Міністерствоосвіти і науки україни
Приазовськийдержавний технiчний унiверситет
Кафедраукраїнознавства
Контрольнаробота з культурології
Студенткигрупи З-09-МН
Шифр№ 2009-15
Варіант1
ТЕМА:Поняття «культура» та її сутність
Виконала: студентка Бутенко Н.М.
Перевірив: викладач ГончаренкоІ.М.
Мариуполь,2010
План
Введення
1.Категории культури і цивілізації
2. Суть культури
3.Різноманіття культури
4.Призначення культури
Висновки
Вступ
Уісторії і в сучасну епоху у світі існувало і існує величезна різноманітність видівкультур як локально-історичних форм спільностей людей. Кожна культура зі своїмипросторовими і тимчасовими параметрами тісно пов'язана зі своїм творцем — народом(етносом, етноконфесійною спільністю). Будь-яка культура ділиться на складові частини(елементи) і виконує певні функції. Розвиток і функціонування культур забезпечуєособливий спосіб діяльності людини — соціальний (чи культурний), головна відмінністьякого — дії не лише з предметно-речовими утвореннями, але і з ідеально-образнимисутями, символічними формами. Культура виражає специфіку устрою життя, поведінкуокремих народів, їх особливий спосіб світосприйняття в міфах, легендах, системірелігійних вірувань і ціннісні орієнтації, що надають сенс існуванню людини. Серйознуроль у функціонуванні культур грає комплекс релігійних вірувань самого різного рівнярозвитку (анімізм, тотемізм, магія, політеїзм і світові релігії). Нерідко релігія(а вона виступає найважливішим елементом духовної культури) є провідним чинникому визначенні своєрідності культур і основною регулятивною силою в спільностях людини.Культура, таким чином, — це особлива форма життєдіяльності людей, що дає проявитисярізноманіттю стилів життя, матеріальних способів перетворення природи і твореннядуховних цінностей.
1.Категоріїкультури і цивілізації
Слово«культура» (від латинського «обробляти») має в мові багато значень, спочатку виниклов латинській мові і означало обробіток, обробку грунту. У Цицерона («Туксуланскиебесіди») говориться про обробку розуму, про філософію як культуру розуму. Під культуроюстали мати зважаючи на обізнаність, вихованість, вченість людини, і в цьому значенніслово «культура» увійшло майже до усіх європейських мов, у тому числі і в російський.
Ми говоримо і про культуру рослин, і про культуру поведінки, і прокультуру Відродження, і про людину високої або низької культури, і так далі В усіхцих значеннях вживання слова в мові цілком правомірне, проте для цілей науки необхіднонадати поняттю термінологічну чіткість, причому зробити це не формально, схоластично,а по суті. Для цього передусім потрібно розмежувати категорії цивілізації і культури.Часто ці слова вживаються як синоніми (наприклад, «давньоримська цивілізація», «давньоримськакультура»), наше ж завдання — розірвати цю синонімію понять, встановивши як тіснийзв'язок, так і принципову відмінність між ними.
Категорії культури і цивілізації в житті людства дуже тісно переплетені;більше того виростають з одного кореня. Культура неможлива без цивілізації, а цивілізація- без культури; у цьому виражається їх взаємодія і взаємозалежність. Але в той жечас це істотно різні явища, що відбивають різні сторони відношення людини до дійсності.
Відколи людина стала людиною, він виділився з природы, хоча продовжуваві досі продовжує певною мірою бути її частиною. Виникла надзвичайно значуща опозиція «людина– світ», якої раніше не було: для того, щоб цей найбільший переворот здійснився,потрібне виникнення свідомості, що обертається на самого себе. Тільки людина виявиласяздатною до того, щоб провести і, головне, усвідомити грань між «я» і «не-я», між собою і природою, — жодна тварина, наскільки нам відомо, на це не здатне.
