План
1.Мовний світ Дмитра Білоуса і Миколи Федунця
2. Постмодерністські твори новітньоїлітератури: мовна палітра
3. Твори наймолодшої генерації письменниківУкраїни і мовна культура
4. Молочний Шлях у поетичній метафорі
1. Мовний світДмитра Білоуса і Миколи Федунця
Отже,спершу поговоримо про мовний світ, про культуру вірша Дмитра Білоуса (1920 –2004). У передмові до своєї збірки «За Україну молюся» поет пише:«Я вдячний рідному народові за те, що беріг скарби духовні і передавав ізпокоління в покоління.
Унаших лівобережних слободах були гарні храми. І батьки, й ми дуже любили тумить, коли проїжджаємо повз якесь село – і раптом з буйної зелені виринаєцерква. І, може, під впливом цього видіння часто бачив я кольоровий сон: нібипрошкую то полем, то дорогою, а переді мною весь час мріє білокам'яна церква іззолотими маківками у сонячному промінні.
Ітаки здійснився сон. Я таки дійшов до цього храму».
Людинає часткою природи. Природа вдало перевтілилась рядками поетичних строф.Озвучене слово, оживлене краще, емоційніше сприймається читачами, а особливодітьми:
Щоне дай — реве:" Небу -у –ду!"
їстьпогано, мало.
Ґулюон яку верблюду
Нагубі нагнало!
Або:
Бе-бе-бета бу-бу-бу! —
Слонреве, мову трубу.
(Зкнижки «Лікарня в зоопарку»)
Упоезії Д.Білоуса мова звірів, птахів персоніфікується на сторінках книг.Засобами алітерації впливає автор на почуття читача, виховує любов до природи.
Чомворони: —кар-кар--кар?
Чомлетять, як на пожар?
Ісорока: — скре-ке-ке! —
Прилетіла:— Що таке ?
(Зкнижки «Пташині голоси»).
Пізнавальнийінтерес до птахів передає художніми засобами дітям. Для чого, з якою метою? Абими краще любили природу, її частку – пернатих, все те, що створено силою Божоюдля кожного з нас. А ще поет прагне пізнавальний матеріал піднести до мовноговираження, мовного коду, якого дешифрує сам читач. За словесною гамою поета,немов за природною, досить цікаво стежити. У його творах постаютьнайрізноманітніші відтінки. Письменник тим самим виховує у читача не тількилюбов до навколишнього середовища, а й до рідного слова. Він пише:
Колизабув ти рідну мову—
Біднієшдухом ти щодня:
Тивтратив корінь і основу,
Тиобчухрав себе до пня.
Письменникусвідомлює, що національно-духовна сфера є справою делікатною, потребує такту,розважливості, але, як патріот рідної землі, він не може стояти осторонь коли зуст державних службовців зневажається українська мова, принижується її роль усуспільно-культурному житті. Є держава Україна на карті світу, а отже муситьжити й державна українська мова. Для її утвердження він докладав чимало зусиль.Однокурсник Олеся Гончара (разом навчались в Харківському університеті)керувався відомою істиною, що мова – це головна етнічна ознака людини.Етнічність забезпечує зміст індивідума. А людиною, приналежною до певногоетносу, робить тільки мова. Ще Ярослав Мудрий знання рідної мови пов'язував зкультурою і освітою, уславився тим, що зібрав при Софії Київській бібліотеку,зорганізував численний загін літописців.
Яквідомо, художня література посідає чільне місце в системі освіти, навчання івиховання молоді. Письменники не лише пишуть твори, а й проводять зустрічі;вони бажані гості серед студентів та учнів; у концертних програмах не обійтисьбез художнього слова. А отже значення літератури, як могутнього засобу пізнаннянавколишнього світу, усе більше зростає. Ідейно-виховна роль літературизвернена не лише для глибшого засвоєння матеріалу, а й для духовного збагаченняяк дітей, так і дорослих, збільшення джерел інформації.
ТвориДмитра Білоуса якраз і служать високій благородній меті – утвердженнюнезалежності України. Вони визначаються такими головними методико-виховнимифакторами:
—високий ідейно-художній, моральний рівень, що справляє сильний вплив на читача;
—доступність еколого-програмових, мовних критеріїв для певних вікових категорій читачів,розуміння розвитку літературного процесу на сучасному етапі;
—відображення краси й довершеності художньої форми рідного слова, відчуття і виробленняестетичних критеріїв, що впливають на емоційне світосприймання;
—розвиток мислення й аналітично-пізнавальних можливостей особистості черезтекст;
—сприяння інтенсифікації навчального процесу в аудиторії художніми засобами на урокахмови, літератури, філософії, соціології, педагогіки.
—удосконалення мовної грамотності.
Педагогічніідеї втілені також у таких творах як «Гриць Гачок», «ВеселийКут», «Сад на Лисій горі», численних перекладах. Автор сприймаємудрість афоризму через власну призму і спонукає задуматись читачів. Тільки упідручнику «Українська мова» (10 — 11 клас, автор Ольга Олійник)вжито вісімдесят філософсько-дидактичних віршів, що їх створив Білоус-поет,Білоус-мовознавець. Вірші-зразки сприяють глибшому засвоєнню багатьохграматичних норм, граматичних правил. Якщо збірка «Чари барвінкові»розкривають таїну фразеологічних зворотів, то книга «Ромен хіба не родичРима?» розповідає про походження назв населених пунктів Слобожанщини. І вній письменник звертається до літописів, використовує легенди та перекази.Книжки Дмитра Білоуса заповнюють прогалини про фразеологічні звороти, народніта церковні свята. До речі, в Росії побачила світ «Энциклопедия русскихпраздников». Такий довідник вийшов у прозі, а в Дмитра Білоуса подібнаенциклопедія з'явилася у поетичній формі (книга «За Україну молюся»).
