Міністерство освіти і наукиУкраїни
Київський НаціональнийУніверситет Технологій та Дизайну
Кафедра Історії України
Реферат на тему:
Соснівкаа: історія могорідного міста
Виконав студент
Групи БМ 1-10
Радченко С. Г.
Київ – 2010
Зміст
І. Соснівка – село в Україні
1. Історія села
ІІ. Конотопська або Соснівська битва
1. Передісторія
2. Облога Конотопа
3. Битва
4. Наслідки та значення
5. Відзначення
6. Фотогалерея
ІІІ. Список використаної літератури
І. Соснівка —село в Україні
Сумській області,Конотопському районі.
Соснівка — село,центр сільської ради, до складу якої входять також села Вільне та Заводи.Розташоване біля витоку річки Куколки, за 15 км від райцентру. Кількість дворіву сільській раді — 599, жителів — 1161.
1. Історіясела
Відоме з початкуXVII століття. Територія, на якій розкинулося село, почала заселятися напочатку XVII століття втікачами з правобережної України. Саме в першій половиніXVII століття Конотопський староста Соснівський заснував село, яке від йогопрізвища стало називатися Соснівка. У роки Визвольної війни 1648-1657 роківсело ввійшло до складу Конотопської сотні Ніжинського полку і булопідпорядковане Конотопській ратуші.
ПісляПереяславської Ради в 1654 році населення Соснівки, як і все населенняНіжинського полку, присягнуло на вірність Росії.
Між селамиШаповалівка та Соснівка 28 червня 1659 року відбулася знаменна Конотопськабитва гетьмана Івана Виговського з царськими військами під командуванням князяОлексія Трубецького. Битва закінчилася повною поразкою військ Трубецького.
У 1687 році селоСоснівка було віддане Чернігівському полковнику Якову Лизогубу. Потім воностало власністю поміщика Покорського. Він не обмежувався працею селян напанщині, а почав заводити підприємства, на яких використовував працю селян.
У кінці XIXстоліття в селі працювали ґуральня, паровий млин і маслобійня. Тричі на рік — усічні, червні та вересні — до Соснівки на ярмарок з'їжджалися мешканці нетільки навколишніх сіл, а й сусідніх з Конотопським повітом. Частина селянпрацювала в залізничних майстернях Конотопа. Через цих селян-робітниківодносельчани дізнавалися про події поза межами повіту. Тому, коли в 1905 роцірозпочалася революція в Росії, селяни активно виступили на підтримку своїхвимог про землю та підтримали страйкарів Конотопа.
Революційні подіїв 1917 році не пройшли повз Соснівку. У лютому 1919 року було організованопершу в Конотопському повіті сільськогосподарську комуну. Першим головою її бувМитяєвський Іван Вакулович. У комуну вступили 55 господарств. Рішеннямреволюційного комітету для комуни було виділено землю й садиби поміщиківПокорського та Вольського. У 1929 році в селі збудували школу, у 1938 семирічкуреорганізували в середню школу. Мирну працю селян перервала Велика Вітчизнянавійна.
Після визволеннясела в 1943 році розпочалася відбудова господарства У 1958 році село булорадіофіковане й електрифіковане, багато побудовано житлових будинків.
У 1990-х рокахвідбулося реформування та укрупнення колгоспів. У 1997 році колгосп ім. Фрунзереформувався в КСП «Соснівське». У 2000 році КСП«Соснівське» реформувалося в ПСП АФ «Соснівська».
ІІ. Конотопськабитва або Соснівська битва
Конотопська битваабо Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) —битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного бокуі московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.
1. Передісторія
Битва відбулася уході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду українськоїісторії, який прийнято називати Руїною — добою після смерті БогданаХмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів Україниі подальшого знищення залишків надбань минулих років визвольної війни.Протиріччя між Московським урядом, який після смерті Хмельницького посилив своєвтручання в справи Гетьманщини продовжували загострюватися. З приходом до владинового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох містах, ізокрема в Києві, почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському іфактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні. В цих умовахВиговський був вимушений укласти Гадяцький договір, за яким Україна отримуваларівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське поряд зПольщею та Литвою, заборонялася Унія та гарантувалися права ПравославноїЦеркви. Однак сейм Річі Посполитій у травні 1659 року ратифікував договір лишев урізаному виді, викресливши з нього основні пункти, включаючи створення Великогокнязівства Руського. Уряд Московії перейшов до збройного вторгнення в Українувосени 1658 року. З'єднавшись з ворогами Виговського — Іваном Безпалим,осавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша, армія ГригоріяРомодановського захопила низку українських міст і вирізала не тількиприхильників гетьмана, але також і грабувала мирне населення. Літописець того часутак описує пограбування Ромодановським Конотопа:
«Він зустрівпроцесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед нимипо-христіянські, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав «що: винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, впоході понесені.»
