Міністерство освіти і наукиУкраїни
Вінницький державнийпедагогічний університет ім. М.Коцюбинського
інститут іноземних мов
кафедра англійської мови
Матеріальна і духовнакультура Риму в давній період
Реферат з латинської мови
студентки групи 1В
Гончар Анастасії Василівни
Вінниця 2009р.
План
1.Матеріальнакультура Римської імперії
2.Соціальнийустрій
3.Сім’я
4.Освіта
5.Економіка
6.Військовасправа
7.Мова
8.Релігія
9.Мистецтво, музика, театр
10.Розвагита відпочинок
11.Наука
Культураримської цивілізації має тисячолітню історію. Її значення для світовоїцивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка була носієм цієї культури,справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще два-три століттятому вона була мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії ілітератури багатьох європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових,медичних, юридичних термінів – латинського походження. Таке ж значення маютьдосягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державногоі приватного права, адміністративного управління та форм організаціїсуспільного життя. Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури даєзмогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурнихфеноменів, робить можливим більш ґрунтовний підхід до вивчення й розуміннясьогоднішніх соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культурита історії осмислюються у зв’язку з цим як культурні символи, що допомагаютьглибше розуміти сучасність.
Низка дослідниківвважає, що Рим створив свою оригінальну цивілізацію, яка базувалася наособливій системі цінностей, що склалася у римській громадянській общині узв’язку з особливостями її історичного розвитку. До таких особливостейналежали: встановлення республіканської форми правління внаслідок боротьбипатриціїв і плебеїв, та майже безперервні війни Рима, що перетворили його зневеликого італійського містечка на столицю величезної держави. Під впливом цихфакторів створювалася ідеологія та система цінностей римських громадян. Їївизначав перш за все патріотизм – уявлення про особливу богообраність римськогонароду і самою долею призначених йому перемогах, про Рим як найвищу цінність,про обов’язок громадянина слугувати йому всіма силами. Для цього громадянин маввідзначатися відвагою, стійкістю, чесністю, відданістю, гідністю,поміркованістю у способі життя, здатністю підкорятися залізній дисципліні навійні, затвердженому законом і встановленому предками звичаю в мирний час,шанувати богів-покровителів своїх сімей, сільських общин та самого Рима.
/>1)Матеріальнакультура Римської імперії
Високийекономічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто Рим сталоекономічним, культурним і політичним центром величезної держави. Це булогігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що мешкали в ньому, створюваловраження, ніби вони є мешканцями ойкумена — центра цивілізованого світу. І цетвердження недалеке від істини, оскільки саме в межах Римської держави склаласядревня цивілізація, яку називають античною культурою.
Зупинимося на матеріальній культурі Римської імперії в I — II століттяхнашої ери В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилінамагалися наслідувати приклад столиці — Риму. Їх прикрашали прекраснимихрамами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиліками, портикамидля прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для розваг — театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили вистави — травля звірів,бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися перебіги на запряженихчетвірками коней колісницях — квадригах. Амфітеатри ж, окрім відомого римськогоКолоссея (Колізея), що був споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів,збереглися у Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі
/>
Всі ці споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва — рельєфами,статуями тощо. В I — II століттях. нашої ери міські вулиці були вимощенікаменем, мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи — акведуки.Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й форумами наЗаході) були прикрашені численними портиками, храмами й базиліками. На іншихплощах споруджувалися тріумфальні арки і кінні статуї правителів.
Зрозуміло, що особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Тепер він мавдекілька форумів. До найдавнішого форуму часів республіки імператори приєдналище ряд нових. Найбільш величним був форум Траяна. Величними спорудами були і“Вівтар Світу”, який було зведено в часи Августа, мавзолей Августа, величезнийкупольний храм “всім богам” — Пантеон, побудований сподвижником ОктавіанаАвгуста Агріппою і перебудований у часи правління Адріана. Діаметр купола Пантеонустановить 43,2 м. Особливою розкішшю відрізняється архітектурний ансамбльімперських палаців на Палатинськом пагорбі.
У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм — громадськихбань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання, гімнастичнізали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами відрізнялися побудовані вРимі терми Септимія Севера (на 2400 відвідувачів) і терми Каракалли.
Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним розмахомі розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних центрів. Навітьїх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю величчю і розмірами.Можна відмітити колонади портиків сирійського міста Пальміра, храми Сонця вБаальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося активне прокладання доріг. В IIст. у державі існувало 372 мощені каменем дороги загальною протяжністю близько80 тис. км. Ці дороги, на зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, побоках їх були викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яриперекидалися мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи).Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна черезДунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу кроків (тисячукроків називали мілею) стояли кам'яні стовпи із вказівкою відстані донайближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на форумі стояв стовп зпозолоченим верхом, він вважався початком усіх доріг Римської імперії. Звідси іприказка: “Всі дороги ведуть у Рим”.
