Національно–визвольна війна українського народу проти Речі Посполитоїв середині ХVII ст.
Повстання під проводом Б. Хмельницького стало початком великомасштабноївійни українського народу проти польського панування. Основною рушійною силоюповстання було козацтво, якому належала провідна роль у перебігу й керівництвівійною. У лавах повстанців було багато селян і міщан, а також вихідців іздрібної української православної шляхти. Підтримало повстання духовенство. Основнийтягар боротьби випав на долю селянства – найбільш численного і пригнобленогостану.
Метою повстання було:
– знищення польського панування;
– створення в етнічних межах України власної держави;
– ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власностіна землю;
– утвердження козацького типу господарювання.
В сучасній історичній літературі немає єдиної точки зору як щодо назвиборотьби українського народу проти Польщі в середині XVII ст., так і відносно її періодизації. Історики використовують терміни «національно– визвольна війна», «національна революція» та ін. Виходячи зтих завдань які вирішувала ця боротьба, вважаємо, що перша назва доцільніша,тому що більш об’єктивно відображає сутність явища. Хронологічні межінаціонально – визвольної війни науковці датують по різному. Початкова датавійни (1648 р) не викликає жодних сумнівів, однак щодо кінцевої датиєдиної думки немає.1654 рік (рік Переяславської ради) відкинуто всімаукраїнськими істориками, бо ця «пропозиція» була викликана виключнополітичними мотивами й ігнорувала факт продовження Визвольної війни післяукладення українсько-російського союзу. Сьогодні одні автори пропонують яккінцеву хронологічну межу Визвольної війни 1657-й рік – рік смерті Б. Хмельницького,другі – 1659-й – рік укладання Переяславської угоди і втрати державностіУкраїни, треті – 1676 рік падіння гетьмана П. Дорошенка і ліквідаціїправобережної Гетьманщини. Найдоцільніше, на нашу думку, пов’язувати завершення Визвольної війни з Гадяцьким договором 1658 р. Саметоді і формально, і фактично було припинено війну проти Польщі. 1. Причини національно-визвольної війни
Після придушення козацько-селянських повстань першої половини XVII ст. колонізація українських земельПольщею, значно посилилася, що й потягло за собою національно-визвольну війну.
Основними причинами національно – визвольної війни були:
1. Погіршення становища селянства в умовах засилля польських магнатівта панщинно-фільваркової системи господарювання:
– швидке покріпачення селян (1588 р);
– збільшення панщини (до 4-6 днів на тиждень) та різноманітнихформ відробітків і податків на користь феодалів й держави;
– посилення експлуатації селян орендарями панської землі.
2. Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як відприватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:
– православні городяни мали селитися лише в спеціально відведенихкварталах;
– їх обмежували в заняттях ремеслом і торгівлею;
– усували від участі в місцевому самоврядуванні, обтяжували різнимиподатками й повинностями.
3. Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих наліквідацію його як стану.
– будь-які вияви покозачення (перехід селян до козацького стану) придушувалисяз особливою жорстокістю;
– за «Ординацією війська Запорозького реєстрового, щоперебуває на службі Речі Посполитої» (1638 р) всі колишні реєстровікозаки, за винятком 6-тисячного реєстру – відтоді складової частини польськоговійська – перетворювалися на кріпаків;
– реєстровці позбавлялися права обирати гетьмана і старшину, їх мавпризначати польський уряд зі шляхти;
– на Запорожжі розміщувалися польські залоги, було відбудованофортецю Кодак (1639 р);
– козакам заборонялося без згоди польського уряду ходити в морські ісуходільні походи проти Османської імперії та Кримського ханства;
– козаків зобов’язували виконувати всілякі роботи,сплачувати обтяжливі податки.
4. Полонізація українського суспільства, примусове насадженнякатолицизму, що викликали масові протести населення:
– православні повинні були сплачувати податки на утримання католицькогодуховенства;
– православним нерідко заборонялося провадити, обіймати певніпосади, створювати вищі навчальні заклади;
– закривалися існуючі, заборонялося будувати православні церкви ймонастирі, а їхні володіння і майно конфісковувалося католицьким та українськимдуховенством;
– водночас продовжувалося активне будівництво костьолів,збільшувалася кількість єзуїтських колегіумів, поширювався їхній вплив;
– звужувалася сфера вживання української мови.
Богдан Хмельницький. Зиновій – Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.)народився в сім’ї дрібного українського шляхтича. Йогобатько був сотником реєстрового козацтва, який одержав за свою службу невеликиймаєток з хутором Суботів біля Чигирина.
