Контрольна робота на тему:
Національний склад гірничопромислової буржуазіїУкраїни в пореформений період
Питання пронаціональний склад індустріальної буржуазії Донецько-Придніпровського регіонудосі не стало предметом вивчення в історичній науці. Про це, зокрема, свідчитьяк відсутність спеціальних робіт, так і досить схематичне висвітлення питання уроботах узагальнюючого характеру. У спадщину від дореволюційної історіографіїсучасним дослідникам залишилось дві ідеї: переоцінка питомої ваги і ролііноземних капіталів у розвитку базових галузей виробництва та запереченняіснування української буржуазії. В сучасних умовах обидві тенденції лишепідкреслюють наукове значення і актуальність цього сюжету.
У національномувідношенні південна гірничопромислова буржуазія відзначалась помітноюстрокатістю. Це пояснюється і демографічною картиною міст Південної України іПриазов'я, особливо Одеси, Ростова-на-Дону, Таганрога, Маріуполя, і малоючисельність місцевого купецтва, яке займалось переважно торгово-лихварськоюдіяльністю, і особливостями формування буржуазії Донецько-Придніпровськогорайону, зокрема високою питомою вагою іноземних капіталів
Серед верств ігруп, які відігравали найбільш помітну роль у формуванні промислової буржуазії,росіян найбільше було серед підприємців із поміщиків,військово-адміністративного апарату (офіцерів і чиновників), купецтва,технічної інтелігенції, донського козацтва. Тут в першу чергу повинні бутиназвані імена І.Г. та Д. Іловайських, П.П. Риковського, П.О. Карпова. О.В. Маркова,Я.І. Попова, М.М. Летуновського, В.Р. Максимова, С.І. та І.С. Кошкіних, М.С. Авдакова,П.М. Горлова, Ф.Е. Єнакієва та ін.
Черезнедосконалість демографічної статистики дореволюційної Росії, в основі якоїлежала віросповідана, а не національна ознака, важко виділити українців із''православного елементу" в цілому. На нашу думку, в даному випадкунеобхідно керуватися двома факторами: місцем народження або виходу підприємця ійого прізвищем. При всій недосконалості даного методу, він дає певне уявлення,на жаль, досить приблизне, про. соціальні верстви і групи, виділяючи найбільшукількість промисловців української національності, а також дозволяє персоніфікуватиряд відомих підприємців. В першу чергу мова повинна йти про поміщиків, купецтвоі селянство Катеринославської, Херсонської і південної частини Харківськоїгубернії, а також області Війська Донського.
Великимивласниками шахт були поміщики Бахмутського і Слов'яносербського повітівКатеринославської губернії — брати Рутченко, Голуб, Богданович та інші, яківідіграли важливу роль у справі видобутку вугілля на Донбасі в першіпореформені десятиліття. Ряд українських прізвищ фігурує серед вуглепромисловцівбасейну в кінці минулого століття. Аналогічно йшли справи і на Криворіжжі, дерозробкою залізної руди активно займались Галковська, Поль, Харченко та іншіпідприємці. Гадаємо, що в дійсності кількість гірничопромисловців-українцівсеред поміщиків була значно більша, оскільки в деяких випадках українці малиросійські або нейтральні прізвища.
Ще більшою булакількість вуглепромисловців-українців серед селян. Численні селянські артілі ітовариства Железнянського, Нелеповського, Щербинівського та інших родовищзахідної і центральної частин Донецького кряжа складались переважно з українців.Із селянських підприємців-українців у першу чергу слід назвати колишньогопастуха Я.І. Древицького, на підприємствах якого на початку 90-х pp. добувалоськілька мільйонів пудів вугілля.
Меншим булопредставництво українців серед промисловців, вихідців із купецтва. Цепояснюється в першу чергу активною участю основної маси місцевих купців ухлібній торгівлі, а також в інших операціях на внутрішньому ринку. Середмісцевих купців-українців, які надалі стали відомими гірничопромисловцями, слідназвати Глущенка, Мороховця, Пшеничного та ін. В останні десятиліття минулогостоліття посилюється приплив іногородніх купецьких елементів, зацікавленихновими перспективами. У цьому плані показовий приклад І.С. Панченка,павлоградського ІІ гільдії купецького сина. Поріднившись із сім'єю відомогодонського торгового козака І. С Кошкіна, Панченко переїжджає в Ростов-на-Дону іпри допомозі свого тестя поступово стає великим ділком регіонального масштабу. Невдовзівін починає поєднувати вуглевидобуток з торгівлею і стає великим донськимвуглепромисловцем. Про успіхи ростовського І гільдії купця Панченка на нивіторгівлі і промисловості свідчив той факт, що йому було надано потомственепочесне громадянство.
