Курсова робота ззарубіжної літератури
на тему:
«Зміни образу головної героїні упродовж роману Теодора Драйзера«Сестра Керрі»
Вступ
Теодор Драйзер (1871–1945) – один з видатних письменників СШАрубежу XIX–XX століть. Саме в цей час в Америці відбуваються зміни, якізачіпають не тільки соціальні сторони існування американців, але йтрансформують особистість.
З давніх давен жінка була другорядною особою в житті суспільства.Всюди суспільно значущою діяльністю була саме та, якій присвячували себечоловіки. Почесна праця, шляхетна зайнятість війною і політикою – все було вруках чоловіків. Жінкам була відведена роль домогосподарки і нічого більше. Алев своєму творі «Сестра Керрі» Драйзер створив образ так званої «третьої жінки» –жінки вільної розпоряджатися своєю долею [10, 336–349]. До того часу життяжінок йшло по маршруту, який задало суспільство: вийти заміж, мати дітей,виконувати другорядні обов’язки. В романі «Сестра Керрі» письменник зобразивжінок (Лолу і Керрі), які зважилися відхилитися від цієї протоптаноїсуспільством стежки.
На думку багатьох дослідників [4,6,7], розвиток американськоїлітератури в дев’ятнадцятому столітті не відрізнявся бурхливістю, а скорішейого можна вважати уповільненим, неквапним. Він не встигав за розвитком країни.Однак творчість Драйзера зробила свій внесок в цей процес. Драйзер вніс вамериканську літературу подих життя, своє бачення і оцінку того, що відбувалосяв американському суспільстві. Саме цю рису відмітив Сінклер Л’юіс, сказавши проДрайзера, що він «буквально ворвался в спертую и затхлую атмосферу Америки, какпорыв неукротимого ветра, и впервые со времен Марка Твена и Уолта Уитмена внесв наш пуританский обиход струю свежего воздуха» [9, 700–701].
З-поміж праць про Драйзера останніх двох десятиліть слід відмітитикнигу Л. Хассмана і двотомне біографічне дослідження Р.Лінгемана, щомістить численні факти з життя і діяльності письменника, маловідомі широкійчитацькій аудиторії. В цьому відношенні біографічна книга Лінгемана є дужецінним джерелом для сучасного дослідника. Безперечним набутком цієї праці євикористання автором архівних матеріалів, щоденникових записів, рукописнихджерел, статей і листів письменника, що раніше не видавалися, які зберігаютьсяв архівах бібліотеки Пенсильванського університету і деяких інших бібліотекСША.
Відомий критик і літератор Я. Засурський писав, що в творахТеодора Драйзера отримали розвиток численні найкращі традиції американськоїлітератури дев’ятнадцятого століття-традиції романтиків Фенімора Купера,Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, борців за визволення негрів Девіда Торо іГарріет Бічер-Стоу. Гостре неприйняття світу бізнесу споріднює Драйзера зКупером, з яким його також поєднує розважливий неквапливий спосіб розповідання.
Річард Лінгеман вважає, що до Драйзера, коли в Америці панувалавікторіанська література, суспільство вірило в моральний сенс всього сущого:«Герой в произведениях того периода был всегда нравственным существом.Драйзеровский герой был игрушкой сил, которые ему неподвластны. За что наДрайзера и налепили ярлык детерминиста» [2]. Драйзер різко виступає протипуританства і святенництва, проти зажерливості, практицизму та себелюбства
Актуальність теми дослідження даної курсової роботи визначаєтьсянеобхідністю розгляду жіночих образів в романі Драйзера у вигляді цілісноїсистеми, у якій можливе виділення різних моделей особистості, з огляду на їхнідії та внутрішні переконання.
Предметом дослідження є роман Теодора Драйзера «Сестра Керрі», якийє першим відомим романом в бібліографії письменника.
Метою курсової роботи є дослідження різноманітних моделейособистості жінок, створених письменником в романі «Сестра Керрі»
Дана мета буде розв’язуватися за допомогою окремих завданьдослідження:
– розглянути особливості реалізму Драйзера
– дослідити жіночі образи, що ввібрали в себе загальні якостіамериканського національного характеру з його прагненням успіху та заможності
– проаналізувати особистісні характеристики кожної конкретноїгероїні
– простежити зміну образу головної героїні упродовж роману
1. Особливості реалізму Драйзера
Книги видатного американця і в наш час читаються з непослабленоюзацікавленістю, допомагаючи читачам зрозуміти Америку, світ, людину. Якщоспробувати одним словом виразити моє уявлення про Драйзера – митця, то, мабуть,можна погодитись із порівнянням яке приводить Ю. Ковальов в своєму нарисіпро творчість Драйзера [11]. Важко підібрати щось більш підходяще, ніж назвуодного з його романів – «Титан».
