Зміст
Вступ
РозділІ. Історико-культурнетло розвиткуукраїнськогомистецтварадянськоїдоби
1.1Особливостіхудожньогопроцесу в Україні1920-1950 років
1.2Українськенародне мистецтвов контекстіхудожньоїкультури
РозділІІ. Витоки таособливостістилю КатериниБілокур
2.1.Катерина Білокур– видатна народнамайстриняУкраїни
2.2Світоглядно-естетичніпринципи творчостіК. Білокур
РозділІІІ. Жанровапалітра творчостіКатерини Білокур
3.1Натюрморт-фантазія
3.2Пейзаж-фантазіяКатерини
3.3Портретнийжанр
Висновки
Списоквикористаноїлітератури
Додаток.Ілюстрації
Вступ
Життя і творчістьКатерини Білокурє складовоючастиною мистецтваУкраїни. Художняспадщина відомоїнародної майстринівирізняєтьсясамобутністюі неповторністю.Вона вражаєсвоєю органічністюпоєднанняпрофесійногоі народного.Рідкіснийталант КатериниБілокур проявивсяу декоративномурозписі. Унікальнеза своїми художнімиякостями відтворенняформ живоїприроди становитьгордість національноїкультури Україниі прикрашаєзали багатьохмузеїв світу.
Роки життяхудожниціприпадаютьна ХХ століття, що увібралов себе революції, братовбивчій світові війни, голодомор іголокост, знеособленнялюдськоїіндивідуальностіі, водночас, лицемірно гучнівійськові, фізкультурнісвята, декади, всесоюзнінародні виставки.Були у минуломустолітті спалахивизначнихсвітових талантів, знакових подійв житті людстваі серед них –народження1900 року в селянськійродині КатріБілокур, життєвийі творчий подвигякої не маєаналогів усвітовомумистецькомуобширі.
Ім’я КатериниБілокур, самобутньоїхудожниці, яказберегла всвоїх картинахнебачену красуукраїнськоїприроди, щедруплодючістьїї землі, вписалов історіюукраїнськогонародногомистецтва.Відомо, що великішедеври мистецтвавиростаютьз невтомноїпраці їх авторів.Катерина Василівнавідзначаласяфеноменальноюпрацьовитістю.Художниця якхудожньо обдарованаособистістьвідзначаласявисоким рівнемчутливості, тобто відкритостісприйняттянавколишньогосвіту. Ця властивістьтісно пов’язаназ емоційністю, особливостямипереживання.
Життєвийта творчий шляххудожниці бувскладним. Дитинствопройшло у злиднях, навчатися ушколі їй недовелося, томуосвіту здобуласамотужки. Алепристрастьдо малюванняне лишала її, вона уважновивчає живуприроду, придивляєтьсядо кожної квітки, кожного стебельця.Так поступовозбагачуєтьсявраженнями, проникає вскладні художніпринципи, відкриваючидля себе таємницітехніки живопису.
Актуальністьдослідження:нині коли зновуосягаємо іосмислюємовсе зробленеКатериноюБілокур стаєочевидним, щотворчість цієїхудожниці-самоукаварта не лишеемоційнихзахоплень ілірико-патетичнихвихвалянь, ай науковоговивчення.
Те, що 1950-ті рокиздавалосяелементарнокрасивим тауявлялосяздобуткомтогочасногосьогодення, тепер вбачаєтьсяскладним, багатоплановимукоріненнямв глибиннихосновах буттєвості.Це явище закономірнедля справжньогомистецтва.Велика художницяпрозріває умайбутнє, їїтворчість стаєвідкриттямі надбаннямнаступнихпоколінь.
Отже, сучаснізавдання історіїмистецтвавимагаютьвсебічногоаналізу творчостінародної мисткині, напрацьованогометодологічногоінструментаріюдля подальшогоїх застосуванняу сфері вивченняявищ народногомистецтва. Аджев українськомумистецтві неіснує узагальненоїсистематизаціїнауковогодоробку вченихстосовно вивченняжиття та творчостіКатерини Білокур, окрім локальнихдосліджень.
Тому постаєнагальна необхідністьпроведеннясистемноговивчення даноїпроблематики.
Станвивченнядосліджуваноїпроблеми: творчостівизначноїукраїнськоїхудожниціприсвяченобезліч публікацій.Визнання прийшлодо КатериниБілокур пізно, на 40-му році життя.Поєднанняживописногой епістолярногодару КатериниБілокур визначилонапрями висвітленнятворчостіхудожниками, мистецтвознавцями, журналістами.
Красномовнимє вже самийбібліографічнийсписок із „залпами”статей до ювілейнихдат. СтаттіЛеоніда Новиченка[38] ВолодимираЯворівського[62]. Наприкінці1940-х років проявицікавості доБілокур маютьепізодичнийхарактер. У1950-ті роки з’являєтьсястаття майбутньогодовголітньогобіографа мисткиніВ. Г. Нагая [42].
СереддослідниківтворчостіКатерини Білокурслід виділитиА.Макарова[40], Л.Драча, М.Кагарлицького[31]. У 1978 році з’явиласянадзвичайновагома дляісторіографіїтворчостіБілокур книгаІрини Конєвої, яка подалацілком новийпогляд на спадщинумайстрині.
Середпраць, присвяченихдослідженнютворчостіКатерини Білокур, треба відзначитиА. Загайко[24], М. Куницька,Є. Оцевич. Науковийінтерес вченихпередусімспрямованийна аналіз композиційнародної майстрині, в яких вонавідтворювала«незбагненнийсвіт природи»[51, с.184].
До сторіччяз дня народженняБілокур вийшлив світ черговікниги М.Кагарлицького[41], О.Самолевської,І.Чварова, О.Білишко, О.Стрижевськогота багато інших.Варто зазначати, що хоча творчістьКатерини Білокурне обділенаувагою вчених, на сьогоднінемає ґрунтовногодослідження, яке б розкривалонезвичайнеобдаруваннямайстринівідтворюватикрасу українськоїприроди.
Мета дослідження:вивчення мистецькоїспадщини КатериниБілокур, якапредставляєорганічнийсинтез народноїі професійноїтворчості уцарині декоративногорозпису.
Завданнямдослідженняє:
аналіз історико-культурних умов розвитку українського мистецтва 1920-1950-х років, в тому числі й розвитку народного мистецтва;
розкрити світоглядно-естетичні засади творчості Катерини Білокур;
висвітлити особливості стилю народної майстрині;
з’ясувати специфіку трактування жанру у творчості Катерини Білокур;
систематизувати творчість Катерини Білокур та проаналізувати її доробок.
Об’єктомдослідженняє: живописнікомпозиціїКатерини Білокур, які є складовоюукраїнськогодекоративногомистецтва ХХстоліття
Предметомдослідженняє: особливостіхудожньогомислення народноїмайстриніКатерини Білокур.
Межі дослідження:1920 – 1960 рр. розвиткуукраїнськоїкультури танародногомистецтва.
Медотологічноюосновою роботиє: синтезкультурологічногота мистецтвознавчогопідходів доаналізу проблемнародної творчості.У дипломнійроботі використанонаступні методидослідження:
історичний метод;
метод мистецтвознавчого аналізу;
метод порівняльного аналізу;
метод типологічного та стилістичного аналізу живописних творів;
Практичназначимістьроботи: матеріалидослідженняможна використовуватипри читаннінавчальнихдисциплін длястудентівмистецтвознавців, а саме у курсі„Історії мистецтваУкраїни”.
Структурадипломноїроботи: визначаєтьсяметою, завданням, логікою дослідженняй має такийвигляд: вступ, три розділи, висновки, списоквикористанихджерел та додатокз ілюстраціями.
У вступіобґрунтованоактуальністьдослідження, визначено мету, об’єкт, прикметдослідження, поставленоконкретнізавдання щодорозгляду творчостіКатерини Білокур.
У першомурозділі розкриваєтьсяісторичне тлорозвитку культурита мистецтваУкраїни в періодвстановленнярадянськоївлади.
У другомурозділі аналізуютьсяестетико-стильовіособливостітворчостіКатерини Білокуряк народноїмайстрині.
Третій розділакцентує увагуна особливостяхтрактуванняжанру у творчостіКатерини Білокур, яка самотужкипроникла вмалярськийпроцес і зуміластворити роботи, котрі не маютьаналогів умистецтві.
У висновкахподаютьсяузагальненнящодо проблематикидослідження.Список літературивключає понад60 джерел.
Візуальнийряд складає57 ілюстрацій.
РозділІ. Історико-культурнетло розвиткуукраїнськогомистецтварадянськоїдоби
1.1 Особливостіхудожньогопроцесу в Україні1920-1950 років
Встановленнярадянськоївлади в Україніпроходило підгаслами соціальноїсправедливостіта інтернаціоналізму.Їх абсолютизаціяпри одночасномуігноруванніприродногопрагненняпригніченихраніше народівдо самовизначеннята утвердженнянезалежнихдержав ставалипід сумнівміцність ідовговічність.
Саме в 20-тіроки комуністичнапартія жорстокопридушувалабудь-які проявинаціональноїспецифіки якворожої „інтернаціональнійпролетарськійсправі”. Нищівнійкритиці піддавалисякомуністи, яківиступали назахист національнихінтересівсоюзних республік, відстоювалиправо на вільнийрозвитокекономічного, культурногоі духовногожиття всіхнародів. У країнітакими буличлени РКП(б) –ВКП(б), колишнічлени Українськоїкомуністичноїпартії та інші, яким офіційноюпропагандоюбуло навішеноярлик націонал– комуністів[11, c.38].
Як і в літературі, музиці, театріта інших галузяхкультурногобудівництвамистецькийрух у цей періодбув відносновільним і малорегламентувався.Партія намагаласяпоступовоприбрати митцівдо своїх рук.
Першим крокому цьому напрямкустала організаціядержавногокерівництвамистецтву. ПриНаркомосі булоствореновсеукраїнськийвідділ мистецтв, зокрема комітетами: образотворчогомистецтва істаровини. Уйого відділенняхпередавалисявсі історичніта мистецькіцінності, булонаціоналізованомузеї, музейніколекції. Сюдиж перейшлаУкраїнськаАкадемія мистецтв.Поряд з вивченнямкласичногомистецтваактуальнимстало мистецтвопропаганди, що слугуваловключно інтересампартії. Це політичніплакати, сатиричнаграфіка, наочнаагітація [20, c. 15].
Помітнийвлив на розвитокмистецтвасправляластворена АсоціаціяхудожниківЧервоної України, яка головноюсвоєю метоюпроголосилавідбиття сучасності.
Групою, щоцікавиласяпередовиммодерним малярством, було Об’єднаннясучасних МитцівУкраїни, організованеА. Петрицький[28, c. 494].
Розпочалосястановленнястанковогоживопису, доякого митціформалістичногоспрямуванняставилисянегативно. Докращих належатьтвори Ф. Кричевського.Триптих „Життя”(1928) приніс художникувизнання наміжнароднійвиставці уВенеції. Високимрівнем відзначаютьсятакож йогополотна „Довбуш”та „ПереможціВрангеля”. Устанковомуживописі працювавМ. Самокиш. Віннаписав полотна„Бій Богуназ польськиммагнатом Чернецьким”,„Бій за прапор”,„Атака” та ін.Багато художниківприсвятилисвої картинитемам індустріалізаціїкраїни. Окремемісце в розвиткуукраїнськогопортрета займаєтворчість А.Петрицького, який у 1932-1933 рр.виконав близько150 портретівукраїнськийписьменниківта діячів культуриі мистецтва.У жанрі пейзажупрацювали митцістаршого покоління.Багато зробивдля його розвиткуМ. Бурачек, якогоназивали „співцемукраїнськоїприроди” [25, c.22].
ЖивописГаличини насампередпредставлялихудожники І.Труш, О. Новаківський, П. Холодний, О.Курилас, Л. Гец, А. Монастирський, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Бутовичта ін. [21.c-16].
Успішнорозвиваласяграфіка; популярнимистають офорт, гравюра надереві, ліногравюрата літографія.Досягає новихвершин мистецтвооформленнякниги, що буловикликанозбільшеннямобсягу книгопродукціїУкраїни. КрімІ. Їжакевича, О. Сластьона, які ранішепрацювали вцьому напрямку, великих успіхівдосягли митцішколи Г. Нарбута– Л. Лозовський, М. Кирнарський, Л. Хижинський, М. Алексєєва.Виконуваніними ілюстраціїта обкладинкидосить повнорозкривализміст і стилістикулітературноготвору [21, c.14].
Буквальноз перших днівреволюціїскульпторивключилисядо реалізаціїплану монументальноїпропаганди, проголошеноїв декреті від14 квітня 1918 року„Про зняттяпам’ятників, спорудженихна честь царівта їх слуг івиробленняпроектів пам’ятниківРосійськоїсоціалістичноїреволюції”.У списку, доданомудо декрету, було зазначеноосіб, якимпередбачалосявстановитипам’ятникипершочергово; серед них булипрізвища двохгеніїв українськогонароду – Т. Г.Шевченка таГ, с. Сковороди.Ці пам’ятникибули встановленів Москві – запроектом С.Волнухіна, уЛенінграді– за проектомлатвійськогоскульптораТ. Тільберга[16, c.48]. В Українітакож починаєтьсяреалізаціямонументальноїпропаганди– встановлюєтьсяпогруддя Т.Шевченка уКиєві і Ромнах.Пізніше споруджуютьсястаціонарніпам’ятникиКобзареві вКиєві(1939), Каневі(1939), Харкові (1935).Б.Кратко виконавпогруддя Г.Сковороди, встановленеу с. Сковородинівці.О, сокол – автормонументу„РозкутийПрометей”, встановленогоу Дніпродзержинську[16, c.42].
Трагічноюсторінкоюукраїнськоїісторії у 1930 рокистала суцільнаколективізаціясела, метоюякої були ліквідаціяприватноївласності наземлю і створенняколективнихгосподарств.Людей насильновідправлялив колгоспи, відбирали землюусуспільнювалихудобу. Як наслідокбуло підірваносільськогосподарськевиробництво, ліквідованоекономічнусамостійністьселянства, знищено талановитогоі працьовитогогосподаря, якого визнаноголовним ворогомсоціалістичногобудівництва.Зникла матеріальназацікавленістьу результатахпраці, атрофувалосьпочуття хазяїна.Така політикабільшовиківщодо селянзначною міроюсприяла виникненняголоду 1932-1933 рр.в Україні.
В ці роки вобразотворчомумистецтвіПостановоюЦК ВКП(б) „Проперебудовулітературно-художніхорганізацій”ліквідованочисленні мистецькіугрупуванняі на їх місцістворено єдинуСпілку радянськиххудожниківУкраїни. Наприкінці1938 р. відбувсяПерший з’їздхудожниківУкраїни. Наньому булопроголошенопідсумки „боротьби”за ідейну чистотумистецтва, виховання новихкадрів, ліквідаціїформалізмув мистецтві[61,c.50].
В українськемистецтвоприходятьмолоді митці, завойовуєпопулярністьтематичнакартина, героямиякої були сучасникиі події сьогодення.Найпомітнішимистали полотна„ПереможціВрангеля”Ф.Кричевський,„Кадри Дніпробуду”К. Трохименко,„Дорога в колгосп”М. Бурячека,„Щорс в бою підЧерніговом”М, самокиша таінші [61, c.53].
Чорною хмароюпрокотилосьфашистськелихоліття черезУкраїну в 1940р.Колонізаторимасово знищувалицивільне населення, примусововивозили накаторжну працюсотні тисячлюдей. Колосальнивтратзазнали науковікультурно-освітні, медичні установи, вузи, школи.
Нечуванийутиск жителівміст і сіл викликалимасовий опірокупантам, мільйони з нихпіднялися наборотьбу зворогом. Ізперших дніввійни десяткитисяч студентів, викладачів, письменників, представниківтворчої науковоїінтелігенціїстали захисникамиБатьківщини.В Галичині булозабороненовсі українськіорганізації, встановленоретельнийконтроль задіяльністюзасобів масовоїінформації, нагляд за діячамикультури імистецтва.
Величезнихрозмірів набулопограбуванняокупантамимистецькихта історичнихцінностейукраїнськогонароду, великихвтрат зазналиісторичні такраєзнавчімузеї, бібліотеки, картинні галереї.
Повоєнніроки позначилисьякісним зростаннямобразотворчогомистецтва.Важливою подієюстали з’їздиархітекторіві художників, де розглядалисяпитання відбудовита нового баченняобразу місті сіл. Відбудовчіроботи почалисявідразу післявизволеннятериторіїУкраїни відфашистів.
Тематикаукраїнськогоживопису повоєннихроків присвяченаподіям другоїсвітової війни.На матеріалахфронтовихспогадів створеновелику кількістькартин. Фронтовімалюнки, особистівраження іпереживаннястали підґрунтямдля написанняполотен Д.Безуглик„ФорсуванняДніпра”, С.Отрощенком„Німецькіокупанти наУкраїні”, Л.Чичканов„Помстимося”.Трагічні подіїперших дніввійни знайшлиправдиве відбиттяу творі Т. Яблонської„Ворог наближається”.Авторами полотенна тему війнипереважно булихудожники-фронтовики, безпосередніучасники боїв, що безумовно, позначилисьна характеріїх полотен [38,c.28].
Популярнимибули історичнітеми: „БогданХмельницькийзалишає в заставукримськомуханові свогосина Тимора”В. Задорожнього, горельєф„ПереяславськаРада” І.Гончара, скульптурнагрупа „Передбоєм. БогданХмельницький, Максим Кривоніс,Іван Богун”А. Білостоцькогота О, супруна[38, c.30].
Українськімитці засвідчилизміцненнязв’язку українськогомистецтва зжиття народу, багатогранністьпошуків, правдивовідбили героїчнийшлях і натхненнупрацю, пов’язануз відбудовоюУкраїни.
В Україніактивно розвиваєтьсядекоративно-ужитковемистецтво.Приділяєтьсявелика увагапам`яткам фольклоруі народногомистецтва.Народне мистецтвопроходить різніетапи розвиткукультурногота творчогожиття народу.Широкого розвиткунабирає українськенародне малярство.