Б. Хмельницький здобув добру освіту в київській монастирській школі ільвівському єзуїтському колегіумі. Був учасником численних козацьких походівпроти Османської імперії і Кримського ханства. У битві під Цецорою (1620 р)потрапив у полон до турків, де вивчив турецьку і татарську мови, познайомився здеякими представниками знаті. Був одружений з донькою заможного переяславськогокупця Ганною Сомко, мав четверо дітей.
У 1632-1634 рр. брав участь у Смоленській війні з Росією на боці Польщі.Деякі історики (О. Воронянський та ін.) вважають, що Б. Хмельницький бувучасником козацько-селянського повстання 1637-1638 рр. У 1637 р. післяпридушення повстання Павлюка він одержав посаду писаря реєстрового козацтва, ау 1646 р. – сотника Чигиринського козацького полку. У цьому ж році назапрошення французького уряду разом з Іваном Сірком і запорозькими козакамибрав участь у воєнних діях на боці Франції проти Габсбургів.
Безпосереднім приводом до вступу Хмельницького проти Польщі булаособиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Данило Чаплінський. Скориставшисьвідсутністю Б. Хмельницького (улітку 1646 р) він розорив хутір Суботів,майже до смерті побив молодого сина та викрав жінку (Олену), з якою Богданзбирався одружитися (перша дружина на цей час померла). Після повернення зВаршави Хмельницький використовував усі законні шляхи для покарання винних, аждо особистої аудієнції у польського короля. Однак це не мало ніяких результатів.Не домігшись справедливості він у серпні-вересні 1647 р. проводить таємніради із своїми однодумцями щодо підготовки повстання проти панських магнатів. Протезрада з боку чигиринського осавула призвела до арешту Хмельницького. Вирвавшись(за сприяння родичів) на волю, він у грудні 1647 р. з кількома десяткамикозаків вирушив на Запоріжжя. 2. Початокнаціонально-визвольної війни
На початку 1648 р. Б. Хмельницький сформував перший повстанськийзагін, установив зв’язок із козаками Січі. Разом з сотнеюзапорожців і декількома сотнями «покозачених» селян він атакувавКодацьку фортецю, через яку поляки контролювали Запоріжжя.25 січня заволодівфортецею. При цьому значна частина реєстрових козаків перейшла на бікповстанців. Ці події стали початком національно – визвольної війни українськогонароду.
Невдовзі відбулась козацька рада, на якій Хмельницького було обраногетьманом.
Підготовка збройного виступу. Б. Хмельницький напередодні збройноговиступу проти поляків:
– розіслав універсали до українського народу із закликами вступатидо лав козацького війська;
– налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї табоєприпасів;
– із початком воєнних дій досяг домовленості про перехідреєстрових козаків на бік повстанців;
– вів переговори з Туреччиною і Кримським ханством. Заручившисьпідтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські послиуклали з кримським ханом Іслам – Гіреєм III договір про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.
Фактичним проголошенням війни стала вимога Б. Хмельницького вивести зтериторії Наддніпрянщини королівські війська і скасувати «Ординацію»1638 р. На утихомирення запорожців поляки направили два загони загальноючисельністю близько 10 тис. чол.
Воєнні дії у 1648-1649 рр. Повстанці вийшли із Запоріжжя (в союзі зХмельницьким воювала і татарська кіннота) і рушили назустріч урядовим військам.5-6травня 1648 р. в урочищі Жовті Води (Дніпропетровська область) Б. Хмельницькийздобув першу перемогу. Повстанці оточили загін С. Потоцького і розгромили його.Однак основні сили поляків на чолі з гетьманом М. Калиновським укріпилися підКорсунем.14 травня до міста наблизилися війська Б. Хмельницького. Поляки,упевнені в значній чисельній перевазі козацького війська, залишили вигідніпозиції і почали відступати на Богуслав. На їхньому шляху козаки улаштувализасідку (6-ти тисячний загін Максима Кривоноса).16 травня польська арміяодночасною атакою козаків Хмельницького і Кривоноса була цілком розгромлена. Врятувалисянебагато.8,5 тис., у тому числі обидва польські гетьмани, потрапили утатарський полон.
Перемога на Жовтих Водах і під Корсунем стала сигналом для повстань повсій Україні. Хмельницький збирав війська у Б. Церкві, формував нові, козацькіоргани влади. У цей час керував визволенням Правобережної України полковник М. Кривоніс.До кінця липня 1648 р. з-під польського ярма було визволено всю територіюЛівобережжя, а до кінця серпня – Брацлавське, Київське, Подільське воєводствана Правобережжі, а також східні та південні райони Волинського воєводства.