Однак найбільшвідомим представником ділового світу був О.К. Алчевський, один із великихукраїнських капіталістів кінця XIX ст. Ставши внаслідок різних фінансовихкомбінацій до середини 70-х pp. купцем І гільдії, О.К. Алчевський вкладаєбільшу частину своїх капіталів у гірничу промисловість Донбасу. У 1879 р. Алчевськийстає засновником одного з перших акціонерних товариств Донбасу — Олексієвськогогірничопромислового, в якому йому належав контрольний пакет акцій.
Особливо активназасновницька діяльність О.К. Алчевського розгорнулась у період економічногопіднесення 90-х pp. Використовуючи сприятливу господарську кон'юнктуру,харківський мільйонер зосередив основну увагу на металургійній промисловості.
У 1895 р. Алчевськийстав ініціатором створення одного із найбільших акціонерних товариств уросійській металургії — Донецько-Юріївського, яке спеціалізувалось на виробництвірізних сортів заліза. Через два роки разом з групою бельгійських і російськихкапіталістів він взяв участь у заснуванні в Маріуполі акціонерного товариства«Російський провідане».
Активна участьАлчевського у заснуванні" нових акціонерних товариств на Україні сталаможливою завдяки його широким зв'язкам у фінансовому світі, а також великомувласному багатству, яке оцінювалось в іноземній пресі в 30-40 млн. карбованців.Характеризуючи засновницьку діяльність Алчевського у період економічногопіднесення 90-х pp., В.І. Ленін вказував, що підприємець "… дістававсобі правдами і неправдами мільйони карбованців для заснування і підтримкигірничопромислових підприємств, обіцяючи золоті гори" (45). Широкевикористання «чужих грошей» (Алчевський кредитувався у Державному,Волзько-Камському, Петербузькому дисконтному і позичковому банках) в умовахекономічної кризи привело українського мільйонера до фінансового краху. Неодержавши очікуваної позики з Державного банку, Алчевський 7 травня 1901 р. покінчивжиття самогубством. Так трагічно обірвалось життя цієї яскравої, неабияких здібностей,багато в чому суперечливої людини.
Українцями занаціональністю були представники технічної інтелігенції, які активно займалисьпідприємницькою діяльністю або ж входили у верхній ешелон менеджменту (В.І. Арандаренко,Ясюкович та ін). Слід назвати також і представників інших груп інтелігенції,які належали до великих промисловців України: доктора медицини С.Н. Калачевського,власника одного з найбільших залізорудних рудників Криворіжжя, а такожкандидата природознавства Д.О. Алчевського, члена правління і дирекцій рядуакціонерних товариств.
На основівищесказаного можна зробити висновок про достатньо широку репрезентативністьукраїнців в основних соціальних верствах і групах, що становили ядро уформуванні промислової буржуазії України. Об'єктивні труднощі не дозволяютьвизначити загальну чисельність гірничопромисловців-українців, тому доводитьсявдаватись до підрахунків, виконаних на обмеженому статистичному матеріалі. Так,у 1888 р. із 21 вуглепромисловця Богодухово-Кальміуського району, що вцентральній частині Донбасу, як мінімум 7 були української національності. Думається,більш високою була питома вага підприємців-українців у районах з поширеноюдіяльністю селянських артілей і товариств.
Наведені вище данісвідчать, що в умовах інтенсивного розвитку капіталізму в пореформений періодшвидкими темпами проходить процес формування промислової буржуазії на Україні,значна частина якої складається з підприємців української національності.
Нарівні зросіянами й українцями, які становили більшість гірничопромисловців, середзаводчиків і власників шахт Донецько-Придніпровського району було немалопредставників інших націй і народностей Російської імперії. Тут необхідноназвати обрусілих сербів (Депрерадовича і Шевича), угорців (Сабо), потемківпредставників інших південнослов'янських і балканських народностей, якіпереселились у так звану Слов'яносербію в другій половині ХУІІІ ст.
