов, і синонімічні багатства лексики української мови, і ономастичні особливостімови.
Справді, слово barleycorn означає ячмінне зерно. Але John Barleycorn складається з 4-х складів, а Джон – Ячмінне Зерно– 6. Але ж прикметників, що передають відношення до слова ячмінь – три: ячний, ячмінний,яшний. „Яшний“ – має розмовний відтінок. Може, доцільно було б використатийого в перекладі твору Бернса, який сміливо користувався розмовними елементамиу своїй поезії. Та звучання «яшний» має в собі щось м’якше. Отже, поет вибирає словоячне. Джон Ячне Зерно» – лаконічно, точніше. Саме так назвав переклад ВасильМисик. Назва ж перекладу Лукаша «Джон Ячмінь» свідчить про те, що авторактуалізував у пошуках адекватного відповідника інші засоби рідної мови. По-перше,слово «barley» англійськоюмовою означає «ячмінь», «ячмінний» (прикм.), а іменник «ячмінь» в українськіймові має два значення: 1) злакова рослина; 2) зерно цієї рослини. Отже, barleycorn може бути перекладене,як «ячмінь», оскільки ячмінь в одному із своїх значень означає ячміннезерно.
Кожний перекладач вносить щось своє в переклад, створюючи новіобрази. Переклади одного вірша зовсім несхожі. Василь Мисик більше працює над образамибалади, а Микола Лукаш найбільш точно наслідує ритмомелодику вірша, зберігаючи всіповтори. У деяких строфах Лукаш навіть відходить від тексту, створюючи нові яскравіобрази.
Звичайно, втрати неминучі, тому поети намагаються якнайбільшезберегти текст, випускаючи незначні деталі, які не потребують роз’яснення.
Та тільки травень надійшов
І гримнув перший грім,
Джон Ячне Зерно з глибу знов
Постав на диво всім
(В. Мисик)
Прийшла весна веселая
З теплом, з дощем рясним,
І Джон Ячмінь піднявся знов
На диво їм усім
(М. Лукаш)
Мисик замінює образ весни на травень – більш конкретний образ,адже саме в цю пору рослини вибиваються з-під землі на верх, до сонця, тепла. Алев цьому контексті більш конкретний образ далі від оригіналу, ніж «весна веселая»Лукаша, у якій точніше вгадуються і фольклорні джерела образу (можливо, через уживанняпостійного епітета, вираженого прикметником у нестягненій формі «веселая»
Під літнім подихом палким
Він виріс, і зміцнів,
І в стріли вбрався, щоб ніхто
Напасти не посмів
(В. Мисик)
Настало літечко жарке –
Стоїть ячмінь, як гай,
Пустив уси, немов списи –
Ніхто не зачіпай
(М. Лукаш)
Образ палкий більш точно передає Мисик. Виникає враження, щоячмінь не просто виріс, а й загартувався; такого ступеню вияву ознаки немає в Лукаша,та й уживання слова літечко (із суфіксом пестливості) настроює читача на сприйняттяспокійної, мирної картини: «стоїть ячмінь як гай» (підтекст: славний,міцний, могутній, певний своєї сили). Мисик наближається до оригіналу («вінвиріс і зміцнів»), а Лукаш замінює цей вислів фразеологізмом («стоїтьячмінь, як гай»), додаючи порівняння, створюючи при цьому чудовий живий образ.У народі найчастіше саме так і кажуть: «стоїть пшениця, як гай». Образи,споріднені з українським фольклором, використовує Лукаш. Мисик передає майже дослівновислів "І в стріли вбрався". Але Лукаш пропонує дещо інші, не менш цікавіасоціації з вусатим ячменем. Лукашеві порівняння «пусти в уси, немов списи» викликаєв уяві колос з остюками, колючий, ніби він убрався в списи. Можливо, перекладачсаме так уявив собі образ Бернсового вірша. Образ вусатого, озброєного, певногов собі, могутнього, не юнака, а вже змужнілого чоловіка, який так нагадує кожномуукраїнцеві богатирів, лицарів волі рідного народу козаків.
Та цього слова в тексті перекладу немає, але в підтексті, очевидно,є. Бо не раз наголошувалось і самим перекладачем, і вдумливими читачами поезії Бернсаглибинна спорідненість визвольних прагнень українського й шотландського народів.
Що це? Груба українізація Бернса? Ні, цевідчуття глибокої духовної спорідненості справжніх синів своїх народів – поета йперекладача, для яких Джон Ячмінне Зерно не просто образ, а символ незнищенностіволелюбного руху народу.
Війнула осінь холодком –
Він висох і поблід.
