Вступ
Ікебана– це вид мистецтва. Вона сприяє розвитку творчих навичок у школярів і нетільки. Виготовлення ікебани – це дуже тонка і копітка робота.
Виготовляючиікебану, діти також розвивають естетичний смак. Ця робота зосереджує на собі.
Цемистецтво існує багато років. І дуже давно є різновидом роботи у школах – умолодшій школі зокрема.
1.Поняття про ікебану
Ікебана(яп. 生け花 або яп. いけ ば な ікебана, «Іке» – життя, «бана» – квіти,буквально «живі квіти») – традиційне японське мистецтво аранжування, створеннякомпозицій із зрізаних квітів, пагонів у спеціальних посудинах і розміщення їхв інтер'єрі. В основу ікебани покладено принцип вишуканої простоти, щодосягається виявленням природної краси матеріалу.
2.Історія виникнення ікебани
Ікебана– класичне японське мистецтво, що виникло понад 600 років тому і спочаткуколишнє буддійським ритуалом покладання підношення в храмах. До середини XVстоліття з появою перших класичних стилів ікебана придбала статус мистецтва іздобула незалежність від релігійного змісту ритуалів, хоча це продовжувалорозумітися в підтексті. Перші вчителі і учні були священиками і аристократією,але з плином часу з'явилося безліч шкіл, нових стилів і ікебана таким чиномстала надбанням всього японського народу. У VI столітті до Японії прониклобуддійське вчення, який приніс із собою ритуал покладання квітів на вівтар начесть Будди. В Індії ритуал зводився до розсипання пелюсток, але в Японії до Xстоліття квіти стали підносити у вазах або на підставках, а виконавцем ритуалустало духовенство.
До XVстоліття квіткові композиції поширилися і розвинулися настільки, що стали долеюне тільки імператорського двору і знаті, але й популярні в народі. Це поклалопочаток закріпленню вимог до композиції і формі, які були записані найстарішимSendensho (1443–1536).
Зплином часу ікебана стала завсідником фестивалів та виставок. Правила складаннякомпозиції були закріплені, а матеріали повинні були бути об'єднані абсолютнопевними способами. У цих ранніх формах ікебани високий центральний стеблоповинен був супроводжуватися двома коротшими, що являло собою небо, людину іземлю. У кожній школі ікебани для них були свої специфічні назви, але в 1545році школа Ikenobo створила стиль rikka, сформулювавши сім основних способіврозташування стебел, що застосовуються в тому чи іншому вигляді аранжування.
Протягомперіоду Момояма (1560–1600) було побудовано безліч замків, які були прикрашенікомпозиціями у стилі rikka – він вважався найбільш підходящим. Взагалі періодМомояма славився своєю химерною обстановкою, якої протиставлялася скромність іневибагливість обстановки чайних будиночків і проводяться в них церемоніях,завойовують все більшу популярність. Цей стиль називався chabana.
До1600 року релігійного значення ікебани зменшилася і квіткові композиції сталивиконувати виключно декоративну функцію. У період Едо (початок XVII – серединаXIX ст.) Простота стилю chabana допомогла створити стиль nageire. Композиції вцьому стилі здавалися недбало поставленими або навіть вкинутими в кошик.
Створеннятаких недбалих композицій призвело до появи стилю seika або, як його називали вшколі Ikenobo, shoka. Цей стиль характеризується щільним вузлом з трьох стебел,що утворюють асиметричний трикутник. Така форма зараз вважається класикоюжанру, тому школи, в яких її викладають, також називають класичними.
Починаючиз XIX століття, майстри ікебани мали все збільшується вплив у суспільстві, а доцього часу стати майстром і взагалі займатися аранжуванням могли тількичоловіки (як це зазвичай водиться в Японії), але в даний час жінки так самомають право вчитися цьому мистецтву.