1.2 Українськенародне мистецтвов контекстіхудожньоїкультури
--PAGE_BREAK--
Народнахудожня творчість– широке місткепоняття, в якомузакладеноорганічнийі тісний зв’язокз життям народу.Народна творчістьє, по суті, основоюкультури кожногонароду, її душеюглибиннимпотенціалом, що живить своїминевичерпнимитворчими силамипрофесійнемистецтво [55,c.155].
Форми виявународної творчостіна всіх етапахісторії і врізному середовищіє різними внаслідок специфічнихдля даного часуй місця суспільних– класових інаціональнихзв’язків. Водночасу народномумистецтві такчи інакше знаходятьвираз світобаченняі світогляднародних мас, творчий темпераменті геній народу, традиції попередніхпоколінь, здатністьорганічно ітворчо засвоюватинове та підійматисядо вершиндосконалості.Чимало такихграней досіще не зовсімвідкриті і неосмисленідослідникамиукраїнськогонародногомистецтва [55,c.157].
Потребатворчогосамовираженняі в образотворчихформах мусилавиявлятисяв міру природноїобдарованостіокремих творчихіндивідуальностей, які згодомвливалися упрофесійнемистецтво. Тимчасом рисипримітиву інаївне осмисленнянавколишньогосвіту зберігалисяу творах тиххудожників, які не мализмогу пройтишколу професійногонавчання абоколи їхня освітаобмежуваласяпочатковимистадіями засвоєнняпевних навичок, передусімтехнологічногопорядку.
Саме в цейчас поширюєтьсянароднедекоративно-ужитковемистецтво.Одним з найдавнішихвидів народногомистецтва єобробка кольоровихметалів. Видитехніки обробкиметалів охоплюютьлиття, кування, гравіювання, чернь, емаль, скань, кольчужнеплетіння, зернь.Майстри яківміли працюватиу цій галузіназивалисяювелірами івідносилисьдо ремісничоїеліти.
Унікальнимитворами і художнімнадбаннямнароду булиі килими України.В них знайшливідображеннянайкращі здобуткимайстрів угалузі декоративноготкацтва, високакультура технічноговиконання, колористичнерозмаїттякомпозиції.Тут використовуваласьорнаментикакилимів улюбленимирослинно –квітковимимотивами. Складнимвидом ткацькогомистецтва євиготовленняшпалерів тагобеленів, самеукраїнськийгобелен розвивавсяна ґрунтінаціональнихтрадицій. Цесприяло урізноманітненнюпластично –образної мовицього видумистецтва.
Найбільшмасовим, улюбленимвидом народногомистецтва євишивка. Їїмісце та рольу житті людини, в обрядово-ритуальнійсфері освяченівіковими традиціями, відгомін якихдійшов до нашихднів. Вона завждивикористовувалася, як оберіг відлиха, негараздів, хвороб, як побажаннящастя й добра.Винятковоїуваги заслуговуваливишиті рушникита вишивкашовком.
Особливемісце в розвиткународногомистецтваУкраїни належитьроботі з деревом, прикладом якоїможуть бутичисленні виробихудожньоїгалантереї.Техніки виконаннядерев’янихвиробів булидосить різноманітнимиі мали різніфункції в обробціматеріалу.
Ще однимияскравимипам’яткамидекоративно-ужитковогомистецтва єкерамічнівироби, що набулирозквіту самев Україні, бов її надрахбагато високоякіснихчервоних червоно– бурих і світло– сірих глин.Керамічнівироби поділяютьсяна чотири групи: декоративнийпосуд, побутовийпосуд, оздоблювальніплитки – кахлі, будівельніматеріали.
Унікальнимукраїнськиммистецтвом, пов’язанимводночас звіруванням, міфологією, обрядами, єписанкарство.Писанка – важливийпредмет язичницькогокульту, що відображаврелігійніуявлення нашихпредків, їхпоклонінняплодороддю, величаннявесняногонародження.Символікаписанки надзвичайноглибока й проста.Яйце символізуєСонце та весняневідродженняприроди.
Давнім видомдекоративногомистецтва єхудожнє скло.Виробництворечей із скланазиваєтьсягутництвом.До світовоїспадщини художньоїкультури віднесенофігурний посуддля зберіганнярідини. Сучаснеукраїнськескло вирізняєтьсярозмаїттямкомпозиційнихобразних вирішень, що ґрунтуютьна широкомудіапазонітехнік і технологійвиробництва.
Національнітрадиції маємистецтвовибійки –виготовленнявізерунків, що наносятьсяна тканину задопомогоюрізьбленихдошок. В цьомувипадку орнаментутворюєтьсяне в процесіткання, а друкуєтьсяна готовійтканині, завдякичому вибійкуназиваютьнародною графікою.
Необхіднозгадати ще проодин доситьсвоєріднийвид українськогонародногомистецтва –інкрустаціюсоломкою. Взахідних областяхтак прикрашаютьневеликі речігеометричнимі рослинниморнаментом.На Чернігівщиніцією технікоюстворюютьскладні пейзажнікомпозиції.
Давні традиціїмає живописна склі, особливопоширений вЗахідній Україні.Його особливістьполягає в яскравомуколориті, багатійдекоративності, площинностізображення, використуванімінімума зображуванихзасобів. Манераписьма нагадуєрозпис малярівна скринях чикольоровірозписи накаменях [55, c.159].
Живопис насклі виступаєяскравою сторінкоюобразотворчогофольклору, щоживить багатимимистецькимитрадиціямиминулих віків.Живопис на скліхарактеризуєтьсяяскравим колоритом, площинністюзображеннята багатоюдекоративністю.
НаприкінціХІХ – на початкуХХ століттяна Україні, здебільшогопо селах, поширюєтьсясповнені чаруі теплоти жанровікартини на темуселянськоїдолі, коханнятощо, створеніне відомимиавторами. В тойже час народнімайстри продовжуютьмалювати композиціїна релігійнітеми, зокрематак звані образи, на дошці абополотні [53, c.4].
КолирозглядатиХХ століття, то затих часівумови загальногорозвитку народноїтворчостікардинальнозмінюється, разом з Тимзмінюєтьсяїї характер, як і характерпобуту села, починає прогресуватиурбанізація.На розвитковікультури немогли не позначитисьтакі факторияк невпиннийпрогрес техніки, розвиток комунікаційта засобівмасової інформації, зокрема книговидання, розвиток освіти, відплив населеннядо міста. Внаслідокнових умоввідходять абой затираютьсячітко визначеністародавнізвичаї і стильовікатегорії зїх символікоюта семантичнимнаповненням, являються новіформи творчості.
Приділяєтьсявелика уваганародній творчості, зокрема збиранню, дослідженнюта публікаціїпам’яток фольклоруі народногомистецтва.Вивченню ірозвитку народнихталантів сприялизначною міроюорганізаціяБудинків народноїтворчості, огляди та виставкитворів народнихмитців. У галузімалярствапрославилисяпередусімпетриківськімайстрині, якіпочали переноситина папір квітковікомпозиції, що ними у минуломуввійшло в звичайрозмалюватиінтер’єрисільських хатна Україні. Ісаме цей виддекоративноїтворчостінабрав на Україніширокого розвитку.
ІменаГанни Собачко-Шостак, Тетяни Пати, Параски Власенко, Віри та ГанниПавленко, НаталкиВовк, ПараскиХоми та багатьохінших станутьв радянськийчас загальновідомими.Провіднихмайстриньзалучають дооформленнявиставочнихпавільйоніву Києві, Москвіта закордоном, до розписукерамічнихта різних сувенірнихвиробів, оформленнядитячої книжкитощо [53, c.6].
Значнорідше зустрічаємоімена тих, щопрацюють устанковомумалярстві. Алей у цій галузіє декількашироковідомихмайстрів. ЦеНикифор Дровнякз Криниці(1895-1968), КатеринаБілокур (1900-1961) зБогданівни, Марія Приймаченко( нар. 1909) з Болотні,ЄлизаветаМиронова (нар.1929) з Сошниковата Іван Сколоздра(нар. 1934) з Розвадова.Це самоуки знароду, з українськогосела, які, увібралив себе прадавнітрадиції, зумілистворити щосьзовсім нове, по-своєму побачитиі відчути навколишнійсвіт, знайтивласну художнюмову. У творчостікожного з нихна свій ладзаговорилона повну силууспадкованевід віків, віддуховної спадщининароду, сформувавсяновий, не традиційспосіб творчогомислення івислову, наближенийдо того, що теперназиваютьнаївним мистецтвом[53, c.12].
Однієюз найяскравішихпостатей наївногомалярства ХХст. не тількина Україні, ай в Польщі, аможе, й у всьомусвіті, є НикифорДровняк з Криниці.Часом у йоготворах важкознайти межуміж реальнимі уявним, алеводночас в нихяскраво виступаєістотна. Проце найкращесвідчать йогоурбаністичнімалюнки звулицями-тунелямиміж хмарочосами.Йому вдалосяу пейзажахдиференційованопередати просторовухарактеристикугірськогокраєвиду, здебільшогооколиці Криниці.У його творчостіпоєднуєтьсяі спостережливістьреаліста, інаївна уявамрійника тафантаста, якипобачене переплавляєу своєріднийхудожній образ.
З поміжпредставниківукраїнськогорадянськогонародногомалярствавирізняєтьсяКатерина Білокур, творчість якоїможна назватигімном природі, рідній землі.Закохана вкрасу квітів, у багатствоїх барв і тонів.Якщо твориНикифора начепройняті драматизмом, то в КатериниБілокур вонисповнені романтичноїпоетичностіі заразом речовоїконкретності.
Зовсіміншим є образнемислення ітворчість МаріїПриймаченко, так само одержимовідданої малярству.В її творчостіна диво несподіванознайшли відбиття, особливо вранній фазітворчості, прадавні народнівірування врізні темнісили у виглядіфантастичнихзвірів, витворенихнародною уявою.
У подібномудекоративно-сюжетномуплані працюєЄлизаветаМиронова, яканародиласяу сім’їколгоспницісела Сошникі.Краса природиі мальовничийпобут рідногосела, мелодійнаукраїнськапісня ще змалкузачаруваливразливу душудівчинки. Втаємниці народноїтворчостіпершою її ввеламати, яка затрадицієюрозмальовувалабарвистимирозписами стіниубогої і тісноївдовиної хатини.
І зрештою– Іван Сколоздраз Розвадова, змалку вінзахопивсяліпленням, йогоневеликі жанровіскульптурина теми щоденногопобуту і працівідзначаютьсялаконічноювиразністюі компактністюформ. Вониекспонувалисяна виставкаху 1970-х роках. Сколоздразахопивсямалюваннямна склі й почаввідроджуватизабуті традиції.Художник звертаєтьсядо тем, почерпнутихз сільськогофольклору, побуту а такожтворів українськихписьменників.У його роботахзначну рольвідіграє рисунок, контур, колірнагама, то наближенадо монохромноїу вохристійтональності, то досить насиченаі яскрава.Використовуєвін і декоративнімотиви, алезначно меншоюмірою, ніж цебачимо у М.Приймаченкочи Є. Миронової.
Отож маємомету зробитиспробу простежитишляхи українськогомистецтва іце свідчитьпро невичерпнітворчі силиукраїнськогонароду, якийі в найтяжчіроки свогобагатостраждальногоминулого зумівтворити прекрасні, невмирущіцінності, щодарують намутіху і радість.
РозділІІ. Витоки таособливостістилю КатериниБілокур
2.1Катерина Білокур– видатна народнамайстриняУкраїни
МалярствоКатерини Білокурнародилосяз пристрасної, всепоглинаючоїзакоханостіу безкінечнозвабливий, мінливий світмистецтва. Вонайшла впродовжусього життядо нього й іншоїдолі для себене бажала. Нелегкато була стезя, зрештою, спорідненаз долями іншихселянськихсамоуків, щотеж мріяли ймали віру всерці… Їй судилося, попри кричущіумовини убогогоселянськогопобуту, статисправжніммитцем, ствердитисвоє призначенняв ім’я світлого, гармонійного.Визнання їїмистецтва, розуміннянепересічногообдаруванняхудожниціприйшло іззапізненням, наприкінціїї нелегкогострадницькогожиття. Воноз’явилося злистами прихильниківїї малярства, у офіційнихреляцензіях, признаннямїї таланту –Народної художниціУкраїни і принеслополегшеннястражденноїдуші, сталочинником моральноївинагородиза довгі рокинаполегливоїпраці, й спалахнулоосяянням дива, магією фарбна полотні.Картини художницізвучать урочисто, як органнамузика, в нихзнаходимовідсвіт глибокихемоцій, думок, світлих почуттіві ясних настроїв, в них просвітленазачарованаквітами душа[12, c.208].
КатеринаВасилівнаБілокур народилася7 грудня 1900 рокув селі БогданівціПирятинськогоповіту полтавськоїгубернії (ниніКиївськоїобласті) в біднійселянськійродині. Писатий читати навчиласясамотужки. „Нацьому моя освітапочаткова, середня й вищазакінчилася”,- згадувалапотім КатеринаБілокур [12.c301]. Удитинстві, щопройшло у злиднях, малюваннямне займалася, про мистецтводізналася вжедівчиною зкнижок та відсільськогоучителя ІванаКалити. Першіспроби малюватиробила вуглиноюна шматку домашньогополотна. Незмігши вступитичерез нестаткив сім’ї до якогосьнавчальногозакладу, уденьпрацювала вполі, на городі, а увечері, попоравшисьу господарстві, до ночі малювала.Пензлі виготовляласама із щетини, використовувалафарби. Які робилаз буряка, бузини, калини, цибулій різних трав.Іноді вдавалосядіставати йолійні фарби.Малювала здебільшогоквіти, інодій портрети. У20-х роках двічіхотіла вступитидо художньо-керамічноготехнікуму вМиргороді тадо Київськоготеатральноготехнікуму, алене мала документівпро закінченнясемирічки. Зраннього періодутворчостізбереглисяпортрет сестриОлі Білокур(1928) та колгоспниціТетяни Бахмач(1932). Пізніше малюєпереважноквіти, вчитьсякомпонуватикольори у єдинугармонійнуцілість. В другійполовині 30-х –у 40-х роках опанувалатехніку живопису.Водночас змалюваннямкерувала драматичнимгуртком у сільськомуклубі, самавиступала насцені. Першізначні роботицього періоду– „Берізка”(1934), „Квіти затином” (1935), „Квіти”,„Портрет племінниць”– засвідчилиїї високеобдаровання.Завдяки сприяннювидатної українськоїспівачки ОксаниПетрусенко, якій написалалиста селянказ Богданівни,її творамизацікавилисяпрацівникиПолтавськогобудинку народноїтворчості. 1940року картиниБілокур експонуютьсяна виставців Полтаві, потімна республіканськійвиставці укиєві. 1941 рокувідбуласяперсональнавиставка їїтворів у Полтаві, що мала величезнийуспіх. Художницяпобувала уКиєві та Москві, де вперше побачиламузеї і творивидатних митців.Більшістьтворів тогочасногоперіоду втраченопід час війни.
Після визволеннясела від фашистівБілокур створюєодні з найкращихсвоїх творів– „Буйна”,„Декоративніквіти” (1945), „привітурожаю” (1946) іславнозвіснеполотно „Цар-колос”(1949). 50-ті роки –найбільш пліднийперіод творчості.Їй допомагаєспілка художниківУкраїни, вонабере участьу багатьохвиставках, уБогданівкуприїжджаютьвидатні представникиукраїнськоїкультури. Білокурзустрічаєтьсяй листуєтьсяз Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, СтепаномТаранушенком, Степаном Кириченком.Але після смертібатька на їїплечі ляглогосподарствота догляд застарою матір’ю, що забиралобагато сил іздоров’я.
1954 року в Парижіна міжнароднійвиставцідемонструютьсяїї картини„Цар-колос”,„Берізка” і„Колгоспнеполе”, які високооцінив ПаблоПікассо. 1956 рокуїй присвоєнозвання народногохудожникаУкраїни. В останніроки життяхудожницястворила чудовікартини „Півонії”(1959), „Букет квітів”(1959), „Квіти і овочі”(1959), „Натюрморт”(1960). Вона тяжкохворіла, давалисявзнаки злигоднітогочасногосільськогопобуту, невлаштованістьв особистомужитті, хворобаматері.
Померлахудожниця 9червня 1961 року.1977 року в селіБогданівцівідкрито меморіальниймузей художниці, на територіїякого встановленопам’ятник(автор І. Білокур).
Коли 1954 рокувсесвітньовідомий маестроПабло Пікассопобачив наміжнароднійвиставці вПарижі картиниКатерини Білокур, кажуть, що віндовго стоявбіля них, мовзагіпнотизований, а потім назвавїї геніальноюй порівняв ізСерафін Луїзіз міста Санлі, відомою художницею, що славиласяв наївномумистецтві йтакож малювалаквіти. І додав:„Якби в насбула такогорівня художниця, ми змусили бсвіт заговоритипро неї”.
Через двароки КатериніБілокур булоприсвоєнозвання народногохудожникаУкраїни. Їїім’я сталознане в республіцій поза її межами, про неї пишутьстатті, в Богданівку, раніше богомзабуте село, як казала мамаБілокур, почалинавідуватисягості з Києва,її згадуютьпоряд із славетнимипримітивістамиАнрі Руссо,Іваном і ЙосипомГенераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак.А до цього булидовгі рокисповненоготяжкої працісільськогожиття, голод, розруха, колективізація, війна, зновуголод 1946 року…Все це пережилаКатерина Білокур, як і мільйониукраїнськихселянок, алезуміла завдякисвоєму величезному, даному Богомталантові йдивовижнійнаполегливостісягнути вершинуспіху і прославитиукраїнськемистецтво націлий світ. Їйдовелося пережитиосуд і нерозумінняодносельців, які вбачалив її заняттяхмалюваннямспробу ухилитисявід роботи.Вона зустріланерозумінняматері, що вважалаїї малюваннябезглуздим,і все-таки, подолавшиці такі непростів сільськомужитті перешкоди, вона самотужки, крок за крокомвідкриваладля себе таємниціживопису. Немаючи коштівна фарби й пензлі, готувала їхсама з рослинта щетини, немаючи спеціальноїхудожньоїосвіти, альбомівта книжок, навчаласяу природи.