Але не такими були порівняння в американській літературній критиціза життя письменника. Кожний новий роман Драйзера викликав занадто потужнийсуспільний резонанс в Америці тому, що він був дуже значним явищем, щоб можнабуло обійти його увагою. Через це Драйзер ніколи не міг поскаржитися на недостатній інтерес зісторони критиків. Але цей інтерес частіш за все був недружелюбним.
Це було викликано тим, що письменник не дотримувався загальноприйнятих «норм»літературної творчості, типових і зрозумілих для Америки. Він писав назаборонені і закриті для суспільної думки теми з такою реалістичноювідвертістю, що сповнювали жахом порядних критиків. Драйзер руйнував образпорядного буржуазного суспільства, він відкривав правдивий зміст моральнихцінностей, що були прийняті. Від його суджень і оцінок почесна публікаприходила в стан шоку. Драйзер не щадив нікого і нічого. Він стверджував, що вцьому передусім винна соціальна система. Більш того, таке розуміння суспільногоустрою логічно привело його в ряди Комуністичної партії США.
Основною ідеєю творів Драйзра було втілення «Американської мрії». М. Гофман[3] пише, що американська мрія перестала бути абстракцією, і перетворилась нажиттєву ціль. Для персонажів драйзерових романів життєвою ціллю було досягтиуспіху не зважаючи ні на що.
Письменник Теодор Драйзер був суперечливою фігурою свого часу нетільки тому, що видав «аморальний» роман «Сестра Керрі», різку і драматичну«Американську трагедію», але й тому, що його особисте життя включало в себебезліч любовних зв’язків, членство в комуністичній партії, він був прибічникомрадикалізму, завдяки чому привернув до себе увагу ФБР.
28 грудня 1945 року один з присвячених Драйзеру некрологівпочинався зі слів: «Драйзер был великим писателем, не умевшим писать». І цядумка, повторена в багатьох варіантах, стала клеймом для Драйзера. Його і зажиття багато критиків вважали журналістом, а не письменником. Річард Лінгеманписав, що створені Драйзером портрети і його аналіз американського суспільстватакий же злободенний зараз, як і 70 років назад. Це історія про те, якславнозвісна американська мрія може обернутися нічним жахом. [16]
Думка про Драйзера як про слабкого письменника утрималася на півстоліття. Читачі взагалі забули про тих, хто цінив його, про критика ГенріМенкіна, який боровся за Драйзера з цензурою, про Роберта Пенн Уоррена, який в1971 році написав книгу «Дань Теодору Драйзеру».
Критик журнала «The Nation» Річард Лінгеман в ефірі радіопередачі,присвяченій 60-тиліттю з дня смерті письменника сказав, що ствердження – «Драйзер– слабкий стиліст» – кліше: «У Драйзера, действительно, есть странные фразы, немузыкальные, даже, формально, не очень грамотные. Но такие ему и нужны длясоздания того эффекта, который он задумал. Это не плохой стиль, это его стиль……Надо сказать, что Теодор Драйзер, действительно, был не очень грамотнымчеловеком. Он даже нанимал редакторов для исправления его грамматики. Но нестиля. Если их поправки меняли смысл или интонацию фразы, он восстанавливалсвой вариант» [2].
Драйзер прожив довге життя, котре було повністю присвяченелітературній творчості. Спочатку романи Драйзера піддавалися нещадній критиці,виходячи здебільшого з моральних міркувань. Драйзеру не могли вибачитивторгнення в заборонені області, жорстокого викриття фальші, лицемірства,святенництва моральних устоїв буржуазного суспільства. Бібліографія робітДрайзера починаються з його роману «Сестра Керрі» (1900). Цим твором Драйзервикликав велике невдоволення тогочасної пуританської Америки. Беззастережно табез звичного в той час пуританства Драйзер дав реалістичний образ дівчини, щовиступає проти загальноприйнятих моральних поглядів.
