ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯОСВІТИ І НАУКИ
ХАРКІВСЬКОЇОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ХАРКІВСЬКЕТЕРИТОРІАЛЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇАКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Історико-географічневідділення
Секція:етнологія
Специфікабудівництва слобожанської хати
Роботувиконала:
ВозьнаАнна Михайлівна,
учениця11-А класу
Харківськоїгімназії №47
Харківськоїміської ради
Харківськоїобласті
Науковийкерівник:
СтуденцоваНаталія Іванівна,
спеціаліствищої категорії,
вчитель-методист
Харківськоїгімназії №47
м.Харків – 2008 р.
Зміст
Вступ
1. Історіографіядосліджень українського народного житла
2. Технічніі технологічні прийоми будівництва слобожанської хати
3.Світоглядні уявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла
4. Сучаснахата на Слобожанщині (пошукова робота)
Висновки
Списоклітератури
Додатки
ВступАктуальність даного дослідження
Народна архітектура Україниоригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національнідуховні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвиткусуспільства, стан будівельної техніки. Крім того, народна архітектура важливийзасіб художнього, культурного виховання людини. Житло було для людинитрадиційної культури і засобом захисту від природних катаклізмів, і втіленнямрозуміння прекрасного, і центром Всесвіту, з якого починалося та якимзакінчувалося земне життя.
Народне будівництво СлобідськоїУкраїни формувалося в руслі розвитку загальноукраїнської культури, але має рядспецифічних рис як у техніці будування, так і у використанні тієї чи іншоїтехнології. На жаль, тип слобожанського житла ще й до наших днів залишається недостатньо вивченим. Майже не маємо праць етнографів, які б комплекснорозглядали особливості слобожанської хати у порівнянні з іншими регіонами. Уцьому ми і вбачаємо актуальність нашої роботи.
Мета роботи: дослідити технологічніта семантичні особливості хатнього будівництва Слобожанщини.
Розглядаючи це питання, авторставив перед собою ряд завдань:
— проаналізувати внесок етнографів у розкриттятехнологічного аспекту та семантики українського житла на Слобожанщині (виборумісця забудови, типу хати, матеріалів, особливостей стін, стелі, даху,інтер’єру);
— дослідити сучасний стан житловогобудівництва та динаміку його розвитку;
— окреслити світоглядні вірування нашихземляків відносно будівництва хати, «примх», пов’язаних із цим;
— опрацювати матеріали польовихдосліджень, проведених фольклорно-етнографічною експедицією вчителів та учнівХарківської гімназії №47 у 2005 – 2006 роках.
Джерельна база:
— наукові дослідження етнографів таархітекторів ХІХ – ХХ ст.: Хв. Вовк [4] (особливості планування українськоїхати, технологія будівництва печі, види матеріалів), С. Таранушенко [31] (описслобожанської хати), А.Данилюк [9] (особливості слобожанської хати у порівнянніз іншими регіонами), М. Красиков (повір’я, пов’язані із будівництвом хати наСлобожанщині), В. Маланчук [19] (інтер’єр української хати), Т. Косьміна [16] (опистрадиційного житла українців, у тому числі і слобожан); підручники «ЕтнографіяУкраїни» за редакцією С. Макарчука та «Народознавство» статті Ю.Гошко [12,с. 197 – 220]та С. Макарчука [12,с. 67 – 76], [36, с. 456 – 473];
— комплект ілюстрацій Т. Косьміної «Традиційнеукраїнське житло»;
— фондові матеріали Харківського історичногомузею (типи хат «Малоросія XVIIIст.»);
— опубліковані матеріали польовихдосліджень фольклорно-етнографічної експедиції «Муравський шлях-97»,проведених у селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського таНововодолазького районів області;
— матеріали власних польових досліджень,проведених Студенцовою Наталею Іванівною та учнями Харківської гімназії № 47 вліткута восени 2005 – 2007 років у Центральній Слобожанщині (Харківський іДергачівський р – ни) і для порівняльного аналізу – у Лозівському районіобласті.
Територіальні межі дослідження: земліСлобожанщини.
Хронологічні межі дослідження: XVIII– XXІ ст.
Практичне значення науковогодослідження.
Дослідження і вивчення традиційноїкультури рідного краю – це ще один крок для кожного із нас до усвідомлення йосмислення історії та культури Слобожанщини. Робота містить не лишепізнавальний і виховний характер, але й дає можливість використати матеріали,зібрані учнями Харківської гімназії № 47, в роботі краєзнавчих гуртків, заслухатина традиційних Сумцовських читаннях, на щорічному дитячому фестивалі учнівськоїмолоді «Крокове коло».
Дослідження складається зі вступу,трьох розділів, висновків. До роботи автор додає список використаної літературиі додатки.
житло слобожанськийсвітоглядний семантичний
1. Історіографіядосліджень українського народного житла
Перші спроби дослідити народнуархітектуру були зроблені в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це були працінаших земляків, етнографів та істориків М.Сумцова [28] та Д. Багалія [2], упевній мірі – Ф. Гумилевського [6], Г.Лукомського [18].
Великий унесок у вивченняетнографії Слобожанщини зробив М. Сумцов, який у своїй праці «Слобожане»(1918 р.) дослідив заселення регіону, життя і побут слобожан, їх традиційнукультуру. Вчений зупиняється і на аналізі специфіки типу слобожанської хати, їїособливостях, інтер’єрі. Цінним є опис сволока у хаті М. Ф. Сумцова на хуторіБоромлі, ілюстрації слобожанської хати. Це ґрунтовна праця, яка і сьогодні даєнам ключ до вивчення історії і культури нашого регіону.
Д. Багалій у дослідженні "ІсторіяСлобідської України" порушує проблеми історичної географії й етнографіїкраю, його соціально-економічного й політичного розвитку, історії духовної йматеріальної культури, будівництва і побуту слобожан. У книзі є два розділи («ЗаселенняСлобідської України з другої половини XVIIдо кінця XVIIIстоліття» і «Слобожанський побут»), які допомагають нам ісьогодні окреслити специфіку традиційної культури наших земляків, їхрозселення, будівництво житла, побут. Для нас цінним є матеріал цьогодослідника про тип житла слобідських полковників та простих селян і міщан. Д.Багалій дає повний опис будинків та інтер’єру заможних людей того часу – І.Шидловського, Хв. Шидловського та І охтирського полковника В. Перекрестова. Матеріалицього історика й етнографа-аматора є надзвичайно цінними для нас, бо даютьможливість порівняти тип слобожанської хати XVII– XX ст. із сучаснимибудовами регіону.
Ключ до розуміння специфікитрадиційної культури слобожан дають і праці етнографів-аматорів В. Іванова,зокрема праця «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии»(1898 р.), та П. Іванова «Жизнь и поверья крестьян Купянского уездаХарьковской губернии» (1907 р.), «Народныеобычаи русские, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся кмалорусской хате» (1889р.). Поряд із фольклорнимматеріалом, у цих працях маємо цілий комплекс «примх», який визначавдень для початку забудови, місце майбутньої оселі, набір необхідних умов,виконання яких забезпечувало вдале будівництво та щасливе життя в новій оселі[12, 13, 11, 24].
У середині ХІХ ст. – початку ХХ ст.вийшла ґрунтовна праця «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія»,у якій є статті, що стосуються світоглядних уявлень слов’ян і вірувань,пов’язаних із життям українців.
Г. Булашев у кінці ХІХ ст.опублікував дослідження «Український народ у своїх легендах, релігійнихпоглядах та віруваннях: космогонічні українські погляди та вірування», якастала підґрунтям на освітлення комплексу вірувань слобожан, пов’язаних ізжитлом.
Досить цікавою, на нашу думку, єпраця Хв. Вовка [4], у якій він розглядає загальний вигляд та характер хати,матеріали та способи будування на Україні, особливості будівництва печі,планування української хати, що дає можливість порівняти технічні та технологічніпринципи будівництва хати.
Заслуговують на увагу і праціархітектора і вченого С. Таранушенка, який написав дві цінні, у розрізідосліджуваної нами теми, роботи – «Монументальна дерев’яна архітектураЛівобережної України» [31] та «Старі хати Харкова» [31]. Востанній із них автор не тільки описує тип слобожанської хати, але і їїінтер’єр, особливості стін та стелі, їх декорування. Зокрема, подає розписистелі (на білому фоні – птахи, зірки), які дослідник зустрічав наХарківщині[31].
Із тридцятих років двадцятогостоліття була розгромлена регіональна етнографічна школа і до 1950 року не з’являлосяжодної етнографічної студії щодо слобожанського житла.
До середини 60 – 70х років ХХстоліття народна архітектура України теж майже не вивчалася. У 1968 році почализ’являтися праці, присвячені вивченню народного будівництва в Україні. Цероботи, в яких розглядалися особливості забудови того чи іншого регіону, типхат, їх інтер’єр; будівництво господарчих споруд, облаштування двору. Серед них– С.Таранушенко «Дивне поліське життя» (1969р.), П. Толочко «ДревнійКиїв» (1976 р.), П. Манушенко «Народна дерев’яна архітектураЗакарпаття (XVIII–початок ХХ в.)» (1976 р.), А. Данилюк «Замкнені двері на Поліссі»(1975 р.), А. Данилюк та М. Шпак «Бойківщина» (1972 р.), В. Маланчук "Інтер’єрукраїнського народного житла" (1973 р.), І.Добрянська «Настіннийрозпис Лемківщини» (1968 р.).
Ключ до розуміння багатьох проблемнародного будівництва, розвитку житла, його розмірів залежно від складу сім’їдає праця С. Токарєва «К методике этнографическогоизучения материальной культуры» (1970 р.). Дослідникставить питання про потребу збереження давніх традицій, що є проявомсвоєрідності етнічної культури [32]. Розвиваючи цю думку, можна сказати, щосвоєрідним осередком народних традицій є житло з його оздобленням таобладнанням. С.Токарєв акцентує увагу на тому, що житло виконує соціальнуфункцію, воно, як правило, об’єднує людей в одну групу [32].
У роботах українських етнографів,які вивчали національне житло, Г.Стельмаха [23] і М. Приходько [20] знаходимобагатий матеріал щодо планування селянського помешкання, техніки будівництва,класифікації згідно зон. У працях М.Приходько на основі вивчення і зіставленняробітничого і селянського житла спостерігаємо тенденцію і потребу збереженняокремих прогресивних традицій сільського житла (конструкція вікон, дверей,розташування речей) [20], що дає нам можливість обґрунтувати технічні татехнологічні прийоми народної архітектури.
