Реферат
Матеріальната духовна культура євреїв Півдня України у XIXст.
План
1 Побут
2 Одяг
3 Їжа
4 Обряди
5 Особливості соціальної організації та самоврядування
Висновки
Список літератури
1Побут
Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, яківідображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ходіісторичного розвитку суспільства. Специфіка культури відбивається у тому, щовона свідчить, якою мірою людина стала для себе та інших людиною, як вонавідчуває та усвідомлює себе такою. Матеріальна культура характеризує діяльністьз погляду її впливу на розвиток людини. Духовна культура є результатомдіяльності розуму. Цілісна єврейська культура ще не склалася. Вона існує якконгломерат деяких культурних комплексів, характерних для різнихетнолінгвістичних груп євреїв, які розвивались в різних етнокультурних умовах,можна казати про синтез цих комплексів
Житла євреїв відрізнялися від українських. Як правило, їхрозплановували, щоб мати вихід одразу на вулицю. Це диктувалося умовами іспецифікою діяльності євреїв. Оскільки торгівля була основним їхнім заняттям,то часто-густо житло ставало й крамницею. В селі Крутому Кодимського району щезовсім недавно (в повоєнні роки минулого століття) навколо базарної площі можнабуло побачити єврейські будівлі, мешканці яких торгували саме по своїх житлах.
Єврейські будинки мали вікна і двері більших розмірів, ніжукраїнські. Господарських споруд, а отже й подвір'їв та огорож практично небуло, за винятком тих господарств, де тримали худобу.
У містечках мало місце й таке розпланування: подвір'я, до якогоможна було заїхати через широкі ворота, стояло під одним дахом із житлом. Такібудинки найчастіше належали 3 — 4 і більше родинам.
Якщо в українській хаті повсякденний одяг тримали на жердці, то уєвреїв його чіпляли на позабиваних у стіну цвяхах та кілках. Не було поєврейських хатах лав та ослонів — користувалися стільцями. Порівняно більше, ніжінші народи, мали євреї посуд. І не лише того, в якому їжу подавали до столу, ай того, в якому їжу готували. Наприклад, для молочних і м'ясних страв кожнагосподиня тримала окремі горщики чи каструлі. Гріх було також готувати рибу вмолочному чи м'ясному горщику. Був і спеціальний пасхальний посуд — як столовий, так і кухонний.Ним користувалися тільки раз на рік.
Власне, од євреїв до трудового українського люду перейшов звичайподавати кожному за столом окрему тарілку, а згодом це передалося й на села, дераніше традиційно їли зі спільних мисок.
У єврейських хатах мали місце картини релігійної тематики,портрети видатних рабинів і предків господарів, але заборонялось тримати виробирельєфного і скульптурного зображення, бюсти. Нерідко на східній стіні в рамціпід склом можна було побачити кольоровий аркуш паперу з текстом Святого письма,емблемами щита Давида (два перехрещені трикутники) тощо. А балків у кожнійкімнаті мало бути парне число.
Деякі євреї на пам'ять про сплюндрування Єрусалима, фарбуючи абобілячи житло, залишали на стіні не замальований квадрат розміром в аршин. Надверях прибивали пергаментні аркуші з главами Святого письма.
Побутові умови небагатих єврейських родин були досить напруженими.В середині XIX століття в містечках нашогокраю в 3 — 4 кімнатах жило по 8 — 10 сімей. Якщо ухристиянського населення міст на 100 будинків приходилось 410-500 мешканців, то у євреїв — 1299.
2Одяг
За давніх часів українські євреї – чоловіки носили старопольський костюм — довгий чорний сюртук, штани, заправлені в панчохи, черевики. Алепід шапками на головах мали ще й ярмулку — невеличку чорну шапочку, якої ніколине скидали — навітьпід час їжі й молитви. Непокриту голову вважали за гріх перед Богом. У зачісціобов'язковими були пейси, що неширокими пасемками звисали з голови по обидвабоки обличчя. Єврейки вирізнялись з-поміж інших, передусім, способомзапинатися: хустку зав'язували кінцями на потилиці так, щоб було видно вуха.Заміжні єврейки, крім того, носили перуки, а власне волосся стригли: всі вважали,що жінці ніколи дбати про власну зачіску — їй треба насамперед глядіти чоловікаі дітей.