3.Школи ікебан
Найстарішашкола ікебани бере свій початок від священика храму Роккакудо в Кіото, який бувнастільки вправний у складанні композицій, що його ради і настанов шукали іншісвященики. Оскільки він жив біля озера (по-японськи звучить як ikenobo), то цяназва (Ikenobo) і закріпилося за майстрами ікебани, які навчались у цьогосвященика або жили в цій місцевості.
Класичнашкола ікебани за основу бере три гілки (хоча може використовуватися до дев'ятигілок), які символізують «небо», «людина», «земля», які доповнюються невеликимиза розміром квітами і травами. Зовсім не обов'язково використовувати длястворення ікебани дорогі екзотичні квіти. Досить того, щоб вибрані рослинидобре поєднувалися між собою і відображали індивідуальність автора. Головнийпринцип – відкинути зайве, те, що порушує пропорції і красу рослин. Також дужеважливим є вибір вази або підставки для композиції квітів: вони повинніідеально поєднуватися і доповнювати один одного.
ПодіїXX століття перевернули й уявлення про ікебани – тепер вона вважаласяобов'язковою складовою дозвілля благородної і утвореної японської жінки. УнсінОхара (Unshin Ohara), професор школи Ikenobo в Кобе (Kobe) винайшов нову формуаранжування в низькій вазі / підставці з використанням деяких західних квітів зукороченим стеблом. Він попросив, щоб школа включила цю форму в навчальнийплан, але школа відмовилася. Проте робота Охара була високо оцінена і йомудозволили викладати нову форму у своїй власній школі – з тією умовою, що йомувдасться набрати учнів. Неважко здогадатися, що школа Ikenobo сумнівалася втому, що учні в Охара з'являться. Тим не менш, незважаючи на такий явнийскептицизм, виставка Охара в універмазі в Кобе користувалася успіхом і,відповідно, учні в нього з'явилися.
Новийстиль було вирішено назвати moribana («складений вгору») і він був повноюпротилежністю seika. Новий стиль став настільки популярним, що до 1915 рокуйого включило в навчальний план більшість шкіл.
Великийвплив на мистецтво ікебани зробило навчання буддійської школи Дзен (1141–1215),яке затверджує значимість буття в його безпосередній даності і сиюминутности,заперечує пишні релігійні обряди та ритуали, вважає, що вищий сенс життякриється в самому повсякденному. Під впливом цього вчення хебана переставалабути тільки релігійним атрибутом, а процес її створення священнодійством.Композиції Рикка, що досягли до XII в. монументальності й помпезності,стають тепер менше за розміром, більш тонкими в кольорі. Ікебана поступововиявляється частиною повсякденного побуту людини, вона починає створюватися нетільки для храмів, але й для палаців аристократів а потім для військової знаті.Сьогун (правитель) Асікага Йосіміцу (1358–1408) прославився своїм заступництвоммистецтвам в країні. Розвиток ікебани тих років також у значній мірізобов'язана саме йому. Він увійшов в історію Японії як «витончений Сегун». Їмбув споруджений відомий храм Гіннакудзі, що став пам'ятка міста Кіото.Особливий інтерес у період його правління викликають досягнення в області такзваних мистецтв повсякденного життя: ікебана, чайна церемонія, театр. Але,садове мистецтво, архітектура. Завдяки його підтримці багато художників змоглистворити в той час свої прекрасні твори.
Сучаснішколи
Такожвиникли й інші школи – Косу Тсудзі (Koshu Tsujii), послідовник нової школиMoribana, був запрошений для відновлення школи в храмі Дайкакудзі (Daikakuji),яка і тепер відома як школа Saga. Крім ікебани в школі Saga викладаються і іншімистецтва, наприклад, каліграфія. Тока Адат (Choka Adachi) заснував свійвласний стиль (стиль Adachi), використовуючи напрацювання школи Moribana.
Приблизнов той же самий час виник ще один новий стиль, який привернув до себе увагусвоїм вільним підходом до композиції і яскравістю використовуваних компонентів.Цей стиль відомий як «художній стиль» і його засновником є Іссотей Нісікава(Issotei Nishikawa).