Людина як біологічна істота була (а багато в чому і залишається) дужеслабкою і беззахисною перед лицем природи – бо даруй, будь-яка комаха краще пристосована для боротьбиза існування якщо не окремій особині, то хоч би роду. Насправді, чи довго протримаєтьсягола і беззбройна людина в океані, в пустелі, в тайзі, при п'ятидесятиградуснійжарі або хоч би десятиградусному морозі? У роду людського спочатку не було і немаєсвоєї власної біологічної, природної екологічної ніші, він повинен був сам її собістворювати і створює досі. Тому виникле протиставлення «я – світ» спочатку означаєворожість світу до людини. Цій ворожості Ноmо Sарiеns протиставив два чисто людськихспособу виживання — цивілізацію і культуру.
Цивілізаціяє способом виживання людини у світі за допомогою зміни світу. Вона бере свій початокіз створення знарядь праці і полювання, із завоювання влади над вогнем і прирученнятварин. Цей радикальний стрибок від тварини до людини змінив світ принципово: усвіті з'явилися нові суті, які людина розвивала, поступово все більш і більш пристосовувавшисвіт до себе і своїм потребам. Фізичні предмети і явища міняли свій сенс, а вірніше,його набували. Так, палиця, яка просто валяється на землі, і та ж палиця, за допомогоюякої викопують їстівне коріння, розрізняються по суті; вогонь як стихійна пожежаі вогонь, засвічений біля входу в печеру, щоб відлякати хижаків, — прин¬ципиальнорізні суті, і з цим природі доводиться, так би мовити, вважатися: віднині ведмідьне лише не завжди може з'їсти людину, але і ризикує сам стати його здобиччю. Відприйми¬тивного вогнища до ядерного реактора, від тигрової шкури до баль-ного сукні,від солодкого коріння до шоколаду і тому подібне — усе це належить до досягненьцивілізації. За допомогою цивілізації людина «підганяє» світ під себе.
До області цивілізації можна з деякими обмовками віднести суспільнийустрій, що також складається в процесі виробництва, і деякі соціальні інститути,наприклад держава. Але ці явища не дуже істотні для культурології як науки (нимизаймаються передусім соціологія, політологія і філософія історії), хоча певний впливна культуру ці структури і чинять. Цивилизация, таким образом, обеспечивает человекуфизический комфорт.
Культура є прямо протилежним способом виживання.Її суть — пристосування людини до ворожого світу і, як результат, отримання душевного,психологічного комфорту. Культура набуває свого значення там, де безсила цивілізація:можна знайти спосіб захиститися від хижака (діє цивілізація), але не можна захиститися,наприклад, від смерті — значить, потрібно змінити самого себе, щоб змиритися з цимфактом і не випробовувати перед ним постійного жаху (тут вступає у дію культура Підкреслимо,що пристосування людини до світу має не біологічний (як, наприклад, поява і закріпленняв процесі природного відбору захисного забарвлення), а духовний характер. Культура- це кінець кінцем зміна особи і її мислення про світ, отримання людиною внутрішньоїстійкості. Вона теж породжує нові суті, але не матеріального, а ідеального характеру,що ясно видно, наприклад, на характері мотивації поведінки. Так, людина може долатистрах смерті, якщо на смерть його веде борг, честь, патріотизм, надія на замогильнеіснування і тому подібне, що тварині, зрозуміло, не властиво, хоча страх смертівластивий і йому. Різниця між людиною і твариною тут, по суті, в одному: людинастворює цінності, які вище індивідуального існування. Тим самим Ноmо Sарiеns долаєжах перед ворожим буттям і набуває відносно стійкого душевного комфорту: його підтримуєсвідомість, що він живе не даремно, і його страждання знайдуть нагороду в пам'ятінащадків або просто в їх фізичному існуванні, або в подяці в замогильному житті,або ще в чому-небудь. Тільки людина здатна набувати психологічного комфорту і внутрішньоїстійкості навіть у фізичних стражданнях і самій смерті: він ідеально здолав їх,і це подолання є дія механізмів культури.
Живучи у світі, людина постійно і регулярно випробовує страдання, хвороби,різного роду нещастя, від яких його не може захистити цивілізація. Понад усе ворожістьсвіту по відношенню до людини проявляється, очевидно, в непорушному факті смерті.З думкою про припинення фізичного існування людині найважче примиритися, а смертьоточення, особливо близьких, не лише психологічно травмує його, але і постійно нагадуєлюдині про тлінність його власного буття. Іншими словами, людина боїться світу,і це — природня реакція на його непередбачувану ворожість, яку досі не вдалося інавряд чи коли-небудь вдасться усунути розвитком цивілізації. Отже, щоб жити, неуподібнюючись щедринскому «премудрому піскареві», який «жив, — тремтів і помирав– тремтів»; щоб жити і бути по можливості щасливим або хоч би примиреним з дійсністю,людина повинна змінитися внутрішньо, знайти для себе зручну позицію у світі, набутидеякої стійку світоориентацію.