„В будні менімалюватизаборонялося,– згадує вонапро свою молодістьу листі до художникаМатвія Донцова.– А лише в неділю, після обіду, як уже все впораю”[9.c-19].
На більшостіз полотен КатериниБілокур стоїтьавторськийнапис: „Малювалаз натури КатеринаБілокур”. Справді, природа, „натура”були її головнимивчителями, аквіти – найулюбленішимимотивами. „Квіти, як і люди, – живі, мають душу!”– казала художницяй тому ніколине зривала їх, а змальовувала, сидячи білястеблини куща, бо вважала, що„зірвана квітка– вже не квітка”[9.c-20].
Не знайшовшиособистогощастя, бачитидовкруг себезлидні й гризотищоденної боротьбиза існування, Катерина Білокуру квітах, у малюванніїх бачила високийсенс.
Малюючи їх, вона неначесягала найдосконалішої, найгармонійнішоїкраси, яку закладеноприродою вквітах і якоїїй бракувалов житті особистому.„Та й як же їхне малювати, як вони такікрасиві! А якприйде весна, та зазеленіютьтрави, а потімі квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Якглянеш кругом, то та гарна, ата ще краща, ата ще чудовіша, та начебто ажпосхиляютьсядо мене, та якне промовляють:„Хто ж нас тодібуде малювати, як ти покинеш?”[5.c-40].То я все на світізабуду, та йзнову малююквіти. Ой, негнівайтесьна мене, моїблизькі й далекідрузі, що я малююквіти, бо ізквітів картиникрасиві” [5.c-41]. Івже пізніше, у повоєнніроки, а найбільшеу п’ятдесяті, коли до неїприйшло визнання, вона варіювалаквіти нерідкоу найфантастичнішихсполученнях, кольорах, поєднувалаз найрізноманітнішимипредметами.
І дониніточаться суперечкищодо приналежностітворів Білокур: чи то до професійногоживопису, чито до народногомистецтва.Проте всі дослідникиїї творчостіодностайновизнають високуфілософськунаснаженістьїх, глибокеосмисленняжиття. Зображеніна її полотнахквіти, овочі, предмети побутуосяяні її незвичайнимчуттям кольору, оживлені їїфілігранноюмайстерністюй сприймаютьсяяк величальнийгімн природі, людині. Передтим як початироботу надкартиною, художницядовго виношувалазадум, вивчаланавколишнюприроду, найтоншінюанси сонячногоосвітлення.
Вона ніколине робила попередніхескізів, етюдівз натури, а, опрацювавшизадум в уяві, швидко, немовна одному диханні, виконувалайого на полотні.Саме тому їїквіти зворушуютьсвоєю ліричністюй співзвучніз мелодійністюнародних пісень.Другим захопленнямхудожниці булалітература.Змалку захопиласявона у поезіїТараса Шевченка, не знаючи йогомистецькоїтворчості, аколи побувалавперше 1949 рокув Музеї Т. Шевченкав Києві й побачилайого картини.Його біографіястала для неївзірцем у подоланнітруднощів. Лишечерез рік вонанаважиласяподаруватимузею свій твір– „Квіти наголубому тлі”– з написом:„Цю картинуприсвячуюКиївськомумузею ТарасаГригоровичаШевченка. КатеринаБілокур, селоБогданівкана Полтавщині”[19.c-12].
У п’ятдесятіроки, коли їйстало трохилегше жити, вона читалабагато літературиз образотворчогомистецтва, твори ІванаФранка, МихайлаКоцюбинського, Генріха Гейне, ВольфгангаГете і своївідображенняпереливалау свої твори, а також у листидо друзів тазнайомих. Їїлисти вражаютьне лише точнимий глибокимихарактеристикамиподій, людей, мистецькихтворів, своїхі чужих, а й глибокоюфілософськоюмудрістю впоглядах нажиття і йогонайбільшівартості. Вони– це мов сповідьїї душі, як мудрістьїї народу. ЛеонідНовиченконазвав їх „людськимидокументамивеличезноїсили”, в яких– весь драматизмі все подвижництвоїї життєвогошляху. Ці листи, на думку багатьохписьменників, зокрема ОлесяГончара, МиколиБажана, щосьбільше, ніжлітература.Вони, писавМикола Бажан,„наче сплескисвітла, осяюютьту незбагненну, загадкову…путь, яку проходитьтворчий геній, таємниче зародженийв якійсь людськійістоті і, незважаючина дошкульнітерни, завади, перешкоди, розцвілий іствердженийсвоїми виношеними, вистражданимисвідченнямиправди життяі краси… Листижінки, яка навітьне вчилася упочатковійшколі, такі жталановиті, як і її картини”[19.c-13].
Творчістьхудожниці зсела Богданівкиналежать донайкращихнадбань українськоїкультури ХХстоліття, вонастала предметомвивчення йдослідженнямистецтвознавців.У Яготинськомуісторико-краєзнавчомумузеї розгорнутодві експозиціїз її живописноюта графічноюспадщиною, ав Державномумузеї українськогонародногодекоративногомистецтва уКиєві є великий„білокурівський”зал, в якомузібрано найкращіїї творіння.КомпозиторЛеся Дичко 1983року створилабалет „КатеринаБілокур”, поставленооднойменнийтелеспектакль(1980), документальнийфільм „Чарівнийсвіт КатериниБілокур” (1986) тахудожній двосерійнийфільм „Буйна”(1989). 1995 року виданозбірку листівхудожниці вопрацюванніМиколи Кагарлицького, які засвідчуютьїї великийписьменницькийталант.
Художницяспізнала чаривизнання, успіху, радощі відспілкуванняз друзями, однодумцями, котрі мешкалив Києві та іншихмістах, булидля неї теплимипромінцямисеред гіркогобуття. Чистапоезія і живаправда з рокамипоєднувалисяв її картинахі листах, набуваливсе відчутнішихознак і яскравиххарактеристик.
За свідченнямМ.Дубожинськогопростежувавсяшлях народженняГенія нам сьогоднідопомагаютьгеніальнікартини та„одкровенія”мисткині увласних листахта спогадахсучасників.У листах сповідалася, писала пропотаємне, просвітлювалася, відкриваладушу. Кришталевочисті листизвеличуютьїї мистецькийта й людськийчин [5, c.106].
Однак поцінуванняй уславленнязванням народноїхудожниціУкраїни майженічого не змінилов щоденнихжиттєвих ситуаціях: холодна хатавзимку, хворобаматері й самоїхудожниці, анайтрагічніше– постійнанестача фарб, а пізніше ліків.Вона просить, молить і державніустанови, ізнайомих, ідрузів допомогтиїй дістати це, але відгукувалисялише одиниці– і так тривалодо кінця їїстрадницькогожиття [5, c.107].
Працюючив часи тоталітарногорежиму, колидержава пильностежила за тим, щоб у літературіі мистецтвіоспівуваласящаслива радянськадійсність, мудра КатеринаВасилівназнайшла своюдорогу: оспівувалане неправду– „щасливежиття” – закріпаченихлюдей, а правдивукрасу рідноїземлі. Від неївимагали творипро соціалістичнудійсність, авона, знаючивартість своїхробіт, не йшлана компроміси– додати, змінити:„І до їх, до творівмоїх, що-небутьдобавляти іїх зміняти –не треба! нетреба! Бо бони, хоч і свогороду, а все жтаки маютькрасу. Я їх, творимої, вирядилав люди вже обробленіі обточені. Яне кажу, що яальфа і омега, я не кажу, щомої твори – цевже все… Алеж і моєї роботижувати не треба.І нехай вонатакою, яка є, — такою й залишається.Бо вам не сподобаєтьсяте, а іншим –друге, то черездеякий час явже своєї роботине взнаю, якпочну я з неїдещо викидатита дещо добавляти!”
Два останніроки життяКатерина Василівнамайже не працювала.Все гостріше, болючіше підступаластрашна хвороба, полікуватисяв лікарні немогла, бо хворіламати, яку необхіднобуло доглядати.
Тяжко доживаласвої останнімісяці, тижні, дні на Землігеніальнаособистість, одна з визначнихпостатей ХХстоліття художницяКатерина Білокур[34, c.20]
Велика посмертнаслава прийшлазгодом. Прийшовчас на пошанування: картини художниціекспонуютьсяв музеях України; постали трипам’ятникина її ріднійземлі; відкритов Яготині Картиннугалерею, деекспонуютьсяїї роботи їтвори українськиххудожників, присвяченіїї пам’яті; вКиєві з’явиласявулиця КатериниБілокур; виданоальбоми. Книги, мистецтвознавчідослідження; створенонауково-документальніта художніфільми; заснованопремію іменіКатерини Білокур.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.2Світоглядно-естетичніпринципи творчостіК. Білокур
Про естетичнідостоїнстватворів КатериниБілокур написаночимало. Заразні в кого невикликає сумнівівсправжня художняцінність живописуБілокур. Хотілосяспробуватирозкрити світогляднуоснову її чудовогомистецтва.
На першийпогляд картиниБілокур – різновиднатюрморту.Н.Шкаровськатак і пише: „Здекоративнимихристиянськимибитовими розписамитворчістьБілокур неповязана. Їїоригінальнийживопис розвивавсяв основномупід впливомпрофесійногомистецтва, творческитворчо приломаногофантазієюхудожниці, прощо світчатьті жанри – натюрморт, портрет, пейзаж,- які були чужітрадиційномународномумистецтву».Н. Шкаровськамає рацію, алелише частково.Дійсно, мистецтвопрофесіоналіввплинуло натворчістьселянськоїхудожниці, алеце стосуєтьсякількіснонайменшої таякісно не кращоїчастини їїробіт (пейзажів, портретів). Завласним визнаннямБілокур, людейвона любиламалювати кудименше, ніж квіти, а пейзажі, писаніаквареллю напапері, перебуваютьна периферіїїї творчості,- їх варто визнатименш досконалими, ніж олійніполотна. У листахБілокур ремствуєна те, що в неїзакінчиласялляна олія„цілющий бальзамдля живопису”– розріджувачолійних фарб[43.c-120]. Основну масуакварельнихпейзажів КатеринаВасилівнанаписала доситьпізно, у 50-х роках(найперші таслабкі її пейзажіне в рахунок).Вона писалаїх під впливомпрофесійногоживопису, доякого відчувалавинятковийпієтет, намагаючисьсамостійноопанувати„таємну наукупро перспективу”(Дюкер) [43.c-121].
Улюбленіоб’єкти – квіти, фрукти, овочі; матеріали –полотно, олія.Чи справдікартини Білокурє натюрмортамив тому сенсі, в якому ми звиклиговорити проєвропейськийнатюрморт?
Натюрморт, як відома, перекладаєтьсяз французькоїяк мертва природа.
Як пише М.Бажан: якбиКатерині Василівнісказали, щоквіти можутьбули мертвимоб’єктом живопису, вона б, мабуть, простодушноздивувалася.В одному з листівБілокур розповідає:„А як прийдевесна та зазеленіютьтрави, а потімі квіти зацвітуть!.. Ой Боже ж мій, як глянеш навкруги, то та гарна, ата ще краща, ата ще чудовіша! Та начебто ажсхиляєтьсядо мене, та якне промовляють:„хто ж нас тодібуде малювати, як ти покинеш?”Квіти ж настількиживі, що майжерозмовляють![56.c-172].
КатеринаВасилівна усесвоє життяпрожила в селі.Вона сама оброблялаземлю, вирощуючинай ній „об’єкти”для своїх„натюрмортів”.Рослини – невід’ємначастка її селянськогопобуту. Томуставлення доних Білокурякесь абсолютноінтимне, любовне.Один з першихїї дитячихспогадів: „Синямаленька квіточка.Вона така мені, малій, показаласьпрекрасна! Япересталаплакати – і ажзатріпотілав матері наруках, простягаючируки до тієїквітки”[56.c-174].
Рослини утворах Білокурбільш „одушевлені”, якщо можна таквисловитися, ніж, наприклад, птахи. Вправновиписані синички, що сидять нагілках яблуні(картина „Богданівськіяблука”) справляютьвраження швидшенерухомихопудал, а ніжживих птахів.Квітучі ж гілкияблуні, навпаки,- динамічнопереплітаються, майже рухаються.
Кожна квіточка, гілочка, ягідкав рослинномусвіті художницілюбовно, ретельновиписані, виділені, обведені світлимобідком. Зеленелистя півонійна картині„Кавун, морква, квіти” виділенітонкою червоноюлінією. У рослиннихкомпозиціяхселянськоїхудожниці немаєєдиного джереласвітла; різніелементи освітленінеоднаковоі кожний маєтак би мовитисвою „точкузору”. Квітина картинахБілокур належатьрізним порамроку. Це знаходитьпояснення вособливійманері майстриніписати з натури„вона бралакожну квіточку, кожну рослинкуокремо, ставилаїї в склянкуз водою і писалаз натури”, — свідчитьадресат художниціта дослідникїї творчостіВасиль Нагай.
У рослинномусвіті Білокуркожна детальдобре диференційована, виписані навітьпрожилки пелюсток,і, враховуючичисленністьоб’єктів –квітів, овочів, фруктів – дивно, що композиціяв цілому нерозпадається, а тримаєтьсядуже добре, картина залишаєвраження завершеного, замкнутогов собі світу.Причому, жоднадеталь не губиться, а виграє, демонструючисебе.
Зустріч квітіві пейзажувідбуваєтьсяна полотні„Хата в Богданівні”(1955). Обидва світи, для передачіяких художницявикористовуєрізні зображальнізасоби, вже нев стані динамічногопротистояння, а просто-напростовиключаютьодин одного.Здається, щодва різнихполотна (наодному – пейзаж, на іншому –квіти) розрізалипо діагоналіі, переплутавшиполовинки, склали. „Художнійпростір у творахБілокур” –цікава та складнатема, що вимагаєспеціальногомистецтвознавчогодослідження[17.c-21].
Ретельнапрописаністьі багатстводеталей ускладнюютьвиявленняважливої властивостібагатьох композиційселянськоїхудожниці –симетричності(причому вісьсиметрії проходитьіноді по діагоналі).Права частинане зовсім точноповторює ліву.Якби відтвореннядругої частинисиметрії булодзеркальноточним, зображеннямало б механістичнийхарактер (щоспостерігаєтьсяв картині „Тридцятьроків Жовтню”).Симетричнікомпозиціїкартин: „Щастя”(1959), „Півонії”(1948), „Рожі” (1950), „Пшениця, квіти, виноград”(1954), „У Шрамківськомуройові на черкаськійземлі” (1955-1956), „Квітита калина”(1958), „Букет квітів”(1960), „Півонії”(1958). Полотна „Кітвина блакитномутлі” (1942-1943), „Півники”(1950), „Котики”(1950), „Жоржини”(1957) і деякі іншітакож тяжіютьдо симетрії, як у композиціїв цілому, такі в окремихчастинах.
Симетричність– характернариса давнього, народного таприкладногомистецтва. Вонапов’язана збінарністюархаїчногосвітоглядуз системоюпротиставлень(наприклад, правий – лівий, щастя – нещастя, білий – чорний, верх – низ і т.д.). У натюрмортіж, як правило, ця риса відсутня.
Інша архаїчнариса творівБілокур –ієрархічністьпредметів. Уцентрі багатьохполотен насамому почесномумісці з’являютьсяхліб, зерно, пшениця. „ЦарКолос” (такназиваєтьсядві картини1947-1949 років) дійсноцарює у вінкуз квітів, ягід, овочів, що йогооточують. Хлібзаймає центральнемісце в натюрморті„Снідання”(1950). На картинах„Пшениця, квіти, виноград” і„У Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі” в оточеннівінка з квітівзнаходитьсязерно. І на одномуз найкрасивішихполотен „Польовіквіти” (1941) знову, у середнійчастині композиції– два золотихколоски на тліблакитногонеба [17.c-38].
На олівцевомумалюнку „Колгоспниця”фігурка селянкиза розміромсягає хлібногоколосся – найбільшихдеталей композиції.І тут пануєхліб: у виглядіколосся – засвоїми розмірами, у вигляді спеченогокороваю – центральнемісце розташування.
Мотив „царя-колоса”у творчостіКатерини Білокурнав’язливийі, треба думати, невипадковий.Що ж таке „царюючийхліб”? Про цейдивний символО. Фрейденбергпише: „Порядз домашнімитваринамибожество з’являєтьсяу вигляді хлібноїстрави, хліба.Його битовимархетипомслужать трави, зелень і плодидерев. На іншихетапах розвиткузагальногокраєвиду ціобєкти їжістають священими; вони залишаютьсяналежністювівтарів іжертвопринесенняі тому здаютьсяосвяченимиі придатнібогослужінню”[33.c-4].
КатеринаВасилівна небула хлібопоклонницею(вона булаправославною).Поряд з мотивомхліба в картинахприсутній іінший, не меншстійкий мотиввінка, що оточуєхліб. У картині„Натюрмортіз хлібом”(1960) вінок утворюютьквітучі стеблабарвінку тагілка сливи, що водночасцвіте та родить.
Образнийсвіт Білокурмає ієрархію, щаблі сходження: птахи – комахи– дерева – квіти– плоди – хліб.Рослинне царствоодушевлене, активне. Колосся, квіти, фрукти, овочі не простооб’єкти зображення, а символи, рослиннілики світу.Багато композиційпо-древньомусиметричні.
Не можна незвернути увагуна те, що на багатьохполотнах квітивипромінюютьсвітло, оточеніореолом. Художницяначе бачилаце випромінювання.Вона зображуваларослини не вїхній повсякденності, швидкоплинності(зів’яла квітка, наприклад, була, стійко.Емблемою елегійноїпоезії), але вїхній райськівнетлінності, святості. І цене матафора.Отут нам допоможутьдані порівняльногомистецтва. „Воснові словасвятий — пишеВолодимирТопоров, — лежитьсловянськийкорінний елемент.Який являєтьсязагальним дляіншого рядумов” [ 24.c-17].