Велику увагу житловому будівництвув радянський період приділяв архітектор В.Самойлович [21].У його працях узагальнюється своєрідність і багатий досвід у використаннібудівельних матеріалів стосовно тієї чи іншої території України, а такожрозробляються питання, пов’язані з ефективним розміщенням входу, вікон, тепловихдодаткових шлюзів, розміру печі, оздоблення стін. Особлива увага приділяєтьсятворчому використанню традиційних рис народного житла в сучасних сільськихбудинках.
У 80 – 90х роках з’явились праці,присвяченні вивченню народної архітектури. Це, перш за все, праця Т. Косьміної[16], у якій вона розглядає традиційне житло Поділля, порівнює хату подолян ізоселями інших регіонів. Цікавим є ілюстративний матеріал цієї дослідниці, девона подає коментарі щодо типу житла, його інтер’єру, особливостей одягу населення.
У 1981 році вийшло науковедослідження А.Данилюка «Українська хата» [9]. Цеісторично-етнографічна книга, яка вперше популярно висвітила народне житло всистемі побутового, архітектурного і естетичного аспекту. Автор розглянув різнітипи планування, архітектурні особливості традиційної української оселі,господарчих споруд різних регіонів України. «Народна будівельна творчість– явище історичне, багатовимірне, яке розвивалось у руслі поступузагальнолюдських цивілізацій. Воно постійно відчувало вплив різних факторівсуспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на віковихшляхах найцінніше», – зазначав дослідник [9, с. 3]. Автор описує специфікуукраїнської хати різних регіонів нашої країни, особливості інтер’єра. Ця працядає нам можливість порівняти народну архітектуру різних територій, знайтиспільне і відмінне в традиційному будівництві житла.
У 40-х роках ХХ ст. з’явилосьдослідження О. Воропая «Звичаї нашого народу». Знаходячись за межамиУкраїни, цей етнограф з вуст переміщених українців записав звичаї, обряди,відомості про побут нашого народу. Цей матеріал є цінним у розрізі вивченнятрадиційної культури українців, зокрема слобожан.
Важливим дослідженням народноїархітектури стала праця Л. Чижикової [37], у якій вона розглядає особливостібудівництва на Слобожанщині. Дослідниця зупиняється на таких питаннях:особливості розвитку житла в регіоні, тип хат, технологічні прийоми, художнєоформлення осель, а також простежує зміни в структурі житлового будівництва наСлобожанщині. У роботі порівнюються матеріали експедиції, зібрані уХарківській, Воронезькій та Курській губерніях. Л. Чижикова розглядаєособливості фундаменту, підлоги, стелі, дахів слобожанської хати.
Наприкінці ХХ ст. розвитокукраїнської етнології значно пожвавився, вийшов ряд цікавих етнографічнихпраць, присвячених народній архітектурі, особливостям забудови того чи іншогорегіону. Це, перш за все, колективна праця «Українська минувшина»(1994 р.), у якій подаються типи українських хат, описуються технологічніпроцеси, використані при їх будівництві. У книзі є інформація і про особливостіслобожанської оселі. У цій праці використані й ілюстрації Т. Косьміної.
У своїй роботі над даною темою миспиралися на книги, що вийшли друком у 90-х та 2000-х роках ХХ ст. – етнографічнустудію «Муравський шлях – 97: матеріали комплексноїфольклорно-етнографічної експедиції», публікації В.Сушко «Народнаархітектура в світоглядних уявленнях українців (на прикладі вірувань,пов’язаних з будівництвом житла)» [20], М. Красикова [4], Р. Рибальченка «Хутори,млини, вітряки шинки Слобожанщини».
У розрізі досліджуваної нами темицікавим є матеріал щодо вивчення слобожанського житла XIX– XX ст., що даєфольклорно-етнографічна експедиція «Муравський шлях — 97». Її членамибули викладачі та студенти Харківської академії культури, фольклористи та етнографи:М.Красиков, Н. Олійник, В.Осадча, М. Семенова. Ними були обстежені селаБогодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів. Слідвідзначити, що це дослідження було одним із перших у період відродженнянаціональної етнографічної школи на Слобожанщині. Матеріал етнографи збиралипротягом кількох років, досліджуючи слобожанське житло, страви, обряди, пісні. Зібранийматеріал стосується і народного будівництва: вибору місця забудови,особливостей закладання хати, деяких технологічних прийомів. Ці дані використанінами для порівняння особливостей будування хат у давнину і сучасним житлом.
Цікаві спостереження відносно «примх»будівництва хати на Слобожанщині знаходимо у працях етнографа М. Красикова.Автор аналізує вірування наших земляків, пов’язані із вибором місця забудови,закладанням сволока та рядом інших етапів будівництва хати.
Таким чином, опрацьовані джерела талітература не розглядають етнографічний матеріал під кутом зору нашогодослідження, що і дає нам можливість у наступних розділах нашої роботипредставити зібраний і опрацьований нами матеріал відносно слобожанської хати.
2. Технічні і технологічні прийомибудівництва слобожанської хати
«Слобожанщина охоплює східнучастину України – теперішні Харківську, південно-східну частину Сумської,північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північніДонецької, Луганської областей і суміжні західні райони Білгородської іВоронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії» [12, с. 124]. ЗаселенняСлобожанщини почалося у XVIIстолітті. «Переселенці, пише Д.Багалій, цілком перенесли у Слобожанщинусвій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свогонаціонального життя, підтримували його й почали жити таким побутом вСлобожанщині, яким жили в Задніпрянщині, бо ніхто їх не примушував до іншогопобуту» [1, с. 163]. Далі автор зазначає, що «Слобожани не моглизанехаяти своїх прадідівських звичаїв у приватному побуті, котрий у йогоетнографічних рисах зберігся до наших часів, не дивлячись на вплив російськоїкультури й нових обставин життя» [1, с. 163].
Таким чином і визначився певний типоселі в нашому регіоні. Зразком типової слобожанської хати може бути хата,описана В. Далем: "… хати не ліпляться суцільно одна до другої зруб узруб, а кожна відсунена і відділена двором, городом, покрита соломою, але несхожа на потворну копицю, а вкрита гладко, рівно, зі стріхою в обруб. На дахубілий димар, два віконця на вулицю, два у двір, двері і вікна обведені побілому полю смугою з жовтої глини" [7, с. 30]. Розглянемо типслобожанської хати XVIII– XX століття.
«Формирование общих черт в жилищенаселения русско-украинского пограничья способствовало взаимодействиеразнообразных факторов, в числе которых особенно следует отметить сходныеприродные условия, общность исторического и экономического развития,непосредственное взаимодействие культур в регионах русско-украинскогорасселения», — зазначає Л. Чижикова [37,с. 70].Безумовно, на будівництво хат на Слобожанщині впливали суспільно-економічнівідносини, які в основному позначалися на інтер’єрі.Безпосередньо планування, зведення житла це не стосувалося. Зазначимо, щоСлобожанщина має дуже багато спільних рис у спорудженні будівель із іншимирегіонами України, бо народна архітектура нашого краю ввібрала в себе «всенайдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів» [9]: дво-, трикамернежитло, чотирисхильний дах, будування зрубного житла, деякі елементи декору,особливості будівництва печі (глиняні і кахляні).
Розглянемо технічні прийомизабудови житла на Слобідський Україні у давні від нас часи – XVII– XIX ст.– за такою схемою:
- планування житла;
- зведення житла (його основні етапи).
У зазначений нами період наСлобожанщині побутувало в основному два типи житла – двокамерне та трикамерне(Рис. 4.11). Двокамерна хата – «хата» + «сіни», які неопалювалися. У трикамерній під одним дахом сіни з’єднували дві хати або ж «хату»+ «кліть» («комора»), яка не опалювалася. Цей тип житла бувхарактерний для всього східнослов’янського житла. Такі забудови, як зазначає Л.Чижикова,були відомі нашим предками давно [37,с. 93].Дослідники вважають трикамерне житло вже усталеним типом хати у XVI– XVII століттях. «Судяпо отрывочным материалам из воронежских документов XVII– XVIII вв., в то времябытовали избы с сенями и избы с сенями и клетью, но много было и однокамерныхдомов», — пише Л. Чижикова [37,с. 95].Історик та етнограф М.Сумцов, досліджуючи особливості слобожанської оселі,підкреслював: «В старовину хата складалася з одної кімнати та сіней; потімчерез стіни будували другу хату, чистішу, святкову, а поруч з сіньми комору.Така двохкамерна хата стала найбільш розповсюдженою» [28, с. 123].
Отже, на Слобожанщині десь у XVII– XVIII століттях було йоднокамерне житло, хоча більшість етнографів [37, 9,] виділяють двокамерне татрикамерне житло як традиційний тип слобожанських хат (Рис. 4.11 а, б, в).
Зазначимо, що в період заселення йосвоєння нашого краю не було суттєвої різниці між сільським і міським житлом.Історик Д. Багалій у своїй праці "Історія Слобідської України" даєхарактеристику житла слобідського полковника Хведіра Шидловського, який жив уХаркові: «У нього було подвір’я з будівлею. Усі будинки були дерев’яні ітам містилося чотири світлиці з лазнею, чотири кімнатки людські (для челяді) зкоморами й поварнею. Будинок, у котрому проживав сам полковник Шидловський, мавтільки одну світлицю і дві кімнатки; се помешкання, як ми бачимо, було дужетісне для полковницького будинку, але й усі панські будинки тоді не були дужепросторні» [1, с. 163]. Далі Д. Багалій подає відомості, що цей же Хв.Шидловський мав і кам’яний будинок «у вісім світлиць з вісьмома кам’янимильохами» [1, с. 163]. Вікна у таких будинках були скляні. У селіРождественському у цього ж заможного козацького полковника був ще один будинокіз дев’ятьма світлицями й кімнатками. У світлицях були «залізні решотки,печі із зелених кахель, стіни були обложені цеглою й вибілені» [1, с. 163].
Хати простого люду на Слобожанщиніу XVIII ст. були в основномудво- трикамерні і відрізнялися тільки розмірами. «Щодо побуту середньогота нижчого станів слобожан, то він був чисто український і взагалі схожий ізстаршинським. Відрізнявся від нього своїм убожеством», – пише Д. Багалій [2,с. 167].
