Контрольна робота
З дисципліни «Історія України»
Тема: «Утворенняскіфської державі та її політична історія»
Студента 1 курсу заочної форми навчання
Спеціальність: « Економіка і підприємство»
Спеціалізація: «Менеджмент організацій»
Міжрегіональної Академії Управління
персоналом Нікопольська філія.
Олексюк Світлани.
Викладач: Закревський М.І.
2005 р.
Скіфи,які на початку VII ст… до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилисяпоза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такіслова із Старого заповіту: «Ось іде народ із північної країни… держить лук і короткийспис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях,вишикувалися, як одна людина… Народ здалеку… народ давній… мови якого ти не знаєш…сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони люди хоробрі… він зжере твоє жнивоі твій хліб, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноградтвій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію.»Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах ПівнічногоПричорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання.
З VII ст… по III ст. до н. е. жах наплемена Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли зглибин Азії і вторглись в Північне Причорномор’я. Скіфи завоювали величезну длятих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму(Територіюсучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію.
Найгрунтовнішухарактеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст… до н. е.він особисто відвідав Скіфію і описав її населення як своєрідний «караючий меч»для тодішнього світу. Водночас віддавав їм належне як мудрому, працьовитому,лицарському народу, що прийшов у Північне Причорномор’я з неозорих просторів Азії.Скіфи були нащадками давніх цивілізацій, індоєвропейськими племенами. Вони малисвою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.
Античніписьменники, і насамперед грецький історик Геротод, залишили опис земель і складунаселення Скіфії. Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами,на територію якої поширювалася влада скіфів. Відповідно до цього скіфськими називалисяземля, ріки, що протікали по ній, та племена, які жили в межах цієї території,незалежно від того, чи вони були справді скіфськими, чи тільки залежними від них.
Уздовжморського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю) іприблизно мала протяжність в глиб країни 600-700км. Найважливішою рікою Скіфів бувБорісфен (Дніпро). На захист від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс(Південний Буг), Тірас (Дністр); Істр був межею, що відокремлювала Скіфію від Фракії.
Кочовийспосіб життя та військова організація суспільства позначалися на всіх сторонах життята ідеології скіфів. « Кожен з них – кінний стрілець»,- ця коротка й виразна характеристиканайповніше відображає образ скіфів. Зброя була обов'язковою належністю кожного чоловіка,а іноді й жінок. Вона присутня на всіх зображеннях скіфів, навіть у сценах побутута мирної праці. Незмінним супутником кочовика з дитинства служив верховий кінь.Екіпіровка скіфських воїнів була складною, різноманітною й залежала від їхньогомайнового стану, соціального рангу й віку.
У скіфівнайбільше цінувалися воїнська доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданістьсвоєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував часткувоєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалась особливим звичаємпобратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кров'ю тих,хто давав клятву, занурювалася зброя – меч, стріли, сокири і дротик, після чогообидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважаласьміцнішою від родинних зв'язків.
Значеннявійни у житті суспільства й шанування воїнської доблесті спричинилися до виникненнякульту бога війни, що його символізував старовинний залізний меч. З цим культомпов'язане існування у скіфів ряду жорстоких звичаїв, спрямованих на виховання нещадностідо ворогів.(вони пили кров першого вбитого ними ворога, знімали скальпи з ворогів.)
Уявленняпро безсмертя душі й існування потойбічного світу, поширене у скіфів, як і в багатьохстародавніх народів, породило складний поховальний ритуал, добре відомий за численнимирозкопками скіфських курганів.
Тіло померлогобальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм строк прощання– протягом 40 днів. Небіжчика, одягнутого в розкішне вбрання, клали на візок і протягомцього строку возили по численних ( в умовах родоплемінної структури) родичах покійного,де йому віддавали належну шану і виявляли скорботу. Особливою пишністю відзначавсяпохорон скіфських царів. У цьому випадку жалобний кортеж був особливо багатолюдний.Прах царя возили по всіх підвладних йому племенах, які приєднувалися до поховальноїпроцесії. На знак скорботи скіфи обрізали волосся, дряпали обличчя, заподіювалисобі каліцтво. У могили вищої скіфської знаті й царів клали багато зброї,коштовних прикрас, особистого вбрання. Разом з померлими ховали їхніх слуг і верховихконей, кількість яких іноді досягала десятків, а то й сотень голів. Розкіш та багатствопоховання, розміри гробниці й висота кургану перебували у залежності від майновогоі соціального стану померлого.