Головнимпослідовником цього стилю був Софу Тесігахара, що заснував школу Sogetsu в 1926році. Іншим діячем нового віяння в мистецтві ікебани був творець школи Ichiyo,який запропонував розміщувати композиції не тільки в ніші токонома.
Вданий час лідерами є три школи – Ikenobo, Ohara і Sogetsu, але по всій ЯпоніїМіністерством освіти зареєстровано більше двох тисяч різних шкіл.
Мистецтвоскладання ікебани і в даний час бурхливо розвивається – відкриваються школи танавчальні центри по всьому світу, створюються нові стилі і напрямки: Ікебана –
Ріккі(химерний і помпезний стиль середньовіччя),
Чабани(скромна і невибаглива квіткова аранжування),
Нагеіре(дослівно означає «квіти, кинуті у вазу» – в основі стилю ікебани простота інавіть недбалість),
Сейко(Напрямок засноване на грі світла й тіні, тим самим, уособлюючи сили природи),
Морибана(акцент зроблений на коріння рослин),
Тябана(квітковий стиль ікебани для чайних церемоній)
СОГЕЦУ(принципово новий напрямок ікебани з елементами європейської аранжування тавикористанням металу, кераміки).
Такимчином, жорстких вимог до складання ікебани не пред'являється. Але не всякийбукет є ікебана. Це мистецтво складання композицій квітів на увазі наявністьвитонченого смаку, оригінальності, уміння грамотно поєднувати види, фактури,довжину квітів.
4.Виготовлення зимової ікебани
Порядокробіт
1.Готуємо матеріали до роботи. Гілки без листя (2–3 шт.) Обрізаємо так, щоб вонидобре виглядали в обраній пляшці. Гілки треба вибирати тонкі і розгалужені.Якщо під рукою не виявилося пляшки темно-синього кольору, то можна взятибудь-яку пляшку і пофарбувати її в потрібний відтінок, використовуючи фарбу вбалончику.
2. Напляшку накладаємо смуги малярського скотча і гострим ножем для паперу вирізаємоз кожної з них хвилястий елемент у вигляді мови полум'я. Зайвий худобу акуратноприбираємо.
3.Застеляємо робоче місце газетою і наносимо фарбу золотого кольору на пляшку,акуратно розпорошуючи і стежачи за тим, щоб не з'явилися патьоки. Після повноговисихання пляшки, знімаємо малярний скотч. Цією ж фарбою фарбуємо всі гілки.Фарбувати золотистою фарбою пляшку і гілки можна як разом, так і окремо.
4.Прикрашаємо гілки штучними синіми трояндами. Для їх виготовлення з гофрованогопаперу вирізаємо 2 смуги – одну широку, а другу на 2 / 3 вже першою.
5.Складаємо смуги гофрованого разом таким чином, щоб вузька смужка проходилапосередині широкої, і звертаємо їх у трубочку, залишаючи широку частину зовні.Трубочку треба згортати так, щоб стрічка йшла по спіралі зверху вниз. Центртреба згортати щільно, а край трохи слабкіше. Після закінчення згортання бутонперетягуємо ниткою посередині і розправляємо пелюстки так, щоб вийшов квітка.
6.Таким чином робимо 3 троянди і прив'язуємо їх до гілок золотим шнуром абоатласною стрічкою. Можна використовувати і стрічку темно-синього кольору, акінчики шнура або стрічки залишити звисати з гілок. Цю композицію можнавиконати в сребрістом кольорі, в цьому випадку троянди можна зробити з білоїабо світло-блакитного паперу.
/>
5.Складання букетів
Красабукета і краса квітки, гілки – це зовсім не одне і те ж. Квіти та гілкивиявляють свою справжню красу, якщо їх поставити, показати відповідним чином.
Убукеті повинні бути новизна, динамічність, пропорційність і гармонія. Що цеозначає?