Аналізуючи внутрішній планукраїнської хати взагалі в усіх місцевостях і з усіма специфічними рисамизабудови, зазначимо, що внутрішнє планування було одноманітним. Це підкреслюєХв. Вовк: «До якої б української хати, – починаючи з західних частин Курщинита Воронежчини і кінчаючи західними схилами Карпатів, – ми б не заглянули,геть-чисто скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней, коло самоговходу з одного боку – піч у кутку, з другого – в другому кутку або біля печі –полиця (»мисник") для посуду, між піччю та так званою причільною,цебто вузькою стіною хати, знаходиться піл…" [4, с. 113]. Нерідко в сіняхдощатою перегородкою відгороджували комору («чулан», «хижа»).В українських селах її ще називали «хатина».
Сіни, як ми зазначали вище, неопалювалися і використовувалися як господарче приміщення. Заможні хазяїбудували їх «рубленими або в стовбовій техніці із горизонтально покладенихколод» [4, с. 114].У бідняків сіни були «плетневі» («горожені»).
Архітектор В.Самойлович у своїхпрацях [26, 27] простежує процес формування українського національного житла,відзначаючи спільність у плануванні сільської оселі. Поширена схема: хата +сіни + комора або хата + сіни, де для житла відводилася одна кімната. Спальнячастина була за піччю, у найтеплішому куточку (під «глухою стіною») [26,с. 3].Парадна частина кімнати – це більш освітлена вікнами і під святими образами. Робоча– біля печі і вхідних дверей, де клали паливо і продукти харчування.
Отже, заможні селяни у XVIIІ– XІХ ст. будували житлоза планом: хата + хата + сіни, що обумовило і зміну традиційного інтер’єрубудинку. Простий люд хату будував на Слобожанщині за типом: хата + сіни, абохата + сіни + комора. Хати селян відрізнялися від осель міщан та заможних людейхіба що розмірами.
Дослідниця Л.Чижикова відзначає, щоу ХІХ ст. «у Харьковской и Воронежской губерниинаряду с клетью или вместо нее упоминается „светлица“, „светелка“- термин, по видимому, достаточно древний для этих мест»[37,с. 96].У слобожан світлиця була другим житловим приміщенням, яке освітлювалося трьомавікнами (Рис.6 в). Ця кімната не завжди опалювалася, тому використовувалася частіше влітку,як «парадне приміщення», а взимку могла служити коморою. У середняківхата була з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми (Рис. 4, 11 б).
Збільшення розмірів хати за рахунокприбудови другої житлової хати спостерігаємо у великих родинах. Як говорятьматеріали польових досліджень тих часів [37,с. 4],майжеповсюди на Слобідській Україні відбувалося ускладнення двокамерного житла зарахунок виділення житлової кімнати в сінях. У багатьох селах нашого регіону їїназивали «хатина», у російських селах – «теплушка», «кухня»[37,с. 99].У селах Богодухівського повіту Харківської губернії таку хату називали «тройник»[37,с. 56].Хв. Вовк пише: «Нормальний розвиток традиційного плану – це перетвореннякомори в другий покій, для перебування в ньому людей та виділення комори зплану хати й приміщення її у дворі. Ця зміна буває у двох випадках: або колижонатий син живе з батьками, або коли заможність господаря збільшується» [4,с. 112].Такі зміни в традиційному плануванні хат спостерігаємо й у інших регіонах(наприклад, Полтавщина, Київщина).
Отже, у ХІХ ст. слобожанська хата вплануванні зазнала певних змін: було два житлових приміщення, розділених сіньми;двокамерне житло ускладнилось за рахунок виділення житлової кімнати у сінях («хатина»,«тройник») (Рис. 4, 11 а, б, в).
Особливим місцем у хаті здавна єпіч – «вариста» піч. В українській хаті її «завжди ставили вкуті між задньою стіною хати та стіною сіней, біля самих дверей» [4, с. 104].Часто її робили з глини, часом – із цегли (особливо з сирцю), у гуцулів,наприклад, — з кахель, що характерно і для Слобожанщини. У нашому регіоні печіназивали «мазані», у заможних людей – кахляні (подібні побутували йна Полтавщині, у селах поблизу річок Псел, Хорол, Ворскла). Етнограф М. Сумцовпідкреслював: «Окрім вирізних сволоків в старовину на Слобожанщині попанським та міщанських домах була ще одна гарна покраса – печі з кольоровимикахлями. На жаль, вони знищені цілком. Були жовті, сині кахлі, з птахами, зкозаками на коні» [28, с. 119].
На Слобідській Україні найдавнішимибули кахлі із зображенням сонця у вигляді розет, кругів, з козацькими мотивами,зокрема козак на коні [28, с. 124].«До середини XVIIIст. на Слобідській Україні вживалися рельєфні кахлі, а пізніше — розписні»[8, с. 38]. Такі кахлі зафіксував архітектор і вчений С.Таранушенко наХарківщині, вони згадуються і в «Описах харківського намісництва» [22,с. 120].
Ставлячи піч з глини, спочаткувиліплювали із землі та глини відповідне підвищення, а потім на нього, девласне і повинна бути піч, клали «великий куль соломи, або частішебажаного для печі обсягу мішок, який набивали соломою, обліплювали з усіхбоків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною. Коли вона засохне, витягалиполову чи солому» [4, с. 104].Потім «ліпили припічок, прироблювали комин чи димар. Останній клали злози, очерету, збивали з дощок» [4,с. 54].
Із часом на Слобожанщині почалиробити печі з цегли. «Чорних хат» із печами без комина чи димаря унашому регіоні, на відміну від бойків, не було.
Таким чином, піч у хаті слобожаниназаймала особливе місце. Її робили з глини, пізніше – з цегли. У заможних людейпобутували кахляні печі. На кахлях були зображені сонця, круги, козацькімотиви. Ці кахлі в основному на Слободі були знищені.
Однією з деталей планування є дверіта вікна. Як відзначають дослідники, в українській хаті існує два видинайстаріших та найпримітивніших вікон. Перший – маленьке віконце з одноюшибкою, знаходилося дуже високо від долівки, майже під самою стріхою (Рис. 5.6).У хаті їх було одне або два. З часом ці вікна видозмінилися – з’явились вікна удві шибки (знайдені й на Полтавщині), потім у чотири, вікна з нижньоюполовиною, які «можна однімати» [4, с. 107].
М. Сумцов пише: «Спочаткувікна в хатах колись були дуже маленькі, з одного шкла; потім пішли рами на тришибки, з підйомною низчою» [28, с. 122].
Пізніше (кінець ХІХ – початок ХХст.) вікна почали робити на чотири шибки, з віконницями, щоб «зачиняти відспеки або стужи. Зимою, де не бува віконниць, роблять матки або килимки зсоломи, якими на ніч закривають вікна знадвору, щоб не так намерзали та нетекли» [28, с. 123].
У ХІХ ст. на Слободі прорубували 2– 4 вікна, розташування яких залежало від внутрішнього планування житла (Рис. 4.11а, б, в).
На початку ХХ ст. старих хат зтакими вікнами безпосередньо у Харкові було мало. Почали будувати хати з деревата цегли, змінилися і вікна: вони стали «на чотири шибки, росторчасті,іноді з прогоничами» [28,с. 123].
Отже, на Слобожанщині в основномупоширені були вікна в три – чотири шибки, які з часом мали подальший розвиток(п’ять – шість шибок). Вікон було три: два з головного фасаду, одне причільне,на вузькому боці хати. Щодо дверей, то ми можемо сказати, що вони наСлобожанщині були здавна виключно прямокутної форми (Рис. 5.2; 5.3; 5.4), навідміну від інших регіонів, де в старих хатах можна зустріти двері із зрізанимикутами (Гуцульщина, Бойківщина) (Рис.4.8).
Отже, слобожанська хата маласпочатку маленькі вікна з одного скла, пізніше – вікна в 3 – 4 шибки. Вони булиз віконницями і «матами».
Зведення Слобожанського житла. НаСлобожанщині побутувало два види хат – зрубна і глиняна. Дерев’яна хата маєтакі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на «сторчкову»,«хворостяну», «миту». Глиняна хата на Слобожанщині буладвох видів – «топтана» і саманна. М. Сумцов писав «Слобожанщинацілком входить у великий район рублених деревляних хат. Спершу стіни клинцюють,або забивають в поліняки клинці, потім обмазують глиною, яка придержуєтьсяклинцями, а зверху білять крейдою, або фарбують жовтою охрою чи синькою;здебільшого білять, а охрою обмазують тільки призьбу» [28, с. 119]. Зрубнане мала суцільного фундаменту. Під вугли і середину першої «підвалини»ставили дубові стовпці («підвалки») або клали каміння. «Дерев’яністояки (з півметра товщиною), стовпці вкопували в землю, а потім робили обв’язку»[21, с. 183].«Простір між стояками, що піднімались над землею на 20 – 30 см., забивався обрубками колод, кілками, дошками» [37, с. 88]. У південній та центральнійчастині Харківської губернії в кінці ХІХ ст. ставили на високі (до 1 метра надповерхнею землі) стояки. Глинобитну підлогу набивали по вінця. Пізніше під кам’яністіни почали підводити «сплошные ленточные фундаменты изкамня или кирпича, скрепленные глиной или известью»[37, с. 88].Такі фундаменти могли дозволити собі в Харківській губернії лише заможні люди.
Більш поширеними були в нашомурегіоні зрубні хати (найчастіше з дуба). Конструкції стелі у російських таукраїнських селах Слободи мали багато спільного, але разом із цим івідрізнялися деякими регіональними особливостями.
Матеріали для будівництва хатибралися в основному місцеві, підручні. Так на Слобожанщині XVII– XVIII ст. основнимматеріалом були дубова деревина та соснова. Із дубу зводили зрубні хати, якіклинцювали і обмазували ззовні та зсередини сумішшю глиносоломи, а стелю,підбиту дранкою зовні лише поновляли. Козацькі хати обмазувалися лише ззовні, азсередини стіни вирівнювалися та розмальовувались – так звані «хати змитими стінами». Дерево при цьому всередині ідеально шліфувалося,змощувалося олифою, зовні стіни валькувалися. Такі хати були на Сумщині.Починаючи з кінця XVIIIст. хати здебільшого будують каркасні з соснової деревини з подальшою обмазкоюстін глиносоломою, в південних районах – навіть із саману та литі із глини(хати з «литими», «натоптаними» стінами) [21, с. 183 – 184,с. 187 — 188]. У нашому регіоні будували хати з дуба, сосни, акації та липи.