Найважливішоюподією ранньої історії Скіфії було вторгнення на її територію військ персидськогоцаря Дарія 1 у 513 р. до н. е. Формальним приводом для походу послужило намаганняДарія покарати скіфів за попередні вторгнення в Азію і за поразку, завдану нимимідійцям. Насправді, здійснюючи широку завойовницьку політику на Сході, Дарій мавнамір підкорити скіфів, зробити їх своїми данниками і тим самим усунути небезпекуїхнього нового вторгнення.
З величезнимвійськом Дарій вступив у межі Скіфії з Фракії, побудувавши мости через Босфор Фракійськийта Істр. Перед лицем навислої загрози скіфи звернулися за допомогою до сусідніхнародів, але тільки савромати, будини та гелони погодилися їх підтримати. Інші відмовилисядопомогти, мотивуючи тим, що похід персів не спрямований проти них. Насправді вонибули заінтересовані в послабленні скіфів – свого могутнього й агресивного сусіда.
Не маючідостатніх сил, щоб вступити у відкритий бій з персами, скіфи вдалися до тактикивідступу й заманювання противника в глиб країни.
На своємушляху вони засипали криниці, джерела, знищували трави. Своє майно та більшу частинухудоби вони відправили разом з сім'ями на північ, у землеробські райони ЛісостеповоїСкіфії.
Головнимсупротивником персів у цій боротьбі виступили царські скіфи. Вони розділили своїсили на три загони, відповідно до племінного поділу. Основні сили скіфівочолював цар Іданфірс; другий загін під началом царя Скопасиса включав союзні силисавроматів; третий загін, очолюваний Таксакисом, з'єднався з гелонами й будинами.Рухаючись слідом за ар'єргардом скіфів, військо Дарія переправилося за Дон і досяглоВолги.
Далі скіфирушили на північ та захід, через землі народів, які відмовили їм у допомозі, щобвтягнути їх у війну. Виснаживши сили у безплідних переслідуваннях, Дарій пославдо Іданфірса гінця з пропозицією припинити відступ і або розпочати битву, або визнавшисебе слабкішим, підкоритися і стати данником перського царя. На це скіфський царІданфірс гордо відповів: «…Знай, перс, який я: і раніш ніколи не тікав я зі страхуні від кого з людей, і тепер не тікаю від тебе, нині я не зробив нічого в порівнянніз тим, що, як правило, роблять в мирний час, а чому я не кваплюся з тобою, я й цетобі роз'ясню: у нас нема ні міст, ні засіяної землі, з-за якої ми поквапилися ббитися з вами зі страху, аби вони не були захоплені й спустошені. Якби треба булощоб то не стало прискорити бій, то у нас є могили предків: ось спробуйте розшукатиі зруйнувати їх, — тоді дізнаєтесь, чи будемо ми битися з вами заради могил, чині; раніше ми не поборемось, якщо нам не захочеться. Це відносно битви;господарям ж своїми я визнаю лише Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів.А тобі замість дарів землі й води, я посилаю такі дари, які належить тобі одержати;нарешті, за те, що ти називаєш себе моїм володарем, ти мені ще поплатишся».
Скіфинадіслали Дарію символічні образливі «дари»: птицю, мишу, жабу, і п'ять стріл.Значення цих дарів було таке: « Якщо ви, перси, не полетите на небеса,перетворившись на птахів, якщо не сховаєтесь у землю подібно до мишей чи не стрибнетев озера, перетворившись на жаб, то не повернетеся назад, вбиті цими стрілами».
Змушенийвизнати свою невдачу в боротьбі зі скіфами, Дарій поспішив залишити Скіфію.