І сиву голову свою
Схилив у пил, як дід
(В. Мисик)
Настала осінь клопітка –
Ячмінь мов зажуривсь
І головою сивою
Додолу похиливсь
(М. Лукаш)
Образ осені передається перекладачами по-різному. У Мисика цейобраз більш легкий, грайливий («війнула осінь холодком»), а в Лукаша він,навпаки, дещо перебільшений («настигла осінь клопітка»). У Маршака «Трезвая» значновиразніше.
Но осень трезвая идет.
И тяжко нагружен,
Поник под бременем забот,
Согнулся старый Джон
У цій строфі виразний зоровий образ найточніше передає В.Мисик,зображуючи зміни в зовнішньому вигляді героя – «він висох і поблід». УЛукаша цей же образ настроєвий, але більш нейтральний – «ячмінь мов зажуривсь».
Обидва поети використовують епітети сивий дід, сива голова,хоча слово «сивий» в тексті оригіналу немає. Восени все дозріває, наступаєпора збирати врожай. І Джон Ячмінь перетворюється на сивого діда – слабкого, хворобливого,з понуреною головою. Сивий – асоціація, яка не суперечить змісту оригіналу (сивина– ознака старості), але вона несе на собі ще й додаткове смислове навантаження,оскільки сивий ячмінь, посивілі ячмені – образ досить поширений в українському красномуписьменстві.
Щодня він старівся й слабів,
І знову навкруги
Зійшлися з задумом лихим
Жорстокі вороги
(В. Мисик)
Змарнів, і зблід – звичайно, дід –
Немає вже снаги…
Отут на нього й завзялись
Злорадні вороги
(М. Лукаш)
У цій строфі кожний поет по-своєму передає зміст твору, акцентуючиувагу на тому чи іншому образі, конструкціях.
У перекладі автори обох інтерпретацій використовують емоційнозабарвлену лексику («задум лихий», «жорстокі вороги» – Мисик;завзялись – більш інтенсивна для порівняно з нейтральними «узялись», «злораднівороги»  Лукаш), та в Бернса ці образи експресивніші (як почуття, так і міраїх вияву граничні, максимальні). В останніх двох рядках в обох перекладах образдещо послаблений, м’якший, ніж в оригіналі.
На тік поклавши, узялись
Його киями бить,
І вішали перед дощем,
І торсали щомить
(В. Мисик)
Додому скинули, та й ну
Ціпами обкладать,
На вітер винесли, та й ну
угору підкидать
(М. Лукаш)
Щоб показати ненависть та зневагу королів, Лукаш перекладаєвираз «додому скинули» на рівні синонімічних рядів, а Мисик не відходить від оригіналу,перекладаючи це як «на тік поклавши».
Цікаво також, як обидва поети використовують елементи мовлення,які притаманні саме українській мові: «киями бить» (Мисик) та «ціпами обкладать»(Лукаш). Безконечні знущання поети передають по-різному. Мисик використовує лексичнізасоби – прислівник «щомить», дієслово «торсали»), що передає багатократнувиконувану дію, повторювані сполучники "і" при однорідних присудках, аЛукаш, значно змінюючи синтаксичну структуру оригіналу, на властиві українськомурозмовному мовленню експресивні інфінітивні речення («та й ну підкидають»)водночас зберігає прийом повтору, який є й у Бернса.
Справжній, художньо адекватний переклад – це завжди творча інтерпретаціяоригіналу. Чим більше гарних перекладів, тим об’ємніші наші уявлення про першотвір.Інтерпретація образів допомагає заглибитись у зміст твору, відчути настрій, духйого. Зіткнення різних значень породжує трансформовані ним у стихії рідної мовиобрази.
Нехай же кожний піднесе
За Джона келих свій,
Щоб рід його не припинявсь
В Шотландії старій!
(В. Мисик)
Чарками дзень, чарками дінь –
Здоров був, Джон Ячмінь!
Хай родить рід твій задля всіх
Потомних поколінь!
(М. Лукаш)
Отже, обидва переклади свідчать про високий рівень перекладацькоїкультури, оскільки і В.Мисику, і М.Лукашеві вдалося відтворити дух оригіналу, підпорядкуватибагатий арсенал формальних засобів уважному, скрупульозному розкриттю смисловогонавантаження вірша, виявити натхнення, досконалість, літературний смак, поетичнуінтуїцію почуття мови, зберегти підтекст, настрій поезії.
Досконалість перекладів досягається як шляхом індивідуального,але однаково глибокого, вдумливого сприйняття твору, так і шляхом майстерного використаннялексичного, фразеологічного, граматичного багатства рідної мови, фольклорних традицій.
У звертанні до поезії Бернса не лише прагнення до пізнання класики,а й глибока духовна спорідненість поетів, їх народність.
Текстологічне зіставлення перекладів Василя Мисика й МиколиЛукаша переконує, що вони глибоко знали мову оригіналу, що дозволило знайти різноманітнізасоби відтворення в рідній мові. Глибоке знання рідної мови дало змогу творчо підійтидо використання її багатств.