2)Соціальнийустрій
Римськесуспільство розглядається як ієрархічне, де раби (лат. servi) були на самомудні, вільновідпущеники (лат. liberti) — над ними, а вільнонароджені громадяни(лат. cives) були верхівкою. Вільні громадяни також були поділені на класи. Напочатковому етапі розвитку римське суспільство складалося з двох основнихверств – патриціїв і плебеїв. Згідно найбільш поширеній версії про походженняцих двох класів, патриції – це корінні мешканці Риму, що вели своє походженнявід 100 патріархів-засновників міста, а плебеї – прийшле населення, яке не малотакого походження, але мало громадянські права. Патриції були об’єднаніспочатку в 100, а потім в 300 родів. Спершу плебеям заборонялося одружуватися зпатриціями, що забезпечувало замкненість верстви патриціїв.
3)Сім’я
В ранній періодісторіі Риму вважалося за мету і головную суть життя громадянина – наявнстьвласного дому та дітей, при цьому сімейні відносини не підкорялися закону, арегулювалися традиціями. Основний принцип побудови римського суспільства – цеопора на елементарний осередок суспільства — сім’ю (фамілію). Родинні зв’язкибазувалися не тільки на кровній спорідненості, але й на усиновленні. Декількаспоріднених родин формували рід (лат. gens), найвпливовіші з них грали важливуроль у політичному житті.
До складуримської родини входили не тільки мати і батько, але й незаміжні дочки, сини,їх дружини та діти. Також родина включала в себе слуг, рабів та все домашнємайно.
Голова родини(лат. pater familias) – батько – мав необмежену владу (лат. patria potestas),яка була оформлено законодавчо і розповсюджувалася на всіх членів фамілії.Практично всі рішення щодо членів родини батько приймав самостійно. Владабатька заключалася в тому, що він міг за своїм бажанням ви дати дочку заміж аборозлучити, продати дітей у рабство: при народженні дитини він визначав долюновонародженого: він або визнавав дитину, або наказував вбити, або покидав безусякої допомоги.
Patria potestasрозповсюджувалася також на дорослих синів та їх сім’ї. Батько одноособововолодів усім майном родини. Навіть досягнувши повноліття та одружившись, синзалишався безправним у родині. Він не мав права володіти будь-якою нерухомістюза життя батька. Лише після його смерті, згідно із заповітом, син отримувавбатькове майно у спадок та ставав повноправним громадянином і головою своєїродини.
Жінка знаходиласяу волі чоловіка, тому що вона, за словами Теодора Моммзена, «належала тількиродині і не існувала для общини». В римських родинах жінка мала великі права,адже вона займалася управлінням господарством. Вона була повновладною хазяйкоюв домі. Вважалося хорошим тоном, коли жінка добре упорядковувала сімейнихпобут, звільняючи чоловіка для більш важливих державних справ. Залежність жінкивід чоловіка обмежувалася, по суті, майновими відносинами; володіти тарозпоряджатися майном без дозволу чоловіка жінка не могла.
На відміну відгрецьких жінок, римлянки могли вільно з’являтися поміж люди, іздити в гості,бувати на урочистих прийомах, причому, незважаючи на те, що вищу владу в родинімав батько, вони були захищені від його свавілля. Але заняття політикою не буложіночою справою, жінці не дозволялося бути присутньою на народних зборах.
Батьки родин ще,як правило, одружували своїх дітей, керуючись тогочасними моральними нормами івласними міркуваннями. Видати заміж дівчину батько міг з 12-річного віку, аюнака – з 14-річного.
Давньоримськийшлюб, особливо у вищих верствах населення, заключався часто з фінансових іполітичних міркувань.
Народження дитинитакож було пов‘язане з багатьма традиціями. Святкування на честь появи новогочлена родини починалися на восьмий день після родів і продовжувалися три дні.Батько підіймав дитину з землі і давав йому ім’я, цим проголошуючи своє рішенняприйняти його в сім’ю. Після цього запрошені гості дарували немовлятіподарунки, як правило, амулети, призначення яких було оберігати дитину від злихдухів.
Реєструватидитину довгий час було необов’язково. Лише коли римлянин досягав повноліття танадівав білу тогу, він ставав громадянином римської держави. Його представлялиперед посадовими особами та вносили в список громадян.
Уперше реєстраціюновонароджених ввів на початку нової ери Октавіан Август, зобов’язуючи громадянпротягом 30 днів з моменту народження реєструвати немовля. Рєстрація дітейпроводилася в храмі Сатурна, де знаходилася канцелярія намісника та архів. Прицьому підтверджувалося ім’я дитини, дата її народження, вільне походження таправо громадянства
Потрібнопідкреслити особливу роль сімейного виховання у римлян. Діти виховувалися вдусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкореннябатьківській владі. Хороший громадянин у римлян — це слухняний син ідисциплінований воїн. Давньоримське законодавство передбачало суворі покаранняза порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з їїобожнюванням цивільної і військової доброчесності.
3)Освіта
За часів ранньоїРеспубліки не існувало публічних шкіл, тому хлопців навчали читати і писати їхбатьки, або письменні раби, яких називали paedagogi, зазвичай грецькогопоходження. Найпершою метою навчання в той час було дати молодим людям знання зсільського господарства, військової справи, римських традицій та суспільнихвідносин. Юнаки багато чому навчалися, допомагаючи батькам виконувати їхрелігійні чи політичні функції. У віці 16 років сини аристократів йшли впомічники до видатних політичних діячів, а з 17 років брали участь у воєннихдіях.