У складномуполітичному об’єднанні, яким була Причорноморська Скіфія, панівне становище посідалиплемена царських скіфів. Саме ця частина населення становила основну силу під часскіфських походів у Передню Азію та боротьби з полчищами перського царя Дарія1. На ранніх етапах своєї історії царські скіфи являли собою, мабуть, союз племен,котрий включав принаймні три племінних підрозділи, кожен з яких мав власну територіюі перебував під владою свого вождя. Такий тричленний подій на племена відображенийв розповіді про три загони скіфського війська під час війни з Дарієм. Причому ватажокнайбільшого й найсильнішого загону скіфів – Іданфірс – вважався старшим.
У IV ст… до н. е. владанад усіма скіфським племенами зосередилася в руках одного царя – Атея.Концентрація влади була важливим кроком на шляху перетворення союзу в єдину народність,об'єднану під єдиним управлінням. Царські скіфи вважали себе «найкращими і найчисленнішими».По відношенню до цієї панівної групи решта племен була залежною, « підвладною».Царські скіфи вважали їх своїми «рабами». Форма залежності підвладних народів відцарських скіфів, була різною. В одних випадках вона могла бути більш м'якою,такою, як у стосунках зі скіфами — кочовиками і скіфами — землеробами, в інших випадках– жорстокішою, як, наприклад, зі скіфами – орачами та підлеглими фракійськими племенами.Прямий вплив на характер взаємовідношень міг мати ступінь етнічної спорідненості,коли ближчі за етносом і культурою народи потрапляли в більш привілейоване становище,ніж етнічно чужі.
Вже напочатку своєї історії скіфське суспільство виступало як досить складне утворення.Зовнішньою формою суспільних відносин лишалася родоплемінна структура, але основиїї вже були підірвані і видозмінені зростанням приватної власності, майнової нерівності,виділенням багатої аристократичної верхівки, сильної влади царя та оточуючої йогодружини.
Основускіфського суспільства становила мала індивідуальна сім! я, у приватному володінніякої перебувала худоба й домашнє майно. В руках багатіїв зосереджувалися величезністада, тоді як інша частина населення бідувала, не маючи навіть того мінімуму худоби,який міг би забезпечити ведення самостійного господарства.
Скіфивели родовід за чоловічою лілією. Старші сини одержували частку майна ще за життябатьків. У скіфів існувало багатоженство, і старша дружина займала привілейованестановище. Про це можна судити, розглянувши склад жіночих осіб, похованих у скіфськихкурганах. Значно безправнішим і приниженішим було становище молодших дружин і наложниц.Саме цю категорію найчастіше можна бачити серед жертв насильно убитих при похованніглави дому.
Разомз тим скіф’янки заохочувалися до участі у військових тренуваннях і володінні зброєю.В курганах Степової і Лісостепової Скіфії відомо чимало поховань жінок(переважно молодих), в інвентарі яких, крім чисто жіночого майна (прикраси,дзеркала, прясла від веретен), зустрічаються також предмети озброєння(сагайдаки зі стрілами, списи, пращі). Наявність цього соціального прошарку «скіфськихамазонок» дещо змінює уявлення, що досі існувало, про повне безправ'я і замкнутежиття скіфських жінок. Бранців скіфи перетворювали на рабів, більшу частину якихпродавали у грецькі колонії і, за їх посередництвом, — у грецькі метрополії.Частина лишалася у володінні скіфів. Рабство у скіфському середовищі набуло значногопоширення. Рабів використовували на різних роботах по догляду за худобою і особливоу домашньому господарстві та в особистому слугуванні. У скіфських курганах(причому в могилах не лише знаті, я й представників середнього та рядового станів)нерідко зустрічаються супровідні поховання рабів у ногах померлого або навіть застінкою могили, без речей, часто у скорченому положенні. Весь поховальний ритуалсвідчив про повне безправ! я та приниження таких людей як за життя, так і після смерті.За умов натурального у своїй основі господарства кочовиків, коли ще не існуваловідокремленого ремесла, рабство у скіфів лишалося патріархальним, домашнім, і нестановило основи виробництва.
Воєнніситуації складалися і так, що самим скіфам, які потрапляли в полон, загрожувалисмерть або продаж у рабство. Як порятунок від такої долі, існував звичай викупуз полону, причому своєрідним паролем, що означав пропозицію розпочати переговорипро викуп, було іранське слово «зірін», тобто золото. Природно, що врятуватися такимчином могли переважно скіфські багатії та знать, я не рядові скіфи.
