Зміст
Вступ
1. Правова концепція формування Всеросійського аграрногоринку
2. Економічна концепція формуванняВсеросійського аграрного ринку
Висновки
Література
/>Вступ
Історія формування Всеросійського аграрного ринкусвоїм корінням відходить в далеке минуле. Процес формування був довгим і супроводивсябезліччю реформ і нововведень, які булі обумовлені необхідністю зміни принципівформування аграрного ринку на конкретному етапі розвитку.
Зміні, що відбуваються в суспільстві, в умовахйого переходу до якісно нового стану зумовлюють необхідність всестороннього аналізупроцесів історичного розвитку як аграрного ринку в цілому, так і окремих його складовихчастин. Особливої значущості набуває дослідження закономірностей розвитку аграрногоринку, механізмів формування попиту, пропозиції, цін, виявлення їх внутрішніх причинно-наслідковихзв'язків, особливостей на різних етапах індустріальної стадії розвитку суспільства.Виявлення закономірностей і особливостей функціонування аграрного ринку в індустріальномусуспільстві є необхідною умовою для прогнозування тенденцій його розвитку і напрямівдержавного регулювання в економіці.
Така спрямованість дослідження актуальна і дляРосії. Становлення і регулювання аграрного ринку в Росії грунтується на знанні закономірностейі особливостей його розвитку на різних стадіях його історичної еволюції.
В даній роботі нами будуть розглянута дві основніконцепції дослідження принципів формування Всеросійського аграрного ринку: правовата економічна. Питання, що розглядаються в даній роботі, охоплюють період 18-20ст. З метою освітлення даного питання поставлені і вирішені наступні завдання:
1. Розглянуті правові та економічні концепції формуванняВсеросійського аграрного ринку в період з початку XVIII ст. до 1861 р.
2. Розглянуті правові та економічні концепції формуванняВсеросійського аграрного ринку в період з 1861 р. до радянського та пострадянськогоперіодів.
3. Розглянуті правові та економічні концепції формуванняВсеросійського аграрного ринку з пострадянського періоду до сьогодення.
4. Охарактеризувати основні принципи проведення реформаграрного ринку.
5. Зробити висновки по виконаній роботі.
/>1. Правоваконцепція формування Всеросійського аграрного ринку
У основі правової концепції аграрного питання завждизнаходиться усвідомлення суспільством проблеми легітимності існуючих прав на володінняземлею. Там, де присутнє усвідомлення несправедливості існуючої системи розподілуземельних ресурсів, незалежно від реальної ситуації в економіці країни, — існуєаграрне питання. Там, де таке усвідомлення відсутнє, — аграрного питання, в усякомуразі як соціального феномену, не існує навіть за наявності економічно неефективноїі політично необгрунтованої правової системи земельної власності.
Уявлення суспільства про справедливий або несправедливийпорядок розподілу власності визначаються багато в чому статусом права власностів суспільній свідомості.
Початковою в даному питанні слід вважати конструкціюпоєднання землі і влади в рамках кріпосного права, яка складала серцевину державислуживого аж до початку його реформування в XVIII столітті. Політична стабільністьРосійської держави історично була пов'язана з економічною і соціальною могутністюволодіння земельними ресурсами. У колективних представленнях суспільства держава,влада (персоніфікована в монарху) втілювала в собі одночасно і єдність території,і верховне управління, і верховне розпорядження земельними ресурсами. У другій половиніXVII століття позначилися важливі для подальшого розвитку країни процеси: геополітичнаобстановка, що складала один з чинників суспільного консенсусу, стала стабільнішою;створилася можливість широкого освоєння колонізації нових перспективних для землеробстватериторій.
У свою чергу, влада дістала можливість покластикрай перетіканню населення в незайняті землеволодінням регіони: Соборне укладення1649 років остаточно прикріпило селян до тієї землі і, відповідно, до тих землевласників,в яких вони були зафіксовані обліковою документацією (переписні книги).
Іншою важливою умовою подальшого розвитку сталовходження країни в світову (для того часу — європейську) систему, позначивши початокепохи модернізації. Збереження стабільності існування і в перспективі — процвітаннякраїни стало необхідно співвідносити із загальною світовою системою європейськихдержав.
Входження в систему європейських держав, необхідністьзапобігти відставанню від розвиненіших держав Європи і забезпечити здійснення загальнодержавних(національних) завдань сталі чинником, що визначив зміни соціальної структури суспільства.