Експедицією «Муравський шлях –97» записано, що «рублену хату в давнину планкували або клинцювали.Оббивали тонким хворостом, щоб добре держалась глина»[21, с. 183].
Другий тип хати, зафіксований на Слобожанщині,як ми зазначали, – глиняна. Її різновиди називалися у регіоні так: «топтана»тасаманна [21,с. 163].[21, с. 163]. Топтана – це коли використовували глину і солому, місили, тобтотоптали. Так люди і казали: «Стоптали хату» [21, с. 183]. Щоб зробити«топтану» хату слід володіти великою майстерністю. Глина клалася міждошками, і чоловіки втоптували її. Треба було, щоб стіни були рівними. Щоб такахата краще зберігала тепло, всередині її обмощували очеретом, а потімобмазували. Такі хати й досі збереглися в Ізюмському районі Харківськоїобласті. В останні десятиріччя ХХ ст. «обгортали стіни таких хат знадворутюлем, руберойдом, а то, як казали старі люди, в Полтаві дощ, а в нас потекло»[21, с. 183].
Проаналізуємо деякі цікавіспостереження мешканців сіл, що розташовані Муравським шляхом, стосовноконструктивних особливостей слобожанської оселі. Призьби були топтані. «Стоякклався на землю – до стовпа рівнялась призьба» [21, с. 184]. «Долівканасипалася із землею на одному рівні, щоб було тепліше. Стіни ліпилися долонеюзнаружі і внутрі» [21, с. 184].
Усі земляні будови відзначаютьсятим, що в склад "їх стін або зовсім, або майже зовсім не входить дерево"[4, с. 98]. Другий різновид глиняних хат – хати із саману. На Слободі длябудівництва стін використовували саман: глину місять із соломою чи половоюногами або кіньми, роблять із маси цеглини, з яких і складають стіни. Усаманній хаті є один недолік – між саманами залишаються щілини, куди заходитьвода, залазить комашня [4].Такі хати зустрічались не лише на Слобожанщині, але й на Поділлі, Бессарабії,Херсонщині.
До середини ХІХ ст. у хатахслобожан була, як правило, земляна підлога – «долівка». Дерев’яназафіксована лише в північних повітах губернії. Долівку робили так:утрамбовували землю, зверху змазували сумішшю глини з соломою або «кізяком».Подібну підлогу подекуди посипали піском (особливо у свята).
Одним із важливих етапівбудівництва хати є виведення стін, прорубування вікон і дверей. На верхнійкінець кладуть сволок, тобто товсту балку, яка має підтримувати всю стелю(іноді кладуть і два сволоки). «В срубных домах Харьковской губернии идругих украинских губерниях сволокрасполагали и по длинной и по поперечной оси сруба»[37, с. 90].Цікаво, що в селах Харківської та Курської губерній стелю кріпили на двох хрестоподібнихпокладених «матицях» [37,с. 96].Цей спосіб був досить-таки поширений і в інших регіонах України (Поділля,Полтавщина). М. Сумцов, описуючи слобожанську хату, звертав увагу саме насволок: «В домах у старовину сволок в головній світлиці був вирізний знаписом» [28, с. 118].
Дослідник описує сволок у хаті М.Ф. Сумцова (слобода Боромля), який мав «6 аршин довжиною і 5 вершківзавширшки, з нарізами на усьому протязі і з таким написом з боку насупротивхідних дверей, щоб усяк бачив» [28, с. 118]. Під написами був хрест, якийу давні часи мав велике значення, бо освячував усю оселю, все життябогобоязливого українця.
У нашому регіоні поширеною буласуцільна стеля з дощок або горбилів, які «приганяли» один до одногоповерх балки (сволока). Із кінця ХІХ ст. поширюється стеля з пилених дощок. Там,де будували хати з гарного дерева, дощану стелю не обмазували глиною. Такі хатибули не тільки на Харківщині, але у Воронезькій губернії, степових талісостепових регіонах України (Київщина, Херсонщина, Кіровоградщина).
Певні особливості мав і дах. М.Сумцов писав: «Лівобережна Україна має тільки рівні дахи, без виступів ібез поверхового гребня з соломи; Правобережна – з виступами і з гребнем, якзвичайною прикрасою хати» [28, с. 120]. Дах зводився на кроквах. На всійтериторії регіону він був чотирисхильний (Рис. 5.3). Дослідники-етнографипідкреслюють, що час поширення цього виду дахів установити важко. Вірогідніше,що масова поява чотирисхильних дахів відноситься до другої половини XVIIIст. і пов’язана з використанням соломи в будівництві дахів в якості основногодахового матеріалу [7, с. 26]. Приміщення під дахом називали «горище»і використовували в господарчих цілях (як сховище для зерна).
Термін «крокви», на думкуЛ. Чижикової, з’явився наСлобожанщині десь із кінця ХІХ – початку ХХ ст. – одна з поширених будівельнихконструкцій.
Від даху слобідських хат звисаливеликі навіси – виноси. Із цією метою у зрубленій хаті випускали за рівень стінкінці верхніх повздовжних і поперечних колод зруба. Цей розмір виносів уХарківській губернії збільшувався по причілковій стіні хати, під неюприбудовували навіс на стовпцях – «галерея», «піддашок»(Рис. 5.3). Подібну конструкцію зустрічаємо й на Полтавщині та Західній Україні[7, с. 21 – 23].
Серед матеріалів, якими крили дах,найпоширенішою була солома (Рис. 5.4; 5.1). Було декілька способів солом’яногопокриття в нашій Харківській губернії: «в натруску», «в натовп»,«в раструс» [37, с. 92].У деяких селах Слобожанщини крили дах соломою, зв’язаноюв снопики, які потім прив’язували рядкамидо даху. Десь у кінці ХІХ ст. з’явився спосіб покриття – «під щітку»,«під гузир» [37, с. 94]. Для міцності солому тримали в розчині глиниі вкладали рядками («під глинку»). Слід зазначити, що це був значнодорожчий спосіб покриття. Для покриття в давнину використовували й очерет.
Залізом і черепицею крили дахи лишена початку ХХ ст. і лише заможні люди (Рис. 7.6 г). Проте у Харківській губернії був відомий ще один спосіб покриття (XVIIIст.) – ґонтом [22, с. 96]. У ХІХ ст. у зв’язкуз нестачею лісоматеріалів дерево почали використовувати для покриття значнорідше. У подальші роки конструкції стелі, даху, матеріали для покриттяпоступово удосконалювалися, хоча зберігалися паралельно і старі технологічні татехнічні прийоми будівництва.
Димар у давнину був хворостяним,обмазаний глиною. З часом його почали робити з цегли.
Отже, слобідська хата мала восновному чотирисхильний дах. Від нього звисали великі навіси – виноси. Розмірвиносів збільшувався по причілковій стіні хати і давав можливість прибудуватина ставицях галерею. Для покриття даху на Слобожанщині використовували солому,очерет, починаючи з ХХ ст. – залізо, черепицю, ґонт. У будинках середини ХХ –початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видівпокриття – оцинковане залізо і шифер.
У Харківській та Сумській областяхсільські хати роблять старим способом: це каркас, обмазаний глиною (Рис. 3.11).Однак конструкція традиційного для нашого регіону каркасного, як і суцільноїдощаної стелі, у сучасному житловому будівництві дещо вдосконалилася. Якщо уминулому на стелі (зазвичай) виступали сволоки («матиці»), то у новихконструкціях поверхня стелі рівна. Стелю, як і стіни, нерідко мажуть глиною,білять, фарбують, використовують вапно, фанеру, пресований папір. У новихбудинках ХХ ст. іноді роблять подвійну стелю. Перевага надається чотирисхильнимдахам (зустрічається і в лемків, і на Полтавщині), хоча останнім часомпоширюється чотирисхильний дах із усіченим фронтоном (Рис. 3.13). Середпокриттів використовують (десь із середини ХХ ст. ) шифер та оцинковане залізо (Рис.3.13).
Зробимо висновки. Отже, у давнинуукраїнська хата була двох типів – глиняна та зрубна. Поряд із каркасноютехнікою була поширена і безкаркасна (із цеглин саману). Дерев’яні стіни зовні «клинцювали»(забивали клинці), а потім накидали глину (змішану з половою або соломою),зверху білили крейдою або фарбували жовтою глиною чи синькою. Охрою підмазувалипризьбу.
Важливими етапами будівництва хати були:
1. вибір часу будівництва та матеріалів;
2. вибір місця під будівництво;
3. закладщини (закладчини);
4. сволоковщини;
5. укривання даху;
6. вставляння вікон та дверей;
7. ліплення хати, поновлення та мазання;
8. закінчення будівельних робіт, яке наСлобожанщині має назву «одрубщини»;
9. входини.
Цікавим є побутування в нашому країще одного етапу, зафіксованого комплексною фольклорно-етнографічною експедицією«Муравський шлях», — «кроватщина», який відзначається передсволоковщиною, «коли „зводили той вугол, де будуть стояти кроваті“[21, с. 190].
Таким чином, серед основних етапівбудівництва хати, які характерні для усіх регіонів Украйни, на Слобожанщині є „кроватщина“,який відзначається перед сволоковщиною.
А от відомий в інших регіонахУкраїни обряд „квітки“ — завершення будівництва – в нашому краї немає такої назви в будівництві та обрядовій культурі [33, с. 140].
Зупинимось на декоруванніслобожанської хати. Декоративно-художнє оздоблення хати у регіонах України булорізним (Рис. 4.7; 4.4). Якщо ми порівняємо декор зрубного слобожанського житлаіз декором карпатського, то помітимо, що оздоблення каркасного і без каркасногожитла у нашому регіоні було різноманітним. Т. Косьміна, характеризуючиСлобожанщину, її житлове будівництво, зазначає, що „декоративно-художні прийомиоформлення архітектурних елементів (виносних балок, стовпців), які підтримувалистріху, визначалися різноманітністю різьблення орнаментальних мотивів“ [16,37]. Суттєвим архітектурним прийомом зовнішнього оформлення житла слобожан булагалерея (Рис. 7). Народні майстри прикрашали її різьбленням (контурне,продольне), орнаментом, а нижню подовжену балку під виносом стріхи – „лиштвою“,(техніка, яку бачимо й у вишивці).