Зразки,моделі ділової мови поетичної зібрані у багатьох збірках. Автор вгумористичному плані стилізує, витлумачує канонізовані ділові документи.Причому виступає новатором у застосуванні внутрішньої рими. Дмитро Білоуснамагався допомогти читачам, учителям, учням наблизитись до абеткової істини,застосовуючи словесну гру в поєднанні з фольклорними мотивами. Дітям подає заправилами гри зразки дидактично-філологічні, а дорослим — звучить як байка.Дотепно і цікаво. Відчувається сюжетна єдність персонажів. Ось для прикладу:
Додиректора школи Петра Ілліча Дениска
Доповідназаписка.
Я,учень 9-го класу Назарій Кушнір
доповідаю,що районний шаховий турнір
длянашої школи пройшов успішно.
єдва переможці: Василь Вовчок
іМикола Козленко — по дев'ять очок.
Але,що особливо втішно,
щонашому учневі Штепі Григорію
наданочетверту шахову категорію.
Додаюподяку клубу «Золота тура»,
котрийзичить Вам і школі щастя та добра.
Підпис:Н. Кушнір.
Підчас війни, коли дізнався, що рідна Сумщина, окупована ворогом, написав вірш,який передавався по радіо з українських радіостанцій Москви і Саратова. Осьуривок:
Всепереді мною
такяк і було:
вербинад Сулою,
вигіні село.
Яне хочу вірить,
щов моїм селі
ходятьчорні звірі,
водуп'ють в Сулі.
Пригадуєтьсяписьменникові, як у 70-х роках його висунули на здобуття літературної преміїімені Максима Рильського. Однак тоді премію присвоїли Степанові Ковганюку заперекладені твори Михайла Шолохова. Дмитро Григорович не образився, навпаки увластивому для нього жартівливому тоні надіслав до Одеси, де перебував тодісуперник, таку строфу:
Запремію, яку вручили,
Радіюя й моя сім'я
Таксамо, якби й Ви раділи,
Колиб її отримав я.
Високоюорганізацією слова позначені й вірші сучасного поета, хмельничанина МиколиФедунця. У його поезії багато є авторських неологізмів. Вони служать формоютворення образного світу.
Зчасу незалежності України мовознавці приділяють чимало уваги збереженню ірозвитку мови. При цьому вони особливий наголос ставлять на історичні таполітичні аспекти. Разом з тим мало розглядається пасивний запас українськоїлексики: історизми, архаїзми, неологізми. Тому нижче зупинимося на рухомійгрупі лексики, до якої належать нові слова.
Лексиканайтісніше пов'язана з життям народу, а отже постійно реагує на зміни вкультурному й соціально-виробничих процесах, забезпечуючи їх новими словами тасловосполученнями, абревіатурами: загс, Укрсільгосптехніка, спелеологія,сніговіється. В художній літературі найтонше відбиваються такі процеси. Свогочасу майстром індивідуальних авторських неологізмів був Павло Тичина, який, доречі, 20 жовтня 1962 року вперше познайомився з віршами 18-літнього МиколиФедунця і сказав про них своє вагоме слово. Поезії П.Г.Тичини рясно пересипанісловосполученнями: «срібнотканний сон», «молитва всевладниціночі», «горіння-розквітання», «сонцеприхильник»,«вогнепоклонник», «яблуневоцвітно», «ясносоколово»тощо.
Якбачимо, існують неологізми загальні та індивідуальні (авторські). Якщо братигазетну чи журнальну публікацію, то там переважно загальномовні неологізми, аякщо читатимемо художні твори, то помітимо чимало авторських словотворень.Загальномовні називають нове поняття, виконують номінативну функцію. Індивідуальнінеологізми покликані до життя прагненням дати іншу, емоційно-експресивну назвупоняттю, яке вже має словесне позначення в мові.
Як ми вжезазначали, художнє мовлення письменника несе в собі двобічний процес: мова єбудівельним матеріалом творчості, з іншого – талановитий майстер слова збагачуєлітературну мову новотворами чи відтінками значень слів, словосполучень. У мовіпоета-новатора М.Федунця однаковою мірою взаємодіють найновіші слова епохи знайдавнішим шаром української лексики. Особливо щедра його поетика на світкольорів.