Протягом літа 1648 р. обидві сторони готувалися до вирішальногобою. Польська армія нараховувала 32 тис. шляхтичів, 8 тис. німецьких найманціві декілька десятків тисяч слуг. Повстанців було близько 80 тис. (козаки,селяни, міщани), однак вони були погано озброєні. Поляки прагнули реваншу.
Чергова битва, яка відбулася 21-23 вересня 1648 р. під Пилявцями (теперс. Пилява Хмельницької області) завершилася для поляків поразкою. Булозахоплено всю ворожу артилерію. До козаків потрапив також величезний обоз зізначними матеріальними цінностями.
Перемога під Пилявцями відкрила шлях до визволення західних земель. Повстанці26 вересня 1648 р. розбили оборону Львова. Однак, не бажаючи витрачатисили на штурм і щоб уникнути зайвого кровопролиття та руйнування міста, післянетривалої оборони Хмельницький отримав викуп у 200 тис. злотих на користьсвоїх союзників – татар. Одержавши викуп. Він зняв облогу і пішов далі. Допольського міста Замостя. Цю добре укріплену фортецю він не став штурмувати,оскільки не було достатньо важкої артилерії. Хмельницький розраховував натривалу облогу, одночасно чекаючи результатів виборів нового короля в Польщі.
Королем було обрано Яна-Казимира, чию кандидатуру підтримував і Хмельницький,отримавши викуп від жителів Замостя, ураховуючи складне становище армії, атакож обіцянку нового короля почати переговори з повстанцями, Хмельницький 14листопада зняв облогу і повернувся на Подніпров’я. Однак, укладаючи перемир’я зкоролем він не збирався припиняти збройної боротьби, планував навесні 1649 р. поновитивоєнні дії.
23 грудня 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницькимурочисто вступило до Києва. Назустріч українським полкам вийшло місцевенаселення, посли Молдавії, Туреччини, Трансільванії, Росії, київськиймитрополит Сильвестр Косів.
У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися переговори Б. Хмельницькогоз королівським послом. Б. Хмельницький не погодився з посольськими вимогами проповернення селян у кріпосний стан, погодившись лише на перемир’я до весни. Вумовах зимових холодів, нестачі продовольства і боєприпасів вести воєнні дії ніполяки, ні козаки були не в змозі.
Промова Хмельницького на переговорах з королівським посольствомдослідниками (С.І. Кульчицький та ін) тлумачиться як програма розбудовиУкраїнської держави:
– гетьман обґрунтував право українців на створення незалежної відРечі Посполитої держави в етнічних межах їхнього проживання;
– сформулював положення про соборність Української держави;
– розглядав козацьку Україну як спадкоємницю Київської Русі. Провіднароль в утворенні й організації Української держави приділялася ВійськуЗапорозькому.
Досягнуте перемир’я обидві сторони активно використовували дляпідготовки до нової війни. Навесні 1649 р. поляки, порушивши перемир’я,розпочали воєнні дії. Наприкінці травня Хмельницький виступив з Чигиринаназустріч польським військам. Поляки відступили на територію Чигирина доЗбаразького замка.
У червні 1649 р. козаки за підтримки татарської кінноти атакували поляків,які укріпилися під Збаражем. Запеклі бої тривали близько місяця. На допомогуобложеним виступив сам король Ян-Козимир на чолі 30-тисячного війська. Довідавшисьпро це, Хмельницький зняв з облоги частину військ й повів їх назустріч королеві.
5 серпня біля міста Зборова козацьке військо атакувало поляків. Полякибули вимушені перейти до оборони і в передмістях Зборова влаштували укріпленийтабір, котрий відразу оточили повсталі. Наступного дня Хмельницький узяв Зборові польська армія опинилася на грані розгрому, почалося масове дезертирство. Поляківврятували від поразки татари. Кримський хан Іслам-Гірей, не зацікавлений уподальшому посиленні України, зрадив Б. Хмельницького за обіцяну королем великувинагороду і право брати ясир на всьому шляху свого повернення в Крим.
Зборівський мирний договір. Щоб уникнути одночасної війни проти Польщій проти Кримського ханства Б. Хмельницький змушений був укласти мирний договірз Польщею.
8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір. Умовидоговору передбачали:
– збільшення реєстру до 40 тис. козаків й підтвердження всіх козацькихпривілеїв;
– повернення до реєстру всіх виписаних з нього козаків (так званих„випищиків”);
– передачу Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводствпід козацьке управління і виведення звідти польських військ;
– збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча з рядомобмежень;
– державні посади мали обіймати лише православні;
– внесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковноїунії (1596 р) і повернення православній церкві всіх її прав та майна;
– надання православному митрополитові місця в сенаті;
– заборона єзуїтам проживати в українських містах;
– усім учасникам війни оголошувалися амністія.
