Стародавній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) — одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Паладином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.
За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.
Римське суспільство розглядається як ієрархічне, де раби (лат. servi) були на самому дні, вільновідпущеники (лат. liberti) — над ними, а вільно народжені громадяни (лат. cives) були верхівкою. Вільні громадяни також були поділені на класи. На початковому етапі розвитку римське суспільство складалося з двох основних верств – патриціїв і плебеїв. Згідно з найпоширенішою версією про походження цих двох класів, патриції – це корінні мешканці Риму, що вели своє походження від 100 патріархів-засновників міста, а плебеї – прийшле населення, яке не мало такого походження, але мало громадянські права. Патриції були об’єднані спочатку в 100, а потім в 300 родів. Спершу плебеям заборонялося одружуватися з патриціями, що забезпечувало замкненість верстви патриціїв.
Менш важливим це стало за часів пізньої Республіки, коли деякі плебейські родини стали заможними і почали займатися політикою, а деякі патриціанські роди занепали. Будь-хто, патрицій чи плебей, чиїм предком був консул, вважався благородним (лат. nobilis), а того, хто перший зі свого роду прийняв консульство, як, наприклад, Марій чи Цицерон, називали новою людиною (лат. homo novus) і благородними ставали його нащадки. Однак патриціанське походження все ще залишалося престижним, і багато релігійних інститутів були відкриті тільки для патриціїв. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з невеликої сільськогосподарської общини, заснована на італійському півострові ще в 10 столітті до нашої ери. Розташований на березі Середземного моря, і з центром в місті Рим, він став одним з найбільших імперій в стародавньому світі.
Різноманітні сторони суспільного життя Стародавнього Риму зосереджувалася на форумі, визначаючи склад навколишніх його будівель: храми головних богів, перед якими відбувалися релігійні церемонії; базиліки — для суду і біржі, на яких відбувалися договори і велася торгівля; курії — для засідань сенату і міського управління; таверни — лавки торговців. Площу прикрашали статуями, оздоблювали колонадами портиків, другий ярус яких використовувався для глядачів в святкові дні. Свята займали велику частину відпочинку городян: релігійні ходи, гладіаторське ігри, тріумфи полководців. В історії Рима відзначено 350 тріумфів, що тривали по 2—3 дні кожний, з неодмінними пишними торжествами і грандіозними бенкетами. Свято включалося в єдиний комплекс розваг з бенкетами і трапезами.
Найбільш характерним комплексом відпочинку і одним із значущих досягнень архітектури для Стародавнього Рима були терми. Відвідування терм були невід'ємною частиною римського способу життя. Крім свого основного призначення, терми, зазвичай були оточені парком і стадіоном, також були поряд парк для прогулянок, спортивний майданчик. Вони служили місцем для зустрічей, де обговорювалися приватні і суспільні справи. Кімнати відпочинку, місця для прогулянок на повітрі, бібліотеки, приміщення для музичних виступів створювали умови для спілкування. В грандіозних імператорських термах збиралися величезні маси народу. Тут міг розважитися городянин, що не має власного дворика з фонтаном або вілли з басейном. Більш спроможні римляни віддавали перевагу невеликим приватним лазням. В Римі з населенням 1 млн. чоловік налічувалося 11 імператорських терм і 800 дрібних суспільних лазень. Головний корпус терм оточував парковий простір, що був призначений для спорту, розваг і відпочинку. Значну частину відпочинку римляни займали видовища: драматичні і мімічні вистави, гладіаторські ігри, боротьба з тваринами, змагання колісниць. Основні видовищні споруди — театри, амфітеатри, одеони, цирки. Театри спочатку складалися з окремих елементів: місць для глядачів — театрона, які обладнували на сходах, що були врізані в пагорб; оркестри — круглого (напівкруглого) майданчика, де відбувалася дія; скени — окремого намету для переодягання.