Освітня практиказмінилися із завоюванням елліністичних держав у III ст. до н. е. і відповідномугрецькому впливу, але треба зазначити, що римські освітні традиції сильновідрізнялися від грецьких. Голови родин, піклуючись про отримання дітьмиосвіти, намагалися найняти своїм дітям вчителів греків, або дістати раба-грека.Часто заможні родини відправляли свої дітей до Греції задля отримання нимивищої освіти.
У V ст. до н. е.з'явилися елементарні («елементарний» в перекладі з латині — основний) школи,де навчалися головним чином діти вільних. Заможні батьки надавали перевагудомашньому навчанню. У II ст. до н. е. виникли граматичні та риторські школи.Тоді ж і зародився прообраз сучасної освіти: діти проходили три стадії освіти –початкову, середню і вищу. Риторські школи були своєрідними вищими учбовимизакладами (ораторське мистецтво, правознавство, філософія, поезія).
Навчанняпочиналося з 7 років. Хлопчики і дівчата йшли до школи, яка називалася ludus,де вчитель (що звався litterator чи magister ludi, часто грецького походження)вчив їх читанню, письму, арифметиці та іноді грецької, аж до 11-річного віку. З12 років студенти йшли у середні школи, де вчитель (який там називавсяgrammaticus) вчив їх грецької та римської літератури, давав відомості поісторії та праву. У віці 16 років, деякі студенти йшли до школи риторики, девчитель, майже завжди грек, називався rhetor. Навчання на цьому рівні готувалостудентів до кар’єри правників і вимагало від них заучування римських законів.На практичних заняттях учні виконували вправи на складення промов на заданутему з історії, міфології, літератури чи суспільного життя. Поступовоюристи-вчителя утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедр». Затаким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини іархітектури. Учні ходили до школи кожен день, окрім релігійних свят і базарнихднів. Також були літні канікули. У віці 17-18 років юнаки мали залишитинавчання та пройти військову службу.
За кордономосвіту отримували переважно в Афінах чи на острові Родос, де такожудосконалювалися в ораторському мистецтві, отримували уявлення про різніфілософські школи. Студенти, які приїжджали отримувати освіту з різних частинРимської держави, об'єднувалися в земляцтва — «хори».
У періодРеспубліки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак учаси Імперії держава поставила навчання під свій контроль. Вчителя сталиоплачуваними державними службовцями. Було встановлене число риторів іграматиків для кожного міста, в залежності від кількості жителів. Вчителякористувалися рядом привілеїв, а в IV ст. всі кандидатури викладачів підлягализатвердженню імператором.
Римлянипіклувалися і про те, щоб освіту отримали жінки згідно їх ролі, яку вонивідігравали в сім’ї: організатор сімейного побуту та вихователька дітей вранньому віці. Були школи, де дівчата навчалися разом з хлопцями, і вважалосяпочесним, якщо про дівчинку казали, що вона освічена дівчина.
В римськійдержаві вже в I ст. почали навчати рабів, бо раби та вільновідпущеники почаливідігравати більш помітну роль в економіці держави. Раби ставали управителямимаєтків і займалися торгівлею, призначалися наглядачами над іншими рабами.Письменних рабів залучали у бюрократичний апарат держави, багато рабів булипедагогами і навіть архітекторами. Такі раби коштували дорожче неписьменних,адже їх можна було використовувати для кваліфікованої праці.
Колишні раби,вільновідпущеники, з часом почали складати значну верству населення Риму. Немаючи нічого, окрім жадоби влади та зиску, вони прагнули зайняти місцеслужбовця, управлінці в державному апараті, займатися комерційною діяльністю,лихварством. Стала виявлятися їхня перевага у порівнянні з римлянами, яказаключалась в тому, що вони не цуралися ніякої праці, вважали себе обмеженимита виявляли наполегливість у боротьбі за свої місце під сонцем. Зрештою вонизмогли домогтися юридичної рівноправності, відтіснити римлян від управліннядержавою.
4)Економіка
Стародавній Римволодів безкраїми просторами землі з величезними природничими та людськимиресурсами. По суті, давньоримська економіка залишалася сфокусованою наземлеробстві та торгівлі. Вільна торгівля сільськогосподарською продукціюзмінила італійський ландшафт, і до I ст. до н. е. широкі виноградні та оливковіплантації витіснили дрібних землевласників, які вже не могли конкурувати здешевим імпортним зерном. Анексія Єгипту, Сицилії та Тунісу у Північній Африцізабезпечила постійне постачання зерна. У свою чергу, основними статтямиекспорту Італії стали оливкова олія та вино. Практикувався збір врожаю двічі нарік, але продуктивність ферм в цілому була низька, приблизно 1 тонна з гектара.
Промислова тамануфактурна діяльності були меншими. Найзначнішим було видобування каменю, щозабезпечувало головних будівельний матеріал для тогочасних будівель. Умануфактурі виробництво було на досить низькому рівні і загалом складалося змайстерень та невеликих факторій, де працювало щонайбільше кілька десятківробочих. Проте, деякі цегляні фабрики наймали сотні працівників.
