1 Біографічнівідомості
НародиласяОльга Юліанівна Кобилянська27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора вПівденній Буковинію З дитячих років вона знала не тільки українську, а йпольську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньоїписьменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава,Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.
Батько,Юліан Кобилянський, народився на Галичині. Він належав до шляхетського роду,який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини. Проте, папери, які бпосвідчували спадковість родової ознаки, з легковажної руки Якова Кобилянського— батька Юліана і діда Ольги Кобилянської — не мали нотаріального підтвердження,бо він вважав, що синові буде достатньо і його розумної голови для заробітку.Це мало згодом великий вплив на долю письменниці. Мати, Марія Вернер, походилаз німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик ЗахарійВернер. Будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка Марія Вернервивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітейу пошані та любові до українства. Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів— портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог, авторкількох підручників із латинської мови.
З дитячихроків вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якимиговорили в її родині.
Черезп'ять років після її народження батька переводять до Сучави. Там ОльгаКобилянська знайомиться з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем.Як між родинами в цілому, так і між її доньками, зокрема Ольгою Кобилянською іОльгою Устиянович, зароджуються приятельські стосунки, які триватимуть умайбутньому до кінця життя письменниці. Пізніше вона жила в селі Димка, а з1881 р. — у Чернівцях. Увiцi 14 рокiв майбутня письменниця пише вiршi нiмецькоюмовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповiдання О. Кобилянськоï
У ПівденнійБуковині,заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чикультурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька школа немогла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу.Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще безчіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок 80-хрр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”). Ранні неопублікованітвори Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок з народного життя на Буковині”,“Видиво”, “Людина з народу” та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення,відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.
Німецькамова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської.Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкийсвіт загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як українськоїписьменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбанняукраїнської літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і зкінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалібільший інтерес до його життя.
Ю.Кобилянський вийшов на пенсiю у 1883 р. i оселився з родиною в с. Димцi Серетськогоповiту.Для О. Кобилянськоï розлука з улюбленим краєм була важкою та болiсною,там, за ïï словами, вона залишала «велику частку своєïдушii своïхпочуттiв, багато образiв, уяви i своєï сили»: Через хворобливістьматерi та через молодших братiв Ольги, якiзакiнчували навчання, родина у 1891р. переїжджає до Чернiвцiв.Упродовж наступних рокiв О. Кобилянська. активнопише повiстi та оповiдання «Вiн i вона» (1895), «Царiвна»(1896), «Що я любив» (1896), а далi «Нiоба»,«Некультурна», «Природа», (1898), «Земля»,«У недiлю рано зiлля копала», «Через кладку», «Заситуацiями», «Апостол чернi» та багато інших творiв, в яких не тількивiдтворила глибиннi процеси соцiального i суспiльного буття, а й виробиламодерну неоромантично-символiстську стилiстику з вражаючим iмпресiонiстичнимрозкриттям психiчного стану людини.
У1903р. Ольга зiбралася вдруге поïхати до Києва на ювiлей М. Лисенка. таважко захворiла мати, i вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця погосподарству, а також простуда викликали хворобу в самоï О. Кобилянськоï.Наприкiнцi 1903 р. ïï розбив частковий паралiч. I хоча лiкування нанiмецьких та чеських курортах до певноï мiри знешкодили наслiдки недуги,починаючи з 1903р. вона постiйно хворiла, а коштiв на систематичне лiкування невистачало. Приблизно в той самий час, на початку 1900-х pp. О. Кобилянськапереживає драму особистого життя, пов'язану з iменем Осипа Маковея. Значення О.Маковея в долi письменницi неможливо недооцiнити: саме вiн,, здавна приятелюючиз О. Кобилянською, стимулював ïï творчiсть,, був першим проникливимпрофесiйним критиком, саме Маковей на сторiнках редагованих ним виданьуводив-майбутню письменницю в культурне середовище. Тривалi дружнi стосунки,якi виникли мiж ними iз взаємноï симпатiï переросли в почуттякохання. О. Кобилянеька мрiяла про одруження, i навiть першою заговорила проце. Проте О. Маковей несподівано одружився з іншою жiнкою. Такий невмотивованийучинок з боку коханоï людини боляче вразив письменницю: до кiнця життя О.Кобилянська залишалася самотньою.
