Донбаський техничний університет
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
Контрольна робота по історії України 20 століття
студентки гр. МО-06-з.
КопаєвойОльги Валеріївни
м. Алчевськ 2007 рік
Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тихроків.
1. Деформуючий вплив сталінщини на суспільно-політичне життя України. Широкомасштабнікомпанії проти “українського буржуазного націоналізму” і “космополітизму”.
2. Зміни у суспільному житті України після смерті Сталіна. Хрущовська “відлига”. Демократизація суспільно-політичного життякраїни і республіки.
1. У повоєнний період соціальна політика радянського керівництва буланадзвичайно суперечливою: з одного боку, було введено 8-годинний робочий день,відмінено обов’язкові понадурочні роботи, відновлено чергові та додатковівідпустки, з іншого — саме 1946 р. починається повернення до вольових методівкерівництва промисловістю (прийнять декілька постанов, які закріплювалиробітників на підприємствах, необґрунтовано в декілька разів збільшували нормивиробітку). У 1946 р. почався широкомасштабний наступ на присадибнігосподарства селян. Прикриваючись гаслом “боротьби зпорушеннями колгоспного статусу”, офіційна влада забиралав селян землю в колгоспний фонд, наполегливо рекомендувала продати державідрібну худобу, обкладала індивідуальні селянські господарства високимигрошовими та натуральними податками. Дійшло до того, що 21 лютого 1948 р. ПрезидіяВерховної Рада СРСР прийняла таємний указ “Про виселення з Української РСРосіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві іведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя”. Цей документ мав серйознінаслідки. У 1948 — 1950 рр. на його підставі зборами колгоспників булооголошено 12 тис. “громадських вироків”, жертвам яких загрожувала депортація до Сибіру та інших віддаленихмісць СРСР.
Незважаючи на посилення тиску на село, продовольча проблема в повоєнніроки залишається гострою. Лише в грудні 1947 р. було прийнято постанову РадиМіністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі та промислові товарита перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібнимицінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошовуреформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сферіта упорядкування всієї фінансової системи. Ці урядові дії мали неоднозначнінаслідки. Зокрема, скасування карткової системи було, безумовно, явищемпозитивним, свідченням певної стабілізації народного господарства. Проте після1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилася лишенаполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричіперевищували довоєнний рівень. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація:повоєнні прилавки ломилися від делікатесів, але ні черг, ні особливого попитуна ці товари не було.
Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населення і грошова реформа. Зодного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідністьдо потреб господарства, з іншого, грошова реформа боляче вдарила по селянству,яке зберігало гроші, головним чином, вдома.
У Західних областях процес відбудови проходив набагато складніше, ніжна сході. Суть перетворень на заході полягала в тому, щоб продовжити ізавершити соціалістичну перебудову “возз’єднаних” земель, тобто привести західнихукраїнців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. Сцією метою в Західній Україні швидкими темпами були здійснені індустріалізація,колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатурипролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточного включення доскладу західноукраїнського регіону до СРСР. Шляхом активної радянізаціїпланувалося відтіснити старе (звичаї, релігію, організацію праці, суспільніструктури, лідерів та ін) і ствердити нове з метою органічного приєднання цьогорегіону до складу СРСР.
Відновлення радянської влади в західних областях Українисупроводжувалось посиленням репресивного тиску на місцеве населення. Основноюметою репресій було створення сприятливих умов для “радянізації” краю, експлуатації його демократичного та природного потенціалів,насильне залучення населення до радянської системи господарювання, руйнаціянаціональних структур самозахисту, духовним осередком яких була Українськагреко-католицька церква, а також остаточне утвердження на місцях органіврадянської влади.
Наприкінці війни й у повоєнний період розгалужений сталінськийрепресивний апарат широко використовував вже випробований у попередні рокиарсенал репресивних акцій. Арешти, вбивства, конфіскації майна, масовідепортації, запровадження системи заручництва — це далеко не повний перелікметодів репресивного тиску на населення.