Вугільною справоюзаймався і ряд вірменських купців із Нахічевані, предмістя Ростова-на-Дону (Ованесовта ін.). Нечисленну групу підприємців становили євреї — вихідці із місцевогокупецтва (І.Л. Уманський), банкіри (Г.1. Рубінштейн), а також представникитехнічної інтелігенції (О.І. Уманський, Л.Г. Рабіновіч). Відзначимо принагіднобільш солідні позиції єврейського капіталу в легкій промисловості з швидкимоборотом капіталів, а також у торгівлі. Незначною була питома вага грецькогоелементу, представленого в першу чергу купецтвом приморських міст Маріуполя і,особливо, Таганрога-Вальяно, Скамаранга і деяких інших.
В останнідесятиліття ХІХ ст. склад гірничопромислової буржуазії Півдня поповнився і зарахунок підприємців національних районів країни, в першу чергу Польщі іПрибалтики. Зацікавлені сприятливою економічною кон'юнктурою і можливістюодержання більш високих, ніж на батьківщині, прибутків, заводчики цих районівРосії переносять свою діяльність у Донбас і Придніпров'я.
З кінця 80-х pp. відбуваєтьсяпомітне збільшення польського і німецького елементів серед гірничопромисловцівУкраїни. Початок цьому процесу поклало створення «Південно-РосійськогоДніпровського металургійного товариства» (ПРДМТ), одним із засновниківякого стало товариство Варшавського сталеливарного заводу. Серед засновників інайбільших акціонерів ПРДМТ, а також серед вищої адміністрації заводу фігуруютьімена поляків В. Ляського, А. Скражиньського, С. Завадзського, В. Броневського,німців В. Pay, А. Вентцея, Г. Тегоштця, Б. Гантке, Е. Гербста та ін. Завинятком В. Pay і Б. Теплитця, всі інші підприємці німецької національностібули російськими підданими.
У кінці минулогостоліття багато поляків-інженерів входило у склад правлінь і директоратів рядуакціонерних товариств вугільної промисловості Донбасу (К. Мсциховський, Ч. Монковський,А. Стемпковський та ін), деякі перетворились безпосередньо у власників шахт (II.Фронцкевич, А. Завадзський).
Нарівні з полякамипомітно зростає чисельність підприємців-німців. Варшавським заводчиком Б. Ганткезбудовано металообробне підприємство в Катеринославі. У Придніпров'ї розвернувсвою діяльність один із членів численного роду лодзинських фабрикантів Ланте,інтереси якого були пов'язані з металообробною промисловістю. Серед власниківшахт Донбасу фігурує один із ветеранів гірничої справи А.В. Шейерман, колишнійлікар Луганського ливарного заводу, а також орендатор А.Б. Кебер і купці А.К. Рейс,К.П. Нейшильд і Г.Г. Гейнцельман. Думаємо, що немає ніяких підстав відносити допредставників іноземного капіталу підприємців подібного типу, які втратилизв'язки з батьківщиною і не були виразниками інтересів будь-яких іноземнихпромислових і фінансових груп.
Проникненняіноземного капіталу у важку індустрію Донбасу починається ще в 60-х рр., колибританським підприємцем Джоном Юзом було засновано Новоросійське товариство,яке приступило до будівництва першого металургійного заводу на Україні. З тогочасу в лави індустріальної буржуазії регіону, яка почала формуватися,вливаються представники англійського капіталу Юзи, Бальфури та ін.
Слідом заанглійцями на території Донецького кряжа з'являються французи, створюючи в 1873р. Гірниче і промислове товариство на Півдні Росії, яке приступає до придбанняі аренди вугленосних родовищ у місцевих поміщиків і селян в районі станціїІвзово. Однак в цей період кількість іноземних капіталів, інвестованих у важкуіндустрію Донбасу, була ще незначною.