Пізніше розрізнені частини злилися в єдине ціле, що є характерною рисою римського театру. Стена, частина римського театру, що найбільше піддавалася змінам, ставала все більш нарядною, часто для її оформлення використовували кольоровий мармур і розписи. У Римі були поширені малі театри — одеони — із спрощеним обладнанням сцен, призначені для музичних і поетичних вистав. Одеони могли бути критими (у вигляді окремих будівель) і відкритими. Будівлі цього типу, але менші розміру, називалися аудиторіями. В них виступали філософи, ритори, письменники. Амфітеатри споруджували для гладіаторських ігор і битви з дикими тваринами; вони мали еліптичну в плані арену і театрон, що повторював її форму. Це специфічний римський тип споруди, форма якого визначалася характером вистав. Найдосконалішим за конструкцією і формою був амфітеатр Колізей: величезна, овальна в плані чаша (подовжня вісь 187,77 м), що оточена місцями для глядачів, що підіймаються вгору. Колізей вміщав 56 тис. глядачів. В цьому найбільшому амфітеатрі проявився характер сприйняття видовищ римлянами — кожний глядач бачив з свого місця всю ту масу людей, що заповнювали амфітеатр, кожен з глядачів був переповнений святковим настроєм. Римські цирки були місцями кінних перегонів і змагань на колісницях. Вони складалися з витягнутої в плані арени (наприклад, цирк Максенція на Аппієвой дорозі, мав розміри 428 х 79 м), розділеної невисокою стінкою-спиною, навкруги якої відбувалися перегони, і східчастими місцями, для глядачів уздовж арени. Арена мала два входи: на одному кінці арени розташовували загороди для коней, звідки їх випускали у момент старту, на протилежному — встановлювали тріумфальну арку, з-під якої з'являвся переможець. Римські театри, амфітеатри, цирки значно вплинули на подальшу європейську архітектуру видовищних споруд.
Житлові споруди римлян розділяються на міські і сільські будинки-вілли. Поява заміського будинку пов'язано потребою у відпочинку городян від шуму і гармидеру мільйонного міста. Міський житловий будинок багатого городянина — домус — створювався за єдиною схемою: вхідний вестибюль — атрій, має квадратний отвір в перекритті; таблініум — головне приміщення будинку, яке служило, спочатку в якості сімейної спальні і трапезної, а пізніше для ділових контактів глави сім'ї; потім двір — перистиль. Пізніше з'явилися атріумно-перистильні будинки з окремою трапезною — триклініумом.
Навколо цих основних приміщень групувалися житлові кімнати для чоловіків і жінок, а також господарські споруди. Атріумно - перистильний будинок, що знаходився на пагорбі, розвинувся в терасний будинок, який часто використовувався для заміських вілл. Вілли частіше за все були центром сільськогосподарського маєтку землевласника. Розміщувалися вілли на південному схилі пагорба, звідки відкривалася панорама околиць. Кімнати розташовували в довільному порядку, але спальні, бібліотеки і кабінети були віддалені від галасливої частини житла. На віллі передбачався комплекс приміщень для підтримки здоров'я: терми, плавальний басейн, солярій, іноді гімнасій, криті алеї для прогулянок (стадій). В саду перед будинком розміщувалися німфеї, экседри, перголи, широкі мармурові лавки, статуї, фонтани і бельведери — все це забезпечувало спокійний і приємний відпочинок. У період Римської імперії в містах будували дешеве житло — інсули (багатоповерхові цегляні житлові будинки з квартирами, що здаються).
Житлові приміщення розташовували на верхніх поверхах трьох-, чотирьох-, п'ятиповерхових блоків, що мали свої сходи. Фасади набули вигляду багатоповерхових житлових будинків з вікнами, що виходили на вулицю.
На перших поверхах інсул розташовували торгові приміщення — таберни, господар яких проживав тут же, на антресольному поверсі. Інсула — суто римське явище.