Обидва перекладачі виявили увагу до інтонаційного та ритміко-мелодійногооформлення тексту оригіналу і зберегли по можливості фонетичні засоби виразності,рими й розмір балади Роберта Бернса.
Точно відтворити структуру мови оригіналу неможливо, тому перекладачіутворюють щось подібне, вдало комбінуючи звуковий та граматичний матеріал, що єв рідній мові.
Порівняємо:
Джон Ячне Зерно був колись
Уславлений герой;
Бо хто скуштує кров його.
Стає одважним той.
(Василь Мисик)
Бо Джон Ячмінь – то ж богатир,
І добра в нього кров:
Ковтнеш її хоч крапельку,
То всіх би поборов.
(Микола Лукаш)
2.6 Поезія Р.Бернса у сучасних українських перекладах
«Спомини про Бернса» М. Бажана»
У наш час вперше перекладено на українську мову вірш Р. Бернса«Дерево свободи», пройнятий ідеями рівності, соціальної справедливості, миру міжнародами. Цей твір – вершина поетичної творчості великого шотландського поета іпосідає в його спадщині таке ж місце, як «Заповіт» у спадщині Т.Шевченка,«Пам’ятник» у спадщині О.Пушкіна. Цей твір майстерно переклав видатниймитець художнього слова Микола Бажан. Вірш «Спомин про Бернса» увійшов у післявоєннийцикл «Англійські враження» (1948 р.).
У «Спомині про Бернса» ліричний струмінь звучить дужесильно. М. Бажан поєднує власну розповідь з прямими ремінісценціями з вірша Бернса«Дерево свободи»:
Під череп'яним покривалом
Клекоче світ борні й злоби.
Так стогне ліс, гудуть дуби
Під штормів яросним обвалом
Гуде британський ліс, проте
Він радо б зашумів, мій друже,
Та дерево волі не росте
Поміж його дубів, мій друже
А нам без нього світ – не світ,
А хліб гіркий стає без нього
Ми тратим сили, точим піт,
А поле родить скупо й вбого
Ми майже не відчуваємо переходу від картини, створеної М.Бажаном,до Бернсового тексту. Бернс встає перед нами на весь зріст як великий митець і мислитель,причому це видно не тільки з тверджень М.Бажана, нашого сучасника, а і безпосередньоз дум і мрій самого шотландського поета.
Образ великого сина Шотландії різко контрастує з «череп'яним»світом феодального Единбурга. Визначення «шотландський хлоп» ріднить образБернса з образами добре знайомих українському читачеві поетів Тараса Шевченка, ІванаФранка. Хоч у своєму творі М.Бажан не називає по імені тих, які зараз продовжуютьсправу Бернса, афоризм: «Земля, де Бернс родився, родить, ми знаєм – знов таких,як він», свідчить, що автор має на увазі саме продовжувачів традицій славногопоета в сучасній англійській поезії. Це, можливо, найбільш оптимістичний мотив.
Чотиристопний напружений ямб надає віршу виразно баладного звучання,подібного до звучання багатьох творів видатного шотландського поета.
М. Бажан показав Бернса як борця за правду й волю, як речниканароду, як нашого сучасника:
Але, як воїн в час походу,
З лицем осяяно грізним,
Поет народу – син народу –
Йде навстріч ворогам своїм.
Йде не самітником безплодним,
Протухлим в цвілій самоті, –
Іде він речником народним,
Упевненим в своїй путі
У перекладі збережено ідею оригіналу, його художні образи, стиль.Як з живими, розмовляє Бернс із своїми нащадками про світлі часи, що прийдуть:
– І вірю я: настане час,
Невдовзі – вірю я – настане,
Коли своїм гіллям і нас
Покриє древо волі ждане.
Забудуть злидні й рабський труд
Народи й племена, мій друже,
І буде в згоді жити люд
Немов сім'я одна, мій друже!...
Поет палко вірить, що коли виросте багато таких дерев, гуркітвійни припиниться.
«Джон Ячмінний Колосок» Сави Голованівського
Сава Голованіський (1910-1989) належить до плеяди поетів «другогопризову» – разом із А. Малишком, Л. Первомайським, І. Вирганом. Е. Соловей зазначала:Із юності він виніс переконане в суспільному призначенні митця й прагнення служитисвоєю творчістю народові. А проте відданість соціалістичній ідеї упродовж десятилітьбула і джерелом численних трагедій та помилок цього покоління. Нині доробок самогописьменника, звільнений від скороминущого та випадкового, постає достатньо вагомим– і як творча біографія, і як своєрідна часткова ретроспектива літературного процесупротягом досить тривалого часу.
Звертаючись у різні періоди і до прози, драматургії, публіцистики,перекладу, Голованівський передусім залишався поетом.