Протягом1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповiдань, новел, нарисiв, у якихрозкриває трагiчнубезвихiдь, страждання, розпуку i бiль, викликаних драматизмомситуацiï, породженоï Першою свiтовою війною.
Аж у1928 році Кобилянська відкупила в Чернівцях будинок — колишню власність їїстаршого брата Максима. Це дім на вулиці Одобеску, 3 (нині вул. Димитрова).Шість вікон виходять на вулицю, у дворі будка для собаки Вовчика, курник,крихітні грядки й садок. Їй це нагадувало молодість. Тут вона мешкала зприйомною донькою Оленою (племінниця Кобилянської, позашлюбна донька братаОлександра), її чоловіком та двома дітьми.
1940-гона Буковину прийшли червоні й вигнали румунів. У радянських газетах з’явилисявірнопіддані статті, підписані іменем Кобилянської, хоча стиль — явно не її. ТаОльга тоді вже й не могла писати.І з 35-річчям літературної діяльності їївітали представники нової влади. Коли сіли за стіл, Кобилянська сказала: ”Вседобре, аби лиш більшовики не прийшли!”. Вони це чули, але промовчали. Напочатку війни Чернівці знову окупували румуни. Поліцейський агент під номером 8доніс начальству, що на вулиці Одобеску мешкає комуністична пропагандистка, їїтреба затримати. Завели справу, але не арештували.
У1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, ітільки смерть врятувала її від розправи.
ОльгаКобилянська померла 21 березня 1942 року. Поховали її 23 березня. У цей деньрумуни закрили в’їзд до міста.Похована у Чернівцях поруч із батьками.
2 Громадськата феміністична діяльність
Підвпливом свого оточення — Наталії Кобринської, письменниці, однієї з фундаторокжіночого руху на Галичині, Софії Окуневської — першої української жінки лікаряв Австро-Угорщині (вона стала прообразом героїні твору «Доля чи воля?»),Августи Кохановської — художниці, яка ілюструвала новели письменниці«Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом», вона почне писати рідноюмовою. Одним з імпульсів писати рідною мовою стала закоханість Ольги в ЄвгенаОзаркевича, брата Наталі Кобринської.
Тодіж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепивчимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передовоїінтелігенції. Ставши у 1894 р. однією з ініціаторок створення «Товаристваруських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі«Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становищежінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки йчоловіка, за її право на гідне людини життя.
Уєвропейському контексті фемінізм виступив однією з найвпливовіших течій ХХстоліття. У науковій літературі дане поняття вимагає визначення щонайменше надвох рівнях: з одного боку, це широкий суспільний рух за права жінок, або жфеміністський рух, а з іншого – комплекс соціально-філософських, соціологічних,психологічних, культурологічних теорій, які здійснюють аналіз статусу жінки усуспільстві, або ж феміністична теорія. На теперішній час фемінізм пропонуєальтернативну щодо існуючої картину світу, у можливість відбування якоїпотрібно перш за все вірити. Це дає підставу деяким дослідникам говорити даногонапрямку не лише про феміністський рух чи про феміністичну теорію, а й про«феміністську теологію», яка є «теологією досвіду, щонамагається викривати, осмислювати і покращувати ситуацію у суспільстві,пов'язану з утиском прав жінок, їхньою дискримінацією». Однак, власне,феміністський рух – перша системно організована спроба жіноцтва ствердитиповноцінність власного буття у патріархальному суспільстві – розгортаєтьсяпізніше, одночасно з рухом пролетарів, а також із антирасистськими таантиколоніальними виступами. Окрім того на даному суспільному русі безумовнопозначилася проголошена у XVIII столітті у Франції «Декларація правчоловіка і громадянина». Попри все, вона стала декларацією про правачоловіка, а громадянський кодекс Наполеона закріпив за жінкою статус нижчоїістоти. Як відповідь цьому 1792 року у світ вийшла «Декларація прав жінкиі громадянки», написана Олімпією де Гуж, в якій висувалися вимоги пронадання жінкам громадянського і виборчого права, а також про можливістьобіймати державні посади. Феміністкам видається, що при досягненні формальновизнаного буквою закону рівноправ'я вони прекрасно зуміють