Щоб підтримуватисвоє панівне становище, скіфи повинні були мати велике, добре озброєне й міцно спаянедисципліною військо. Природною формою такої організації було всенародне ополчення,створюване за принципом поділу на роди і племена, що забезпечувало збереження військовихтрадицій, підтримку колективної честі й усталених моральних норм. З огляду на церодоплемінна структура, майже повністю втративши свої початкові соціальні й виробничіфункції, продовжувала стійко зберігатися як форма військової організації суспільства.
Питанняпро існування держави у скіфів і час її виникнення лишається предметом жвавих дискусій.Най достовірнішою можна вважати думку, що скіфське суспільство у своєму розвитудосягло ранньокласових відносин і державності, заснованої на експлуатації рабів,збіднілих родичів і данницькій залежності підкорених племен. У цьому відношеннісуспільний лад скіфів міг бути близьким до державного устрою багатьох інших кочовихнародів стародавнього світу і середньовіччя.
Соціальнийлад землеробських племен Скіфії за зовнішніми ознаками мало чим відрізнявся відіснуючого у степових кочовиків. У землеробських племен також склалася військоваорганізація з ополченням із озброєного дорослого чоловічого населення. Виділиласьсильна влада вождя і військово-родової аристократії. Основу війська становила важкоозброєна кіннота. Існувало патріархальне рабство, форми і вияви якого були такимиж, як і в степових скіфів.
Протемайнові та соціальні відмінності у землеробських племен виявлялися менш різко,ніж у степових кочовиків. При осілому веденні господарства кількість худоби у приватномуволодінні була обмеженою. Оброблювана земля перебувала у власності родової общиний періодично перерозподілялася між окремими сім'ями. Цей порядок землекористуваннясприяв збереженню економічного значення великих патріархальних сімей і стримувавзростання приватної власності. За таких умов родоплемінний устрій мав це тількизовнішні ознаки, а й реальну економічну сутність, лишаючись головною формою суспільнихвідносин.
Землеробськіплемена перебували у данницький залежності від степових скіфів. Це, безперечно,лягло на них важким тягарем. Намагаючись максимально застерегти себе від небеспекизбройних нападів і зберегти певну незалежність, вони змушені були створювати й підтримуватисистему укріплених поселень.
Незважаючина залежне становище, землеробські племена Скіфії не втратили самоуправління і збереглиповну самостійність у господарському житті. Вони володіли зброєю, мали своїх вождіві старійшин, жили за своїми законами.
Військово-родоваверхівка намагалася підтримувати союзницькі відносини з панівними верствами царськихскіфів, одержуючи певні вигоди від участі у воєнних походах, а також від торговельнихконтактів, здійснюваних за їх посередництвом з кочовим населенням Степу,грецькими колоніями Північного Причорномор’я, фракійцями та ін.
Скіфськадержава це перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізномувіці. Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфськоговиробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя,це м! ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувалопшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж.Землероби жили в поселеннях(городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалисяровами й валами. Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфліктиміж державами Передньої Азії(боротьба скіфів з перським царем Дарієм та ін.).
З кінцяIV ст. до н. е.могутність Скіфії слабшає, і її територія поступово скорочується. Більша частинанаселення під натиском сарматів відходить на Кримський півострів. Тут, у долиніСалгиру, виникає скіфське місто з грецькою назвою Неаполь, що стало столицею Скіфськогоцарства в Криму.
В II-III ст. н. е.Скіфське царство вступає в період занепаду. Наприкінці III ст. Неаполь та іншіпоселення скіфів перестають існувати. Їх населення в період «великого переселеннянародів» відступає в гори, де змішується з місцевими гірськими племенами –таврами.
Починаючиз III ст. до н. е.тривалий період в історії Північного Причорномор'я пов'язаний з племенами сарматів.Сармати (давня назва савромати) були етнічно споріднені зі скіфськими племенамиі також належали до ірано мовного населення. Важлива роль сарматів в історії знайшлавідображення в тому, що на початку нашої ери давні історики назву «Скіфія» замінилиназвою «Сарматія», яку вони поширювали на територію від Вісли до Волги.
Список основнихджерел
1. Історія української РСР (Київ 1977р.)
2. Україна історія (Орест Субтельний.)
3. Інтернет