Декількаслів слід сказатиі про символікукольору. Улюбленимифарбами Білокурбули ультрамарині синій кобальт.Найвдалішіта чисельнішікартини написанісаме в синьомутлі. Синій, голубийта їхні відтінки– кольори СофіїПремудростіБожої, іншимисловами – обоженоїтворі, присутністьБога у світі.Софійна синяварослинногоцарства сприймаласяБілокур безпосередньо, як даність. Цейдарунок бачитибув відповіднимдаром природисвоїй співчутливиціта співбесідниці.
СпочаткуКатерина Василівнаписала саморобнимифарбами з калини, бузини, цибулі.Надалі вонаперейшла наґрунтованеполотно і олійніфарби. У якостірозріджувача, як уже булосказано, їйслужила ллянаолія – і тутрослинне походження.Пензлі Білокурробила самаз коров’ячоївовни, вишневихгілочок і жерстівід консервнихбанок. Саморобнийпензлик бувнастількитоненьким, що, нагадувавголку.
КатеринаВасилівна, якбуло згадановище, йшла іншимшляхом, не відзагальногодо частки, авід частковогодо загального, приписуючидеталь за деталлю, примальовуючиквітку до квіткитак, щоб тількина останнійстадії письма, в мить останньогодоторку пензлядо полотнакартини набувалазавершеності.Методом, послідовністюроботи вонаспоріднюєтьсяне з професіоналами, а, радше, з українськимивишивальницямирушників, щолюбовно, одинза одним, вишиваютьквітку за квіткою.Згадайте київські, полтавськірушники, щовишивали червоноюниткою, з гарнимибарочнимистилізованимиквітами. Привсій зовнішнійнесхожості, тут глибиннакревність.Живопис Білокур– „вишивка”олійними фарбамина полотні[24.c-20].
Українська, та й лише українська, народна вишивкавінчає собоювесь процесвиробленнятканини, начерозкриваєвластивість, внутрішню ідеюполотна. Білокур, за власнимвизнанням вавтобіографії,„тіпала, микала, пряла, ткала, шила”, „білила”, створювала„гарні вишивки”.Перший її малюноквуглем бувзроблений натайкома узятомув матері біломуполотні. Внутрішнякревність міжвишивкою таживописомпідтверджуєтьсяй відношеннямселянськоїхудожниці дополотна. Колив Білокур композиціярозросталасяі виходила зараму, ситуація, у котрій будь-якийпрофесіоналпросто б перекомпонувавроботу, — художницяробила доситьдотепно: знімалаполотно з підрамниката пришиваладо записаногоґрунтованогополотна шматкинегрунтованогоабо самостійноґрунтованогоз порушеннямтехнологійполотна. Причому, пришивалавеликими, грубиминитками, немаскуючи швів.Таких „дошитих”робіт декілька:„Квіти, яблука, помідори”,„Снідання”,„Пшениця, квіти, виноград” таінші. У розумінніБілокур полотно– це насампередте, що можназшивати, навітьякщо воно записанеолією. Її олійнийживопис таксамо вінчаєі розкриваєідею полотна, як і українськавишивка. Зображенняпри цьому – єіманентнимзображальнійплощині. Олійнеполотно селянськоїхудожниці таксамо „пам’ятає”своє рослиннепоходження, як і кубикицукру-рафінадуна картині „УШрамківськомурайоні на черкаськійземлі” пам’ятаютьсвоє походженнявід зображеногопоруч із нимицукровогобуряка [57.c-64].
Такого ставленнядо полотнапрофесійнийстанковістне знає. Длянього полотно– просто зображальнаплощина порядіз будь-якоюіншою зображальноюплощиною, щопідходить йомудля реалізаціїйого задумів.
У професіоналівіснують різніспособи нанесенняолійної фарбина поверхнюполотна. ХудожникиВідродження, наприклад, писали лісируванням– тонкими шарами, накладаючиїх один на другий.Більш пізніхудожникипишуть по-різному: перші – корпусно,інші – тонкимишарами, третінаносять фарбуна полотномастихіном.Деякі художникипокриваютьроботи лаком.Олійна ж поверхняна роботахБілокур нідене блищить, зовсім не жирна.Техніка художницінагадує нестільки роботуолією, стількивикликає впам’яті суворісухі напівпрозорімазки темперистарих майстрівіконопису.Фактура полотнав Білокур незабита фарбою, добре проглядаєтьсяпереплетенняниток, мазкитакі малі, якстібки у вишивці.
Деякі ранніроботи, написаніна негрунтованомуполотні, нажаль, не збереглисяв початковомувигляді, фарбиперемішали.Це трапилосятому, що, з одногобоку, КатеринаВасилівна незнала технології, а з іншого, — унеї було своятехнологія.Грунт, відповіднодо цієї технології, був ЕК обов’язковим; він міг виявитисятретім зайвиму діалозі художниціта полотна.
Тло на майжевсіх олійнихполотнах Білокур– просте, виконанечистим кольором, найчастішесинім або блакитним.Катерина Василівнанавіть не писалатло, а, скоріше, фарбувалаполотно та вжеповерх писалаквіти.
Цікаво, щохудожницякористуваласянетрадиційнимспособом закріпленняполотна напідрамнику.Як правило, длякожного полотнаробитьсяіндивідуальнийпідрамник, йполотно наньому закріплюєтьсянерухомо, одинраз і назавжди.Підрамник жев Білокур виконуєту ж функцію, що п’яльця длявишивки. Народнахудожниця, усупереч правилам, кріпила полотнона підрамникушпагатом, аколи роботабула завершена, знімала записанеполотно такріпила на рамуінше. Саме такі поводитьсявишивальниця, знімаючи вишивкуз п’ялець. Робитидля кожноїкартини окремийпідрамник дляхудожниці булоі клопітно, ідорого. Осьвона і знайшладотепний вихід, підказанийїй технологієювишивання.
Отже, в олійномуживописі селянськоїхудожниціздійснюєтьсявнутрішнійзвязок міжоб’єктом зображення, способомзображення, зображальноюплощиною тафарбами. Виявленняцих зв’язківдозволяє простежитиджерела творчостіБілокур в українськійвишивці таткацтві, у народнійтрадиції, щосягає своїмикоренями глибокоїархаїки.
РозділІІІ. Жанровапалітра творчостіКатерини Білокур
3.1Натюрморт-фантазія
Перш ніжзвернутисядо натюрмортівКатерини Білокур, слід зазначити, що межі жанрівв творчостіцієї художницідосить прозорі, намічені намиголовним чиномдля зручностіформальногоаналізу творів.
НатюрмортиКатерини Білокурможна розділитина декількагруп. Першабуде утворенароботами, наближенимиза рішеннямдо професійногомистецтва. Їїскладуть різнікартини художниці– „Снідання”(1950), „Натюрмортз хлібом” (1960),„Кавун, морква, квіти” (1951), „Натюрморт”(1960), можливо „Привітурожаю!” (1946). Доцієї групи сліддолучити раннійнатюрморт, написаний нафанері в дусінаївного малярства.
Подібнесусідствопізніх та ранніхробіт повторитьсяу групі пейзажівКатерини Білокур, наближенихза рішеннямдо професійних, а саме – пізніхакварелей тапейзажів олівцемз пошукамизаконів лінійноїперспективиі ранніх „наївних”пейзажів, написанихна фанері.
Складаєтьсятаке враження, що художницяна схилі життя, хоч на іншомурівні, алеповернуласядо кола тем, щоволоділи неюна початкушляху. Це припущеннябуло висловленов розмові знауковимспівробітникомЯготинськогоісторичногомузею ЄвдокієюОсьмак, — дослідникоммалярстваКатерини Білокур[56, c.173]. Можна погодитисяз цим твердженням.Наївний реалізмробіт звучитьдалеким відлуннямв „Сніданні”а також в різнихпейзажах КатериниБілокур. Їїмайстерність, безперечно, зросла, алебагато в чомуці роботи існуютьтак би мовитина бічних стежинахсвіту Білокур,- світу її фантазійнихполотен.
Аби відтворитидеякою міроюперспективухудожньоїманери КатериниВасилівни, треба зазначити, що в її творчостіспівіснувалидва виміри здвома несхожимиобразами натури: трьохвимірнийсвіт, де вонабула реальноюученицею, ідругий – її„авторський”, створенийцілком за їїспецифічнимизаконами, замішанийна фантазії.Емоційно влучнимвидаєтьсявизначенняМиколи Кагарлицького– „химернахудожниця”.Її можна назватимайстром сновидінь, майстром ілюзіїі мрій. В ційдвоїстостіїї манери –розгадка одногодивного висловуКатерини Білокур, в якому вонапротиставляєпоняття „картинаі „натюрморт”поняттям „портрет”та „пейзаж”[16, c.38].
Повертаючисьдо першої групинатюрмортів, треба зазначити, що вони перебуваютьякраз на межідвох згаданихвимірів – реальногота фантастичного.
Завдякиспогадам учениціКатерини БілокурГалини Копової, опублікованимМиколою Кагарлицькимв монографії„КатеринаБілокур. Я будухудожником!”, ніби зберігсяреальний фрагментжиття КатериниВасилівни, пов’язанийз полотном„Снідання”(1950) [29, c.25].
„… Пам’ятаю, як ми з ОлеюБунчук малювалинатюрморт зпростих закомпозицієюпредметів –глечик, чашка, тарілка з розрізаноюна ній хлібиною…Мені здалося, що я впораласяз роботою прекрасно, але по обличчюКатерини Василівнивгадувала, щомій малюнокїй не подобається… Відтакпішла в майстернюі винесла звідтисвою картину„Снідання”.Вона мене вразила, все на ній булояк живе: хлібинааж пахнула, спори на нійвиглядалинатурально, редиску такі хотілосявзяти з блюдечкаі кинути в рот, глечик мавнатуральніформи і об’єм, а квіти півоніїпросто зачаровували.Як у житті! Ікраще, ніж ужиття! По етичніше!”[29, c.24]. Цікаво переданамить знайомстваз полотном –воно виникаєяк „з’ява”, ніби на театрі.
З цього епізодузрозуміло, щоКатерина Василівнапаралельноз навчаннямдівчат продовжувалавчити і себе, як вчила протягомусього життя.Її зчаста порівнювализ давніми майстрамиголландськоїшколи натюрморту.Таке враження, що вона самостійноспробувалаповести цютему, породившитак би мовитисуто український„голландський”натюрморт.
Нас захоплюєпоезія цьогоневибагливогосвіту звичнихречей. Розміренечергуванняформ, гра рівновеликих, але спів мірнихоб’ємів надаютькомпозиціїмелодійності.Особливу рольвідіграє світлота колір. Непорушуючицілісностій гармоніїсвіту звичайнихречей, вонипримушуютьпоставити підсумнів самеїх буденність.Таємниче враженнястворюютьвиступаючіз глибокогосинього тлапредмети, щоне відкидаютьтіней. Світло, яке не має певногоджерела, довільноторкаєтьсяїх поверхні.Вони освітлюютьсято ясніше, томерхнуть. Освітленийлише простірстільниці, далі, — серпанковасутінь тла, уякій гублятьсяобриси предметів: майже поглинутийглечик, слоїквиднієтьсялише завдякиблакитнимполискам, щовихоплюютьйого з мороку.Розташованідалі півоніїпосилюютьатмосферутаємничості– синє тло проступаєкрізь пелюстки, створюючивраження, начеквіти повільноспливають знапівтемряви, ще сповненінею. Отже, навітьу такому „класичному”натюрморті, як „Снідання”, помітні зрушенняреальності.Художницязберігає реальнуформу, фактурупредметів.Разом з тим, розуміючи івміючи відтворитиреальний об’ємпредметів, вонаподеколи начезабуває пронього, оповиваєйого ірреальноюсвітлотінню, породженоюне загальнимдля всіх предметівджерелом світла, а такою, нібивоно виниклодля кожногопредмета окремо.В цій довільностімоделюванняпростору –стиль КатериниБілокур [20, c.70].
У натюрморті„Кавун, морква, квіти” (1951) кавун, що лежить наполотнині, вжене приминаєїї, як хліб упопередньомунатюрморті.Певне враження, що між нимиіснує прошарокповітря. Усіпредмети начелинуть у просторі, не маючи опори.Разом з тимілюзорно виписаном’якуш кавуна, соковитістьякого художницяспромогласявідтворитиневловнимипереходамикольору, полисками[21, c.25].
Так само„зависають”предмети, зображенів „Натюрморті”(1960 з колекціїЯготинськоїгалереї. Груші, яблука, цибуля, помідори, кавун, хліб, виноградобертаютьсяв якомусь повільномутанку. Чим уважнішевдивляємосяв їх кружляння, тим глибшепереконуємось, що „життя” наполотні течеза законами, підказанимине натурою, аскоріш — уявоюхудожниці.
Як і в попередньомунатюрморті, усі предметиперебуваютьначе у невагомості, не відкидаючитіней, не приймаючирефлексів. Крімтого, виникаєвраження, щокожний зображенийпредмет маєсвій власнийвимір: хлібзаступає частинукавуна такимчином, наче тойне об’ємнетіло, а натомість– пласке коло; разом з тимстаранно прокладенасвітлотіньдоводить протилежне.Загальнийпростір картинивід того нагадуєпростір „дзеркальноїгалереї”, девтрачаєтьсяйого безперервністьі він наче зминаєтьсяна межах предметів.Разом з тимформа, фактура, колір зображеноїгородини залишатьсяцілком реальними.
Побудованатюрмортудає нам відчуттяфантастичноїреальностічи реальноїфантастики, що існує нахисткій межідійсності тамарення. Як усновидінні– ціла фантасмагоріябарв. Жовтий, зелений, брунатний, червоний, синійз’являютьсяу безлічі відтінків.Кожний колірніби залученийдо спільноїкруговерті: спалахуючив одній частинікомпозиції, він ледвепроявляєтьсяв інших, щобзнову виринутидеінде на поверхнікольоровогопотоку. Так,інтенсивнийсиній, спалахуючив зображеннівинограду, мерхне в блакитнуватомуполотні, розсипаєтьсяжаринами темно-синьоїожини. Яскраво-червонимпомідорамвторують рум’яніщічки яблукта калиновікетяжки, розміщенийпоряд бурячок.Зелений колірмандрує відсвіжих огірківдо кавуна тазеленкуватихгруш. Такої жкруговертінабуває жовтий.
Розглядаючиосновні натюрморти, які за прийнятоюкласифікацієюзалучаєтьсядо першої, найбільшблизької допрофесійнихпостановочнихнатюрмортів, групи. Разомз тим, якщозаходитисясерйозно аналізуватиїх композицію, колорит, співставившивисновки заналітичнимрозглядомнаступних груп, то не важкобуде пересвідчитисяв умовностітакого поділу.Власне кажучи, його основоюстав принципштучної „розставленості”об’єктів, близькийдо класичнихрішень, у „Сніданні”(1950), що поступововтрачаєтьсяв „Натюрмортіз хлібом” (1960) тамайже зводитьсянанівець вкомпозиції„Кавун, морква, квіти” (1951) таяготинському„Натюрморті”(1960). Але навітьу цих двох останніхтворах зберігаєтьсяякщо не сампринцип „розставленості”, то, принаймні,її відчуття: об’єкти розміщеноначе в повітрі, яке для них –своєріднаілюзорна опора.Окрім того, яквідгомін класичноїтрадиції, вусіх згаданихнатюрмортахприсутнє зібганепримхливимидрапіровкамиполотно. Переліченіознаки в сукупностіпоєднуютьзгадані натюрмортив єдину групу.
До наступноїгрупи натюрмортів, в композиційнійпобудові якихвідчуття„розставленості”цілковитозникає, увійдутьтакі роботияк „Півники”(1950), „Бурячок”(1959), „Квіти” (1959),„Квіти і овочі”(1959), „Котики”(1950-1951), „Виноградз ожиною” (1950-ті),„Тюльпани начорному тлі”,„Тигрова лілея”(два останніхнатюрмортине підписанота не датовано,їх назви поданідовільно) [21, c.28].
Ці натюрмортиневеликогоформату, майжевсі мають глухетемне, зрідка– прозоро-сріблястетло. Їх можнаназвати камерними, бо кількістьзображенихпредметівневелика. Самез цієї обмеженостінароджуєтьсядивовижнийефект. Виникаючина чорному тлі, звичайні овочінавіть квітиз найневибагливішихперетворюютьсяна коштовності.Це характернодля КатериниБілокур – світ, де кожна билинка– витвір мистецтва.Виникаючи в„тиші” чорноготла, пучечкиквітів довершенів обробці деталей.Зрозумілимстає методобразотворенняхудожниці. Їїкартини виникаютьз мозаїки цілкомзакінченихфрагментів, наче тчутьсяв гобелени чи„вишиваються”пензлем.
Навряд чиКатерина Білокурвважала своїневеличкі зарозміром твориповноціннимикартинами. Водному з листіввона так згадуєпро їх походження:„Це невеличкеполотно.., а вийшловоно.., коли ялітом малювалаквіти на картини.Квіти взагалівсі прекрасні,і передаючияку-небудьквітку і якщодля картинитребі її одну, так я на неї ненадивлюся, яне уп’юся їїкрасою, я невтомлюся їїтворячи, передаючиїї красу наполотно. Тодія шукаю другеполотно. Якщойого нема, томалюю на папері”[21, c.33].
Разом з тимнатюрмортидругої групинастількидовершені всвоїй „недомовленості”, що воістинуможуть вважатисямаленькимишедеврамиКатерини Білокур.В межах нашогодослідженнядля зручностікласифікаціїбудемо іменуватиусю групу –натюрморт-етюд.
„Бурячок”(1959) – один з найцікавішихетюдів. На темномусиньо-зеленомутлі тривіальнийбурячок вибухаєфеєрверкомбарв. У йогобадиллячкунасиченийбузковий, зелений, темно-червоний, жовтогарячийкольори. Внутрішнєжевріння темнихтонів вибухаєжовтим – жовтогарячим.Можна заблукатиуявою, наче вхимерному лісі, в тій вогняній„чуприні! Пересічноїгородини.