У Римській імперії з'явилися нові типи споруд, пов'язані з тимчасовим нічлігом, — заїжджі двори, будівництво яких почалося уздовж всіх римських доріг після виходу закону про регулярний поштовий транспорт. У Стародавньому Римі велику увагу приділялось кліматолікуванню в горах. Вже в III—IV ст. н. е. були побудовані перші клімато-лікарні в малодоступних частинах Альп в Давосі.
Призначалися вони для вищих шарів римського суспільства. Стародавній Рим створив не тільки нові типи житла, але і різноманітні типи меблів для відпочинку.
Римляни, як і стародавні греки, не тільки їли і пили, але часто і працювали лежачи — читали, писали, укладали угоди.
Для цього застосовували різні види ложа, які встановлювали навколо круглого обіднього столу.
На основі традиційного ліжка зявились носилки, якими користувалися при пересуванні по місту. Великого значення набуває стіл; легкий, рухомий обідній стіл змінювався при зміні блюд. З'явився мармуровий стіл — почесний стіл, який встановлювався в атрії.
Римська архітектура підвела підсумок історії античної архітектури, яка зробила величезний вплив на подальший розвиток архітектури, зокрема стала невичерпним джерелом архітектурних образів середовища відпочинку і дозвілля в історії європейського містобудування.
Амфітеатри
Амфітеа́тр— антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якої уступами розташовувалися місця для глядачів. Слово має грецький корінь «amphi» (навколо).
Конструктивна основа амфітеатру являє собою складну систему арок і стовпів, між якими знаходяться склепінчасті галереї (фоє, приміщення для звірів тощо) та сходи.
“Арена’’ слово походить від латинського «пісок», який був розміщений на підлозі амфітеатру, щоб ввібрати пролиту кров.
Амфітеатри найчастіше використовувались для гладіаторських матчів, які були адаптовані з етруських похоронних обрядів (munera). Наприкінці 1 століття до н.е.,ігри втратили своє ритуальне значення.
Гладіатори прийшли з різних партій життя. Спочатку були гладіаторськи школи, але вони потрапили під державний контроль у 1-му столітті до нашої ери. Більшість гладіаторів були або засуджені злочинці (damnati), раби, військовополонені, або добровольці, які підписались, щоб зробити шоу задля оплати гладіатора. Існували чотири основних типи:
1.Воював з шоломом, який був прикрашений гребенем риби, довгастий щит і меч. Зазвичай він боровся.
2. Легко озброєний гладіатор з мережею, або розмахуючи тризубцем або кинджалом.
3. Використав меч, шолом і довгастий щит. --PAGE_BREAK--
4. Боровся з вигнутими і круглим щитом.
Були й інші види ігор, в яких приймали участь жінки, а іноді навіть гноми були використані в цих матчах. Спеціальні види «диких тварин матчі» (venationes) були введені в 2-му столітті до н.е. і стали дуже популярними.В такі напади, були включені чоловіки, як правило, або злочинці, військовополонені, або підготовлени і оплачувані бійці.
Спочатку, ігри з дикими тваринами відбувалися вранці, публічні страти проводилися опівдні, а потім гладіаторські. Згодом, ці підрозділи стали розмитими, і часто багато боїв проходили не один раз, і ці правила вже не діяли.
Інші види ігор це морські битви (naumachiae), відомі у місцях розташування штучних озер.
У малих містах, місцеві Амфітеатр були тільки розвагою. Завдяки їх масивним розмірам, вони, як правило, побудовані на краю міста. Військові амфітеатри (Ludi), побудовані поблизу фортець, які слугували для підготовки солдатів.
Колізе́й (лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутності імператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським, Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочато імператором Віспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.
Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.
Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (наумахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідження указують на те, що це був міф, створений католицькою церквою в подальші роки.
Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавієвий в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята ареною (також еліптичної форми) і концентричними кільцями глядацьких місць, які її оточують. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється своєю величиною.