Слобожанська хата в основномубілилася крейдою як зовні, так і всередині. Побіленими були стіни, стеля.Сірими залишали сволоки. У західних же регіонах хата була білена повністю(Полісся, Карпатські горяни). Широко використовувалася підводка кольоровоюглиною, найчастіше жовтого кольору. Як і в інших регіонах, долівка тежзмазувалася, у свята посипалася пахучими травами. У кожній місцевостіСлобожанщини (в залежності від типу хати – мазана чи зрубна) були певніособливості, які виявлялися в оздобленні печі, окремих її деталей. „Пічбула простою – мазаною або (в залежності від господарів) кахляною“ [7, с. 34].До XVIII ст. кахлі булирельєфними, а пізніше – розписні з різноманітним декором (козацькі мотиви,розетки, рослинний орнамент). У нас на Слободі піч називали „вариста“.Д. Багалій, описуючи інтер’єр слобожанської хати, зазначає, „що у заможнихселян кахлі були зелені, а в інших – побілені крейдою“ [2, с. 167]. Такіпечі відзначає на Слобідський Україні (особливо на Харківщині) архітектор С.Таранушенко [31, с. 38].
Як ми вже зазначали, стіни хатибілили (Рис. 4.11), але на Харківщині зустрічалися стіни „розмальованіолійними фарбами, навколо вікон і дверей – червоні тюльпани на зелених вітах.На стелі білий птах, схожий на голуба, а навкруги – жовті зірки“ [31, с. 15].Як бачимо, наші земляки прикрашали хату і зовні (вікна обводили кольоровоюфарбою, різьба на галереях, „дашках“), і всередині (Рис. 6.5; 5.2).
Важливу роль відігравав й інтер’єржитла. Один із описів інтер’єрів слобідської хати дають М. Сумцов та Д.Багалій. Це опис хат полковників Хв. Шидловського, І. Шидловського та Ів.Перекрестова, що жив у Охтирці, але був доволі багатим: „Стіни світлицьвкриті були тріпом усяких кольорів, шкурами, килимами – українськими,польськими, турецькими, перським; столи покривали зеленим сукном абоскатертями; лавки оббивалися зеленим сукном або вкривалися квітчастиминаволошниками і срібними або золотими шнурками. Коштовних красивих меблів буломало, тільки обшиті кожею й позолочені стульці з точеними золоченими ніжкам;подушки, перини з кружевом, матрацами; у світлицях багато образів“ [2, с. 164].
Таким було житло заможної людини. Уселянина хата мала інший інтер’єр:біля стін стояли лави (»скамейки"), де у запічку сушили зерно. Біляобразів стояв довгий та вузький стіл. На ньому – хліб і сіль. У багатьох хатахзамість дерев’яного столу стояласкриня або стіл, кований залізом [2, с. 24]. В інтер’єріслобожанської хати було багато рушників, які вбирали покуть, особливо ікони. Їхназивали «божничковими». Рушники розвішували між вікнами і звали «кілковими»[19, с. 10]. Стіл був чисто вимитий або ж застелений скатертиною. «На жердці,що над сімейним ліжком, барвистий одяг. Біля ліжка – мальована скриня», — так описує слобідську хату дослідник А. Данилюк [7, с. 35 – 36]. У хаті бувмисник – полиця, де зберігався посуд (або декілька поличок).
Отже, зробимо висновки відносноособливостей декорування слобожанського житла.
Слобожани оздоблювали своє житло якзовні, так дбали про його внутрішнє оздоблення. Серед декоративних деталей відзначалисятакі: різноманітне оздоблення каркасного і безкаркасного житла (виносних балок,стовпців), оформлення різьбою галерей та піддашка. Вікна прикрашали віконниці,обводилися фарбою. У декорі стін використовувався найчастіше білий колір(побілені стіни та стелі), підводка кольоровою глиною (найчастіше жовтого кольору).Зустрічалися хати зі стінами, розмальованими олійними фарбами. Особливе місце вінтер’єрі хати відводилося печі, яку на Слобожанщині називали «вариста».Її мазали глиною, потім білили. Були печі з рельєфних кахлів, різних кольорів атакож розписних із різноманітним декором (розетки, круги, рослинний орнамент,козацькі мотиви). У хаті була велика кількість рушників, що прикрашали оселю.
Серед основних технічних ітехнологічних прийомів, характерних для будівництва слобожанської хати,визначимо такі:
— на Слобожанщині побутувало два типижитла – двохкамерне і трикамерне: хата + сіни (XVI– XVII ст.) та хата + хата +сіни (XVIІІ– ХІХ ст.);
— Дерев’яна хата має такі різновиди:зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на «сторчкову», «хворостяну»,«миту». Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – «топтана»і саманна;
— побутували каркасна та безкаркаснатехнології;
— особливе значення в будівництві хати мавсволок, який підтримував усю стелю. Він розташовувався по довгій і попоперечній осі зруба. На слобожанських сволоках вирізали написи, під якими бувхрест, що освячував і захищав оселю;
— стеля була суцільною з дощок або горбилів,які «приганяли» до сволока. Стелю з дощок обмазували глиною, зякісного дерева – залишали так;
— дах зводився на кроквах, бувчотирисхильним. Від даху звисали великі навіси – виноси, що давало можливістьприбудувати «галереї» та «піддашок»;
— серед матеріалів, які використовувалидля покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залізо, черепиця, ґонт.У будинках кінця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном.Серед нових видів покриття – оцинковане залізо та шифер;
— стіни білилися крейдою, жовтою глиною,вапном, рідше – фарбувалися. Сволок залишався сірим. У ХХ ст. почали робитиподвійну стелю;
— вікна спочатку були маленькі, в однушибку, потім 3 – 4 шибки, прикрашені віконницями, кольоровою обводкою чирізьбою;
— підлога в давні часи була земляна – «долівка»,яку змазували сумішшю глини з соломою, або «кізяком». Дерев’янапідлога зафіксована лише у північних повітах Харківської губернії;
— серед будівельних матеріалів найбільшпоширеними були: дуб, сосна, липа, глина, камінь, цегла, солома, очерет, ґонт,залізо, черепиця;
— одним із цікавих етапів будівництва наСлобожанщині була «кроватщина», яку відзначали перед сволоковщиною.
3. Світоглядніуявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла
Аналізуючи особливості будівництваслобожанської оселі, необхідно звернути увагу на житлову обрядовість. М. Красиковзазначає: «Побудова хати була не тільки „виробничим процесом“, аз самого початку й до кінця – сакральним дійством. Тому тут „дрібничок“не могло бути» [17, с. 73].
Наші предки при будівництві житлавраховували все: місце забудови, час будівництва, завершення будівництва. Ізкожним із них пов’язувалися ті чи інші погляди людей на будівництво хати,прикмети та повір’я, стосовно народної архітектури. Це був цілий «регламентованийкомплекс обрядовості», який зберіг і сьогодні деякі свої елементи [33, с. 27].«До середини ХХ ст., зазначає етнограф В. Сушко, побутував цілий комплекс „примх“:який вдалий день для початку будівництва; місце розташування майбутньоїбудівлі; вибір необхідних умов, виконання яких забезпечувало вдале будівництвота щасливе життя в новому приміщенні» [20, с. 136].
Народні будівничі завжди «вписувалидім в природне оточення, тому і він, і все господарство, навіть ціле поселеннястворювали єдиний ансамбль» [33, с. 210]. Вибір місця розташування оселіздійснювався за принципом подібності й контрасту. Білі стіни виділяли хату,давали досить велику нейтральну пляму на фоні рослинності, «солом’яний дахіз стеблистою будовою, сірим кольором і тим, що нагадував горбика, зв’язувавхату з усім комплексом, навколишністю» [9, с. 10]. Спадкоємність традицій,накопичення досвіду не лише технічних прийомів, але й естетичних засаддозволяли народним зодчим створювати «виразне обличчя» сіл. Селарозташовувались там, де проглядались долини рік із лугами, ліси, сусіднібудівлі. «Такий зоровий зв’язок поселень з оточенням віддавна згуртовував людей»,- зазначає дослідник Г. Булашев [3, с. 18].
Люди дбали і про захист житла відзвірів, снігових заметів, тому забудовам надавали фортечних форм. Зруб хати улісових і гірських районах відкритий (Рис. 4.6; 4.7; 4.10). У лісостеповій тастеповій зоні хати завжди довгі і всередині побілені. Червоні та жовтогарячіплями (обводки вікон, призьб) надавали їй веселого вигляду, віконця визиралипривітно до людей. Червоний колір – колір-оберіг від усього лихого, від вогню.
Важлива роль відводилась йоздобленню хати: люди вірили, що всі напасті – це наслідок дій сил демона. «Самевони посилають бурі, град, повені, хвороби, набирали подоби упирів, вовкулаків,русалок» [9, с. 11]. Магічну силу мали розписи на стінах з використаннямбарвінку, гілок із квітами, букетів, сови. Сова – охоронець оселі, гілка зквітів – у хаті є дівчина [3, с. 17].
Один із важливих обрядів, якийпобутував на Слобожанщині та інших регіонах (крім Півдня), — це вибір місцязабудови. Не можна було будувати хату меншу за розміром, ніж була (щоб незменшувалася сім ’я); слід будувати подалі від садиб п’яниць, злодіїв тощо;там, де люди померли від якоїсь «страшної» хвороби, де когось убили,де раніше була церква; на пустирях, де росла колись бузина, терен, груша,калина; де був хлів і стайня. Не можна було будувати хату на колишній дорозі чистежці, бо родина не матиме спокою [9,с. 42].
Для нового житла намагалися знайтитаке місце, яке б задовольнило цілий ряд вимог, зокрема: щоб город виходив дорічки чи ставка, щоб це місце було по можливості «на цілині»; там, деранком не буває роси; де можна вдало розмістити господарчі споруди [33, с. 74].