2. Суть культури
Зрозумітисуть культури можна лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету.Культура не існує поза людиною. Вона спочатку пов'язана з людиною і породжена тим,що він постійно прагне шукати сенс свого життя і діяльності, і, навпаки, немає нісуспільства ні соціальної групи, ні людини без культури і поза культурою. Згідно одного з основоположниківросійською і американською соціологічних шкіл Сорокина: «… Будь-яка організована групанеминуче має культуру. Більше того, ні соціальна група, ні індивід (за виняткомпросто біологічного організму) не можуть існувати… без культури».
Сучаснікультурологи вважають, що усі народи мають культуру, немає і не може бути «некультурних»народів, проте кожному народу властива своя, унікальна і неповторна культура, нетотожнакультурам інших народів, але співпадаюча з ними по багатьох значущих параметрах.
Культурніпроцеси є складними і багатоплановими явищами. Оскільки вони можуть бути дослідженірізними методами, а значить представлені і зрозумілі по-різному, існує не одна,а безліч концепцій культури, кожна з яких по-своєму пояснює і систематизує культурніпроцеси.
Усучасній культурології серед безлічі визначень культури, найпоширенішими є технологічні,деятельностные і ціннісні. З точки зору технологічного підходу культура є певнийрівень виробництва і відтворення громадського життя. У деятельностной концепціїкультури вона розглядається як спосіб життєдіяльності людини, яка визначає і усесуспільство.Ціннісна(аксиологическая) концепція культури підкреслює роль і значення ідеальної моделі,належного в житті суспільства і в ній культура розглядається як трансформація належногов суще, реальне.
Усі культурологи справедливо вважають, що культурні процеси досліджуютьсяв головних сферах життєдіяльності людини. Культура матеріальна — це виробництво,його технологія, знаряддя праці, житло, одяг, озброєння багато що інше. Друга сферажиття людей — соціальна, і культура розкривається в соціальних стосунках, вона показуєтьсяпроцеси, що відбуваються в суспільстві, розкриває його соціальну структуруорганізаціюполітичної влади, існуючі правові і моральні норми, типи управління і стилі лідерства.І, нарешті, важливою сферою життя людини є його духовне життя, яке розкриваєтьсяв понятті духовної культури, що включає усі області духовного виробництва — наукиі мистецтво, літературу і релігію, міф і філософію і заснованою на єдиному, зрозуміломуусім членам цього співтовариства мові.
Суть культури, її справжній сенс досить переконливо показується в новихдослідженнях культурологів. Незалежно від загального підходу до проблеми культурипрактично усі дослідники відмічають, що культура характеризує життєдіяльність особи,групи, суспільства в цілому; що культура є специфічним способом буття людини маєсвої просторово-часові межі; розкривається культура через особливості поведінки,свідомість і діяльність людини так само як і через речі, предмети, витвори мистецтва,знаряддя праці, через мовні форми, символи і знаки.
3.Різноманіттякультури
Розвитоккультури супроводжується виникненням і становленням відносно самостійних системцінностей. Спочатку вони включені в контекст культури, але потім розвиток призводитьдо усе більш глибокої спеціалізації і, нарешті, до відносної їх самостійності. Таксталося з міфологією, релігією, мистецтвом, наукою .
Усучасній культурі можна вже говорити про відносну їх самостійність і про взаємодіюкультури з цими інститутами.
Міф
Міф є не лишеісторично перша форма культури, але і зміни душевного життя людини, що зберігаєтьсяі тоді, коли міф втрачає своє абсолютне панування. Загальна суть міфу полягає втому, що він є несвідомим смисловим породнение людини з силами безпосереднього буття,будь то буття природи або суспільства. Якщо міф виступає як єдина форма культури, то це породнение приводитьдо того, що людина не відрізняє сенс від природної властивості, а смисловий (асоціативнийзв'язок від причинно-наслідкового. Усе одушевляється, і природа виступає як світгрізних, але споріднених людині міфологічних істот — демонів і богів.