Загальнодержавні інтереси ототожнюються з інтересамипривілейованого корпоративного стану. Дворянство стає ланкою зв'язку влади і прикріпленогодо землі населення. Воно забезпечує тяглові повинності селян, на нього лягає контрольза їх здійсненням (збором податків). Періодично вироблювані переписи тяглового населення- ревізії — дозволяли отримувати загальні дані про чисельність тяглового населенняі можливості контролювати виконання тяглових обов'язків перед державою. Все іншестає внутрішньою справою поміщика, залежить від його погляду і регулюється державоюлише опосередковано. Природно, що це виробляє пригноблюючий вплив на розвиток сільськогогосподарства, на положення власницьких селян. Придбання нерухомої власності в повітіі місті було заборонене селянам (1730), так само як і заняття відкупами і підрядами(1731), за ними передбачалося право власне лише на рухоме майно. В результаті відбуваєтьсябезперешкодний відрив селян від землі і їх продаж окремо від сімей. Продаж людейокремо був заборонений вже в інший час (1843). Перетворення селян в дворових, переміщенняна інші землі і фактично рішення питання шлюбного вибору також належало поміщикові[6].
У його розпорядженні не лише знаходилося все майноселян, але і такі дієві засоби репресивної дії, як право заслання на поселення(до Сибіру), віддача в рекрути, різні допустимі законом форми покарань. Обмеженняпримусової праці шляхом введення триденної панщини було формально проголошене лишев 1797 році, але не мало реального значення [7].
Впродовж XVIII століття просліджується входженняросійського суспільства і держави в соціальний конфлікт, що заглиблюється, якийі завершується до кінця епохи стагнацією і гострим відчуженням суспільства від держави,політичної влади.
Далі слід відзначити введення спадкової орендина землю для селян (А.Я. Полєнова), яка визначила контури подальших ініціатив реформацій(від М.М. Сперанського і Н.С. Мордвінова аж до реформи управління державними селянамиП.Д. Кисельова). Її поява ознаменувала пошук виходу з жорсткої формули держави служивого.Модель рішення аграрного питання, запропонована проектом А.Я. Полєнова, — одна знайбільш цілісних і значних в історії країни. Згідно даному проекту, «коженселянин повинен мати досить землі, для сіяння хліба і пастви худоби і володіти одноюспадковим чином так, щоб поміщик ні трохи не мав влади пригноблювати яким-небудьчином, або зовсім ону віднімати».
При проведенні аграрних реформ в традиційних суспільствахрушійним конфліктом стає протиріччя основної маси землевласників (промовців за збереженняіснуючого положення) і держави (точніше, освіченій бюрократії), що відстоює курсна модернізацію країни. Даний конфлікт реалізується в проектах аграрних реформ,що послідовно висувалися найбільш далекоглядними представниками правлячої елітиі бюрократії.
У першій половині XIX століття до їх числа відносятьсяпроекти М.М. Сперанського, Е.Ф. Канкріна і особливо П.Д. Кисельова. Ідеї Сперанськогослід інтерпретувати в контексті суперечок про кодифікування російських законів.Ця проблема була сформульована ще в проектах Укладних комісій XVIII століття. Алеособливу актуальність вона придбала після Французької революції і видання в 1804році Кодексу Наполеона, що представлявся моделлю для аналогічних спроб в інших країнахЄвропи. Основна дилема всіх традиційних суспільств дуже чітко формулювалася самев рамках комісій кодифікувань: чи слідує при зведенні національного права виходитиіз західних раціональних принципів цивільного права (у основі яких лежали концепціїримського права і французького Цивільного кодексу) або слід йти по шляху виявленняі систематизації позитивного права, що діє. Перший з цих підходів був представленийприбічниками школи природного права, другою — німецькою історичною школою. Ці двадокументи зробили істотний вплив на кодифікування російських законів М.М. Сперанським,визначивши відмінність підходів до вирішення проблеми на двох етапах його діяльності[14]. Звернення до аграрних проектів другої половини XVIII — першої половини XIXстоліття взагалі показує, що вони не можуть бути інтерпретовані поза широким історичнимконтекстом, без врахування соціальної структури суспільства, фази соціального конфлікту,в який це аграрне суспільство залучене, і особливо державних структур і резервів.