Така поведінкамосковського війська схиляла на бік Виговського все більше цивільногонаселення, козаків. Тим часом велика Московська армія (більш ніж 150 000чол.)[10] на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну на допомогуРомодановському навесні 1659 року. До московського війська приєдналися деякікозаки — вороги Виговського в громадянській війні — на чолі з новопризначениммосковитами «гетьманом» Безпалим. За деякий час загін Ніжинського полковникаГуляницького напав на обоз армії Трубецького та, відступаючи, зненацька захопивм. Конотоп. Незвжаючи на погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницькийвідмовлявся та з чотирьохтисячним загіном козаків боронивКонотопську фортецю.Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватисядалі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року.
2. ОблогаКонотопа
Перша спробазахопити Конотоп приступом була невдалою. Укріплення Конотопа були доситьміцними, до того ж фортецю в багатьох місцях оточували болота, що заважаловикористовувати важку кавалерію та артилерію близько від міста. О п'ятій годиніранку 21 квітня, після молебня, князь Трубецькой почав приступ; містообстріляли з гармат, почався бій. Деяким московським загонам вдалося вдертися вфортецю, але козаки Г. Гуляницького мужньо боронилися та вибили загарбників зміста з великими втратами.
Після такогофіаско Трубецькой вже не наважувався йти на прямий приступ, а натомістьпродовжував обстріл міста з гармат та почав засипати землею рів. Проте вночікозаки використовували той ґрунт для укріплення валів фортеці і робили вилазкита зненацькі напади на московські загони навколо міста. Постійні напади козаківвимусили Трубецького перенести табір війська на 10 км від міста в урочищеТаборище на південній околиці села Підлипного і таким чином розділити армію міжтабором і військами навколо Конотопу. За деякими оцінками тільки на облозіКонотопу московські війська втратили близько 10000 чоловік.
Аж до 29 червня,цілих 70 днів, чотирьохтисячний загін Гуляницького утримував фортецю протибагатотисячного війська Трубецького, що надало Виговському змогу організуватисвою власну армію, отримати допомогу від Польщі і Криму і навіть залучитинайманців. До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загониПотоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставкигетьмана залучили загони сербських та молдавських найманців загальною кількістюблизько 3800 чоловік. Було досягнуто домовленості з Кримським ХаномМухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі30-тисячного війська.
3. Битва
Армія Виговськоговключно з Ордою тим часом продовжувала просуватися в напрямку Конотопа. В 24червня під селом Шаповалівкою був розбитий невеликий передовий загінмосковитів, і від полонених дізналися, що Трубецькой знаходиться вже не біляКонотопа, і що він не очікував підходу союзників так скоро. На основі цихвідомостей було вироблено план дій, за яким татари сховалися в засідці в урочищіТорговиця на схід від села Соснівки — табору Виговського. Сам Виговський,залишивши командування братові Григорія Гуляницького Степанові Гуляницькому,вирушив на чолі маленького загону під Конотоп. Рано вранці 27 червня козакинапали на військо Трубецького і, скориставшись несподіванкою, захопили великукількість московських коней та вигнали їх у степ. Але, оговтавшись, кіннотаТрубецького контратакувала козацький загін і Виговський відступив за річкуСоснівку в напрямку свого табору.
Наступного дня, усуботу 28 червня Трубецькой відіслав 30 000 відбірної московської кінноти начолі з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарськийпереправився через ріку Соснівку і розбив табір на іншому її боці. Решта 30 000війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п'ятитисячний загінСтепана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, будучи непоміченим захопив містчерез Соснівку, зруйнував його і, загативши вночі річку, затопив низину навколонеї.