Міф — найбільш древня система цінностей. Вважається, що в цілому культурарухається від міфу до логосу, тобто від вигадки і умовності до знання, до закону.У цьому плані в сучасній культурі міф грає архаїчну роль, а його цінності і ідеалимають рудиментарне значення. Розвиток науки і цивілізації часто знецінює міф, показуєнеадекватність регулятивних функцій і цінностей міфу, суті сучасної соціокультурноїдійсності. Проте, це не означає, що міф вичерпав себе. Міф в сучасній культурі створюєзасоби і способи символічного мислення, він здатний цінності сучасної культури інтерпретуватичерез ідею «героїчного», що, скажемо недоступно науці. У цінностях міфучуттєве і раціональне дані синкретно, злито, що мало доступно іншим засобам культуриXX століття. Фантазія і вигадка дозволяють легко долати несумісність сенсів і змісту,бо в міфі усе умовно і символічно.
У цих умовах вибір і орієнтація особи розкріпачується і, отже, використовуючиумовність, вона може досягати високої гнучкості, що, наприклад, майже недоступнорелігії. Міф,олюднюючи і персоніфікуючи явища навколишнього світу, зводить їх до людських представлень.На цьому грунті стає можливою конкретно-чуттєва орієнтація людини, а це один з найпростішихспособів впорядковування його діяльності. У ранніх і примітивних культурах такомуспособу належала провідна роль, наприклад, в язичництві. Але в розвинених культурахподібні явища мають швидше характер рецидиву або є механізмом реалізації того абоіншого архетипу, особливо в масовій культурі або масовій поведінці. Міфологія частовикористовується в XX столітті як підсилювач цінностей, зазвичай за рахунок їх гіпертрофіїі фетишизації. Міф дозволяє загострювати той або інший аспект цінності, гіперболізуватиїї, а, отже, підкреслювати і навіть випинати.
Релігія
Релігія, як і міф, виражає потребу людини у відчутті своєї причетностідо підстав буття. Проте тепер свої підстави людина шукає вже не в безпосередньому життіприроди. Боги розвинених релігій знаходяться у сфері потойбічного (трансцендентного).На відміну від міфу, тут обожнюється не природа, а надприродні сили людини, і передусім,дух з його свободою і творчістю. Поміщаючи божественне по той бік природиі розуміючи його як надприродний абсолют, розвинена релігія звільняла людини відміфологічної злитої з природою і внутрішньої залежності від стихійних сил і пристрастей.
Релігія стала домінувати в культурі услід за міфом. Цінності світськоїкультури і цінності релігії часто не гармонійні і суперечать один одному. Наприклад,в розумінні сенсу життя, у світобаченні і т. д. Головне майже у всякій релігії — це віра в Бога або віра в надприродне, в диво, що незбагненно розумом, раціональнимшляхом. У цьому ключі і формуються усі цінності релігії.
Культура, як правило, модифікує становлення релігії, але затвердившись,релігія починає змінювати культуру. Релігія встановлює градацію цінностей, надаєїм святість і безумовність, що потім веде до того, що релігія упорядковує цінностіпо «вертикалі» — від земних і буденних до божественних і небесних. Вимогапостійної моральної досконалості людини в руслі пропонованих релігією цінностействорює напругу сенсів і значень, потрапляючи в яке людина регламентує свій вибіру межах гріха і справедливості. Це породжує тенденцію до консервації цінностей ікультурних традицій, що може вести до соціальної стабілізації, але за рахунок стримуваннясвітських цінностей.
Світськіцінності більше умовні, вони легше піддаються перетворенням і інтерпретації у дусічасу. Загальна тенденція проявляється тут в тому, що в розвитку культури поступовопосилюються процеси секуляризації, тобто звільнення культури з-під впливу релігії.