На творчості багатьох українських поетів позначилося те, щоліричне світосприймання в поєднанні із властивим добі протягом до етнічного зображеннямасштабних подій сприяло взаємовпливові ліричного та епічного начал. Тож і бурхливийрозвиток таких жанрів, як балада та поема, був закономірним. С. Голованівський тяжівдо балади здавна: цей жанр виникає в ранніх його книжках і проходить через усю творчість.Особливу прихильність до цього жанру відбили і переклади поета.
Як перекладача С. Голованівського вабили вершини світової поетичноїкласики: англійські поети Байронового кола, Гете та Гейне, Міцкевич, Гюго. При цьомуйому властивий був і справжній азарт творчого змагання: відбити оригінал, дух ібукву його повніше і конкретніше, ніж вдалося попереднім перекладачам знаменитоїпоезії Роберта Бернса «Джон Ячмінний Колосок».
Балада Бернса, як цього і вимагає жанр, витримана в розповіднійманері, в якій не знаходять відображення почуття автора, його суб’єктивне ставленнядо зображуваних подій. Проте, як тільки поет починає описувати знущання королівз Джона, обурення автора, незважаючи на епічний характер балади, виривається назовні.
На нашу думку, переклад балади Р. Бернса С. Голованівським,на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. С. Голованівськийбільш вдало перекладає поезію, мова її проста, сувора, енергійна, більш адекватнаоригіналові.
Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу,в неминучість його перемоги, що переймає її наскрізь, роблять цей твір одним з найкращиху спадщині великого поета.
Ти молодець, хоробрий Джон,
ти хлопець хоч куди –
і мертвий ти розвієш сон
і виручиш з біди!
З тобою туга щоразу
спливає, наче дим, –
бідак розмазує сльозу,
і я слідом за ним.
Тож хай бере нас у полон
від самих колосок, –
хай нам дарує радість Джон
Ячмінний Колосок!
Поезія Р.Бернса «Про когось» в перекладі Василя Колодія
З усіх поетичних жанрів найпоширеніший і найбільш популярний– жанр інтимної лірики. Важко було б назвати поета, який не віддав данину цьомужанрові, що охоплює своїми темами і палкі звіряння закоханого, і гіркі спогади провтрачене щастя, і тугу за батьківщиною, і гнівний виклик долі…
Інтимна лірика посідає помітне місце в творчості поета ВасиляКолодія. Історія почуттів – це історія людських взаємин, часто складних чи навітьсуперечливих, вмотивованих різними характерами і звичками. Тому не випадково В.Колодійпереклав вірш Роберта Бернса «Про когось». Щось є в цій поезії від музики,може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої нестирають ні роки, ні події.
Сам Василь Колодій, говорячи про свою перекладацьку діяльність,зазначав: «Працюючи над перекладами, я намагався якнайточніше передати зміст оригіналу,зберегти його художньо-образну систему і ритмомелодику».
Досліджуючи українську бернсіану, ми не зустріли переклад віршаРоберта Бернса «Про когось» в доробку інших українських перекладачі. Впершена українську мову його переклав саме В.Колодій. Поезія «Про когось» –це маленька перлина у творчості Шотландського поета. Василь Колодій точно передавзміст і ритмомелодику вірша
Нема спокою вже мені
Весь день когось чекаю.
Стрічаю ранок при вікні –
Когось, когось немає.
Когось нема зі мною,
того, хто б заспокоїв.
Я можу світ весь обійти,
Щоб стрітися з тобою!
О ви, леліючі любов,
ви, всемогутні сили,
хай вернеться живий – здоров
до мене він, мій милий.
Нема, нема зі мною
того, хто б заспокоїв.
Клянусь, усе б я віддала,
Щоб стрітися з тобою!
Епіграми Р. Бернса в перекладах Сергія Борщевського
Гумористичний твір розраховано на миттєву реакцію читача: гумор,до якого треба додумуватися «докопуватися», – це вже не гумор, а пародіяна нього, тому одне з найвідповідальніших завдань перекладача гумористичного оповідання,фейлетону, усмішки – зберегти властиву оригіналові міру природності й безпосередностіобразного вислову, гостроту його, його співвіднесеність із ситуаціями реальногожиття, які просвічують крізь гумористичний текст.
Вперше на українську мову сатири малої форми (епіграми, епітафії,експромти) Р.Бернса переклав В.Мисик. С.Борщевський продовжив естафету.
Говорячи про якийсь один конкретний факт, Роберт Бернс вдаєтьсядо широких узагальнень і піддає критиці політичних діячів Шотландії, пихату та неосвіченузнать
Упадаєш за кожним вельможею,
Прагнеш з ними зв’язків товариських,
Але воша залишається вошею
Навіть у кучерях королівських
(«Підлесники»)
Слід відзначити, що С.Борщевському вдалося відтворити легкість,гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанрувимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло.