Бурячок (іл.25) зі своїм осяйнимлистям раптовоюіскрою з’являєтьсяз напівтемрявитла. Ефект сяйвадосягаєтьсяпевним прийомом, характернимдля більшостікомпозиційКатерини Білокур.Звичайно кольорина її полотнахіснують спокійнимитоновими градаціями.Вони узгоджуютьсяпоміж собою, розміренопоступаючисьодин одному; ніби відбуваєтьсяїх спільнийглибинний рух; але в деякихчастинах композиціївони виникаютьцікавими сплесками, вириваючисьз тих „глибин”, запалюючи усезображення.Таким чином, народжуючиськороткимиімпульсамиіз загальногорізнобарвного„океану”, насиченікольори створюютьдивний ефект, підтриманийще одним прийомом.Подеколи художницяобводить контуроб’єктів, поданихна темному тлі, тонкою світлоюлінією. Відтого зображенняотримує своєріднесвітіння, „корону”.
Характерно, що розглянутийспосіб ґрунтуєтьсяне на мистецтвімазка. Мазоку звичномурозуміннівідсутній вкартинах КатериниБілокур. Враженнявібрації, динамікикольоровихплям – результатвисокої культуриволодіннятехнікою тонкогопензля, якийзалишає наполотні лишемікроскопічні„доторки”, щонадає письмуособливоїплавкості таперетворюєпоєднаннякольорів наєдиний сплав.
Блідо-бузковікартопляніквіти і майжезагублене у„сутінках”фону декоративнонаписане листялише слабковторують йогопереможнійкрасі. Вони –наче цезури, розміщеніхудожницеюмежи яскравимсвітлом таглибокою тінню.
За аналогієюз „Бурячком”(іл. 25) будуєтьсяколорит натюрморту„Квіти та овочі”(1959). На чорномутлі барвинароджуютьсятакими ж яскравимиспалахами ітак само пом’якшуютьсяваріаціямирізних за своєюінтенсивністюкольорів. Одначев цьому натюрмортізображенняускладнюєтьсябільш навантаженоюкомпозицією.Квіти, овочізціплені поміжсобою єдинимспіралеподібнимрухом. Композиціянагадує своєюдинамікоюшестерню, щообертається.Ефект „шестерні”досягаєтьсявіяловимупорядкуваннямзображень –огірків, яківиступаютьсвоєрідноюосновою длякупки городинита розташованимменшим віяломстручків квасолі.Композиційнихрух продовжуєтьсянапрямом листя, квітів, начеодин закрутспіралі переходитьв інший.
Характерно, що і колоритвідтворюєподібний кругообіг.Яскраво спалахуючизіркою шипшини, червоний виникаєв зображенняхдрібних форм– редису, дзвоників.Подібне відбуваєтьсяз жовтим, зеленим– з’являючисьв одній частині, вони провадятьсвою тему крізьусю композицію.Така міграціякольорів притаманнабільшостіполотен КатериниБілокур.
За принципомпобудови „Квітиі овочі” нагадують„Натюрморт”(1960) з попередньоїрозглянутоїгрупи.
Така ж динаміка,„рухлива”композиція, але рух в „Натюрморті”сповільнений, а в „Квітах іовочах – прискорений.Така ж „ірреальна”реальність.
КатеринаБілокур – майстеркомпонування.Віртуозністьпроявляютьсянюансами. Особливоцікаво простежуватицю особливістьна прикладахспорідненихкомпозицій.
Композиція„Городніховочів” (1952) нагадуєпобудову „Квітівта овочів”.Створюєтьсяефект, нібизображенняперебуваютьу стані стрімкогоруху. Враженнядинаміки досягаєтьсяприйомом, якийбагато в чомунагадує засобимультиплікату.Ми можемо уявити, що на полотнізамість букетуз п’яти лілейпоказані декількастадій рухуоднієї квітки.Як фантастичнийптах, підхопленийвітром, окреслюєу своєму летіжовтогарячудугу. Ця дугапродовжуєтьсявигином листя, трави, нібизім’ятих тимже поривом.Таким чином, весь букетпросякнутийскладною динамікою, втілюючи здатністьживого зростати, розвиватися.
Разюче подібнізагальні абрисигруп об’єктіву „Квітах”(1959) та розглянутих„Квітах таовочах” (1959) –нахил дзвониківв одному відтворюєтьсяхвилеподібнимвигином травичкив іншому; там, де віялом розходилисьстручки квасолі,- кучерявлятьсястеблини тавусики кольоровогогорошку. Можнавідшукатибагато аналогій, але чим більшеїх знайдемо, тим дивовижнішоюбуде „емоційна”несхожістькомпозицій.
Якщо в „Квітахта овочах”зображеннянакрученіспіралеподібнимрухом, то в „Квітах”вони розташованідоволі вільно: межи квітами, стеблами, листямпроглядає тло.Тло проступаєнавіть там, деце просто неможливо– в глибинібукету. Тобто„розряджаючи”композиціяхудожницяпереступаємежу реальності, як це відбувалосяв інших натюрмортах.
Можна припустити, що художницярозрізняє дватипи простору: конкретний– тобто об’ємпевних предметів, руйнуванняякого впливаєна реальнийвигляд предметів;і абстрактний, що починаєтьсяза ними, якийорганізовуєці предметиза законамиперспективи.Катерина Білокурзчаста нехтуєцим другим, воліючи самостійноаранжуватиживописнийсвіт своїхполотен увідповідностіз тим чи іншимзадумом. Алев той же чассвято бережеперший, оскількивін – невід’ємнаскладова кожногоконкретногопредмету і томузалишаєтьсядля художницімайже відчутним, матеріальним.
„Квіти” (1959)мають важливурису, як ріднить„натюрморт-етюд”з наступноюгрупою. Тутзастосованопевний прийомузгодженнязображенняз фоном, — спробаїх органічногопоєднання.Художницяоточує букет, особливо знизу– там, де закінчуєтьсязображеннята починаєтьсятло, — ряснимикрапками, утворенимилегкими доторкамипензля. Отриманийтаким чиномкольоровий„туман” нібитопить зображенняв фоні, слугуючи, своєріднимпереходом міжними.
За подібнимпринципомбудуть вирішуватисяусі твори наступноїгрупи, а такожпейзажі КатериниБілокур.
Третю останнюгрупу складаютьнатюрморти„В Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі” (1955-1956), „Натюрмортз колоскамиі глечиком”(1958-1959), „Богданівськіяблука” (1958-1959),„Цар-колос”(1947;1949), „Квіти, яблука, помідори”(1950), „Пшениця, квіти, виноград”(1950-1954), „Квіти згоріхами”(1948), „Рожі” (1950), „Рожіта троянди”(1954-1958), „В Богданівніна Загреблі”(1955), „Букет квітів”(1959), які подеколипоєднують усобі елементипейзажу й натюрморту.
Роботи „ВШрамківськомурайоні на черкаськійземлі” (1955-1956), „Квіти, яблука, помідори”(1950), „пшениця, квіти, виноград”(1950-1954) знаменуютьподальшийрозвиток композиції„Квітів і овочів”(1959), „Городніхквітів” (1952),„Натюрморту”(1960). Необхідноще раз підкреслити– аби розібратисяв законах малярськогосвіту КатериниБілокур, мийдемо шляхоманалізу відпростого доскладного, свідомо порушуючихронологічнийряд творів.
КатеринаВасилівначудово відчувалаформат кожноїкартини. В цьомуконтекстіцікаве полотно„В Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі”. Рух, відчутний вкомпозиціях„Квітів і овочів”,„Городніхквітів” тутнабуває сили, захоплює новіоб’єкти.
Композиціяніби переповнюєтьсязображеннями.В разі побудовиїї точно запринципомзгаданих „Квітіві овочів”, вонамає перетворитисяна хаос формкольорів. Зображення, збунтувавшись, вийдуть з-підконтролю автора.Гармонія будепорушена. Тонковідчувши задачу, яка виникла, художниця догеніальностіпросто вирішуєїї. Вона розмикаєу центрі композиціїрозлиті повіннюяскраві суцвіттяі розміщує тамнейтральнуза колористичнимрішенням пляму– розсипанезбіжжя. Це необхідно, як необхіднацезура в поезіїчи музиці.
Зчаста вталановитомутворі влучнийтехнічнийприйом призводитьдо появи непесічногообразу. Переднами життєдайнийпотік рослин.Таке враження, ніби на йогоповерхню стрімковиштовхуютьсяквіти х розбурханимлистям, йогомогутнім порухомруйнуєтьсякупка цукровогобуряку, тежзалучаючисьдо спільногокругообігу.Ця свіжа стихіяпелюстків, стебел та листя„омиває” острівецьпшениці.
Таким чином, композиційнонасиченийнатюрмортрізниться відпопередніхне просто кількістюзображенихоб’єктів. Віннабирає новоїякості – поліфонії.А це вже іншаіпостась гармонії.„Рух” жовтогарячоїлілеї з „Городніхквітів” тутнабуває розвиткута імпровізується„темою” маку, бузку, жовтців, калиновихкетягів. В результатівиникає картинане стільки прокрасу купкиовочів чи окремихквітів; фрагментискладаютьсяв ціле. Переднами постаєстихійне „обличчя”природи, якавирує життям.
За подібнимпринципомвирішені іпрекрасно„аранжоровані”складні натюрморти„Квіти, яблука, помідори” (іл.24), „Пшениця, квіти, виноград” (іл.17). Перший з нихвідтворюєзагальну композиційнупобудову „ВШрамківськомурайоні на черкаськійземлі”, — такимже чином виділеноцентр, але тутзнаходятьсяяблука замістьзбіжжя; іншіза назвами тавиглядом, алев такому ж хороводікружляютьрослини.
Наступнийнатюрмортстворено дещоінакше. „Пшениця, квіти, виноград”(іл. 17), подібнодо маленькогоетюду „Тигровалілея” і добагатьох іншихполотен КатериниБілокур, будуєтьсяв напрямі зправого нижньогокута композиції.До того ж, якпобачити хлібнізерна в оточенніквітів, мипотрапляємооком у складнесплетіннястела, листяв’юнкого горошку, наче тут програєтьсяпрелюд твору.І лише згодом– розвиток такульмінація.Спалахуютьяскраві чашечкимайорців, зблискуєпосеред нихзолотаве віконцепшениці. І назавершеннятеми – колосся, що тане легкимиореолами ублакиті фону.Надзвичайномелодійнеполотно.
По-новомуінтерпретуєтьсякомпозиціятрьох попередніхнатюрмортівв роботах „Цар-колос”і в „Натюрмортіз колоскамиі глечиком”.Перший варіант„Царя-колоса”зберігся лишев репродукціях, загубившисьпісля паризькоївиставки 1957 рокуразом з „Берізкою”та „Полтавськимиквітами”. Цейваріант найбільшблизький засвоїм рішеннямдо попередніхрозглянутихполотен. Композиціяпобудованана співвідношенніспокійногоза кольоромцентральногополя та охоплюючоїйого дуги рослин.Разом з тимз’являютьсянові риси.
Відбуваєтьсяна перший поглядсуто зовнішнязаміна; яблукчи розписузбіжжя у фокусікомпозиціїз’являютьсядекілька колосківта квітка соняхана темному тлі.Суттєво, щоцентр залишаєтьсямайже вільним, ніби готуєтьсяпевний просторовийпрорив площинипершого плану.Разом з тим, вцій композиціїтакий проривще не відбувся.
В „Царі-колосі”1949 року, „Натюрмортіз колоскамиі глечиком”(1958-1959) площинністьпопередньоговаріанту 1947 рокудеякою міроюподолано, разомз тим простірще залишаєтьсянеглибоким,„натюрмортним”.Якісно новізміни відбулисяв „Букеті квітів”(1959), „Рожах татрояндах”(1954-1958), „В Богданівніна Загреблі”(1955), де з’являтьсятакі глибинаі просторовість, не властивінатюрмортовіяк жанрові, щомежі його будутьзламані розвоємнового жанру– пейзажу.
Одне з найвідомішихполотен КатериниБілокур – „Цар-колос”1949 року виконання.Величне здіймаєтьсяхвиля квітівна передньомуплані, трохиглибше назустрічїй рухаєтьсяінша, в глибинізображенняїх розміреномуритмові вторуютьвигини колосся.Композицієюпроходить нібивідлуння ліній.Усі полотнаКатерини Білокурвиключно музикальні, але „Цар-колос”„звучить”особливо. Здається, квітами записаноскладну партитуру.
Гідне подивувміння художниціпоєднуватимайже несумісніречі – скрупульознупроробку деталейта загальневраження цілісностікомпозиції, створене зарахунок організаціїоб’єктів великимиузгодженимимасами. Монументальністьквітковихкомпозиційнашої співвітчизницівикликає асоціаціїз творамиголландськихта фламандськихмайстрів 17 –18 ст. З їх роботамиКатерина Василівнамала змогупознайомитисяв залах Державногомузею образотворчихмистецтв ім.О, с. Пушкіна, який відвідалав 1940 році. В листідо КатериниВасилівнихудожник М.Донців іменуєїї майстром„чудовихкартин-натюрмортів, таких тонкихі високих, якмистецтвоголландців”.Дійсно, КатеринуБілокур, як і„старих голландців”, відзначаєпобожне ставленнядо натури [28, c.14].
Лише подеколитло своїх полотенхудожницятрактувалау вигляді площини, на яку викладенооб’ємні зображення.Таке рішенняхарактернесаме для групи„натюрмортів-етюдів”, до якої входятьКвіти і овочі”(1959), „Бурячок”(1959), „Котики”(1950-ті), „Півники”(1950-ті) та деякіінші композиції.Але вже у „Квітах”(1959) рослини оточуєніжний „пилок”, утворенийлегким доторкомпензля. Завдякицьому по краяхбукету, у йогоглибині, утворюєтьсясвоєріднемерехтливеполе, яке поступоворозмиває контуризображень,„топлячи” їху фоні. Рослиниу „Городніхквітах” (1952) тежоповиті легкимбарвистимсерпанком, нібизображено їхвологий подих.Блакитна імлаперетворюєтло картинина неозначенуглибінь, звідкиспливаютьяскраві суцвіттяі де, здаєтьсянам, зростаютьще сотні подібнихрослин.
Відчуттяпросторовостіпосилюєтьсяу третій групіробіт, де простірнатюрмортупоступовотрансформуєтьсяу простір пейзажу.
В „Букетіквітів” (1959) фону народномурозумінніостаточнозникає. Замістьнього в картинз’являєтьсяповітря, „матеріалізоване”вологими пасмамитуману. Хочаназва говоритьпро квіти, зібранідо букету, алев зображеннібачиться кутоксаду. Так легконафантазувати, піддавшисьчарам художниці, що ступаємопід шерехирослин крізьрозквітлізарості, а трохидалі – деревоі птахи на ньомупосеред морязаколисанихтуманом квітів.
Відбуласяметаморфозажанрів. Переднами, поприназву, — пейзаж.Блакитна імла– фарба, яканіби і зайвана полотні, боне створюєконкретнихзображень, — виявляєтьсяв результатінеобхідною.Вона імітуєпростір і нетільки поєднуєзображення, оповиваючиїх, але вводитьдо картини іті об’єкти зїх простором, які не зображеніна полотні, алише вчуваютьсяу м’яких хвиляхтуману. Подібневраженнянеперервностісвіту станехарактернимдля пейзажівКатерини Білокур, але народжуєтьсяще в натюрмортах.
В композиції„В Богданівціна Загреблі”(1955) замкнутийпростір „букету”розгортається, набуває продовження, залучаючи досебе нові об’єкти.Химерне враженнясправляє цеполотно. Нібими стежимо заколиваннямстихії, поверхняякої здіймаєтьсяквітучимихвилями. Подібнаорганізаціязображень дещонагадує „Цар-колос”або трохи віншому аранжуванні– „Буйну”.
Безумовно, мав рацію Б.Бутнік-Сіверський, який помітив, що на полотнахКатерини Білокур„композиціязавжди виникалана основі конкретноїреальності, але її рішенняпідпорядковувалосявимогам декоративногомистецтва.Кожний окремиймотив з натурибув зображенийза тими ж принципамидекоративногорішення. Такимчином, кожнийзадум вирішувавсяхудожницеюодночасно нібив двох палатах”[28.c-16].
Дійсно, переднашими очимане реальнийпейзаж, а фантазіяна тему „цвітучогота зеленіючого”світу.
Такою ж фантазієюпостає переднами полотно„Рожі та троянди”, де до букетуквітів здоровододаютьсястовбури беріз.
„В Богданівськихяблуках” (іл.29) поєднаннядвох жанріввирішуєтьсяінакше, ніж упопередніхкомпозиціях.Натюрморт неперетворюєтьсяна пейзаж, обидважанри співіснують, займаючи нібирізні шаризображення.Цікаво, що подібнідва способивзаємодіїжанрів: їх дифузіяі їх розведенеіснування наполотні, зустрічаютьсяне тільки вгрупі „натюрморт-картина”, але й у пейзажахКатерини Білокур.Перший планполотна „Богданівськіяблука” вирішенов дусі натюрморту.На селянськійхустці розкладенонасичені сонцемплоди. Фономдля натюрмортуслугують розквітліяблуневі віти.В результатітакого накладаннякартина з яблукамизависає надкроною дерева.Не зрозуміло, яким чиномтримаєтьсяу повітрі цеімпровізованекубельце; дотого ж яблукавидніють з-підхустки, нібиодна з яблуневихгілок почалаплодоносити.
Як уже згадувалосьпро два видипростору, якізустрічаютьсяв більшостіполотен КатериниБілокур: святозбереженийпростір конкретногооб’єкту і„абстрактний”простір картинив цілому. Наближаючисьв розумінніпершого з нихдо професійногомалярства, вона, подібнодо народнихживописців, нехтує законамиперспективи, правиламиосвітлення.Художній світнародних майстрівдоволі пластичний– в ньому своїмасштаби, співмірність, як на малюнках, наприклад, Марії Приймаченко, де органічнопоєднано те, що ніби не можнапоєднати якквіти різнихпір року наполотнах КатериниБілокур. Доречі, неодноразовозгадані нами„старі голландці”теж поєднувалив натюрмортахквіти різнихсезонів цвітіння(одна з цікавихпаралелей зполотнамиКатерини Білокур).