Релігія забороняла євреям носити одяг із змішаних волокон. Тканинаповинна бути з чогось одного: як із шовку, то з шовку, як із льону, то з льону,а як шерстяна, то без домішки лляних ниток. Мойсей не дозволяв своєму народовіносити мішані тканини, як це практикували єгипетські жерці. За іншою версією,жертва перших Адамових дітей складалася в одного з рослин, а в другого зтварин, і не слід рослинних волокон перемішувати з тваринними, щоб не виниклобратовбивства. Кожен має додержуватись власних уподобань і не нав'язувати їхіншому
3Їжа
Єврейська народна кухня доволі смачна й різноманітна. Але теж маєсвої застороги. Про те, що євреї не їли свинини, знають усі. Але понад те їмзаборонялося брати до вжитку м'ясо худобини, яку роздер хижий звір. Негодилося, також, їсти м'ясо хижаків і хижих птахів, бо воно має недобрий впливна людину, робить її брутальною і жорстокою. Це все належало до того, щозвалося трефним, тобто до їжі непридатним.
Основою ж кошерних, тобто придатних до їжі м'ясних страв булом'ясо жуйних тварин з роздвоєними ратицями: корови, кози, вівці. Із птицігодилися в їжу всі її домашні види, але треба було ще знати, як її зарізати,щоб і вона була кошерною. Уміли це робити спеціальні різники, їх чимало було помістечках. А орендарі сільських корчем мусили наймати балагулу, щоб завезтиптицю до різника та споживати її з чистим сумлінням як кошерну.
Рибу мали за кошерну лише лускову з плавниками. Сомів, отже, неїли, як й не їли кодимських в'юнів (різновид вугра). Одначе навіть тоді, колидо готування їжі було дібрано цілком кошерні продукти, єврейські господині маливиконати найголовнішу засторогу: «Не давай вогню, поки не посолиш».Тільки за такої умови, вважали вони, їжа нікому не завадить. Тому варивонайчастіше солили тричі: дрібку до вогню, жменьку до смаку і щипочку наостанці.Так, у всякому разі, чинила дружина шинкаря в селі Новосілці Голованівськогорайону, тепер Кіровоградської області. Овочі й фрукти євреї вважали кошернимивсі. Але особливо полюбляли такий корисний і здоровий овоч, як часник. Цінувалийого й українці, особливо з салом та в ковбасах і холодцях.
Зате ставлення до квасолі у євреїв та українців було неоднакове:перші її любили, другі не дуже. Тому садили її в українських селах по городахпередусім для продажу євреям. А ще казали, після квасолі добре родить картопля.
4 Обряди
Весільна обрядовість євреїв, як і інших народів, складалася зкількох частин. Найпершою були заручини. Справляли їх частенько ще тоді, коли«молодий» і «молода» бавились у пісочку чи гралисяляльками. Але — завсіма вимогами традицій і звичаїв.
Посередником між сторонами виступав сват, що мав таку професію інаймався як до батьків майбутньої нареченої, так і до батьків майбутньогонареченого. Саме він залагоджував усі незгоди та добивався компромісів. Ізцього приводу в Одесі складено анекдота:
-Ой, то вашій донечці не підходить ні син Терешковича, ні синАбрамовича! Може б ви оддали її за графа Потоцького? – іронізував сват
— За графа Потоцького таки оддав би.
— Ну то пів діла зроблено. Зосталось умовити тільки графаПотоцького.
Кінчались заручини урочистим підписуванням акта. Робили це батькимолодих у присутності родичів з обох сторін. Підписували акт про заручини такождвоє спеціально запрошених свідків.