Мистецтво
Паралельноз міфом і релігією в історії культури існувало і діяло мистецтво. Мистецтво є вираженняпотреби людини в образно-символічному вираженні і переживанні значущих моментівсвого життя. Мистецтво створює для людини «другу реальність» — світ життєвихпереживань, виражених спеціальними образно-символічними засобами Залучення до цьогосвіту, самовираження і самопізнання в нім складають одну з найважливіших потреблюдської душі.
Мистецтвопродукує свої цінності за рахунок художньої діяльності, художнього освоєння дійсності.Завдання мистецтва зводиться до пізнання естетичного, до художньої інтерпретаціїавтором явищ навколишнього світу. У художньому мисленні пізнавальна і оцінна діяльністьне розділені і використовуються в єдності. Працює таке мислення за допомогоюсистеми образних засобів і створює похідну (вторинну) реальність — естетичні оцінки.Мистецтво збагачує культуру духовними цінностями через художнє виробництво, черезстворення суб'єктивних уявлень про світ, через систему образів, символізуючих сенсиі ідеали певного часу, певної епохи.
Мистецтво рефлексує світ, відтворює його. Сама рефлексія може мати тривиміри: минуле, сьогодення і майбутнє. Відповідно до цього можливі відмінності втипах тих цінностей, які створює мистецтво. Це ретроцінності, які орієнтовані вминуле, це реалістичні цінності, які «точно» орієнтовані до сьогодення,і, нарешті, авангардні цінності, орієнтовані на майбутнє. Звідси — особливості їх регулятивноїролі. Проте, загальним для усіх цих цінностей є те, що завжди вони звернені до людського«Я». У цьому містяться як позитивні, так і негативні моменти, тобто художніцінності, заломлюючись у свідомості і підсвідомості людського «Я», можутьпороджувати як раціональні так і ірраціональні мотиви і стимули до вибору в поведінцілюдини.
Роль мистецтва в розвитку культури суперечлива. Воно конструктивнеі деструктивно, воно може виховувати у дусі піднесених ідеалів і навпаки. В ціломуж мистецтво, завдяки субъективации, здатне підтримувати відкритість системи цінностей,відкритість пошуку і вибору орієнтації в культурі, що кінець кінцем виховує духовнунезалежність людини, свободу духу. Для культури це важливий потенціал і чинник їїрозвитку.
Філософія
Міркуючипро духовні складові культури, не можна не згадати філософію. Філософія прагнутивиразити мудрість у формах думки (звідси і її назва, яка буквально переводитьсяяк «любов до мудрості»). Філософія виникла як духовне подолання міфу, де мудрістьбула виражена у формах, що не допускають її критичне осмислення і раціональний доказ.В якостімислення філософія прагне до раціонального пояснення усього буття. Але будучи одночасновираженням мудрості, філософія звертається до граничних смислових основ, бачитьречі і весь світ в їх людському (ціннісно-смисловому) вимірі. Таким чином, філософіявиступає як теоретичний світогляд і виражає людські цінності, людське відношеннядо світу. Оскільки світ, узятий в смисловому вимірі є світ культури, то філософіявиступає як осмислення, або, кажучи словами Гегеля, теоретична душа культури. Різноманіттякультур і можливість різних смислових позицій усередині кожної культури призводятьдо різноманіття філософських навчань, що сперечаються між собою.
Наука
Наукамає своїй на меті раціональну реконструкцію світу на основі досягнення його істотнихзакономірностей. Вона нерозривно пов'язана з філософією, яка виступає загальноюметодологією наукового пізнання, а також дозволяє осмислити місце і роль науки вкультурі і людському житті.
Наука- один з нових інститутів в структурі культури. Проте значення її швидко росте,а сучасна культура виховує глибокі зміни під впливом науки. Духовна еволюція черезміф, релігію і філософію привела людство до науки, де достовірність і істинністьотримуваних знань перевіряється спеціально розробленими засобами і способами. Наука,таким чином, існує як особливий спосіб виробництва об'єктивних знань.
Об'єктивністьне включає оцінного відношення до об'єкту пізнання, тобто наука позбавляє об'єктякого-небудь ціннісного значення для спостерігача. Наука, даючи знання людині, озброюєйого, дає йому сили. «Знання — сила!» — стверджував Ф. Бекон.
Аледля яких цілей і з яким наміром вживається ця сила? На це питання повинна відповідатикультура.