2. Соціальні моделі жінок в романі«Сестрі Керрі»
Роман Теодора Драйзера «Сестра Керрі» вперше був виданий в 1900-муроці. В сюжетному відношенні роман є історією професійного становлення молодоїамериканки кінця 19 століття. В основу роману покладено епізоди з життяДрайзерової власної сестри Емми.
В романі шість жінок, долі яких зображені більш-менш повно. Це – головнагероїня, Керрі, її сестра Мінні, міссіс Герствуд, її донька Джессіка, міссісВенс і акторка Лола.
Долі Мінні в романі відведено кілька сторінок. Кухня, миттяпідлоги, церування одягу і догляд за дітьми – ось заняття Мінні, і можнаприпустити, що якщо нічого надзвичайного не трапиться в її житті, то все так ізалишиться, тільки діти виростуть, і квартира, можливо, стане більша, якщочоловікові вдасться розбагатіти. Соціальна модель цого образу – жінка, яка неграє ніякої ролі в суспільному житті. «Ее представления о жизни всецелоотражали взгляды мужа, а ее косные понятия о развлечениях и о долгесвидетельствовали о кругозоре еще более узком, чем в юности.» [1, гл 2]
Долю міссіс Герствуд в дечому можна назвати щасливою. Якщо життя –це боротьба за життя, то вона, безумовно, переможець. Народжені в коханні гарніі здорові діти, а також прибраний до рук набутий за часи спільного життя статокчоловіка, тобто гарантія незалежності і гідного існування. Все це означає, щожиттєвий план виконано. З її образу видно, що це жінка, яка нічого не хочеробити для покращення її матеріального життя. Вона у всьому покладається наінших людей: «миссис Герствуд хотелось вывозить в свет Джессику, которая былауже в возрасте и хорошела с каждым днем. Мать надеялась выдать ее за богатогочеловека.» [1, гл 15]. Вдале (в матеріальному плані) заміжжя Джессіки – ще одинтактичний успіх, що лише підтверджує правильність загальної стратегії. МіссісГерствуд думала, що «Приятно сознавать себя тещей богатого молодого человека,состояние финансов которого она лично проверила.» [1, гл 47] В ході розглядуцього образу стає зрозуміло, що соціальне положення місіс Герствуд такожобмежане. Вона з усією її владністю лише перерозподіляє створене іншимичоловіками (чоловіком і батьком зятя) на свою користь.
Образ міссіс Герствуд не виділяється нічим особливим. Персонажприв’язаний до своєї соціальної ролі, і нічого більше. А втім, міссіс Герствуд,все ж таки персонаж другого плану, і зображуючи її так стисло, автор, можливо,просто не хотів відтіняти головну героїню.
Джессіка Герствуд зображена ще більш примітивним створінням, ніжїї мати. Міссіс Герствуд з успіхом присвоює набуте іншими майно, і при всійстислості її активності вона хочаб щось робить, а Джессіка, протягом романуповодиться як музейний експонат. З ініціативи її мами Джессіка ходить наперегони просто для знайомства з впливовими молодими людьми. Система цінностейміссіс Герствуд свідомо прийнята і перевірена часом. В Джессіки взагалі немаєніякої системи цінностей, її життєві орієнтири – успішні музейні експонати з їїоточення.Їй навіть все одно за кого виходити заміж, головне, щоб в нього буловигідне соціальне положення. У Джессіки цілком відсутня воля. Єдине стратегічнерішення (про одруження) приймається її мамою. До заробляння грошей, і взагалідо якої – небудь продуктивної праці, судячи з роману, Джессіка не здатна. Довисокого почуття, здатного перевернути життя, мабуть, також. Можливо, рольДжессіки в романі зводиться до контрастування з Керрі. Однолітка, красуня, зсередньою освітою, без спеціальності і певних занять. І кожна в кінці романуотримує те, до чого прагнула, при чому виключно дякуючи нагоді та природнимздібностям.
Образ міссіс Венс більш суперечливий, ніж ті, що розглядалисьраніше. Вочевидь, ця жінка не дурна, не обмежена, також відмічається наявністьдеяких моральних якостей. Однак, залишаються неясними мотиви її заміжжя замістером Венсом. Це заміжжя підозріло нагадує акт купівлі – продажу. «Тем, чтоу него была такая красивая и приятная жена, он был обязан больше своим деньгам,нежели внешности» [1, гл 32]. Також кидається в очі економічно залежнестановище міссіс Венс в сім’ї. Можна припуститити, що цей образ схожий на образмісіс Герствуд. Вона ніде не працює, не володіє жодною спеціальністю, тобто їїдобробут виключно залежить від добробуту і прихильності до неї її чоловіка. Цейперсонаж також цілком залежить від чоловіків.