Новизна– це несподівана форма букета, незвичайний матеріал, з якого він складений.
Піддинамічністю мається на увазі те, що в букеті велике значення надається красіліній. Зовсім прямі гілки вживаються рідко. А кожен вигин передає якусь дію,настрій, якість.
Наприклад,гілка сосни з великим вигином, на думку японців, символізує силу. Іноді в букетдодають зовсім сухі гілки без листя і кори, вибілені хімікатами і вигнутінайвигадливішим чином.
Пропорційність– це перш за все відповідні розміри трьох головних елементів букета (про цемова буде йти нижче). Це збалансування трьох основних елементів додатковимигілками, Квітами, які називаються дзюсі (помічники).
Нарешті,гармонія. Зокрема, гармонія кольору. Важко, скажімо, поєднувати в одному букетітакі кольори, як червоний, жовтий і блакитний. Важко, але можна. Один колірповинен гармоніювати з вазою, інший (Самий помітний) буде представленийневеликою колірною плямою, а третій стане головним кольором букета. Важлива ігармонія всього букета з вазою. Якщо букет яскравий або складений тільки зквітів, то вазу краще взяти одноколірну. Зазвичай в букеті квіти, гілки, листя –головний елемент букета. Але бувають випадки, коли головною стає ваза. Тодіставлять невеликий, скромний букет, такий, щоб він не затьмарив красу вази, аще більше підкреслив її витонченість. По-третє, букет повинен гармоніювати зтим місцем, на яке він буде поставлений. Форма букета повинна залежати відтого, де він буде стояти: посередині столу, в кутку, в ніші і т. п.
Букетиставлять у високу вазу або в низьку.
Щобзміцнити квіти та гілки в низькій вазі, вживають спеціальні щітки – латунніголки на свинцевій основі. У високій вазі стебла можна зміцнити поперечинами зтвердих гілок. Поперечини прив'язують до нижніх кінцях гілок з такимрозрахунком, щоб вони впиралися в стінки вази.
Передтим, як робити букет, треба оживити квіти, листя, гілки, якщо вони трохизів'яли: підрізати кінці стебел, опустивши їх у воду.
Японськийбукет складається з трьох головних елементів, які на малюнках-схемах умовнопозначені так:
сін (/>), ШОЕ(/>) і хікае (/>).
Цескелет букета. Висота трьох основних гілок залежить від висоти вази ізнаходиться в строгій пропорційності по відношенню один до одного.
Розмірпершого елемента – син – півтора діаметра вази плюс півтори висоти вази.
Другийголовний елемент – ШОЕ – повинен скласти 3 / 4 висоти першого елемента (син),третій елемент – хікае – 3 / 4 від другого елементу (ШОЕ).
Якщобукет складають із зелені та квітів, то син і ШОЕ – це зелень, а хікае – квіти.
Докожного з трьох головних елементів додаються помічники (дзюсі). Вони коротшесвоїх господарів, за місцем тяжіють до них. Якщо син, ШОЕ, хікае – це скелетбукета, то дзюсі – його м'ясо. Зазвичай дзюсі бувають з того ж матеріалу, що ігілка-господар (квітка – так квіти, гілка – так і дзюсі гілки). Дзюсі третьогоелемента – хікае – ставляться так, щоб короткі квіти були позаду, а більш довгіпопереду, з нахилом вперед і в сторону на стільки градусів, скільки вказано всхемі. Таке розміщення кольорів надає букету об'ємність, створює враженняглибини і простору.
Починаючискладати букет, треба перш за все з наявного матеріалу вибрати найвищу ікрасиву гілку. Подивитися, з якого боку, в якому повороті або нахилі ця гілкачи квітка дивиться найбільш виграшно. Листя більшості рослин мають «обличчя» і «зворотнийбік». Так от «виворіт» листя не повинна бути видна. Потім треба відмірятидовжину гілки (див. вище), зрізати всі некрасиві, «зайві» листя, квіти.