«Ціна питання», поставленого в проектах,- звільняти селян із землею або без землі. Мислителі, що розглядали питання в рамкахправових проектів, взагалі не обговорювали можливість другого варіанту (позначаючийого лише як загрозу) і відразу переходили до аргументованого аналізу реалізаціїпершого варіанту (кількість передаваної землі, форми власності або користування,варіанти викупу, фінансових операцій). В цілому пропонувалися рішення, вже наміченізаконодавством і звільнення селян, що виражалися у формулі, із землею. Ці тенденціївиявилися вже в указах 20 лютого 1803 року про «вольних хліборобів», 2квітня 1842 року — про «зобов'язаних селян» і 26 травня 1847 року провведення "інвентарів", що обмежували свавілля поміщиків в Південно-західномукраю. При всій відмінності в об'ємі прав, наданих законодавством селянам на відведеніїм землі, вони виходили з єдиного принципу наділу селян землею в тій або іншій формі.Це дозволяє встановити спадкоємність законодавства і проектів таких мислителів,як Полєнов, Кисельов і Кавелін.
Таким чином починалося поступове звільнення кріпаківіз збереженням традиційних форм власності і традиційних громадських інститутів інаділу селян землею протягом тривалого перехідного періоду. Кавеліним був зробленийточний прогноз положення різних соціальних шарів по відношенню до реформи і навітьїх можливої реакції на неї, від різних груп селянства, дворянства і міського населеннядо чиновництва і придворних сфер. Це дозволило ще в переддень Селянської реформинамітити цілий ряд інших конкретних перетворень, що стали реальністю на подальшомуетапі. Звичайно, можна передбачити, що ефективність прогнозу Кавеліна визначаласязнанням аналогічних реформ в Центральній і Східній Європі, а також Російській імперіїпопереднього часу. Але це припущення є лише частковим поясненням, оскільки прийнятаконцепція селянської реформи в Росії принципово відрізнялася від них. Фактом залишаєтьсяте, що Кавелін в 1855 році виклав положення реформи, проголошеної Олександром II19 лютого 1861 року [6].
Проект Кавеліна був цілісною програмою уникненняаграрної революції в Росії. Він актуалізував тому ті компоненти соціальної реальності,проектування яких в майбутнє дозволяло добитися такого результату.
Звернемо також увагу на проект Цивільного УкладенняРосійської імперії, розробка якого завершилася до 1904 року) [7]. Особлива увагабула приділена проблемі правового регулювання традиційних форм земельної власностів нових умовах, а також перехідних форм власності, володіння і користування землею[3]. Дана постановка питання дозволяє по-новому інтерпретувати наукові дискусіїданого періоду, зокрема сенс використання ряду категорій римського і західного правадля вираження складній реальності поземельних стосунків післяреформеної Росії.
Проект Цивільного Укладення був серйозною ініціативоюу напрямі модернізації російського приватного права взагалі і земельного права зокрема.Він був закономірним результатом руху Російської імперії від держави служивого доцивільного суспільства і правової держави, що почався з Великих реформ 1860-х років.Фактично він може розглядатися як найважливіша урядова ініціатива по подоланню правовогодуалізму в країні. В результаті дослідження самого проекту, його західних джерел,а також дискусій в правовій і історичній літературі того часу стає можливим здолатиоднобічне уявлення про причини, по яких дана ініціатива не була реалізована. Зрозуміло,консерватизм дворянства і правлячих кругів зіграв в цьому важливу роль. Мав значенняі чинник часу (проект був підготовлений реально на початок революції).
Проблема правового дуалізму, що існувала в Росіїз часів Селянської реформи 1861 року і що досягла найвищого розвитку в передреволюційнийперіод в ході столипінських аграрних реформ, визначила динаміку аграрної революціїпочатку ХХ століття, що була прагненням селян реалізувати своє бачення справедливогорішення земельного питання. Це справедливе рішення російські селяни (як і взагаліселяни традиційних аграрних суспільств) убачали в безвідплатному відчуженні всіхземель і їх подальшому перерозподілі між селянськими господарствами відповідно додеякої трудової норми. Фактично ця утопічна модель була абстрактним вираженням порядківселянської общини в масштабах держави. Програма партії соціалістів-революціонерівбула найбільш адекватним вираженням цій селянській утопії.