Разом з тим шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусиливиконувати довоєнні повинності. Підписанням Зборівського договору завершивсяперший етап війни. Однак, договір не влаштував ні польську шляхту (яка вважалапоступки козацтву надмірними), ні козацтво, котре перешкоджало поверненнюшляхти і відновленню кріпацтва. Договір підривав авторитет Хмельницького. НаЗапоріжжі навіть спалахнуло повстання проти нього і був обраний новий гетьман,однак Хмельницькому вдалося зберегти булаву. 3. Утворенняукраїнської козацької держави
Унаслідок перемог 1648-1649 рр. значна частина земель булазвільнена від польської влади. Це створило умови для утворення Українськоїкозацької держави – Війська Запорозького, в основі якої лежала військоваорганізація запорожців. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною.
Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької державизгідно з умовами Зборівського договору складалася з земель колишньогоКиївського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (приблизно 200 тис. кв. км).Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин.
На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Булоліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїмтериторіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділенона 16 полків. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Коженполк очолював полковник. Який обирався на полковій раді або призначавсягетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративнувладу. Територія полку поділялася на 10-20 і більше сотень. Адміністративнимицентрами сотень були міста й великі села. Військово-адміністративну владу натериторії здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ,Ніжин, Чернігів, Полтава та ін) керували магістрами на чолі з війтами. У селахсправами відали старости, яких обирала громада, а справами козаків – обраніними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.
Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом стала Генеральнарада – загальні збори всього козацького війська. Оскільки регламент роботиради, механізм обговорення питань на цих зборах був відсутній нерідко вониперетворювалися у мітинг. Тому скликалися вони зазвичай лише для схваленнязаздалегідь підготовлених рішень (спочатку ради збиралися щорічно).
В останній період діяльності Хмельницький взагалі припинив скликанняради. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася зполковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширивсяза рахунок представників міст, шляхти, духовенства. Старшинська рада малаширокі повноваження: розглядала питання міжнародної політики, затверджуваламіські привілеї, виносила смертні вироки тощо.
Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він,зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участьу судочинстві (при гетьмані діяв Генеральний суд), опікувався фінансовоюсистемою, за рішенням ради розпочинав мирні переговори, керував дипломатичнимизносинами з іншими державами, був головнокомандувачем збройних сил.
Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політикигетьманові допомагав уряд – генеральна старшина. До її складу входили: генеральнийписар (керував канцелярією, відповідав за зносини з іноземними державами),генеральний обозний (начальник військової артилерії, відповідав за виробництвобоєприпасів і постачання). Крім них до генеральної старшини входили: генеральнийсуддя, генеральний підскарбій (відав збором податків), осавули (відповідали запідтримку правопорядку), хорунжий, бунчужний (відали військовими справами), атакож полковники – керівники територіальних і військових козаків.
Військові сили. Гетьманська держава мала одну із найсильніших армій утогочасній Європі. У ході визвольної війни повстанські загони перетворилися на100-тисячну армію, організовану за територіальним принципом: певна територіявиставляла кілька козаків, які об’єднувалися в полк. Ядром армії було реєстровета запорозьке козацтво, а основна маса складалася з «покозачених»селян і міщан, основу козацьких полків становила піхота. Під час війни булостворено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. протистояла ворогові. До діючоїармії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб,загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів,продовольства.
Фінансова система. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньокерував Б. Хмельницький. Існувало кілька джерел надходження коштів: передусім –земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) і плата за їхоренду. Кошти надходили також від торгівлі (збори з торгів, ярмарків, кордоннемито тощо). Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськимиуніверсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Ізгрошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московськіі турецькі гроші.
Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вонаскладалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовоюустановою був генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядавапеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якимипрохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального судувходили двоє генеральних судів і судовий писар. Суди на місцях очолювалиособисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягалине тільки козаки, а й міщанита селяни. У містах із магдебурзьким правомдіяли міські суди.
Міжнародні відносини і зовнішня політика. Становлення європейськихдержав до визвольної війни українського народу визначалося двома основнимифакторами:
– ідеологічним: ставлення до релігійної реформації. З цих причинпротестантські держави (Англія, Голландія, Швеція, північні князівства Німеччини)– співчували боротьбі України з католицькою Польщею, а католицькі держави(Франція, Австрія, Іспанія та ін) – підтримували Польщу.