Зарученого нареченого щороку на Пасхукликали до родини нареченої (дуже рідко бувало навпаки), однак міжсобою заручені навіть не розмовляли. Минав не один рік, поки доходило довесілля. Але перед ним батько нареченої мав обов'язок подарувати майбутньомузятеві годинника.
Та ось, нарешті, призначено день шлюбу. Перед ним у домі молодогой молодої влаштовували молодіжні гуляння. Обідали там і там окремо, а на вечерюмолодий разом зі своїми гістьми йшов до молодої. Невдовзі його гостірозходилися. Товаришки ж молодої розплітали їй коси під журливу мелодіюоркестру, молодий у присутності двох своїх свідків накидав їй на голову хустку,ніби ставлячи знак своєї власності, і теж йшов (разом з оркестрантами) додому,бо і на неї, і на нього чекав іще обряд омовіння. Виконати його треба булообов'язково до півночі, тобто до настання суботи, бо цього дня євреямзаборонялися всякі роботи й справи, окрім молитов, читання Біблії та звертаннядо Бога.
Щоправда, перед виходом до шлюбу молодий мав іще пройти обряд випосадження,коли на нього накладали китель- одежу, яку євреї вбирали тільки на Пасхута Судного дня, і в якій їх ховали. Але цючинність не мали за гріх, бо вона, як і шлюб, була звернена до Бога і кликалаєврея до Його церкви (синагоги).
Тут слід зауважити, що й у інші дні, тобто щосуботи, євреї вдягалидо свого Божого дому теж спеціальну річ. Це був т а л е е — широка біла стрічка звишитими текстами зі Святого письма та щитом Давида, її накладали через плече. Ходилидо синагоги лише чоловіки. Саме вони мали обов'язок ставати перед Богом ізвітувати за все, що коїться в їхньому домі, в тому числі й відповідати заповедінку та гріхи своїх жінок і дітей. Жінки до церкви не ходили. Лише раз нарік — у Судний день — вони йшли до синагоги. Та щев день свого шлюбу.
Молодого до синагоги в день весілля супроводжували двоє йогодрузів зі смолоскипами, близькі родичі і той, хто хотів, із знайомих тасусідів. Молоду — її найближче оточення.
Шлюб проходив на спеціальному майданчику синагоги просто неба вприсутності не менш як десятьох дорослих і шановних чоловіків. Молода разом збатьками сім разів обходила навколо молодого і ставала обіч нього по правуруку. Рабин читав спеціальну молитву над чашею, з якої молоді надпивали, післячого молодий на вказівний палець молодої накладав обручку зі словами «цієюобручкою ти заручена зі мною за законами Мойсея й Ізраїлю». При цьому вінногою мав роздушити спеціальну посудину – на знак пам'яті про зруйнування Єрусалиму. Далі молоді пили змолитвою з другої чаші і шлюбний обряд закінчувався.
У домі молодої їм подавали передусім «голден зуп» ( золотий бульон) — для підкріплення,а гостей частували вином і всякими печивами. Десь опівдні розпочинався такзваний «ф о р ш п и л ь» — весільний обід з почастунками, найкращими зиченнями й подарунками,а ввечері, по заході сонця, не раніше, приходив оркестр (йому теж недозволялося в суботу працювати) і починалися танці. Закінчувалися вони тим, щокожен з гостей чоловічої статі підходив до молодої, яку садовили на окремомустільці, брав її за хусточку, другий кінець якої вона тримала в руці, іпровадив на одне коло танцю.
Так само «обтанцьовував» усе жіноцтво молодий.Насамкінець він підходив до молодої, і їх обох виряджали під музику до шлюбноїкімнати.
На другий день весілля було в домі молодого і з музикою, сказатиб, від ранку до останку. Молодого вітали з законним шлюбом, і теж з цьогоприводу обдаровували.
Дуже поширеним серед євреїв є свято Песах. На цьому святі їдятьмацу (прісні хлібці, які схожі на ті, якими годувалися у пустелі в давнинуєвреї, які вийшли з Єгипту) і замінюють звичайний хліб 8 днів Песаха. У циххлібцях нема нічого крім борошна та води, але від замісу до повного випіканнямає пройти не більше 18 хвилин.