В період світової війни і повернення, що почалосяфактично, до натурального господарства дилема була вже інший: вона визначалася співвідношеннямне правових, але соціальних і політичних трактувань понять соціалізації і націоналізації.Перше поняття (і проекти, що виражають його) означало створення парцелярних господарствна основі зрівняльно-розподільної системи; друге — перехід до літургійної державив новій модифікації. Не можна сказати, що проекти соціалізації землі зовсім не зробилижодного впливу на практику. Вони знайшли часткове втілення в двох важливих документахпостреволюційного періоду — Основному законі про землю 1918 років і Земельному кодексіРРФСР 1922 роки. Їх реалізації, проте, заважав утопічний і суперечливий характерцих документів, що прагнули поєднати соціальні ідеали аграрної революції (що в принципіне реалізовуються) з практичною ефективністю і заходами раціонального правовогоконтролю. Головною проблемою, що визначила конфлікт двох ліній, стало питання простягування земельної ренти — на користь селян (що ставали основним суб'єктом правав рамках есерівських проектів) або на користь держави (у подальшому радянськомузаконодавстві). Встановивши умовний характер селянського землекористування (відповіднодо абстрактної трудової норми), це законодавство протирічило собі, даючи селянампевний імунітет від втручання держави. Тенденція, що запанувала, до відчуження селянствавід землі і створення однорідних колективних господарств під контролем держави немала потреби і в цих спірних з правової точки зору актах. Умовний характер землекористуваннябув доповнений безумовним контролем за його здійсненням. Право, що декларується,на землю обернулося обов'язком працювати на ній і відсутністю свободи вибору. Концепціядержавної школи, що пояснювала розвиток російського суспільства як зміну періодівзакріпачення і розкріпачення станів державою, сповна працює при поясненні даногофеномену.
Наступним значним нововведеним була приватизаціяземлі, яка виражає домінуючу тенденцію пострадянського періоду регулювання аграрнихстосунків. Введення приватної власності на землю — гостра проблема, по якій відсутнійконсенсус в суспільстві, — вирішується шляхом різних моделей інтерпретації відповіднихконституційних принципів. Радикальним нововведенням Конституції 1993 року були норми,що регламентують цю сферу правового регулювання. Земля і інші природні ресурси можуть(відповідно до ст.9, ч.2)«знаходитися в приватній, державній, муніципальнійі інших формах власності». Беззастережне закріплення права приватної власностіна землю, здавалося, завершує тривалу і виснажливу боротьбу демократичних сил Росіїза один з основних принципів свободи, ринкової економіки і правової держави [2].З часу прийняття Конституції, що закріпила право приватної власності на землю (п.1.ст.36), і до останнього часу реалізація цієї норми була утруднена відсутністю відповідногоправового механізму (передбаченого конституцією федерального закону, що визначає«умови і порядок користування землею»). До цих пір в суспільстві і середюристів немає єдиної думки з питання про вміст і реалізацію даних конституційнихнорм. Введення землі в цивільний зворот шляхом конституційного визнання приватноївласності на неї зіткнулося з неопрацьованістю законодавства, що забезпечує стійкістьданого права і що регламентує його реалізацію (наприклад, продаж, спадкоємство,оренду землі, не говорячи вже про гарантії її раціонального господарського використання).
Навіть із створенням урядової більшості в Думіпісля виборів 1999 років Земельний кодекс впродовж багатьох місяців залишався головнимоб'єктом протиріч між комуністами і правою більшістю в нижній палаті, але у результатібув схвалений [5]. Державна дума прийняла Земельний кодекс в остаточному варіанті28 вересня 2001 року роки після тривалих дебатів і активної протидії лівих фракцій.Конфлікт, що реалізувався в Думі, повинен був отримати своє продовження в Раді Федерації,певна частина якої критично оцінювала Земельний кодекс. Більш того, свою негативнупозицію висловили більш за третину регіональних органів законодавчої влади суб'єктівРосійської Федерації, що не могло не впливати на позицію представників регіонівв Раді Федерації. Проте, як і у випадку із законом про політичні партії (прийняттяякого означало вибивання грунту з-під ніг регіональних еліт), результат голосуваннявиявився абсолютно іншим. Всупереч прогнозам, що робилися, 10 жовтня 2001 року проектЗемельного кодексу РФ отримав підтримку більшості Ради Федерації. Президент підписавФедеральний закон «Про введення в дію Земельного кодексу Російської Федерації»25 жовтня 2001 року. У своєму посланні парламенту президент дав зрозуміти, що питанняпро землі сільськогосподарського призначення швидше за все також буде вирішенийна користь вільного купівлі-продажу (що підтвердилося ухваленням закону про зворотземель сільськогосподарського призначення) [3].