Як відомо,семантика кольору має напрочуд велике значення. Символіка кольорів викликанапсихофізіологічним впливом їх на людину. Гама кольорів словесної символікизбагачує поетичний світ М.Федунця (аналізуємо при цьому книгу поета «Мереживо».– Хмельницький: Поліграфіст, 2008). Синтез словесного кольору виражає: червоний– любов, радість життя; жовтий – символізує життя, свободу, радість, повагу достарості, достигле золоте колосся; зелений – мир, спокій, надію, вірність,життя, багатство, буяння; зелено-жовтий колір виражає ревнощі, заздрість,зраду; оранжевий – життєрадісність, владу, розкіш, марнославство; голубий –здоров’я, ніжність, простір, вірність, чисте небо, чисті почуття, далечінь,легкий смуток; синій – сентиментальність, серйозність намірів, довір’я,безкінечність, сум; фіолетовий (фіалковий) – повноту життя, але в той же часвикликає сум, тривогу, цей колір символізує також дружбу, довір’я, гідність;чорний – похмурість, горе, сум, печаль, землю; білий – символізує невинність,чистоту. В художньо-поетичному тексті кольори виражають ієрархію змістовихприкмет і поділяються на групи. Отже, найуживанішими кольорами автор позначаєпредмети: білим –17, червоним – 4, жовтим –2, чорним (темним) – 14 разів. Інодіавтор застосовує непряме називання, але на жовтий колір вказує дія чи ознака:бронзовіло зерно, солом’яні коси; на зелений – вруниться поле, барвибарвінкові; на червоне – море янтарне. Похідними, додатковими кольорами поетпозначає номінації: синій – 3, зелений — 12, рудий – 4, голубий – 8 разів.Помаранчевий колір, як похідний, в тексті відсутній. На яскравість кольорів:темно-, тьмяно-, блякло-, блідо-, ясно- автор вказує лише один раз: темно-сизанасінина (с.36), але інтенсивність підсилює повторення «хвилі сині-сині»,виражений іменником колір металу «золото-срібло». Кольори інтенсивнихвідтінків: густо-, світло-, темно- автор не називає, бо вони частіше вживаютьсяв прозовому тексті, ніж в поетичному. Такі відтінки знижують ліричний настрій.Із кольороназв, що походять від мінералів і продуктів, М.Федунець позначаєіменники переважно золотом: листя золотаве (с.101), золота зірниця, золотавазавіса, золото дібров, золотаве суцвіття, золоте безмов’я, бронзовіло зерно,море янтарне. Кольороназви рослин: волошковий квіт (с.18), зелені пожежі трави(ліричний образ – с.62), вруниться поле. Золотим кольором у вибраних поезіяхпозначено іменники 12, рудим – 4, сірим – 11 разів. Вишневий, бурштиновий,лимонно-жовтий, кремовий, рубіновий кольори, як і поєднання кількох відтінків водному предметі відсутні, бо автор розуміє, що вони переважно бажані в прозовихта публіцистичних текстах для підсилення внутрішнього світу персонажів. Намотиві різнокольоровості будується контрастність світу – світле-темне,раціональне-позаземне, свідоме-позасвідоме – така контрастність створює тадоповнює психологічну характеристику ліричного персонажа, зумовлює динамізмсюжету. Мовний світ М.Федунця збагачений кольороназвами абстрактних іменників:голуба краса, обвуглена тиша, голубе тепло, пуща чорнюща, сивий колір, словосвітле, чорне число, зелені тайнощі, зелений світ, сивий смуток, сірий блиск,білий світ, захід червоний, білі промені, золоте безмов’я, голуба вись,попільна стужа.
Книжка вибранихпоезій за 50 літ Федунцевої плідної творчості щедра на символи. Як відомо, затипологією образи-символи поділяються на: символи первісного (вода, вогонь,земля, сонце), хатні символи та обереги, символи-квіти, символи-рослини,символи-дерева, птахи-символи, тварини-символи, символи неживої природи, символипотойбічного життя (міфічні), кам’яні обереги, символіка імені та безіменності,символи церковної атрибутики, символи кольору, астральні символи, сонорнісимволи, символи-передбачення, художньо-фольклорна символіка. Кожен зобразів-символів свідчить про поєднання небесного і земного, єднання чоловіка іжінки, єднання духовного і матеріального, доброго і злого. Автор іноді узаголовок твору вносить постать – символ імені: «Кармалюкова гора», «Замотивами Іманта Зієдоніса», «Берег любові» Олеся Гончара", «В’ячеславуЧорноволу», «Думаючи про Шевченка», «Волинь. У Лесі».
Образно-символічногозначення в поезії набувають назви небесних світил, астральними є зорі, сонце,місяць; явищ природи – дощ, вітер, гроза, блискавка, веселка, хмари;птахи-символи – жайвір, лелека, журавлі, соловейко; предметів – хата і хатніречі; абстрактні поняття – щастя-доля, недоля, погляд, мрія, фантазія тощо.Через систему символів, образного порівняння, спостерігаємо, в одних випадкахможе створюватися картина горя, нещастя, смутку, а в інших через передачуопосередкованих ознак предметів чи осіб символічно складається картина щастя,радості, достатку.
Коли йдеться впоетичному творі про природу України, поет називає квіти, дерева, траву,птахів. Рослинна символіка, що заявлена в поезії М.Федунця, у порівнянні йзіставленні з іншими істотами виражає імпресіоністичне нюансування довкілля,яке оточує ліричних героїв, є виразником їхнього внутрішнього світу. Словом,рослинна символіка – це проекція реалій зовнішнього довкілля. Тотемістикасимволів (паралелі між людиною і природою), зображення картин природивідбивається й у зашифрованому тваринному, рослинному чи астральному символах.Через образи кількох стихій (приховані метафори) нашаровується мелодійнаенгармонійність поєднання людини з природою.