Побачивши, що смерть прибрала Віллі,
Природа побивалась на могилі:
– Як дурнів я робитиму тепер,
Коли їх кращий еталон помер?
(«Епітафія Вільяму Грехему, Есквайру»)
Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькостідо оригіналу, і слід вважати закономірністю втрату чогось неістотного, внесеннязмін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще розумів текст.
Він за життя був баламут,
А в пеклі – поготів:
Виховувати взявся тут
Із чортенят чортів
(«Епітафія шкільному вчителю»)
Порівняємо переклад цієї епітафії, зроблений В. Мисиком:
Ні, недаремно між людей
Його нечистий підхопив:
З його дітей учитель цей
Розумних виростить чортів!
Кожний з перекладачів дещо по-різному сприймає поетичний світпершотвору. Хоч жоден з цих творів не має текстуальної близькості до оригіналу,але в них відтворено його зміст, дошкульний сарказм.
У малій сатиричній формі стислість становить одну з головнихпозитивних якостей. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних реченьоригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які також виражають аналогічнудумку. С.Борщевський знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:
Мужчини, плачте як один:
Забувши сон і втому,
Він ваших утішав дружин,
Як їхали ви з дому.
Не затівайте тут забав,
Маленькі шалапути:
Небіжчик всі підстави мав
Вам рідним батьком бути
(«Епітафія на придорожній могилі»)
А ось як звучить ця епітафія в перекладі В. Мисика.
Ридайте, всі чоловіки –
Ви друга поховали!
Хоч долучались ви, жінки
Без вас не сумували.
О школярі, частенько ви
Тут граєтеся в свято!
Тож не топчіть над ним трави –
Він, може, був ваш тато.
(«Епітафія сільському гультяєві»)
Отже, С.Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми,виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону,характеру сатир Роберта Бернса.В творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображеннясатиричний хист великого поета. Багатство поетичного арсеналу Бернса – сатириканевичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії,сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одномуй тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності.

ВИСНОВКИ
Підводячи підсумок, можемо говорити про те, що творчість РобертаБернса мала виняткове значення для дальшого розвитку шотландської літератури і культури.Це своєрідне явище в історії національної поезії. Р.Бернс писав глибоко реалістичні,демократичні твори, в яких піддавав гострій критиці тогочасний суспільний лад, уславлювавмогутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу і незалежність.
Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів,влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови. Чудовийзнавець поетичного і пісенного шотландського фольклору, Бернс ніби синтезував усвоїй творчості дві галузі – поезію і музику. Пісенним образам його лірики властивавиняткова конкретність, багатогранність, особлива сила впливу на слухача. Значнакількість творів великого шотландця написана на мелодії давніх пісень рідного народу.
Словесний і музичний ритми в поезіях Бернса збігаються, взаємозбагачуютьі доповнюють один одного. Якщо слова конкретизують картини, образи, думки, то музикарозкриває силу і глибину почуття, його логіку, вольові імпульси. Зливаючись зі словами,мелодія надає їм емоційного тлумачення і своєрідно коментує їх. Від безпосередньогозв’язку з музикою у творах Бернса пісенного жанру з'явилися хори, різного виду рефрени,паралелізми, ланцюгова побудова тощо. Поет вільно змінює ритми, розміри навіть вмежах одного твору. Його поезії багаті на алітерації, асонанси, сміливі рими.
Аналіз художніх особливостей поезії Роберта Бернса свідчитьпро те, що традиції народної і класичної шотландської поезії справили величезнийвплив на формування і розвиток художнього стилю поета. Проте підхід Бернса до поетичноїспадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новийщабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.
Роберт Бернс посилив властиві шотландські поезії демократичнітенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландськоїлітератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику він збагатив зображеннямвсієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик.Визначне місце в його поезії посідають також твори сатиричного характеру.
Освоєння творчості Роберта Бернса в українські літературі відбувалосяза допомогою перекладів, критичних рецензій на них, наукових досліджень, публікацій,історико-літературних статей про його життя і творчість.
Українське бернсознавство веде свій початок від Т.Г.Шевченка,який з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса. Але від Шевченковоїоцінки творчості поета до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик, маловідомий українськийпоет з Полтавщини. У 1874 році була опублікована, Бернсова балада у перекладі В.Кулика"Іван Ячмінь". У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса,зроблені відомим українським поетом В.Щуратом. У ХІХ ст. чимало зробили в справідослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і ПавлоГрабовський.
Аналіз перекладів Грабовського у Бернса дозволяє прийти до висновку,що перекладацька діяльність була для українського поета одним із способів боротьби.Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання,оминувши цензуру. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею,головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки абопереспівує їх «цілком по-своєму». На перекладах Грабовського позначиласятрадиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчогопереспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика йогоперекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх наукраїнський ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтвореннянародності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.