Також не менш значним святом для євреїв є Дні Пірума. Це яскравий,радісне, карнавальне свято. Знаками Пірумає трещотка, клоунськийковпак, маска для пуримшпиля, солодкі трикутникові пиріжки, які мають назву”вуха Амана”(так звали негативного героя давньої історії), яка стала основоюсвята. Під час святкування інсценуються різні заповіді. Ще однією ознакоюПуріма є пурімшпиль – карнавальне дійство з кумедними масками та карнавальнимикостюмами
5Особливості соціальної організації та самоврядування
З погляду соціології єврейська спільнота на півдні України геть невідзначалася однорідністю. Були в ній і дуже багаті люди, і не дуже, були людисередніх статків і геть бідні. Були банкіри й торговці, але ж були й ремісникита робітники.
З погляду релігії у єврейського загалу теж не було одностайності. Якщохасиди твердили, що жодному євреєві не потрібна освіта, бо годі йому опануватиСвяте письмо й вивчити Тору, і він уже стане мудрішим та розумнішим за всіх усвіті, — то представники помірно ортодоксальної групи, за якими йшли промисловцій фінансисти, а також більшість значніших і дрібніших торговців та ремісників,обстоювали таки потрібність технічних, економічних та інших знань. Були середєвреїв і п р о г р е с и с т и — люди здебільшого з середньою і вищою освітою,з яких багато хто європеїзувався, і догмати Талмуду та вимоги, давньоєврейськоївіри вважав навіть шкідливим для організації життя цивілізованого єврейства.
Та попри всі соціальні й релігійні розбіжності, жоден єврей не мігкроку ступити без рабина, що керував молитвами в синагозі( місце дляорганізації богослужіння, тлумачив релігійні закони, виконував обов’язковіобряди – шлюбні, родильні, поховальні; не міг обминути також ц а д и к а – „мудрогоз мудрих” проповідника і порадника в усіх життєвих та морально-етичнихпитаннях.
Відігравали свою роль і к а н т о р и при синагогах. Крім того, щовони були учасниками всіх обрядів та служби в церкві, дбаючи про голосовийсупровід обрядовій, вони ще й складали акти заручин і шлюбні угоди, виступаючипорадниками у формуванні ділових паперів. У малих поселеннях, де громада немогла утримувати рабина, релігійні та інші потреби єврейського люду задовольнявкантор, обслуговуючи іноді по кілька сіл.
Основу релігійного виховання серед євреїв закладали м е л а м е ди та педагоги-самоуки,покликані, як казали, самим Богом до праці з дітьми, бо не знались ні нафінансах, ні на торгівлі, ні на якомусь ремеслі. Вони виховували дітей урелігійному дусі, а понад те навчали читати, писати й рахувати. Меламеди вищихрозрядів навчали дітей також російської грамоти. До школи хедера — дітей брали з 4-5 років. Перебували вони там(найчастіше це було помешкання самого вчителя) з 9 ранку до 9-ої вечора. Субота й неділя — вихідні. За навчання платили батьки.
В більшості міст багаті люди намагалися дати своїм дітямґрунтовнішу російську освіту. Але в XIX столітті євреїв до гімназій не брали. Тим-то дуже поширенимистали приватні школи, різні комерційні й технічні училища, де викладання йшлоросійською мовою, все утримання було єврейський. Однак початкове релігійневиховання кожна єврейська дитина мусила пройти в хедері. Так в Одесі першу такушколу було засновано у 1826р.