Вище описані жіночі долі підкреслюють другорядність жінок всоціальному житті того часу. Без своїх чоловіків вони ніщо. Вплив представницьжіночої статі залишається обмеженим областю домашнього життя.
Лола, подруга Керрі – це вже незалежна від чоловіків жінка. Жінка,що не прагне відверто продатися, навіть на довгостроковій основі. Доля Лоли – своєріднийпередвісник визволення жінок від економічної залежності і досягнення можливостітворити свою долю (хоча поки що в доволі обмежено) і будувати свої відносини зчоловіками на економічно рівноправних засадах. З самого початку виникнення образу Лоли в романі стаєвидно на скільки вона впевнена в своїх силах і самостійна: «Да, но я не могуужиться с родителями, – ответила та. – Они хотят, чтобы я делала то, что имнравится…» [1, гл 39]. З цієї цитати видно, що вона сама здатна керувати своїмжиттям.
Отже, всі розглянуті персонажі (окрім Лоли) можна узагальнити водин тип жінок – соціально-незначущі. Лола вже стоїть на трохи вищій щаблинісуспільної драбини, вона – незалежна, самостійна особа.
Вище описані персонажі є другорядними героями роману, вонизображені настільки, на скільки було необхідно для розкриття головного образуроману – Керрі.
керрі драйзер американський образ
3. Соціально-психологічний аналізособистості Керрі
Про Керрі в романі дається величезна кількість інформації, до тогож як про дії, так і про внутрішнє, душевне життя. Для розуміння долі Керрінижче поданий соціально-психологічний аналіз її особистості, тобто дослідження їїсуспільного, особистого і внутрішнього життя.
В романі дуже чітко простежується перетворення Керрі із стриманоїпровінціалки на світську левицю. На початку роману Керрі була дуже сором’язливаі невпевнена в собі дівчина. Згадаємо хоча б те, як вона ходила по Чикаго впошуках роботи: вона кидалася від одних дверей до інших, і дуже довго ненаважувалась нікуди зайти. Вона просто пролітала повз всі будівлі. Також Керріпринижувало ще й те, що вона виглядала більш бідно, ніж жінки, які ходили по вулицях. Керрі хотілабагатства. Ходячи в пошуках роботи вона помічала, що їй не вистачало туалету,порівняно з мешканками міста. Просліджуючи за образом Керрі упродовж всьогороману,можна стверджувати, що саме те, що вона деякий час прожила у нужді (у своєїсестри), що не могла дозволити собі купити що-небудь, дало в майбутньомупоштовх до активних дій самостійно. Проте, складається враження, що життянічому не вчить Керрі, бо як тільки з’являються гроші і життя налагоджується,вона замість підвищення свого освітнього рівня і професійної кваліфікації,тобто створення доробку на майбутнє, розслабляється і, в основному, мріє пронезрозуміле щастя. Вона сама не знає чогохоче, і що може.
Вона намагалася будь яким способом вирватися з низькогосоціального становища, і коли трапилася нагода (пропозиція Друє переїхати відсестри за його рахунок) вона погодилась. Друе міг дати їй розваги, вбрання.Головним чином, цим вона і керувалася, приймаючи його пропозицію. «Она страстнотянулась ко всяким развлечениям и удовольствиям, и это было одной из основныхчерт ее характера.» [1, гл 4].
Ще одною рисою, розкриваючою образ Керолайн Мібер була її безініціативність. За рокижиття з Друе вона не навчалася, не здобула спеціальності, не займаласясуспільною діяльністю, не намагалася працювати хоча б для здобуття досвіду, абодля підтримання форми. «Ее занимал лишь очень узкий круг интересов: деньги,собственная внешность, наряды и удовольствия» [1, гл 6]
Її порівняно успішний досвід виступу в аматорському спектаклі неможе розглядатися як початок професійної акторської діяльності тому що, вцілому, ні про що не каже. Але цей епізод дає змогу зрозуміти, чому вона сталаактрисою: «Впервые она смутно ощутила независимость, которую приносит успех» [1,гл 19].