Сталінське керівництво використовувало репресії в західноукраїнськихземлях і як засіб державного примусу, і як метод покарання.
Йдучи у цілому в дипломатичному річищі СРСР, у червні 1945 р. Українавступила до ООН, потім до 1950 р. стала членом ще 12-ти міжнароднихорганізацій, а у 1951-1958 рр. Україна набула членства ще у 16-ти міжнароднихорганізаціях та їх органах. Цей вихід України на міжнародну арену відбувся занаполяганням і особистим контролем Сталіна, а відтак це з самого початку неслозерно лицемірства і обмежень. Підтримуючи Україну, московська владарозраховувала на голоси в ООН, а також сподівалася, що це пом’якшить враження від проблем, що вона мала на в Західній Україні.
Процес консервації тоталітарного режиму в СРСР у повоєнний періодвимагав остаточного утвердження сталінської ідеологічної доктрини, саме тому вцей час, з одного боку, активізується пропагандистська обробка населення, здругого — посилюється тиск на інтелігенцію. Все, що виходило за межі офіційноїдоктрини, чи брало під сумнів її постулати, категорично викидалося системою. Такийпідхід обґрунтував боротьбу не тільки проти „націоналізму”, але й проти „космополітизму”. Ця боротьба велась і в довоєнний період, але після війни вона набуваєособливої гостроти. У суспільстві в цілому і особливо в середовищі інтелігенціїдосить швидко йде процес формування й усвідомлення нових підходів до оцінкиситуації в країні, до розуміння власного місця в суспільстві, розгортаєтьсяінтенсивний пошук нових сфер і форм самореалізації в культурі і науці.
У 1946 р. побачили світ сумнозвісні постанови ЦК ВКП(б) „Про журнали„Звезда” і „Ленінград ”, спрямовані проти творчості А. Ахматової і М. Зощенка,про кіно кінофільм „Большая жизнь” та ін., що стали не лише своєріднимсигналом, а й, як зазначилось у редакційній статті журналу „Більшовик України”,„бойовою програмою” нової ідеологічної атаки. Цього ж 1946 р. ЦК КП(б) Уухвалив кілька постанов „Про перекручення і помилки у висвітленні українськоїлітератури в „Нарисі історії української літератури”, „Про журнал сатири ігумору „Перець”, „Про журнал „Вітчизна” та ін. Усі ці документи, як правило,містили три тези: критику націоналізму, вказівку на недостатнє висвітлення вхудожній творчості проблем сучасності та заклик до розгортання більшовицькоїкритики і самокритики. Почалася чергова компанія морально-політичного тиску насуспільство, інспірована тодішнім ідеологом А. Ждановим і тому названа„ждановщиною”. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнувлібералізації культурного клімату й захоплювався досягненнями західноцивілізації. Він стверджував, що така позиція крила в собі невдоволеністьрадянською культурою.
У серпні 1947 р. розширюється фронт ідеологічної атаки сталінізму наукраїнську інтелігенцію: вогонь несправедливої критики переноситься на великугрупу науковців республіки. Їх звинувачували у відході від більшовицькогопринципу партійності, в анти науковості, відмову від акценту на боротьбу класівтощо. Справжня ж суть цих критичних зауважень полягала у обстоюванні владоюмонополії та трактування історичного процесу, що є однією із важливих умовфункціонування будь-якою тоталітарної держави.
Другий етап кампанії морально-політичного тиску на суспільство відкриваєрозгорнута наприкінці 1948 р. боротьба проти „космополітизму”. Відіграючи рольідеологічного забезпечення консервації пануючого режиму, кампанія проти„космополітизму” мала на меті поселити культурну-ідеологічну ізоляцію країни; нетільки розколоти інтелігенцію, а певною мірою протиставити її іншим соціальнимгрупам суспільства; розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилитипроцес русифікації; відновити важливий чинник функціонування тоталітарногорежиму — образ внутрішнього ворога, що в роки війни дещо відійшов у тінь.