Функціонування слова-символу вхудожньому мовленні М.Федунця несе прозорий відбиток його образно-смисловогозначення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в рамках поетичноїструктури. В системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії словасимволу із змістовою організацією твору, що зумовлено природою поняття-символу.Слова-ідеї, як правило, в поезії розширюють контекст, його розуміння,сприйняття і позатекстовими рамками до загальносуспільного, загальногуманногомасштабу. Показовими в цьому плані є окремі сакральні символи та первіснісимволи: вода, вогонь, сонце, повітря. Серед рослинної символіки та деревМ.Федунець найчастіше називає калину, тополю, вербу – символ рідної землі,України. А серед комах – бджола, що позначає працьовитість українців. Реальнийсвіт номіновано: ліс, хмари, гори, дорога, путівець, стежка, каміння, дім,крила, гніздо. Абстрактні поняття: уява-фантазія, щастя, нещастя, доля. Явищаприроди: спека, ніч, ранок, вечір, грім, блискавка, вітер, веселка, гроза,буря, хмари.
Символічногозначення набуває в поезії поєднання ліричного героя з водою – це і водночассимвол чистоти його внутрішнього єства. Вода завжди є джерелом свіжості,очищення, а також містком з минулим, з дитинством – зв’язок з природою,частинкою якої є людина. Животворча рідина завжди для людини стає своєрідноюкриницею життєвої енергії. Тому не дивно, що в поезії символ води частовідбивають іменники: море, град, джерело, криниця, іній, сніг, сльози, дощ,роса, лід, ріка, озерце, струмок, краплі. Змалювання мовно-предметним рядомпоетичного тексту, підсиленого риторичними реченнями – моделювання внутрішньогосвіту людини через психологізований пейзаж – це показовий часовий зрізвідповідного художнього світу. Образно-композиційна структура художнього світуслужить точкою опори для багатьох асоціативних ідей. Складні історичні зміниторкаються стилю наратора, прочитується перехід від прямої мови ліричних героївдо авторської. Таким чином, поет намагається передати читачам своє хвилювання,біль душі за збереження навколишнього природного середовища, рідної мови,залишатися у світі Людиною. М.Федунець глибоко переймається проблемами часу,про що свідчить мова творів, в яких постають не лише належним чином виписаніліричні герої, а й розважлива, узагальнена, аналітична мисль. Ця думкахарактеризує й оцінює сучасні екологічні, соціальні явища – вони втілені вмайстерне слово.
Текстові парадигми свідчать про те,що мова художнього стилю, художнього мислення є системною організацієюмистецького твору. Вона витворена поетом на підставі мовноестетичного освоєнняекстралінгвального світу і реалізується в текстовій структурі, вираженоюдинамічною функцією, декодування якої відбувається завдяки буттєвого(онтологічного), текстового й позатекстового досвіду читача (інтерпретатора).Антропологічний аспект слугує основою пізнання світу, гармонійністювідображення його мовної картини. Через ліричний образ моделюється цілий світ:мікросвіт – макросвіт. Мікросвіт ліричного героя того чи іншого тексту прочитуєтьсяв духовній сфері і позначений аксіологічними, просторовими, часовими вимірами,на підставі чого постає персональна (індивідуальна) світоглядна картина світу,як результат розуміння макросвіту. Прочитання текстів М.Федунця, як і розумінняекзистенційного буття ліричного героя, постає на базі декодування багатьохфактів художнього слова – семантичних, лексико-граматичних, образних,символічних, асоціативних, що становлять інтерпретаційну систему. Такий вимірдекодування слова виявляє індивідуально-авторський підхід до мовно-художньогозображення й пізнання світу.
Образнийсвіт поезій підсилюють влучні метафори. Вони ж подібно до епітета, а такожпорівняння, конкретизують уявлення читача про предмет, залучений з реальноїдійсності в художній текст, вказують на його ознаку не в прямому смислі, не впрямій формі, безпосередньо не називаючи її, а шляхом заміни словом, що міститьу собі дану ознаку. Тому метафору називають прихованим, скороченим (згорнутим)порівнянням, в якому ознака наче й не виокремлюється, але за нею відбуваєтьсязіставлення двох предметів (comparaison – фр. порівняння), як ось: «травеньза обрій побрів неспокійно» (с.6), «комиш довкола звівся списами»(с.95), «гаряча днина гомін вдаль несе» (с.95), «печальнавідується вночі» (с.122), «радість приходить удень» (с.122)тощо. Вірш «Берег любові» Олеся Гончара" насичений антитезою «печаль-радість»,«біла квітка-чорна квітка». Таке протиставлення глибоко розкриваєвнутрішній, екзистенційний світ ліричного героя.