– практичним: бажанням використати Україну для ослабленняТуреччини або Польщі. Зокрема, Швеція і Росія не проти були використати Українудля ослаблення Польщі, а Молдавія і Валахія – Туреччини, однак реальноїдопомоги не надавали.
Головною метою зовнішньої політики Б. Хмельницького було забезпеченняприхильного ставлення до України сусідніх держав і недопущення антиукраїнськогосоюзу Польщі з іншими державами, насамперед Туреччиною, кримським ханством. Щеіз самого початку війни Хмельницький заручився підтримкою кримських татар ізміг домогтися нейтралітету Туреччини. Важливим був для України нейтралітетЛитви (цей нейтралітет було забезпечено не дипломатичними заходами, а черезорганізацію гетьманськими посланцями селянських повстань в самій Литві). Хмельницькийпідтримував також добросусідські відносини з Молдавією, Валахією,Трансільванією. Неодноразово намагався знайти підтримку у Росії. Шукаввійськового союзу із Швецією як потенційним супротивником Польщі.
Зміни в соціально економічному житті. Утвердження козацької держави –Гетьманщини – відбувалося на тлі глибоких зрушень в господарському ісуспільному житті:
– було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння;
– ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання;
– заборонено кріпацтво;
– натомість сформувалася козацька, селянська, а також державнавласність на землю;
– польські магнати і католицька шляхта й католицьке духовенствозмушені були залишити Україну;
– провідну роль в житті суспільства став відігравати козацькийстан. Влада, основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини, якаформувалася із представників різних суспільних верств;
– великим завоюванням козацької держави стала особиста свободаабсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати докозацького стану;
– переважна більшість селян покозачилася;
– в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунутонаціонально-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, дляучасті в самоврядуванні.
1.4 Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.
Зборівська угода (1649 р) не зняла суперечностей між Україною таПольщею. І боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р. КорольЯн Казимир обговорював з представниками папи римського плани нового походу вУкраїну.
Битва під Берестечком. У лютому 1651 р. поляки порушили мирнийдоговір. Королівська армія вторглась на Брацлавщину і захопила містечко Красне.Ця подія стала початком нового протистояння, вирішальним моментом якого булабитва під Берестечком на Волині. Тут 18 червня 1651 р. зустрілися150-200-тисячна польська і 100-тисячна козацька армії. На боці козаків виступивтакож 50-тисячний загін татарської кінноти. Після триденних боїв намітиласяперевага на користь повстанців. Однак, татари не були зацікавлені в перемозікозаків, навпаки – вони покладали надії на взаємне ослаблення воюючих сторін. Томуу вирішальний момент покинули поле бою. Коли Б. Хмельницький, спробувавши їхзупинити, прибув до хана, татари взяли його в полон. З якого він визволивсялише через деякий час і за викуп. Поляки оточили табір, штурмували йогопротягом 10 днів. Командування повстанською армією перейшло до полковника ІванаБогуна, який зміг прорвати польське оточення і відвести з оточення більшучастину армії на Київщину.
Повернувши із полону на початку липня, Б. Хмельницький швидко відновивбоєздатну армію і вже на початку вересня зупинив просування литовсько-польськихвійськ в районі Білої Церкви.
Білоцерківський мирний договір.18 вересня 1651 р. у м. Біла Церкваміж поляками і Б. Хмельницький був підписаний новий мирний договір, який значнообмежував автономію козацької держави:
– козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. УБрацлавське і Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація, амагнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки;
– козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті хто залишавсяза межами реєстру, верталися у підданство до польських панів;
– гетьман підпорядковувався польському королю, зобов’язувавсярозірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин зіноземними державами;
– підтверджувалися права православної церкви та української шляхти. Однакпитання про скасування церковної унії навіть не порушувалося.
Білоцерківський договір викликав невдоволення серед козаків. Однак Б. Хмельницькийрозглядав його як можливість для відновлення сил.
З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Б. Хмельницькийпрагнув зав’язати відносин з придунайськими країнами – Валахією,Трансільванією, а особливо з Молдовою. Однак, молдавський господар В. Лупулпідтримував польського короля. У серпні 1651 р. козаки під проводом Б. Хмельницькогоперейшли Дністер і вторглись на територію молдавського князівства. А на початкувересня оволоділи столицею князівства – м. Яссами. Лупул погодився на мир. Головноюумовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Лупул зобов’язувавсявидати свою дочку заміж за сина Б. Хмельницького – Тимоша. Однак післяБерестецької битви Лупул відмовився виконувати свої зобов’язування передУкраїною. Тоді гетьман підготував новий похід проти Молдови.