влаштуватися і в«старому світі гноблення і покріпачення, стогону і сліз». І це допевної міри так. Якщо для більшості жінок-пролетарок зрівняння в правах зчоловіком було б зараз лише зрівнянням у «безправ'ї», то для «обраних»– для жінок із буржуазії – воно насправді відкривало двері до нових, щенезвіданих прав і привілеїв, що складали до цього часу надбання одних лишечоловіків буржуазного класу. Але ж кожне подібне завоювання, кожна новапрерогатива буржуазної жінки давали б їй у руки лише нове знаряддя дляексплуатації молодшої сестри і все більше й більше поглиблювалася б прірва, щорозділяє жінок з двох протилежних соціальних таборів" (4). Отже,пролетарці недоцільно розпорошувати свою енергію на слухання або, тим паче, насумісні дії разом із жінкою з іншого «соціального табору». Єдинимвиправданням для такої гіперболічно-ілюзорної точки зору могло бути лишетогочасне жахливе становище виробничої сфери в Російській імперії, коли працяжінки використовувалася перш за все у тих галузях промисловості, де невимагалося високої кваліфікації, а середній вік жінки в Росії на початку ХХстоліття складав усього 33 роки.
Вісторії українського культурного процесу остання декада ХIХ і перші 14 років XXстоліття були періодом важливих досягнень, що стали основними елементами уформуванні проекту нової української людини. Зокрема, на західноукраїнськихземлях даний процес мав певну специфіку в культурному аспекті і відбувавсядосить динамічно. Цей період у Галичині характеризувався надзвичайно плідним розвиткомнауки, літератури, драматургії, преси і публіцистики. В літературі даногоперіоду основні художні зміни були пов`язані з зародженням українськогомодернізму. На відміну від європейського, ранній український модернізм бувявищем не лише естетичним, але й культурно-історичним.
ЛесяУкраїнка та Ольга Кобилянська кинули виклик домінуючій чоловічій традиції, бовідчували себе спадкоємницями зрілої традиції «жіночої літератури»,маючи своїми попередницями Марка Вовчка і Ганну Барвінок, Олену Пчілку та НаталюКобринську. «Літературний образ жінки ХIХ століття — »покритки",«бурлачки», «повії», що були квінтесенцією горя, нещастя йнемочі, відступив перед «царівною» і «одержимою духом». Вукраїнській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом зним і феміністична ідея", — писала Соломія Павличко.
ОльгаКобилянська мала певний досвід співпраці з «Товариством Руських жінок наБуковині». 1894 року вона виступила однією з ініціаторок створення цієїфеміністичної організації, а в літературі дебютувала навіть як послідовнафеміністка. Її «Людина» писалася під безперечним впливом «Духучасу» Наталії Кобринської і була їй присвячена. Чоловічі характери у більшпізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цюслабкість натури. Але тут з`являється ще один аспект — ця слабкістьпов`язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною іконсерватизмом. Українська інтелектуальна традиція асимілювалазахідноєвропейський фемінізм, сприйнявши в ньому не тільки ідею боротьби статейза рівноправність, але й соціально-культурні механізми, що сприяли гуманізаціїсуспільства. Водночас самобутність прояву фемінізму на західноукраїнськихземлях підтверджена історичними традиціями українського народу та загальнимипроцесами національного відродження.
Українськафеміністична ідея кінця XIX – початку ХХ століть зросла на національній основі.Піднесення духовної та суспільної активності жіноцтва підготувало майбутнійдержавотворчий потенціал, який повною мірою реалізувався в добунаціонально-визвольної боротьби українського народу за свою державність. Появав контексті української літератури зламу віків фемінного та феміністичногоаспектів сприяла модернізації української культури, її руху до європейськихкультурних широт. Ольга Кобилянська як представник нової генерації, зробиласпробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності,в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчогодосвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічніформи неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, — ті елементи, якізгодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українськулітературу у 10-20-х роках ХХ століття.