Який вірш можнатворити без епітетів? Отож, епітетне слово в системі художнього тексту виступаєі як відношення до означуваної лексичної одиниці, і як відношення до загальноготекстового континууму. У поезії М.Федунця постійні та індивідуально-авторськіепітети нерідко утворюють цілі ряди, співвідносні з одним домінантом,відповідно на означуваному слові зосереджено кілька транспозицій. В контексті,отже, відповідно зосереджується цілісне його сприйняття: всміхненагостинно(с.10), гарячі, мов черінь, дороги (с.10), пшениці промінностеблі (с.11),проміння русе (с.13), травенятко тонкостебле (с.19), промінь світанний (с.51)тощо. Останнє словосполучення відбиває зразок творення авторського неологізму:від іменника світанок поет утворив неологізм, позначений прикметником «світанний».До речі, хочеться відзначити, що серед сучасних українських поетів М.Федунець –найпродуктивніший творець неологізмів. Наведемо кілька відіменникових дієслів:снагується, свердлують, ниткуються. Творення неологізмів від інших частин мови:ніщов’я, повісплений, журботи, мовчкома, спотикальні, безгомінно, товщ (перехідприкметника в іменник), на несхить (зразок переходу прикметника в прислівник),скраюхатець (зразок поєднання прислівника й іменника; автор утворив новийіменник з двох основ), стежинні, подячно, «порясню його словами»(с.187).
Мовний світпоезій М.Федунця прикметно відбиває сонорний, музикальний ряд (водночас тутпрочитується влучний епітет, свіжа метафора): джмеля мелодія, дзвінка криниця,сурма тривожнозвука, волають оркестри, стугонить далечінь, біль задзвенів,гомонять луги, відлунав дощ, грім грюкав, журавлів «курли» в узвишші,пісня жайвора, тьохкіт солов’їв, гомін ручаїв, щебече симфонія тощо. Тутвнутрішній настрій ліричного героя художнього твору передається черезмузичність. А музика, як відомо, відображає світ у художніх звукових образах,відбиває почуття, думки, процеси, що переймають психологічний світ людини, як,водночас, становлення та розвиток зовнішнього світу. Зовнішні чинники впливаютьна духовний світ людини. Автор, мабуть, розуміє, що музика – це перетворення йзіткнення узагальнених образів – емоцій, що в людській свідомості асоціюється здинамікою психологічних, соціальних процесів, явищ природи. Синтез музики всловесному, художньому оточенні формує естетичні смаки, ідеали, розкриваєемоційну чутливість, що її переживає ліричний герой.
Аналіз мовногосвіту М.Федунця, усвідомлюю, не претендує на завершену форму. Мовний світпоета, скажімо, може стати предметом дисертаційного дослідження. Наша ж головнамета – показати багатство і різноманітність мовних, лексичних одиниць, що нимивправно оперує майстер пера, наш сучасник Микола Федунець.
Гортаючисторінки його видань, неважко помітити своєрідну, не схожу на інші, жагу дооновлення вираження емоційних відтінків, до чуттєвішого показу стану душіліричного героя. Вдаючись до нових формотворчих засобів віршування вінзастосовує неологізми й підкреслено барвисті словосполучення з тим, щобспонукати зануритися глибше у підсвідомість, у його світосприйняття.
Ітеплінь снагується у грудях ,
Боу згадках із далеких літ
Ходять,мріють і працюють люди,
Відяких стає щедрішим світ...
(Ізциклу «Свята світлиця»).
Автороволодів технікою творення неологізмів. Утворюючись суфіксально-префіксальним тапрефіксально-суфіксальним способами, вони набувають емоційно забарвленоїокраски, яскравіше передають значення поняття, думку. Микола Федунець поповнює пасивнулексику іменниками (ніщов'я скраюхатець, хмаренятко, стріч, многотрав'я), дієсловами(засобачувати, кольоріє), числівниками (двієчко, трійко), прислівниками(мовчкома, світанково, згинці, врозбіж) дієприкметниками (мічена, знакована). Разомз тим найбільше поет любить творити неологізми-прикметники:
Вдомагляне на давній портрет,
Щоповісплений лик береже. («Про одного»).
Зглибин джерельних
Підневгавний гамір
Нарізанимдавали на-гора.
(«Торф»).
Завчувсі спотикальні роздоріжжя.
Піду- нічого не візьму й не кину. («Не буде»).
Тополе встеляв тихонебе.
Тославсь на прадавнім горбі. («19 грудня, сніг»).
М.Федунецьне вдається до копіювання. Його поетична творчість відбиває власний стиль«вільного пера» заквітчаної молодості, що так швидко минула, ітихоплинного, ще не прочитаного, життя. Всюди відчувається власний стильнепримиренної душі:
Схилюсьнад чистоводою гладінню
Іпобачу, як по моєму обличчю
Бродятьзморшки втоми.
Сонцяторкнусь.
Йогоклопітливе сяйво
Поєднаєтьсяз моєю тінню...
Покибуду про літо думати,
Водастишиться.
Ія знов побачу своє обличчя,
Тазморшок не дочислюсь, їх поменшає. («З дороги»).
Спокійнаметафоричність, відсутність новітніх гучних порівнянь, легка ритмомелодика. Іразом з тим нуртує жива поезія, гостре бачення в прочитаному власнихпереживань, інтимних, втаємничених почуттів автора. А підсилюють оновлені мовніодиниці слова-неологізми. Вони сприяють бачити світ якось інакше, дають оцінкуявищам, що донедавна сприймалися надто приземлено, буденно, в новійінтерпретації :
Пругкийлелечий лет
Уночі пізні
Ічаші айстр
підстишеним вікном
Колисьвесна прийшла сюди
Ізпісні
Інапоїла юності вином.
(«Зернина»).
