Вступ
Ниніважко обійтися без календаря. Окрім перекидних, настінних і кишеньковихкалендарів, ми користуємося ще й електронно-годинниковими: один натиск пальцем –і спалахує на циферблаті рік, місяць, число, навіть день. Але чим більшепослуговуємося механічною пам'яттю, тим помітніше слабне природно-біологічна.
Міжтим, старші люди, навіть не користуючись будь-якими календарями, пам'ятаютьмайже всі народні та релігійні свята. За святами визначали терміни сіяння зернових, висаджування в ґрунтрозсади, збирання врожаю тощо. Практично все господарське життя чіткорегламентувалося календарно-святковою структурою. В обрядово-побутовому житті селяни користувалися традиційнимивіруваннями.
Головнимдля селян був поділ року на чотири пори – зиму, весну («ярь»), літо, осінь.Менші відрізки часу визначали за проведеними сільськогосподарськими роботами:наприклад, «як орали», «як сіяли», «як жали», «сінокоси», «як худобу відганяли»тощо. Таке означення пори року стосувалось саме певної місцевості, оскільки,скажімо, час оранки, сівби чи жнив був інший у Карпатах, ніж у Подніпров'ї, наПоділлі чи у степовій частині України. Однак співвідношення часу з церковнимисвятами було притаманним для всієї території України: «по Великодню декількатижнів», «по Різдві», «на Спаса», «на Івана», «Іллі день», «на Купала» тощо.
Кожнерелігійне свято поза церковною відправою обростало різноманітними дійствами дохристиянськихвірувань. Усі вони так чи інакше стосувалися хліборобських уявлень. Народнісвята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який залежав відсонцевороту. Саме це давало змогу нашим пращурам, серед яких не було у звичномурозумінні астрономів і метеорологів, чітко фіксувати зміни в природі,завбачувати погоду й температурні явища та їхній вплив на біологічний ритмжиття. Усе це чітко зафіксовано в численних приповідках, прикметах, загадкахтощо.
Народнийкалендар тісно пов'язаний з обрядовими діями. Найповніше вони збереглися впіснях, що сягають глибокої давнини. Кожне свято чітко регламентувало господарську діяльність, томународний календар був насамперед хліборобським. З прийняттям християнстваз'явився й новий поділ на місяці, дні та числа.
Історіянародного календаря, – це спроба увібрати весь спектр матеріальної йдуховної культури. Цей цінний документ об'єднав тисячолітній досвідукраїнського народу. Упродовж віків він удосконалювався й доповнювався новимиформами та філософськими постулатами. Із запровадженням нової релігії народнийкалендар злився з юліанським календарем та християнськими святами, що, безперечно,розмило його чітку структуру.
Весна
Першийвесняний місяць нерідко вважають господарем полів і лісів. Довкола вже зниклиснігові кучугури, тане лід на ріках і озерах, почала тужавіти земля,прокльовується перша травичка
Березень– найочікуваніший місяць селянина. Упродовж усієї зими він жив очікуваннями прочас коли земля прокинеться від зимової сплячки.
Хліборобськавесна починалася здебільшого наприкінці березня, коли ледь просохлі пагорбизасівали вівсом та ячменем. Трохи пізніше, на початку квітня, на більшостітериторії України сіяли горох, у Карпатах – ще й біб, і лише після того, м'яковиоравши землю, засівали яровою пшеницею або житом.
Першніж вийти в поле хлібороби чекали коли офіційно завітає в гості довгожданагосподиня – весна. Її справжній прихід традиційно пов'язували зі святом Явдохи,котре припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, дівчата іхлопці брали його в руки і йшли на околицю села щоб закликати весну. Цесупроводжувалося обрядами, піснями, сценками.
– Ой весно весно днем красна,
Щоти нам весно принесла?
– Та принесла я вам літечко,
Ще й червонії квіточки,
Щоб квітчалися дівочки,
Пісеньки співали,
В решето складали
Перша ознака приходу весни – посвист байбака «Просвистів байбак –ховай у затінок сіряк». Другою прикметою приходу весни був приліт з теплихкраїв вівсянок – найперших перелітних птахів.
Особливо шанувався Теплий Олекса (30 березня) на якого «щука-рибавже хвостом лід розбиває», і все ж остаточним утвердженням весни вважалосяБлаговіщеня (7 квітня). Після цього дня вже можна розпочинати ранню оранку. Рекомендувалосяспочатку сіяти овес і ячмінь на горбах. Після цього сіяли яру пшеницю.
Серед весняних свят найбільшим багатством обрядових дій виділявся великодній цикл. Встановлене християнською церквою на честь «чудесноговоскресіння Ісуса Христа» свято Пасхи (Великодня) у народному побуті чіткоутримувало язичницькі традиції. До них можна віднести випікання обрядового печива, фарбуванняяєць, весняні ігри і танці молоді, культ предків, очисні обряди тощо.
Літо
Літній цикл, як і весняний, вщент заповнений хліборобськимитурботами, насамперед доглядом за посівами, не мав чітко окреслених меж. Занародними прикметами, його початок визначали останніми днями травня. Першоютакою датою був день Івана Богослова, який припадав на 21 травня. За народнимкалендарем, це був рубіж для весняної сівби ярих. Недаремно з цього приводуказали: «Хто не посіяв до Івана Богослова, той не вартий доброго слова».
У цей час настає пора сінокосів та зливних дощів. Здебільшого начервень припадають зелені свята. Під кінець місяця, з 29 червня по 12 липня,наступає двотижневий Петрів піст. Жінки бралися за рукоділля. Для дівчат це бувперіод вибілювання полотна.
Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. У багатьохселах найдосвідченіші косарі виходили на вулицю і б’ючи мантачками в косиоповіщали в такий спосіб односельців, що вже пора косити траву.
Серед літніх місяців, серпню належить особлива роль. Протягом рокухлібороб працював на останній місяць літа. Від того, як защедрить урожай,залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем – вінцемроку, люди пов’язували свої великі надії. «Один серпневий день рік годує»
Хоч у серпні літо не думає подавати у відставку, але осінь уже неза горами. У другій половині місяця стають тривалішими і прохолоднішими ночі.
Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї,приурочені до церковних святих Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня),Кирила (28 липня) та ін. Серед них важливим у народній і церковнійінтерпретації було свято апостолів Петра і Павла. До цього дня колись майже повсій Україні починали зажинати жито. Жниварська обрядовість розпочиналася зажинками – обрядами, щосупроводжували початок жнивної пори. До цієї події хлібороби чисто зодягалися,дівчата причепурювалися квітами. У «легкий» день (а таким у народі вважаливівторок або четвер) з хлібом – «зажиначем» ішли зажинати достигле збіжжя.Першого снопа, званого «воєводою», «зажинком», урочисто приносили додому іставили у світлиці, де він стояв аж до кінця жнив. Хазяїн частував женців абосусідів безпосередньо в полі або вже потім, удома. Часом до Петра вже пеклиперший хліб з нового врожаю. У більшості випадків з цим днем пов'язувализакінчення літньої пори. Недаремно в народі казали: «Як по Петрі, то й потеплі».
Осінь
Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені дозавершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ – полонин (уКарпатах).
З середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачившиу небі ключ журавлів, приказували «із чужої сторононьки повертайтесьдодомоньку». При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі і тримати їїдо весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, грудочкуодразу закопували в полі чи в городі. Це означало, що весна буде щедрою ібуйною.
Після Семена, 14 вересня, вже дозволялось йти у свати. Протесправляти весілля починали лише через місяць від Покрови. Цей період називаливесільним переджнив’ям. Місяць жовтень в народі називали «весільник». В селахмасово шлюбували дітей. По закінченню жнив дозволяли собі відпочити, дівували іпарубкували, на окраїнах сіл гуділи вечорниці.
З жовтнем також пов’язано багато храмових свят. Здавна в Українікожне село мало свій «іменний праздник». Його визначали за датою закінченнябудівництва й освячення церковного храму. Цей період намагались скорегуватитак, щоб ритуальний день припадав на середину жовтня. Останій місяць осенілистопад, в народі називали братом березня, />позаяк обидва відмежовують різні пори року. Якщо березеньзапрошує в часті весну, то листопад замикає ворота осені.
З початком листопада для хліборобів наставала пора відносногоперепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин. Вже на повну гуляливесілля, влаштовували всілякі гуляння. Серед них особливе місце належалобратчанням, на яких зустрічали перший сніг та зиму.
Зима
Хоч народне прислів’я і стверджує, що «сумний грудень у свято і вбудень», але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичнухвилю. Бо хоч зима й повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо.
З останнім місяцем року пов’язано чи не найбільше народних свят.Кожне з них так чи інакше стосувалося вечорницьких дійств. Адже молодіжнізібрання в грудні відбувалися майже щодня.
Скажімо 13 грудня відзначали Андрія. Дівчата в цей день починаливорожити. Не менш оригінальні дійства пов’язано з Савою (18 грудня), Миколою(19 грудня), Ганною (22 грудня), Спиридоном (25 грудня) тощо. Крім молодіжнихвечорниць широко практикували полостинина на які сходились люди старшого віку.Адже грудень як і січень, зі своїм різдвяно – новорічним циклом, вважавсямісяцем відпочинку.
На січень припадає також не менше свят ніж на грудень. Цепов’язане не лише з новорічною обрядовістю. Зимовий період давав змогу селянамабстрагуватися від тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскількивільного часу було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля.Протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні від Різдва і до Водохреща,у кожній господі тричі варили кутю – багату, щедру й холодну. Цей ритуал бувнаповнений багатьма символічними значеннями.
З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційнийзимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону:вивозили на поля гній, перевіряли зерно, лаштували сільсько – господарськийреманент. Тому з лютим міцно пов’язані й природні передбачення погоди – якимибудуть весна й літо, чи защедрить врожаєм рік грядущий.
Висновок
Отжетрадиційний, народний український календар наповнений великою кількістюрізноманітних дохристиянських звичаїв та обрядів. Українські календарнітрадиції, звичаї, обряди є тим матеріалом, який у віках зберігав нашунаціональну ідентичність. Саме календарна обрядовість допомогла народу єднатисьі зберегти його самобутній національний дух, вижити і розвиватись. Становленнянародного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурнізлаки, випасаючи худобу тощо, селянин фіксував усі атмосферні зміни з оглядупозитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головнимзаняттям населення ще з правіку було хліборобство, народний календар українцівз повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним, календарем. Такимчином, аграрний календар відтворював здобуті впродовж віків народні знання проприродні явища, був уособленням справжньої народної мудрості.
Література
календаробрядовий народний побут
1. Воропай О. «Звичаї нашого народу» Київ «Оберіг» 1993 р.
2. Скуратівський В.Т. «Український народний календар» К: Техніка 2003 р.
3. Скуратівський В.Т. «Український рік» Київ «Веселка» 1996 р.
4. Ткачук Т. «Український календар» Вінниця 2004 р.