Сигналом до рішучої атаки проти космополітів стала редакційна стаття„Про одну антипатріотичну групу театральних критиків”, опублікована в січні1949 р. у газет „Правда”. Відгомоном цієї статті в Україні стало навішуванняярликів „безрідних космополітів” на літературних та театральних критиків. Кампаніяборотьби з космополітизмом призвела до негативних наслідків: у літературі татеатрі, по суті, зникло поняття мистецької школи, поглибилися ізоляція віднадбань західної культури, остаточно зникла атмосфера творчої змагальності,театральна і літературна критика перетворилася із засобу стимулювання творчогорозвитку на засіб втримання митців у рамках офіційного „соціального замовлення”.Для мистецтва обмеження свободи було катастрофічним.
Монополія влади на визначення пріоритетних напрямів у науці, натотальний ідеологічний контроль чітко простежується в процесі широкомасштабнихдискусій з питань філософії, мовознавства, політичної економіки, які булорозгорнуто у 1940 — 1950 роки.
За короткий строк (1946 — 1951) було прийнято 12 партійних постанов зідеологічних питань. І хоча в більшості випадків об’єктом нападок була та чиінша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було всесуспільство.
Висновок. Перемога над нацистською Німеччиною породила у народісподівання на майбутнє поліпшення життя. Однак це прагнення до оновленнясуперечило суті сталінізму, який переходив у повоєнні часи в останню фазу свогоіснування. Випробуваними раніше методами режим прагнув якнайшвидше ліквідуватистрашні наслідки війни, апелюючи до героїзму і патріотизму людей. При цьомутривало зловживання владою, порушувались елементарні людські права,придушувались будь-які спроби інакомислення. У повоєнні часи радянськекерівництво, зробивши ставку на пріоритетний розвиток важкої промисловості,законсервувало низький рівень життя трудящих.
Ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40 — на початку 50років зумовлений внутрішніх і зовнішніх чинників. Погромні ідеологічні компаніїбули способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни, формоюзміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами, засобомреанімації образу внутрішнього ворога — важливого фактора функціонуваннятоталітарного режиму, методом нейтралізації активної патріотично настроєноїнаціональної еліти. І хоча ці кампанії не могли зупинити духовного розвиткународу в цілому, вони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимовіконсервуватись, а командно — адміністративній системі стабілізуватись.
2. 5 березня 1953 року помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкоювідлику розгортання у Радянському Союзі суперечливих і неоднозначних спробтрансформації тоталітарних структур.
Суть кардинальних змін, що почалися зі смерті диктатора, полягає влібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесубули основою десталінізації. Саме в 1953 — 1955 рр. було зроблено спробуперейти від тоталітарної до авторитарної системи правління. Було поставленняпитання про необхідність „припинення політики культу особи”.
Характерними рисами початкового періоду десталінізації стали припиненнякампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаючароль українського чинника у різних сферах суспільного життя. Пішла широка хвилявисунення на керівні посади представників місцевої влади.
Першою, хоч і тимчасовою ознакою змін стало „колективне керівництво”,що заступило одноосібне правління Сталіна. Цей комітет став лише короткимперехідним етапом, що дав змогу утвердитися новій сильній людині. Гору взявМикита Хрущов, чия кар’єра була тісно пов’язана з Україною. У 1938 р. йогопосилали на Україну, щоб почати відбудову української партії. Через рік вінконтролював процес включення Західної України до Радянського Союзу. А вповоєнні роки Хрущов наглядав за побудовою економіки, повторним включеннямЗахідної України до складу СРСР і боротьбою з українськими націоналістами. ХочаХрущов був безжальним виконавцем сталінських вказівок, він здобув деякуособисту популярність завдяки увазі, яку звертав на „місцевий колорит”.