Незважаючи на всі стильові відхилення, не властиві оригіналові,Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний рух поезій шотландськогобарда, ніж торішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви з Бернса маютьзначну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль Павла Грабовськогоу популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок вукраїнську бернсіану – вагомий і плідний.
У творчій діяльності Івана Франка історико-перекладацька роботазаймає значне місце. Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, якапривабила б письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерацій,або якоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиноюідей і думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивнимимотивами, глибоким патріотизмом.
І. Франко першим в українській літературі заговорив про спорідненістьтворчості Тараса Шевченка і Роберта Бернса. Поезія народного співця Шотландії Бернсабула ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любовдо батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливопривабив Франка своєю соціальною тематикою вірш «A men's a men for a'that» («Людина завждиє людина»). У перекладі Франка він лишився під англійською назвою. Крім цієїпоезії він переклав «У чиїх очах є сльози співчуття», «Трагічнийуривок», «Молитва пастора».
Іван Франко талановито передав не тільки ідейне спрямуванняпершотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами,можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-щодонести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Роберта Бернса.
Серед перекладів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіанузробили Микола Лукаш та Василь Мисик. Вони познайомили українського читача з усієюжанровою різноманітністю поезій англійського митця – від великих поем до епіграм.
Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс.Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Шевченка, а крімтого – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю,багатством рим. Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В. Мисика такі твориБернса великої форми, як «Зимова ніч», «Вельзевулове посланіє», «На загибель лісуколо Дремленрігу», «Два собаки». В його перекладах побачили світ «Веселі жебраки»,«Тем О'шентер». Вперше на українську мову були переведені сатирималої форми Р. Бернса (епітафії, епіграми, експромти). В.Мисик зробив і кілька перекладівліричних творів поета.
Василь Мисик майстерно переклав твори Р. Бернса великої форми,які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах, експромтах,епітафіях він відтворив Бернсову дошкульність, дотепність, у ліричних піснях – зберігїх поетичність і душевність. Перекладач не тільки точно передав зміст першотворів,а й доніс до читача красу їх форми.
Лукашеві переклади Р. Бернса легко вирізняються з-поміж іншихнасамперед вільним, невимушеним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою,соковитою мовою. Глибоко знаючи український фольклор М.Лукаш легко знаходив паралеліі між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчостіта наявними у творах Роберта Бернса.
Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння,звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорнустихію Бернса на український ґрунт. Але така українізація деталей, що є складовоючастиною перекладацького стилю М.Лукаша, надає творам виразного українського звучання,тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить утвір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу («Хлопець-верховинець»,«Ой дівчино-бережанко»).
Дослідження перекладів Р.Бернса Лукашем засвідчує, що перекладачпроводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьомуна мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних,фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови.
Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний віршМиколи Бажана з циклу «Англійські враження» – «Спомин про Бернса», у якому власнірядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша «Дерево свободи»,присвяченого революції 1789 р. у Франції.
Ще однією перлиною української бернсіани є переклад балади Р.Бернса «Джон Ячмінний Колосок» Савою Головнівським. На нашу думку, переклад балади,зроблений С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільшвдалий. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в його перемогу,роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.
Говорячи про інтимну лірик Роберта Бернса, не можна обминутиувагу поезію «Про когось» в перекладі Василя Колодія. Історія почуттів– це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих. Щось є в ційпоезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю,чарівність якої не стирають роки.
Сатири малої форми Р.Бернса вперше на українську мову переклавВ.Мисик. Сергій Борщевський продовжив цю естафету. С.Борщевський в основному зберігаєєдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідноїмови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.
В цілому чимала кількість українських перекладів з Бернса ічимала тривалість самого цього процесу в історії української літератури засвідчуютьвідомий факт: творчий дух лише зміцнюється, коли збігається світогляд митців і народіврізних країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аникин Г.В., Михальская И.Г. История английской литературы. – М.: Высшаяшкола, 1985. – С.153-157.
2. Артамонов С.Д., Гражданская З.Т., Самарин Р.М. История зарубежной литературыХVII-XVIII вв. – М.: Просвещение, 1973. – С.420-432.
3. Бажан М. Доробок: Вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1979.
4. Бернс Роберт. Вибране. – К.: Художня література, 1959.
5. Бернс Роберт. Поезії. – К.: Дніпро, 1965.
6. Бернс Роберт в переводах С.Маршака. – М.: Худ. лит., 1959.
7. Бернс Р. Українською мовою // Всесвіт. – 1959. – № 12.– С.150.
8. Боднович В. Поет // Прапор. – 1967. – № 7. – С.124-126.