Економіка ранньоїРеспубліки базувалася на невеликих господарствах і оплачуваній праці. Однак,іноземні війни та завоювання робили рабів все дешевше, і вже за часів пізньоїРеспубліки економіка сильно залежала від рабської праці, як на кваліфікованихроботах, так і на звичайних. Раби складали біля 20% населення Римської імперіїта 40% населення Риму. Тільки за часів Римської імперії, коли завоюваннязавершилися і ціна на рабів зросла, наймана праця знову стала більш економічновигідною, ніж рабовласництво.
Хоча уСтародавньому Римі широко вживалися бартерні відносини, навіть у зборіподатків, Рим мав дуже розвинуту монетну систему, монети з міді, бронзи тадорогоцінних металів були в обігу по всій Імперії та за її межами — деякі з нихнавіть було знайдено в Індії. До III ст. до н. е. мідь оцінювалася на вагу, убрусках без позначок. Оригінальна мідна монета (асс) мала номінальну вартістьодного римського фунту міді, але важила менше. Таким чином, цінність римськоїмонети як міри обміну значно перебільшила її власну цінність як металу. Післятого, як Нерон знижувати цінність срібного денарія, його номінальна вартістьбула на третину вище власної.
Коні були дужедорогі, а інші в'ючні тварини дуже повільними, для масової торгівлі на римськихшляхах, які частіше сполучали військові пости, ніж ринки, і дуже рідко булипристосовані для коліс. Як результат, об'єми транспортування товарів міжримськими провінціями були дуже низькими аж до підйому морської торгівлі у IIст. до н. е. Протягом цього періоду торгові кораблі менше ніж за місяць долаливідстань між Гадесом до Александрії через Остію, тобто відстань, рівну довжиніСередземного моря. Морські перевезення були приблизно в 60 разів дешевші заназемні, тому їх об'єми були значно більшими.
5)Військовасправа
Римське військомайже за весь час свого існування було, як довела практика, найбільш передовимсеред інших держав Давнього світу, пройшовши шлях від народного ополчення допрофесійної регулярної піхоти та кінноти з численними допоміжними підрозділамита союзницькими формуваннями. При цьому головною бойовою силою завжди булапіхота (в епоху Пунічних воєн фактично з'явилася морська піхота). Основнимиперевагами римської армії були мобільність, гнучкість та тактичні навички, щодозволяло їй діяти в умовах різного рельєфу місцевості та в суворих погоднихумовах.
У випадкустратегічної погрози Риму чи Італії, або достатньо серйозної воєнної загрози(лат. tumultus), зупинялися всі роботи, зупинялося виробництво і в арміюнабиралися усі, хто міг просто нести озброєння – громадяни такої категоріїназивалися tumultuarii (subitarii), а військо — tumultuarius (subitarius)exercitus. Через те, що звичайна процедура набору займала більше часу,командуючий цим військом магістрат виносив з Капітолію спеціальні прапори:червоне, що позначало набір у пехоту, та зелене – у кінноту, після чоготрадиційно оголошував:: «Qui rempublicam salvam vult, me sequatur» («Кто хочеврятувати республіку, нехай слідує за мною»). Воєнна присяга також промовляласяне індивідуально, а разом.
Первісна римськаармія (приблизно 500 р. до н. е.) являла собою громадянське ополчення, якепрактикувало тактику гоплітів. Вона була невеликою (серед населення вільнихгромадян призовного віку було тоді приблизно 9 000) та організованою на п’ятьгруп – три групи гоплітів, та дві – легкої кінноти. Така армія була обмежена утактиці та її призначенням в той період була оборона. У III ст. до н. е.римляни відмовляються від гоплітів на користь більш гнучкої системи, в якійменші групи з 120 (в деяких випадках – 60) осіб, що називалися маніпулами,могли більш незалежно маневрувати на болі бою. Тридцять маніпул, об'єднані втри лінії, разом з допоміжними військами формували легіон, чисельністю від 4000до 5000 осіб. Легіони часів ранньої Республіки складалися з п’яти секцій, кожназ яких була озброєна по-різному та мала різні місця у військовому формуванні:три лінії маніпулярної важкої піхоти (гастати, принципи та тріарії), легкапіхота – веліти та важка кавалерія – еквіти.
Де-юре легіончасів ранньої Республіки включав 3600-4800 важкоозброєних піхотинців, кількасотень легкоозброєних піхотинців та кілька сотень вершників, загалом складаючи від4000 до 5000 чол. Але часто легіони були недоукомлектовані через невдачі наборучи під час наступного періоду активної служби через нещасні випадки, бойовівтрати, хвороби та дезертирство. Під час Громадянської війни, легіони Помпея насході були у повному складі через недавній набір, в той час як легіони Цезарябули неповними через довгі бойові дії у Галлії. Така проблема була актуальною ідля допоміжних військ.
Справами,належними римлянину, особливо вельможному, визнавалися політика, війна,землеробство, розробка права (цивільного та сакрального) та історіографія. Націй основі створювалася рання культура Риму. Іноземний вплив, перш за всегрецький, що проникав крізь грецькі міста на півдні сучасної Італії, а потімбезпосередньо з Греції та Малої Азії, сприймався лише остільки, оскільки він несуперечив римській системі цінностей або перероблявся у відповідності до неї. Усвою чергу, римська культура за часів свого розквіту значно вплинула на сусіднінароди та на наступних розвиток Європи.