3 Творчаспадщина
Вонаувійшла в історію української літератури як проникливий художник слова,глибокий знавець дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу. Виступившив середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями зжиття інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десяткиоповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей,перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творівнаписана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичнихвиданнях; у 1901р. вони вийшли окремою книжкою під назвою “Kleinrussische Novellen”.Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твориКобилянської, написані в радянський період її діяльності.
Обставинамижиття і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський грунт. Разом з тимвона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усюУкраїну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу,Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, якіжили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучностіпрогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її вершиннихвиявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за їїмежами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокремаслов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янськихлітературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художньогослова.
Темаінтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніхоповідань та повістей до “Апостола черні”. Зображення життя села, йогосоціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідноюлінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці переконливо свідчать, щов другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючипроникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі “Жебрачка”(1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів доіснування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знанняжиття селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл,зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством.Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк рустикальний”,“На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”.
Однимз видатних творів письменниці є повість «У неділю рано зілля копала...» (1908р.), в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю,та й на вечорниці». На початку твору письменниця стисло подає передісторіюосновних подій. В одному буковинському селі зупинився циганський табір. Молодадружина Раду — ватажка табору — народила білу дитину. За зраду чоловік вирішивубити її. Але вночі Андронаті, батько Маври, разом з товаришем крадькомавиносять беззахисну матір і її сина з табору. Непритомну Мавру залишають улісі, а сина, пізніше названого Грицем, підкидають багатому селяниновіМихайлові Дончаку. У повісті органічно поєдналися два начала — реалістичне йромантичне. Сюжет твору розгортається двома взаємозв’язаними лініями. Одна — трагічна доля циганки Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння їїбатька, друга (романтична) — кохання Гриця, сина Маври, до двох дівчат — Тетянита Настки. Повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала...» сталанайпоетичнішим прозовим твором в українській літературі.
У20—30-і рр. письменниця далі розробляє соціальні та морально-етичні теми зжиття буковинського селянства. Одним з кращих творів цього періоду є великеоповідання, що тяжіє до жанру повісті,— «Вовчиха». В ньому авторка проникливопоказала, як приватна власність в умовах капіталістичного ладу згубно впливаєна людину. Центрі твору образ «твердої як камінь» Зої Вергер, яка в гонитві занаживою втрачає здоровий глузд, стає вовчихою для власних дітей. Зої Вергерпротистоїть у творі її дочка Санда — поетична натура, у якої приватновласницькамораль не змогла заглушити людських почуттів. Оповідання «Вовчиха», засуджуючитемні сторони селянського життя, зумовлені соціальною дійсністю, викриваючизгубну владу землі, вияскравлювало кращі риси народного характеру. Оповіданнясвідчило про те, що, незважаючи на матеріальну й моральну скруту, на переслідуваннярумунської політичної поліції сигуранци, письменниця і в цей час працювалаплідно, створювала життєво правдиві образи.
Проте,крім безперечних здобутків, у доробку письменниці з'являються і деякі твори, щосвідчать про посилення суперечностей у її світогляді, певний спад у творчості.Це, зокрема, стосується роману «Апостол черні», позначеного певною ідеалізацієюпредставників духовного стану. Не змогла цілком впоратись письменниця і зроманною формою свого твору, позначеною композиційною розтягнутістю. Незважаючина те, що Кобилянській вдалося колоритно й правдиво змалювати окремі картинижиття й побуту різних верств населення Буковини, показати народження в цьомукраї української інтелігенції, роман у цілому свідчив про певні кризиснімоменти в творчості письменниці цього періоду, що виявилися і в такихоповіданнях, як «Василка», «Пресвятаябогородице, помилуй нас».
Життєстверднимпафосом, ідеями дружби народів-братів, вірою в їхнє світле майбутнє пройнятістатті О. Кобилянської в радянській пресі, що ними вона ввійшла у свідомістьнаших читачів вже як радянська письменниця. Творчість О. Кобилянськоїрадянського періоду наповнена новими ідеями й образами, що несуть у собі красуі правду радянського життя.