9. Борщевський С. Роберт Бернс: Епіграми. // Всесвіт. –1986. – № 9. – С.153.
10.  Валюк З.О. Роберт Бернс. «Джон Ячмінне Зерно»//Всесвітня літерату-ра в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 8. –С.11-13.
11.  Вирган І. Вияв душі народної // Прапор. – 1967. – №7. – С.128.
12.  Голованівський С. Поезії. Поеми. Переклади. Переспіви.Голованівський С. Твори в 3-х т. – К.: Худ. літ., 1981. – Т.1. –  С.510-512.
13.  Мольберт М.Я. Долаючи час і простір: Переклад і проблеминаціонального відродження // Дзвін. – 1992. – № 7-8. – С.127-130.
14.  Горячковская А.В. Особенности изучения произведенияинонациональ-ной литературы в переводах и в сопоставлении со стихотворением на сходнуютему / На примере балады «Джон Ячменное Зерно» Р.Бернса // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – №5-6. – С.21-24.
15.  Грабовський П.Зібрання творів у 3-х томах. – К.: АкадеміяНаук, 1959.
16.  Грабовський П. Вибрані твори в 2-х томах. – К.: Дніпро,1985. – Т.1.
17.  Данилюк Ю. Душа, закохана в природу. Вивчення віршаР.Бернса «Моє серце в верховині...» // Всесвітня література та культурав навчальних закладах України. – 2002. – № 5. – С.18-21.
18.  Дорошенко І. Поет і час: Нотатки про вірші ВасиляКолодія //Дорошенко І. Нового прагнули слова. – К.: Рад. письменник, 1974. – С.96-111.
19.  Елистратова А. Роберт Бернс: Критико-биографическийочерк. – М.: Худ. лит., 1957.
20.  Журавська І.Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури.– К.: Академія Наук, 1961.
21.  Зарубіжні письменники: Енциклопедичний довідник у2-х томах. – Тернопіль: Богдан, 2005. – Т.1. – С.133-135.
22.  Зорівчак Р.П. Внесок Івана Франка в розвиток перекладознавчоїдумки в Україні // Франко І. – письменник, мислитель, громадянин. – Л., 1998. –С.41 46.
23.  Зорівчак Р.П. Українсько-англійські літературні взаємини// Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контекстів 5 ти книгах. – К.: Наук. думка, 1988. – Т.3. – С.88-155.
24.  Зорина Ю., Пономарева Н. Выдающийся шотландскийпоет Роберт Бернс Русский язык и литература в учебных заведениях. – 2001. – № 1.– С.34-35.
25.  История английской литературы в 3-х томах. –М.-Л.: Акад. Наук, 1945. – Т.1. – С.2.
26.  История зарубежной литературы XVIII века. – М.: Высшая школа, 1991.С.98-107.
27.  Кисельов О.І. Павло Грабовський: Життя і творчість.– К.: Худ. літ., 1959.
28.  Колесников Б.И. Роберт Бернс: Очерк жизни итворчества. – М.: Просвещение, 1967.
29.  Колодій В. Братерство: Переклади поезій. – Л.: Каменяр,1985. – С.38.
30.  Комишанченко М.П. Письменники народів світу в оцінціТ.Г.Шевченка // Світова велич Шевченка. – К.: Держлітвидав, 1964. – Т.2. – С.471.
31.  Коптілов В. Першотвір і переклад. – К.: Дніпро, 1972.
32.  Коптілов В. П’ять поетичних томів: Українські перекладачі// Слово і час. – 1998. – № 7. – С.47-51.
33.  Коптілов В. Теорія і практика перекладу. – К.: Юніверс,2003.
34.  Коротич В. Поет народний і великий // Жовтень. – 1966.– № 1. – С.146 148.
35.  Корунець М. Микола Лукаш як людина і перекладач //Всесвіт. – 1999. – № 11-12. – С.128-138.
36.  Кочур Г. На перекладацькі теми: Про перекладацьку майстерністьМ.Лукаша // Дніпро. – 1965. – № 6. – С.128-129.
37.  Кочур Г. Феномен Лукаша // Україна: Наука і культура.– 1989. – В.23. – С.337.
38.  Кундзіг О. Творчі проблеми перекладу. – К.: Дніпро,1973
39.  Лукаш М. Від Боккаччо до Аполлінера: Переклади. –К.: Дніпро, 1990.
40.  Люта Т. Дві українські інтерпретації балади «JohnBarleycorn» Роберта Бернса // Українська мова та література. – 1999. – № 40.– С.7-8.
41.   Макарова Е. О сатире в творчестве Бернса // Вопросы литературы.– 1959. – № 2. – С.111-130.
42.  Матвіїшин В.Г. Зарубіжна література в перекладах українськихписьменників ХІХ-ХХ століття // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2004.– № 3. – С.2-11.