Наступна риса характеру Керрі, яку необхідно розглянути, цеспостережливість. Загалом, упродовж всього роману можна простежити, що Керрізавжди була актрисою (тільки для самої себе). Вона дуже часто переймала собіманери, які бачила у жінках, що їй подобались, або на яких звертали увагу Друета інші чоловіки. Як жінка тримає голову, хода іншої жінки, манери вдягатися івикористовувати різні штучки жіночого туалету. Керрі навіть не помічала, якбагато часу вона витрачає на «кривляння» перед дзеркалом. Власне це і підказалоДруе покликати Керрі на роль в аматорському спектаклі.
Протягом всього роману простежується жага Керрі до грошей, івідсутність здатності до вищих почуттів. Навіть після того, як Герствуд пішов внеї були такі думки: «У нее мелькнула тревожная мысль, что он уйдет и оставитее без гроша; но мысль о том, что она может потерять его навсегда, не тревожилаее ни секунды.» [1, гл 36]. Ні, вона, звичайно, проявляла симпатію, захопленість чоловіками, що її оточували(Друе, Герствуд), але це тільки реакція на улесливі слова. Будь яка інша жінкарозтала би відчувши таке захоплення з боку цих чоловіків. Проблемою Керрі булоте, що вона не могла відмовити їм. Особисте життя Керрі розтягується майже навесь роман. Власне розвиток дії роману являє собою або зміну суспільногоположення її чоловіка (в даному випадку – Герствуда), або зміну власне чоловіка(Друе, Герствуд). Примітна пасивність Керрі (весь час вибирають її, і воназавжди приймає пропозиції, спочатку Друе, потім Герствуда). Лише наприкінціроману вона знаходить сили обирати, і відмову від пропозиції зв’язку з Друеможна вважати величезним прогресом в становленні особистості Керрі. «Нежныеслова мужчин перестали кружить ей голову» [1, гл 42].
Також в кінці роману Керрі находить подругу (Лолу). Міссіс Венсподругою назвати не можна, у них немає ніякої спільної справи, і спілкувалисявони саме через, що нічого було робити. Взагалі, судячи з роману, дружнізв’язки в повному сенсі цього слова бувають тільки у чоловіків. Жінки живутьвідлюдно, і їх вихід з дому являє собою більше церемонію в дусі «на людейподивитись і себе показати», ніж спілкування за інтересами або пошук моральноїпідтримки.
Що стосується внутрішнього життя Керрі, то воно являє собоюсукупність повільних процесів, і маленькій ступені впливаючих на її діяльність.Керрі побувала два рази одружена за немилими чоловіками і тепер (в кінціроману) живе з подругою і відсилає прихильників куди подалі. Незважаючи на всіподії, її світоглядні настанови як на початку так і в кінці роману, це пасивноприймати все, що дає життя, і мріяти про нездійсненне «В своей качалке у окнаты будешь мечтать о таком счастье, какого тебе никогда не изведать!» [1, гл47]. Тільки в кінці роману, відмовивши двом чоловікам, які зробили все для їїщастя, вона починає розуміти, що «дверь, за которой таится полное человеческоесчастье, так для нее и не открылась» [1, гл44]
Узагальнюючи розглянутий образ, можна стверджувати, що в кінці роману Керрі досягла дуже високоїщаблини у соціальній структурі.
Вона почала грати важливу роль в суспільному житті Нью-Йорка. Воназаробляла багато грошей, і навіть не знала що з ними робити. Її руки прагнулибагато знатних чоловіків, але вона з ними навіть не хотіла поговорити. Вонадосягла успіху в суспільстві, проте не зазнала справжнього щастя.
Висновки
Спочатку роль жінки в літературних творах зводилась або дооб’єкту, котрого захищають, викрадають, продають, купляють, звільняють,вбивають і таке інше (звісно, всі ці дії здійснюються чоловіками), або досуб’єкту, котрий вірно чекає відсутнього коханого або ганебно зраджує його ледьне у всіх на очах (або Пенелопа, або Мессаліна, третього не дано). Соціальнийсклад героїнь обмежений пануючим прошарком і Попелюшками. Жінка зображуєтьсялише в одній з сімейних ролей плюс ролі нареченої і коханки. Ні про якесоціальне становлення і участі в суспільному виробництві мови не йде.