На завершенняогляду натюрмортівКатерини Білокурзробимо деякіпідсумки. Вжев натюрмортахпроявляютьсязагальні рисиживописногосвіту художниці.Саме тому намбуло необхіднона початкузвернутисядо цих невеличкихчи порівняноневеличкихполотен, у якихособливостіманери КатериниБілокур посталив найбільшпрозоромувигляді.
Натюрморти„постановочні”,„натюрморти-етюди”,„натюрморти-картини”були для нас, а може і для їхавторки, своєрідноюлабораторієюстилю.
Маленькеполотно „Квітиі овочі” зробилозрозумілимизакони могутньогоруху композиції„В Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі”, а такожстануть у пригодів аналізі „Буйної”,„Декоративнихквітів”. Рольдрібних крапок, які утворюютьпрозорий туман,„з’ясували”для нас „Квіти”,„В Богданівціна Загреблі”.Саме завдякицим роботамми наближаємосядо розуміння„Квітів такалини”, „Квітівв тумані”, „Польовихквітів”.
Вже на рівнінатюрмортукожної з групзберігаєтьсяєдність зображеньна полотні.Подібне поєднаннявідбуваєтьсяне за рахунокреальних оптичнихзаконів (порушуєтьсяперспектива, відсутнєсвітлотіньовеоб’єднанняпредметів), воно досягаєтьсяформальнимизасобами, тобтоза допомогоюритмічноїпобудови композиції, колориту.
продолжение
--PAGE_BREAK--
3.2Пейзаж-фантазіяКатерини
Живописнийсвіт КатериниБілокур навдивовижуцілісний. Натюрмортиоднієї групивже містятьу собі „передчуття”полотен наступнихгруп. В жанрінатюрмортузакладенийпочаток новогожанру – пейзажу.З його появоюсвіт КатериниБілокур, якийми бачили уфрагментах, ніби зазираючиу нього крізьвіконця натюрмортів, постане ціліснимта просторовим.Це не означає, що основнавідміна міжпейзажами танатюрмортами- в кількостізображенихоб’єктів абов побільшенихрозмірах полотен.Художниця поновому звертаєтьсядо нас. Змінюєтьсятональність„оповіді”. Їїмова стає епічною.
Сказане маєвідношеннядо першої групипейзажів, якіумовно назвемо„пейзаж-фантазія”.До неї належать„Берізка”(1934) (разом з першоюверсією „Царя-колоса”(1947) та „Полтавськимиквітами” неповернуласяз виставки 1957року), „Квітиза тином” (1935),„Квіти в тумані”(1940), „польовіквіти” (1941), „Квітиувечері” (1942),„Квіти та калина”(1940), „Декоративніквіти” (1945), „Буйна”(1947), „Колгоспнеполе” (1948-1949), „Квітиі берізонькиввечері” (1950),„Хата в Богданівці”(1955).
„Квіти затином” 1935 р. – цеперша з робітхудожниці успецифічному„білокурівському”стилі. В нижньомукуті картиниє напис її рукою– малювала знатури 1935 рокуБілокур Катря.Але це „з натури”– містифікація.Ми наближаємосядо картини якдо океанськогопругу.
На першомуплані – грубіполі плетеноготину, — він нібивигинається, втримуючинавалу квітів.Коли б не огорожа, нас, мабуть, накрило з головоюхвилею „розбурханих”рослин.
Художницяволодіє певнимиформальнимиприйомамипоєднанняквітів у „стихію”.Ці прийомизнайдені неюінтуїтивно.В картинахКатерини Білокурвзагалі багатоінтуїтивного, непевного, яку сні, де реальністьмежує з маренням.В цій картині, до речі, однійз найреалістичнішихїї робіт, вжеприсутні „химерні”зрушення натури.
Над тиномближче до центрукартини зображеначервона квіткапівонії з тихпівоній, щоростуть низьконад землею. Якдісталася цяневеличкарослина аж доверхньої межіогорожі? Їїнемов відкинулоєдиним порухомквітучої хвилі.Красолі надтином – це тежнонсенс. Сланкарослина – якоюсилою дісталасявона так високо?
За красоюздіймаєтьсякелих рожевоготюльпану. Осьми візуальнопродовжуємойого стеблоза край картинидо „землі”.Зрозумілимстає, що переднами велетеньсеред тюльпанів.З-за краю полотнавизираютьтигрові лілеї– в природі їхкущ не можезрівнятисяза висотою зкущем троянд,- картина ценіби заперечує.
КатеринаБілокур „підіймає”маленькі квітинад тином довисоких, абивони були разом, в єдиному сплаві, хвилями ходилиполотном.
Її картинисповнені рухами, майже кінематографічноюдинамікою. Вквітковихнетрях дужепомітні круглічервоні голівкипівоній. Художницятаким чиномрозсипала їхв композиціїкартини, щовони – нібифази руху однієїквітки, немовтужавий м’ячикметляєтьсяповерхнеюрозквітлогоморя.
Інший різновидруху композиції– плавна довгалінія. Саме втаку гнучкулінію складаютьсякручені паничі, підхопленіпорухом стебелрожі над ними.Цей порух злівого краюполотна нагадуєпротяжний звук,- пасмо рослин, що складаютьсяв мелодію.
Аби відчуттястихії булоповним, художниціпотрібно булостворити глибину, простір, показати, що сад тягнетьсяза межі видимогонами. КатеринаБілокур винаходитьдля себе спосіб, яким користувалисяще давньокитайськіхудожники. Вона„топить” віддаленірослини ублакитно-білявомутлі, ніби туманомрозмиваючиїх контури.Картина сповнюєтьсяповітрям, виникаєвідчуття глибини[15, с.7].
Полотнозвучить ностальгічноюнотою. Це українськасільська класика, що поволі зникаєі перетворюєтьсяна спомин. Тин, а за тином квіти,їх так багатоі вони з такоюсилою здіймаютьсяперед очима, ніби там, заогорожею, райськакраїна, ідейнийпростір., Українапоза часом, поза історією.Доволі звернутиувагу на рікнаписання„Квітів затином” і порівнятизвучання цієїкартини з реальноюісторичноюситуацією, щосклалася вУкраїні в 30-тіроки ХХ століття.Отже, своїмиполотнамиКатерина Білокурстворює свійвласний міфпро Україну.
Завершаючирозгляд картини, звернемо увагуна тендітнустеблину, щовибиваєтьсяз-під паль огорожі.Це ніби автопортретхудожниці. Абиреалізуватися,їй потрібнобуло виявититаку ж твердістьта наполегливість, щоб пробитисясвоїй „огорожі”.
В Богданівськірідній хатіКатерини Білокурзберігаєтьсяполотно, якенавіть не можнаназвати незакінченим.Його майже нерозпочато.Налаштованотільки тло –масив синьогокольору різнихвідтінків, якінагадуютьнагромадженняхмар. Підготованолаштунки, нафоні яких, нажаль, вже невідбутисяспектаклю. Цейсвіт ніби застигна межі народження, але для нассаме в такомувигляді він– цікаве свідоцтвопроцесу народженняполотна.
Стає зрозумілим.Що художницяспочатку повністюготувала фон, неодноріднийза відтінками.Звідти – дивнаособливістьквітів Білокур– кольороветло проглядаєнавіть в чашечціквітів. Саметакими келихами, наповненимидо вінця нічнимвологим повітрям, постають квітиу химерномупейзажі „Квітиі калина”.
Картина існуєв стані боротьбиміж площинністюі прагненнямпросторовості.Наче відбуваєтьсягра – що переднами: чи пласкийфон, чи лісовінетрі з ілюзієюглибини? Якбульбашкиповітря в темнійводі спливаютьокруглі букети.Вони розташовуютьсямайже симетрично, наче на килимі.Зненацька добукетів долучаютьсястовбури дерев.Відбуваєтьсяметаморфоза– „килим”перетворюєтьсяна пейзаж.
Неочікуванапаралель „Квітіві калини” (іл.9) і традиційногополтавськогокилиму з синімтлом виникаєз нетривкихасоціацій:„живе” мерехтіннясинього поляполтавськихнародних килимів, яке ніби коливаєна своїх брижахвиткані квіти,- і синій фон„Квітів і калини”, з якого спливають„справжні”квіти КатериниБілокур, — маютьніби генетичнуспорідненість.
Світ КатериниБілокур дійсно„авторський”, ні на який іншийврешті-рештне схожий, але, здається нам, для художницінемає ганьбиу цьому порівнянні.Ніби у рідніполтавські„килимові”квіти вонавдихає життя, надає об’єм, робить пружнимипелюстки, відтворюючиреальну „архітектуру”квітів. Їх можнаперелічитиза назвами, замість умовних, за схематизованих– це реальні„рослини”. Вониздатні вирватисяз полону площинності.Більш за те, квіти моделюютьсобою певнийпростір з ілюзієюглибини. Тлостає нічнимвологим повітрям.Воно майженепроникнедля погляду, як і реальнийнічний морок, що ховає у собіприспаний світ.
Композиціяпобудованатак, ніби вонавиникає у перебіговіпевного часу.Спочатку – синєнеодноріднетло – початоксвітобудівничогопроцесу. Даліз-за нижньогокраю полотнапоступововиникаютьпухнасті опуклібукети. Їх рухпродовженийгнучкими стебламирож, — так підхопленомелодію. З’являютьсястовбури дерев, ніби до оркеструрослин долучивсвій низькийголос орган.Наостанок вцей розміренийрозвій зненацькавриваєтьсястрімка квіткалілеї, начепристраснозаговориласкрипка [35, с.20].
Це чаклунськеполотно –дійсноодин з шедеврівКатерини Білокур.Наче старожитняхимородницячарує та морочитьнас. Межа реальностіта марення, пограниччяміж фантазієюта дійсністю– ось простіріснування цієїдивної картини, де квіти зібранідо букетів іводночас „ростуть”під деревами.Вони спливають, втрачаютьзв’язок з коріннямв синьому важкомуповітрі, зоровоне перекриваючиодне одного.Водночас враженняреальностідосягаєтьсятим, що жоржини, красолі, лілеї, рожі поданідуже природно– в поворотах, легких нахилах, навіть деякоюмірою збереженомасштабнеспіввідношенняміж квітамита стовбурамидерев. Сад, сливе– ліс, який снитьквітами [35, с.21].
На багатьохполотнах впродовждесятилітьми зустрінемоподібну до цієїкомпозиціюв безлічі варіантів, з безліччюнюансів. „Квітиі калина” нагадаютьполотна „ВБогданівціна Загреблі”(1955), „Рожі та троянди”(1954-1958), „Букет квітів”(1959). До речі – деякевідчуття гобеленуабо килимавиникає в Польовихквітах”, „Декоративнихквітах”, дезберігаєтьсясила площини.
„Квіти іберізонькиввечері” (1950) –ніби взірецьдля „Рож татроянд” (1954-1958) –така ж розквітлахвиля, але більшвільна, динамічна, розгорнутау просторі.Межи згаданихполотен існуєначе довгевідлуння, — мелодія, що супроводжувалахудожницюпротягом життя, повторюючисьбезліччю аранжувань.
Ми вже роздивилисядекілька полотенКатерини Білокур, на яких можнавизначитимісце, звідкипочинала будуватисякомпозиція.Для „Квітіві калини” (іл.9) – це нижнійкрай полотна.Саме тут, якперший змахсмичком, з’являєтьсятигрова лілея.Ніби первиннутишу порушиласкрипка. Їїтему підтримуютьінші „інструменти”, як і в „Царі-колосі”, тут вчуваєтьсямогутнє звучанняоргану. Наступнеполотно – цепоезія іншоїпори дня.
„Польовіквіти” задуманіяк пейзаж. Картинанадає глядачевіілюзорну можливістьступити на її„луку”. Країполотна нібидовільно вихоплюютьфрагмент реальногопейзажу. Зображенняквітів природноз’являютьсяз-за краю рами, продовжуютьсяв глибину.
Композиціюпобудованотак, що картинаніби „тягне”до себе. Як і в„Буйній” (іл.4), художницявкладає рослинив пасма, але в„Польовихквітах” їх рухипозбавленішаленої динаміки, вони дрібні, слабкі. Змійкамичи струмкамивони звиваютьсявід попередньогонижнього краюполотна, різнимишляхами приманюючинаш погляд досиньої „ополонки”– своєрідногоглибинногопрориву в полікартини. Такимчином, в картиніпоєднано дватипи простору.Простір передньогоплану неглибокий, але має характернеперервного.
Як і в іншихроботах КатериниБілокур, відбуваєтьсяцікава взаємодіязображенняі фону. Рослини„розкидані”на біляво-блакитномутлі, що асоціативностворює відчуттявчорашньогоповітря з пасмамитуману. З цьогонечітко визначеногополя квітипостають іводночас вньому потопають, зображені нібизростаючимиз землі, що „дихає”вранішнімипарами. Невизначеністьфону, що нібиі віддає і вбираєв себе зображення– прийом, характернийдля КатериниБілокур, їїхитруванняаби упійматиі залучити докартини відчуттяглибини, імітуватибезперервністьпростору [33, с.12].
Ми розглянулипростір передньогоплану картини.Досягнутийпросторовийефект ніби невдовольнивхудожницю, другий вирішуєтьсяяк неочікуванийстрибок в іншуірраціональнуглибину. Овальний, глибокогосинього тону„розрив” з’являєтьсяпід верхнімкраєм полотна.Погляд зненацькапровалюєтьсятуди, в невизначенудалечінь, демріє вигнутеколосся. Абиза камуфлюватипросторовийперепад, КатеринаБілокур сплітаєнад ним гілкикалини з кетягами, розквітлістебла шипшини, кручені паничі.З’являєтьсясвоєріднарослинна арка, крізь яку мидивимося у синідалі, — там ввижаєтьсяначе гладьводи, але цевраження непевне, оманливе.
Підсумовуючисказане з приводу„польовихквітів”, маємозмогу визначитидеякі особливостістилю КатериниБілокур: площинністьфону має гіпнотичнусилу; художницяніби змагаєтьсяз нею за звільненнязображень відїї своєрідногополону. В ційборотьбі КатеринаБілокур користуєтьсятак званою„світловоюперспективою”– послаблюємоделюванняудалених відпопередньогокраю полотнаквітів, вониледь наміченіфарбою, начеввижаютьсянам [33, с.18].
В „Польовихквітах” такожвикористаноефект „тональноїперспективи”.Відомо, що синята брунатнабарви маютьтенденціюзорово відділятися, посилюючивраження глибини,- так звані„негативні”тони. Саме ефектупросторовогоперепаду досягаєКатерина Білокурсвоєю композиційно-колористичноюзнахідкою –загадковимтемно-синім„розривом”площини картини.
Просторовіманіпуляціїхудожницізалишаютьсянеадекватнимиприйомамипобудови лінійноїперспективи.Вона ніби шукаєшляхи до їхопанування, але простірсвоїх полотенбудує за принципамиперспективиірраціональної.Як завжди уКатерини Білокур, простір конкретногооб’єкта, тобтооб’єм квітки,її побудовамоделюєтьсямаксимальнонаближено дореальності.Стосовно ж дозаконів, заякими окреміоб’єкти групуютьсяна полотні, товони довільні, підкорені воліавтора, — можутьбути наближенимидо реальних, а можуть наближатисядо орнаментальнихрішень [48, с.96].
Своїми просторовимипарадоксамиКатерина Василівнаблизька дотрадицій сільськогомалярства, зокрема доманери сільськихіконописцівкінця ХІХ –поч. ХХ ст. з їхнаївним натуралізмомзображень впоєднання забстрактнимивирішеннямифону. Інша проблема– жанровогорозподілу. Вонатісно пов’язаназ проблемоюпросторовоїпобудови. Першийплан „Польовихквітів” становитьсвоєріднупортретнугалерею кущиківзілля, окремихквітів, „сплавлених”між собою серпанкомтуману. З цьогонароджуєтьсявідчуття досвітньоїлуки, враженняпаруючої землі.Але цей своєріднийпейзаж маєтенденціювізуальнорозпадатисяна окремі елементи, які знову нібизбираютьсяв мінливу єдність.
Пейзажсконструйованоніби з окремихелементів, окремих мініатюрнихнатюрмортів.Отож „Польовіквіти”, як ібагато іншихполотен КатериниБілокур, опиняютьсяна межі поміжжанрами, відбуваєтьсяметаморфоза– натюрмортпереріс в пейзаж, а пейзаж маєтенденцію„розсипатись”на окремі натюрморти[48, с.102].
В „Декоративнихквітах” (1945), „Буйній”(1947) завдяки різкимконтрастамсвітла і тініможна впізнатиспекотнийполудень.
Композиційнапобудова„Декоративнихквітів” нагадуєдеякі іншіполотна КатериниБілокур. Найбільше– „Квіти з горіхами”(1948), багато в чому– „Польовіквіти” (1941). „Польовіквіти” – досвітки, молочна стиглістьдня, який в„Декоративнихквітах” заливаєтьсясонцем. Полотноспалахує гарячимполуднем. Емоційненаповненнязгаданих полотенрізне, а побудова, структуразображеннямайже ідентична.
Рама нібивихоплює фрагментреальної натури.Додаючи одиндо одного кущикизілля, художницяповолі вибудовуєз них ціліснийпростір, якийзненацькафонтанує хвилеюрослин з правогопруга композиції, а в центрі уриваєтьсяна межі темногопровалля, заповненогокалиновимквітом, ягодамичорниці.
В „Декоративнихквітах”, як ів „Польовихквітах”, — присутнєбажання просторовостіта ірраціональнеїї вирішення.
КатеринаБілокур інтуїтивновикористовуєзакони „тоновоїперспективи”– брунатне тлов центрі тягнепогляд до глибини, жовтогарячийнавпаки нібипідіймає зображення, зорово вихлюпуючийого поза раму.