Найважливішийрезультат наукового прогресу — виникнення цивілізації, як системи тих, що раціоналізувалиі технициализированных форм буття людини. У певному значенні, цивілізація і культуранесумісні. Технифицированные форми буття людини протистоять внутрішнім началам духовноїсуті людини. Ці начала культура утілює в цінностях і ідеалах. Культура — це швидшетворча лабораторія людського духу, тоді як науку швидше можна розуміти як творчулабораторію тільки розуму. Перший наслідок розриву культури і науки проявляєтьсяв наростаючій підміні духовних сенсів і цінностей життя матеріальні мі результатамипрогресу
Ідеологія
Ідеологія є самосвідомістю соціального суб'єкта: соціальних груп,національних і інших спільностей, класу. Тільки у ідеології специфічні інтересисоціальних груп, класів і спільностей знаходять своє усвідомлення, обгрунтуванняі систематизоване вираження. Слід також мати на увазі, що ті або інші форми суспільноїсвідомості приймають ідеологічний характер тільки у рамках певних соціальних інститутіві соціальних організацій, що представляють їх,: держави, політичних партій, церкви,корпоративних об'єднань і так далі. Слід зазначити, що протилежну тенденцію виражаєгуманізм. В якості прикладу ідеологічного напряму — можна привести метод соціалістичногореалізму — це певний художній канон. Але цей канон носить яскраво виражений ідеологічнийхарактер. У характеристиці цього методу містяться сформульовані ідеологічні установкина процес художньої творчості, а також певні соціальні оцінки, що пред'являютьсядо цієї творчості, і критерії. Метод соціалістичного реалізму виступав як догматичнийі тому, що трактуючи як єдино вірний, закриваючий можливості прояву усіх інших творчихметодів.
Таким чином, не можна розглядати ідеологію тільки як окрему складовукультури — це швидше за все більше своєрідна надбудова над самою духовною культурою,оскільки вона пронизує усі області духовної культури.
Моральність
Моральність виникає після того, як відходить в минуле міф, де людинавнутрішньо зливається з життям колективу і контролювався різними магічними табу,що програмували його поведінку на рівні несвідомого. Тепер людині потрібно самоконтрольв умовах відносної внутрішньої автономності від колективу. Так виникають перші моральнірегулятивы — борг, сором, честь. З підвищенням внутрішньої автономності людини іформуванням зрілої особи виникає такий моральний регулятив як совість. Таким чином,моральність з'являється як внутрішня саморегуляція у сфері свободи, і моральні вимогидо людини ростуть у міру розширення цієї сфери. Розвинена моральність є реалізаціядуховної свободи людини, вона заснована на затвердженні самоценности людини незалежновід зовнішньої доцільності природи і суспільства.
4.Призначення культури
Урамках однієї культури люди говорять на одній мові, надають значення одним і тимже цінностям, дотримуються одних і тих же норм і вірувань, користуються усім зрозумілимисимволами. Культура тому є не просто загальною ознакою цих людей, а чинником, щооб'єднує їх. До певної міри вона створює саму соціальну спільність. Наприклад,націю неможливо представити без мовної єдності, особливих традицій, звичаїв, вірувань,символів, поведінкових стандартів і тому подібне. Сама ж культура, у свою чергу,перетворюється на більш менш єдину систему взаємоузгоджених елементів, головнимисеред яких є цінності і норми.
Розглядаючи культуру як ціннісно-нормативну систему, потрібно відмітититаку її виняткову властивість як здатність організовувати і упорядковувати громадськежиття, надаючи їй стабільність. Ми звикли зв'язувати проблему порядку з діяльністюорганів влади: є порядок, значить, в країні сильна державна влада, немає порядку,- означає влада «вина». Хоча подібні судження мають сенс, на ділі порядок абобезлад залежить від стану культури суспільства, порядок — це реальність існування,панування в соціальних взаємодіях певної (єдиною) ціннісно-нормативної системи,яка відтворюється і укорінюється самим ходом громадського життя, а не тільки зусиллямидержави. Деякі зразки дій, моделі поведінки, життєві орієнтації людей, способи досягненняцілей вважаються нормальними, загальноприйнятими, навіть визнаються суспільствомв якості еталонних, інші ж — відкидаються, третируються як порочні, шкідливі, «антигромадські».Сенс культури в тому і полягає, що вона відсікає бажане від небажаного, потрібневід непотрібного, прийнятне від неприйнятного, тим самим, організовуючи суспільствопевним чином.