Отже, в одне ціле, незважаючи на всі соціальні розбіжності, євреївєднала таки релігія? Якоюсь мірою так. Проте набагато значнішу роль у цьомуплані відігравав к а г а л — колективний орган урядування в громаді (щось на зразок ради,тільки не обраної привселюдно, а сформованої без розголосу з найавторитетнішихмудреців — старійшин,до слова яких дослухалися, і на розсуд яких покладалися всі). Кагали булирізних рівнів, як ми б сказали тепер, селищні, районні та обласний, але функціїна них покладались однакові: виконувати роль посередника між державою ієврейським поспільством, кагал провадив громадські справи, збирав податки, стеживза внутрішнім життям громади, був першим суддею в ній. Та найголовніше йогозавдання полягало в збереженні єврейської окремішності як у вірі, так і взвичаях, етично-моральному поводженні, тобто в усьому тому, що визначаєнаціональність. Для цього кагал мав право вдаватися до всіляких заходів, аж дозастосування засудження та покарання тих, хто поза межі єврейської виходив.
Висновки
Так склалося, що єврейський народ став складовою частиноюнаселення Російської імперії та Півдня України, куди російський уряд переселивєвреїв, бо намагався не залишати їх у межах власно Росії. Компактне поселенняєвреїв існували у смузі осілості, в якій євреї і здійснювали свій економічнийта культурний розвиток. Такі побоювання з боку владипо відношенню до євреїв були зумовлені тим, що євреїв вважали ворогами Христа,а населення Росії було християнським.
Євреї мали свої особливості у культурному розвитку. І не дивлячисьна те, що вони проживали на чужій території, їм вдалося зберегти своюнеповторність та самобутність.
Досить міцна організація єврейської спільноти і врядування нею допомагалиєвреям протягом століть зберігати свою цілісність і самостійність віноетнічному середовищі. Їхня етносоціальна група завжди була свідома своєїетнографічної ідентичності, сформованої на ґрунті етнічної своєрідностіматеріальної, духовної культури народу, у якій би країні вона не жила. Культураяк і праця робить людину людиною, вона є якісною характеристикою розвиткусуспільства у тому числі і єврейського.
Списоклітератури
1. М. Бельский. Книжники –братья Баршай // Ор Самеах. -2005. – № 448.- с.12
2. М. Бельский. Путеводительпо истории одесских евреев// Ор Самеах. – 2005. №447. – с.5
3. О. Губарь. Небесполезныелюди. Еврейские земледельческие колонии в Новоросийском крае. // Ор Самеах. — 2004.- № 412. – с.11
4. О. Губарь. А.Симанович – секретарь загадочногофаворита.// Ор Самеах. – 2005. — №489. – с.7
5. Н. Елисеева. Позорноеслово”Погром”. //Ор Самеах. – 2005. — №448. – с.6-7
6. В. Жаботинский. Избранное. –Иерусалим. „Библиотека — Алия”. – 1990. – 368с.
7. История еврейского народа:от талмудической эпохи до эпохи эмансипации.- Иерусалим „Библиотека – Алия”. –1994. – 458с.
8. История еврейскогонационального движения. 1870-1914гг. – Иерусалим „Библиотека – Алия”. – 1994. –374с.
9. История Росии. Эпохареакции. Отдел третий. – т.7(часть третья). – 1228с.
10. Израиль: вчера, сегодня,завтра. Материалы семинара. Израиль 2004-2005. – Иерусалим „Библиотека – Алия”.– 2004. – 526с.
11. И. Котлер. Почерки поистории евреев Одессы. – Иерусалим. – 1996. – 245с.
12. Е. Корнеева. С.Я. Боровой: известный исследователь истории евреевРоссийской империи.// Альманах »Мория ». 2004. – №1
13. Н. Лесков. Еврей в России. Несколько замечаний по еврейскомувопросу. – М.: Книга. 1990. – 32с.
14. Народознавство Одещини.Навч. пос. – Кушнір В.Г. – Гермес, Одеса, 1998. – 245с.
15. Патриція Герлігі. Одеса.Історія міста, 1794-1914. – Критика. – Київ. – 1999. – 382с.
16. Стивен Циперштейн. ЕвреиОдессы. История культуры. 1794-1881.- Москва. –Иерусалим, Гемарим, 1995. – 415с.
17. А. Симанович. Распутин и евреи. – М. – 1994. – 265с.