Таким же чиномможна порівняти„Декоративніквіти” з „Царем-колосом”, вирішеним уіншому колориті,„Колгоспнимполем”, де намісці брунатногоурвища – фрагментелегійногопейзажу з рікоюі орним полем.
Порівнюючи„Декоративніквіти” з „Буйною, треба зазначити, що ці два полотнасуголосні заемоційнимзвучанням тарізняться закомпозиційноюструктурою.Зображенняна цих полотнахвиникають начевогняні видовища.Накладені нажовтогарячийфон, квіти вирують, ніби силоювикинуті зплодючих надрземлі.
Природа, показана лише„безневинними”квітами, сприймаєтьсянестримноюстихією, майжегрізною у своїйсилі, моторошною, наче пожежа.„Природу люблюбуйною” – вислівсамої художниці.
„Ой Катерино, Катерино, булотобі любити-кохати, як у тобі енергіякипіла, як увулкані лава, як ти завждиніколи не ходилапомалу, бігала-літала...”,– це вже з пізньоголиста. З цихфрагментівясно, наскількиточно картинивідтворюють„ландшафт”внутрішньогосвіту самоїхудожниці.
КомпозиціїКатерини Білокурсповнені рухів, вони нібирозгортаютьсяу часі. Рослинипереважнонагромаджуютьсяна першомуплані багатьохполотен, щобпотім злетітихвилею до верхньогопругу композиції.Ніби надлишоксил природипороджує квітковіпротуберанці, як у „Декоративнихквітах”.
Таким жеспособом вирішені„Буйна”, „Квітив тумані” (іл.13)„Квіти увечері”.Ще м. Врубельсвого часуказав: „колити задумаєшписати щосьфантастичне– картину чипортрет, бопортрет тежможна писатине в реальному, а в фантастичномуплані, — завждипочинай з якогосьфрагменту, якийнапишеш цілкомреалістично.В портреті цеможе бути каблучкана пальці, недопалок,ґудзик, якасьмалопомітнадеталь, алевона повиннабути виписаноюдо дрібниць, цілковито знатури, це нібикамертон длядоброго співу– не буде такогофрагменту, іуся твоя фантазіявиявитьсяпісною і надуманоюріччю – зовсімне фантастичною”.У КатериниБілокур завждиприсутній такийкамертон, якби вільно неповодиласявона з просторомсвоїх полотен.
В „Буйній”(1944-1947) вже знайомиймотив квітівза тином аранжованийхудожницеюпо-новому. Начешвидке полум’я, полотно охопилирослини. Енергетичнимисплескамиструменіютьквіти, складеніхудожницеюв динамічніпасма вогню.В спалахах цієї„пожежі” губитьсяземля. Крізьрозриви „полум’я”з’являєтьсязакрайок тину,- він вже не взмозі стриматинавалу квітів,„вогняна” хвиляметнулася вище, поширюючисьв просторікартини.
Композиціябудується гроюстрімких рухів.Напруга, поєднаназ зовнішньоюстриманістю„Квітів затином”, де силинатиску таопору ще врівноважені, в „Буйній”вибухнулагромовицею.
Як вже зазначалося, художницяоригінальноповодитьсяз простором.Коли пильнопридивитисядо структурисвоєрідної„неопалимоїкупини” в „Буйній”(іл. 4), з’ясуютьсяцікаві прийоми, що ними користуєтьсяКатерина Білокураби посилитивідчуття динаміки.Нижня частинавогняногостовпа складаєтьсяз потоку крученихпаничів і великихпівоній. Художницярізко змінюємасштаб, в якомуподає квіти.На передньомуплані сині„грамофончики”великі, а намежі їх потоку, у глибині картини, вони кардинальнозменшуються, що вже виправданозаконами лінійноїперспективи.Таким чином, реальністьпорушено, алевід цього динамікакартини стаєпідкресленонестримною.
Граничнозменшившимасштаб крученихпаничів в серединікартини, авторзненацькавідновлюєреальну перспективу, змальовуючинад ними стебларожі, в масштабіпогодженомуз переднімпланом. Нібинічого не сталося, простір зновугомогенний, ось –тин, ось– земля, а замістьмістичнихпротуберанців– розквітлийсад. Він лишена наших очахстає вогняним, бо і рожі і виткадовга рослиназ червонимиквітами у верхньомулівому куткуполотна зновувкладаютьсяв полум’янепасмо.
В „Буйній”велику рольвідіграє фон.Катерини Білокурнакладає квітина жовте поле, підкреслюючийого динамікдодатковимисмугами, закамуфльованимипід стеблакручених паничів.
„Буйну” слідрозглянутище й в іншомуаспекті. В нійтрансформуєтьсята по-новомуоживає образ„дерева-квітки”, традиційнийдля українськогонародногомистецтва.Доречним будезгадати, наприклад, подніпровськийвишитий рушник, який є носіємцього найпопулярнішогомотиву. Левовачастка вишитихрушників кін.18-19 ст. з колекціїДержавногомузею українськогонародногодекоративногомистецтва, дезберігаєтьсявелика кількістькартин КатериниБілокур, репрезентуєрослину, щорясніє квітами.Рушникове„дерево-квітка”за схематизоване, розкладенепо ярусах, симетричне.Катерина Білокурпідсвідомовідтворює цейрідний для неїмотив, алеспецифічноюавторськоюмовою. Схематизмзмінюєтьсяреалістичнимзображеннямквітів, симетрія– асиметрією, рівновагузметено динаміко.
Цікаво розглянути„Буйну” дещов іншому плані.Здається, їїкомпозиціяніби випадаєза своєю побудовоюіз загалу картинКатерини Білокур.Ніде нам незустрінетьсяподібне палюче„дерево”, проквітлерожами, півоніями,„калачиками”.І в той же час, як не парадоксально, побудову „Буйної”можна назватицілком характерноюдля творчостіКатерини Білокур.„Буйна” нарівні з натюрмортами„Квіти і овочі”, „Городні квіти”,„В Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі” найбільшвідверто демонструєвнутрішні„струми” композиціїхудожниці.
Лінії руху, що потаємнооб’єднуютьзображенняна інших полотнах, тут виведеніназовні.
Ми бачимо, як художницявикористовуєприродні вигонистебел, листя, утримує їх, аіноді посилюєвідчуття динамікиза рахунок зарахунок сутодекоративнихсмуг („Буйна”).Стрімко зменшуючирозміри „крученихпаничів” відпершого планувглиб картини, художницядосягає відчуттядинаміки цієї„лави” квітів.Хоча рожі вглибині картинивнаслідокподібногоперспективногоскороченняпостають ледьне гігантами.Знову така жпластика простору, про яку вженеодноразовойшлося.
Структурикомпозиційнихпобудов „Квітокта берізоньокввечері”, „Рожта троянд” нібивідтворюютьодна одну. Картинисприймаютьсяваріантамиєдиного сюжету: квіти, укладені„у хвилю”, яказдіймаєтьсяпід деревами.Візуальностовбури берізокдодаються доквітковогопасма, ніби доімпровізованогобукету.
У Богданівці, хаті-музеюКатерини Білокур, та Яготинськійкартиннійгалереї середпензлів художниці, розпочатихтюбиків фарбизалишилисьцурпалки дерева– берези, наприклад.Ця дивна наперший поглядзнахідка дозволяєреконструюватипроцес режисурибагатьох зполотен КатериниБілокур. Доквітів насправдідодававсяфрагмент деревини, який правивза „дерево”у реальномумасштабі, — нібикінематографічнінатурні зйомкиз залученняммакетів.
„Квітки таберізонькиввечері” маютьбільш розвиненупросторовість.Картина нібивабить поглядсвоєю глибиною.Між стовбурами, облиті місячнимсвітлом, марятьсяхащі рослин.Сині напівпрозоретло ніби обіцяєнашим очам: „Ітак далі...” Даліу нетрі саду, чи гаю, підключившисвою власнуфантазію, піддавшисьгіпнотичномуживописові.
„Рожі татроянди” деякоюмірою простіші.Тут нема того„і так далі...”, яке ніби обіцяєпопереднєполотно. Відчуттязаглибленняу картину зновуповернетьсяу полотнах „УБогданівціна Загреблі”та „Букетіквітів”. Вонисхожі за принципомпобудови зпопереднімидвома композиціями, між собою жвони – майжеблизнюки (завинятком, щоперша композиціябудуєтьсясправа на ліво, а друга – взворотномунапрямку).Стверджуючи– „майже близнюки”,- ми маємо наувазі саместруктуру,інтенсивністькомпозиційнихрухів, їх вектори.Але у цих двоходнаковихспектакляхберуть участьрізні актори.Катерина Білокурваріює квіти, використовуючито вишукані„хижі” силуетитигрових лілей, співучу гнучкістьстебел рож, то„програш”дрібного трояндовоголистя.
На обох картинахприсутня птаха, яка скидаєтьсяне на живу синичку, а на її віртуальнуподобу.
Дивна річ, Катерина Білокурдійсно булахудожникомнародженимдля квітів.Саме вони булиїї вільноюмовою. Нимивона оперуєна своїх полотнахз віртуозноюлегкістю. Діапазонширокий: квітиіноді „живії”, а іноді нагадують, ще трохи, — і сухийорнамент. Іншамежа – квітияк стихія, щонароджує ілюзіюбезкінечності, тут живописКатерини Білокурмежує з музикою, віршуванням.
„Рожі”, „Букетквітів” сприймаютьсяа може і дійснобули своєріднимиетюдами до„Квіток і березокввечері” та„Рож і троянд”.Зображеніквіткові „хвилі”, без розгортанняпростору заними, без стовбурів, дивним чиномпереінакшуютьнатюрмортиКатерини Білокурна химерніпейзажі.
КатеринаБілокур віддячуваларізним, добримдо неї людямсвоїми полотнами, як то частоводиться поміжхудожниками.В листах мичасто зустрічаємо, що вона то тому, то іншому дарувала„пучечок квітів”, переживаючи, чи мають „пучечки”ту чарівність, що й її грандіозніполотна.
В натюрмортахі пейзажахКатерини Білокуріснує іншийспосіб поєднанняокремих об’єктівв картині. В„Квітах” (1959),„Букеті квітів”(1959), „В Богданівціна Загреблі”(1955), „Польовихквітах” (1941) тощо, художницяоточувалазображеннялегким туманом.Треба зазначити, що подібні дваспособи поєднання1) динамікоюкомпозиційнихрухів та 2) „атмосферою”, матеріалізованоюдрібними крапкамифарби) співіснуютьмайже в кожномуполотні майстра, але в кожномуокремому випадкутой чи іншийспосіб перевалює.
Подібнийпоказ цілісностіприроди, якийзустрічаємов „Квітах втумані” ймовірно,- один з найдревнішихв історії світовогомалярства.
Як зазначалосьвище, що „новеязичництво”вчуваєтьсяі в полотнахКатерини Білокур.Безумовно, сказане – поглядз сьогодення.Сама КатеринаБілокур буладалекою і заобставинамисвого життяі за своїм внутрішнімсвітом відподібнихкультурологічнихінтелектуальнихшукань. Абишукати, требавтратити абовідсторонитися.Разом з тим, неможливозрозуміти смислта значенняїї доробку длясучасногоукраїнськогомистецтва позаколом цих культурнихасоціацій.
Для КатериниБілокур взаємовідносиниз природою небули інтелектуальною„проблемою”, вони такимчином не трансформувалисяу певну теорію, яка лягла бпідґрунтямїї малярства.Ці взаєминибули іншогоґатунку. По-перше,її щоденнеіснування булодалеким від„зручностей”цивілізації, позбавленесентиментальногобажання „наблизитьсядо природи”.Разом з тим, іце – по-друге,- саме природу, втілену квітами, змальовувалавона все життя.В листах, колиКатерина Білокурподає вжелітературнийопис природиїї стиль змінюється.Вона ніби казкупочинає розповідати:„… у нас дощикипройшли гарні-гарні, кажуть люди, що це стариннідощики, такірясні та тихі-тихі, та без громута блискавки, то все так буйнозазеленіло…А ще після дощикууранці вийшлата глянула навигін, — так яквін ураз змінився! Лише де-не-деще невеликілаточки залишилисяжовтуваті, ато уже зелений-зелений, як барвінок, так ніби тоучора на світвін народився...”[13, с.30].
„… Це наївно, але мені здається, що жити в лісі– так це рай, бо усі чотирипори року можнайого малювати.”
Ось надзвичайнийобраз: „А в березі- дивлюся – наширокому вербовомупні над водоюсидить хтось, немов людина– і не людина, немов би тінь…Волосся довге,із туману, ірозіслалосяі по траві і поводі. Вона сиділаі плакала, ісльози утиралапожовклимикленовимилисточками.”Це була осінь.Ми уявляємодощову мряку.Падає листя.Воно ніби утираєкраплі дощуз обличчя природи[13, с.26].
КатеринаВасилівнапрожила своєжиття, визначаючичас за цвітіннямквітів та трав.У неї був свійобраз природи, не надуманийштучно. Вонапросто такимбачила світ– непевним, безкінечним, стародавнім, в підвалиниякого закладеноособливу духовність.
Подібна„розмова” зхудожницеюдозволить намна новому рівнідо розглядуїї полотен.
В розділінатюрмортуми відклалина деякий часбільш детальнийаналіз картини„Цар-колос”,„Натюрмортуз колоскамиі глечиком”з умовою повернутисьдо нього в розділіпейзажу. Своєрішення миобґрунтувалиспорідненістю„Царя-колоса”та „Колгоспногополя”, „Польовихквітів” (іл.3),„Декоративнихквітів”. Насампередвона проявляєтьсяв побудов ікомпозиціїзгаданих робіт.Аби пересвідчитисяв цьому, звернемосядо розповідісамого автора:„… до пів літая малювалаквіти і травита різні тамовочі та фрукти.А тоді там менінаписали люди, що в нашімПолтавськімобласнім будинкународної творчостіговорили замене, що я невмію малюватикраєвиду. А я, по правді признатися, як коли требадля якої картиникраєвид, нумалюю по пам’яті, а як там у природі– не надивлюся.Намалюю синєнебо, як опівдня, а хмари можутьбути і рожевоговідтінку, так, як увечері. Хтозна, думаю, вонивчені люди, всезнають. А тодінадумала: ануя почну краєвидз натури малювати.То і взнаю самасебе, чи я дотого вдатна, чи ні. Полотнапідготовленогоне було, а готуватине було коли.Так у мене буловже картинапочата. Унизутії намальованіквіти: вінкомвони угорупішли, а в півколітого вінка бувнамальованийкут стола іглечик, та намалювалатам краєвид.Придивляласята вивчала, якуміла, законперспективиі фарби, яка іяку пору буваєна небі і землі…Мені дуже подобаєтьсямалювати краєвид: що на рівномушматку полотначи паперу, авиходить так, що наче узявби і пішов туди...”
Саме такимчином полотнатипу „Царя-колоса”,„Натюрмортуз колоскамита глечиком”, могли перетворитися, наприклад, на„Колгоспнеполе” (іл.10). Разомз тим, пояснюючидещо, наведеніслова художниціне дають розумінняголовного: чомув картині поєднанітак незвичноквіти та пейзажчи квіти танатюрморт.
Що то за потокисуцвіть, якіподібно доряски на озерізатягуютьглибинний план„Царя-колоса”,„Колгоспногополя”? Інодітаке поєднаннядвох ланів уроботах КатериниБілокур вважаєтьсяневдалим. Зауваженнястосуєтьсянасамперед„Хати в Богданівці”,„Колгоспногополя”. Разомз тим, — „Хатав Богданівці”(іл.15) – не окреманевдача, цепринцип, якийможна назватиневдалим, якщорозглядатийого з точкизору реалістичногопрофесійногомалярства.
Ми не разнаголошувалина тому, що КатеринаБілокур – художник, який організовуєсвій мистецькийсвіт за авторськимизаконами, наближенимидо законівнародногомистецтва, недивлячись нате, наскількиблизькі „герої”її полотен заманерою виконаннядо живописупрофесійного.Тільки пам’ятаючипро це, ми маємошанс наблизитисьдо розуміннятих чи іншихполотен майстра.
Одне з найцікавішиху цьому планіполотен, — „Цар-колос”(іл.7). Двома хвилямирозведенірослини краямикомпозиції.Ніби розчахнувсяквітучий покрівземлі, і мидолучаємосядо таїни. Наческарби, розсипаніплоди, золотимпругом над нимизблискує колосся.Потаємне неакцентуєтьсяпереднім планом, воно залишаєтьсяприхованим.Ми почуваємося„допущеними”, ми проникаємоу споконвічнежиття природи, відчуваючисебе лише однієюз її форм.
Коли згадатикомпозиціїфламандців17-18 ст. – Яна БрейгеляМолодшого, Вербрюггена, Якоба Йорданса, Даніеля Сегерса, де квітамиоточені портрети, натюрморти, зображенняМадонни чинавіть пейзажі, як на полотніМареуса ВанСкріка „Квіти, метелики, змії”з колекціїЕрмітажу, тодійсно бачиморозкішні рамиз різноманітнихсуцвіть, — своєріднікартини в картина.Тут чітко витриманоанатомію кожноїквітки. Квітимають символічнезначення –наприклад, різноманітнихдобро чинностей.Але вони позбавленівідчуття взвихренихвільно стихій.В італійських, німецькихманьєристівта художниківбароко можназнайти дещоподібні сплескиенергії, як накартинах КатериниБілокур.
Світ художниціпобудованийз квітів, алев шерехи рослинніби вплетеноголоси людей, птахів, тварин.Тому що усе тутєдине; в одномупередбачаєтьсяінше. Її таємниця– цілісне баченняприроди. А це– високий рівеньмистецтва.Дослідники, які порівнюютькартини художниціз явищами космічногопорядку, десьмають рацію.В КатериниБілокур та ж„космогонія”, що була, наприклад, у М. Врубеля уйого „Бузку”(1900), де стихіяквітів, щоперетворюютьсяна стихію матерії, з глибин якоїспливаютьобрази, наприклад,- жінка, яка стоїтьбіля куща.