Аграрне питання формується в новий час і пов'язанийз нездатністю основної маси сільського населення перебудувати свою свідомість іекономічну поведінку відповідно до швидких змін, викликаних поширенням конкурентнихринкових стосунків на сферу сільськогосподарського виробництва. 2. Економічна концепція формування Всеросійськогоаграрного ринку
По мірі збирання російських земель в XV-XVI століттяхі посилення влади московських князів, а потім царя Івана Грізного все більшу рольпочинає грати дворянський стан служивого, що став міцною опорою самодержавної влади.За службу государ дарував дворян землями. Разові «дачі» маєтків з часомперетворилися на систему розподілу государевих земель — спочатку на правах умовноговолодіння. Потім Соборне укладення 1649 років узаконило право спадкоємства маєтковихземель нащадками дворян (при збереженні умови служіння государеві) служивих, зрівнявшив правах новоявлених поміщиків з родовитими княжо-боярськими вотчинниками. Укладення1649 років вважається законодавчим актом остаточного закріпачення селянства. Теперпоміщики отримали право не лише на працю селянина, але і на його майно і особу,причому назавжди. Відмінялися колишні «урочні літа», протягом яких мігпроводитися розшук збіглих селян для повернення старим власникам.
Сталий режим особистої залежності украй важко позначивсяна приватновласницьких кріпаках в XVIII столітті. Так, деякий час дворянство користувалосянавіть правому продажі і покупки селян не лише без землі, але і поодинці, без сім'ї.Правда, в 1721 році Петро I видав указ, що забороняє таку практику. Указ Єлизавети1760 років надав поміщикам право відправляти своїх кріпаків в заслання «задуже зухвалу провину». За ним послідував указ Катерини II (1767 років), щозабороняв кріпакам, під страхом каторги, подавати скарги на своїх власників. Звільненнядворян в 1762 році від обов'язкової державної служби обернуло багато з них до безпосередньоїгосподарської діяльності, що привело до посилення позаекономічного тиску на селян.
На всі ці заходи підштовхував власті що активізувавсяз другої половини XVIII століття процес товаризации сільського господарства, розвитокзернового ринку. Середній розмір ренти поміщицького господарства, що раніше не перевищував10 відсотків річних від його ринкової ціни, вже не задовольняв власників. При відсталійсистемі землекористування (трьохпілля) і примітивній агротехніці підвищення прибутковостімогло бути досягнуте в основному збільшенням площ орних земель (багато в чому зарахунок селянських наділів) і інтенсифікацією праці. Зловживання поміщиків, що скорочувалиселянське заорювання, змусили навіть уряд законодавчо встановити мінімальну нормуземельного наділу селянського двору — 10 десятини. Проте на малородючих полях російськогоНечорноземелля така норма виявилася практично недосяжною, що і підтвердили сенаторськіревізії 1799-1800 років, проведені в масштабах всієї держави (про них майже забуласучасна історіографія). Донесення сенаторів-ревізорів малювали безрадісну картину:у центральних губерніях в користуванні селян рідко знаходилося більш за двох-трьохдесятину. Повсюдно не виконувався і ухвалений закон про триденну (не більш) селянськупанщину на користь поміщиків, що забороняв також працювати в дні церковних святі по воскресіннях.
Ліберальні устремління Олександра I і його молодихсподвижників-реформаторів з найближчого оточення матеріалізувалися в цілому рядууказів, які у результаті виявилися лише напівзаходами. У 1803 році вийшов указ про«вільних хліборобів», що дозволяв поміщикам звільняти кріпаків за викупіз власної волі. У 1808 році послідувала заборона на відкриту торгівлю селянамина ринках, а в 1809 році поміщиків втратило права самовільно засилати їх на каторгу.Незабаром кріпацтво було скасоване в Курляндії, Ліфляндії і Естляндії — територіяхз особливим правовим статусом і управлінням.