Кожнийповорот долі, кожну стежину поет оцінює наснажливим словом. Він надає перевагу«мислячому серцю» — цей критерій мусить бути присутнім у творчості.Інтелектуальна мисль повинна домінувати в поезії. Лише такий вірш має право наоцінку, на визнання. Адже звичайними, лаконічними фразами годі передатипочуттяч, внутрішній світ героя. Ось у чому полягає суть творення неологізмів:
Світанківскільки -
Спинностінема.
Полинулополинно берегами.
Студеноне від того, що зима -
Щобільше не зустрітися із вами.
(«Сніги»).
Творчийнабуток письменника увиразнюється серед інших поетів саме новотворами. ВіршіМ.Федунця важко не помітити, вони «видають» себе особливою мовноюпалітрою у поетичному багатоголоссі сучасності. Ось кілька прикладівнеологізмів, що виткалися з-під пера поета й наповнили збірку «День мійземний» (Хмельницький, 2003): дух свій всечасно гранітив(с.22), дні в безтурботті (28), як скраюхатець не розвештуйсь(29). хвиль роздзвіння молоде (45), у душі стугонить передзим'я(56), березіль у слідах запелюститься біло (56), у старість входиш, як внішов'я (59), ясенів розголубіла вись (72), кольоріють дружбибрості (80), дощі ниткуються між сосен (81), знебарвився звичностіплин (99), раб, який колінкувати звик (с.134). Нові слова названо зоднієї збірки. Якщо помножити на двадцять шість, що їх видав поет, то побачимо,скільки Микола Федунець витворив неологізмів. Вони не лише прикрашають вірші, ай служать для емоційного, соковитого мовного забарвлення. Такий твір легшезапам'ятати, легше вивчити.
Отже,і активна, і пасивна лексика, як бачимо, допомагає людині легше пізнатинавколишній світ, відкривати нові явища, котрі вимагають називання. А ще жіснує причинна з'ясованість появи неологізмів – це бажання автора (носія мови)предметові, явищу, що вже існує і має назву, дати образніший вислів. Такийприйом у словотворенні відповідає світосприйманню письменника. Окремі новіслова М.Федунця можна віднести до оказіоналізмів, інші ж – прищеплюються вукраїнській мові, бо вони відповідають лексичній системі, фонетичним закономірностям,граматичній будові. Образно кажучи, поетична мова Миколи Федунця барвиста,соковита, запашна, як березіль, що в садах запелюстився біло.
2.Постмодерністські твори новітньої літератури: мовна палітра
Допостмодерністських творів належать ті твори, які написані незвичайною мовою,метафоричною, прихованою думкою. Остання потребує дешифрування, вимагаєпідсиленої інтелектуальної напруги. Прикладом цьому є твори «Бар Едді»Юрія Тарнавського, роман «Герострати» Емми Андієвської, віршіВолодимира Свідзінського, Івана Іова, Миколи Мірошниченка та інших.
Наведемо дляприкладу короткий текст з вибраної прозової книжки Ю.Тарнавського «Не знаю»(К.: Родовід, 2000): «Спомин стосується випадку із кілька місяців тому.Джорж був у туалеті. Долівка у туалеті кахельна. Кахлі були маленькі. Кахлібули яких два й пів сантиметра на кожнім боці. Кахлі були чорні й білі. Вонитворили взір, як на шахматній дошці. Джорж подивився на долівку. Спершу долівкавиглядала нормально. Джорж помітив взір кахлів. В одну мить це змінилося,одначе. Кахлі неначе хтось перемішав. Здавалося немов вони були неприклеєні додолівки. Здавалося, що кахлі продовжували рухатися. Здавалося, що землетруспродовжувався. В додаток здавалося, що лінії між кахлями стали твердими тілами.Лінії ніби вилися. Лінії робили це, як хробаки. Здавалося, що деякі з хробаківбули потяті. Випадок цей зробив на Джорджа потрясаюче враження. Джордж радийтепер, що випадок цей минув. Джорджеві стає тепло на думку, що випадок минув»(с.15). Оповідання Ю.Тарнавського перегукуються з "Ідіотом"Ф.Достоєвського, «Записками божевільного» М.Гоголя, «Дон Кіхотом»Сервантеса. Художніми засобами передано тут і екзистенціальне питання:розмежування дійсного й недійсного буття людини. Позамежовий, позасвідомий світ– недійсне буття, повернення ж до земного існування – дійсне буття. Нафілософському екзистенціалізмові, на ніщов’ї зосереджує увагу читача сам автор:«Вже такі заголовки, – зауважує він, – як Поезії про ніщо, Без нічого і6х0, вказують на моє зацікавлення темою ніщоти: а коріння її у філософськомуекзистенціалізмі» (Тарнавський Юрій. Їх немає. Поезії 1970-1999. – К.:Родовід, 1999. – с.7). Оцим «ніхто», «ніщо», недомовленістюавтор ніби намагається повністю розірвати антропоцентричний світогляд, баченнялюдини в центрі Всесвіту.
Мова художньогостилю, мислення є системною організацією мистецького твору. Вона витворена наґрунті мовноестетичного освоєння екстралінгвального світу і реалізується втекстовій структурі вираженою динамічною функцією, декодування якої відбуваєтьсязавдяки буттєвому (онтологічному), текстовому й позатекстовому досвіду читача(інтерпретатора). Такий досвід розширюється й коригується в системі іншихкомпонентів художньої структури. Прочитання постмодерного прозового тексту, які розуміння екзистенційного буття героя, постає на ґрунті декодування багатьохфактів художнього слова – семантичних, лексико-граматичних, образних,символічних, асоціативних, що становлять інтерпретаційну систему. Такий підхіддо декодування слова виявляє індивідуально-авторське бачення мовно-художньогопізнання світу.