Переїхавши до Москви у 1949 р., Хрущов зберіг тісні взаємовигідністосунки з українською компартією. Тому вона стала першою республіканськоюпарторганізацією, що підтримала його в боротьбі за владу й залишалася йогонадійною опорою. Хрущов віддячив тим, що змінив російського першого секретаряКПУ Л. Мельникова на українця О. Кириченка. Відтоді на ці посади призначалисятільки українці.
Отже, процес лібералізації радянського суспільства, що почався, колиХрущов отримав владу, одержав назву „відлига”. У цей період сталося багато зміну соціальному житті України.
Перші заходи нового керівництва стосувалися сільського господарства. Воноз часів колективізації перебувало в стані хронічного застою. Вжиті заходисприяли піднесенню сільського господарства і поліпшенню становища трудящих. Середнайважливіших кроків М. Хрущова — підвищення матеріальної зацікавленостіколгоспників, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшеннятехнічного й кадрового забезпечення господарств. З метою кращого стимулюваннядозволено видавати колгоспникам грошовий аванс — 25 відсотків від прибутків.
Також особливо радикальні норми були здійснені у промисловості. Метареформи — подолання вад галузевої системи управління, яка створювала відомчібар’єри між підприємствами різних міністерств, стримувала розвитокспеціалізації й кооперування виробництва.
Зміни у соціальному житті були досить вагомі. Навесні 1956 р. прийнятонизку документів, спрямованих на поліпшення умов праці і підвищення рівня життялюдей. На дві години скорочено тривалість робочого дня у передвихідні іпередсвяткові дні, збільшено тривалість відпусток по вагітності й пологах,відмінено судову відповідальність працівників зі самовільне залишенняпідприємств і установ та прогул без поважних причин, встановлено шести часовийробочий день для підлітків від 16 до 18 років, ліквідовано плату за навчання устарших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах.
У липні того ж року прийнято закон про державні пенсії, за яким значнозбільшено розміри нижчих і знижено розміри високих пенсій. У вересні підвищенозарплату низькооплачуваним робітникам і службовцям у середньому на 33 відсотка.
Протягом 1956 — 1960 рр. у більшості галузей промисловості Україниздійснено перехід з восьмигодинного на семигодинний робочий день, а напідземних та інших роботах із шкідливими умовами праці — на шестигодинний.
Почала змінюватися соціальна політика на селі. З середини 50 -х роківокремі колгоспи почали переходити до щомісячного авансування працівниківколективних господарств. Частина колгоспів запровадила гарантовану оплатутрудового дня, інша — гарантовану оплату грошима (без нарахування трудоднів).
У цей період були вжиті деякі заходи для допомоги жінкам-матерям,зокрема створено коли-інтернати і групи продовженого дня при школах.
Проте згодом спостерігалось постійне зниження вказаних показників: всенаочніше простежувався так званий залишковий принцип фінансування соціальноїсфери суспільства, що різко розходився з гаслами розгорнутого будівництвакомунізму.
У 50 — 60 роки більше уваги стало приділятися медичному і санітарно — курортному обслугованою населення. Це була однією з найважливіших ланоксоціального життя, яка довгий час займала третьорядне місце в пріоритетахдержави. Тепер медичні і санаторно-курортні заклади республіки почалирозвиватися динамічніше. Видатки на безплатне навчання і медичнеобслуговування, утримання ясел, садків і шкіл — інтернатів, санаторіїв ібудинків відпочинку, на розвиток системи соціального забезпечення такультурно-побутове обслуговування населення здійснювались за рахунок суспільнихфондів споживання.
Поступово поліпшувалось постачання населення товарами широкого вжитку. Впобут входили швейні та пральні машини, холодильники та телевізори. На першихпочатках цих товарів вироблялось недостатньо, однак потім їх кількість значнозбільшилась. Але централізована система призводила до періодичних дефіцитів наті чи ті товари широкого вжитку.