З середини 80-х pp.відбувалося збільшення припливу іноземних капіталів у важку індустрію України,що було зумовлено поліпшенням фінансового становища західноєвропейських країн — експортерів капіталу, в першу чергу Бельгії і Франції, початком створенняДонецько-Придніпровського індустріального комплексу після введення Бексплуатацію Катерининської магістралі, помітним збільшенням попиту на метал іпаливо з боку капіталістичного господарства країни, що швидко розвивалося, таін. У цей період починає свою діяльність французьке Товариство криворізькихзалізних руд, голландське Анонімне товариство для розробки кам'яної солі вРосії, деякі інші компанії. З середини 80-х pp. відбувається розширення складупромислової буржуазії України за рахунок бельгійців, голландців, французів іпредставників інших націй. Серед представників промислових кіл. Півдняз'являються відомі бельгійські підприємці Л. Гійяр, барон де Макар і деякі інші.
Особливо посиливсяприплив іноземних капіталів у важку індустрію Півдня в середині і в другійполовині 90-х pp., що пояснюється як загальним поліпшеннямфінансово-економічного стану Росії, в першу чергу стабілізацією грошовогоринку, так і розміщенням у Франції гарантованих урядом російських паперів, якіохоче куплялись французькими і бельгійськими рантьє.
У періодекономічного піднесення 90-х pp. іноземний капітал використовує різні формисвого впровадження у важку індустрію Донецько-Придніпровського району. Уметалургійній промисловості переважало створення акціонерних товариств, щодіяли на іноземних і змішаних капіталах, причому в останньому випадку іноземніпідприємці, як правило, володіли контрольним пакетом акцій. В результаті з 13товариств, заснованих в 90-х pp. у чорній металургії, лише одне (Донецько-Юріївськеметалургійне) діяло повністю на російських капіталах, а в двох акціонерних товариствах(Нікополь-Маріупольському і Російсько-Бельгійському) вітчизняні капіталипереважали. Інші ж компанії були засновані повністю на іноземних, переважнофранко-бельгійських, капіталах або ж відзначались явною перевагою іноземних.
Характерноюособливістю діяльності іноземних підприємців у вугільній промисловості булопрагнення до створення акціонерних компаній на основі підприємств, придбаних удонецьких вуглепромисловців. У середині 90-х pp. бельгійські капіталістистворили акціонерні товариства на базі вугільних фірм Я.І. Древицького та І.П. Прохорова.В інших випадках іноземні грюндери виступали ініціаторами заснування компанійіз змішаними капіталами і поступово прибирали до своїх рук контрольний па, кетакцій. Так було з рудниками одного із великих власників шахт П.П. Риковського. У1898 р. було засновано Акціонерне товариство Риковських кам'яновугільнихкопалень, у якому контрольний пакет акцій (4 тис. із 16 тис) належав колишньомувласнику, а всього на долю вітчизняних капіталістів припадало 9100 акцій,причому до 7500 акцій — на долю П.І. та П.П. Риковських і їх близького оточення.Надалі ж бельгійським промисловцям вдалось послабити позиції «групиРиковських» і поступово помітно посилити свій вплив, хоч нам видаєтьсяперебільшеною оцінка цього товариства на рубежі ХІХ-ХХ ст., дана американськимісториком Дж. Маккеєм. Шляхом складних і тривалих комбінацій бельгійцям докінця століття вдалось встановити контроль над діяльністю Франко-Російськоготовариства Берестовських кам'яновугільних копалень, заснованого в 1893 р. набазі рудників донецького підприємця В.І. Хлопицького. Нарешті іноземнікапіталісти діставали великі або контрольні пакети акцій промислових компаній,основаних на російських капіталах. Зокрема, в 1891 р. Паризький міжнароднийбанк разом з Французькою національною обліковою конторою придбав у нащадків С.С.Полякова контрольний пакет акцій товариства Південноросійської кам'яновугільноїпромисловості.
Масовий припливіноземних капіталів зумовив розширення національного складу гірничопромисловоїбуржуазії регіону, де були представлені підприємці майже всіх країн Європи, атакож США. Кінець XIX ст. характеризується перевагою серед іноземних заводчиківі власників шахт представників франко-бельгійських промислових і фінансовихгруп. Імена таких підприємців, як барон де Макар, Делоа-Матьє, Вердіє, Буроз,Тразенстер та ін., були широко відомі в діловому світі як Бельгії і Франції,так і Росії.