Кільказразків метафоричної мови студенти можуть прочитати у хрестоматії «ЛітературнаХмельниччина ХХ століття» (Хмельницький, 2005). Для прикладу, звернімосядо творчості Івана Іова (1948 – 2001). Він завиграшки продукував віршідвостороннього струмування мови. Є серед них речі витончені, але і є такі, щозбивають читача з пантелику, бентежать. Заум в паліндромах інтригує. Читач разпо раз спотикається, зупиняється на півдорозі. Що ж це за нецьогосвітнє словозаум: «муаз», «гурпан», «ні локинар» – а цепросто перевернуті слова, себто слова-перевертні «заум», «напруг»,«рани колін»… Такі слова мають буденний зміст, але цей змістприхований отим перевертом.
Псевдозаум– це кодована мова, яка з вигляду нагадує заум, але у зворотньому прочитаннівідслонює звичайну, загальновідому лексику. Існує в Івана Іова й зорова поезія,поезографічні тексти (читай його збірку «Періодична система слів»(Хмельницький, 1997). Наводимо зразок вірша-паліндрома (рака літерального)Івана Іова «Але»:
АЛЕ
алепохуд епохи вихопе духопела
алеусе – не ваша Венесуела
алезагад ока – кода – газела
алепакунок аналітики тіла – на кону капела
алебароко (кораблем омел) – бароко корабела
алемоя он у Ноя омела...
Уцьому вірші літери схожі на дію рака, який повзе назад. Літери прочитуютьсяоднаково, що зліва, що справа. Ось такими є диво-паліндроми.
3.Твори наймолодшої генерації письменників України і мовна культура
Приступаючидо огляду творчості молодшої генерації письменників України, скажемо, що їхнямова не позначена надмірно заполітизованою лексемою. Це пояснюється тим, щолітератори хоч і народилися за радянських часів, одначе творче обличчяформували в період становлення незалежної України. Ось ці імена: МиколаВеличко, Ростислав Балема, Оксана Почапська, Оксана Радушинська, Ольга Ткач(їхні твори студенти можуть прочитати у хрестоматії «ЛітературнаХмельниччина ХХ століття»).
Візьмемодля прикладу вірші поетеси Ольги Ткач (народилася у Хмельницькому 15 грудня1983 року), про її творчість відомий поет Леонід Талалай сказав: «Зпоезіями О.Ткач вперше познайомився, укладаючи альманах, що презентувавтворчість учасників конкурсу „Любіть Україну“. Серед „хороших ірізних“ вони виділилися зрілістю та глибиною художнього мислення, справжнімгромадянським пафосом. За її ще скромним творчим доробком неабияка потенційнапотуга і перспектива». Висока оцінка майстра поетичного слова. А ВолодимирБазилевський зауважив, що в поезіях Ольги Ткач «жива душа, а не словесна».Ці слова відомий літературний критик повторив слідом за поетесою, яка пише:
Горитьсобор, немов усе живе,
Душаз вогнем танцює на прощання,
Дніпроз вогнем уже не стогне й не реве
Наздоганяєвтрачене світання...
Унебесах повисла бірюза;
Наній кресляр грозою розписався.
Розпука,мов загублена оса,
Дотвого серця жалом узялася.
Горитьсобор, немов усе живе.
Кермуютьв небо полум’яні весла...
Ахто ж тепер до нього допливе?
Чиядуша жива, а не словесна!
Івисока громадянська лірика, й інтимна та пейзажна створена завдяки широкомузастосуванню тропів. Перефразування Т.Шевченка засобами метафоризації «Дніпроуже не стогне й не реве» виступає позатекстовою антитезою сучаснимсуспільним процесам.
4.Молочний Шлях у поетичній метафорі
Десьу хвості Чумацького Шляху
судилосякрутитися Землі-планеті,
змогилами дідів, прапрадідів моїх німих…
(ОлександрСмотрич. Лірник. – Торонто, 1976).
Приступаючидо викладу наступного питання, зішлемося на Панаса Мирного, який говорив, щонайбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованкалюдського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя,і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Існує ціла група лексики, яку всловниках позначають терміном «поетизми». Вони виконують у мовіестетичну функцію. Введення до тексту слів високого звучання є одним із засобіввідмінності поетичної мови від повсякденної розмовної. Так, поетизми – цекатегорія історично змінна. Нова епоха вводить своє коло понять і явищ, якінабувають піднесеного звучання. Однак існують певні лексико-семантичні групислів, що залишаються джерелом поетизації мови. До них належать, зокрема,астральні – загальні та власні назви небесної сфери. Безперечно, з образамизоряного неба, зірок мистецтво віддавна пов'язувало поняття величної, очищаючоїдушу краси.
Впоетиці українських письменників зоряне небо уособлює поняття духовногопіднесення і величі. До астральних символів звернена творчість Євгена Гуцала,який у збірці «Живемо на зорі» (К.: Молодь, 1984) написав цілий циклпоезій під назвою «Вірші з Чумацького Шляху». Для письменника, як ідля Олександра Смотрича, рядки якого цитуємо вище, Молочний Шлях асоціюється зминулим нашого народу, з чумакуванням, з історією козаччини, з прадавньоюУкраїною.