4 Повість«Земля»
Повість«Земля» висвітлює одвічні проблеми — людини і землі, злочину й кари, батьків ідітей. Трагічна історія родини Федорчуків — це новітня інтерпретаціяхристиянського мотиву братовбивства, хоч і написана за реальними подіями, щовідбулися в с. Димка, де жила якийсь час О. Кобилянська. Цьому творовіпритаманні глибокий психологізм та символізм у розкритті образів. Так, Михайлоі Сава — протилежні психологічні типи. Марійка та Івоніка — уособленняцінностей народної моралі, Сава і Рахіра — втілення духовної деградації, образАнни передає трагедію шляхетної, чутливої душі в жорстоких обставинахтогочасного сільського життя.
Вибірпроблематики у повісті «Земля» Ольги Кобилянської був не новим для українськоїлітератури. Вічна біда селянина та його залежність від землі, від майновоїзабезпеченості хвилювала багатьох письменників. Але цей твір написаний з такоюпристрастю та силою, що мимоволі замислюєшся над тим, чим же була земля дляселянина.
Землябула годувальницею. Вона вимагала рук, розуму, дбайливості і віддячувала за цесторицею. Добрий господар шанував і відчував її, як живу істоту, що вміларадіти і сердитися. «… Шкода лиш, що не говорила...» Але разом з тим вона буланайбільшим гнобителем. Заради землі люди відмовлялися від нормального життя.Показова доля родини Івоніки та Марійки. Вони обмежували себе у їжі, одязі,копійку до копійки збирали, капітал, який дав би їм змогу придбати для дітей щешматочок поля. «Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім безкінця», — каже Івоніка. Цим вичерпувалась життєва програма.
Правда,земля мала ще одну важливу функцію: вона була мірилом людської значущості.Багатий господар був шанованим чоловіком, з ним рахувалися, до його думкиприслухалися, якщо у нього був нетямущий чи непривабливий син, він все одновважався бажаним женихом, таким як ТодорикаЖемчук чи «дурний Ілія». Кожна матимріяла видати дитину за ті горезвісні «морги» поля.
Земляштовхала на злочини. Не так сама земля, як прагнення її мати будь-яким чином.Так трапилося із Савою, який дуже хотів привести господинею на свої земліРахіру, а старі батьки стояли на перешкоді. Вони не хотіли приймати такоїневістки і погрожували, що в разі непослуху віддадуть всі землі тількиМихайлові. І Сава зважився на злочин. Він убив рідного брата. Убив за землю.
Вражаєсцена похорону Михайла. Приголомшені горем батьки прощаються з сином. Вонироздають людям добро, бо починають усвідомлювати, що тепер їм нічого не треба.Один син мертвий, другий -— убивця, нема для кого дбати. Та ж земля поглинеМихайла. Раптом старий Івоніка вибухає розпачем і гнівом: «Не для тебе вонабула, синку, а ти для неї!»
Алевлада землі над цими нещасними людьми ще не закінчилася. Вони поховали сина ізнову почали працювати. Хоча, здавалося б, це їм вже зовсім без потреби, алеземля вимагала догляду, і вони обробляли її. Над ними все одно тяжів неписанийселянський закон, згідно з яким людина без землі автоматично вважалася людиноюбез прав. Яскравим свідченням того є у повісті доля Анни.
Вонабула панською наймичкою, рідня кривдила її гірше за чужих людей. У неї не булоні землі, ні посагу, проте дівчина мала добре серце та золоті руки. Алебідність переважала всі її чесноти. Сільські жінки відчували, що вона краща заних, і не могли їй цього пробачити, глузували з неї.
Аннане мала товаришок і не сподівалась вдало вийти заміж. Але в неї закохавсянайшановніший у селі ґаздівський син Михайло Федорчук. її не цікавило йогобагатство — вона любила його самого. Але жорстока влада землі не обминула їхчистого почуття. Навіть якби Михайло не загинув так безглуздо і встиг сказатибатькам про свої почуття до неї, то й тоді невідомо, чи прийняла би його матибідну наймичку в невістки. І вже тим більше ніхто не зважав на неї після йогосмерті. Село ще довго не могло пробачити їй, що перший красень, багач танайдобріший парубок в селі Михайло зупинив свій вибір на ній і знехтувавдесятками інших дівчат із заможних родин.
Героїнязалишилася вірною собі у прагненні звільнитися від гніту землі. Минув час, вонавийшла заміж за старого парубка і народила дитину. Порадившись з чоловіком,Анна вирішила з часом віддати дитину в науку, не прив'язувати її до землі, бо«вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона некождого щастям наділяє!»