Колізей втратив дві третини своєї первинної маси; проте, він і понині безсумнівно величезний: один архітектор в XVIII сторіччі взявся приблизно обчислити кількість будівельного матеріалу, використаного на будівництво Колізею, і визначив його вартість, по цінах того часу, в 1 мільйон скудо (близько 8 млн. франків). Тому Колізей спрадавна вважався за символ величі Рима. «Поки Колізей стоїть» — говорили пілігрими в VIII сторіччі — «стоятиме і Рим, зникни Колізей — зникнуть Рим і разом з ним весь світ».
Театри
Теа́тр (місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.
Театри Стародавнього Риму не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів, але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну, визначальну, відмінність, так як будувалися гранітними чи бетонними спорудами на окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових еллінських споруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.
Театр Помпея (лат. Teatrum Pompei) — руїни давньоримського театру в Римі. Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus (*29 вересня 106 до н. е. — †29 вересня, 48 до н. е.), наказав закласти театр після свого тріумфу в 61 році до н. е., будівлю було освячено в 55 році до н. е. Театр, розташований на Марсовому полі, вміщував в себе 40 тисяч глядачів. Театр став першим кам'яним театром в Римі, глядацькі місця і інтер'єр театру були прикрашені мармуром. До театру примикав портик Помпея на якому був вбитий Гай Юлій Цезар 15 березня 44 року до н. е. Поблизу також розташовувалася курія Помпея, де іноді проходили засідання сенату.
Громадські лазні
Перші римські парові лазні виникли так: сталося це в століття, що передує Марсійскім війнам. Тоді, власне, і почалася славна історія Стародавнього Риму. При знайомстві з банними традиціями різних народів виникає мимовільне відчуття, що лазня якимось містичним чином пов'язана з духом нації. Так, єгипетські жерці проповідували культ води, регулярне обмивання мало гігієнічне та ритуальне значення, тому розвиток банного ритуалу, який ніби вбирає в себе дух нації, сприяли розквіту всієї давньоєгипетській цивілізації. Давні греки не уявляли свого існування без парної, та лазневих процедур. А що ж стародавні римляни? Простежується схожа паралель. Не було лазні — не було великих завоювань. Баня отримує розвиток і набирає чинності імперія. Лазня втрачає своє початкове призначення. Лазню слід розглядати як енергетичну субстанцію, яка знаходиться в тісній взаємодії з енергетикою людини.
У часи Цицерона громадські лазні отримали активний розвиток та поширення. В одній зі своїх промов Цицерон стверджував, що лазні в Римі всім доступні за низькою ціною. На відміну від греків, римляни не стали обмежувати водні процедури холодними обливаннями та налагодили повноцінну систему гарячого водопостачання. Так в Римі була побудована система водопроводу, яка мала колосальних розмірів лазні, — займали 11 гектарів. До початку нашої ери в одному тільки Римі було побудовано близько 150 громадських лазень, які постійно вдосконалювались. У кожній лазні неодмінно були ванни з різним температурним режимом, басейни з проточною водою, роздягальні для відвідувачів, парні кімнати, гімнастичні зали і навіть бібліотеки. Поступово лазня ставала не стільки гігієнічним закладом, скільки місцем дружніх зустрічей, ділового і світського спілкування, де можна було з задоволенням проводити вільний час.