Знашої точки зору, японці, готуючи гілку для букета, нещадно обрізають її. Вонипроріджують густі гілки, прибирають усі непривабливі частини, зрізують всізадні листя та гілки, які накладаються на передні. Сосну, наприклад, обскубуютьтак, що головне стебло і розвилки гілок стають голими. При цьому дуже чітковимальовується основна лінія гілки. Одне з правил ікебани свідчить: не бійтесявідрізати зайві гілки, квіти, листя в ім'я створення краси.
Підготовленутаким чином гілку поставте у вазу за обраною схемою (див. нижче). Це буде сайтсин.
Потімтаким же чином підбирається і готується другий елемент-ШОЕ, який повинен матидовжину 3 / 4 від першого. Після ШОЕ ставиться третій елемент – хікае.
Поставившитри головні елементи, треба поглянути на букет з боку. Потім додати гілки таквіти-помічники, знову подивитися здалеку, поправити, підрізати, і букетготовий.
Кількістьгілок і квітів у букеті не має значення, головне – гармонія.
Є двіосновні форми: прямостояча і похила і сім різних варіантів схем кожної форми.За варіантами схем закріплені певні порядкові номери.
Упрямостоячих формах букета головний елемент син завжди має нахил 15 ° (повідношенню до вертикалі), а у похилих форм син має нахил 45 °. Крім того, впохилих формах елементи син і ШОЕ міняються місцями.
Зігнуті,викривлені гілки й стебла квітів більше підходять для ікебани похилій форми,прямі гілки – для прямостоячої.
Короткопро особливості деяких варіантів, схеми яких тут дані. Варіант №3 – букеттристоронній. У варіанті №4 відсутня другий елемент ШОЕ. Цей варіант вживаєтьсяособливо часто. Варіант №5 – син і ШОЕ ставляться разом, а в стороні від них,як можна далі – Хікае. Ваза для цього букета повинна бути подовженою. Такийбукет особливо гарний влітку, тому що вода, яку видно між двома частинамибукета, створює враження прохолоди.
Одинз варіантів – плаваючий букет. Роблять його зазвичай для прикраси обіднього абобанкетного столу. У низьку вазу з водою кладуть плоскі квіти, зрізані підчерешок, додають кілька листів. У цьому букеті повинна бути видна вода, томудеюсі не ставлять.
Коженваріант може бути дзеркально перевернений.
Дрібніквіти, на зразок конвалій, краще зв'язати в пучки, а потім вже ставити у вазу.
Гілкиі листя, такі, як у туї, папороті, не можна ставити в повний анфас чи профіль.Їм треба надати невеликий поворот і нахил (за схемою).
Суворедотримання градуси нахилу головних елементів букета не так вже обов'язково.
Вигнутігілки треба ставити так, щоб верхній кінець дивився вгору, а не вниз. Цеправило не стосується букетів вільної форми.
Уікебани (зверніть увагу на схеми) над кожним букетом обов'язково повинно бутипусте простір – це невід'ємна частина краси букета.
Післявсіх вказівок і рекомендацій в японській літературі, що стосується складаннябукетів, зазвичай говориться, що око і серце укладача букетів не повинні бути врабському полоні у правил.
Висновок
Естетичнийсенс має не лише створена композиція ікебани, але і процес навчання цьомумистецтву, та і не тільки цьому. Школа ікебани, процес навчання цьому мистецтвуз'являються в контексті японської культури як особлива, багато в чомуізольована від усього іншого «педагогічна провінція», де процес навчання дужетривалий і де мудрі наставники головним чином копітко працюють над виявленням іусебічним культивуванням природних дарувань своїх підопічних. Тут пануєатмосфера своєрідного благочестя, шанобливого уживається в космічний ритмбуття, що вдягається у форму особливої обрядовості: жести і пози учителя, апотім і учнів виконані глибокого смислу.