Польський король, не бажаючи допустити воєнний союз України з Молдовою,направив свої війська проти козаків, що йшли з Подніпров’я до Молдови.23 травня1652 р. біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина) між ними сталасяжорстока битва, в ході якої поляки були вщент розбиті.
Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українськомусуспільстві. Повстання спалахували по всій Україні. Почалося повсюдне винищенняшляхти, поляки мусили рятуватися й залишали землі Гетьманщини. У результаті долипня 1652 р. територія Брацлавського, Київського та Чернігівськоговоєводств були звільнені від поляків. Західні кордони Гетьманщини зновувстановилися по берегах р. Случ, як передбачав Зборівський договір 1649 р.Білоцерківський договір утратив чинність. Відновилася гетьманська влада, йкозацька Україна знову здобула незалежність.
Молдавські походи 1652-1653 рр. Після Батозької битви, у травні-червні1652 р. козаки, вступивши до Молдови, змусили Лупула виконати попереднізобов’язання. У серпні Тимош одружився з Розаною дочкою Лупула. Однак спокій ненаступив. Занепокоєні українсько-молдавським союзом, Польща, Валахія іТрансільванія об’єдналися в антиукраїнську коаліцію. У квітні 1653 р. вони, запідтримки польського уряду, захопили Ясси й посадили на престол свогоставленика. Лупул звернувся за допомогою до Б. Хмельницького. Двічі (у квітніта липні-серпні 1653 р) Тиміш на чолі козацького війська ходив рятувати своготестя й допомагав тому повернути престол. Але нерозважлива політика Тимошапризвела не тільки до його загибелі на початку вересня, а й підштовхнулаВалахію та Трансільванію до створення разом з Польщею антиукраїнської коаліції.Після зміщення з престолу Лупула до них приєдналася й Молдавія.
Жванецька облога. У кінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушивпольський король Ян Казимир, який у жовтні став табором під містечком Жванець(Хмельницька область). Туди підійшли й основні сили українсько-татарськоговійська. Польський табір було взято в облогу. Значних боїв не було, але полякипотерпали від холоду, хвороб, нестачі продовольства(майже 10 тис. поляківпомерло). За цих умов поляки були готові капітулювати. Однак їх уже вкотреврятували татари.5 грудня 1653 р. хан і польський король уклали сепаратнуугоду, за якою воєнні дії припинилися, татари отримували дозвіл брати ясир назахідноукраїнських землях. Інтереси України за цією угодою не бралися до уваги.
Внутрішнє і зовнішнє становище України. За умов тривалої війнистановище козацької держави невпинно погіршувалося. Особливо загостриласяситуація восени 1653 р. Шість років війни виснажили Україну. Внаслідок польськихкаральних походів, ординських грабунків, постійних мобілізацій населення,епідемій чуми та холери було спустошено понад 100 міст і містечок наПравобережжі, знелюдніли території Брацлавщини та Київщини.
Занепало сільське господарство. Зубожіле козацтво вже не могловиконувати військову повинність. Дедалі складніше проходили мобілізації. Рятуючисьвід загарбників люди тікали на Слобожанщину.
Погіршувалося й міжнародне становище Української держави. Польща,Молдова, Валахія і Трансільванія об’єднувалися в антиукраїнський союз. Кримськийхан надто часто зраджував українців. Польща, не змирившись з існуваннямкозацької держави, готувалася до нового наступу.
За цих умов, задля збереження основних здобутків війни, передусімдержави, Ю. Хмельницький дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу змосковським царем.
5. Українсько-московськийдоговір 1654 р. Березневі статті
Б. Хмельницький ще з 1648 р. звертався до московської держави зпроханням допомогти Україні в боротьбі з Польщею. До того ж його непокоїламожливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їхпов’язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувавсяпорушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни. Москватакож остерігалася полум’я козацького повстання, що моглоперекинутися на московські землі.
Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким,Хмельницький, як зазначає Б. Лановик, навіть погрожував піти війною наМосковську державу. У червні 1653 р. він в листі до царя дав зрозуміти: якщотой і надалі зволікатиме з допомогою українській державі, то Україна укладесоюз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідкахтакого союзу для Москви. Тобто, на нашу думку, з самого початку це був «нерівнийшлюб», до якого Москва особливої зацікавленості не виявляла, це буввимушений союз.