Для ранньоримськогосвітогляду було характерне відчування себе як вільного громадянина з почуттямналежності до суспільної общини та пріоритета державних інтересів надособистими, у поєднанні з консерватизмом, який полягав у наслідуванні звичаїв ітрадицій предків. У II – I ст. до н. е. стався відхід від цих настанов тапосилився індивідуалізм, особистість почала протиставлятися державі,переосмислювалися навіть деякі традиційні ідеали.
6)Мова
Латинська мова,появу якої відносять до середини ІІ тисячоліття до н. е., належала доіталійських мов індоєвропейської мовної родини. У процесі історичного розвиткудавньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайнялапануюче положення у західному Середземномор’ї. На початку І тис. до н. е.латинською розмовляло населення невеликого регіону Лацій (лат. Latium) назаході середньої частини Апеннинського п-ва, у нижній течії Тибра. Плем’я, щомешкало у Лації, називалося латинами (лат. Latini), його мова – латинською.Центром цього регіону стало місто Рим, за ім’ям якого італійські племена, щооб’єдналися навколо нього, стали називати себе римлянами (лат. Romani).
Виділяють кількаетапів розвитку латинської мови:
Архаїчна латина
Класична латина
Посткласичналатина
Пізня латина
Особливістюлатинської мови є те, що порядок слів у реченні має дуже невелике значення;передача інформації йде через систему афіксів, що приєднуються до кор.еНП слова. Латинська абетка базуваласяна етруській абетці, яка, в свою чергу, походила від грецької. Хоча пам’яткилатинської літератури, що збереглися, майже повністю написані класичноюлатиною, штучною і стилізованою літературною мовою, побутовою мовою Римськоїімперії була народна латина, яка істотно відрізнялася від класичної латиниграматикою, словниковим складом і навіть вимовою.
7)Релігія
Архаїчна римськарелігія, по крайній мірі по відношенню до богів, була створена не з записанихоповідань, а скоріше на основі комплексних взаємовідносин між людьми та богами.У багатьох аспектах вона була близька до грецької, аж до прямого запозиченняокремих міфів. На відміну від грецької міфології, боги не були персоніфіковані,але існували нечітко визначені священні духи, які називалися numina. Римлянивірили, що кожна людина, місце або річ має свого «генія» або божествену суть.До священних духів римлян відносилися генії (добрі духи, що охороняли людинупротягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім —усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів — «повернутисядо рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому), лари (духидомівки та родинного щастя), лемури (духи померлих) і мани (духи предків).Вірили також у божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочаткубезособові та безстатеві, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді(Янус і Яна, Фавн і Фавна). Їм приносили жертви, присвячувалися релігійніцеремонії. Величезне значення надавалося різного роду ворожінням (по польотуптахів, по внутрішностях тваринних т.д.) Під впливом італійських племен уримському пантеоні з'явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, богині Юнона іМінерва. У плебеїв була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (богвиноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни),Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весниі садів, потім — любові та краси). Деякі боги шанувалися головним чиномпредставниками одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники— Мінерву).Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почалиототожнюватися з грецькими. Так, Юпітер вважався тим самим божеством, що іЗевс, Марса почали асоціювати з Аресом, а Нептуна – з Посейдоном. Римські богитакож набули атрибутів та міфології цих грецьких богів. За імперської добиримляни увібрали міфологію завойованих народів, що призвело до того, що храмиримських божеств стояли поруч із храмами іноземних богів. Таким чином, прониклидо Риму і східні культи — Ісіди, Осіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючогобога Мітри. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператораяк живого бога.
Відмінною рисоюсвітогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богівпрактично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міфпро братів Ромула і Рема, що чудом залишилися живими після змови проти їхбатька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалисярозповіді про військову доблесть і патріотизм римлян. Пізніше військовіперемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководціставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а свою державу —як одну з вищих цінностей.
Хоча релігіяграла значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е.значна частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. дон.е римські філософи (у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) узначній мірі переглядають чи піддають сумніву багато з традиційних релігійнихположень. На межі нашої ери Октавіан Август вжив заходів по встановленнюофіційного культу Імперії.
/>
Статуя ЮнониСуспіти, Ватикан
Пізніше військовіперемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководціставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а свою державу —як одну з вищих цінностей.
Хоча релігіяграла значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е.значна частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. дон.е римські філософи (у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) узначній мірі переглядають чи піддають сумніву багато з традиційних релігійнихположень. На межі нашої ери Октавіан Август вжив заходів по встановленнюофіційного культу Імперії.
За часів Римськоїреспубліки, римська релігія була організована у чітку систему жрецьких колегій.Найвищим органом цієї ієрархії була Колегія понтифіків, а її верховний жрець,Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus), був головою державної релігії.Фламіни обслуговували культи численних богів, а авгурам було доручено проводитиауспіції; жрецький цар виконував релігійні обов’язки вигнаних царів. В Римськійімперії обожнювали імператорів, а сформований культ Імперії швидко ставпровідним.