Спочатку в римських лазнях діяли деякі обмеження, інколи навіть на спільне купання чоловіків: дорослий син не міг приймати ванну разом з батьком, а зять — з тестем. Але таке тривало недовго. По мірі зростання імперських домагань та відповідного зростання добробуту етичні норми кинули в небуття. Перші конструкції римських терм передбачали окремі приміщення для жінок і чоловіків. Відвідувачі милися, плавали в басейнах, парилися в парних, насолоджувалися вишуканими стравами і напоями, музикою і танцями, що створювало невимушену атмосферу і певний настрій. Незабаром терми стали частиною суспільного і політичного життя. У період розквіту імперії римляни відвідували лазні щодня, а впливові і багаті громадяни — по кілька разів на день. Римські правителі, прагнучи увічнити власне ім'я і залишити про себе добру пам'ять, зводили для народу розкішні і величні лазні. Так, басейни викладалися з дорогоцінного мармуру, підлоги і стіни прикрашались художньою мозаїкою, руко мийки і посуд виготовлялися з чистого золота або зі срібла. В архітектурному відношенні лазні являли собою грандіозні споруди, призначені для обслуговування великої кількості відвідувачів (іноді до трьох з половиною тисяч одночасно). Колосальні внутрішні приміщення, хрестові і циліндричні склепіння, потужні купола перевершували всяку уяву. Для зведення подібних споруд використовувалися найбільш передові для того часу технології та досягнення будівельної техніки, затрачували величезні кошти. Без розкішних бань римську імперію неможливо собі уявити.
Найвеличнішими вважалися терми Каракали, будівництво яких було завершено в 206 році нашої ери. Вони використовувалися ще кілька століть. Навіть у XX столітті руїни Каракали, об лаштовані для туристичних відвідувань і огляду, справляли грандіозне враження і довгий час використовувалися для проведення оперних вистав на відкритому повітрі.
Римські терми представляли собою комплекс впорядкованих приміщень, що виконують певну функцію. Перша кімната (аподістерія) служила для роздягання: тут відвідувачі знімали одяг і передавали його на зберігання спеціальним службовцям.
Друге приміщення (фрігідаріум) майже цілком займав басейн з прохолодною водою, постійно чистою і свіжою, оскільки спеціальна помпа міняла її повністю по кілька разів на день.
Третя кімната (терпідаріум) призначалася для попереднього розігріву, тут знаходилася лазня для миття теплою водою.
Четверта кімната (калідаріум) — гаряча баня. Вона представляла собою басейн з досить гарячою водою, температура якої підтримувалася знаходилася під підлогою піччю.
П'ята кімната (судаторіум) — «серце» лазні, парна. Тут температура піднімалася до 85 градусів і відвідувачі довго і рясно потіли.
Шосте приміщення (лаварі-розум) — кімната, де приймали ванни та натирали тіло пахощами та маслами.
Були також окремі кімнати для тих, хто не бажав митися разом з усіма. В теплих і гарячих приміщеннях римляни скребли тіло предметами, виготовленими з срібла та золота. Прості городяни використовували дерев'яні або бронзові. Ця процедура допомагала очистити шкіру від бруду, сприяючи посиленому потовиділенню. Пристрій римських терм по своїй суті нічим не відрізнявся від пристрою єгипетських бань: в підвальних приміщеннях знаходилися печі, які підтримували у верхніх кімнатах ту чи іншу температуру за допомогою каналів, прокладених під підлогою. Підлога була такою гарячою, що відвідувачам доводилося вдягати на ноги дерев'яні сандалії. Відвідувачі перебували в лазнях зовсім оголеними, тільки жінки намагалися прикрити перлинні прикраси, які порилися від надто гарячого та вологого повітря.
За часів Юлія Цезаря діяла сувора заборона на спільне відвідування бань особами протилежної статі, при цьому для жінок встановлювалися особливі годинники або будувалися окремі (жіночі) лазні. Було дозволено спільне відвідування бань, проте були досить «прозорі» правила: не витріщатися і вести себе так, ніби ти повністю одягнений. Занепад і подальший розвал імперії викликав повну відмову від усіляких обмежень. Римські терми стали місцем публічних оргій та загально непристойного.