М. Красиков підкреслює, що нашіземляки, перш ніж будувати хату, «обачно вибирали ділянку для цього, утаких випадках часто звертались до знахарів або розпитували старих, що булораніше на тім місці, де збиралися будувати хату» [17, с. 73]. Перевіркаправильності обраного місця полягала у подальшому уточненні розміщення хати наодній із придатних ділянок. Для цього забивали кілки або клали камінці під кожнимрогом майбутнього житла, таємно від людей після заходу сонця насипали зерно.Посередині житла клали хліб і сіль. На наступний день перевіряли, в якому станібули зерно, хліб, сіль. Якщо все залишалося незачепленим, то це добра ознака, іможна будувати хату.
Одним із цікавих елементівобрядового комплексу будівництва було закладання під один із кутів каркасних чиглинобитних хат (або ж під стовпи) грошей (щоб вони водилися), під інший кут –вовни (для тепла), під третій – жита (для довголіття). Цей обряд своїмкорінням, безумовно, сягає давнього світогляду наших предків, які вірили в злихдухів, намагалися їх задобрити.
«Будівельна жертва у виглядігрошей (в одних регіонах Харківщини мідних, в інших вважається, що мідні гроші– „на сльози“, а в кут слід класти лише срібло [21, с. 189]) –найархаїчніший елемент обряду закладин та усіх інших будівельних обрядовостей,своєрідний відкуп на початку будівництва нового житла. У давнину на будівництвінового житла приносили людські та тваринні жертви, згодом – їхні черепи,пізніше – рослини і нарешті – дрібні гроші. У ХІХ столітті зафіксованепринесення в жертву збіжжя (передусім – житнє зерно), вовняних кольорових ниток(»гарус") та дрібних грошей" [13, с. 11].
Наприкінці ХХ ст. експедиція наХарківщині виявила майже повну тотожність жертовних речей, але до них додалисязаписки з іменами майбутніх мешканців нового житла.
Широко побутував у нашому регіоні обрядіз використанням сковорідки чи глиняного посуду, під який увечері клали жмутвовни, а вранці перевіряли, чи «не зложилась вовна, якщо так, то житлобуде вогким і будувати там небажано» [33, с. 78]. І, що цікаво, ці магічніобряди у давнину виконували чоловіки, і тільки з кінця ХІХ ст. цієї традиціїуже не дотримувалися.
Етнограф М. Красиков підкреслює, щона Слобожанщині «здавна існували такі засоби ворожіння: біоенергетичний імагічний» [17, с. 74]. «Перший, пише дослідник, – випускали худобувільно пастися, і, де вона залягла, там і будували» [17, с. 74]. Убагатьох регіонах господар на ділянці під забудову «робив кошару ізапускав на нічліг тварин, де постійно лягала корова, там і зводили житло, бовважалося, що оселя завше буде сухою, а деревину не псуватиме грибок» [17,с. 74]. Достовірність таких передбачень зумовлена тим, що тварини вміютьвідчувати місце, де немає поверхневих джерел. «Там, де прив’язана корова,буде неспокійна, не ляже, маючи при собі поживний корм, можеш бути впевненим –внизу злі духи гніздо собі звили» [17, с. 74].
«Вибір часу для закладин хативважався однією із важливих умов успішного будівництва», – підкреслює А.Данилюк [9, с. 10]. Закладати хату було прийнято навесні та влітку. Найбільшсприятливі дні – вівторок, четвер, п’ятниця, субота. Небажано було починатибудівництво у високосний рік, понеділок, середу, у свята. Перш ніж закладатижитло, довідувалися, чи не припадає це на день якогось святого мученика, бо недоведеш справу до кінця. Після закладин можна було вже працювати кожного дня,крім неділі, свят і постів [33, с. 86].
Велике значення для слобожан мав ухаті сволок. «Це вся оселя взагалі» [28,с. 12].Тому закладини сволока теж мали певне значення у будівництві. М. Красиков,наприклад, підкреслює: мало значення, наприклад, те, яким кінцем до порога бувпокладений сволок. Він кладеться з глухої стіни вершком на поріг, щоб як тиуходив в хату, гоп! – відкрилася хата" [17, с. 73]. Сволок «клався доглухої стіни, вершком на поріг. Якщо навпаки; в хату тоді не впуска, болезнітоді наносяться» [17, с. 72]. «Коли присниться, пише М. Сумцов, що вхаті нема сволока – на вмируще» [28,с. 125].
У народних повір’ях і звичаяхчимале значення має ще піч та поріг у хаті. Ще М. Сумцов писав: «Піч устаровину мала велике значіння через багаття, або вогонь. Хліб і усяка стравазлучені з печчю. Домовий любить пічі, як колись думали, має в ній своє житло»[28,с. 124].Тому у хаті не можна сказати лихого слова. Про це говорить прислів’я: «Сказавби та піч у хаті» [28, с. 124].Дівчина, коли виходила заміж, колупала піч, бо це була її «головна охорона».Після похорону люди бралися за піч, щоб не боятися покійника. У дійсності, щобочиститися.
Наші предки вважали, що через порігне можна вітатися. М. Сумцов зазначає у праці «Слобожане», що «нанього не слід плювати – усе, мабуть від того, що в старі часи під порогомховали дітей, які помирали не хрещені» [28,с. 125].Шанувалась у давнину на Слобожанщині й покуть – місце під образами за столом. Увеликі свята тут вечеряла вся родина із молитвою, покривши стіл спіном. Навесілля молода й дружки співають, сидячи на покуті. Поважну людину у нас тежсаджали на це шановане в хаті місце. «Важливе місце серед тих, хто впливаєна майбутню долю нового житла і його мешканців, займали майстри-теслі, якихнаймали за звичай для зведення дерев’яного зрубу чи каркасу», — підкреслюють члени експедиції «Муравський шлях — 97» [21, с. 122]. «Невдоволеніпригощанням хазяїв або особисто ворожі до них майстри могли „зарубати“хату „на мокре“, „на недобре“, а то й „на смерть“[20, с. 136]. Особливо небезпечними у слобожан уважалися майстри – „москалі“.
Важливим етапом завершеннябудівництва є на Слобожанщині „одрубщина“. „Коли закінчувалиосновні роботи на будівництві хати, пригощали тих, хто її будував. Взагалі,кінець любої важкої великої роботи: уборка картоплі, бурячку, скиртування,сінокіс – називається одрубщина“, — зазначають члени експедиції „Муравськийшлях-97“ [21, с. 199]. Коли хата збудована були „входини“. Єсвідчення, що на Слобожанщині перед тим, як занести речі в хату, пускали тварин[21, с. 197]. Більшість старожилів нашого регіону стверджує, що вони „повинніобжити хату“. Інші люди говорять, що цього робити не слід [21,с. 197].Побутує звичай першими впускати кішку чи кота, собаку чи півня [21, с. 197]. Уросійських селах краю „пускали таракана і кішку“ [21, с. 197]. Середмешканців регіону й нині побутує точка зору, що „слід пускати собаку абопівня, бо кішка вредна, нехороша“ [21, с. 198]. Щоб було добро в хаті,тварини мусять у ній переночувати.
У багатьох селах Слобожанщини післятого, як тварини переночували, в хату заходить із хлібом-сіллю хазяїн, хоча єсвідчення, що першою входила і жінка [21, с. 199], заносила ікону і віник. Важливиммоментом у побудові хати є її „посвячення“. За звичаєм це робитьсвященик. „На входини гукали певчих, батюшку, він свяченою водою кропив“[21, с. 202]. В. Сушко зазначає, що „нову хату обов’язково освячували яквже в готовому вигляді, так і починаючи від вибору місця для неї. В обжитійгосподі для унебезпечнення мешканців від темних сіл слід було розвішувати упевних місцях кімнати (покуть, на сволоці, над вікнами) рушники, хрестити наніч вікна та двері, не виносити сміття після заходу сонця“ [20, с. 137].Як бачимо, і в будівництві хати наші предки вірили в нечисту силу, остерігалисяїї, зокрема сатани.
До народних уявлень українців,пов’язаних з народною архітектурою та будівництвом, входять як абсолютнораціональні практичні міркування будівничих – практиків, так і те, що сучасналюдина схильна відносити до забобонів. Так, „вимога народного будівництваставити хату одним із кутів на схід виправдана необхідністю кращої інсоляціїжитла; заборона будувати на місці гноїщ, ям, колодязів є також цілкомзрозумілою гігієнічною вимогою. Припис робити хату, яку зводять на місцістарої, бодай трохи більшою за розмірами, належить радше до забобонів“ [33,с. 76].
Із часом, десь із середини ХХстоліття, частина забобонів, пов’язаних із будівництвом і використанням житла йгосподарчих споруд, відмерла. Деякі із них збереглися до наших днів, про що мибудемо говорити в наступному розділі нашої роботи.
Таким чином, слобожани прибудівництві хат враховували день закладин, обирали за певними прикметами місцебудівництва, уникаючи ям, гноїщ, не будували на місці доріг та іншихнесприятливих місцях. Уважалося, що гроші дрібні не слід класти під стовпці (бона сльози). Проте слобожани вірили в те, що тварини допоможуть вибрати місцезабудови, щоб житло було теплим і сухим. Важливо було, як клався сволок, боневірне його положення могло принести в дім неприємності, хворобу. Хазяї булидоброзичливими з будівельниками, бо ті могли зробити щось погане людям. Важливиммоментом у побудові житла вважалося його освячення.
Як бачимо, наші землякидотримувалися певних правил забудови, мали власні уявлення про те, як оберігатихату від злих духів, нечистої сили тощо. Вони мали свої погляди на будівництвожитла, ряд „примх“, яких прагнули дотримуватися довгий час (десь досередини ХХ ст.). Хата була для слобожанина фортецею, житлом, тому він так дбавпро її будівництво, оберігав, пов’язував з нею мрії про щасливе родинне життя.Тому й сьогодні будівництво хати має велике значення в житті людини, саме ізним пов'язаний цілий комплекс світоглядних уявлень та вірувань, який зберігся ідо наших днів.
4. Сучасна хата на Слобожанщині
Експедиція учнів та вчителівХарківської гімназії № 47 проводила у 2005 – 2006 роках польові дослідження у Лозівському,Дергачівському та Харківському районах області. Було зроблено три експедиційнихвиїзди.
Мета експедиції: виявити, які ізстарих забудов ХХ століття збереглися до наших днів, зафіксувати, який тип хатинині побутує на Слобожанщині, що впливає на сучасне будівництво, які ізнародних вірувань, пов’язаних із побудовою хати, збереглися до наших днів.