Починаючи зімператора Нерона, римська офіційна політика по відношенню до християнства буланегативною, часто навіть належність до християн могла призвести до страти. Заімператора Діоклетіана гоніння на християн досягли своєї найвищої точки. Однак,за імператора Константина І християнство стало офіційною і провідною релігієюРимської держави. У 391 р. імператор Феодосій І заборонив у державі всірелігії, окрім християнської.
8)Мистецтво, музика, театр.
Стильдавньоримського живопису відображає грецький вплив, і зразками, що збереглися,є переважно фрески, які використовувалися для прикрашання стін та стелізаміських вілл, хоча у римській літературі є згадки про малюнки на дереві,слоновій кістці та інших матеріалах
/>
Давньоримськафреска з Боскореале, 43-30 рр. до н. е.
Декілька зразківримського живопису було знайдено в Помпеях, і на основі цих зразків історикиподіляють розвиток давньоримського живопису на 4 періоди. Первісний стильпрактикувався з початку II ст. до н. е. до початку чи середини I ст. до н. е.Переважно то були імітації мармуру чи кам’яної кладки, хоча іноді зустрічалисязображення міфологічних персонажів. Другий стиль живопису почав розвиватися зпочатку I ст. до н. е., коли художники намагалися відобразити реалістичнітривимірні архітектурні деталі та ландшафти. Третій стиль розвинувся заправління Октавіана Августа і відмовився від реалізму попереднього стилю накористь звичайного орнаменту. Невеликі архітектурні види, пейзажі чи абстрактнівізерунки розміщувалися по центру, з монохромним заднім планом. Четвертийстиль, який виник у 1 ст., зображував сцени з міфології, хоча малюнкиархітектурних деталей чи абстрактні візерунки ще залишалися. Портретнаскульптура у Давньому Римі використовувала як класичні, так і енергійніпропорції, з часом перетворившися на суміш реалізму та ідеалізму. За правліннядинастій Антонінів та Северів, у скульптурах почали переважати більш пишніволосся та бороди, що створювалося глибшим різьбленням і висверлюванням.Вдалими були також рельєфні скульптури, які зображували перемоги римлян.
Латинська літератураіз самого початку знаходилася під впливом грецької. Деякі з найдавнішихіснуючих творів являють собою історичні епоси, що розповідають про раннюримську воєнну історію. Із розвитком Республіки, автори почали створюватипоезію, комедії, трагедії та історичні твори. Хоча кажуть, що римлянам далеко до греків у царині літератури, але всеодно римська культура подарувала світові не одного відомого літератора, не одинлітературний шедевр. В I — II століттях широкого поширення в Імперії набуларимська поезія і проза. Серед заможних людей багато було таких, в тому числі йімператорів, які пробували свої сили в літературі. Однак до нашого часу дійшломало творів римських поетів і прозаїків цих століть.Під час правлінняімператора Нерона одним з найвідоміших поетів був Марк Анней Лукан (39 — 65р.р.). Він був прихильником помірного режиму, негативно ставився до деспотичнихдій імператорів, особливо до дій імператора Нерона. Він написав поему “Фарсалія,або поема про громадянську війну”, у якій оспівував Помпея і засуджував ГаяЮлія Цезаря. Згодом Лукан узяв участь у змові проти Нерона і був страчений.Укритичному тоні писав і Марк Валерій Марціал (42 — 102 р.р.). Він народився вІспанії. На початку 60-их р.р. приїхав до Рима, де йому спочатку довелося вестипринизливе життя клієнта у багатих патронів. Положення клієнта певною міроюпозначилося і на деяких сторонах його творчості. У 99 р. Марціал повернувся доІспанії, де прожив до кінця своїх днів. Літературну діяльність Марціал почавдосить пізно. Він прославився дотепними короткими віршами-епіграмами. Завдякийому цей жанр набув визнання у світовій літературі. Перший збірник його епіграм– “Книга видовищ” — був присвячений відкриттю Колізею у 80р. Марціалу належитьі збірка “написів до дарунків” (“Ксенії”), услід за якою він випустив 12 книгепіграм.Але творчість Марціала була суперечливою. У кращих епіграмах вінвисміював пануючі у Римі аморальність, розпусту, розбещеність, а в той же часвін вимушений був лестити внаслідок свого залежного становища.Найбільшславнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 – бл. 180 р.р.).Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився спочатку в Карфагені, апотім в Афінах. Після подорожі Східною імперією він приїхав до Рима, де ставадвокатом і займався літературною і науковою діяльністю: Апулей був людиноюдуже освіченою. Однаково вільно він володів грецькою і латинською мовами, мавобширні й різносторонні знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасникиназивали його магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньоїантичності. Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні рисинової епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика:збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці“Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова навласний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні магії.Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману “Метаморфози”, якийотримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман — авантюрно-побутовий за своїмреальним змістом і містико-алегоричний, релігійно-моралістичний за авторськимзадумом (герой, перетворений в осла за потяг до насолод, отримує знову людськийвигляд, пройшовши через страждання і залучившись у кінці до містичного культубогині Ісіди).