Лазні Геркуланума — міста, зруйнованого виверженням Везувію в 74 році, — славилися особливою розкішшю, і неодноразово відвідував їх Сенека та висловився так: «Якими ж нищими і нікчемними здаємося ми собі, якщо на наших стінах не сіяють величезні дзеркала і якщо мармур статуй не прикрашає мозаїка нумідійского каменю, а постаменти їх не розписані фресками, якщо стелі не увінчалися скляними склепіннями, якщо басейни не оброблені тасійскім мармуром і, нарешті, якщо вода збігає не з срібних трубок ». Можна зрозуміти іронію філософа. Після падіння імперії в 476 році всі умови, побудовані римлянами на території підкореної колись Європи, були зруйновані неосвіченими варварами, і все перевернулося — банна культура прийшла в занепад і піддалася тисячолітньому забуттю. продолжение
--PAGE_BREAK--
Дозвілля займає центральне місце в житті римлян. Публічні ігри (Ludi) спочатку були частиною релігійних свят і стали більш численними. Важливими іграми були Ludi Megalenses ( 4-10 квітня), Ludi Cereales (12-19 квітня), Ludi Florales (28 квітня — 3 травня), Ludi Apollinares (6-13 липня), Ludi циганських (5-19 вересня), і Ludi Plebeii (4 — 17 листопада).
З 1-го століття до н.е., судді використовували приватні ігри, щоб отримати підтримку на виборах. Імператор успішно продовжували цю практику, і ігри ставали все більш і більш щедрими, як кожен намагався перевершити свого попередника. Величезні суми грошей було витрачено на ігри, але вхід був вільним. До кінця 2-го століття налічувалося 135 святкувань офіційних, і до кінця 4-го століття було 176.
Для багатих, розваги могли бути проведені в будинку, оскільки вони відбувалися під час обідів і щедрих банкетів. Під час обіду могла бути музика, співи, танці. У деяких колах, читання письмових робіт, таких як поезія.
Їжа й питво для бідних зазвичай обмежувались відвідуванням таверн. Ігри були популярними серед всіх класів, використовувалися кістки, бабки та ігрові жетонів. Настільні ігри грали дорослі та діти. Традиційні дитячі ігри, такі як гра в хованки і чехарду зображені в римському мистецтві. Для багатих мисливство та рибальство було частіше необхідністю.
Азартні ігри
У Стародавньому Римі, всі азартні ігри, за винятком ставок на цирк, були заборонені законом. Накладалися грошові штрафи, кратні сумі ставок. Крім того, закон не визнавав борги за азартні ігри. Єдиний раз, що населення може на законних підставах випустити пар — був під час карнавального свята відомого як Сатурналій, коли всі ці ігри були дозволені.
Це був закон, але на практиці це не виявлялося, що закон був підтриманий, його всерівно боялися. Гра в кості й інші були широко поширені, археологи знайшли магазин, в комплекті зі знаком, який був у одному із гральних місць. Була знайдена чашка, котра призначалася для того, щоб трясти кістки.
Історія згадала число імператорів, котрі мали за звичку грати азартні ігри. Історик Светоній говорить нам, що імператор Август був старанним гравцем і що він сам не став обмежувати свої звички гри на Сатурналії, але і всі інші свята та дні також. Відомо, що він запрошував друзів і сім'ю за круглий стіл і давав суму в 250 динар для кожного, щоб пограти з ними.
Імператор Нерон був великим любителем усіх видів спорту і ігор, а також любив азартні ігри, мав хороші навички та завжди робив високі ставки
Давньоримські ігри для розваги
Варто відзначити настільні ігри, такі як Latrunculi (на кшталт шахів), Талі і мозаїка (бабки і кістки), Pilae (м'яч), Парі, Трошус (палиця і обруч) і Micatio (свого роду «папір і камінь»).
Використана література
1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996.
2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996.
3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992.
5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. — М.: ЧеРо, 1996
6. Скворцова Е.М. Теорія и історія культури: Ученик для вузів. М.: ЮНИТИ, 1999.
7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993.