Експедиція працювала у селах, щоколись межували з Харковом, а нині є районами міста (Шишківка, Велика і МалаДанилівка), у Дергачівському районі (с. Руська Лозова) а також у Лозівськомурайоні, що розташований на півдні області, більш віддалений від Харкова іколись був територіально відмежований від Слобожанщини (належав доЗапоріжчини), (селища Краснопавлівка, с. Нижня Краснопавлівка, с.Герсеванівка).
Слід зазначити, що у ХХ століттівідбулася кількаразова зміна як екстер’єрів, так й інтер’єрів українськогожитла і слобожанського у тому числі. На початок ХХ ст. основним планувальнимпринципом у багатьох із обстежуваних нами сіл була „хата на дві половини“з побудовою інтер’єру за основними діагоналями (покуть – піч – мисники — піл).Подальшим розвитком такого житла (наприклад, у с. Краснопавлівка Лозівськогорайону) стало подрібнення внутрішнього простору спочатку за рахунок довгихсіней. Галерея робилася вздовж чільної та причілкової стін. Пшенична Р. Т. (79років), що мешкає у с. Нижня Краснопавлівка, розповідає, що галереїприбудовували і до хат. Будували спочатку з дощок, а потім з білої та червоноїцегли. Влітку у таких галереях обідали, „щоб у хаті не смітити“ [ДодатокБ 2].
У селищі Краснопавлівка нині єхати, збудовані зі шлакоблоку, цегли [Рис. 12]. У Нижній Краснопавлівці є двіхати з саману, обкладені цеглою. Вони значно нижчі від цегляних, складаєтьсявраження, що вони ніби „приросли до землі“. Вікна у хатах п’ятишибкові,чотиришибкові, тришибкові та двошибкові (у залежності від часу побудови хати).У більшості сіл (Герсеванівка) будинки на чотири, рідше – на три кімнати (більшстарої забудови). Хати вкриті шифером, залізом, рідше черепицею (Рис. 3.13;3.14; 3.15). Як бачимо, хат, укритих соломою й очеретом, немає, бо з серединиХХ ст. на Слобожанщині змінилися покрівельні матеріали. У селищах с. РуськаЛозова (Дергачівський район) та Шишківка (м.Харків) зафіксовано експедицієюхати із шлакоблоку та обшиті деревом (планковані) (Рис. 3.7; 3.10). Одна із них– у с. Руська Лозова зовні пофарбована в білий колір.
У селі Герсеванівка (Лозівськийр-н) мешканка села Риженко М. П. розповіла, що пам’ятає, як будували з батькамихату: допомагала місити глину із соломою, набирала в цеберку і підносила, щобжінки, яких найняли, мазали хату. „Тоді ту хату ми з мамою під дощечкупідмазували, вирівнювали стіни, аж потом, коли гарно висохне, двічі білиливсередині“ [Додаток Б 2]. Її сусіда, Петренко Василь Гнатович (87 років),згадує, як будував саманову хату. Каже, що таких у їхньому селі було небагато. „Убільшості саманові були хліви, а хати тоді робили з дерева“ [ДодатокБ 2].Дід Василь розповідає: „А я зробив собі саманову: накопав чорнозему навигоні, соломою замісив. Знаю, що роблять саман із глини. Чув від людей“ [ДодатокБ 2]. І додав: „Кирпичних хат у нашому селі не було до війни“. НаШишківці нам Масалітіна Галина Іванівна (78 років) розповіла, що на їхнійвулиці була хата з дахом, спущеним низько у дворі – „сарайчик, або повітка.Зараз хати немає, бо чужі люди збудували нову хату“ [ДодатокБ 4].Сарай, розповідала нам Галина Ігорівна, раніше будували на кілька відділів: длякорови, для свиней, для корму. Під такий сарай „підводили погріб“.Окремо була комора, де зберігали зерно, городину.
Слід зазначити, що і в Лозівському,і в Харківському, і в Дергачівському районах багато цегляних будинків (убільшості з червоної цегли), де вікна прикрашені наличниками і ставнями, щоб „вліткубуло в хаті прохолодно, а зимою вітер не дув“ (записано зі слів БіліченкоВ.В., 84 роки).
У селищі Нижня Краснопавлівка єсараї із саману, білені. Є стара хата в селі Краснопавлівка (поблизу вокзалу),вибудована вздовж вулиці. Хата на дві половини, на два виходи. Білена, призьбапідведена чорним кольором. Господарка померла кілька років, а хата пустує. Хату»на два хазяїни" зафіксовано у с. Мала Данилівка: цегляна, з двомагалереями, вікна підведені синім кольором (Рис. 3.5).
У сучасній хаті в основному чотирикімнати (2 спальні, зала, кухня) + коридор (галерея). Прибудовуються ще догалереї невеличкі надбудови – дашки (від дощу, снігу). Їх прикрашають різьбоюпо дереву, «ковкою». Є будинки на 6 та більше кімнат, які почалибудувати люди по селах у кінці XXстоліття. У Великій і Малій Данилівці, Шишківці (села, що нині відносяться доміста Харкова) поширений такий спосіб реставрації житла як обкладання староїхати цеглою, прибудова нових кімнат (щоб розширити житло), цілих поверхів (Рис.3.15).
У багатьох селах ще збереглосяпічне опалення вуглем, дровами, хмизом. У сучасних будинках, збудованих у кінціХХ – поч. ХІХ ст. – газове опалення. Поряд із будинками, збудованими у 50-60хроках XX століття,з’являються сучасні цегляні як одноповерхові, так і дво-, триповерхові ізрізноманітною конфігурацією вікон та дверей (Рис. 3.14).
У обстежуваних нами селах напитання, як вибирали і вибирають люди місце для будівництва хати, відповідалипо-різному. Одні казали, що земля дорога, місця будуватись мало, тому «ставлятьхату, де усадьбу дають» (с.Краснопавлівка). Але у цьому селі (нині таммешкає десь 10 тисяч населення) старі люди кажуть, що слід, перш ніж хатубудувати, вибрати місце у дворі. «Можна будувати і в городі, аби не напоганому місці. Тай на старому не слід ставити хату, бо жити будуть погано»(записано зі слів Біліченко В.В.). Люди вважають, що не можна будувати хату, деколись проходила дорога чи був провулок (с. Краснопавлівка, записано зі слівЄгорової Віри Гнатівни, 89 років). До сьогодні вважають, що й у високосний рікне слід «женитися та будувати хату, бо вмре хазяїн».
Зберігся на Лозівщині і звичайкласти гроші («дрібні і бумажні»), щоб жити багато і щасливо. У МалійДанилівці нам сказали, що грошей не кладуть при забудові, бо «на сльози».На нашу думку, це один із архаїчних елементів побудови житла, що зберігся увіруваннях слобожан до наших днів.
Велику роль у всі часи людивідводили вибору умільців для будівництва житла. Розповідають, що чутки прогарних будівельників і пічників розлітаються швидко. «Коли наймали, тообговорювали, яку хазяї хочуть хату построїти, з чого краще, як дах зробити, депічку ставити. А ті совітували. Слід було їх слухати, а то казали, що пороблятьщось у хаті погане: підсиплять солі і ще чогось під хату, між стінами накидаютьцементу, і хата буде мокра» (записано зі слів Риженко Р.Т.). Дехто з людейі нині остерігається лаятись із будівельниками, бо можуть помститися. Коли тізбудували хату, «ставлять могорич», щоб усе було гаразд. У селахЛозівського та Харківського районів люди «справляють входини», колиприкрасять житло меблями, дехто пускає кішку в пусту нову хату, інші входинироблять відразу, як закінчили будівництво. У Герсеванівці нам сказали, що кішкуне пускають в оселі, бо «вона нехороша, вредна». Ті ж, хто впускавїї, примічав: «де лягла кішка чи кіт, там кровать ставлять» (записанозі слів Єгорової Віри Гнатівни, с. Краснопавлівка). Нині багато хто вважає, щонову хату слід посвятити. За звичаєм це робить «батюшка». Іноді людибризкають хату свяченою водою, щоб ніхто не хворів і гарно в ній жилося(записано зі слів Масалітіної Г.І.).
Як бачимо, нашою фольклорно-етнографічноюекспедицією зафіксовано такі особливості народної архітектури: наявністьзалишків старих архітектурних споруд, зокрема хат із саману, дерева (с.Краснопавлівка),є мазані (з глини) хати, (с. Нижня Краснопавлівка); поряд із цим будуютьсяоселі із шлакоблоку, цегли (червоної і білої), старі хати обкладають цеглою,прибудовують окремі кімнати і цілі поверхи. Таким чином йде реконструкціястарих будівель. Будинки мають 4 – 5 – 6 і більше кімнат (залежно відматеріального забезпечення його мешканців), рідше – три кімнати. Прибудовуютьгалереї, веранди, невеличкі «дашки». У будинках є два види опалення:пічне (дровами, вугіллям, хмизом) та газове.
Дахи вкривають шифером,залізом, черепицею. Хат, укритих соломою та очеретом, не зафіксовано.
Вікна прикрашаютьналичниками, ставнями, різним орнаментом. У сучасних будинках, котеджах вікнамають різну форму(овальну, закруглений верх, прямокутні).
У обстежуваних намиселах люди вірять в те, що місце забудови, час має велике значення,остерігаються при будівництві ям, доріг, провулків. При закладанні хат кладутьв кутки гроші (дрібні та папірці), не будують хат у високосний рік та настарому місці.
До сьогодні з повагоюставляться до народних умільців, що будують хати, до пічників, бо вважають, щоз цими людьми слід поводитися люб’язно, бо «що пороблять у хаті». Усвоїй більшості нову хату освячують, зберігся звичай пускати кішку в хату.
Висновки
Опрацювавши певнийпласт наукової літератури, ми побачили деякі прогалини у характеристиці типуслобожанської хати, окремих етапів її будівництва. Не маємо етнографічнихстудій, де б розглядалась слобожанська хата, її будівництво у порівнянні зіншими регіонами України. Це дало нам можливість внести власні коментарівідносно народного будівництва на Слобожанщині, залучити матеріали польовихдосліджень учителів та учнів Харківської гімназії № 47, зібрані під часфольклорно-етнографічної експедиції влітку – восени 2005 – 2007 років селамиСлобожанщини. Обстежувалися такі села: Велика і Мала Данилівка, Шишківка(Харківський район), Руська Лозова (Дергачівський район), що належать доцентральної частини регіону, а також села Краснопавлівка, Нижня Краснопавлівка,Герсеванівка (Лозівський район, який увійшов до Слобожанщини лише у 1926 році,історично належить до земель Запоріжчини). Всього обстежено 7 сіл, опитано 20чоловік 1920 – 1930-х років народження.