Римська музиказначною мірою базувалася на грецькій і грала важливу роль у багатьохаспектах життя давніх римлян. У римських збройних силах музичні інструменти,такі, як tuba (довга труба) чи cornu (інструмент, подібний до валторни),використовувалися для подачі різноманітних команд, в той час як bucina(можливо, сурма чи ріжок) та lituus (можливо, видовжений інструмент у формібукви J) вживалися для церемоніальних потреб. Музика гралася у амфітеатрах міжбоями та в odea (театрах), і для цього, як відомо, використовувалися cornu таhydraulis (водяний орган). Більшість релігійних ритуалів супроводжуваласямузичними виставами, із використанням tibiae (подвоєних труб) під часжертвоприношень, цимбалів та тамбуринів – в оргіях, і майже завжди — тріскачкита гімни. Деякі музичні історики вважають, що музика використовувалася майже вусіх публічних церемоніях. Але досі не можна однозначно стверджувати, що давніримляни зробили значний внесок до теорії чи практики музики.
Виникненнятеатрального мистецтва в Римі пов'язане з святами збору урожаю. Самобутнімримським театральним жанром були сатури — побутові комічні сценки, що включалидіалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізнішепочали ставитися комедії та трагедії за грецьким зразком. Акторами у римськимтеатрах були вільновідпущеники чи раби; вони займали, як правило, низькесуспільне положення. У Римі уперше виникають професійні акторські трупи такамерні (для невеликого числа глядачів) театральні вистави.
9)Побут
Життя у римськійдержаві вирувало навколо міста Риму, розташованого на семи пагорбах. У містібула велика кількість монументальних споруд, таких як Колізей, Форум Траяна таПантеон; існували фонтани із свіжою питною водою, яка постачалася за допомогоюакведуків, також були театри, гімназії, банні комплекси із бібліотеками тамагазинами, ринкові площі та функціонуюча каналізація. По всій територіїдержави, житлова архітектура коливалася від скромних будинків до заміськихвілл. У столиці на Палатинському пагорбі розташовувалася резиденція імператора;доречі, слово «палац» (як і англійське palace) походить від назвипагорба — Палатин. Класи плебеїв та вершників жили в міському центрі у тіснихпомешканнях (інсулах), які були схожі на сучасні гетто. Ці райони, частозбудовані заможними землевласниками задля отримання прибутку від здачі воренду, групувалися переважно навколо колегії або ринку.
Соціальнаеволюція римського суспільства була вперше досліджена німецьким вченим Г.Б.Нібуром. Давньоримський побут та життя базувалися на розвиненому сімейномузаконодавстві та релігійних обрядах.
Для найкращоговикористання денного світла римляни зазвичай вставали дуже рано, іноді очетвертій ранку і, поснідавши, починали займатися суспільними справами. Як ігреки, римляни їли тричі на день: перший сніданок рано вранці, другий — приблизно опівдні, десь надвечір — обід. У перші століття існування Римумешканці Італії їли переважно густу, круто зварену кашу з полби, проса, ячмінячи бобової муки, але вже на світанку римської історії у домашньому господарствіварилася не тільки каша, але й випікався хліб. Кулінарне мистецтво почалорозвиватися у III ст. до н. е. і за часів Імперії досягло небачених висот.
10)Розваги тавідпочинок
Римська молодьмала різні види ігор та фізичних вправ, такі як стрибки, боротьба, кулачні боїта скачки. У сільській місцевості дозвілля заможних людей також включалополювання та рибалку. Також у римлян було декілька різновидів гри в м‘яч, одинз яких був схожий на сучасний гандбол. Гра в кості, настольні та азартні ігри вті часи бул ивкрай популярні. Жінки не брали участі в цих іграх. Для заможнихлюдей, звані обіди давали можливість розважитися, адже на них часто булимузика, танці та поетичні читання. Плебеї іноді також організовували подібнівечірки в межах певного клубу чи асоціації, хоча обідній відпочинок для нихпереважно означав відвідування таверн. Діти бавилися іграшками та різнимиіграми, такими як чехарда.
Популярним видомрозваги були гладіаторські бої. Гладіатори билися або до смерті, або до «першоїкрові» різноманітною зброєю та за безліччю сценаріїв. Ці бої досягли вершинипопулярності за імператора Клавдія, який започаткував традицію вирішення імператоромкінцівки бою. Всупереч популярному образу в кіно, деякі експерти вважають, щожестом, який засуджував гладіатора на смерть, було не обертання великого пальцядонизу. Хоча досі точно не відомо, якими були жести, деякі експерти припускаютьщо імператор висловлював «смерть», тримаючи кулак з піднятим великим пальцем унапрямку гладіатора-переможця, в той час, як «помилування» показувалося простопіднятим кулаком. Також серед римлян були популярні покази тварин, які інодіпоєднувалися з гладіаторськими боями. В’язня чи гладіатора, озброєного чи ні,виштовхували на арену і випускали звірів.