Тим часом недолік в проектах звільнення селян невідчувалося — на відміну від політичної волі. Один з них розробляв в 1808-1810 рокахнавіть військовий міністр А.А. Аракчєєв, за яким закріпилася слава реакціонера ізасновника солдатських військових поселень, заснованих на паличній дисципліні.
Зі всіх заходів реальне значення мало лише звільненнядержавних селян в ході реформи графа П.Д. Кисельова (1837), на яку уряд дививсяяк на прообраз майбутнього звільнення всіх селян. Проте реформа не змогла знятисоціальної напруги. Необхідність швидкої відміни кріпака права і рішення аграрногопитання виразно усвідомлювалася всіма включаючи консервативно налагоджену частинуурядового блоку. Перемогло думку про необхідність ретельної підготовки реформи.Підготовчий етап зайняв близько чотирьох років.
Царським Маніфестом від 19 лютого 1861 року булооголошено про ліквідацію кріпосного права. Згідно Положенню про звільнення селян,вони отримували особисту свободу і організовувалися в сільські суспільства на основіпочатків самоврядності, що вводилися, на кшталт тих, що вже були введені для державнихселян. Ціна свободи виявилася висока, оскільки включала вартість землі, віднесеноїдо поміщицької власності. Її селяни зобов'язалися викупляти у своїх колишніх господарівза допомогою держави (воно надавало позики під відсотки, з розстрочкою виплат на49 років). Поміщики прагнули зберегти за собою кращі землі. Тому процес виділенняселянських наділів протікав вельми хворобливо, незрідка переростаючи у відкритізіткнення, особливо в центральних губерніях, де відчувався брак сільгоспугідь.
В умовах відносний процесів капіталізації поміщицькоїземлі і залучення її, що швидко протікали з 1870-х років, в ринковий зворот цінина землю також стали зростати. Якщо в середині 1900-х років ціна однієї десятини(1,09 гектара) складала в середньому по Росії 12 рублів 69 копійок, то протягомподальших п'яти років середня ціна виросла до 66 рублів 13 копійок (у Херсонськійгубернії — 124 рублів, Полтавською — 125, Курською — 130, Московською — 150). Величезнихрозмірів досягла сумарна застава поміщицьких маєтків для здобуття грошових позик.Селянські громадські землі по суті знаходилися поза цим зворотом.
Серцевиною задуманої урядом нової аграрної реформистала ліквідація громадського землеволодіння. Реформі, здійсненій під керівництвомпрем'єр-міністра П.А. Столипіна, передувала ретельна підготовка. З 1894 року в Міністерствівнутрішніх справ почалася робота по тому, що передивляється селянського законодавства.З 1902 року ця робота була передана спеціально створеній «редакційній комісії»при МВС. Тоді ж було утворено Особливу нараду про потреби сільськогосподарськоїпромисловості під головуванням С.Ю. Вітте. До його структури увійшло 618 місцевихкомітетів, що об'єднували близько 12 тисяч членів. У 1905 році замість нього створюєтьсяОсоблива нарада про заходи по зміцненню селянського землеволодіння. У тому ж роцізаснований Комітет із земельних справ для керівництва землеустроєм селян, переселенськоюсправою. Величезне значення мала діяльність утвореного ще в 1882 році Селянськогопоземельного банку, що надав заможним шарам селянства кредити для придбання земліна самих пільгових умовах (за роки реформи їм було виділено біля одного мільярдарублів для придбання 9,1 мільйона десятини землі).
За різними даними, до початку 1916 років на територіїЄвропейської Росії оголосили про вихід з общин від 2 мільйонів 478 тисяч чоловікдо 2 мільйонів 755 тисяч. При цьому лише 26 відсотків тих, що виділилися отрималина цю відразу згоду селянських суспільств, останнім довелося вдатися до допомогиземських начальників.
Реформа в основному торкнулася селянських земель,общин, що знаходилися усередині, практично не торкнувшись маєтків крупних землевласників.Складовою частиною реформи було переселення селян з центральних районів, де земліхронічно не вистачало. За 1906-1914 роки лише до Сибіру переселилося 3,3 мільйоначоловік (для порівняння: у 1883-1905 роках — 1,6 мільйона чоловік). Виробництвозерна в 1907-1913 роках збільшилося в порівнянні з 1900-1906 роками з 26,7 до 30,5мільйонів пудів, або на 14,2 відсотка. Зростання врожайності зернових склав 107відсотків для іржі, 111,7 відсотка — для пшениці, 106,6 відсотка — для вівса і 133,7процента-для ячменю.