Рано вранці 29червня 1659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і післякороткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожарського,відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали його переслідувати. Колимосковські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гарматита трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всієюармією розпочали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, Пожарськийспробував відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли увогкому ґрунті біля річки. В цей час з флангу вдарили татари — московська арміяопинилася в оточенні; почалася різанина. Впродовж решти 29 червня були знищенімайже всі 30 000 війска Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом зкнязями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими.Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали.Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарський, за переказами літописців, плюнувйому в обличчя та обматюкав. За це татари миттєво відтяли йому голову івідіслали її з полоненим до табору Трубецького.
Сам Трубецькой,почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа тапізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, ГригорійГуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубецького, що відступала,захопивши багато артилерії; сам Трубецькой ледве не загинув, був двічіпоранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю ймайже увесь обоз. Покінчивши із залишками військ Пожарського, козаки й татарипродовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж домосковського кордону.
Загиблих козаківз обох сторін поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церквуна честь 40-ка мучеників Севастійських. Сьогодні це Конотопський Вознесенськийкафедральний собор, який люди за традицією і досі називають Сорокосвятськоюцерквою.
4. Наслідки тазначення
Звістка пропоразку під Конотопом дійшла врешті-решт і до Москви. Російський історик XIXсторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:
»Цвітмосковської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув заодин день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести вполе такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайловичдо народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та щепісля таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москвиполоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжествоХованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловікблагоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубивтаке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столицілитовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевимуказом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Самцар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами,пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ відїжджає за Волгу, заЯрославль".
Проте хвилюванняцаря, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними.Тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька іншихукраїнських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму,що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана зордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула зновою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідеясоюзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас.До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українськогосуспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно йогозраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави.
Конотопська битвазалишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливорадянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, боправда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів,особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». Останнімчасом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українськихколах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загонуГригорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи ненайхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.
5. Відзначення
Вперше післяпроголошення незалежності України, цю подію відзначили деякі націоналістичнірухи країни у 1995 р. У 2008 р. було прийнято рішення про більш масштабневідзначення 350-річної роковини Конотопської битви, зокрема з участю державнихструктур. В лютому того ж року в с. Шаповалівка, на місці битви буввстановлений хрест і капличка. Також була відкрита експозиція присвячена битві.11 травня 2008 р. Президент України Віктор Ющенко підписав указ про заходистосовно відзначення цієї битви. Був оголошений конкурс на створенняісторично-меморіального комплексу на місці битви в Шаповалівці та в м. Конотоп.У своєму указі президент Ющенко також запропонував міським адміністраціямрозглянути питання перейменування вулиць та інших об'єктів на честь героївКонотопської битви. Також розглядався випуск марок, ювілейних монет тадокументального фільму про цю подію.[11][12]
На тлі цихзаходів відбувся обмін нотами російського та українського МЗС. Російськасторона звинуватила Україну у «втягуванні українського народу у штучне танадумане протистояння з Росією». У той самий час, Українське МЗС відзначило,що святкування історичних дат є виключно внутрішньою справою і правом Українина історичну пам'ять і не спрямоване проти інших держав.
6. Фотогалерея
Деякі картинибоїв
/>
/>
Святкування350-тої річниці Конотопської битви
/>
Пам’ятний знак начесть героїчної оборони
/>
Пам’ятний знак І.Виговськомуна честь перемоги
/>
ІІІ. Списоквикористаної літератури
Бульвінській А.Г.З історіїукраїнського війська та військового мистецтва. Конотопська битва 1659р.//Український Історичний журнал., Київ: Наукова думка, 1998, №4
Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р. Шуста.— К.: Генеза, 1993.
Продовження царювання ОлексіяМихайловича (Соловйов С.М.) (рос.)
Конотопська битва — зразок козацькоговійськового мистецтва (укр.)
Історія Конотопу
Історичний довідник
Невідомі сторінки українськогокозацтва
Конотопська трагедія. Рік 1659.
Битва під Конотопом
Історія Малої Русі (Н. Маркевич)
Конотопська битва. Катерина КОЛЕСНИК.Газета «Київ Шевченківський» за червень 1998 р.
Конотопська битва. С.Махун.
Літопис Самовидця. видання підготувавЯ. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с., Частина перша(1648—1659). «Року 1659»