Свої квітиКатерина Білокурне „переплавляє”подібно доВрубеля насвоєріднусубстанцію.Але, перекладаючиїх на музику, відтворюєприроду якстихію – єдинута вічну. Їїкартини дійсно„тривають”як музика, а неперебуваютьв заціпеніннірам та площин.
Вклад художниціу світове мистецтвовизначаєтьсянасампередїї „фантастичними”полотнами, якіналежать доґатунку „правдивоїфантастики”, що про неї згадувавМихайло Врубельу цитованомуфрагменті.
Повертаючисьдо них ще і щераз, дивуєшся, наскількимайстер „відчуває”свої полотна.Катерина Білокуррозгортає переднами грандіознівидовища, а минавіть не помічаємотих зусиль, якідоклала художницядо „побудови”своїх полотен.Ми детальнозупинилисяна композиційномуаналізі натюрмортів.В „пейзажах-фантазіях”у загальнихрисах зберігаютьсяосновні типиїх побудови, одначе в значноускладненомувигляді. Мимали змогупростежити, як композиції„В Шрамківськомурайоні на черкаськійземлі”, „Пшениця, квіти, виноград”набуваютьпросторовостів „Цар-колосі”.
„Цар-колос”в свою чергузазнає метаморфозиі „перетворюється”на пейзаж в„Польовихквітах”, якимспівзвучнапобудова „Колгоспногополя”, „Декоративнихквітів”.
Інший шляхвибрала художницяу „Букеті квітів”,„В Богданівціна Загреблі”,„Квітах затином”, „Квітахі калині”, „Квітахв тумані”, „Квітахувечері”. Тутвже нема центру, який би „тримав”композицію.Зображеннярозливаєтьсяполотном, перебуваючиу складнійгармонії. Особливоце стосуєтьсядвох останніхз переліченихробіт. В „Квітахв тумані”, „Квітахввечері” мивже неспроможнівизначитиосновні „струмки”композиції.В цьому пульсуючому„океані”, утвореномуквітами, усетримаєтьсяна суголоссі.
З наступноїгрупи пейзажівКатерини Білокурпостає іншийобраз природи.До неї входятьранні роботи, написані щена фанері: „Дорогав долину”, „Пейзажз вітряком”,і пізні акварелі”За селом (1945),„Гай”(1955), „Вересеньв селі Богданівціна Загреблі”(1956),”Осінь” (1960),„Напровесні”(1958), картина олією„Все йде, всеминає”(1950-ті рр.), малюнки олівцем.Тут не знайдемотієї розкутостів спілкуванніз натурою, якавластива булахудожниці вїї попередніхкомпозиціях.Зникає „пластичний”простір фантазійнихробіт КатериниБілокур. Художницяопановує законилінійної перспективи, яка занадтожорстоко накладаєтьсяна завждинепередбачуванийсвіт. Зникають„барочні”розкоші природи.Акварелі –ліричні, аленам не почутитут могутньоїсимфонії життя, яка звучалав пейзажахфантастичних.
Друга групапейзажів найбільшблизька дотрадицій народноїстанковоїкартини, якамала широкерозповсюдженняв Україні, зокремана Полтавщиніз давніх часіві по сьогодення.
ТворчістьБілокур становитьсвоєріднийфеномен художнього„синтезу”, щонемає аналогіву світовомумистецтві: органічнезлиття „професійності”і „народності”.Саме вона бачиласебе народноюмайстринею, а професіональнимхудожником– врівень ізвітчизнянимиі світовимимаестро живопису.
3.3 Портретнийжанр
Людськеобличчя, як„вершина космічногопроцесу”, немогло не зацікавитимайстриню.Ранні портретиКатерини Білокур, як і пейзажідругої групи, тісно пов’язаніз полтавськоюнародною картиною.Спорідненістьіснує між „ПортретомколгоспниціТетяни Бахмач”(1932-33), „ПортретомОлі Білокур”(1928) і, наприклад,„Портретоммиргородськоїміщанки (А.Д.Бовкун)” Г.Ксьондза(1935). Але вже в „Портретіплемінниць”(1937-39), „ПортретіНадії Білокур”(1941) художницяопановує певні„професійні”таємниці втіленнямоделі.
Особливопомітний нафоні переліченихробіт „ПортретНадії Білокур”, де на одномуполотні поєднанірозквіт людськогожиття та розвійприроди. Людина, занурена уфантастичнийпейзаж – цепроби художницірозширититематику своїхробіт, чомуквіти нібичинять опір.„Іконні” немовлята(„Казка”, „Щастя”), дівчата племінницімають дещонереальнийвигляд посередхимерних квітівКатерини Білокур.„Іконописне”обличчя жінкина портреті1940 р. з Яготинськоїзбірки. Часніби висвітливйого риси. Залишилисямудрість тавсепрощення.У портреті „ОліБілокур” двоюрідноїсестри художницістоїть білясамих джерелтворчого шляхухудожниці, портрет виконанона негрунтованійфанері, у колоритіпереважаютьхолодні, блакитно-сірітони. І лише управому куткузображено квіти– волошки, ромашки, мак: це єдинийяскравий акцентна портреті.Оля померлаза два тижніпісля написанняпортрету. Іхудожницеювона зображенасаме так, щовідчуваєтьсявідбиток небуттяу тонкому, жовтувато-біломуобличчі, узосередженомупогляді…
Винятковемісце середробіт КатериниБілокур посідаєсерія її автопортретів:1950,1955 та 1957 років.Коли розташуватиїх за хронологією, вони будутьсприйматисьяк своєріднийпоетапний пошукпевного рішенняобразу. Вже впершому з нихавтор у загальнихрисах знайденокомпозицію: напівфігурнезображення; смислові акцентиправиця, — рука, що творитьмистецтво, тазвернене доглядача обличчя.Ватянка танакинута наволосся хусткастворюютьмонолітнийсилует, приховуючипобудову фігури.Художниця незадовольняєтьсяподібним рішенням, вона намагаєтьсяякомога щільніше„замкнути”композицію.
В автопортреті1959 р. руку піднесенодо обличчя.Таким чиномголовні „герої”твору – рука– художницята зверненідо глядача очі,- опиняютьсяу фокусі композиції.Інший виразобличчя. Колив попередньомуавтопортретінаявний елементпозування, тозараз пере намисправжнійпсихологічнийпортрет. Засвоїм рішеннямвін наближаєтьсядо „Жіночогопортрету”(1940-х рр.) з Яготина.
Зовсім іншогозвучання набуваєтретій, „найсильніший”автопортрет– „Автопортретв зимовий день”(1957). Силует абсолютно„герметичний”, рішуче замкненийрукою, яка охопилахустку біляпідборіддя.Низько насунутахустка і цупка„кора” ватянкиніби скувалифігуру, залишаючивільними лишеобличчя таруку. Ми одразузустрічаємосьз допитливим, сумним поглядомхудожниці. Насвоїх полотнахКатерина Білокурзавжди волілаоточувати людейквітами. Себене пожаліла.На другомуплані – покрученеголе віття надголовою. Нібидумки своїматеріалізувалацим химернимсплетінням.
Життя КатериниБілокур булопостійнимподоланнямдолі. Художниціповсякчасдоводилосярозсувати межі, що ставило їйжиття. Вонаспромогласяпробитися досвого вимріяногосвіту. Для цьогоїй вистачилосил і таланту.
Висновки
В результатіпроведеннядослідженнядоцільно зробитинаступні висновки:
Українська культура та мистецтво у 1920-1960 рр. пройшла етап високого злету й глибокого занепаду, проявивши при цьому риси міцної тривалості, життєздатності національних традицій. Зміна моделі світосприйняття детермінувала зміну способів його мистецького втілення. В умовах радянської дійсності художня творчість розвивалася під впливом ідеологічного тиску, який регламентував свободу самовираження митця. Проте народне мистецтво України, яке завжди вирізнялося стійкістю традиції та протистоянням будь-яким зовнішнім впливам, стало важливим джерелом творчих шукань і звершень.
У першій половині ХХ століття в України активно розвивається декоративно-ужиткове мистецтво. Народні майстри створюють художні килими, вишивки, тканини, вироби гончарства та різьблення з дерева. Широкого розвитку набирає малярство. Світової слави досягають твори Марії Приймаченко, Тетяни Пати, Леонтія Гринюка, Анастасії Рак, Івана Сколодза, Катерини Білокур. Їх композиції є оригінальним поєднанням традиції з оригінальним новаторським.
Працюючи в роки тоталітарного режиму, коли держава пильно стежила за розвитком культури і мистецтва, Катерина Василівна знайшла свою творчу дорогу. Вона самотужки проникнула в складний малярський процес, опанувавши олійний живопис, графіку, акварель, працюючи в народному типі творчості. Рідкісне обдарування народної майстрині проявилося у переосмисленні народних традицій вишивки, ткацтва, витинанки, які склали основу її самобутньої творчої манери. Катерина Білокур – художник, який організовує свій мистецький світ за авторськими законами, наближеними до законів народного мистецтва, не дивлячись на те, наскільки близькі „герої” її полотен за манерою виконання до живопису професійного.
Складовою творчості Катерини Білокур була навколишня природа, власна інтуїція та суто народна творчість. Художниця працювала у руслі міфотворчості радянської доби, проте вона творила свою дивну казку, прекрасну й схожу на сон, у чомусь глибинному стаючи виразницею сюрреалістичних пошуків. У живописно-образному світі Катерини Білокур простежуються естетичні уподобання й жанрова визначеність.
Винятково оригінальною була робота Катерини Білокур над композицією. Подумки вона вибудовувала всю композицію, а малювала способом приєднання однієї деталі до іншої. Працюючи від подробиці до цілого, досягала властивої їй максимальної натуралістичності відтворення форм живої природи. Її картини вражають розкішним царством флори з найтоншими переливами дивовижних кольорів. Слід додати, що для кожної фарби Катерина Білокур робила окремий пензель.
У своєму дивовижному мистецтві Катерина Білокур проявила себе у жанрі натюрморту, побудова якого дає нам відчуття фантастичної реальності чи реальної фантастики, яка існує на хиткій межі дійсності та марення. Саме в натюрморті проявляються риси живописного світу художниці. Народна майстриня також опанувала професійні таємниці втілення моделі на портретах, вдало поєднуючи у своїх композиціях розквіт людського життя та розквіт природи.
Живописний світ Катерини Білокур на вдивовижу цілісний. Показує природу „безневільними квітами” сприймається нестримною стихією. Катерина Білокур була далекою і за обставинами свого життя і за своїм внутрішнім світом від подібних культурологічних інтелектуальних шукань. Художниця і на сьогодні являється феноменальним явищем, особою утаємниченою, культовою, знаковою і, — безперечно – геніальною.
Списоквикористаноїлітератури
Антонович Є. А., Захарчук – Чугай Р.В., Степанович М.Є. декоративно – прикладне мистецтво. – Львів: Світ,1992. – 270с.
Альбом репродукцій Катерини Білокур. / Вступне слово: Гончар О. Чарівний світ Катерини Білокур. – К:. Мистецтво, 1964. – 52с.
Альбом. Український живопис. – К:. Мистецтво, 1985.
Асєєв Ю., Говдя П., Головко Г., Касіян В., Нельговський Ю., Юрченко П. Нариси з історії українського мистецтва. – К:, 1966.
Бажан М.П. Листи про могуття творчості. Твори в 4-х томах. – К., 1985.
Білокур Катерина.Листи // Вітчизна. – 1982. — № 3. – С.18-47.
Білишко О. Катерина Білокур // Вітчизна. – 1970. -№ 5. – С. 12-13.
Білокур Катерина.Я буду художником !: Документальна оповідь у листах художниці, розвідках Миколи Кагарлицького. – К:. Спалах ЛТД, 1995.
Богдан С. Листи її наче сплески світла… (мовний етикет епістолярії К. Білокур) // Дивослово. – 1999. — № 12. – С. 18 – 21.
Боконь В., Польовий Л. Історія культури України. – К:, 1998.
Боконь В., Польовий Л. Історія культури України. – К:. Либідь, 1998. – С.34 – 48.
Бугаєнко І. Століття Катерини Білокур. – К:. Образотворче мистецтво, 2000.
Велігодська Н. Чарівна квітка Богданівки. До 75-річчя з дня народження К.Білокур // Соціалістична культура. – 1975. — № 12. – С. 30-33.
Велігодська Н., Юрченко П. Декоративно – ужиткове мистецтво (Історія українського мистецтва у 6-ти томах ). – Т.5. Радянське мистецтво 1917-1941 рр. – К:, 1967.
Волга Л. Художниця з іншої планети. – К:. Кур’єр, 2000.
Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ — поч. ХХ ст. – К:, 1964.
Гонджа П. Катерина Білокур. Я буду художником! // Культура і життя. — 1998.
Гончар О.Т. Чарівниця. Твори в 6-ти т. – Т.6. – К:, 1979. – С. 493-497.
Гура Л. Невмируща симфонія життя (про виставку укр. художн. К.В.Білокур у Києві ) // ОМ. – 1971. — № 2. – С.12-13.
Дашкевич Я. Навчальний посібник. Історія Української культури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – К:, 1997.
Жаборюк А.А. Мистецтво живопису і графіки на Україні в першій половині ХІХ ст. — К:. Мистецтво, 1983.
Журавель О. Квіт якому цвісти вічно// Культура і життя. – 1977. – 1 грудня.
Загаєцька О. Одержима і неповторна Катерина Білокур// Культура. – 2001. — № 12. – С.6 -8.
Загайко А.І. Катерина Білокур і Полтавщина. К:. Вітчизна, 1985. – 25с.
Івакін Г.Ю. Історія української культури. – К:. Мистецтво, 1994.
Ісламов В. Історія України ХХ ст. К:, 1992.
Ірпа Г. Катерина Білокур: 1900-1961 //Соняшник. – 1993. — № 1. – С.3.
Історія українського мистецтва в 6-ти томах. Мистецтво другої половини ХІХ – ХХ ст. Т.4. – К:, 1970.
Кагарлицький М. Катерина Білокур. Я буду художником! // Правда. – 1995. – С. 24 – 26.
Кагарлицький М. Як дві зорі на небосхилі віку // Наука культура. Україна. – 1980. – К:, 1981. – С. 491-498.
Кагарлицький М.Ф. Заспокой і упокой, Боже, душу Катерини Білокур: Писемні роздуми // Літ. Україна. – 1994. – 21 лип.
Кагарлицький М.Ф. Сяйво дружби: Листи К.Білокур. — К:, 1990.
Каталог виставки творів. Катерини Білокур. – К:, 2000.
Клейн Н. Художниця мовби з іншої планети // Катерина Білокур очима сучасників/ Спогади… — К:. Томіріс, 2000. – 48с.
Конєва І. Рослинні „лики буття” ( про живопис К. Білокур) //ДИ. – 1978. — № 11. – С. 18-22.
Коцюбинський М. Етюд на тему листів К. Білокур // Дивослово. – 2001. — С. 14-17.
Кравець О. В. Натюрморт-фантазія Катерини Білокур. — К:,1989. – С. 79 – 83.
Лобановський Б. Український живопис у лабетах перебудов: ( Від джерел соцреалізму до 1980-х рр.). Реалізм в українському живописі радянського часу. К:, 1998. – С. 13-92.
Майборода З. «Зірка» з Богданівки // Столиця. – 2000. — № 10. – С.60-62.
Макаров А., Найден О. Барви щедрої землі. – К:, 1970. – 64с.
Найден О. Катерина Білокур // Народне мистецтво. – 2000. — № 3-4. – С. 9-13.
Найден О, с. Цар – колос (Про К. Білокур та її картини ) // Слово і час. – 1990. — № 12. – С. 67-71.
Непорожній О. Троянда Української землі // К. Білокур очима сучасників. Спогади… – 157с.
Новиченко Л. Автопортрети з реальності: про листи К. Білокур // Дніпро. – 1982. — № 9. – С. 99-102.
Павлов В.П. Українське радянське мистецтво 1920-1930-х років.Нариси з історії українського мистецтва. – К:, 1983. – 181с.
Попов М. Нариси історії культури України. К:, 2001. – 62с.
Розсошинська Н. Зоряний вінок шани іпамяті // Дивослово. – 2001. — № 6. – С. 40-43.
Рубан В.В. Український живопис другої половини ХІХ-ХХст. К:,1986. – 102с.
Рудницька О.П. Українське мистецтво у полікультурному просторі: Навчальний посібник. – К:, «Екс Об», 2000. – 208с.
Співець краси й достатку. Памяті народної художниці Катерини Білокур // Мистецтво. – 1961. — № 4. – С. 38-39.
Степовик Д.В. Скарби України: Наук. – худож. кн. – К:. Веселка, 1990. – 192с.
Стрижевський О. Сторінки життя. Невідомі листи К. Білокур // Тижневик «Україна». – 1970. — № 7. – С. 12-13.
Таранушенко С. Українське малярство ХVІІ – ХХ ст. – К:, 1982.
Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України. – К:, 2001.
Українське малярство ХІІІ –ХХ ст. Альбом. Авт.-упоряд. В.І, свенціцька, В.П.Откович. – К:. Мистецтво, 1991. – С. 155-160.
Френдейберг О. Поетика сюжету і жанру… — Л:. Госполитиздат, 1936. – С. 172-174.
Шкаровська Н. Народне самодіяльне мистецтво. Л:. Аврора, 1975. – 51с.
Шупта Д., Стеценко В. Єрусалим квітів. Вокальний цикл за однойменною поемою. – Яготин, 1995. – 30с.
Щербина Г. Запалена свічка кликала душу до розмови: Вечір памяті геніальної худож. (К. Білокур) // Веч. Київ. – 1997. – 16 грудня. – С. 6.
Юхимець Г.М. Нариси з історії українського мистецтва. Українське радянське мистецтво 1941-1960 рр. – К:, 1983.
Юхимець Г.М. Нариси з історії українського мистецтва. Українське радянське мистецтво 1941-1960 рр. К:, 1983. – 204с.
Яворівський В. Автопортрет з уяви: Роман. – К:. Рад. письменник, 1981. – 56с.