Столипінська реформа була перервана Першою світовоювійною.
Рубежем став 1917 рік, за яким аграрні перетворенняпішли зовсім по іншій дорозі. Декрет про землю 1917 років фактично націоналізувавземлю. Всі селяни, включаючи тих, хто за роки Столипінської реформи став її власником,оголошувалися земельними користувачами. Це стосувалося навіть садибної землі селянськогодвору. Раніше община не включала її до складу своїх володінь. Вона залишалася увласності селян і передавалася по спадку. Прийнятий в січні 1918 року на III Всеросійськомуз'їзді Порад декрет «Про соціалізацію землі» підтвердив принципове вирішенняпопереднього законодавчого акту.
Відроджена селянська община почала зрівняльнийперерозподіл землі. В результаті розділу крупних володінь кожна селянська сім'яотримала в середньому по два гектари придатної для обробки землі (близько 0,5 гектарана одного дорослого члена сім'ї). Дроблення наділів привело до їх збільшення до24 мільйонів проти 16 мільйонів в 1914 році. Слідством стало зникнення крупних землевласниківі ослабіння шаруючи заможних селян, що поставляли до війни 70 відсотків товарногозерна.
Низькі державні закупівельні ціни на зерно і дефіцитпромислових товарів, раніше всього необхідного сільськогосподарського устаткування(у 1926-1927 роках 40 відсотків орних знарядь складали дерев'яні сохи), робили товарнийобмін між містом і селом украй невигідним для селян, підсилювали замкнутість їхгосподарств, вимушуючи обмежуватися виробництвом сільгосппродукції лише для власноговжитку.
Провал заготівельних компаній (у 1926/27 рокахкуплене 10,6 мільйона тонн зерна, в 1927/28 роках-10,1 мільйона, в 1928/29 роках- 9,4 мільйона) влади віднесли на рахунок ворожого відношення кулаків, хоча насправдінезадоволеність виражала все селянство.
Примусове вилучення сільськогосподарської продукції(наприклад, в 1935 році доля вилученого склала 45 відсотків, збільшившись в трирази в порівнянні з 1928 роком) відбувалося на тлі падіння зернового виробництва:при збільшенні посівних площ воно впало на 15 відсотків від рівня 1928 років, апродукція тваринництва — майже на 40 відсотків. Навіть при посередніх і низькихурожаях в колгоспів вилучалося не менше 30 відсотків продукції (а у декотрих до80 відсотків), що загрожувало порушити виробничий цикл. У 1931 році сільгоспи Українибули залишені майже повністю без кормів і насіння (з 69 мільйонів тонн зерна реквізоване22,8 мільйона тонн). Слідством став небувалий голод. Під час його загинуло від чотирьохдо п'яти мільйонів чоловік. Позбавлена всіх прав, ініціативи і самостійності колгоспнесело виявилося приреченим на застій і занепад протягом багатьох років.
Після смерті І.В. Сталіна нове керівництво СРСРвизнало положення в сільському господарстві близьким до катастрофічного. Не подумуючипро реформування основ колгоспних буд, держава узяла курс на підвищення матеріальноїзацікавленості колгоспників в результатах своєї праці при ослабінні важелів адміністративноготиску і освоєння нових родючих земель (при низькому рівні виробництва мінеральнихдобрив неможливо було вирішити проблему підвищення врожайності наявних угідь).
Державні закупівельні ціни на зерно були підвищеніна 50 відсотків, в два рази — на молоко і масло, в 5,5 разу — на м'ясо. При цьомузменшилися обов'язкові постачання з боку колгоспів, знизилися податки з присадибнихділянок і з продажів на вільному ринку, а з самих колгоспів списувалися колишніборги. У виконання вирішення лютневого пленуму ЦК КПРС 1954 роки про освоєння цілиннихі покладів земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтая і Південного Уралу протягомтрьох років було розорано 37 мільйонів гектарів нових земель, що склало 30 відсотківвсіх оброблюваних земель СРСР. На долю цілинного хліба в рекордному урожаї зернових1956 років (125 мільйонів тонн) припало 50 відсотків.