Опрацювавши зібранийматеріал за даною темою, ми прийшли до таких висновків.
Як і в інших регіонах, наСлобожанщині на характер будівництва впливали історичні, економічні тагеографічні фактори. Народна архітектура, зокрема тип і характер житла,ввібрала в себе усе найдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів, тимсамим визначивши модель слобожанського житла.
Важливими етапами будівництва хатибули:
— вибір часу будівництва та матеріалів;
— вибір місця під будівництво;
— закладщини (закладчини);
— сволоковщина;
— укривання даху;
— вставляння вікон та дверей;
— ліплення хати, поновлення та мазання;
— закінчення будівельних робіт, яке на Слобожанщинімає назву «одрубщини»;
— входини.
Серед основних технічних ітехнологічних прийомів, характерних для будівництва слобожанської хати,визначимо такі:
— на Слобожанщині побутувало два типижитла – двохкамерне і трикамерне: хата + сіни (XVI– XVII ст.) та хата + хата +сіни (XVIІІ– ХІХ ст.);
— у нашому регіоні було два види хат –дерев’яні і глиняні. Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, якау свою чергу поділяється на «сторчкову», «хворостяну», «миту».Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – «топтана» і саманна;
— побутували каркасна та безкаркаснатехнології;
— сволок мав не тільки велике технологічнезначення, але й світоглядне, бо виконував функцію оберегу оселі;
— дах зводився на кроквах, бувчотирисхильним. Від нього звисали великі навіси – виноси, що давало можливістьприбудувати «галереї» та «піддашок»;
— серед матеріалів, які використовувалидля покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залізо, черепиця, ґонт.У будинках кінця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном.Серед нових видів покриття – оцинковане залізо та шифер;
— стіни білилися крейдою, жовтою глиною,вапном, рідше – фарбувалися;
— вікна спочатку були маленькі, в однушибку, потім 3 – 4 шибки, прикрашені віконницями, кольоровою обводкою чирізьбою;
— підлога в давні часи була земляна – «долівка»,яку змазували сумішшю глини з соломою, або «кізяком». Дерев’янапідлога зафіксована лише у північних повітах Харківської губернії. Різновидпідлоги залежав від майнового стану людей;
— серед будівельних матеріалів найбільшпоширеними були: дуб, акація, сосна, липа, глина, камінь, цегла, солома,очерет, ґонт, залізо, черепиця;
— характерною особливістю в будівництві хатибула «кроватщина», яку відзначали перед сволоковщиною.
Слобожани оздоблювали своє житло якзовні, так дбали про його внутрішнє оздоблення. Серед декоративних деталейвідзначимо такі: різноманітне оздоблення каркасного і безкаркасного житла(виносних балок, стовпців), оформлення різьбою галерей та піддашка. Вікнаприкрашали віконниці, обводки фарбою. У декорі стін використовувався найчастішебілий колір (побілені стіни та стелі), підводка кольоровою глиною (найчастішежовтого кольору). Зустрічалися хати зі стінами, розмальованими олійнимифарбами.
Особливе місце в інтер’єрі хативідводилося печі, яку на Слобожанщині називали «вариста». Її мазалиглиною, потім білили. Були печі з рельєфних кахлів різних кольорів, а такожрозписних – із різноманітним декором (розетки, круги, рослинний орнамент,козацькі мотиви).
Серед вірувань, пов’язаних ізбудівництвом хати, важливими були такі:
- момент вибору місця для будівництвахати;
- закладання оселі;
- будівельна жертва;
- момент стягнення сволока;
- дотримування правил забудови;
- освячення оселі;
- доброзичливе ставлення до будівельників.
Як бачимо, наші землякидотримувалися цілого комплексу світоглядних уявлень, пов’язаних з будівництвомхати. Більшість із них збереглася і до наших днів.
Фольклорно-етнографічною експедицієюзафіксовано такі особливості народної архітектури ХХІ ст.: наявність залишківстарих архітектурних споруд, зокрема хат із саману, дерева (с.Краснопавлівка),є мазані (з глини) хати (с. Нижня Краснопавлівка); поряд із цим будуються оселііз шлакоблоку, цегли (червоної і білої), старі хати обкладають цеглою,прибудовують окремі кімнати і цілі поверхи. Таким чином, йде реконструкціястарих будівель. Є зміни у плануванні хат: будинки мають 4 – 5 – 6 і більшекімнат (залежно від матеріального забезпечення його мешканців), рідше – трикімнати. Прибудовують галереї, веранди, невеличкі «дашки». У будинкахє два види опалення: пічне (дровами, вугіллям, хмизом) та газове.
Дахи вкривають шифером,залізом, черепицею. Нашою експедицією не зафіксовано хат, укритих соломою таочеретом. Вікна прикрашають наличниками, ставнями, різним орнаментом. Усучасних будинках, котеджах вікна мають різну форму (овальну, прямокутну,закруглений верх).
У обстежуваних намиселах люди вірять в те, що місце забудови, час має велике значення,остерігаються при будівництві ям, доріг, провулків. При закладанні хат кладутьв кутки гроші (дрібні та папірці), не будують хат у високосний рік та настарому місці. До сьогодні з повагою ставляться до народних умільців, щобудують хати, до пічників, бо вважають, що з цими людьми слід поводитисялюб’язно, бо «що пороблять у хаті». У своїй більшості нову хатуосвячують, зберігся звичай пускати кішку в хату.
Таким чином,будівництво хати для кожного слобожанина є важливим моментом у житті. До оселіставляться як до святині. Хата й сьогодні є для людини фортецею, з неюпов’язують щасливе життя всієї родини.
Список літератури
1. Астахова О. В., Крупа Т. М., Сушко В. А.свята та побут Слобожанщини. – Х.: Колорит, 2004 – 125 с.
2. Багалій Д. Історія Слобідської України.– Харків: Основа, 1991. – 256 с.
3. Булашев Г. Український народ у своїхпоглядах та віруваннях. – К.; фірма «Довіра», 1992. – 414 с.
4. Вовк Хв. Студії з української етнографіїта антропології. 1992
5. Воропай О. Звичаї нашого народу.Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. – 592 с.
6. Гумілевський Ф. Історико-статистичнийопис Харківської єпархії. – Х., 1853.
7. Данилюк А. Замкнені двері на Поліссі //Народна творчість та етнографія. – 1975. — №4. – С. 12-18
8. Данилюк А., Шпак М. Традиційнеі нове в бойківському житловому будівництві. // Народна творчість таетнографія. – 1972. — №4. — С. 9-11
9. Данилюк А. Українська хата. – К.:Наукова думка, 1991 – 108 с.
10. Добрянська І. Настінний розписЛемківщини. // Жовтень. – 1968. — №7
11. Добрянська І. Хатні розписи українцівзахідних Карпат. Матеріали з етнографії та художнього промислу. – К., 1954. –50 с.
12. Етнографія України / За ред. С. А.Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – 520с.
13. Иванов В. Жизньи творчество крестьян Харьковской губернии.Старобельский уезд. Очерки по этнографии края / Т. 1. — Харьков, 1898. – 1012с.
14. Иванов П. Жизнь и поверья крестьянКупянского уезда Харьковской губернии // Сборник ХИФО. – Х., б. вид., 1907. –С. 74 – 109.
15. Иванов П. Народные обычаи, поверья,приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате // Харьковскийсборник. Вып. 3. – Харьков, 1889. – С. 35 – 66.
16. Косьміна Т. Сільське житло Поділлякінець ХІХ – ХХ ст. – К.: Наукова думка, 1980.
17. Красиков М. Дещо про слобожанські звичаї,пов’язані з будівництвом хати. 1999. – С. 73 – 76.
18. Лукомський Г. Старинні садибиХарківської губернії. П. 1917. Ч. І.
19. Маланчук В. Інтер’єр українськогонародного житла. – К., 1973. – 46 с.
20. Міжнародна науково-практична конференція«Традиційна культура: збереження самобутності в умовах глобалізації».– Х. Регіон-інформ, 2004. – 204 с.
21. Муравський шлях-97: Матеріаликомплексної фольклорно-етнографічної експедиції / Упор. Красиков М., ОлійникН., Осадча В., Семенова М. – Харків, 1998. – 360 с.
22. Описи харківського намісництва. – К.,1991. – 310с.
23. Парамонов А., Рибальченко Р. Хутори,млини, вітряки, шинки Слобожанщини. – Х., 2007. – 103 с.
24. Приходько М. Житло робітників Донбасу. –К.: Наукова думка. – 1964 – 67 с.
25. Самойлович В. Народна творчість вархітектурі сільського житла. – К., 1961
26. Самойлович В. Українське народне житло.– К., 1972
27. Стельмах Г. Історичний розвитоксільських поселень на Україні. – К., 1964
28. Сумцов М. Слобожани:історико-етонографічна розвідка. – Х.: Союз, 1918 – 240 с.
29. Сушко В., Чугаєва В. Народна архітектураСлобожанщини. – Х., 2006
30. Таранушенко С. Монументальна дерев’янаархітектура Лівобережної України. – К.: Мистецтво, 1976. – 335 с.
31. Таранушенко С. Старі хати Харкова. – Х.,1992.
32. Токарєв С. до методики етнографічноговивчення матеріальної культури. – «Радянська етнографія», 1970. — №4.– С.5. – 12.
33. Українська минувшина: Сл. етнографічнийдовідник. – 2-е вид./ А.П.Пономарьов, Л. Ф. Артюк, Т. В. Косьміна, інші. – К.:Либідь, 1994. – 256 с.
34. Українці: народні вірування, повір’я,демонологія. – К.: Либідь, 1991. – 640с.
35. Українське народне житло: Комплектлистівок. Упорядник та автор тексту Т. В. Косьміна: худ. З. О. Васіна. – К.:Мистецтво,1986.
36. Українське народознавство / За ред.Павлюка С. П., Горинь Г. Й., Кирчіва Р.Ф. – Львів: Фенікс, 1994. – 599 с.
37. Чижикова Л. Русско-украинскоепограничье: История и судьбы традиционно-бытовой культуры. – М.: Наука, 1987.- С. 70 – 115