Візьмемо за показовий приклад так звану західноєвропейську цивілізацію.Соціологи відмічають, що багато хто з властивостей, рис, характеристик, що відрізняютьєвропейську культуру і суспільство, був закладений вже в класичному античному полісіі цей полісний «генотип» значною мірою зумовив усю європейську історію.До «генотипу» європейської цивілізації зазвичай відносять розподіл інститутів владиі громадянського суспільства при автономії особи; баланс цих трьох сил; установкуна змагальність; автономію міської комуни і тому подібне.
В той же час старогрецька культура свідомо віддавала перевагу техніцівдосконалення людського тіла і управління громадськими справами техніці виробництваречей, яка, як вважають історики, була відтіснена на останнє місце. Тому античнийсвіт, який стояв на порозі шляху, що веде до індустріалізації і машинізації, маючибагато технічних винаходів, що склали опісля сімнадцять століть технічну основукласичного капіталізму, так і не вступив в нього.
Обмеження, накладені на технічний прогрес древніми греками, були пов'язаніз культурою, яка, у свою чергу, підтримувала цілісність, органічну єдність суспільства.Очевидно, древні на своєму соціальному досвіді переконалися, що політика, культурнаі моральна творчість, усі ці диспути, ігри, змагання і тому подібне підтримуютьзгуртованість і життєздатність суспільства. А ось застосування досконаліших знарядьпраці, технічних винаходів викликало зростання багатства, яке розподілялося украйнерівномірно між одноплемінниками, що, кінець кінцем, призводило до поляризаціїокремих груп і шарів, а у результаті — і до руйнування соціальної єдності.
Отже, культура, організовуючи громадське життя, підтримує цілісністьі стабільність суспільства. Це виразно виявляється в її дії на поведінку людей.Власне, зміст культури в основному складається з численних зразків, стереотипів,моделей поведінки людей.
Висновок
Культураяк форма діяльності зрештою призначена для збереження і розвитку свого власногозмісту, тобто людини. Призначення культури, її «обов'язок» або роль, якувона грає в людському житті, виражені в її функціях. Усі функції здійснюються зарадилюдини як громадської істоти. Чи пізнає він світ або намагається захистити природу,чи вірує він в Бога або розділяє високі ідеали гуманізму — усе це він робить зарадисебе самого.
Сучасненаукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки цього поняття. Воносимволізує переконання, цінності і виразні засоби (вживані в літературі і мистецтві),які є загальними для якоїсь групи; вони служать для впорядкування досвіду і регулюванняповедінки членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають субкультурою.
Засвоєннякультури здійснюється за допомогою навчення. Культура створюється, культурі навчаються.Вона не отримується біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступномупоколінню. Цей процес є основою соціалізації. В результаті засвоєння цінностей,вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування особи дитини і регулюванняйого поведінки. Культура формує осіб членів суспільства, тим самим вона значноюмірою регулює їх поведінку.
Про те, наскількиважлива культура для функціонування індивіда і суспільства, можна судити по поведінцілюдей, не охоплених соціалізацією.
Використаналітература
1. Введение в культурологию:Основные понятия культурологии в систематическом изложении: Учеб. пособие для студ.высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 1999.
2. Л.Л.Матвеева. Культурологія.Курслекцій. — Київ: «Либідь», 2005.
3. Матеріали лекцій з курсу „Культурологія” для студентів економічногофакультету. Уклад. Г.В. Ростун, Н.І.Крилова. – Маріуполь: ПДТУ, 2007.
4. Навчальний посібник з курсу „Культурологія”(для студентів технічного університету денної та заочної форм навчання) / Уклад.:Г.В.Ростун, Н.І.Крилова. – Маріуполь: ПДТУ, 2007.
5. Конспект лекцій з курсу “Культурологія” для студентівекономічних спеціальностей денної форми навчання / Укл. І.М. Гончаренко. – Маріуполь:ПДТУ, 2008