43.  Мисик В. Твори в 2-х томах. – К.: Дніпро, 1983. – Т.2.– С.97-191.
44.  Мисик В. Планета: Вибране. – К.: Дніпро, 1977.
45.  Мисик В. Захід і Схід: Переклади. – К.: Дніпро, 1990
46.  Мисик В. Зустрічі. Статті. Нариси. – Х.: Прапор, 1982.– С.5-19.
47.   Морозов М.М. Роберт Бернс // Морозов М. Избранные статьи и переводы.– М.: Наука, 1954.
48.  Нечипорук О.Д. Великий поет Шотландії / Роберт Бернсв українських перекладах та літературознавстві. – К.: Знання, 1973.
49.  Нечипорук О.Д. Грабовський як популяризатор і перекладачБернса
Радянське літературознавство. – 1965. – № 5. – С.63-72.
50.  Нечипорук О.Д. Український Каменяр і шотландський бард
Українське літературознавство. – 1972. – № 17. – С.112-115.
51.  Никанорова О. З когорти видатних майстрів // МисикВ. Захід і Схід: Переклади. – К.: Дніпро, 1990. – С.5-12.
52.  Нісонський П.Г. Полум’яне серце поета. – К.: Знання,1974.
53.  Новикова М. Глибокий пошук // Всесвіт. – 1977. – №8. – С.189-196.
54.  Новикова М. Пригода: Бернс, Маршак, Лукаш, міф //Зарубіжна література. – 2000. – № 8. – С.1,2,7,8.
55.  Новикова М. Пригоди з Робертом Бернсом // Всесвіт.– 1989. – № 1. – С.149-157.
56.  Новикова М. Вино зелено: Роберт Бернс українською// Зарубіжна література. – 2004. – № 43. – С.16-18.
57.   Орлов С.А. На языках народов нашей страны // Литературные связии традиции. Межвузовский сборник. – Горький. – 1972. – В.3. – С.99-113.
58.  Півнюк Н.О. Поетичний маніфест знедолених. Роберт БернсВсесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 2. С.7-10.
59.  Поважна В.М. Павло Грабовський: Літературний портрет.– К.: Худ. літ., 1962.
60.   Райт-Ковалева Р. Роберт Бернс и шотландская народная поэзия
Бернс Р. Стихотворения. Поэмы. Шотландские баллады. – М.: Худ. лит., 1976.– С.5-24.
61.   Райт-КовалеваР. Роберт Бернс. – М.: Худ. лит., 1965.
62.  Радзевич Н.С. Іван Франко як перекладач // Українськамова в школі. – 1957. – № 2. – С.18-23.
63.  Савчин В. Творчість М.Лукаша в історії українськогохудожнього перекладу // Дивослово. – 1999. – № 12. – С.7-11.
64.  Семежон Я. Дві зустрічі з поетом // Прапор. – 1961.– № 7. – С.87-89.
65.  Симоненко І.П. Поезія Роберта Бернса. – К.: Акад. Наук,1959.
66.  Симоненко І.П. До характеристики поетичного стилю РобертаБернса // Радянське літературознавство. – 1958. – № 5. – С.71-89.
67.  Скрипник Т.М. «Хай бідні ми…»: Урок-порівнянняпо вивченню поезії Роберта Бернса // Зарубіжна література в навчальних закладах.– 1997. – № 1. С.19-22.
68.  Соловей Е. Нелегкий висхід // Слово і час. – 1995.– № 5-6. – С.19-24.
69.  Соловей Э. Суровая правда свидетельств // Литературноеобозрение. – 1981. – № 11. – С.64-67.
70.  Українська перекладацька школа, її найвидатніші представникита художні здобутки // Тема. – 1999. – № 2. – С.177-120.
71.  Франко І. Роберт Бернс: Поезії // Франко І. Зібраннятворів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1978. – Т.12. – С.552-555.
72.  Франко І. Володимир Самійленко // Франко І. Зібраннятворів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т.37. – С.200-201
73.  Франко І. Каменярі. Український текст і польський переклад.Дещо про штуку перекладання // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Науковадумка, 1983 – Т.39. – С.7.
74.  Франко І. На склоні віку // Франко І. Зібрання творіву 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1986 – Т.45. – С.292-293.
75.  Франко І. М.Шашкевич і Галицько-руська література //Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1981 – Т.29. – С.254-255.
76.  Франко І. Тарас Шевченко // Франко І. Зібрання творіву 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1989 – Т.39. – С.248-254.
77.  Хроменко І. Роберт Бернс – великий пісняр Шотландії// Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 9.– С.23-29.
78.  Шаповалові М.С. Роберт Бернс на Україні // Іноземнафілологія. – 1975. – № 38. – С.142-143.
79.  Щурат В. Поезії. – Л.: Книжково-журн. т-во, 1962.