У випадку «Сестри Керрі» той факт, що головний герой роману –Жінка, до того ж не багата, не вельможна, не вирізняється жодними особливимидостойностями (вродливість і грація тут не рахується), вже є примітним іпоказує прогрес літератури в справі художнього сприйняття і зображення життя.Діалектичність образу Керрі також є величезним прогресом. Якщо в минулістоліття у персонажів жіночої статі душевного життя або не було взагалі (вонабула замінена світоглядними настановами, що діяли упродовж всього твору), абоце душевне життя було подано поверхово і спрощено. У Драйзера же Керрі –повноцінна людина. Більш того, Керрі у сприйманні життя стоїть вище всіхперсонажів роману, включаючи чоловіків, до того ж чоловіків, що володіютьствореним ними самими добробутом і суспільним положенням. Більш того,наприкінці роману Керрі остаточно емансіпується, тобто живе на власні гроші івідмовляє поважним чоловікам.
Але разом з тим властивий Керрі фаталізм зберігається протягомвсього роману. Вона виграла бій, але не може виграти війну. Та вона й незбирається її вигравати. Сидіти в кріслі-гойдалці і мріяти про нездійсненнещастя виявляється верхівкою її досягнень. Керрі стала господинею сама собі. Вцьому проявився прогрес цивілізації, що вже в кінці 19 століття дозволив деякійчастині жінок самостійно заробляти собі на життя, отже, будучи економічнонезалежними, самостійно визначати свою долю.
Свої спостереження за реальним положенням речей Драйзер непобоявся викласти в своїй літературі. Коли роман «Сестра Керрі» побачив світ в1900 році, він спричинив скандал, призвівши до повного замовчування книги. Впуританській Америці не могли змиритися з тим, що в романі пропаща жінкавиявляється переможницею, і що автор не карає розпусту.
Суперечність, непослідовність і гаряча емоційність Драйзера булиголовними властивостями його характеру і таланту.
Щодо роману «Сестра Керрі» то те, що проста жінка стала героїнеюп’ятисотсторінного роману, що про її життя знайшлося що писати, і що у цієїтворчості знайшовся читач (наважуся припустити, що найбільшим попитом післясвого виходу роман користувався саме у одноліток Керрі), все це показуєрозвиток літератури, котрий є похідним до загального прогресу людства.
Список використаної літератури
1. ДрайзерТ. Сестра Керрі. (http://www.erlib.com/Теодор_Драйзер / Сестра_Керри/0/)
2. Время и мир / Вед. Лагунина.И // Сайт Радио Свобода(http://archive.svoboda.org/programs/tw/2006/tw.011206.asp)
3. Гофман М. Американская Идея (http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/gofm/01.php)
4. Зверев А. Модернизм в литературе. США. – М.: 1979. – 355 с.
5. Засурский Я.Н. Американская литература XX века.Некоторые аспекты литературного процесса. – М.: 1966. – 440с
6. Затонский Д.В. Искусство романа и XX век. – М.:Художественная литература, 1973. – 534 с.
7. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до концастолетия. – М.:1998. – 274 с.
8. История литературы США: В 7 тт. Ред. колл.: Я.Н. Засурский,М.М. Коренева, Е.А. Стеценко. М., 1997. – 532 с.
9. Льюис С. Кингсблад, потомок королей. Рассказы. Очерки. – Л.:1966. – С 700–701
10. Липовецкий Ж. Третья женщина – СПб.: Алетейя, 2003. – С 336–349
11. Ковалев Ю. Теодор Драйзер открывает Америку // Т. Драйзер.Финансист. – Лениниздат, 1987. – с 542
12. Морозкина Е.А. Творчество Теодора Драйзера илитературное развитие США на рубеже XIX–XX веков. – Уфа: ИздательствоБашкирского университета, 1994. – 160 с.
13. Т. Драйзер. «Трагическая Америка» // Альманах«Лебедь».2006, №458
14. Уоррен Р.П. Вестники бедствий: писатели иамериканская мечта // Писатели США о литературе. В 2 т. т. 2. – М.:Прогресс, 1982. – 455 с.
15. Энциклопедия мировой литературы. – СПб.: Невская книга, 2000.– 656 с.
16. Lingeman R. Theodore Dreiser. An American Journey. 1908–1945.New York: G.P. Putnams's Sons Publishers, 1990.