Чине єдині з героїв твору ці двоє людей відбирають у землі право ламати їм життяі долю їхньої дитини диктувати людям свою волю і обмежувати їх свободу. Землябезсила боротися з тими, хто вважає себе рівним їй, а не підвладним. Але пройдеще багато часу, поки виростуть люди, які зможуть відстоювати своє правовибирати власний шлях.
5 Кобилянськаі емансипація. Повість «Людина»
ОльгаЮлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичногонапрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницюУкраїни творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства таiнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою любов'ю до трудящих мас, бажаннямбачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз'єднаним.
Цi ідеїєднають письменницю з iншими прогресивними письменниками, якими багата iсторiяукраїнської лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О.Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравіше втілює iдеюукраїнського літературного фемiнiзму межi столiть. Вона була фемiнiсткою запереконанням, фемiнiстками виступають її героїнi.
Першийтвiр такого напряму й один з її перших творів взагалi — повiсть«Людина» (1892), присвячена Наталі Кобринськiй, яка була iдейнимучителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Слiд зазначити, що уписьменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролiжiноцтва всуспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активнуучасть у громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собiКобилянська цю діяльність жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення — ось, власне,програма О. Кобилянської, діячки жiночого руху.
Уповiстi «Людина» надзвичайно виразно відбились цi принципи. Втiлюючиїх у твiр, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфер — головною героїнею, щодовго опирається намаганню мiщанського середовища звести її до звичайного натой час для жiнки становища безсловесної рабинi. Обмеженi у своїх поглядахiнтересами власного благополуччя, представники цього середовища не живуть, аживотiють — бездумно i безглуздо. Всяке намагання пiднестися над«шлунковими» iнтересами розглядаються у цьому середовищi як пусте йшкiдливемрiяння. Тим яскравiшим постає на їхньому тлi образ Олени, сильної йцiльноїособистостi. Серед цього оточення вона виділяється різнобічними iнтересами,художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва. Вона бачить своє мiсце поряд зчоловiками у прогресивному поступi суспiльства. На мiй погляд, саме туткриється визначна мистецька позицiя Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазнийсвiт i його продажна лiтература зводили людину до рiвня «двуногоїтварини», письменниця проголошує славу людинi — найдосконалiшому,мислячому творiнню природи. I хоч пiд тиском обставин Олена Ляуфер змушена відмовитисьвід мрiй про незалежне життя, стати дружиною, вiрнiше — рабинею нелюбогочоловiка заради матерiального добробуту збiднiлихбатькiв, вона не може до кiнцязмиритися з цими обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченогоуважно, шукає в ньому те добре, що викликало хоча б повагу замiстьлюбовi. Я вцьому вбачаю не лише усвiдомленi принципи героїнi, але й наслiдування «книжковим»iдеалам. Та це — моя думка.
Вiдвертокажучи, мене iнколи вражає її твердiсть, неначе в неї дійсно чоловiчийхарактер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi риси: вонапрагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що переймається їїпоглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же час пiдсвiдомонамагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться свого майбутнього, алемає твердий намiрздiйснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени злистами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї залишилось.
ОльгаКобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка — неповторна особистiсть, яка маєправо вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона — людина!
Отже,бути людиною — значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою,незламну, життєву позицію. І ще більшої поваги заслуговує така людина, яказалишилась нею після всіх життєвих іспитів.
Списоквикористаної літератури
1.Бабишкін О. Ольга Кобилянська. Нарис про життя і творчість. –Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1963.
2.Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми.Знахідки. – К.: Дніпро, 1983.
3.Кобилянська О. Повісті, оповідання, новели / Вступна стаття,упорядкування, примітки Ф.Погребенника.– К.: Наукова думка, 1988.
4.Ковальчук О. Письменницька позицiя в повiстi О, Кобилянськоï«Земля»// Украïнська мова i лiтература в школі,1993.
5.Усе для школи: Українська література: програмнi тексти,iлюстрацiï, пояснення, завдання, тести: 10 кл., Львiв, 2001.