Циркус Максімус,найбільший римський іподром, використовувався для скачок і перегонів наколісницях, а коли Циркус заповнювався водою, то проводилися морські бої. Уньому розміщувалося до 385 000 чол.; можно було вмістити все населення Риму.Два храми, в одному з яких знаходилося сім яєць, а в другому – сім дельфінів,стояли посередині треку, і коли гонщики робили чергове коло, з обидвох храмівзабиралося по одному предмету. Це робилося задля інформування глядачів щодостатистики перегонів. Нарівні зі спортом, Циркус Максімус був також майданчикомдля торгівлі та азартних ігор. Представники правлячої еліти, вершники і багатоінших людей, що захоплювалися перегонами, резервували собі місця в амфітеатрі.Вважалося навіть недоречним для імператорів, виказувати прихильність окремійкоманді. Циркус Максімус був споруджений у 600 р. до н. е. і провів останнікінські скачки у 549 р.
Колізе́й(лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутностіімператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським,Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, щоналежав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництвоцієї споруди розпочато імператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї ізакінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриттявлаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьомсотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.
/>
Спочатку Колізейназивався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат.Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ.Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить абовід колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стоялагігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.
Довгий час Колізейбув для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ,таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (наумахії).Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідженняуказують на те, що це був міф[Джерело?], створений католицькою церквою вподальші роки. При імператорові Макріні цирк сильно постраждав від пожежі, алебув реставрований за указом Александра Севера. У 248 імператор Філіпп щесвяткував в ньому тисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив гладіаторські боїяк несумісні з духом християнства, яке було запроваджено після КостянтинаВеликого пануючою релігією римської імперії; проте, звірині цькуванняпродовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосій Великого. Після цього дляФлавійового амфітеатру наступили сумні часи.
11)Наука
Тепер, власне, про наукові досягнення. У другій половині I ст. ПлінійСекунд написав велику “Природну історію”, яка була першою енциклопедією зфізичній географії, ботаніки, зоології і мінералогії. У кінці I – на початку IIст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах “Діяння Публія ВалеріяАгріколи” і “Німеччина” описав побут і суспільний устрій племен ЦентральноїЄвропи, які продовжували зберігати свою незалежність від Римської імперії.
У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під часправління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки лікарів.Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився лікар Гален,який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності спинного і головногомозку.
Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія таастрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях знань. Так,Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії Арістарха Самосського.Замість її він запропонував теорію, згідно з якою центром Сонячної системи булаЗемля, а Сонце й інші небесні тіла оберталися навколо неї. Пізніше ця теоріябула запозичена християнськими теологами і стала основою середньовічногорозуміння устрою Всесвіту. Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і булапопулярна у II і особливо у III століттях.
Помітним внескомримської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, якісистематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античноїматеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи відволі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі «Проприроду речей». Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв'язку руху і часу,збереження речовини («з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщоповернутись»), нескінченність світу («Всесвіту справді у жодному напрямі жоднаграниця не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би неширився, всесвіт»).
Класична праця згеографії належить Страбону, який зібрав у своїй «Географії» всі існуючівідомості про країни і народи — від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючиастрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якоюнавколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети. Ця модельзалишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини інезаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, який вивчавнервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепціякровообігу.
З огляду наособливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичноїнауки у Стародавньому Римі. Істориками часто ставали люди, які займали високесуспільне становище і брали активну участь у політичному житті. Історичні твориналежать Юлію Цезарю («Записки про гальську війну»). Близьким до ОктавіанаАвгуста був Тіт Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніхперіодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часівімперії, приділивши значне місце варварським племенам, які нападали на Рим,згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину).Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанрісторичного портрета. Його твори і зараз видаються великими тиражами,читаються. У «Порівняльних життєписах» він відшукує паралелі в грецькій іримській історії через розгляд біографій уславлених людей.
У римської культури завжди булобагато як прихильників, так і противників.Особливо не сприймали культуру Римугреки, що їх римляни підкорили. Елліни перемагали своїм генієм, а римлянидосягали успіху лише завдяки фортуні. Але Рим зробив те, чого не вдалосязробити еллінам. Він об’єднав народи та запровадив порядок на землях, приніс їммир. Кожен міг, будучи в безпеці від нападу, працювати, сіяти, збирати врожай,мандрувати землями країни та торгувати.Можливо, Рим не перевершив греків угалузях філософії та скульптури, але він добре налагодив перекидання військ зодного кінця держави в інший та встановив справедливі закони. А це вже і єкультурою. Рим на той час був універсальною ідеєю. Досягнення в тих галузяхкультури, в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілкомзапозичені у інших народів, у тих же самих греків. Але в будь-якому випадкуримська культура не просто цікава – вона грандіозна, без неї не можна уявитидавній світ, як і не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури
Списоквикористаної літератури
1.Бадак А.Н.,Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. “История Древнего мира: Древний Рим”, Минск,“Харвест”, 1998, 800 с.
2.Винничук Л.“Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима”, Москва, “Высшая школа”, 1988, 496с.
3.Ладинский Ант.“В дни Каракаллы”, Минск, “Беларусь”, 1987, 460 с.
4.Левчук Л.Т.“Історія світової культури”, Київ, “Либідь”,1999, 368 с.
5.Момзен Т.“История Рима”, “СПБ”, 1993.
6.“Энциклопедия”,Академия педагогических наук СССР, том 12, Москва, 1968, 640 с.