Нарешті, 1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві вирішив прийнятивсе Військо Запорозьке «під високу государеву руку». У зв’язку з цимрішенням до України було відряджено велике посольство на чолі з бояриномВасилем Бутурліним. Зустріч і переговори відбувалися на раді в Переяславі 8січня 1654 р. У ході переговорів козаки запропонували боярам присягнутиукраїнському народу від імені царя, як це робили польські представники. Російськіпосли відмовилися, мотивуючи відмову тим, що «самодержець не присягаєсвоїм підданим». Цей інцидент ледве не зірвав укладання договору. Лишепісля запевнення В. Батуріна, що цар охоронятиме всі права України, гетьман істаршина погодилися на присягу.
Всього на вірність московському цареві 8 січня 1654 р. присягнуло 284особи. Згодом представники московського посольства побували у 117 містах імістечках України, де присягу, за їхніми даними, склали понад 127 тис. осібчоловічої статі. Відмовилися присягати ряд представників козацької старшини,зокрема І. Богун та І. Сірко. А також Брацлавський, Кропивнянський,Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, а також українськедуховенство на чолі з митрополитом С. Косовим.
Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українськихвідносин, бо письмових угод в Переяславі укладено не було. Для остаточногооформлення договору до Москви було відправлене посольство козацького війська начолі з генеральним суддею С. Зарудним та полковником П. Тетерею. Вони привезлидо Москви «прохання» гетьмана до царя з 23 пунктів («СтаттіБогдана Хмельницького»). Основна ідея цих документів – встановлення такихміждержавних відносин між Україною і Москвою при яких за Україною залишаєтьсяяк внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.
„Березневі статті”. Остаточний текст українсько-московського договору(було узгоджено 17 статей, а з шести статей узгодження відкладали на пізніше) булоухвалено у Москві в березні 1654 р., звідси і його назва – «Березневі статті» (їх оригінали не збереглися).
Домовленість між Україною і Росією не були оформлені єдиним документом.Умови взаємин між державами були зафіксовані в протоколі московськихпереговорів, гетьманських статтях і відповідях на них, а також у жалуванихграмотах царя.
Відповідно до договору:
Україна зберегла усі свої порядки, форму правління на чолі з гетьманом,який пожиттєво обирався на козацькій раді;
Незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд ісудочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика;
Підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти,духовенства та Війська Запорозького;
Кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб;
Збір податків в Україні покладався на місцевих урядників без втручанняросійських чиновників, однак певна частина суми мала передаватися домосковської казни;
Гетьман мав право приймати послів і підтримувати відносини з іноземнимиурядами за винятком Польщі і Туреччини;
Москва діставала право мати в Києві свого воєводу разом із невеликоюзалогою;
Цар брав на себе обов’язок захищати Україну своїми військами ізвільнити її від домагань Польщі;
Царський уряд також отримав право затверджувати на посаді новообраногогетьмана тощо.
На думку істориків, договір являв собою типовий для того часувійськовий союз сильної і більш слабкої держави на основі відносин васалітету. Українане входила до складу Росії, а одержувала її захист, замість того визнаючиномінальну залежність від царя.
Загалом умови українсько-московського договору 1654 р. булирівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Водночас договір бувнезавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаромчерез недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.
Втім, попри недосконалість і недовговічність, українсько-московськийдоговір 1654 р. давав змогу зберегти самостійність щойно створеноїУкраїнської держави. Український уряд дістав можливість довести до переможногокінця війну проти Польщі, а отже, завершити возз’єднання всіх українськихземель під своєю владою.
У міжнародних відносинах договір засвідчував право України навідокремлення від Польщі, став юридичним визнанням її державності та козацькогоустрою, тобто він був виявом міжнародного визнання самостійності Українськоїдержави.
6. Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.
У відповідь на українсько-московську угоду поляки і татари об’єдналисвої сили, уклавши влітку 1654 р. так званий Вічний договір, і почалиновий етап війни.
Уже восени 1654 р. польська армія вторглась на Брацлавщину, згодом донеї приєдналася і татарська орда. Взимку вони взяли в облогу Умань. На допомогууманцям виступив Б. Хмельницький в союзі з 10-тисячним загалом російськихстрільців. Битва завершилася незначною перевагою Б. Хмельницького, однак, черезвтому армії він не зміг остаточно розгромити поляків.
Навесні 1655 р. театр воєнних дій перемістився назахідноукраїнські землі. У березні 1655 р. українська армія розгромилапольське військо під Городком і почала облогу Львова, звільнивши незабаром усюГаличину.
Одночасно на території Білорусії і Смоленщини успішно діяли українськіі російські війська, що витіснили звідти литовську армію і зайняли частинуЛитви.