/>Висновки
Аграрно-правова доктрина, що відвіку склалася вРосії, зводиться до того, що держава само відповідає за організацію сільськогосподарськоговиробництва і тому поступає з селянами так, як йому заманеться. Таку доктрину необхіднозамінити концепцією незалежного ведення аграрного виробництва, де сільський трудівникє вільним товаровиробником, а держава створює і гарантує йому відповідні умови.Основним сільськогосподарським товаровиробником є селянин або об'єднання, створеніз його достовірно добровільною участю, а держава виступає гарантом в забезпеченніселянинові свободи в реалізації його прав і інтересів. Іншими словами, держава повиннаформувати свою аграрну політику, виходячи з об'єктивних потреб обслуговування інтересівтрудівника села, і через такий важіль забезпечувати країну продовольством. Вихіддо такого підходу складає суть наукової концепції проведення сучасних аграрних перетвореньв Російській Федерації.
Головна причина кризисного стану аграрної економікив історії Росії зводиться до відсутності наукової правової концепції. Сьогодні вРосії називаються різні причини кризисного положення сільського господарства. Незаперечуючи багатьох з них, дисертант вважає, що в Росії, перш за все, потрібноздолати відсутність наукової концепції, про яку було сказано в попередньому виводі.Тому, кажучи про причини кризи аграрного сектора, що підлягають усуненню, потрібнопочинати з головної причини, потім про нав'язану сільському господарству в 1930році системи колгоспів і радгоспів, про сучасну реформу, що хаотично проводиться,і так далі
Спільне ведення земельного законодавства РосійськоїФедерації і її суб'єктів, визначене в ст.72 Конституції РФ, деякі суб'єкти тлумачилитак, що поставили своє земельне законодавство вище федерального. Ряд суб'єктів(Башкортостан, Марій Ел, Дагестан та інші) не прийняли інституту приватної власностіна землю і визначили в своєму законодавстві (Республіка Башкортостан), що можливостінадання і визначення розміру земельної ділянки вирішуються місцевою адміністрацією.В результаті навіть дієздатні (міцні) фермерські господарства не забезпечені достатньоюкількістю землі.
Чинне земельне і аграрне законодавство РосійськоїФедерації продовжує порушувати конституційні і цивільні права суб'єктів сільськогосподарськоїдіяльності. Відомо, що відповідно до Конституції РФ цивільне законодавство знаходитьсяу веденні Російської Федерації (ст.2 ГК РФ). Інститут приватної власності на землюзакріплений як в Конституції Російської Федерації, так і в Цивільному кодексі РФі повинен діяти на всій території Росії. Проте, не дивлячись на це, суб'єкти РосійськоїФедерації, незаконно відносячи питання про приватну власність на землю у власневедення, своїм законодавством незрідка зазіхають на конституційні права російськихгромадян.
З врахуванням перехідного характеру російськихаграрних реформ не можна ігнорувати роль і значення відношення селян, що історичносклалося, до особистого подвір'я. Сьогодні особисті підсобні господарства виробляютьзначну частину сільськогосподарської продукції. Російська держава повинна розробитиособливу політику, що всемірно підтримує нині існуючі особисті підсобні господарствагромадян аж до тих пір, поки не буде повністю реалізована основна концепція правовогорегулювання сучасних російських аграрних реформ і не буде забезпечено формуваннявільного аграрного товаровиробника.
Земельне і аграрне реформування повинне проводитисяпоступово і послідовно відповідно до основної концепції правового регулювання іреформування села. Не повинна також нав'язуватися державна воля по створенню новихорганізаційних форм, з штучним руйнуванням старих. У сільському господарстві нововведенняповинні з'являтися природним чином, а державою мають бути створені умови для їхреалізації.
/>Література
1. Вебер М. Аграрная история Древнего мира / Подред.Д. Петрушевского. М.: Канон-пресс, 2001
2. Медушевский А.Н. Утверждение абсолютизма в России. М.:Текст, 1994
3. Щербатов М.М. О неудобстве в России дать свободу крестьянам.СПб., 1873
4. Карамзин Н.М. Записка о Древней и Новой России. М.:Мысль, 1989
5. Проект Н.И. Панина о фундаментальных государственныхзаконах // Конституционные проекты в России. М.: РАН, 2000
6. Столыпин П.А. Нам нужна Великая Россия: Полное собраниеречей в Государственной Думе и Государственном Совете. 1906-1911. М.: Наука, 1991
7. Собственность на землю в России: история и современность.М.: РОССПЭН, 2002