Молочний(Чумацький) Шлях – найулюбленіша в українській поезії назва зоряного неба. Доречі, в українській мові побутує кілька паралельних найменувань: ЧумацькийШлях, Чумацька Дорога, Молочний Шлях, Чумацький небопад та ін.
Осьпейзаж, витворений в уяві Є. Гуцала:
Світитьмісяць – пройда та безбожник –
там,де небо – мов чумацький стан...
Цеосновний просторовий орієнтир чумаків у їхніх далеких мандрах, звідси й назваЧумацький Шлях. Просторовий орієнтир наводить Г.Ф.Квітка-Основ'яненко вісторичному нарисі «Татарські набіги»: "І тепер, коли спитаєхлопчик у батька, показуючи на Молочний Шлях: «Що то таке, тату, на небі?»батько відповідає: «То, сину, дорога; по ній діди наші втікали із неволівід Орди».
Історичнароль найменування астрального захопила й М. Вінграновського у вірші «Темнієвечір»:
Темнієвечір, вівці і горби,
Погуцалипід гору дві смереки,
Бокамисвітять хмари і гриби,
Ісвітить Шлях, що із Варяг у Греки.
Мипрочитуємо різні поетичні асоціації, додаткові смислові й естетичні відтінкизначень зоряного неба. Смисловий акцент відбиває і перший, і другий компоненти двослівногонайменування. Так, П.Тичина образ будує на семантичному акцентуванні словашлях, що поєднується з чисто зоровим сприйняттям небесного об'єкта: «Уночі,Як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле, Розчини вікно, послухай». Прицьому завважимо, що явище чумакування – це специфічна риса історичногожиттєвого укладу українського народу. Назва Чумацький Шлях в сучасній поетичніймові є високим символом, своєрідним знаком національної історії, культури. ВСимоненко писав: «Упаду я зорею, Мій вічний народе, На трагічний і довгий Чумацькийтвій шлях». А ось Є.Гуцало заакцентовує на спадкоємності поколінь,метафорично звертаючись до простору: «Чумацький шлях долали і долаєм, бонам пройти судилося цей шлях».
Скажімо,семантично споріднена назва Чумацький Віз позначає сузір'я Великої Ведмедиці. Вліриці іноді позначена без першого компонента: «Стомився день, Облишивкосовицю, Дмухнув на сонце, Заморочив ліс, Узяв на плечі Хмару-пуховицю Та йрушив спати На небесний Віз… (І.Вирган). У М.Вінграновського – поєднанняпонять висота плюс історичне минуле: „Котить місяць Чумацький Віз З моїмпрадідом над віками...“. Відчуваєте перегук з рядками О.Смотрича, що їх минаводили вище? З приводу цього скажемо, що художнє слово – мовний знак культури– ще принесе нам чимало нових цікавих образів. Чумацький Шлях і надалі вабитимеписьменників своєю казковою красою, загадковістю. Для повторення пройденогопрочитаймо вірші Дмитра Білоуса. Визначім засоби виразності і випишім у двіколонки словосполучення імниників з прикметниками: у першу колонку звичайніозначения; у другу – епітети. Аргументуймо свій вибір. Ми взяли за взірець саметі вірші, які свого часу спеціально для нас підібрав сам поет.
ЗУСТРІЧ
Дедороги перетнулись,
Тихіверби, бересток,
Тидо мене усміхнулась,
Принесламені квіток,
Авони ж так щедро квітли
Упучечку між колось.
Ав душі щось ніжне, світле
Тихимсловом розлилось.
Дедороги перетнулись
Білянашого села,
Тидо мене усміхнулась,
Свіжихквітів принесла.
РАНОК
Якколись, і нині зацвіли жоржини,
в'єтьсястежечка-стрічка в молодий садок.
Тількина альтанку бризне промінь ранку,
яктікає нічка з листя нагідок.
Росяніпростори...
Тахіба ж то горе,
щобузок одцвівся
йсоловей замовк,
колидо світання
сниласьзірка рання,
тихатвоя пісня
іволосся шовк?
Якколись і нині
квітнутьайстри сині,
кращеж від моєї
квіткине знайти.
Ніжна,мов билина,
такуди жоржині, -
кращавід лілеї
дівчинонько,ти...
** *
Колиберізці забракне соку,
засушитьсонце гінку, високу.
Коликленкові підрізать корінь:
зчорнієлистя — ясна прозорінь.
Якта без листя берізка біла,
тибез кохання, дівчино мила.
І, як без кореня тому кленкові,
такбез твоєї мені любові.
НЕДОСПІВАНАЛЮБОВ
Яв лузі квітів назбирав,
тиз них вінок сплела.
Зтобою пісню я почав –
ойпісня ж то була!
Квіткамизвуки молоді
сплелисяпоміж трав.
Чомуж замовкла ти тоді?
Що?Високо почав?
** *
Люба,доспіли суниці,
завтразбирати ходім.
Влісі погожі криниці,
липина схилі крутім.
Впастина трави квітчасті,
чиприлягти горілиць...
Може,ми знайдемо щастя
десьміж червоних суниць?
Миприпадем до криниці,
можете щастя в воді..
Люба,збираймо суниці,
покище ми молоді.