Успішними воєнними діями українсько-російських військ скористалася Швеція,котра в союзі з німцями (з Бранденбургом) вступили у війну проти Польщі. Шведизахопили майже всю територію Польщі, включаючи Краків і Варшаву. Польська арміяне витримала війни на два фронти і капітулювала. Польський король Ян Казимирутік у Сілезію. Литва прийняла шведський протекторат, частина польських земельвідійшла німцям.
Віленське перемир’я. Зміна політичної ситуації, успіхи Швеції налякалиросійський уряд, котрий бачив у Швеції нового небезпечного ворога. За цих умовМосква пішла на зближення з Польщею, яка запропонувала російському царевіОлексію Михайловичу стати польським королем на випадок смерті Яна Казимира.
У травні 1656 р. цар оголосив війну Швеції, а в серпні розпочалосямосковсько-польські переговори у Вільно. Українську делегацію на ці переговорине допустили.24 жовтня 1656 р. було укладено Віленське перемир’я, якепередбачало:
– воєнні дії між Польщею й Москвою припинялися;
– обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговори про мирзі Швецією;
– натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції таБранденбурга;
– обрання царя на польський трон.
Після цієї, по суті зрадницької угоди військовий союз України з Москвоюпроти Польщі фактично втратив силу. У Чигирині відбувалася козацька Рада, дегетьман і старшина присяглися спільно боронити Україну. У цій ситуації головноюметою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави таоб’єднання у її складі західноукраїнських земель. Віленське перемир’ярозглядалося як порушення українсько-російського договору.
Гетьман вирішив шукати нових союзників у війні проти Речі Посполитої. Якнові союзники у війні проти Речі Посполитої були обрані Трансільванія і Швеція.У жовтні 1656 р. був укладений військовий союз із Трансільванією (яка, усвою чергу, із грудня того ж року стала союзником Швеції) проти Польщі. Велисятакож активні переговори зі швецьким королем. Однак, шведи, претендуючи на всіпольські землі, не погоджувалися визнати за гетьманом всіх українських етнічнихтериторій.
Проте, українські війська в союзі зі шведською і трансільванськоюармією наприкінці 1656 р. і влітку 1657 р. успішно воювали натериторії Польщі та Білорусії. Однак, після нападу на Швецію з боку Данії шведивідвели свої війська, а трансільванський князь перед загрозою нападу татар почавпереговори з поляками. За цих умов козаки повернулися в Україну.
У 1657 р. ситуація значно погіршилась: загострилися відносини міжрізними угрупуваннями козацької старшини; частина полків була незадоволенаполітикою гетьмана і тривалою війною; запорожці обвинувачували Хмельницького внезаконних поборах і особистому збагаченні. Важко хворий Хмельницький змушенийбув відмовитися від планів проголосити себе князем і заснувати монархічнудинастію. Він обмежився тим, що гетьманом було обрано його 16-річного синаЮрія, а опікуном призначено генерального писаря Івана Виговського.27 липня1657 р.Б. Хмельницький помер. З його смертю ще більше загострилосяпротиріччя між старшиною, яка прагнула одержати феодальні привілеї, і рядовимкозацтвом; розгорнулася боротьба старшинських угрупувань за владу, що призвелодо Руїни.
Значення Національно-визвольної війни. Національно-визвольна війнастала переломним етапом в житті України, який визначив напрямки її розвитку набагато десятиліть:
– у ході війни виникла і зміцнилася ідея боротьби за державнусамостійність України, були закладені основи української національноїдержавності;
– була створена незалежна національна держава, частина якої наЛівобережжі України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російськоїімперії з 1659 р. до початку 80-х років ХVIII ст. Національно-патріотичні сили у Правобережній України прагнуливідновити державну структуру з власною територією і возз’єднатися зГетьманщиною;
– в результаті війни на більшості території України булоліквідовано шляхетське і магнатське землеволодіння, кріпосне право;
– переважна більшість селян одержали особисту волю і право наволодіння землею;
– значно зміцнювалосякозацтво, яке стала панівною в Україні;
– народні маси отримали досвід боротьби проти якнаціонально-релігійного гніту, так і соціальної нерівноправності таекономічного гноблення.
Разом з тим, Б. Хмельницький, як і більшість козацької старшини, невиходили за рамки феодального світогляду. Козацька верхівка прагнула не довстановлення демократичного республіканського устрою в новій державі, а дозаняття в ньому тієї соціальної ніші, яка звільнилася після вигнання зукраїнських земель магнатів і польської шляхтою Звідси – прагнення значноїчастини старшини до установлення феодальних повинностей на свою користь,зайняти місце правлячого класу, що призвело до розколу серед козацтва, а післясмерті Б. Хмельницького – до громадянської війни.