Також у 1963 р. в багатьох містах республіки з’явилисьдовгі черги за хлібом і молоком. Труднощі в постачанні населення продуктамихарчування змусили політичне керування вжити непопулярні методи.20 серпня 1963р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР, 28 серпня — ЦК Компартії України і РадаМіністрів УСРС прийняли постанови „Про заходи по економії державних ресурсівхліба”. Постанови зобов’язували відповідні міністерства, відомства іорганізації збільшити з 12 жовтня 1963 р. виробіток кукурудзяної і пшеничноїмуки і більше застосовувати їх як домішки при випіканні хліба, припинивши з 1жовтня 1963 р. використання пшеничної муки вищого і першого сорту на випіканняхліба.
У 50-х роках дуже гостро стояла житлова проблема. Щоб розв’язати цюпроблему, відбулося відчутне нарощування потужності будівельних організацій ізбільшення капіталовкладень на цілі будівництва. Площа введених у дію житловихбудинків різко зросла, тисячі людей залишили бараки і комуналки, переселившисьу нові квартири сімейного типу. Нестачу житла повністю ліквідовано не було, алегостроту житлової проблеми значною мірою вдалося зняти.
Також у період „відлиги” політика влади щодо релігії та церкви зазналапевної еволюції. Процес десталінізації радянського суспільства спочатку привівдо деякого послаблення тиску на релігійні організації. Припинилося масовезакриття храмів, широке застосування адміністративних засобів боротьби звіруючими. З таборів та заслання повернулися сотні репресованих священиків, яківідмовились від „возз’єднання” з Руською православною церквою.
Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітаціяжертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернено більше 65 тис. депортованихчленів сімей, пов’язаних з діяльністю українськихнаціоналістів.
Могутнім імпульсом стало викривання культу особи Сталіна. Хрущоввиступив з доповіддю з критикою щодо вади системи. Це був важливий і сміливийкрок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільногожиття, свідчив про реальну перспективу його демократизації.
Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік урізних сферах суспільного життя. Тільки в 1953 — 1956 рр. в Україні із союзногов республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств таорганізацій. Бюджет республіки значно зріс. У 1957 р. розширено юридичнукомпетенцію республік — вони отримали право вирішувати питання обласного,крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський,карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово-бюджетніправа республіки, а також права щодо поточного і перспективного планування,матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладеньтощо.
Висновок. Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися зі смертюСталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізаціявиявилася в припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненніпроцесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанніукраїнського чинника в державному та громадському житті; розширенні правреспубліки в економічній, фінансовій та юридичних сферах та більшій відкритостіУРСР для контактів з іноземними державами.
Безпосередніми наслідками реформування суспільства стали поліпшенняумов праці, збільшення доходів населення, зростання житлового будівництва.
Ув’язнення. У повоєнний період перед українцямизнову поставала загроза голоду та репресій. Повоєнні роки вводили українців уцілковито інший світ, з яким вони мали коротке й нещасливе знайомство у1939-1941 рр. Включення до складу СРСР тепер означало відмежування відполітичних і культурних цінностей Європи. Його результатом стала втратанайважливішого набутку західноукраїнського суспільства — його широкоїорганізаціонної мережі.
Часи Хрущова, цілком очевидно, були перехідним етапом радянськоїісторії. Незважаючи на численні невдачі, розчарування й несподіванки від реформта експериментів, усе ж таки вдалося перетворити СРСР із країни, де правлятьтерор і драконівська політика, на більш раціональну систему господарювання,орієнтовану на передову індустріальну технологію. Цей перехід виразновідчувався на Україні, де сталінизм сягнув найжахливіших форм.
Перелік використаної літератури
1. Орест Субтельний, „Україна. Історія”, Київ, 1993 р.
2. І.Ф. Курас, „Політична історія України”, Київ, 2003 р.
3. О.Д. Бойко, „Історія України”, Київ, 2004 р.
4. Крим’якевич, „Історія України”, Львів, 1996 р.