У розглядуванийперіод формується новий тип іноземного промисловця, зв'язаного з промисловими ібанківськими угрупуваннями різних країн. Найбільш яскравими представникамиподібного типу підприємців були Ф. Шматцер і Е. Манциарлі де Делінесті.
Бельгійськийгірничий інженер Ф. Шматцер, австрієць за національністю, «обслуговував»інтереси кількох промислово-фінансових груп Бельгії. Перебравшись в середині90-х pp. на Донбас і непогано вивчивши економічну кон'юнктуру в країні, Шматцеробґрунтовує перед своїми патронами необхідність створення акціонерних товариства базі існуючих великих підприємств місцевих власників шахт. Зокрема, Шматцербув ініціатором придбання з цією метою рудників І. її. Прохорова і П.П. Риковського(56). У ході реорганізації цих підприємств в акціонерні товариства бельгійськийпідприємець шляхом різних комбінацій здобув значні кошти.
У 1878 р. австро-угорськийпідданий де Делінесті закінчив Петербузький гірничий інститут і звернувся з клопотанняму Міністерство державного майна про прийняття його на російську службу. Яквиняток молодому гірничому інженеру невизначеної національності (його батькобув — угорцем, мати — австрійською дворянкою, яка народилася у Франції) булодозволено вступити на російську службу без прийняття російського підданства (57).З кінця 70-х pp. почалась діяльність С Манциарлі спочатку на державній службі,а потім на приватних підприємствах. Активна участь у численних установчихопераціях в кінці XIX ст., виявлені при цьому практичність і енергія, а такожуспішні результати діяльності акціонерних товариств зробили 0. Манциарлі деДелінесті популярною фігурою в фінансово-промислових колах не тільки Росії, алей Західної Європи. Він брав активну участь у діяльності південних гірничопромисловихз'їздів, а також займав вищі адміністративні посади в ряді акціонернихтовариств Донбасу.
Крім Ф. Шматцера іС Манциарлі де Делінесті ряд інших представників іноземного капіталу відігрализначну роль в економічному житті регіону.
Кінець минулогостоліття характеризується встановленням широких ділових зв'язків і особистихконтактів між представниками вітчизняного та іноземного капіталу. У цьомувзаємозв'язку були зацікавлені обидві сторони: місцеві підприємці одержалиможливість запозичення більш удосконалених форм організації виробництва, атакож передової техніки і технології. Іноземні капіталісти за допомогоюросійських промисловців стали краще орієнтуватися в особливостях внутрішньогоринку, враховувати господарську кон'юнктуру, нарешті, одержали можливість виходуна урядові установи економічного профілю.
Підведемо підсумки.Формування гірничопромислової буржуазії України починається на рубежі 60-70 pp.,в період інтенсивного залізничного будівництва на Донецькому кряжі. Найважливішимфактором формування буржуазії в регіоні стають внутрішні процеси розвитку туткапіталістичних відносин.
Тому основне ядробуржуазії, що формувалась, складали місцеві уродженці, котрі в основномуналежали до привілейованих класів і станів. Завершення промислового перевороту,початок бурхливої капіталістичної індустріалізації в Донецько-Придніпровськомурайоні приводять до помітного розширення складу заводчиків і власників шахтУкраїни за рахунок як місцевих, так і іногородніх елементів.
Періодекономічного піднесення 90-х pp. характеризувався бурхливим розвиткомпромисловості на Півдні України і значними змінами в чисельності і складігірничопромислової буржуазії. Вирішальне значення мала заміна індивідуально-капіталістичнихпідприємств акціонерними. Цей процес супроводжувався помітним розширеннямскладу буржуазії за рахунок банкірів та промисловців інших районів країни,вищого і середнього чиновництва, іноземних підприємців і рантьє, а такожпредставників інтелігенції, переважно технічної.
В результатікардинальних змін індустріальна буржуазія України поступово перетворювалась уклас капіталістичного суспільства, який консолідував у собі різноріднісоціальні елементи. Але неоднорідність соціальної структури буржуазії принаявності численних залишків станової замкнутості, відмінностей в соціальнійпсихологи в умовах панування самодержавства. Цей процес і зумовлювали недостатнюзрілість і вузькість суспільних позицій цього класу напередодні і в період назріваючоїв країні буржуазно-демократичної революції.